"Слово о полку Ігоревім" у перекладі Ципріяна Годебського

Размещено на http://www.allbest.ru/

“СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ” У ПЕРЕКЛАДІ ЦИПРІЯНА ГОДЕБСЬКОГО

Анотація

В даній статті проаналізовано переклад “Слова о полку Ігоревім” Ципріяна Годебського. Доведено, що, незважаючи на його буквалізм, подекуди вільне перефразування, спрощеність і псевдокласицистичну шаблонність стилю, він став важливим етапом для розв'язання важливого завдання - перекладу польською мовою найвидатнішої пам'ятки літератури Київської Русі.

Ключові слова: переклад, наслідування, оригінал, мотив.

Аннотация

В данной статье проанализирован перевод “Слова о полку Игореве” Циприяна Годебского. Доказано, что, несмотря на его буквализм, кое-где свободное перефразирование, упрощенность и псевдокласицистическую шаблонность стиля, он стал важным этапом для решения важной задачи - перевода на польский язык выдающегося памятника литературы Киевской Руси.

Ключевые слова: перевод, подражание, оригинал, мотив.

Summary

This article analyzes the translation of “The Lay of Igor's Campaign” by Cyprian Godebskiy. It is proved that, despite its literalism, somewhere free paraphrasing, simplification and pseudoclassic style template, it became an important stage for the important task - the translation into Polish literature outstanding monument of Kievan Rus.

Keywords: translation, imitation, the original, motive.

Автором першого польського перекладу “Слова о полку Ігоревім” був польський поет Ципріян Годебський (1765-1809). Він народився на Поліссі, у Волинському краю, був сином незаможного шляхтича, навчався в колегіумі в Домбровиці, з якого виніс любов до античної літератури. Згодом працював у Луцьку, у садівництві. Після ІІІ розподілу Польщі (1795) був одним із організаторів волинської конспірації і повстанських загонів.

Щоб уникнути арешту, в 1797 році перебрався до Галичини, а згодом, заочно засуджений на заслання до Сибіру, перебрався до Італії. Тут він вступив до польських легіонів, утворених за домовленістю генерала Яна-Генріка Домбровського із французькою владою. Як ад'ютант генерала Францішека Римкевича провадив серед легіонерів культурно-освітню роботу і видавав на початку 1799 року рукописну політичну газету “Dekada”, інша назва - “Dekada Legionowa”, після падіння Мантуї записався до Наддунайської Легії, відзначався хоробрістю у боях, був кілька разів поранений.

У 1802 році, зразу ж після Люневільської угоди, згідно з якою Наполеон відмовився підтримувати прагнення польських патріотів і біля 6000 легіонерів заслав на острів Гаїті (Сан Домінго), де вони згодом майже всі загинули, Ципріян Годебський повернувся до Польщі, отримав невеликий родинний спадок і зайнявся літературною діяльністю.

Цього ж року дебютував добіркою віршів у “Nowym Pamitkiku Warszawskim” та інших часописах, критичний пафос своїх творів (напр., вірші “Na odjazd Juliana Niemcewicza”, “List do przyjaciela z Warszawy dnia 7 maia 1803 r.”), скерував проти агресорських намірів Пруссії, яка ще в 40-их XVII ст. Сілезію, а під кінець століття - польські землі (Гданськ, Торунь, Познань та ін.).

У 1803-1806 роках разом із Францішеком Ксавери Коссецьким видавав альманах “Zabawy przyjemne i pozyteczne” (t. I-V), у 1805 став членом “Towarzystwa Przyjaciot Nauk”. Наприкінці 1806 року на виклик генерала Яна Генріка Дембровського виїхав під Познань, де брав участь в організації і підготовці польського війська, воював із прусською армією як командир восьмого полку. Після постання Варшавського князівства, яке створив Наполеон на польських землях, відібраних у Прусії за Тільзітським миром 1807 року і в 1809 році приєднав до нього Західну Галичину, відібрану в Австрії, Ципріян Годебський став комендантом модлінської фортеці, 19 квітня 1809 року він загинув на чолі свого полку у бою під Рачинем, відбиваючи напад австрійських військ, його героїчна смерть стала джерелом легенди про поета-воїна.

Незважаючи на бурхливе воєнне життя і часті переїзди, Ципріян Годебський залишив після себе велику художню спадщину, яку зібрав його син Ксавери і видав у 1821 році під назвою “Dzieta wierszem i proz Cypryana Godebskiego” (t. 1-2). Польські літературознавці підкреслюють, що в його творчості простежуються риси класицизму (байки, різноманітні вірші), сентименталізму (повість “Grenadier filozof”, 1805), у них чимало акцентів, знаних із “Zalow Sarmaty nad grobem Zygmunta Augusta” Францішека Карпінського та “Hymnow do Boga” Яна Павла Вороніча, та все ж його твори вирізняє з-поміж інших особистість автора, учасника багатьох боїв за незалежність, якому були притаманні патріотизм і жодної ноти зречення життя.

У кращих своїх творах (“Wierszu do legionow polskich”, і повісті “Grenadier filozof”, обидва - 1805) він створив пам'ятник своєму трагічному, зрадженому долею поколінню, утверджуючи його звитяжність і гірку долю, і водночас започаткував течію літератури, пов'язану з боротьбою за визволення польського народу.

Високу оцінку творчості Ципріяна Годебського дав Адам Міцкевич: “В ту пору выступила другая группа поэтов - военные поэты легионов. Несмотря на несовершенство формы, их стихи имели успехи, получили широкое распространение среди народа... Отличительная черта их поэзии - это прежде всего правдивость, умение найти точное слово. Они первые отказываются от перифразы: они уже не называюто оружия "смертоносным дулом", а полкового священика - "левитом". Они называют вещи их именами. Солдаты пели песни, сочиненные ими, офицеры читали их стихи, народ их любил. Профессиональные же литераторы Варшавы и Вильно не придавали значения их творчеству, они даже не относили их к числу современных писателей” [5, 372].

Очевидно, саме з ідеєю возвеличення всього героїчного, мілітарного, переможного в польській історії, пов'язана увага Ципріяна Годебського до “Слова о полку Ігоревім”. У 1804 році у третьому томі він умістив у своєму журналі “Zabawy przyjemne i pozyteczne” замітку про “Слово”, де підкреслював: “Nie mozemy tu zamilczec stawney Piesni Igors (sic!), Hrabi Alexego Iwanowicza Musin-Pudzkina, z dawnego bardzo r^kopismy wyi^tey, a ktor^ stawne peryodyczne pismo, pod tytutem: "Le Spectateur du Nord", z naypi^kni^sz^ Piesni^ Ossyana poroanyma” (“Zabawy”, t. III, str. 33).

Двома роками пізніше Ципріян Гдебський опублікував у часописі оширний вступ, присвячений “Слову”, разом із частковим перекладом поеми у V томі тих же “Zabawy” (1806) у статті “O Literaturze Zagranicznej (dalszy ci^g Literature Rossyiskiey”.

Протягом тривалого часу Ципріян Годебський друкував у кожному томі “O Literaturze Zagranicznej” вільний переклад чи то переказ пам'ятки, автором якого міг бути Август Коцебу, про це можна дізнатися із заголовка в І томі: “O Literaturze Zagranicznej z Dziennikow J. P. Kotzebue. Literatura Rossyjska”.

Здається що поет не мав під руками повного тексту “Слова”, у нього був варіант, скорочений німецьким письменником і видавцем.

Переклад Ципріяна Годебського - неповний переклад “Слова” віршами і прозою, щоправда інколи він переходив у переказ змісту і міркування автора про цей видатний пам'ятник, він опублікований у його двотомному виданні [4, 308-323]. Для нас цей переклад важливий тим, що проливає світло на проблему перекладності / неперекладності чужого твору національною мовою. Крім того, поет написав невеликий вірш “Zal Eufrozyny Jarostawny po m§zy swoim Igorze” (“Плач Єфросинії Ярославни по своєму чоловікові Ігорю” [4, 324-330], у якому плач героїні поеми перекликається із стражданнями жінки-польки, котра чекає вісточки від чоловіка, що пішов у далекий похід заради порятунку вітчизни. “Слово о полку Ігоревім” ніби відтворює недавню трагедію польських легіонів.

Літературознавці засперечалися, на яке джерело спирався Ципріян Годебський, перекладаючи цю пам'ятку. У своїй статті, присвяченій давньоруській літературі, поет посилається на часописи “Der Freymuthige” і на “Le Spectateur du Nord”. Йоганн Ріхтер у січневому номері журналу “Nordischts Atchiv” за 1803 рік вмістив статтю “Trauergesang der Kriger Igors”, у якій повідомляв про підготовку повного перекладу поеми і подав короткий переказ твору, а в третьому номері журналу “Russische Miscellen” повний переклад таки з'явився [1, 152]. У 1803 році в журналі “Der Freymuthige” було надруковано ще один німецький переклад “Слова”, який приписують видавцеві цього журналу Августу Коцебу, цим перекладом був знайомий Ципріян Годебський [1, 153].

Стосовно посилання на журнал “Le Spectateur du Nord” і можливу французьку версію твору, яку міг знати польський поет, то в 1827 році в паризькому журналі “Le Catholique” (t. VI, № 17, juin, pp. 503-530) було вміщено незавершену анонімну статтю “De l'ancienne poesie nationale des Russes” із відомостями про “Poeme de la Guerre d'Igor contre les Polovtses” і перекладом твору (pp. 512-529): “Freres! Vous plait-il que je dise en paroles antiques les malheurs d'lgor et de son armee?”. Плач Ярославни (“Chant de Jaroslawna”) починається словами: “Ecoutons Jaroslawna, l'epoux du malheureuz Igor!” (p. 525). І завершується переклад твору підсумковими словами автора: “Ainsi ce poeme, commence au bruit des armes, se termine par des accens elegiaque conformes a la nature du sujet... La poesie slave, unique en son genre anime tous les etres sensibles et innanimes” (pp. 529-530) [1, 153]. Цей переклад приписують видавцеві журналу барону д'Екштейну. Проте ні цей переклад, ні переклад Н. Бланшара (“Il est doux de chanter un heros malheureux, / Chantons du brave Igor l'effort infructueux!”), що з'явився в 1828 р. у журналі “Revue encyclopedique” (t. XI, Octobre, pp. 140-142 i Decembre, pp. 769-770), ні зрештою напівпереказ чи напівпереклад Жоана Чинського “Poesie russe. Poeme sur l'expedition d'Igor” у його книзі “Russie pittoresque. Histoire et tableau de la russie” (Paris, 1838, pp. 198-200) не міг бути джерелом перекладу твору Ципріяна Годебського хоча б тому, що вони побачили світ набагато пізніше від твору польського поета.

Отже, повернемося до перекладу Йоганна Ріхтера в третьому номері журналу “Russische Miscellen” за 1803 рік, здійсненого з першого російського видання “Слова” 1800 року. Щоправда, перекладач у ряді випадків звертається до давньоруського тексту, користуючись підказками своїх друзів-учених. Одеський дослідник Менаше Шольсон писав: “Обращение Годебского к переводу Рихтера, по нашему мнению, позволило ему в достаточной мере вникнуть в основной смысл "Слова". В своем переводе Годебский следует за переводом Рихтера” [3, 76]. Він посилається на схожість початків тексту. Німецький переклад:

“Lasset uns, Bruder, die traurige Erzahlung von Jgors Zuge gegen die Polowzer in der Sprache der Vorzeit beginnen!

Aber einfach und wahr, nicht geschmUckt mit Bildern, wie die Gesange des klugen Bojans, der sich in seinen Liedern zum Rhume der Helden, bald auf die Gipfel der Baume schwingt, bald gleich einem grauen Wolfe auf der Erde hisschiebt, bald wie ein blauer Adler uber die Wolken flieft”.

А ось польський переклад: “Pozwolcie nam, rzecze, bracia, smutn^ powiesc o wyprawie Jgora zacz^c w j^zyku starozytnych czasow!

Lecz to proste i rzetelne pienie nie b^dzie ozdobne obrazami, jak s^ piesni m^drego Bojana, ktory gtosz^c staw§ rycerzy raz na wierzchotki wzlatuje drzewa, drugi raz, podobny strasznemu wilkowi, po ziemi si§ snuje, znowu, naksztalt gornolotnych ortow, ponad obtoki si^wzbija” [3, 76].

Менаше Шольсон звертає увагу на те, що Йоганн Ріхтер фразу оригіналу “Не лепо ли” замінює на “Lasset uns”, котра відповідно з'являється і в польській версії: “Pozwolcie nam”, кінець і початок фрази, за оригіналом - “языке древних времен”, по-німецьки відтворено “in der Sprache der Vorzeit beginnen”, по-польськи “w j^zyku starozytnych czasow” збігаються. Початок наступного речення Ріхтер перекладає також, відходячи від оригіналу, бо в оригіналі: “Памятно нам по древним преданиям, что, поведая о каком-либо сражении, применяли оное к десяти соколам”, він замінює на: “Aus aiten Sagen wissen wir daft die Sander der Vorzeit jede Schlacht, die sie besangen, mit einer Falkenjagd verliechen” (дослівно: “Із давніх сказань нам відомо, що співці старих часів кожну битву, яку вони оспівували, прирівнювали до соколиного полювання”), тобто використовує як поетичний прийом мотив про давніх співців, цей же мотив з'являється і в польському перекладі: “Wiemy z dawnych powiesci, ze spiewaki kazd^ przeznich opiewan^ bitw§, porownywali do jastrz^bich towow”, єдине що Йоганн Ріхтер вживає “auf einen Schwanenzug losgelassen” (“на стадо лебедів”), а Ципріян Годебський перекладає “na jednego lab^dzia” (“на одного лебедя”).

Можна навести й інших ряд збігів, напр., після абзацу “Почнем же, братие, повесть сию от старого Владимера до нынешнего Игоря” і в Ріхтера, і в Годебського натрапляємо на критичне зауваження про те, що в оригіналі чогось не вистачає, бо наступний абзац починається з походу Ігоря на половців. Йоганну Ріхтеру здалося, що автор у тексті щось пропустив, бо обіцяв розповісти у своїй розповіді щось про старого Володимира, та про нього не сказав нічого, і, не зрозумівши фігури умовчання, цю “помилку” дублює Ципріян Годебський.

Дуже важко було перекласти фрагмент, який в оригіналі звучить так “О кровные мои, Игорь и Всеволод! Рано вы начали воевать землю Половецкую, а себе славы искать. Нечестно ваше одоление, не праведно пролита вами кровь неприятельская”. Тут важливо було правильно відтворити зміст слів Святослава, і Йоганн Ріхтер це висловлювання переклав таким чином: “Denn unrQhmiich ist nun euer Zug, und umsonst fioss das Biut der Feinde euern Schwerdtern!”, дослівно: “Безславним був ваш похід, і даремно потекла кров ворожа по ваших мечах”. Польський поет зміг досягти міжмовної симетрії і зміст цих рядків відтворив так:

Coz nam, zescie strumieniem krew pohancz^ leli,

Gdy stad zadnej korzysci ojczyzna nie dzieli?

Серед інших кальок, які перейшли з перекладу Йоганн Ріхтера до твору Ципріяна Годебського, напр., неточний переклад слова “серым волком”, у польського поета - “strasznym wielkiem”, що зумовлене графічною і фонетичною схожістю слова “grauem” зі словом “grausamen” (сірий, страшний), невдалий переклад словосполучення “а Игорь князь поскочи горностаем к тростию и белым гоголем на воду”, фразу “Игорь примчался к лодке” польський поет переклав на “Jgor dopada do todzi”, що можна пояснити невдалим прочитанням слова “Schilfe” - “очерет”, рос. “тростник” - на “Schiffe” - “човен”, рос. “лодка”: “Jgor eilt wie ein wiesel zuim Schilfe”. Менаше Шольсон заперечує думку деяких учених, напр., Богуміла Видри, що Годебський у своєму перекладі спирався на якесь російське джерело [6, 528-579], аналізуючи ономастику, зокрема написання власних імен. У Ріхтера: “Jgor Sweatoslawitsch, Wsewolod von Trubschew, Swaetoslaw Olgowitsch von Rulsk, Wladimir von Putiwl”. У Годебського: “Jgor Swetoslawowicz, Wsewoloda z Trubszewa, Swetoslawa Olgowicza z Rylska, Wlodzimierz z Putuwlu”. “Если бы Годебский в своем переводе опирался на руський источник, то он писал бы "Jgor Swiatoslawowicz", "Wsiewoloda Trubczewskiego", а уж во всяком случае не стал бы пользоваться предлогом "z" - нем. "von", который явился только следствием стремления Годебского к точности перевода” [3, 78].

Переклад “Слова” за своїми розмірами ледве сягає половини твору, вибір тексту для перекладу міг бути зумовлений добором цілісніших фрагментів твору з німецького оригіналу або естетичними міркуваннями. Годебський частину твору переклав прозою, а частину - віршем. Прозовий переклад постає чимось середнім між буквальним викладом матеріалу і вільним перефразуванняям, переспівом, що свідчить про відсутність стилю. Поетичний переклад, незважаючи на різні рівні еквівалентності, певною мірою шаблонний, орієнтований на псевдокласику, де замість ясності і простоти маємо туманність і спрощеність, наслідування, дублювання та клішування окремих рис німецького перекладу, що його профанує та дискредитує.

В оригіналі “Слова” чимало прекрасних метафор, на взірець: “Не буря занесла соколів через поля широкі, чайки зграями поспішають до Дону великого”.

У перекладі Ципріяна Годебського:

Zadna burzy gwaltownosc zgtodniatych iastrz?bi Nie poniosta srod stepow niezmierzonych gt^bi.

Do wspaniatego Donu ci^gn^ kawek stada I wrzask ich przerazliwy zt^ wrozb? powiada (“Zabawy”, I, s. 80).

Антоніна Обрембська-Яблонська пише: “I dalej snuje ttumacz swoj w^tek w dochu gornej deklamacji, uj?tej w ramy 13-zgtoskowca, atrakcyjnej jednak miejscami poprzez swoiste klasyczne walory j?zyka poetyckiego tamtych czasow” [5, 411].

Wszystko zwiastuie trwog?: Juz nadsulskie koni?,

Przeczuwai^c znak boiu, rz^ po tamtej stronie.

Juz si? stawa w Kiioaie wznosi pod niebiosy;

W Nowogrdzie grzmi^ surmi^ surmy chrapliwemi gtosy:

Szmer gtuchy choragwiami w Putywlu pomiata;

A Igor czeka tylko na przybycie brata.

Wsewotod, chciwy stawy, spiedznym krokiem zmierza,

I temi si? odezwie stowy do rycerza:

“Tys dla mnie iasnem swiattem, tys moy brat iedyny,

Igorze! My iestesmy Swetostawa syny:

Kaz siodtac twe rumaki ku swietney potrzebie:

Moie zdawna iuz w Kursku gotowe dla ciebie.

Tam na moie rozkazy poczet m?zny czeka:

Kurskanie [sic!] zwykli trafiac do celu z daleka,

Pocz?li si? i wzrosli wsrod woiennej wrzawy;

Kolebk^ ich - przytbica; domem - pole stawy;

Trafne wtoczni rzucenie pierwsz^ wpraw^ dtoni,

Podawano im jadto koncem ostrey broni;

Saydaki nie zawarte, tuk zawsze napi?ty,

A miecze zaostrzone, oto s^ ich sprz?ty” (“Zabawy”, I, s. 80-81).

Псевдокласичність стилю найпомітніша і в “Zalu Eufrozyny Jarostawny po m?zy swoim Igorze”. Ципріян Годецький вилучив “плач” із неперервного перекладу “Слова” і, випереджаючи в цьому російських авторів, зробив його предметом свого окремого твору, вміщеного в “Zabawach” у відділі “Poezji”. З чару усної поезії, з безпосереднього ліризму не знайдемо нічого в образах, які снує автор перед польським читачем. Треба визнати, що жоден із польських перекладів “слова” не дав “плачу” Ярославни на рівні оригіналу чи навіть опрацювань російських перекладачів. Але це і завдання винятково складне: зберегти елементи народної творчості при рівночасно вишуканій формі композиції. Російські перекладачі при цьому не раз схилялися до полюса народності, нашим авторам народний стиль тут найменше відповідав.

Мотив жалю поволі розсіюється без сліду в патріотичних рефлексіях, окремих апострофах і сентиментальній фразеології, не позбавленій характеру документу епохи і тодішнього стилю. Ось апострофа сонця з рефреном, пересунутим з позиції ініціальної на кінець періоду:

Ty, co przenikasz sw^ zrzenic^ iasn^,

Gwiazdo! przed ktor^ wszystkie inne gasn^,

Co wsz?dy niesiesz pociechy, nadzieie,

I wszystko twoiem obliczem iasnieie,

O stance! nie zarz ognistey pozogi,

W bezwodnych stepach, gdzie Igor moy drogi Codzien omdlewa pod znoiow ci?zarem,

Za coz go dr?czysz pragnieniem i skwarem?

Czyli zachodz^, czyli wstai^ zorze,

Putywel swiadkiem tz mych po Igorze (“Zabawy”, V, s. 100).

Потім автор дає волю фантазії, створює ситуацію, яка нічого спільного з плачем Ярославни не має.

Pomn?, niestety, dzien ow, kiedy rano Do nieszcz?snego pochodu znak dano:

Wprzod cate miasto zai^ szmer ponury,

Potem si? woyska snuty naksztatt chmury;

Za niemi zony, kochanki i matki...

A nie znai^ce niebespieczeontw dziatki,

Swym gtoskiem oycow wywotui^c z szykow,

Robity czuty widok z woiownikow.

<...>

Igor, nim w ztote strzemi? wtozyt nog?,

Przyszedt - i cozmi powiedziat na drog??

“Zegnam ci?, zono - rzekt do mnie w zapale - Poswi?cy mitasc narodowey chwale.

Moze si? wi?cej nie zobaczem z sob^...

Tys mi przed wszystkiem - ojczyzna przed tob^”.

To rzektszy znikn^t podobny do btysku,

Jakby si? l?kat swej zony uscisku (“Zabawy”, V, s. 101).

Отже, здійснений Ципріяном Годебскьми переклад “Слова о полку Ігоревім”, незважаючи на його буквалізм, подекуди вільне перефразування, спрощеність і псевдокласицистичну шаблонність стилю, став важливим етапом для розв'язання, здавалося б, неможливого завдання - перекладу польською мовою найвидатнішої пам'ятки літератури Київської Русі. І хоча польський поет скористався німецьким перекладом Йоганна Ріхтера, він належним чином і відтворив провідні морально-суспільні та етичні ідеї пам'ятки - про людську гідність і честь, а також славу і хоробрість, втілену в образах воїнів. Трагедію князя Ігоря автор спроектував на трагедію польських легіонів початку ХІХ ст., майстерно розкрив велику ідейну та художню силу “Слова”, його гуманізм, патріотизм і народність. Цим, по суті, було спростовано погляд про неперекладність твору і підготовлено належний ґрунт для подальших польських перекладів цієї пам'ятки, зокрема таких, у яких не видно перекладача, не помітно його майстерності, а поема сприймається як “прозоре скло”. Бо вона зберігає риси життя українського народу з його побутом, звичаями, національним колоритом і найтоншими нюансами мови, і максимально відтворює стиль перекладного твору - його ритмічну і синтаксичну будову, образні засоби, лексику і фразеологію тощо. Наступні польські майстри перекладацького мистецтва, такі, як Август Бєловський, Богдан Лепкий, Юліан Тувім та інші справді поєднали в своїй особі досвід художників і вчених-філологів, збагнули всі мовні і стилістичні таємниці “Слова” і створили свої конгеніальні переклади, близькі до оригіналу.

переклад годебський

Література

1. Берков П. К библиографии западных изучений и переводов “Слова о полку Игореве” / П. Берков // ТОДРЛ. - 1935. - Т. 2. - С. 151-156.

2. Мицкевич А. Полное собрание сочинений: [в 5-ти т.] / А. Мицкевич. - М.: Изд-во АН СССР, 1954. - Т. 4.

3. Шольсон М. О первом переводе “"Слова о полку Игореве" на польський язык” / М. Шольсон // ТОДРЛ. - 1956. - Т. 12. - С. 71-78.

4. Godebski C. Wyprawa Igora przeciw potowcom. Poema Alexego Iwanowicza Mussina- Puszkina / C. Godebski // Dzieta wierszem i proz^ Cypryana Godebskiego. - Warszawa: Nakladem i drukem N. Gluecksberga, 1821. - Cz. 2. - S. 308-323.

5. Obr^bska-Jablonska A. “Stowo o wyprawie Igora” w przektadach polckich / A. Obr^bska- Jablonska // Pami^tnik Literacki. - 1952. - T. 43. - 409-415.

6. Vydra B. “Slovo o pluku Igorove”, jeho ohlasy a vlivy v literature polske a ceske / B. Vydra // Bratislava. - 1930. - T. 4. - S. 528-579.

Размещено на Allbest.ru