Грузинська тема у видавничій діяльності Миколи Бажана

Размещено на http://www.allbest.ru/

Грузинська тема у видавничій діяльності Миколи Бажана

Наталія Черниш

Викладено відомості про основні етапи діяльності видатного українського поета Миколи Бажана, спрямованої на встановлення, поглиблення та зміцнення літературних і культурних зв'язків між Україною та Грузією. Проаналізовано його участь у підготовці до друку творів грузинської класичної (зокрема, поем Ш. Руставелі "Витязь у тигровій шкурі" і Д. Гурамішвілі "Давитіані") та сучасної літератури (збірок С. Чиковані, К. Каладзе, І. Абашидзе), виокремлено оригінальні підходи до видавничого втілення спадщини визначних майстрів слова в контексті літературно-критичного осмислення їхньої творчості. Наголошено на значенні видавничої діяльності Миколи Бажана для взаємозбагачення грузинської та української літератур, подальшого розвитку процесів зближення братніх народів.

Ключові слова: Миколи Бажан, україно-грузинські літературні та культурні зв'язки, перекладацька праця, видавнича діяльність, взаємозбагачення, зближення братніх культур.

The article deals with the main periods of the activity of the outstanding Ukrainian poet M. Bashan aimed at the establishment deepening and strengthening of literary and cultural relations between Ukraine and Georgia. We have analyzed this participation of the works of Georgian classical (especially the poems "The hero in tiger's skin" by Sh. Rustavelli and "Davytiana" by D. Guramishvili), and modern literature (collections by S. Chukovani, K. Kaladze, J. Abashydze), distinguished the original approaches to the publishing embodiment of the heritage if prominent masters of word in the context of literary-critical understanding of their creative work. We have also accentuated on the significance of M. Bashan's publishing activity for the mutual enrichment of the Georgian and Ukrainian literature, further development of fraternal nations' drawing together.

Визначна особливість багатьох видатних українських майстрів слова в тому, що вони творять значно більше та ширше, ніж їхня власна літературна сповідь. І якщо в цій сповіді -- романах, повістях, поемах -- діє не лише заздалегідь розроблений план, а й чимало надсвідомого, то в тій ширшій діяльності все (або майже все) підпорядковане єдиній, чітко усвідомленій меті -- формуванню та збагаченню національної культури. Завдяки цьому письменник постає діячем загальнокультурним, помітним у багатьох сферах духовного життя суспільства.

Замислюючись над творчим шляхом М. Бажана, не можна не зауважити, що він був народжений стати не лише визначним поетом, можливо, одним із найбільших в українському письменстві ХХ ст. Таку думку висловлюють, зокрема, І. Дзюба та М. Жулинський [1, с. 7; 2, с. 3971., а й діячем культури в найширшому розумінні цього слова -- видавцем, перекладачем, критиком, організатором численних наукових і літературно-художніх видань та оригінальних серій, засновником Української енциклопедії. А ще -- вірним і послідовним прихильником ідеї зміцнення культурних зв'язків між різними народами, збагачення національних мистецьких і літературних традицій та надбань здобутками інших культур, передусім грузинської.

Нагадаємо, що серед найпомітніших традицій української літератури -- втілення заклику великого Кобзаря: "І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь". Справді, національну культуру не можна уявити ні без дбайливого збереження власних видатних набутків, ні без засвоєння багатогранної культурної спадщини інших народів. Розуміння цього відображене й у виданні українських літописних пам'яток, що пов'язане з іменем І. Франка, й у створенні П. Кулішем серій перекладів (зокрема, творів В. Шекспіра, Дж. Байрона), і в прихильній увазі до літератури народів Сходу, започаткованій в Україні А. Кримським. І. Франко свого часу щиро закликав А. Кримського перекладати поезії Фірдоусі, Гафіза, Сааді та інших, підкреслюючи, що "цим Ви здобудете собі ім'я і пошану в літературі" [3, с. 73]. Відомо, що Панас Мирний, усвідомлюючи важливість перекладу для розвитку української мови, надзвичайно ретельно працював над текстами Шекспірових "Макбета" та "Короля Ліра", наголошуючи, що саме на "добрих перекладах з чужинних літератур виховується не тільки літературний смак читаючої публіки... а й росте й буяє рідна мова" [4, с. 671].

Цілком очевидно, що М. Бажан з притаманними йому впродовж усього життя широтою та масштабом творчих контактів, універсальністю естетичних поглядів, розмаїттям літературних інтересів не міг не продовжити традиції своїх видатних попередників.

Біографія М. Бажана свідчить, що перше знайомство з далекою і романтичною Грузією відбулося у майбутнього поета ще в дитинстві, коли в кавалерійському полку, де служив батько Платон Артемович, з'явився молодий солдат, грузин за походженням, який своїми оповідками та мелодійними грузинськими піснями одразу ж зацікавив хлопця і спонукав до мрій про недосяжний, розмаїтий, багатий своєю культурою та традиціями край. Можливо, саме глибокі враження ще з дитячих років пізніше, на початку 30-х років ХХ ст., сприяли зверненню молодого, однак уже відомого літератора до вивчення культури та історії Грузії, а головне -- до перекладу перлин класичної і творів сучасної грузинської літератури, єднанню культур братніх народів.

Справді, захоплення М. Бажана як перекладача особливо тісно були пов'язані саме з літературою Грузії. Зауважимо, що увага до Грузії -- загалом давня традиція вітчизняних майстрів слова (згадаймо, приміром, Лесю Українку чи П. Тичину). Однак навряд чи хтось інший з українських письменників ХХ ст. приділяв грузинській літературі та культурі такої уваги, як М. Бажан. П. Антокольський згадував: "М. Бажан виявив себе як один з найініціативніших і наполегливих провідників культурного зв'язку між братніми поетами. Його зацікавленість культурою знайшла собі тут новий поживок в історії народів Сходу, в дослідженні їхнього епосу. Чи не найсильніший вплив справило на Бажана знайомство з Закавказзям, зокрема з Грузією, з її поезією та героїчним минулим" [5, с. 21].

Хоча зацікавлення М. Бажана художнім перекладом почалося ще з юнацьких років (відомо, що ще на зорі його журналістської праці, у 1923 р. в газеті "Більшовик" було опубліковано перший Бажанів переклад оповідання Л. Мотта "Срібляста лисиця" [6]), потужний талант видатного майстра слова як перекладача яскраво виявив себе саме на початку 30-х років ХХ ст., у доволі складний для нього час, коли після стрімкого творчого злету (публікації таких помітних творів поета, як "Розмова сердець" (1929), "Гетто в Умані" (1929), "Число" (1931), "Смерть Гамлета" (1932) та особливо двох частин поеми "Сліпці" (1930)Аналіз поеми "Сліпці" в контексті розвитку української поезії 20-х -- 30-х років ХХ ст. здійснив А. Бондар [7]. [2, с. 317], завдяки оригінальності та довершеності стали неординарними явищами тогочасного бурхливого літературного життя України з його гострими ідеолого-естетичними дискусіями та протистояннями) настав період важких випробувань та неймовірних розчарувань. Саме тоді заангажована преса розпочала справжнє цькування М. Бажана, різко та однозначно засудивши "куркульську естетику" поеми "Сліпці" Про це пише, зокрема, М. Жулинський [2, с. 392].. У журналі "Критика" за 1931 р. було вміщено навіть низку відверто наклепницьких статей, в яких поета називали "співцем кобзарської і козацької минувшини", "ідеалістом та індивідуалістом", в'їдливо натякали на небезпечну "буржуазну орієнтацію" його творчості [8].

Перебуваючи під тягарем несправедливих звинувачень та необ'єктивних суджень, М. Бажан на деякий час відійшов від поетичної творчості та звернувся до перекладацької діяльності. Політична ситуація (рішуче налаштована літературна критика вимагала від поета передусім ідеологічної ясності, однозначної політичної позиції) спонукала його до пошуків нових напрямів творчого самовираження, а художній переклад із його безмежними можливостями поетичного перевтілення, що вимагав особливого хисту та неабиякої майстерності, давав змогу якщо не уникнути, то бодай на якийсь час відтермінувати прийняття непростого рішення. І. Дзюба пише: "Справжній Бажан "проривається" там, де поетові вдається ухилитися від пресингу політичних імперативів, хай і внутрішньо засвоєних. Насамперед у "культурологічних" поезіях, звертанні до духовної спадщини народів СРСР (така тема не випадково стала посідати значне місце в українській літературі -- це була форма взаємопідтримки задля збереження свого національного існування), інтерпретаціях явищ світового мистецтва" [9, с. 13].

Саме на початку 30-х років ХХ ст., переживаючи складний, із глибоким внутрішнім зламом період свого життя, М. Бажан знайшов своєрідний творчий прихисток у перекладацькій та видавничій праці, пов'язаній з перлиною грузинської літератури -- всесвітньо відомою поемою Ш. Руставелі "Витязь у тигровій шкурі". Чому саме ця поема привернула увагу перекладача, можемо лише припускати. Однак поет писав: "Небагато є творів, які витримали отаку випробу часу і продовжують збуджувати зацікавлення не тільки у вужчому колі літературознавців або істориків, але й в ширших читацьких колах. Ще менше можна назвати стародавніх писань, значення яких для народу ненастанно б зростало, популярність яких повсякчасно б ширилась... Для грузинського народу книга Руставелі вже давно -- кілька століть назад -- стала справді народною реліквією, гордістю і втіхою"[10, с. 94--95].

Поштовхом стали кілька зустрічей поета у 1929 р. з відомими грузинськими літераторами К. Гамсахурдіа, Г. Наморадзе та А. Габунія, у розмовах з якими і виникла ідея перекласти поему Ш. Руставелі українською мовою. Ось як про це згадує Микола Платонович: "Я почав працю, яку сам визнавав за непосильну, зухвалу, надмірну для моїх скромних можливостей. Десь з року 1929-го, ще в Харкові, під час зустрічей і бесід з першими своїми грузинськими друзями -- Георгієм Наморадзе, Аміраном Габунія, а найбільше -- з Константіне Гамсахурдіа. я почав мріяти про тяжку і відповідальну працю заради того, щоб ознайомити українського читача з незрівнянною поемою Руставелі. Грузинські друзі читали і тлумачили мені строфи, оповідали народні легенди про нього і дали відчути всю глибину народної любові до тієї гордості і святині, якою є для Грузії поема про витязя в тигровій шкурі. І я наважився перекласти її вступні катрени. Спершу мені допоміг Георгій Наморадзе, людина, що все своє життя подвижницьки присвятила справі грузино-українських літературних взаємин, а потім на допомогу мені в розпочатому мною великому ділі прийшов напрочуд уважний, дбайливий і тихий юнак -- Аміран Габунія. Він вчився в Київському кіноінституті, де певний час працював і я. Ми там познайомились, і він запально сказав, що був би радий консультувати мене і потроху вчити грузинської мови" [11, с. 226]. Наступного року М. Бажан розпочав працю над текстом та завдяки листуванню познайомився з С. Іорданішвілі, котрий здійснював важливу допоміжну роботу -- готував для поета підрядковий переклад у довільній формі, який слугував основою віршованих рядків. М. Бажан пише: "В Грузії чудовий знавець Руставелі, філолог, безмежно відданий своєму фаху, безкорисливий, найскромніший зі скромних -- Соломон Іорданішвілі -- вже закінчував важкий труд створення науково опрацьованого дослівного перекладу великої поеми. Один примірник він надіслав мені, і тільки тоді я зміг вдихнути в себе аромат поеми -- аромат гір і лісів, сонця і сталі, квітів і диму бойовищ" [11, с. 226].

Поет щиро захопився новим для нього видом діяльності, кілька разів (зокрема, у 1931, 1934, 1935--1936 рр.) відвідав Грузію, прагнучи ближче пізнати її багату культуру, національну самобутність, традиції грузинського народу, адже, за його словами, "відчував, що на Україні не зможу довершити замислене" [11, с. 227]. Ті подорожі (Хевсурія, Месхетія, Кахетія, Імеретія) залишили глибокий слід у долі поета. Так, 1931 р. М. Бажан у складі української делегації взяв участь у першій декаді української культури в Грузії. Там він познайомився з письменником С. Чиковані, з яким його на довгі роки, до 1966 р., коли той помер, зв'язала творча та особиста дружба. М. Бажан називав грузинського поета "найближчою і найріднішою мені людиною. з яким я потім стільки років дружив, стільки пережив і передумав, стільки шляхів і стежок стоптав" [11, с. 227]. Українського і грузинського поетів об'єднувала передусім та риса, яку особливо цінував М. Бажан і про яку писав: "Симон, органічно чужий всякому націоналізмові, національній замкнутості, обмеженості, шукав і стверджував єдність народів, спільність їхніх волелюбних прагнень, духовну солідарність їхніх передових людей" [11, с. 227]. Власне, саме в родині С. Чиковані та його дружини Маріки в Тбілісі впродовж майже всього 1934 р. поет працював над текстом перекладу поеми Ш. Руставелі, де особисто познайомився з С. Іорданішвілі. 1935 р. М. Бажан знову повернувся до Грузії та став учасником урочистої церемонії перенесення праху класика грузинської літератури Важа Пшавели в пантеон письменників і громадських діячів на горі Мтацмінда. Роздуми поета про творчість цього видатного майстра слова, глибоке хвилювання та емоційне піднесення знайшли відображення у відомому вірші М. Бажана "Над труною Важа Пшавели". У тому таки 1935 р., 9 жовтня, на творчому вечорі у Тбілісі М. Бажан уперше читав перед грузинською літературною громадськістю уривки власного перекладу поеми "Витязь у тигровій шкурі", які одразу ж були схвально сприйняті зацікавленою та прихильною до українського письменника аудиторією. У наступному 1936 р. М. Бажан здійснив свою давню (можливо, ще дитячу) мрію -- мандрівку південною Грузією -- Месхетією, батьківщиною Ш. Руставелі. Безперечно, такі поїздки до Грузії, подорожі її віддаленими куточками, а головне -- можливість познайомитися з національною самобутністю, традиціями грузинського народу, щастя дихати повітрям батьківщини Ш. Руставелі, відчувати сердечну підтримку і тепло грузинських друзів -- все це надихало М. Бажана, який вже у жовтні 1936 р. закінчив роботу над перекладом поеми "Витязь у тигровій шкурі". Поет писав: "Ніколи не зміг би довершити свій переклад Руставелі, коли б не самовіддана допомога товаришів, а особливо Симона [Чиковані] та Соломона [Іорданішвілі]... Кілька разів на тиждень приходив Соломон, і ми перевіряли зроблене мною, вчитувались, вдумувались у подальші розділи. Соломон не шкодував часу на допомогу мені" [11, с. 229--230].

Презентація першого видання перекладу поеми Ш. Рус- тавелі була надзвичайно урочистою, адже відбулася 27 грудня 1937 р. у Тбілісі на ювілейних заходах з нагоди 750-річчя створення "Витязя у тигровій шкурі". Ілюструвала книгу видатна грузинська художниця Т. Абакелія, чиї "монументальні, строго і мужньо писані малюнки", "проникливо трактований портрет Ш. Руставелі" були для українського читача, за словами М. Бажана, "не оздобою, а шляхом до пізнання величі і мужності, барвистості і світлості грузинської поеми" [11, с. 232].

Зауважимо, що величезна натхнена праця, яка, за словами самого поета, "вимагала безоден енергії та еверестів часу"⁴, була завершена у непростий для М. Бажана період -- 1937 р., коли він, як і чимало інших знаних діячів української літератури, зокрема М. Рильський, знову потрапив під прес звинувачень у націоналізмі та наклепів заангажованої літературної критики. Поет чимраз дужче відчував порожнечу навколо себе, особливо виразну після публікації статті "Очистити літературний фронт від буржуазно-націоналістичного мотлоху". Її автор категорично зазначав: "М. Бажан, поет буржуазно-націоналістичної школи. був активним членом національно-контрреволюційної організації "ВАПЛІТЕ", сповідував антирадянські ідеї Хвильового, Шумського. Буржуазно-націоналістичний романтик в минулому, Бажан не до кінця зламав своє індивідуалістичне нутро й не став поетом народу -- творця соціалістичного суспільства". Вирок поетові був однозначний, без тіні сумнівів: "Партійна організація мусить рішуче очищати спілку від ворожих людей і їх прихвоснів" [13].

Порятунок для поета прийшов несподівано: у січні 1939 р. було оголошено урядовий указ [14] про перше нагородження письменників, зокрема й українських. Серед трьох, увінчаних найвищою нагородою, -- Микола Бажан (а також М. Рильський і Ю. Яновський). С. Голованівський згадує: "Для всіх, а найперше для самого Бажана, це було повною і приголомшливою несподіванкою. Коли я зустрів його того дня на нашому подвір'ї, він був блідий і розгублений, наче в чомусь завинив. Не дивно -- адже після всього, що він читав про себе в пресі, можна було чекати лише найгіршого. І раптом "отой, з дозволу сказати, поет", як висловився про Бажана один із найзаповзятіших борців проти нього, одержує урядову нагороду!

Про те, як це сталося, розповів на зборах тодішній голова Спілки письменників України О. Корнійчук. З'ясувалося, що в списку представлених до нагороди Бажана не було -- недавня критика ще тяжіла над його іменем. Але перед затвердженням списку Й. Сталін раптом згадав, що чув, буцім в Україні хтось добре переклав поему Руставелі "Витязь у тигровій шкурі", а таку важливу роботу треба, мовляв, як слід відзначити" [15; 16].

Це було наче повернення із небуття, за яке М. Бажан завдячує насамперед своїй перекладацькій праці над шедевром грузинської літератури.

Висока урядова нагорода кардинально позначилася на долі поета, дала йому змогу повернутися до повнокровного творчого життя. Так, упродовж 1937--1940 рр. Микола Платонович натхненно працював над антологією "Поезія Радянської Грузії" (вона була видана у 1939 р.), перекладав твори А. Церетелі, готував до друку збірку власних перекладів віршів С. Чиковані, яка побачила світ у київському видавництві художньої літератури 1940 р. Він відвідав м. Кутаїсі, де у червні 1940 р. грузини урочисто відзначали 100-річчя від дня народження А. Церетелі, та презентував грузинській літературній громадськості нову книгу власних перекладів віршів класика. Ця подорож, як й інші поїздки до Грузії, залишила глибокий слід у душі поета, що засвідчує, зокрема його вірш "На руїнах Кутаїсі", написаний під враженнями мандрівки містом.

Однак М. Жулинський неоднозначно оцінює цей етап життя М. Бажана: "Микола Бажан неохоче, але вимушено і, до речі, з властивою йому образною майстерністю, зі збереженням індивідуальної поетики вростає в жорсткі канони естетики соцреалізму, але це не убезпечило поета від загрози репресій. Мабуть, головна причина такої несподіваної реабілітації полягала не в політично кон'юнктурній трилогії "Безсмертя", не в культовому одописанні, величанні "людини у сірій військовій шинелі", навіть не в тому, що до 750-річчя "Витязя в тигровій шкурі" у 1937 році М. Бажан видав цю поему у перекладі українською мовою, а передусім тому, що Сталінові, Комуністичній партії потрібні були талановиті поети, прозаїки, драматурги в кожній із союзних республік для уславлення тоталітарної системи і демонстрування розквіту літератур народів СРСР" [2, с. 394].

У роки Великої Вітчизняної війни, коли М. Бажан, як і багато інших українських літераторів, перебував на фронті -- очолював редакцію газети "За Радянську Україну!", що від Києва до Сталінграда і назад до Харкова долала фронтові шляхи, грузинська тема не втратила для нього своєї важливості. Саме в цей непростий час він доклав багато зусиль для наближення і глибшого розуміння українськими читачами постаті та творчості іншого великого поета Грузії -- Давида Гурамішвілі, який похований на українській землі. У серпні 1942 р. на відзначення 150-річчя смерті грузинського майстра слова радіостанція ім. Шевченка, що знаходилась у м. Саратові, транслювала на тимчасово окуповану територію України цикл передач про Д. Гурамішвілі, активним учасником яких був М. Бажан. Можливо, саме тоді і виник у поета задум щодо перекладу поеми цього класика грузинської літератури "Давитіані", здійснений дещо пізніше, вже у повоєнні роки. Микола Платонович згадував: "Напучуваний Павлом Тичиною, я переклав обидві поеми ("Давитіані" та "Лихоліття Грузії". -- Н. Ч.) і вірші Гурамішвілі. Переклав, як міг, як зумів, розуміючи, що неспроможен, хоч докладу всіх зусиль, відтворити всю міць, виразність, музичність грузинського оригіналу" [17, с. 140].

Вельми активною була участь М. Бажана у зміцненні україно-грузинських літературних зв'язків і в 50-ті роки ХХ ст. та пізніший період його громадської і видавничої діяльності. Справді, у непростий для себе час кінця 40-х років, коли під тиском незворотних обставин поетові довелося поступитися власними переконаннями (нагадаємо, що саме тоді з'явилася в українській пресі його заангажована стаття, в якій вся українська історична наука поставала ніби в кривому дзеркалі Йдеться про статтю М. Бажана "До кінця розгромити і викорінити рештки буржуазно-націоналістичної ідеології", що була опубліко-вана у газеті "Радянська Україна" 13--14 грудня 1947 р. Замовни-ком статті виступав Л. Каганович, що у березні--грудні 1947 р. прибув до Києва з метою "зміцнення української парторганізації" [18].), М. Бажан знову починає шукати своєрідний творчий прихисток та нові можливості самовираження в інших напрямах -- редакційно-видавничій, перекладацькій, літературно-критичній праці, що набувають широкого розмаху після звільнення поета з високої урядової посади заступника голови Раднаркому УРСР (1947) та особливо після розгортання демократичних процесів "хрущовської" відлиги. У цей період життя України суттєво змінюється та оновлюється, у суспільстві й літературних колах "починає духовно випростовуватися не один пригнічений талант". Ці слова певною мірою стосуються і М. Бажана, який одразу поринув у активну громадську та творчу роботу: він очолив Спілку письменників України (1953--1959), розгорнув тісну співпрацю з відомими київськими та московськими видавництвами, редколегіями авторитетних українських літературно-художніх журналів і численних серійних видань.

Серед найважливіших тем для М. Бажана означеного періоду -- грузинська. Наведемо лише кілька фактів, які яскраво виявляють увагу поета до Грузії, її видатних письменників, до зміцнення літературних контактів між народами, показують натхненну працю М. Бажана-перекладача над перлинами братньої літератури. Так, 1949 р. поет став одним з ініціаторів урочистого вшанування на Україні пам'яті Д. Гурамішвілі та як голова відповідної державної комісії спільно з Д. Косариком (який, зокрема, ще 1940 р. віднайшов могилу поета) доклав чимало зусиль для встановлення місця поховання класика грузинської літератури у Миргороді та відкриття там надмогильного пам'ятника. У 1950--1952 рр. світ побачила низка перекладів М. Бажана з грузинської мови: це передовсім перлина грузинської літератури -- поема Д. Гурамішвілі "Давитіані" (1950), задум якої, як ми зазначали раніше, з'явився у поета ще у воєнні роки; вибрані поезії С. Шаншіашвілі (1951); поема С. Чиковані "Пісня про Давида Гурамішвілі" (1952); збірка творів А. Церетелі, які не увійшли до складу довоєнних видань. Восени 1952 р. М. Бажан надовго оселився в Грузії у Боржомській долині, цілком віддавшись роботі над поемою Д. Гурамішвілі "Давитіані", до якої він написав також і вступну статтю, та іншими творами видатного майстра слова. У цей час він бере участь в урочистостях з нагоди відкриття меморіального музею та встановлення пам'ятника Лесі Українці у м. Сурамі, де поетеса завершила свій життєвий шлях.

Фактично до останніх років життя М. Бажана поєднувала з київськими та московськими видавництвами художньої літератури тісна співпраця, що мала на меті укладання та редагування різноманітних збірок і зібрань творів класиків світової літератури, зокрема й грузинської. Для поета, що всією своєю літературною творчістю засвідчував відданість як класичній, так і сучасній поезії, українській та світовій культурі, це було цілком природно, оскільки давало змогу глибше вивчити спадщину того чи іншого майстра слова, втілити у виданні власне розуміння особливостей творчого шляху автора.

Спектр зацікавлень М. Бажана без перебільшень безмежний: він був редактором оригінальних за задумом антологій грузинської поезії, окремих видань знаного письменника Н. Бараташвілі, перекладачем творів і автором вступних статей до багатьох інших книжок. Назвемо лише найвідоміші з них: "Давид Гурамішвілі", "Колиска над Арагвою, могила над Хоролом" -- вступні статті М. Бажана до кількох україномовних видань поеми Д. Гурамішвілі "Давитіані" (першого, 1950 р. та особливо ошатного ювілейного, 1955 р., присвяченого 250-річчю від дня народження грузинського класика); "Безсмертна поема" -- традиційна вступна стаття до шести перевидань перекладу поеми Ш. Руставелі "Витязь у тигровій шкурі", що побачили світ за життя М. Бажана у 1937, 1940, 1950, 1957, 1966 та 1983 рр. (виокремимо видання 1966 р. -- ювілейне, підготовлене до Всесвітнього Руставелівського форуму у Тбілісі з нагоди 800-ліття від дня народження класика грузинської літератури, учасником якого був український майстер перекладу). Власне, двотомну "Антологію грузинської поезії", куди увійшли переклади творів найвидат- ніших майстрів слова, М. Бажан готував до друку вельми ретельно, навіть прискіпливо, протягом кількох років (1957-- 1960), у тісній співпраці зі своїм другом С. Чиковані. Фундаментальне, з високоякісними ілюстраціями, ошатно оформлене, це видання, без перебільшення, стало подією культурного життя не лише України, а й Грузії. Збірка віршів Н. Бараташвілі, що вийшла друком у 1968 р. зі вступною статтею М. Бажана "Політ у безсмертя", -- ювілейна, присвячена 150-річчю від дня народження грузинського поета, яку не оминув своєю увагою і присутністю український перекладач.

Згадані вступні статті, численні інші літературно-критичні матеріали та спогади пізніше були об'єднані М. Бажаном у збірники "Путі людей" [9] та "Люди. Книги. Дати" [20], що яскраво виявляють глибину осмислення ним особливостей творчості видатних майстрів слова та засвідчують неабиякий талант літературного критика. Вони містять також цікаві життєві спостереження поета. Так, у книгу "Люди. Книги. Дати" увійшли новели та есе про грузинських друзів М. Бажана -- Симона та Маріку Ліковані ("Він говорив з горами"), художницю Тамару Абакелія ("Мужність і ніжність"), актрису Нату Вачнадзе.

Варто зауважити, що вступні статті поета до творів класичної грузинської літератури (наприклад, "Колиска над Арагвою, могила над Хоролом") аналізують літературний процес у його цілісності. Автор тексту прагне розкрити передусім взаємозв'язки грузинської літератури з українською культурою, виявити й виокремити взаємовпливи, що їх збагачують. Так, про Д. Гурамішвілі він пише: "Я хотів зробити українському читачеві цю своєрідну, неповторну в усій світовій літературі постать людини і поета ближчою, відомішою, зрозумілішою", "розкрити складну простоту його творчості" [11, с. 226]. Зазначимо принагідно, що М. Бажан звертався, як правило, до творчості тих письменників і поетів, які були пов'язані з Україною (як, зокрема, Д. Гурамішвілі). На жаль, деякі статті (наприклад, "Животворчість слова" про К. Каладзе) мають надмірно полемічну, навіть агітаційну спрямованість, часто-густо несуть відбиток тих політичних пристрастей, якими М. Бажан переймався як людина свого часу -- складного, з глибокими зламами. Доречно зауважити, що деякі твердження та думки поета сьогодні вже неактуальні, а подекуди й контраверсійні. Однак навіть у найбільш заангажованих публікаціях серед ювілейних гіпербол нашу увагу привертають в першу чергу глибина естетичного аналізу явищ, широта й багатоаспектність проблематики, енциклопедичність охоплення культурних процесів, адже М. Бажан був високоосвіченим, вдумливим істориком багатьох національних літератур, зокрема й грузинської, а вже потім -- кваліфікованим критиком, який розкриває значення того чи іншого твору в контексті культурно-історичного процесу.

При всьому розмаїтті літературних імен (Ш. Руставелі, Н. Бараташвілі, Д. Гурамішвілі, А. Церетелі, а також С. Чиковані, С. Шаншіашвілі, К. Каладзе та ін.) їх вибір у М. Бажана ніколи не був випадковим, адже редагування збірок творів класиків грузинської літератури майже завжди тісно перепліталось із літературно-критичною та поетичною діяльністю. У численних критичних виступах і статтях Доволі повне уявлення про багатогранні літературно-критичні за-цікавлення поета, зокрема про видатних письменників, яким він при-свячував свої дослідження, дає укладена в 1978 р. "Бібліографія тво-рів М. Бажана" (ЦДАМЛМ України. -- Ф. 535. -- Оп. 2. -- Спр. 10). поет досліджував переважно творчість письменників, упорядником або редактором збірок чи зібрань творів яких він виступав. Часто одні й ті самі теми, пов'язані з особою чи творчістю класика грузинської літератури, М. Бажан паралельно втілював у власних поетичних творах, аналізував у критичних статтях. Так, зокрема можна прослідкувати зв'язок поетичного "Триптиха Симону Чиковані", написаного поетом 1973 р. до 70-ліття грузинського побратима, критичної статті "Він говорив з горами" і тієї обставини, що М. Бажан виступив укладачем однотомника творів С. Чиковані [21] та перекладачем його поеми "Пісня про Д. Гурамішвілі" (1950, 1968 -- з 14 новими розділами, що не публікувались раніше). Н. Костенко вважає, що підґрунтя літературно-критичних зацікавлень М. Бажана варто шукати передусім в особистісній, "сердечній" площині, бо при всьому розмаїтті літературних імен, згаданих у дослідженнях поета, всі вони -- його "співбесідники серця" [12, с. 48].

Як голова Ради художнього перекладу Спілки письменників СРСР М. Бажан неодноразово з гордістю писав про високу місію перекладачів допомагати знайомитись із художніми надбаннями інших народів, сприяти їх взаєморозумінню і зближенню, зміцненню дружби, допомагати взаємозбагаченню різних культур і літератур. Щодо грузинської літератури, то упродовж останніх двадцяти років життя -- у 60--70-х роках, попри власну відповідальну працю на чолі Головної редакції Української енциклопедії, яка вимагала від нього концентрації всіх інтелектуальних потуг та надзвичайних організаційних зусиль (М. Жулинський називає цей період "немилосердно напруженими роками вимірювання творчих сил енциклопедичною роботою") [2, c. 396] М. Бажан здійснив переклад поеми І. Абашідзе "Палестино, Палестино" (1966), підготував до друку збірку власних перекладів поезій К. Каладзе "Грузинські вежі" (1978), до 70-ліття І. Абашидзе написав проникливий вірш "Сходження на Зедазені" (1970). Книжка поезій І. Абашидзе "Вітри в долині Ріоні", над якою М. Бажан працював майже увесь 1982 р., волею долі стала останньою збіркою грузинського автора, що отримала втілення у перекладах українського майстра. Додамо також подорожі М. Бажана, здійснені упродовж означеного періоду: це і незабутня участь у Декаді української культури в Грузії (вересень 1966 р.), Всесоюзному тижні радянської літератури (жовтень 1972 р. -- останній візит поета до Тбілісі), й уже згадані відвідини ювілейних заходів, найважливішим з яких був, безперечно, урочистий Всесвітній Руставелівський форум до 800-ліття від дня народження класика грузинської літератури (вересень 1966 р.).

Праця М. Бажана -- видавця, перекладача, літературного критика -- була високо поцінована урядом Грузії: за перекладацьку діяльність він став лауреатом Державної премії ім. Шота Руставелі (1966), заслуженим діячем мистецтв Грузії (1964), йому була присуджена медаль ім. І. Джавахішвілі -- найвища нагорода Тбіліського університету (1972). Науковці Грузії зазначають постійне поліпшення М. Бажаном перекладу поеми "Витязь у тигровій шкурі", адже з цією метою він удосконалював власний інструментарій художнього пізнання людини і світу, настійно працював над складною образно-стильовою фактурою поезій, захоплено всотуючи в себе грузинське мистецтво, використовував новітні досягнення руставелології (окремої науки з дослідження праці Ш. Руставелі), залучав результати наукових експедицій, пов'язаних із життям грузинського класика, що, власне, не лише сприяло адекватності оригінального та перекладеного україномовного текстів, а й підносило на найвищий рівень художню цінність праці перекладача.

Щирий інтерес М. Бажана до Грузії не обмежувався лише грузинською поезією, він охоплював грузинську культуру загалом. Саме тому українські видавництва неодноразово запрошували його до рецензування наукових праць, автори яких досліджували теми культурних і літературних взаємозв'язків Грузії та України. Показова в цьому аспекті рецензія М. Бажана на монографію О. Баканідзе "Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини".

Глибоко та зацікавлено проаналізувавши авторський текст, М. Бажан висловив думку, що в майбутньому виданні насамперед важливо викласти матеріал з урахуванням особливостей сприйняття його українським читачем. Так, поет звернув увагу видавців на непотрібну й незрозумілу читацькій аудиторії нашої країни деталізацію, відомості, що часто-густо вимагали розлогого та обтяжливого наукового коментаря. Зокрема, він писав: "У книзі наводиться багато прізвищ діячів грузинської культури. Більшість цих прізвищ або зовсім не відома широкому українському читачеві, або мало відома. Треба дати бодай короткі характеристики найбільш видатних діячів (у тексті або в примітках внизу сторінки), а прізвища менше значущі чи варто наводити? Чи не слід по всьому тексту книги такі переліки прізвищ (часом досить довгі) переглянути і скоротити? Що дадуть списки прізвищ, без пояснень, без коментарів, українському читачеві?" [22]. Цей недолік так непокоїв рецензента, що він кілька разів нагадував у рецензії про нього та вимагав обов'язкового виправлення.

М. Бажан також слушно зауважив, що у висновках потрібно пов'язати матеріал із сучасністю, ширше викласти відомості про взаємовплив братніх культур нині. При цьому він обґрунтовано зазначив: "Детальний розгляд цих багатосторонніх і багатозначущих процесів у книзі неможливий (зумовлене це її темою -- питання взаємозв'язку двох культур досліджуються на матеріалі дореволюційному), але бодай узагальнити сучасні процеси -- не тільки можна, а й треба" [22]. Нині, перегортаючи сторінки ґрунтовної фахової монографії О. Баканідзе "Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини", чітко усвідомлюємо, якими принциповими для розкриття обраної автором теми були кваліфіковані та глибокі зауваження М. Бажана-рецензента, як досконало врахування їх автором та видавцями позначилося на поглибленому висвітленні літературних та мистецьких взаємозв'язків і взаємовпливів двох великих національних культур, наближаючи зміст викладеного саме до українського читацького загалу.

Звертаючись нині до спадщини наших видатних попередників, досліджуючи різні аспекти їхньої діяльності, осмислюючи здобутки, ми прагнемо отримати відповіді на сучасні проблеми. М. Бажан, як бачимо з попереднього викладу, належав до когорти письменників, котрі не обмежувалися лише власною літературною діяльністю. Усім життям і творчістю поет був нероздільно пов'язаний із Грузією, країною, омріяною ще з дитинства, овіяною поезією Т. Шевченка та Лесі Українки, з її людьми, що стали щирими друзями на довгі роки (наприклад, С. Чиковані).

Упродовж багатьох років М. Бажан виявляв глибоку повагу до культурної спадщини не лише українського, а й інших народів, передовсім близького йому за духом грузинського народу, натхненно працював над перекладами творів письменників давнього минулого (Ш. Руставелі, Д. Гурамі- швілі, Н. Бараташвілі, А. Церетелі та ін.) і сучасних поетів (С. Чиковані, К. Каладзе, І. Абашідзе). Перлина грузинської літератури, твір, який, за словами М. Бажана, разом із "Божественною комедією" Данте, незрівнянним "Словом о полку Ігоревім" стоїть як грузинський витязь-охоронець при брамі нових віків світової літератури", -- "Витязь у тигровій шкурі" Ш. Руставелі -- став набутком й української культури саме завдяки таланту й майстерності поета.

М. Бажан був і залишається в пам'яті українського народу активним і наполегливим пропагандистом видатних здобутків (у культурі, літературі, мистецтві) діячів Грузії. Плідна багатоаспектна літературно-критична, перекладацька та видавнича праця поета є яскравим свідченням відповідального, творчого та толерантного ставлення до надбань грузинського народу, вона вчить нас діяти на благо України, задля збагачення національної культури і літератури.

грузинська література видавничий бажан

Список використаної літератури

1. Дзюба І. Запрошення до робітні майстрів: вступ. ст. // Політ крізь бурю: вибр. твори / М. Бажан. -- К., 2002. -- С. 5--16.

2. Жулинський М. Тріумфи і катастрофи великого поета: до 100-річчя від дня народження Миколи Бажана // Нація. Культура. Література: національно-культурні міфи та ідейно-естетичні пошуки української літератури / М. Жулинський. -- К., 2010. -- С. 399--403.

3. Маляренко Л. Л. Іван Франко -- редактор / Л. Л. Маляренко. -- Львів: Вид-во при Львів. ун-ті, 1970. -- С. 73.

4. Луців Л. З літератури завойовників / Л. Луців // Літературно- науковий вісник. -- 1931. -- Т. 106, кн. 7/8. -- С. 671.

5. Про Миколу Бажана: літ.-критич. матеріали, есе / упоряд. П. Д. Моргаєнко. -- К.: Рад. письменник, 1984. -- С. 21.

6. Більшовик. -- 1923. -- 25 липня.

7. Бондар А. Поема М. Бажана "Сліпці" як текст-виклик: спроба теоретичного моделювання / А. Бондар // Сучасність. -- 1998. № 12. -- С. 70--87.

8. Селівановський А. Куди прямує Бажан / А. Селівановський // Критика. -- 1931. -- № 4. -- С. 39--47.

9. Дзюба І. Запрошення до робітні майстрів: вступ. ст. // Політ крізь бурю: вибр. твори / М. Бажан. -- К., 2002. -- С. 5--6.

10. Бажан М. Безсмертна поема / М. Бажан // Твори: в 4 т. -- К., 1985. -- Т. 4. -- 375 с.

11. Бажан М. Він говорив з горами / М. Бажан // Твори: в 4 т. -- К., 1985. -- Т. 3. -- 455 с.

12. Костенко Н. В. Подвижник української культури: вступ. ст. / Н. В. Костенко // Вибрані твори: в 2 т. / М. Бажан. -- Т. 1. -- К., 2003. -- С. 5--55.

13. Ле І. Очистити літературний фронт від буржуазно-націоналістичного мотлоху / І. Ле // Комуніст. -- 1937. -- 30 вересня.

14. Радянська література. -- 1939. -- № 2. -- С. 42.

15. Карбованих слів володар: спогади про Миколу Бажана / [упоряд. Н. В. Бажан-Лауер]. -- К.: Дніпро, 1988. -- С. 110--111.

16. Костенко Н. В. Микола Бажан. Життя. Творчість. Особливості віршостилістики / Н. В. Костенко. -- К.: Кий, 2004. -- 381 с.

17. Бажан М. Колиска над Арагвою, могила над Хоролом / М. Бажан // Твори: в 4 т. -- К., 1985. -- Т. 4. -- С. 140.

18. Бажан М. До кінця розгромити і викорінити рештки буржуазно-націоналістичної ідеології / М. Бажан // Радянська Україна. 1947. -- 13, 14 груд.

19. Бажан М. Путі людей: статті про літературу / М. Бажан. -- К.: Дніпро, 1969.

20. Бажан М. Люди. Книги. Даты: статьи о литературе / М. Бажан. -- М.: Совет. писатель, 1968.

21. Чиковані С. Поезії / С. Чиковані. -- К.: Держлітвидав, 1951 -- 216 с.

22. Архів редакції критики видавництва "Дніпро". -- № 359--83. -- С. 3.

Размещено на Allbest.ru