Архетип Божественної Дитини в прозі Віри Вовк

Размещено на http://www.allbest.ru/

Архетип Божественної Дитини в прозі Віри Вовк

Ольга Смольницька

кандидат філософських наук,

У статті розглядається архетип Божественної Дитини в прозі Віри Вовк (Віри Лідії Катерини Селянської, Ріо-де-Жанейро). Відповідно до завдань українознавства зіставляються літературознавчий, філософський, релігієзнавчий, психологічний аспекти. Здійснено екскурс у міфологію різних народів. Окреслено принципи магічного реалізму, у річищі якого створені аналізовані тексти. Специфіка дослідження полягає у розгляді архетипної системи відповідно до завдань швейцарської школи юнгіанства. Також аналіз проведено згідно зі світоглядною системою письменниці. Архетип Божественної Дитини розкрито в основних іпостасях відповідно до текстуального аналізу. Розшифровано імпліцитні мотиви творів Віри Вовк.

Ключові слова: українознавство, Віра Вовк, Карл Густав Юнг, архетип, юнгіанство, Божественна Дитина, філософія, магічний реалізм, християнство.

божественний дитина вовк архетип

АРХЕТИП БОЖЕСТВЕННОГО РЕБЕНКА В ПРОЗЕ ВИРЫ ВОВК

Ольга СМОЛЬНИЦКАЯ

кандидат философских наук,

Аннотация. В статье рассматривается архетип Божественного Ребенка в прозе Виры Вовк (Виры Лидии Катерины Селянской, Рио-де-Жанейро). В соответствии с задачами украиноведения сопоставляются литературоведческий, философский, религиеведческий, психологический аспекты. Осуществлен экскурс в мифологию разных народов. Определены принципы магического реализма, в русле которого созданы анализируемые тексты. Специфика исследования заключается в рассмотрении архетипной системы согласно задачам швейцарской школы юнгианства. Также анализ проведен в соответствии с мировоззренческой системой писательницы. Архетип Божественного Ребенка рассмотрен в основных ипостасях на основе текстуального анализа. Расшифрованы имплицитные мотивы произведений Виры Вовк.

Ключевые слова: украиноведение, Вира Вовк, Карл Густав Юнг, архетип, юнгианство, Божественный Ребенок, философия, магический реализм, христианство.

THE АRCHETYPE OF THE DIVINE CHILD IN THE PROSE OF VIRA VOVK

Olha SMOLNYTSKA

Candidate of Science in Philosophy,

Annotation. The archetype of Divine Child in prose of Vira Vovk (Vira Lidia Catherina Selianska, Rio de Janeiro) is examined in the article. In accordance with tasks of Ukrainian studies materials of literary, philosophical, religious, psychological aspects are compared. The retrospective journey into mythology of different nations was made. Author described principles of magic realism which were taken as a basis of analyzed texts. Specific character of the research consists in consideration of archetypical system in accordance with the tasks of Swiss school of Jungianity. Also author made analysis according to ideological system of the writer. The archetype of Divine Child in basic images according to textual analysis was examined. Implicit reasons of works of Vira Vovk are determined.

Key words: Ukrainian studies, Vira Vovk, Carl Gustav Yung, archetype, Jungianity, Divine Child, philosophy, magic realism, Christianity.

Сучасне українознавство залучає до свого апарату здобутки художньої літератури, водночас постійно доповнюючи свою методологію прийомами різних гуманітарних дисциплін - не лише історії чи літературознавства, але й філософії, психології, релігієзнавства, богослов'я та ін. Цей процес невпинно розвивається, тому українознавство не являє статичної системи і прагне залучити до свого обігу аналіз усіх творів українських письменників незалежно від їхнього місця проживання. Відповідно до нових проблем система українознавства має використовувати здобутки зарубіжного гуманітарного знання. Зокрема, потреба в залученні нового методологічного апарату постає завдяки появі елітарних художніх творів, розрахованих не лише на загальну культуру, але й на глибоку ерудицію читача. Отже, сприйняття таких текстів вимагає у реципієнта володіння знаннями не тільки з філософії чи релігієзнавства, але й культур різних народів.

Одна з найбільш показових для українознавства постатей - письменниця Віра Вовк (автонім Віра Лідія Катерина Селянська, народилася 1926 р., живе в Ріо-де-Жанейро). Прозаїк, поетеса, драматург, музиколог, літературний критик, перекладач, вона постійно видає свої твори, тому її творчість розвивається в нових аспектах.

Серед досліджень, присвячених творчості Віри Вовк, слід виокремити статті та відгуки Ю. Григорчук, Л. Залеської Онишкевич, Т. Зарівни, І. Калинця, Н. Костенко, М. Коцюбинської, С. Май- данської, Д. Павличка та ін. Як помітно з цього неповного переліку, у першу чергу феноменом Віри Вовк цікавляться літературознавці та письменники, тоді як її творчість, безперечно, являє інтерес для філософії, психології, релігієзнавства. Останнім часом спостерігається позитивна тенденція: від біографічних і довідкових описів звертається увага на сам текст авторки, причому, як у розвідках Л. Залеської Онишкевич, з'являється спроба не виокремити якусь конкретну деталь (і цим самим звузити дослідження), а розглянути твір у цілому.

Незважаючи на те, що твори Віри Вовк уже починають розроблятися в юнгіанському напрямі (у дослідженнях Л. Залеської Онишкевич), багато питань, і серед них вичленування архетипу Божественної Дитини як одного з ключових у прозі письменниці, не з'ясовано. Це зумовлює актуальність даного дослідження.

Мета передбачає аналіз архетипу Божественної Дитини в прозових творах Віри Вовк. Відповідно до мети ставляться завдання:

порівняти класичний юнгіанський розгляд архетипу Божественної Дитини з модифікаціями цього поняття в художній літературі на прикладі творів Віри Вовк;

зіставити католицький, православний і язичницький контексти, які наявні в творах письменниці;

здійснити компаративний аналіз творів з євангельськими і агіографічними сюжетами.

Слід зазначити, що в даному дослідженні загалом не беруться до уваги тексти апокрифів, оскільки для аналізу залучаються ті головні твори Віри Вовк, які, на нашу думку, найбільш показові з точки зору змалювання архетипу Божественної Дитини в його «чистому» вигляді. Ми звертаємося до класичної, тобто швейцарської, школи юнгіанства, а не до американської. У статті зберігається авторський правопис (за словами Віри Вовк, вона послуговується «скрипників- кою», тобто правописом Голоскевича). Правопис назв архетипів (Божественна Дитина, Самість тощо) подається із заголовних літер, як у правописі Карла Густава Юнга (за винятком цитат).

За К. Г. Юнгом, архетип Божественної Дитини багатогранний: це ельф, карлик як виразники потаємних сил природи; божества, тварини, хлопчик-мізинчик, духи, середньовічні видіння містиків, алхіміків та ін. В образі дитини можуть поставати алхімічні реакції, містичні символи, емблеми, гомункули тощо [12, 355]. Тут ще можна назвати героїв українських казок (наприклад, Котигорошка), солярного Божича, валлійського Талієсіна та багатьох інших героїв різних культур. Божественна Дитина постає в міфології, сновидіннях, галюцинаціях, обрядах, фольклорі, образотворчому мистецтві та писемній літературі.

Як зазначає К. Г. Юнг: «У всіх міфах про дитину впадає у вічі один парадокс, тому що, з одного боку, безсила дитина віддана до рук могутнім ворогам і їй загрожує постійна небезпека, з другого боку, однак, вона має сили, які значно переважають людську міру» [12, 368]. Отже, дитина амбівалентна: а) «непоказна», бо «всього лише дитина», і б) божественна [12, 368]. Риси цього архетипу: чудесне народження (непорочне зачаття, з'ява з квітки тощо), надприродні властивості, неземна мудрість і водночас беззахисність, здатність до перетворень і перевтілень (дитина підміняється в міфах образами перлини, квітки, золотого яйця, четвериці тощо) [12, 356].

Однією з іпостасей Божественної Дитини вважається образ Ісуса Христа. Проте сама Віра Вовк не вважає доречним розгляд Христа в міфологічній системі, тому у даному дослідженні здійснено аналіз розробки образу Ісуса в релігієзнавчому ключі.

Варто окреслити головні особливості творчості Віри Вовк. Її поезія, проза і драматургія характеризуються самостійним стилем. Водночас вони нагадують магічний реалізм, наділений рисами народного католицизму (синтезом тубільних язичницьких вірувань і власне католицького світогляду [8, 105]), хоча переосмислений цілком по-своєму. Авторка звертається переважно до бразильських (індіано-негритянських), гуцульських і бойківських вірувань, як мотивує це в новій повісті «Паломник»: «Тут, у Карпатах, де поселились мавки, арідники й Чугайстри - все можливе. В нас якесь особливе мітичне підсоння...» [4, 61]. («Мітичне» означає «міфічне», а «підсоння» - синонім сфери несвідомого). Тому твори Віри Вовк часто позначені компаративним підходом - зіставленням міфологічних прапервнів української і бразильської культур.

Проте сама письменниця має виразний християнський світогляд, позначений глибоким знанням і візантійської, і західної традицій. Незважаючи на греко-католицьку конфесію і тривале проживання серед римо-католицької культури, Віра Вовк толерантно ставиться до православ'я, прагне знайти спільні риси в кількох культурах. Тому багато її творів мають не лише католицьке, але й загально-християнське забарвлення, водночас зберігаючи національні та побутові риси конкретної країни, яку вони змальовують. Важливо пам'ятати, що авторка тривалий час живе в атмосфері народного католицизму Бразилії, причому тубільні вірування нагадують їй гуцульські. Від синкретизму, опису простонародної, глибинної віри, притаманної неписьменним предкам (у першу чергу українцям і бразильцям - героям прози), у тематиці спостерігається гармонійна еволюція світогляду - піднесення на новий щабель психіки, тобто можливість розрізняти, аналізувати. Отже, проявами синкретизму, описаними в творах Віри Вовк, можна вважати язичництво, шаманізм, народний католицизм, народне православ'я, а проявами аналізу - католицьку систему.

Герої творів Віри Вовк прагнуть досягнення Самості, тому імпліцитно тексти зображають наближення до індивідуації, а для цього свідомість має зустрітися з несвідомим, тобто мусить відбутися баланс між цими полюсами. К. Г. Юнг, на чию думку ми спираємося в розумінні цього процесу, пояснював архетип Самості так: «символи... забезпечують ірраціональне з'єднання протилежностей. Символи спонтанно виробляються несвідомим і ампліфікуються свідомістю. Центральні символи цього процесу маніфестують самість, тобто цілісність людини, яка складається, з одного боку, з того, що нею усвідомлюється, а з другого - зі змістів несвідомого» [13, 290]. І далі - головне: «Самість є teleios anthropos - здійснена людина, чиїми символами є божественне немовля і його синоніми» [13, 290]. Відповідно до цих функцій Самості ми розглядаємо архетип Божественної Дитини.

Найвищою, а відтак і кінцевою метою індивідуації стає перехід від примітивної і часто агресивної системи мислення до християнської. Прикладом такого очищення слід назвати розділ «Смерть недоброї людини» (повість «Вітражі»), який, подібно до багатьох творів Віри Вовк, можна вважати самостійною мініатюрою.

Цей твір побудований як легенда і навіть як антижитіє: «Був собі великий безбожник. Він ніколи не ставав навколішки. Перед квітчастими вівтарями він не чіпляв амулетів, не виставляв мальованих обітниць, за які б добрий Ісус мав йому вигоїти хворе серце.» [1, 175]. Будучи блискучим стилістом, Віра Вовк тут передає наратив і навіть подекуди зміст відомих у західноукраїнських джерелах апокрифічних оповідок про грішників. Відтак за сюжетом очікується протистояння героя і антигероя. Героєм тут виступає плачуча дитина, яку антигерой зустрічає після дивного видіння. За текстом, антигерой проводжає додому заблуканого хлопчика, а шлях, описаний буденно, насправді імпліцитно нагадує подорож на той світ [1, 177 - 178]. Дитиною виявляється Немовлятко Ісус, і це зрозуміло за натяками (наприклад: «Бабуні Анні не треба грошей» [1, 177] - мається на увазі Анна, Маріїна мати), але антигерой як язичник дізнається про божественну сутність свого малого супутника лише наприкінці подорожі.

Скло, яке потрапило в ногу Ісусові і заважало йти, а також повні відра, які грішник допомагав нести дитині, викликають асоціацію з хрестом, який ніс, допомагаючи знеможеному Спасителю, Симон Киринеянин. І далі авторка розвиває асоціацію з розп'яттям: «...вони спинялися при Хресній Дорозі, і коли він (грішник. - О. С.) побачив, що малий з зацікавленням дивиться на кольорові фігури, він почав 'їх йому пояснювати. Він сам не знав, чи говорить правду, а чи ні, але хотів розважити дитину бодай казкою» [1, 178]. Збільшення тягаря відер нагадує притчу про вибір хреста, а також викликає асоціації зі святою (чи живою) водою, обіцяною Ісусом гріш- ниці-самарянці. Мотив невпізнавання язичником Божественної Дитини відомий у фольклорі та міфології різних народів.

Авторка логічно показує, що домівкою Божественної Дитини виступає церква, причому в творі храм змальований у річищі народного католицизму, це знайома бразильцям конкретна споруда, з якою асоціюється Бог: «На холмі забіліла церковця Матері Божої з «О».» [1, 179]. Віра Вовк пояснює: «Назва нагадує передріздвяні антифони Латинської Церкви, що починаються закликом «О Sapientia», «О Radix Jesse», «О Clavis David» та інші» [1, 179]. Отже, церква у творі конкретно-етнографічна і загальнока- толицька водночас.

Письменниця підкреслює, що в свідомості антигероя Немовля Ісус лишається профанною (тобто несакральною) істотою. Водночас таке сприйняття зворушливо етнографічне, оскільки язичник мислить зрозумілими йому поняттями: «Зненацька дитина заходилася дрібненько сміятися, наче б хтось розсипував кульки пацьорок» [1, 179]. Після досягнення кінцевої мети очищений архетип Божественної Дитини - Христос - змальований у народно-бароковому стилі: «Коли він озирнувся, дитина сиділа вже на руках у Матері Божої з «О», вдягнута в золочену сорочину. Рана на скривавленій ніжці затягнулась, і в руках перекочувалось яблуко» [1, 179]. Мотив озирання фольклорний (як і обертання) і означає потрапляння героя до іншого світу. У творі бачимо зміну сприйняття язичника, який нарешті впізнає Христа. Реакція грішника передає язичницьке мислення і водночас пробуджене сумління: «Ага, от тепер Він мені скаже, що я грабував Його церкви, що був я лихий і чорний, що молився до Ешу, Огуна та Ошаля, приношав їм жертви з чорних курей, обкурював хижку чортзна-яким зіллям і впивався горілкою з цукрової трощі. Бо Він усе знає про заборонені забобони, знає про пісні до місяця-молодика й до морської зірки.» [1, 179]. Як пояснює авторка, названі божества - це «африканські чорти. Примітивні люди в Бразилії вірять, що чортів треба піддобрювати гостинцями» [1, 179]. Таким чином, ми бачимо, що прийняття католицизму (як і взагалі християнства) зумовило деградацію агресивних національних архетипів: істоти нижчої міфології стали сприйматись як демони, злі духи. У примітивних релігіях різних країн, у тому числі Африки, звідки походять предки антигероя, існують жіночі аналоги Діви Марії (тому культ Богородиці там популярний через функцію родючості), але жодне божество не відповідає Христу. Таким чином, архетипний образ Спасителя унікальний, тоді як згадані в творі «африканські чорти» означають розсіяну енергію несвідомого. Відтак спостерігається контраст між язичницьким несвідомим і Христом, який постає в іпостасі Божественної Дитини. Письменниця тонко показує, що саме християнство допомогло носіям іншого типу свідомості сприйняти Сина Божого. Вислів «я був лихий і чорний» у даному разі не означає кольору шкіри. В юнгіанському аспекті чорний колір означає неочищену свідомість, егоцентризм, примітивне мислення (звідси поширений у казках різних народів мотив очищення, омивання чорної істоти до білизни - ритуал, що нагадує хрещення).

Згідно з християнським ученням, авторка показує, що гріх - це хвороба душі. Лейтмотивом твору можна вважати євангельський сюжет про розкаяного розбійника. Також легенда Віри Вовк нагадує казку Оскара Вайлда «Себелюбний велетень». Як і героя О. Вайлда, малий Ісус запрошує бразильського грішника до раю - залишає в церкві: «Лишись-бо. Ми йшли вкупі не через день, а через наддення. А ти ж ніс Мій Хрест» [1, 179].

Цикл Віри Вовк «Легенди» (більшість цих творів була видана 1954 р.), з одного боку, пропонує традиційні образи, але з другого - переосмислює сюжети. Цим творчість письменниці нагадує «Легенди про Христа» Сельми Лаґерлеф.

«Різдвяна легенда» (1952), якою починається цикл, змальовує Святу Родину матеріально, але не профанно. Буденний опис, пристосований до реалій Другої світової війни, у жодному разі не є блюзнірським. Скоріше за все, можна говорити про шевченківський дух «Марії». Авторка показує нове народження Ісуса в ХХ ст., серед трагедій і голоду: «Зі спаленої оселі зосталося тільки їх двоє» [5, 381]. Герої - Марія і дід Осип. Марія - дочка «небіжки Ганьки», тобто Анни (матері Богородиці), Осип, звичайно, - Йосип (Йосиф). Марія знаходить у колибі, де вівці та кози, хлопчика- немовля: «Леле! То Захарієвої! Вона його тут сховала!» [5, 381]. Під Захарієвою, певно, розуміється праведна Єлисавета, дружина священика Захарії. Єлисавета і Захарія були батьками Іоанна (Йоанна) Хрестителя, якого Ісус знав з дитинства, і перед розп'яттям сказав Марії, що Іоанн буде її сином. За візантійськими легендами, під час убивства немовлят солдатами Ірода Єлисавета із сином сховалися в пустелі. Захарія відмовився сказати, де його син, і був за це вбитий прямо в святилищі - «між храмом і жертовником» (Мт., 23:35). Можливо, Віра Вовк свідомо припустила контамінацію мотивів.

Дитину знаходять у колибі на Святвечір. Якщо Марія хоче залишити немовля собі, то дід Осип проти: «Свят Вечір! Твого тата вбили, твою маму спалили, а тобі свято в голові?» [5, 381]. Дитина тут постає, за юнгіанською термінологією, як ірраціональне третє (tertium datur) [12, 367]. Специфіка ірраціонального третього полягає в тому, що воно допомагає розв'язати психологічну проблему, на перший погляд здаючись зайвим (у даному разі: немовля-знайда потребує матері й не може поки що жити самостійно).

Слід зазначити, що письменниця часто змальовує земних праведників, які не підозрюють про свою винятковість, доки не починають виконувати місію через якийсь трагічний випадок. Марія виступає саме такою праведницею. Вітати з Різдвом нову Святу Родину до колиби приходять троє чоловіків. Авторка не називає їх, але за натяками стає зрозумілим, що це повстанці: вони давно не були в людей і не чули дитячого сміху. Як ці троє царів, герої обдаровують дитину. Діду Осипу спадають на думку євангельські порівняння, і, врешті-решт, герой «не міг розібрати, чи він Осип, чи Йосиф, він знав тільки, що нізащо не кине хлопчика в полонку, бо це була Свята Ніч» [5, 382]. Отже, духовне прозріння Осипа відбулося, він усвідомив свій архетип. Адже, за словами К. Г. Юнга, архетип - «душевний орган, який є у кожного» [12, 356]. Архетипи «батька» і «матері» є, за словами дослідника, «міфологічними ірраціональними символами» [12, 358].

У легенді Віри Вовк Божественна Дитина змальовується як така, що з'явилася начебто нізвідки (тобто з несвідомого) і отримує прийомних смертних батьків. Цей мотив наявний у міфах, легендах і казках різних народів. Отже, Марія в даному творі виступає саме як прийомна мати. Цікаво те, що авторка часто наголошує на беззахисності Божественної Дитини: сакральний герой часто потребує допомоги профанних персонажів.

На нашу думку, архетип Божественної Дитини найбільш виразно змальований у «Леґенді про Христофора» (1953). Перш ніж проаналізувати, яким чином він реалізується в цьому творі, для чіткішого розуміння змісту твору варто наголосити на головних рисах образу самого Христофора.

У католицькому образотворчому мистецтві цей образ популярний. Треба зазначити, що Христофор - колишній католицький святий великомученик. Як повідомляє Дж. Холл, «він був вилучений з католицького церковного календаря в 1969 році через сумнівність історичних фактів, з ним пов'язаних. (Ще в XVI столітті Тридентський собор намагався знищити його культ, але тоді це не вийшло)» [10, 604]. За легендою, це був ханаанин величезних розмірів, який хотів служити найсильнішому на землі [10, 604-605]. У мистецтві Христофор (чиє ім'я означає «переносник Христа») зображується як схожий на апостола Петра чоловік, який переносить на плечах через річку Немовля Ісуса. К. Г. Юнг аналізує образ Немовляти Ісуса в цій легенді як «типовий аспект «менше за малого і більше за великого» [12, 353]. Тобто завдяки своїм духовним рисам дитя сильніше, ніж фізично дужий чоловік.

У творі Віри Вовк ця легенда трансформується згідно з гуцульським колоритом і витримана в річищі магічного реалізму: «придуркуватому» і кривому жебраку Христофору, відомому своєю добротою і силою, несподівано являється Мати Божа з Немовлям Ісусом. Ця зустріч описана буденно: побачивши босого Ісуса, Христофор взуває Дитя (тобто здійснює акт милосердя). Реакція героя на видіння змальована так: «Ти змерз, сарака. Тримав ноги так близько свічника, що свічки їх геть обкоптили. Твої ноги - маленькі: з двох волоських горіхів можна б Тобі зробити постоли» [2, 383]. Христофор взуває Ісуса в нові постоли з горіхової лушпини і дарує Йому топірець: «Щоби мав, як будеш ходити по наших верхах» [2, 383]. Цей подарунок символічний, як і масляничка, подарована Христофором Матері Божій. Натомість Ісус дарує герою зелений прутик для сопілки, і це було вперше, щоб дитина дарувала щось Христофору-альтруїсту [2, 384]. Авторку цікавить дитинство Ісуса, і вона описує Його самотність: «Ніхто не грається зі мною. Як упаде сніг, поїдемо разом саньми, добре?» [2, 384]. Сани можна розуміти подвійно: як знак веселощів, розваги - і як похорон. Адже навіть у християнській Київській Русі зберігався язичницький звичай возити померлих на санях (про що згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха). Таким чином, Немовля Ісус натякає, що візьме Христофора до раю, у безсмертя. Сани виступають як зрозумілий гуцулу національний архетип. Коли герой захворів, Христос на Різдво прийшов за ним, і обидва вирушили на санях (причому подорож описується як весела). Отже, тут, на відміну від загальновідомої легенди, відсутній мотив перенесення Ісуса через річку, але є перевезення. Таким чином, дотримується мотив переходу до іншого світу.

Свій прихід Немовля мотивує тим, що його Мати «в лісі сама замерзає. Тріє Царі принесли срібло-злото, але нам твого кептаря треба, бо навіть нема овець і вола, щоб нас нині загріли» [2, 385]. У каплиці Христофор укриває Матір і Дитя своїм кептарем. Кінцівка легенди теж витримана за законами магічного реалізму: «І Христофорові зробилося любо й тепло, хоч колядники з зорею, що верталися вдосвіта з другого села, знайшли його замерзлого коло каплички» [2, 385]. Таким чином, Божественна Дитина, прийнявши матеріальний і потрібний дар, віддячує духовними благами, сакральною мудрістю і гармонією. Герой відчуває очищення психіки. В юнгіанстві це можна назвати поверненням психічної енергії. З Божественною Дитиною Христофора в авторській інтерпретації об'єднує те, що обидва персонажі мають християнську дитинність («Будьте як діти»). Те ж саме стверджував К. Г. Юнг, кажучи про культове повторення і ритуальне поновлення: «Культова необхідність Не- мовляти-Ісуса, наприклад, зберігається доти, доки більшість людей не буде здатна психологічно реалізувати вислів: «Якщо не будете як діти» [12, 367].

По-іншому розглянуто архетип Божественної Дитини в легенді «Святий Миколай і пастушок» (1962). Сюжет її простий: святий Миколай обдаровує всіх добрих дітей і нарешті зустрічає сироту - малого пастушка Тарасика (який нагадує Тараса Шевченка). Хлопець не просить у святого матеріальних благ, а благає духовного - материнської ласки. Проте любов матері - «це, власне, єдина річ, якою він не міг нікого обдарувати» [6, 397]. Тарас виступає героєм, який наближається до того, щоб стати Божественною Дитиною (адже сиротами, за віруваннями, опікується Бог). Проте він нещасний у реальному житті та ще не усвідомлює своєї обраності.

Історико-фантастичний роман «Тотем скальних соколів» (2010), створений на гуцульському матеріалі, присвячений проблемам нації, історичної пам'яті, роду, сім'ї та ін. Архетип Божественної Дитини в ньому також змальований досить чітко. Так, у героїв (символічно поданих як пара соколів, тобто творців Всесвіту, за праукраїнською міфологією [9, 107]) народжується син Михайло, якого називають Чудом. У казково-апокрифічній традиції змальовані народження Чуда (із соколиного яйця) та зростання, а також віщунські здібності. У творі наявний мотив андрогінності, пов'язаний з алхімією (яку найкраще дослідив К. Г. Юнг): маленька Мартуся нагадує дорослому Чуду «дівчатко-Україну», яке стане жінкою [9, 108], хоча сам герой «дивувався з такої уяви, ніби то Україна могла втілитися в якесь дитя» [7, 79].

Інший історико-фантастичний роман, «Останній князь Звонимир» (2010), також побудований на архетипах різних культур [8, 82-90]. Нас цікавить архетип Божественної Дитини, змальований у гуцульському ключі. Герой твору Звонимир бачить вертепників - дітей із сиротинця, серед яких Немовля Ісуса грає маленький хлопчик у станіолевому німбі [3, 495]. Маленький злидар (названий архетипно-анонімно - Хлопчик) просить голубу зірку з ялинки [3, 496], і герой (прикметно, що він син греко- католицького священика) намагається дістати її. Але він не може досягти мети: «Навіть на таку дрібницю не здатний... Не досягнув голубої зірки для Хлопчика...» [3, 497], і Вертеп зникає в зимовій хуртовині. Голубий колір означає софійність, божественність. Тобто герой має допомогти Божественній Дитині віднайти свою сутність - виконати функцію Христофора. Наприкінці твору Звонимиру на полонині являється той самий Хлопчик: «... то був малий пастушок у бурих гачах і грубій льняній сорочці, із сопілкою за поясом» [3, 518]. Образ Немовляти Ісуса змальований у традиціях народного католицизму (аналогічно ацтеки уявляли Богоматір схожою на ац- течку). Далі герой отримує сакральні здібності від Божественної Дитини завдяки своєму бажанню допомогти їй: «Я клякнув перед Ним і мовив:

- Ти кликав мене до себе, Господи? Я тут.

Він сягнув до пазухи й добув з неї голубу зірку.

- Це для тебе - сказав» [3, 518].

Отже, цей епізод змальовує стадію перетворення і Божественної Дитини, і самого героя. В алхімії, найкраще дослідженій К. Г. Юнгом, стадії перетворення описуються алегорично: «Після стількох мук і страждань я воскрес сильним, чистим, бездоганним» [11, 597], тобто «душа і дух цілком просякнули тіло, батько і син нині одне, смерть і тлін не владні над ними» [11, 597]. Те ж саме можна сказати про героїв проаналізованої прози Віри Вовк. Також авторка часто здійснює ампліфікацію архетипів, тобто, за К. Г. Юнгом, «розширення і поглиблення образу зі сновидіння за допомогою спрямованих асоціацій і паралелей з фактами, узятими з людської історії духа і символів (міфології, містики, фольклору, мистецтва тощо), завдяки чому його значення може бути розтлумаченим» [12, 383]. В ампліфікації полягає один із ключових прийомів магічного реалізму.

Таким чином, проведений аналіз показує, що архетип Божественної Дитини чітко представлений у прозовій творчості Віри Вовк. Поряд із традиційним католицьким забарвленням авторка пропонує асиміляцію цього архетипу завдяки візантійській і західній іконографії, первісному українському мисленню на матеріалі гуцульської міфології, а також на основі бразильських святкувань і вірувань. Цей синтез дає можливість стверджувати про оригінальність розробки архетипу Божественної Дитини Вірою Вовк. На основі цього архетипу письменниця створює архетипні образи-символи - іпостасі Божественної Дитини: 1) Немовля Ісус; 2) янголя; 3) звичайна дитина, яка завдяки невинності близька до образу Божого. Цікаво, що за традицією магічного реалізму Божественна Дитина у прозі Віри Вовк часто сприймається іншими героями як звичайна людина, і лише потім відкриваються її неземні чесноти.

Дослідження має перспективу продовження, оскільки до аналізу залучені не всі твори Віри Вовк, цікаві з архетипної точки зору.

Література

1. Вовк В. Вітражі / Віра Вовк // Вовк В. Знамено: повісті і романи. - Львів: БаК, 2011. - С. 175, 177 - 179.

2. Вовк В. Легенда про Христофора / Легенди / Віра Вовк // Вовк В. Проза. - К.: Родовід, 2001. - С. 383 - 385.

3. Вовк В. Останній князь Звонимир / Віра Вовк // Вовк В. Знамено: повісті і романи. - Львів: БаК, 2011. - С. 495 - 497, 518.

4. Вовк В. Паломник / Віра Вовк. - 2013. - 83 с. - Автор. комп. набір (З особистого архіву О. Смольницької).

5. Вовк В. Різдвяна легенда / Легенди / Віра Вовк // Вовк В. Проза. - К.: Родовід, 2001. - С. 381 - 382.

6. Вовк В. Святий Микола і пастушок / Віра Вовк // Там само. - С. 397.

7. Вовк В. Тотем скальних соколів / Віра Вовк. - Ріо-де-Жанейро - Львів: БаК, 2010. - 116 с.

8. Смольницька О. Архетипна основа роману Віри Вовк «Останній князь Звонимир» / Ольга Смольницька // Слово і час. - 2011. - № 9. - С. 82 - 90. - Бібліогр. в кінці ст.

9. Смольницька О. «Тотем скальних соколів» Віри Вовк як приклад українського магічного реалізму [Віра Вовк. Тотем скальних соколів] / Рецензії / Ольга Смольницька // Слово і час. - № 12 (600). - Грудень 2010. - С. 105, 107 - 108.

10. Холл Дж. Словарь сюжетов и символов в искусстве / Джеймс Холл / James Hall. Dictionary of subjects and symbols in art . - М.: КРОН-ПРЕСС,1999. - 656 с.

11. Энциклопедия символов, знаков, эмблем. - М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2007. - 608 с.: ил.

12. Юнг К. Г. Божественный ребенок: Аналитическая психология и воспитание: сб. / Карл Густав Юнг. - М.: ОЛИМП; ООО «Изд-во АСТ-ЛТД», 1997. - 400 с.

13. Юнг К. Г. Ответ Иову / Карл Густав Юнг: пер. с нем. - М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ», Канон+, 1998. - 384 с. - (Классики зарубежной психологии).

References

1. Vovk V. Vitrazhi / Vira Vovk // Vovk V. Znameno: povisti i romany. - Lviv: BaK, 2011. - P. 175, 177 - 179.

2. Vovk V Legenda pro Khrystofora / Leg- endy / Vira Vovk // Vovk V. Proza. - K.: Rodov- id, 2001. - Pp. 383 - 385.

3. Vovk V Ostannii kniaz Zvonymyr / Vira Vovk // Vovk V. Znameno: povisti i romany. - Lviv: BaK, 2011. - Pp. 495 - 497, 518.

4. Vovk V. Palomnyk / Vira Vovk. - 2013. - 83 p. - Avtor. komp. nabir (Z osobystoho arkhi- vu O. Smolnytskoi).

5. Vovk V. Rizdviana legenda / Legendy / Vira Vovk // Vovk V. Proza. - K.: Rodovid, 2001. - Pp. 381 - 382.

6. Vovk V Sviatyi Mykola i pastushok / Vira Vovk // Tam samo. - P. 397.

7. Vovk V Totem skalnykh sokoliv / Vira Vovk. - Rio-de-Zhaneiro - Lviv: Bak, 2010. - 116 p.

8. Smolnytska O. Arkhetypna osnova ro- manu Viry Vovk «Ostannii kniaz Zvonymyr» / Olha Smolnytska // Slovo i chas. - 2011. - № 9. - Pp. 82 - 90. - Bibliohr. v kintsi st.

9. Smolnytska O. «Totem skalnykh sokoliv» Viry Vovk yak pryklad ukrainskoho mahich- noho realizmu [Vira Vovk. Totem skalnykh sokoliv] / Retsenzii / Olha Smolnytska // Slovo i chas. - № 12 (600). - Hruden 2010. - P. 105, 107 - 108.

10. Hall J. Dictionary of subjects and symbols in art. - M.: KRON-PRESS, 1999. - 656 p.

11. Entsyklopediya simvolov, znakov, emblem. - M.: Eksmo; SРb.: Midgard, 2007. - 608 p.: il.

12. Yung K. G. Bozhestvennyj rebenok: Analiticheskaya psihologiya i vospitaniye: Sb. / Karl Gustav Yung. - M.: OLIMP; OOO «Izd-vo AST-LTD», 1997. - 400 p.

13. Yung K. G. Otvet Iovu / Karl Gustav Yung: per. s nem. - M.: OOO «Firma «Izdatel- stvo AST», Kanon+, 1998. - 384 p. - (Klassiki zarubezhnoy psihologii).

Размещено на Allbest.ru