Українська поезія першої половини ХХ століття у періодичних виданнях української діаспори (за документами ЦДАЗУ)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська поезія першої половини ХХ століття у періодичних виданнях української діаспори (за документами ЦДАЗУ)

К.В. Романова

На основі документів, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву зарубіжної україніки, досліджено історію та складено перелік українських еміграційних часописів міжвоєнного періоду, на сторінках яких друкувалися українські поети-вигнанці (Є. Маланюк, Ю. Дараган, О. Олесь, С. Черкасенко та ін.).

Ключові слова: поетична творчість українських емігрантів у міжвоєнний період; періодичні видання української еміграції першої половини ХХ ст.; Центральний державний архів зарубіжної україніки.

еміграція україна поет часопис

У Центральному державному архіві зарубіжної україніки зберігається низка періодичних українських закордонних видань ХХ ст., на сторінках яких представлено поетичну творчість українських поетів- емігрантів - як професійних, так і аматорів.

У першій половині ХХ ст. українську поезію на чужині представляли переважно колишні учасники національно-визвольних змагань - друга хвиля української еміграції. Перші літературні угруповання українців з'явилися у середині 1920-х років у Європі - у Чехословаччині та Польщі. Це, передусім, т. зв. “Празька школа”, до якої належали поети О. Бабій, Ю. Дараган, І. Ірлявський, Ю. Клен, Ю. Липа, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Ольжич, О. Стефанович, О. Теліга та ін. Основу школи складали колишні вояки армії УНР, інтерновані в табори, зокрема на території Польщі. Пізніше більшість українців-емігрантів переїхали до Чехословаччини, де у Празі діяли Український вільний університет, Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, у Подебрадах - Українська господарська академія. У цих закладах навчалися Є. Маланюк, Н. Лівицька-Холодна, Ю. Дараган, О. Теліга, О. Ольжич, О. Лятуринська та ін.

“Пражани” не мали ні статуту, ні програми, тим не менш, їхня поезія характеризувалася спільністю концептуальних настанов, яскравим історіософізмом та націєтворчим пафосом1. Поети “Празької школи” часто публікувалися у редагованому Д. Донцовим “Літературно-науковому віснику”, що дало підстави говорити про вплив ідеолога націоналізму на їхню творчість, хоча деякі з поетів-пражан заперечували цей вплив2.

Згодом частина українських літераторів знову повернулася до Польщі, де ними були засновані групи “Танк” (створена з ініціативи Ю. Липи), що стала результатом полеміки з Д. Донцовим, який недооцінював естетичну значущість художніх творів3, а також “Ми”, ініційована Є. Маланюком, Н. Лівицькою-Холодною та А. Крижанівським4.

Поруч із відомими представниками української еміграційної літератури міжвоєнного періоду в українській закордонній періодиці з'являлися вірші менш відомих, а іноді й зовсім невідомих, непрофесійних авторів, творчість яких може становити інтерес із точки зору вивчення настроїв у середовищі української еміграції. Такі автори нерідко публікувалися, вказуючи лише свої ініціали, або криптоніми чи псевдоніми, або ж взагалі анонімно.

Друга світова війна спричинила до третьої хвилі еміграції з України. В Європі опинилося “понад три мільйони українців, частина яких потрапила у табори військовополонених в Італії (1945-1947), потім Великобританії (1947-1948), а також сотні таборів переміщених осіб у Німеччині й Австрії, де налагоджувалася видавнича діяльність ... в цей період з'явилося 505 газет, журналів, альманахів, бюлетенів, вісників різного тематичного і типологічного характеру”5. Зокрема, у таборах на теренах Італії українськими військовополоненими дивізії “Галичина” видавалися часописи “Батьківщина”, “Життя в таборі”, “Гроно”, “Наш шлях”, у Великій Британії виходили часописи “Відгук”, “Мета”, “Другий етап”, “Наші будні”, “Нове життя” і “Таборовик”6.

Найбільш активним було літературне життя українців, які опинилися у Німеччині та Австрії. Серед них, зокрема, І. Багряний, М. Орест, У. Самчук, Ю. Шерех, Ю. Косач, Т. Осьмачка та інші. Тут певний час перебували і представники другої хвилі еміграції: Є. Маланюк і Ю. Клен. Їхніми зусиллями було організовано Мистецький Український Рух (МУР), що діяв упродовж 1945-1948 рр.7 Члени МУРу ініціювали видання цілої низки часописів: “Арка”, “Літаври”, “МУР”, “Літературно-науковий вісник” тощо. Ці видання були помітним проявом духовного життя українців в еміграції та ставали “місцем зустрічі” для літераторів і публіцистів із українським корінням8.

Однак варто зазначити, що поезія української еміграції повоєнного періоду фактично не представлена в архівних фондах ЦДАЗУ, а тому основним об'єктом дослідження статті є міжвоєнна українська еміграційна періодика, де публікувалися поети-вигнанці.

Ці видання поділено на 3 групи залежно від того, яку частину еміграції вони репрезентували. До першої включено часописи, що видавалися українцями, інтернованими у таборах на території Польщі та Чехословаччини (“Веселка”, “Наша зоря”, “Син України”, “Голос табора”, “Український скиталець”). У другу групу виокремлено журнали цивільної еміграції суто літературного напряму, що виходили за кордоном і на західних землях України, які на той час перебували під владою Польщі та Румунії (“Воля”, “Літературно-науковий вістник”, “Дзвони”, “Наш світ”, “Наша культура”, “Самостійна думка”). Нарешті, у третій групі представлено видання, які були засновані громадськими організаціями та не мали спеціального літературного спрямування (“Сурма”, “Гуртуймося”, “Український самостійник”).

Окремо розглядаються сатирично-гумористичні часописи, що їх видавали українці за кордоном (“Будяк”, “Віхоть”, “Зиз” тощо).

Всі зазначені видання зберігаються у фонді “Колекція журналів, газет та бюлетенів, виданих в Україні та за кордоном” (Ф. 15). Числа часопису “Український самостійник” увійшли також до фонду “Зленко Петро Андрійович (1891-1954), український бібліограф та громадський діяч” (Ф. 10).

Значний масив періодичних видань, де публікувалися українські поети колишні вояки армії УНР, представляють часописи, які видавалися українцями у таборах для інтернованих. За підрахунками дослідників, наприкінці 1910-початку 1920-х років видання таборової періодики нараховували 85 найменувань на території Польщі, 4 газети й журнали у Чехії, 2 вісники у Румунії (примірники яких, на жаль, не було знайдено), та 1 журнал у Єгипті9.

Найбільш помітним явищем у літературному житті інтернованих вояків української армії стало видання журналу “Веселка”, заснованого у польському таборі у Каліші. Навколо цього літературно-мистецького місячника згуртувалася ціла плеяда талановитих поетів: Є. Маланюк, Ю. Дараган, К. Поліщук, М. Островерха, М. Селегій, М. Чирський, Б. Базилевич, А. Листопад, В. Лімниченко та ін., які прагнули створити “поему Нації” та стати “аргонавтами, що попливуть за золотим руном Держави Української”10.

У ЦДАЗУ зберігаються примірники часопису “Веселка” за всі 2 роки, що він виходив (1922-1923), окрім чисел 1, 3, 9-12 за 1922 р. Окрім вже названих авторів, на шпальтах часопису друкувалися Б. Грінвальдт, Д. Левський, Б. Гомзин. Представлено також перекладацьку творчість українських поетів, зокрема, переклади поезій П. Верлена (перекладачі М. Селегій та О. Турянський), О. Блока (перекладач М. Селегій), Ш. Бодлера (перекладач Є. Маланюк), А. Міцкевича (перекладач Д. Левський) та ін.

Поетична творчість інтернованих вояків армії УНР була представлена також на шпальтах літературно-військового тижневика “Наша зоря”, що з 1921 р. виходив у таборі в Ланцуті, а потім у Стрілково, куди було переведено українців із Вадовиць, Ланцуту, Пикулич та Петрокова11. Тижневик було засновано з ініціативи командира групи військ у Ланцуті генерала О. Пилькевича12, а кошти для цього були надані Міністерством преси і пропаганди Уряду УНР і командуванням групи інтернованих українських військ у Ланцуті13. Окрім публікацій з недавньої історії боротьби за українську державність та інформаційних повідомлень про діяльність уряду УНР і таборове життя, у числах журналу, які зберігаються в ЦДАЗУ14, друкувалися поетичні твори Є. Маланюка, О. Олеся (іноді під псевдонімами О. Семмо. О. Лесь, В. Валентин), А. Лебединського, О. Луцького, В. Островського, Л. Жабка-Потаповича, О. Левченка, Б. Монкевича та ін.

Серед видань, які були адресовані передусім інтернованим воякам, важливе місце посідає тижневик “Син України”. Його перше число вийшло 7 серпня 1920 р. Проте, на відміну від таборових часописів, видавався він у Варшаві як один із друкованих органів уряду УНР в екзилі, за підтримки польського уряду, який надав приміщення друкарні15. Редактором видання був поет М. Вороний, хоча, як пишуть дослідники, в його офіційній біографії факт редагування тижневика не зазначається16.

Зважаючи на те, що газета призначалася для військових, редакція обирала матеріали відповідної тематики. Тематичні напрями газети окреслені в листі М. Вороного до Департаменту преси і пропаганди уряду УНР: “1. Розмова з козаками про події в світі і про український народ та його державний лад. 2. Розмова про Україну і козака-громадянина. 3. Самостійна Україна. 4. Чого хоче Головний Отаман Петлюра та його уряд. 5. Чи є державний лад у большевиків (конституція). 6. Червоний імперіалізм (вже). 7. Коротка історія нашої війни з москалями за самостійність (1917-1920 рр.). 8. Уміння віддавати накази. 9. Що таке дисципліна. 10. Буквар. 11. Найкоротша граматика української мови. 12. Збірка поезії (патріотична хрестоматія з бойових пісень і поезій”17.

Найчастіше вірші, які вміщувалися у тижневику, публікувалися лише під ініціалами, тож встановити їхнє авторство доволі важко, тим більше, що, судячи з підписів, автори, вояки армії УНР, були не професійними поетами, а аматорами, які позиціонували себе як військових армії УНР. Про це свідчать такі підписи, як “Поручник морського куреня Н.” або визначення “козацькі вірші”18.

Тижневик проіснував майже 2 роки, але через фінансові труднощі його видання було припинено у 1921 р.

Активну видавничу діяльність вели у таборах для інтернованих на теренах Чехословаччини вояки Української Галицької армії. Першим виданням західноукраїнської еміграції у Чехословаччині стала започаткована у жовтні 1919 р. у таборі у Німецькому Яблонному (нині Ябло- нець-над-Нисою, Чехія) газета “Голос табора”, яка виходила упродовж1919-1920 рр.19 У газеті публікувалися військово-історичні матеріали, пов'язані з походами Галицької армії, ілюстрації з життя табору та поетичні твори, авторами яких найчастіше були поети-аматори - мешканці табору (Г. Круговий, В. Копач, Т. Коваль). Дуже часто вірші інтернованих вояків публікувалися під псевдонімами (наприклад, “Герой”, “Невільник”) чи взагалі анонімно. Однак на шпальтах газети можна зустріти й імена таких відомих поетів, як О. Олесь та П. Карманський.

У 1920 р. у таборі в Ліберці налагодився випуск двотижневика, друкованого органу військової еміграції ЗУНР “Український скиталець”. Пізніше видання було переведено до табору у Йозефові, а з 1922 р. воно виходило у Відні20. Ініціаторами створення журналу став “гурт високоосвічених військовиків, серед яких були генерал А. Кравс, старшини М. Дольницький, Ю. Буцманюк, М. Терлецький, Г. Куріца, В. Галан, І. Козак, П. Голинський, Я. Голота, Р. Волощук, Я. Пастернак та ін. Всі вони вийшли з галицької інтелігенції, мали досвід організації виховної роботи серед стрілецтва. Усвідомлюючи значення власного друкованого органу для умов інтернування, зуміли за короткий час самоорганізуватися й видати журнал. Коли наприкінці вересня т. р. у складі Культурно-просвітнього кружка утворилася історична секція на чолі з Я. Голотою, розпочався збір матеріалів для нового табірного видання. У жовтні засновано редакцію, до якої увійшли Я. Голота, М. Левицький, І. Іванець і Ю. Буцманюк. Упродовж місяця редколегія змогла підготувати й видати в день державного свята ЗУНР 1 листопада перший номер журналу, назву якого ... схвалило командування і керівництво Культурно-просвітнього кружка”21. Популярність журналу зростала: з 50 примірників у 1920 р. його наклад у 1922 р. збільшився до 1 тис. примірників, з яких у Чехословаччину надіслали 347, Канаду і США - 221, Австрію - 51, Німеччину - 22. Також журнал передплачували у Польщі, Франції, Росії, Югославії та Румунії22.

Редакція зазначала, що часопис має історико-мемуарний характер і зосереджується на історії УГА. Однак хоча мемуаристика домінувала, зміст журналу складали різножанрові твори: статті, нариси, розвідки, біографічні матеріали, хроніки, оповідання, а також поезія23. У представлених у ЦДАЗУ числах двотижневика за 1922-1923 рр. опубліковано не лише вірші професійних авторів - В. Пачовського, П. Карманського та представника наддніпрянської України О. Олеся, а й простих вояків УГА, які не належали до літературного кола - М. Дольницького, Н. Назара, Р. Сухоставського та ін.

Паралельно з налагодженням видавничої діяльності у таборах для інтернованих українських вояків з'являються періодичні видання суто літературного напряму в середовищі цивільної еміграції - як на українських землях, що опинилися у складі Польщі та Румунії, так і в еміграційних осередках, які почали формуватися в європейських країнах. Зокрема, ще до завершення національно-визвольних змагань чимало українців осідає в Австрії. Саме тут у середині 1919 р. починає виходити тижневик суспільно-політичного та культурного життя “Воля”. Видавав і редагував журнал В. Піснячевський - військовий лікар за фахом, громадський діяч та публіцист. Серед членів редколегії, до якої входили З. Адельсбергер, В. Даскалюк, І. Кедрин, І. Мурський, А. Хомин та ін., були представники різних політичних течій, але сам часопис стояв на соборницьких позиціях, виступаючи проти “радянофільства”24. У тижневику публікувалися новини про події в Україні та життя українських громад в еміграції, подавався огляд політичного життя Європи та, зокрема, її ставлення до московсько-української війни. У той же час тижневик висвітлював і культурне життя українців, вміщуючи на своїх сторінках поетичні та прозові твори, зокрема, О. Олеся, П. Карманського, В. Вишиваного (Вільгельма Габсбурга-Льотрінгена) та ін.

Тижневик виходив із червня 1919 р. до листопада 1921 р. У ЦДАЗУ зберігаються ч. 6 за лютий 1920 р. та ч. 2 за квітень 1921 р., у яких опубліковані вірші В. Вишиваного, М. Вороного, К. Поліщука та В. Островського.

Одним із найпомітніших видань в історії української преси є “Літературно-науковий вістник” (“ЛНВ”) - місячник літератури, науки й суспільного життя. У фондах ЦДАЗУ зберігаються кілька чисел цього часопису за 1922 р. (травень-серпень).

На момент 1922 р. журнал вже мав цікаву і доволі тривалу історію, яка почалася ще наприкінці XIX ст., коли на українських землях активізувалося національне життя, передусім у громадській, культурній та науковій сферах. Провідну роль у цих процесах відіграло львівське Наукове товариство ім. Т. Шевченка, очолюване М. Грушевським. Саме завдяки ініціативі видатного вченого з січня 1898 р. розпочинається видання часопису всеукраїнського масштабу, яким став “ЛНВ”. До редакційного комітету, окрім М. Грушевського, входили І. Франко, О. Борковський, О. Маковей25. І саме М. Грушевському, завдяки його широкому світогляду, вдалося зробити з журналу “орган, що зайняв найповажніше місце в історії розвитку українського літературно-наукового життя, національно-суспільної думки”26.

Журнал виходив регулярно до 1914 р. - спочатку у Львові, з 1906 р. у Києві. Роботу над виданням “ЛНВ” перервала Перша світова війна, але з початком Української революції упродовж 1917-1919 рр. журнал знову почав видаватися у Києві - вже під редакцією О. Олеся. Друге відродження сталося після завершення національно-визвольних змагань - 1922 р. у Львові, де “ЛНВ” виходив до 1932 р. Видання журналу було поновлене з ініціативи члена Начальної колегії Української військової організації Ю. Полянського27. Головним редактором часопису було призначено Д. Донцова. Політичні уподобання головного ре-дактора, ідеолога українського націоналізму, відбилися й на характері журналу, в якому збільшилася частка публіцистичних та історико-мемуарних матеріалів. Однак попри ідеологічну спрямованість “ЛНВ” вважався позапартійним органом, з яким співробітничали відомі публіцисти, письменники і науковці, зокрема О. Бабій, В. Біднов, Я. Гор- динський, О. Грицай, Ю. Косач, І. Крип'якевич, Ю. Липа, Є. Маланюк, О. Назарук, І. Огієнко, Є. Онацький, У. Самчук, С. Сірополко, В. Січинський та ін.28

У наявних у ЦДАЗУ числах часопису за 1922 р. публікувалися С. Черкасенко (під псевдонимом П. Стах), В. Бобинський, О. Бабій, Ю. Липа, Б. Лепкий, Ю. Шкрумеляк, В. Самійленко, Р. Купчинський, Павлюк, М. Курах, М. Рудницький. Переклади французьких поетів Е. Верхарна, П. Верлена та Ж. Мореаса опублікували на сторінках місячника О. Луцький та М. Вороний.

Останнє число часопису вийшло у липні 1932 р. Упродовж всієї своєї історії “ЛНВ”, як зазначають дослідники, виступав як “всеукраїнський науковий орган, концентрований вияв української культури як у сфері красного письменства, так і суспільно-політичної думки та літературознавчих студій і мистецтвознавчих досліджень. Часопис намагався підтримувати політичну і культурну соборність України та єдність українського народу. Опубліковані у “ЛНВ” матеріали відіграли виняткову роль у формуванні ідеології українського національного руху та розвитку модерної української літератури”29.

На ідеологічних позиціях, відмінних від “ЛНВ”, стояв літературно-науковий місячник католицького спрямування “Дзвони”, який виходив також у Львові упродовж 1931-1939 рр. Головою редакційної колегії був Й. Сліпий, тому не дивно, що журнал виступав також проти атеїзму і матеріалізму та базувався на ідеях державницької школи Липинського30. Щодо літературознавчої позиції, то, як зазначають дослідники, журнал спирався на концепцію ідейно-етичного естетизму, розроблену М. Гнатишаком, одним із співавторів журналу, відомим істориком української літератури, який наголошував, що література формує суспільне життя, а тому письменник морально відповідальний за свої твори, а етичний та естетичний критерії є нерозривно пов'язані31. На цих позиціях стояв і відповідальний редактор “Дзвонів” П.-М. Ісаїв, публікуючи матеріали, які відповідали концепції видання. Загалом журнал публікував поетичні й прозаїчні твори, переклади, наукові статті, рецензії, бібліографічні та хронікальні матеріали. На його сторінках друкувалися поезії Б.-І. Антонича, С. Гординського, Б. Лепкого, Г. Костельника, Б. Кравціва, Ю. Липи, В. Пачовського32. У чч. 7-8 за жовтень і листопад 1931 р., які зберігаються у фондах ЦДАЗУ, опубліковано поетичні твори Б.-І. Антонича, Б. Гомзина, В. Лащенка, А. Вартового.

Проблеми українського літературного життя за межами окупованої більшовиками України розглядалися на шпальтах ілюстрованого літературного та популярно-наукового тижневика “Наш світ”, який виходив у Варшаві з квітня 1924 р.33 Редактором видання був В. Островський, письменник та видавець. Тижневик висвітлював події культурного, релігійного та суспільно-політичного життя українців, які мешкали на польському терені. Помітне місце у журналі посідали поетичні твори українських поетів - як оригінальні, так і перекладні.

У примірниках журналу за 1924 р., які зберігаються в архіві - а це ч. 1-4 (квітень) та чч. 7-18 (травень, червень, грудень) - опубліковано вірші самого В. Островського, К. Поліщука, М. Вороного, А. Павлюка, Р. Купальского, А. Падолиста, Є. Маланюка, О. Олеся, а також поетичні твори східних поетів І. Месихі та Дж. Румія у перекладі В. Заїкіна.

У 1925 р. “Наш світ” почав видаватися у Львові та Луцьку, а в 1926 р. часопис був об'єднаний із журналом “Духовна бесіда” та почав виходити під назвою “Наша бесіда” як ілюстрований двотижневик літератури, науки й суспільного життя34. В архіві останнє видання представлено лише одним числом за червень 1926 р., у якому було опубліковано 2 поетичні твори: вірші І. Шумського “Ридають зорі” та А. Карашевича “Одужання”.

У 1935 р. видання часопису під старою назвою “Наш світ” було відновлено у Луцьку. Як і раніше, видавцем був В. Островський, який зберіг за журналом його загальне літературно-мистецьке спрямуван- ня35. Останнє число часопису вийшло у червні 1936 р.

Яскравим явищем в історії еміграційної української періодики, незважаючи на свою трирічну історію - з 1935 р. до 1937 р. включно - став науково-літературний місячник “Наша культура”. Ініціатором його створення, редактором і видавцем був І. Огієнко, видатний вчений та церковний і громадський діяч. “З самого початку видання журнал було задумано як науковий, а також як елітарний, як засіб єднання кращих наукових умів української нації. Журнал видавався поза межами України (у Варшаві), тому й мислився як орган вільної наукової думки, не зашореної більшовицькою ідеологією”36.

Виступаючи передусім як видання наукового характеру, часопис об' єднав видатних українських учених, що мешкали поза межами більшовицької України. Серед членів редакційної колегії були, зокрема, історики літератури К. Студинський, О. Колесса, Л. Білецький, етнограф Ф. Колесса, мистецтвознавець В. Січинський, соціолог та націолог О. Бочковський. У той же час значне місце посідали матеріали літературознавчого спрямування та публікувалися поетичні твори українських поетів-емігрантів. В ЦДАЗУ зберігається кілька чисел “Нашої культури” (квітень, липень-вересень 1935 р.), у яких було вміщено вірші С. Черкасенка, О. Олеся, Б.-І. Антонича, Б. Лисянського.На Буковині, що у міжвоєнний період входила до складу Румунії, членами академічного товариства “Чорноморе”, яке мало місцем осідку Чернівці, у січні 1931 р. видається перше число літературно-наукового та суспільно-політичного місячника “Самостійна думка”. Місячник мав націоналістичне спрямування, а першим його редактором став один із засновників видання С. Никорович37. Згодом журнал редагував Д. Квіт- ковський, також член “Чорноморе”, а в останні роки, на думку деяких дослідників, принципи редакційної політики визначав О. Ольжич38.

У редакційній статті першого числа “Самостійної думки” визначалися основні засади журналу. Наголошувалося, що він є всеукраїнським та позапартійним, а головною метою його було просвітянство передусім українців Буковини. Журнал був досить авторитетним виданням, про що свідчать імена його дописувачів: М. Шаповал, С. Чер- касенко, С. Русова, П. Котович, Є. Онацький, Д. Андрієвський та ін. Авторами поетичних творів, які опубліковані у числах за квітень - грудень 1934 р., наявних у фондах ЦЗДАЗУ, стали Б. Гомзин, Я. Косарич, М. Чирський, О. Ольжич, С. Черкасенко (під псевдонімом П. Стах), В. Гренджа-Донський, О. Печеніг, Я. Рудик, Ф. Могіш (під псевдонімом Боєвир). Тут також було надруковано поему А. Згорянича “Білас і Данилишин”, віршовані драми О. Задуми “Відплата” та С. Чер- касенка “Северин Наливайко” (дія 4-а).

Своє існування часопис припинив у 1937 р.

Перебуваючи за межами Батьківщини, активні учасники Української революції, більшість яких лишалися вірними ідеї незалежної України, вважали за необхідне продовжувати боротьбу за визволення українських земель від більшовицької влади. Утім, еміграційна спільнота не була одностайною у методах цієї боротьби, а, отже, на теренах Європи, у США та Канаді у міжвоєнний період виникають різні громадсько-політичні угрупування. Деякі з них мали власні друковані органи, матеріали до яких добирались відповідно до ідеологічної спрямованості видання.

Ще у 1920 р. на території Західної України з ініціативи старшин Січових Стрільців та Української Галицької армії утворилася нелегальна військова формація - Українська військова організація (УВО)40. Стоячи спочатку на позиціях ведення збройної боротьби за визволення України - як її західної частини, що в результаті Варшавського договору 1920 р. опинилася під владою Польщі, так і східної - окупованої більшовиками, згодом УВО почала приділяти увагу й ідеологічним методам боротьби. Зокрема, постало питання про важливість систематичного поширення ідей УВО серед українського населення та роботи з молоддю. Вирішити його дозволяло створення власного друкованого органу, яким став часопис УВО “Сурма”, що у 1927-1928 рр. видавався у Берліні, а у 1928-1934 рр. - у Каунасі. Перше число журналу редагував І. Гижа, два наступні - О. Сеник, із четвертого номера головним редактором став В. Мартинець. У Литві видавцем “Сурми” був представник УВО й Організації українських націоналістів при литовському уряді І. Рев'юк41.

Часопис видавався накладом 10 тис. примірників. Статті “Сурми” “розповідали про ідеї та програмні засади УВО, для чого існує ця організація, хто її очолює, якими методами діє, з ким співпрацює, хто її вороги та вороги України, ставлення організації до держав-сусідів, відношення до полонофільства, радянофільства й угодовства, щоб населенню була зрозумілою уся складність тогочасної ситуації та шлях до головної мети українців - здобуття власної держави”.

Публікувалися у часописі й поетичні твори, зазвичай без зазначення авторства, які мали виразне ідеологічне забарвлення. У ЦДАЗУ зберігаються вибрані числа за 1928-1931 рр., у яких надруковано такі вірші: “Україні” (листопад 1929 р.), “Наші могили” (травень 1930 р.), “Гімн” (липень 1931 р.), “Як сурма громом кликне...” (вересень 1931 р.), “Сурма сурмить...” (жовтень-листопад 1931 р.).

Цілком чітке ідеологічне спрямування мав часопис військово-громадської думки “Гуртуймося”, заснований полковником армії УНР В. Филоновичем та сотником української армії, геральдистом, автором нагород УНР Хреста Симона Петлюри та Воєнного Хреста М. Битинським. Видання підтримувало екзильний уряд УНР, але “основну увагу приділяло висвітленню суспільно значимих для українців військово-політичних подій”. Редакція прагнула готувати тематичні випуски. Упродовж майже десяти років, коли виходив журнал (1929-1938), було видано, зокрема, числа, присвячені пам'яті С. Петлюри, проголошенню ІУ Універсалу Українською Центральною Радою, бою під Крутами, воякам армії УНР, які загинули під Базаром, тощо. Відповідно до тем, на сторінках часопису друкувалися вірші самих редакторів журналу М. Битинського (під псевдонімом М. Оверкович) та В. Филоновича, а також інших поетів української еміграції: О. Олеся, О. Печеніга, О. Стефановича. Зокрема, у першому числі часопису за 1935 р., який зберігається у ЦДАЗУ, під іменем М. Оверкович було надруковано вірш “Зимовий Анабазіс”, присвячений події з історії війська УНР, відомій під назвою “Трикутник смерті”, а у числі 1-2, яке було присвячене пам'яті С. Петлюри, опубліковано поетичні твори О. Стефановича “Багряна піраміда”, В. Филонович “Відспівав кулемет пісні.”, “Похмуре, зморщене чоло.”, М. Битинського “Лицар чести (Присвячується бл. пам. С. Петлюрі)”.

У 1935 р. на З'їзді Ради Союзу Українських Провінціяльних Організацій (СУПО) в ЧСР, до складу якого входили переважно вояки армії УНР, які заявляли про себе як про самостійників, було вирішено видавати часопис під назвою “Український самостійник” (виходив з 1935 р. до 1938 р.) Перші числа часопису були видані у Ліберці, а згодом він друкувався у Празі. Мета видання була визначена у програмній статті “Спільними силами”, надрукованій у першому числі часопису: “Наша праця прямуватиме до внесення культурного світла і національної сві- домости до найбільше досі занедбуваних кругів української еміграції в Чехословаччині: на селах, у містечках, на фабриках і в господарствах” .

Часопис не мав літературного спрямування, а тому вірші друкувалися на його сторінках нерегулярно. Здебільшого їх автори лишалися невідомими, вірші ж професійних поетів зазвичай були передруками з більш ранніх видань, як, наприклад, вірші Г. Чупринки “Памяти Ґенія” або С. Черкасенка “Перекотиполе” .

Цікавим фактом в історії офіційного видання УНР в екзилі тижневика “Тризуб”, що виходив у Парижі з 1925 р. до 1940 р., є публікація у ньому сатиричних віршів, автором яких був О. Олесь. Публікації часопису висвітлювали суспільно-політичні та культурні процеси в еміграційному середовищі та на теренах Західної України, містили критику радянської політики стосовно України та інших окупованих більшовиками територій. Одним із інструментів цієї критики виступала сатирична поезія. Упродовж 1928-1931 рр. у “Тризубі” у рубриці “Маленький фельєтон” О. Олесем було опубліковано близько двох десятків сатиричних віршів під псевдонімом “В. Валентин” (або В. В.), як спрямованих проти радянської системи, так і пов'язаних з негараздами в самому еміграційному середовищі.

Сатиричні віршовані твори публікувалися і в інших періодичних виданнях, які вже було розглянуто вище: “Наша зоря”, “Воля”, “Голос табора”.

Існували й спеціальні сатирично-гумористичні часописи українців-емігрантів. Тут у віршованій формі подавалися гострі оцінки суспільно-політичних подій, критикувалися громадсько-політичні діячі, рідше висміювалися певні побутові моменти еміграційного життя. Зазвичай вірші у цих виданнях друкувалися під псевдонімами чи взагалі анонімно.

Одним із перших гумористичних видань української еміграції був студентський часопис “Віхоть”, який виходив у Празі упродовж 1921-- 1922 рр., висвітлюючи у комічній формі різні сторони студентського життя.

У цей же період у Львові видавався гумористично-сатиричний ілюстрований двотижневик “Будяк” за редакцією Д. Кренжаловського та Р. Голіяна. На відміну від попереднього видання, часопис приділяв увагу суспільно-політичним проблемам, концентруючись, зокрема, на питаннях польсько-українських відносин, через що нерідко цензура вилучала ті чи інші матеріали . У виданні часопису брали участь О. Бабій, Ю. Шкрумеляк (Смик, Ю. Ігорків), І. Ліщинський, М. Копольський (М. Коно), Л. Лепкий (Лев Швунг, Лем), Р. Купчинський, Л. Хомин, П. Ковжун та ін. Окрім власне сатиричних віршів, у “Будяку” друкували також і лірику, наприклад, у примірниках часопису з фондів ЦДАЗУ опубліковано поетичні твори Г. Чупринки “Зі заповіту”, а також Л. Леп- кого та В. Бобринського, присвячені Великодню.

Упродовж 1924-1933 рр. у Львові виходив двотижневик (пізніше - місячник) під назвою “Зиз”, який редагували О. Боднарович, а з другого числа за 1925 р. - Л. Лепкий . На цій посаді він перебував майже 4 роки, залучивши за цей час до видання часопису багато талановитих особистостей: художників М. Бутовича, П. Ковжуна, П. Холодного-молодшого, Е. Козака; публіцистів і письменників Р. Купчинського, М. Рудницького, Т. Крушельницького, Є. Пеленського, Т. Курпіту, Ю. Шкрумеляка та ін.

Журнал користувався популярністю серед читачів, висвітлюючи події тодішнього життя і, як і “Будяк”, час від часу потерпав від польської цензури. Більшість віршів публікувалися у часописі анонімно чи під псевдонімами, наприклад “Зиз” (Л. Лепкий) чи Галактіон Чіпка (Р. Купчинський).

Наведений у статті огляд часописів української еміграції міжвоєнного періоду дозволяє визначити їх як цінне джерело з історії української літератури ХХ ст. Еміграційна поезія, представлена іменами Є. Маланюка, Ю. Дарагана, О. Олеся, С. Черкасенка та ін., стала одним із найяскравіших явищ не тільки літературного життя українського зарубіжжя, а й національної літератури загалом.

Умови перебування в інонаціональному середовищі не були простими, але на відміну від українських радянських поетів українські поети-емігранти лишалися вільними як митці. У той час як в Україні, як і по всьому СРСР, єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, вони мали свободу не тільки творчого самовираження, а й декларування своїх політичних переконань. Публікація поетичних творів українських поетів на сторінках еміграційних періодичних видань дозволяла їм у повній мірі реалізувати свій творчий потенціал, а водночас ставала засобом збереження національної культури та національної ідентичності в умовах еміграційного життя.

Література

1. Сидоренко Н. М. Українська таборова преса першої половини ХХ століття: проблеми національно-духовного самоствердження: автореф. дис. ... докт. філолог. наук: 10. 01. 08 / Сидоренко Наталія Миколаївна; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2000. С. 12.

2. Літературознавчий словник-довідник. Київ, 2007. С. 471.

3. Сидоренко Н. М. Українська таборова преса першої половини ХХ століття: проблеми ... Зазнач. праця. С. 13.

4. Голубнича-Шленчак Ю. В. Видавнича діяльність інтернованої армії УНР у таборах Польщі (1920-1924 рр.) // Вісник Черкаського університету. 2016. № 3-4. С. 115.

5. Голубнича Ю. В. “В боротьбі виростає сила...”. Культурно-освітня діяльність вояків. Зазнач. праця. С. 220.

6. Повний перелік поетичних творів, опублікованих у періодичних виданнях із фондів ЦДАЗУ див. у додатку. Сегеда С. П. Проблеми виникнення та становлення закордонної військової преси УНР (на прикладі часопису “Син України” (1920-1921 рр.) // Гілея. Науковий вісник. Київ, 2010. Вип. 39. С. 88.

7. ЦДАЗУ (Центральний державний архів зарубіжної україніки). Ф. 15. Оп. 2. Спр. 35. Арк. 32зв., 34зв.

8. Брайлян Н. Періодичні видання української еміграції у Чехословаччині (1919-1929 рр.): динаміка розвитку, кількісні параметри // Збірник праць Науково-дослідного інституту пресознавства. 2014. Вип. 4. С. 75.

9. Домбровська Л., Гулак В. Журнал “Літературно-науковий вістник” 1898-1932 - правдиве свідчення доби // Вісник Книжкової палати. 2013. № 11. С. 30.

10. Животко А. Історія української преси / упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт.: М. С. Тимошик. Київ: Наша культура і наука, 1999. 368 с. Літературні пам'ятки України С. 149.

11. Домбровська Л., Гулак В. Журнал “Літературно-науковий вістник” 1898-1932)... Зазнач. праця. С. 31.

12. Комариця М. М. Українська “католицька критика”: естетичні засади та ідеологічний контекст: автореф. дис. ... д-ра філолог. наук: 10. 01. 01 / Комариця Мар'яна Миколаївна; Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Київ, 2008. С. 6.

13. Кравченко С. І. Періодичні видання Польщі 20-30-х років ХХ століття у світлі суспільно-культурних процесів міжвоєнної доби: літературна комунікація, польсько-український діалог. Луцьк, 2009. С. 146.

14. Сохацька Є. І. Іван Огієнко - будівничий нації (за матеріалами “Нашої культури”) // Вісник Житомирського педагогічного університету. Житомир, 2002. Вип. 9. С. 32.

15. Галайко Б. М. Часопис “Сурма” - пресовий орган пропаганди Української військової організації // Вісник Національного університету Львівська політехніка. Львів: Видавництво Національного університету Львівська політехніка, 2008. № 612. Держава та армія. С. 115.

16. Власенко В. М. “Тут повстали нові Карпатські Крути” (До біографії автора спогадів “Березневі дні Карпатської України” Василя Филоновича // Сумський історико-архівний журнал. Суми, 2009. № УІ-УІІ. С. 144.

17. Детальніше див.: Власенко В. М. “Переконаний в тому, що правда вище всього” (Олександр Олесь і паризький тижневик “Тризуб”: листування) Сумський історико-архівний журнал. Суми, 2009. № УІ-УІІ. С. 79-98.

Размещено на Allbest.ru