Геокультурний дискурс творчості Леопольда фон Захер-Мазоха

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГЕОКУЛЬТУРНИЙ ДИСКУРС ТВОРЧОСТІ ЛЕОПОЛЬДА ФОН ЗАХЕР-МАЗОХА

Сав'юк A.М.

Стаття присвячена дослідженню геокультурного та історико-літературного контексту творчості Леопольда фон Захер-Мазоха (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Простежено витоки художньої естетики австрійського письменника; окреслено розвиток німецькомовної літератури кінця ХІХ ст., проаналізовано мультикультурний феномен Галичини та явище «української німецькомовної прози».

Ключові слова: мазохізм, Захер-Мазох, історико-літературний, геокультурний контекст, німецькомовна проза, реалізм, модернізм.

захер мазох естетика галичина

Summary

The article investigates geo-cultural, historical and literary context of creativity by Leopold von Sacher-Masoch (late XIX - early XX century.). It is traced the origins of the Austrian writer's aesthetics; outlined the development of the German literature of the late nineteenth century, analyzed multicultural phenomenon of Halycia and the phenomenon of «German-Ukrainian prose.» Such key features as aesthetics of pessimism, metaphysics of will bring a key factor motivating the heroes of L. Sacher-Masoch' works to the philosophical outlook of Arthur Schopenhauer. On the front European scene in the 90's of the nineteenth century German literature was led by the authors' group «Moloda Vienna» in the face of Hugo von Hofmannsthal and Arthur Schnitzler. By contrast creative phenomenon of L. f. Sacher-Masoch matured and developed in the previous stage of Austrian literature (60-80-ies of the XIX century) development. Political, social, and cultural conflicts (mainly between Germany and Austria) and Multicultural mutual influence of the nationalities that were part of the Austro-Hungarian Empire - have been the determining factors in the ideological and aesthetic paradigm of works of L. f. Sacher-Masoch. Literary and artistic context of the works of L. f. Sacher-Masoch was closely associated with the Austrian German literature of the 2nd half of the nineteenth century, which was enriched by multinational foreign cultures that was determined by heterogeneous composition of the population of crown lands. In fact the prose L. f. Sacher-Masoch played the role of mediator between the Western and Eastern Slavic cultural mentality. Galician topography (including related myths and stereotypes) are an important component of German literature. And the creators of the Galician topics in the field of German-language are mainly the authors related to Galicia biographically (L. f. Sacher-Masoch, M. Shperber, K.-E. Frantsoz, J. Roth et al.).

Key words: masochism, Sacher-Masoch, historical, literary, geo-cultural context, German prose, realism, modernism.

Постановка проблеми. ХІХ ст. у розвитку німецько-австрійського письменства характеризується «нерівністю» в естетиці та культурній інтенсивності: літературне піднесення на початку (Бідермаєр) та в кінці століття («Молодий Відень») увиразнило відносне затишшя від 30-х до 90-х рр. На час формування творчого світогляду Л. ф. Захер-Мазоха Бідермаєр як виразник не тільки найвищих літературних зразків, а й австрійської національної ідентичності відійшов у минуле. Натомість нова естетика модернізму в австрійській літературі ще не вкоренилася.

Аналіз останніх досліджень. Новітній «рецепційний» літературознавчий доробок, присвячений творчості Л. ф. Захер-Мазоха, на жаль, залишається досить скромним. Національна ідентичність художнього світу та геокультурна парадигма прози австрійського письменника цікавила таких українських дослідників, як М. Вальо [1], А.-Г. Горбач [2] та ін. Літературознавчий поетикальний та ідейно-художній аналіз здійснювали Д. Затонський [3], Є. Нахлік [7], Л. Цибенко [12], А. Чорнооченко [13] та ін. Компаративістичним зіставлення творчості Л. ф. Захер-Мазоха та Е. Єлінек присвячені розвідки Ф. Штейнбука [14]. Російська дослідниця Л. Полубояринова розглядає реалістичні та модерністські тенденції прози Л. ф. Захер-Мазоха [8; 9].

Мета статті. Не зважаючи на наявні новітні літературознавчі дослідження творчості Л. ф. Захер-Мазоха (після 90-х рр. ХХ ст.), дискурс його прози є досить послабленим, адже практично все ХХ ст. феномен Мазоха хибно трактувався у світлі девіантної сексуальності і асоціювався радше зі сферою психіатрії, аніж літературознавства. Відповідно й художня цінність творів австрійського письменника через упереджене до них ставлення була закрита для читача. Власне метою нашої статті є реінтерпретація творів Мазоха через дослідження геокультурного та історико-літературного контексту його творчості, встановлення витоків художньої естетики, окреслення розвитку німецькомовної літератури кінця ХІХ ст., аналіз мультикультурного феномену Галичини.

Виклад основного матеріалу. У зв'язку з тим, що Австрія у ХІХ ст. (у межах Габсбурзької імперії) в культурному значенні трактувалася маргінально - як провінція (по відношенню до Німеччини як центру), то й література австрійська, що характеризувалася значним поступом у першій половині ХІХ ст. (завдяки в основному творчості Франца Грільпарцера), в Європі і в самій Німеччині сприймалася як частина літератури німецької.

Власне, німецькомовність текстів австрійської літератури другої половини ХІХ ст., а також ряд геополітичних, історіософських і культурологічних обставин спричинили численні дискусії довкола факту існування австрійської літератури як такої. Цій проблемі навіть присвячено окрему літературознавчу розвідку Дмитра Затонського під промовистою назвою «Чи існує австрійська література?» (1978) [3].

Як зауважує польський літературознавець Марія Кланська, прикметник «австрійський» на означення письменника наприкінці ХІХ ст. «окреслив би тільки державну приналежність, натомість якщо йдеться про національну, більшість авторів самоідентифікувалася б, згідно з тогочасною практикою, як німці - австрійські громадяни, кілька би визнали себе слов'янської національної свідомості, не бракувало би й таких, що окреслили б себе євреями» [16, 8]. Під поняттям «австрійська література» ми розуміємо сукупність літературних творів (німецькою та в малому відсотку - австрійською мовами), написаних на території сьогоднішньої чи історичної Австрії. Хоча, безперечно, австрійську літературу практично неможливо (і не потрібно) відділяти від німецької, зважаючи на потужний культурний та історичний взаємообмін.

Загалом розвиток тогочасної австрійської літератури та культури визначався винятковим геополітичним становищем Австрії, яка була ядром багатонаціональної імперії Габсбургів, а також тим, що упродовж усього ХІХ-го ст. із поперемінним успіхом у межах монархії вибухали національні рухи за незалежність, що сприяли зростанню національної самоідентифікації окремих народів, а, відповідно, розвитку національних літератур, які в свою чергу впливали на австрійську.

Наближення кінця ХІХ ст. провокує у Західній Європі кризові міленіумні настрої, підігріті напруженими історичними обставинами та зміною суспільного світогляду. Ці настрої, заломлюючись через філософічну думку, віддзеркалилися у естетиці Артура Шопенгауера, «філософії життя» Фрідріха Ніцше, концепції інтуїтивізму Анрі Бергсона, а також у філософських ідеях таких мислителів, як Ернст Мах, Франц Брентано, Едмунд Гуссерль та ін., які в свою чергу справили значний вплив на розвиток художньо-мистецьких ідей Австро-Угорщини кінця ХІХ-го ст.

На нашу думку, такі ключові риси, як естетика песимізму, метафізика волі та ключовий фактор мотивації наближають героїв творів Л. ф. Захер-Мазоха саме до філософського світогляду Артура Шопенгауера (1788-1860), заснованого на волюнтаризмі (невідворотна «світова воля» і людська «воля до життя»), а також на песимізмі. Ці філософеми «цементують» світоглядний уклад творів Леопольда фон Захер-Мазоха та набувають специфічного авторського вияву, почасти еротичного, іронічного та саркастичного. «Шопенгауерівське начало» простежується і в таких засадничих світоглядних рисах творчості Леопольда фон Захера-Мазоха як усе визначаюча танатологічна кипуча пристрасть, ототожнення людини та дикої некерованої стихії, відсутність штучності чи антиприродності (тобто надмірного літературного естетизму) у змалюванні дійсності. Окрім того, на сторінках твору «Венера в хутрі» письменник називає жінок «священними мавпами Бенареса» [4, 168], що насправді є метафорою Артура Шопенгауера. Тим самим Леопольда фон Захера-Мазох підкреслює філософсько-світоглядне суголосся із естетикою німецького мислителя.

Також свідченням сильного впливу Шопенгауера на творчість австрійського автора може бути стаття сучасника Леопольда фон Захера-Мазоха - Ніколая Міхайловського «Палиця з двома кінцями» (у 7 томі «Отечественных записок» за 1877 р.), де твори письменника названо «ілюстрацією темної філософії Шопенгауера», і тонко підмічено характерну світоглядну рису Мазоха-автора: «філософія Шопенгауера переплітається у Захер-Мазоха з деякими народними уявленнями і власне це переплетення становить чи не найцікавішу грань його творів. У ньому, між іншим, і слід шукати відповіді на питання про те, де Захер-Мазох свій - в Галичині чи в Німеччині» [6, 220].

Німецькомовну літературу на передову європейську арену виведе в 90-х рр. ХІХ ст. авторська група «Молого Відня» в особах Гуго фон Гофмансталя (1874-1929) та Артура Шніцлера (18621931). Натомість творчий феномен Л. ф. Захер-Мазоха визрівав та розгортався на попередньому етапі розвою австрійської літератури (60-80-ті рр. ХІХ ст.), що знаменувався відносним «затишшям». Наприклад, автори-сучасники Мазоха, зокрема ті, що жили в Граці, практично забуті в літературних колах (Роберт Хамерлінг (1830-1889), Петер Розеггер (1843-1918) та ін.), оскільки у своїй творчості орієнтувалися на вузькі неактуальні теми.

На той час в австрійській літературі панують реалістичні тенденції, що простежується на прикладі творчого набутку Людвіга Анценгрубера (1839-1889), Марії фон Ебнер-Ешенбах (18301916), Фердинанда фон Заара (1833-1906), Якоба Юліуса Давіда (1859-1906) та ін. Проте поступово у літературу проникають такі художні течії, як неоромантизм, імпресіонізм, символізм, меншою мірою натуралізм.

Австрійська література другої пол. ХІХ ст. розвивалася, на нашу думку, під впливом двох ключових факторів: 1) внутрішньополітичні та соціальні, а також культурні протиріччя (головно між Німеччиною та Австрією); 2) мультикультуральний взаємовплив народностей, що входили до складу Австро-Угорської імперії. І обидва ці фактори є визначальними в ідейно-естетичній парадигмі творчості Л. ф. Захер-Мазоха.

Внутрішньополітичні, соціальні та культурні протиріччя. Як уже зазначалося, на 60- ті рр. ХІХ припадає тотальний культурний штиль Австрії, що значною мірою детермінувався політичною кризою, спричиненою в свою чергу активною дискусією з приводу можливого об'єднання Німеччини, а також темою програної війни з Прусією 1866 р. По суті, ці події стали передумовами майбутнього краху Дунайської імперії.

Австрія передчувала «розрив» із Німеччиною, який практично означав відтиснення Австрії в політичному, територіальному, а в певному сенсі і в культурному плані на маргінеси тогочасної Європи. І це передчуття присмерку імперії якнайповніше відбилося в тогочасній літературі, свідчення чого можна простежити у твочості Роберта Музіля, Йозефа Рота, Карла-Еміля Францо- за та ін. Загалом уся подальша австрійська література тісно пов'язана із темою розпаду імперії, «замішана на «розпаді імперії», за словами Д. В. Затонського [3, 239].

У другій половині ХІХ-го ст. у культурних колах Австрії толерувалося і навіть вважалося модним германофільство. Відповідно Л. ф. Захер-Мазох, пропагуючи слов'янську культурну поліетнічність, був приречений на критику як опозиціонер німецько-пруського центру і прихильник політичного та духовного союзу з багатонаціональними маргінесами імперїі. Власне оця актуальна на той час опозиція «австрійське - німецько-пруське» активізує історичний дискурс ранньої п'єси Л. ф. Захер-Мазоха «Вірші Фрідріха Великого» (1864), у якій пропагується ідея австрійської національної ідетичності.

Складовими важливої для тогочасної літератури концепції «германофільства» в Австрії, були, на думку російської дослідниці Лариси Полубоярінової, «тезис про культурну гомогенність німецькомовного регіону; опертя на традиції німецької класики (в першу чергу в особах Гете і Шиллера); сповідування бюргерської моралі; реалізм в літературі» [8].

Ідеальними зразками втілення всіх вищеперелічених ознак німецько-пруської ідеології виступили найсолідніші літературно-художні журнали, такі, як берлінські «Salon» і «Deutsche Rundschau», гамбурзький «Grenzboten», лейпцізький «Gartenlaube» та ін. Зразком художньої прози, яка мала всі ознаки німецько-пруського реалістичного дискурсу можна вважати роман Густава Фрайтага «Дебет і кредит» (1854), в якому німці змальовані надкультурною «месіаністичною» нацією, що несе світло цивілізації на Схід.

Також великі літературні перспективи відкривалися перед тими авторами, яким вдавалося вписатися в концепт «німецької культури», бюргерзької естетики, традиції реалістичноїго письма (австрійка Марія фон Ебнер-Ешенбах (1830-1916), швейцарські письменники Готфрід Келлер (1819-1890) та Конрад Фердинанд Майер (1825-1898) та ін.). Зрозуміло, що за такими досить за- ангажованими неписаними законами Л. ф. Захер-Мазох загалом не мав шансу потрапити в тогочасний літературний канон, з його уподобаннями антицентризму, сексуальної епатажності та легким відхиленням від строго реалістичної манери письма.

Мультикультуральний взаємовплив народностей Австро-Угорської імперії. Загроза чужорідного інонаціонального «вторгнення» в монолітний літературний корпус німецько- бюргерзької естетики реалізму поводувала дуже обережний підхід до творчості письменників- вихідців із маргінесів Габсбурзької імперії, художній світогляд яких був позначений печаттю мультикультуралізму. Австро-Угорська монархія становила собою поліментальний та полікультурний візерунок західноєвропейських та слов'янських народів. Відповідно в 17721918 рр. літературні тексти на цій території писалися як мінімум п'ятьма мовами: польською, німецькою, русько-українською, гебрейською та їдиш.

Як слушно зауважує германіст Юрій Прохасько, характерною рисою мультикультуралізму Галичини є те, що жодна із культур, які взаємовпливали в межах крайньої східної провінції Австро-Угорської імперїі, «не творилася тут у своїй цілісності і самодостатності: всі-бо вони були, своєю чергою, лише більшими чи меншими за обсягом частковими репрезентаціями ширших систем «національних культур» [10]. І подібно до того, як в Австро-Угорській монархії в межах одних кордонів поєдналися ментальності народів Західної та Східної Європи, утворюючи цікавий культурний дистилят, так і в самому Л. ф. Захер-Мазоху поєдналися два світоглядно- національні начала. За своєю природою галицько-австрійський письменник сам був мульти- культуральним космополітом, чим, на нашу думку, випереджував своїх сучасників на добрих півстоліття.

Наскрізна ідея міжнаціональної культурної толерантності в межах відносно лояльної Габсбурзькій монархії розгортається вже у двох ранніх історичних романах Леопольда фон За- хер-Мазоха («Граф Донской», 1858 (про польське повстання 1846 р.), «Емісар», 1864 (про березневу революцію 1848 р.) і в його програмній передмові до першого номеру журналу «Die Gartenlaube», засновником, головним редактором і видавцем якого виступав сам Мазох. Проте варто зауважити, що якщо у цих ранніх творах міжнаціональна культурна толерантність виносилася як програмна тема, а навіть ідея, то з еволюцією творчого світогляду Леопольда фон Захер-Мазо- ха доводиться вже говорити про прояв дискурсивної поліфонії мультикультуралізму. Причім оця дискурсивна поліфонія мультикультуралізму переходить із площини сюжетності та образності у ідею-концепцію між рядками, набуваючи латентного виразу. Проте, незважаючи на цю формальну прихованість, галицький мультикультуралізм стає світоглядною домінантою творчості Леопольда фон Захер-Мазоха («Малий Адам», «Саша і Сашка», «Василь Гимен», «Сераф», «Рай над Дністром», «Дон Жуан з Коломиї» та ін).

Галичина в силу геокультурних обставин завжди виконувала функцію посередника між греко-візантійським Сходом та латинським Заходом, тому цілком закономірним є той факт, що «...багатонаціональні витоки мирно проникали у творчість німецькомовних письменників Австрії, у її культуру в цілому» і «слов'янське не просто оточувало німецькі області, і не просто слов'яни жили серед німецькомовного населення цих областей: слов'янське було природнім субстратом, шаром-підґрунтям всієї культури в цілому» [5, 7]. Прикаладом цього може слугувати хоча б той факт, що галицька тема в німецькомовній прозі почала з'являтися вже з 40-х рр. ХІХ ст. (хоча й у контексті польскої боротьби за незалежність).

Загалом же новоприєднані галицькі терени (нім. K nigreich Galizienund Lodomerien) із кінця XVIII ст. в очах німецькомовного реципієнта культури набували статусу «дикої Сарматії», «джунглів у центрі Європи» (Гуцульщина) та окреслювалися двояко: з одного боку, через категорії економічної та цивілізаційної відсталості, з іншого ж - через полікультурну колоритність та екзотизм. Хоча, обидві візії є взаємовизначальними. Власне оце зачудування Галичиною та Гу- цульщиною породить неоромантичну полікультурну візію, співмірну із окремим літературним топосом («мала батьківщина», «гуцульська атлантида», «галицький П'ємонт», «передмур'я християнства» та ін.), що в літературі набуде найрізноманітніших художніх проекцій та породить низку мітів та стереотипів. Скажімо, польський германіст Марія Кланська зауважує, що величезна кількість авторів, порушуючи тему Східної Галичини, витворюють стереотипи поляка як шляхтича, русина (українця) як хлопа, жида (єврея) найчастіше як міщанина [16, 12].

У Галичині навзаєм твори австрійських письменників читалися (як і в німецькомовному просторі твори вихідців-галичан) «як частина спільного культурного надбання», за словами літературознавця Стефана Кашинського. Так письменники Марі фон Ебнер-Ешенбах, Леопольд Захер-Мазох чи Карл Еміль Францоз «писали про поляків в Галичині - правда, не завше позитивно, але можна було з ними сперечатися на шпальтах віденських, львівських чи краківських газет» [15, 219].

Варто також зазначити, що полікультурність та національна мозаїка Галичини, що відбилися у літературних текстах тієї доби, тісно пов'язані із трактуванням Австро-Угорщини як «золотого віку» історії та Франца Йозефа як «татка» народів. Відповідно і Захер-Мазох, піддаючись впливу цього міфу, змальовує рідну йому Галичину як безтурботну колоритну Аркадію.

Поширеність та актуальність протягом значного проміжку часу в німецькомовній літературі теми Галичини, у тому числі й українських реалій, породила поняття «української школи в австрійській літературі», до авторів якої дослідник Петро Рихло залічує вихідців з Буковини (Е. Р. Нойбауер (1828-1890), Л. А. Сімігінович-Штауфе (1832-1897), К. Е. Францоз (1848-1904), Грегор фон Реццорі (нар. 1914 )) та Галичини (Л. ф. Захер-Мазох (1836-1895), Йозеф Рот (18941939), Роза Планнер-Петелін (Гедя Цеклер, (1900-1969), частково Манес Шпербер (1905-1984) [11]. Проте важливим є той факт, що не саме походження вище перелічених авторів є визначальним у приналежності їх до «української школи в австрійській літературі» чи формування ними «галицького поля» тематики, а власне фабульність, образність творів та авторський художній світогляд. Більша частина цих письменників, за словами Петра Рихла, «проявляла непідробний інтерес до життя українців як до одного з основних етносів східних провінцій Ґабсбурзької монархії, його фольклору, побуту й звичаїв, намагалася показати історично правдивий, позитивний образ українця, окреслюючи такі риси його характеру, як доброзичливість, працелюбність, благочестя, ненависть до гноблення, прагнення до волі й незалежності» [11].

Безперечно, описаний образ українця-русина загалом має стереотипний характер, що, на нашу думку, пов'язане з, по-перше, міжетнічним толеруванням у межах Габсбурзької імперії та пов'язаним із цим міфом «золотого віку» Австро-Угорської імперії, а по-друге, - із сентиментами авторів до того народу, в культурному середовищі якого вони народилися, а то й виховувалися. Власне, такими позитивним постають русини-українці у повісті Леопольда фон Захер-Мазоха «Дон-Жуан із Коломиї», романі «Новий Йов», оповіданнях «Саша і Сашко», «Василь Гимен», «Гайдамака», «Старий каштелян» та ін. Як відомо, Захер-Мазох сам ототожнював себе з українськістю, ідентифікуючись як «русин» (у німецькому написанні - Ruthenen). За словами німецької україністки Анни-Галі Горбач, «завдяки своїм непересічним літературним талантам» удругій пол. ХІХ ст. саме Леопольд фон Захер-Мазох та Карл Еміль Францоз забезпечили належне місце східноєвропейської, у тому числі й української, теми у німецькомовній літературі [2].

До української школи в австрійській літературі примикає і німецькомовна творчість тих українських письменників, які жили і творили в умовах Австро-Угорщини і почасти писали німецькою (Сидір Воробкевич, Ольга Кобилянська, Юрій Федькович, Іван Франко, Євгенія Яро- шинська та ін.). Однак на тлі їхнього художньо зрілішого та естетично вищого доробку українською мовою оцей німецькомовний сектор текстів українських авторів виглядає досить периферійним.

Проте, якщо брати до уваги наукові літературознавчі підходи до західноукраїнського контексту тогочасної німецькомовної літератури Петра Рихла («українська школа в австрійській літературі») та Анни-Галі Горбач («українська тема в німецькій літературі»), то вважаємо за доцільнішу та більш виправдану гіпотезу германіста Юрія Прохаська про можливість історії галицької літератури та саме поняття «галицька література» [див. 10], що дає змогу під сфокусованішим кутом зору поглянути на мультикультуральну парадигму творчості Л. ф. Захер- Мазоха та її контекст.

Серед найвизначніших німецькомовних письменників Західної України ХІХ - початку ХХ ст., у чиїй творчості галицька тематика в контексті мультикультуралізму звучить повноголосо, поруч із Леопольда фон Захер-Мазохом - Макс Шпербер, Карл-Еміль Францоз та Йозеф Рот, яких, окрім усього, об'єднує спільність українських «малих приватних вітчизн».

Отже, літературно-мистецький контекст творчості Л. ф. Захер-Мазоха тісно пов'язаний із австрійською німецькомовною літературою 2-ї пол. ХІХ ст., яка збагачувалася за рахунок полінаціональних іномовних культур, що детермінувалося гетероетнічним складом населення коронних земель. По суті проза Л. ф. Захер-Мазоха відігравала роль медіатора між західною та східно-слов'янською культурною ментальністю. Галицька топіка (в тому числі і пов'язані з нею міфи та стереотипи) стають важливою складовою німецькомовної літератури. А творцями галицької топіки в німецькомовному полі переважно є автори, пов'язані з Галичиною біографічно (Л. ф. Захер-Мазох, М. Шпербер, К.-Е. Францоз, Й. Рот та ін.).

Список використаних джерел

1. Вальо М. Л. Захер-Мазох і Україна / Марія Вальо // Всесвіт. - 1994. - № 3. - С. 152-155.

2. Горбач А.-Г. Українська тема в німецькій літературі / Горбач Анна-Галя. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=2169

3. Затонський Д. Чи існує австрійська література? / Д. Затонський // Затонський Д. Шлях через ХХ століття: Статті про німецькомовні літератури.- К.: Дніпро, 1978.- С. 236-255.

4. Захер-Мазох Л. Венера в хутрі : Повісті / З нім. перекл. Наталя Іваничук / Леопольд фон Захер-Мазох. - Львів : ЛА «Піраміда», 2008. - 236 с. - (Серія «Майстри Українського Перекладу»).

5. Михайлов А. В. Из источника великой культуры / А. В. Михайлов // Золотоесечение : Австрийская поэзия XIX-XX веков в русских переводах. - М., 1988. - С. 5-37.

6. Михайловский Н. К. Палка о двух концах / Н. К. Михайловский. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dlib.rsl.ru/viewer/01003960819#?page=214

7. Нахлік Є. Рецепція Леопольда фон Захер-Мазоха в західноукраїнському літературному процесі XIX ст. / Євген Нахлік // Українська література в Австрії, австрійська -- в Україні : Матеріали міжнародного симпозіуму. Київ, 1994. - С. 110-123.

8. Полубояринова Л. Захер-Мазох и Россия / Лариса Полубояринова. - [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.pseudology.org/Literature/Zaxer_Mazox_Russia.htm

9. Полубояринова Л. Леопольд фон Захер-Мазох - австрийский списатель епохи реализма / Лариса Полубояринова. - Санкт-Петербург : Наука, 2006. - 646 с.

10. Прохасько Ю. Чи можлива історія «галицької літератури»? (проспект дослідження) / Ю. Про- хасько. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.humanities.org.ua/projects. php?pid=80

11. Рихло П. Українська школа в австрійській літературі / Петро Рихло // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// litmisto.org.ua/?p=17733

12. Цибенко Л. Післямова / Лариса Цибенко // Захер-Мазох Л. фон. Вибрані твори.- Львів, 1999. - С. 365-382.

13. Чорнооченко А. «Фольклорна мудрість гуцулів в оповіданні-легенді Леопольда фон Захер- Мазоха «Опришок Магас» / Антоніна Чорнооченко. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.abc-people.com/data/masoch/tvo3.htm

14. Штейнбук Ф. Мазох - Єлінек: тілесно-міметична топологія кореляту сексуальності, або Літературно-збочена колізія складної простоти / Фелікс Штейнбук // Слово і час. - 2013. - № 3. - С. 64-72.

15. Kaszynski Stefan K. W cieniu habsburskich krajobrazow. Trzynascieesejow o literaturze austriackiej / Stefan K. Kaszynski. - Poznan, 2006. - 239 s.

16. Klanska M. Dalekood Wiednia. Galicja w oczach pisarzy niemieckojзzycznych (1772-1918) / Maria Klanska. - Krakow : Towarzystwo autorow i wydawcow pracnaukowych «Uniwersitas». - Krakow, 1991. - 277 s.

Размещено на Allbest.ru