Теоретичні аспекти осмислення дефініції "літературна школа"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні аспекти осмислення дефініції "літературна школа"

У статті осмислюються теоретичні аспекти дефініції «літературна школа». Встановлено, що літературна школа - це самобутнє мистецьке явище, яке об'єднує письменників, зорієнтованих на мистецькі досягнення видатного попередника чи сучасника. Художників слова ріднить спільність естетичної платформи, стилю чи системи стилів, жанрово-тематичних особливостей, поетикальних домінант. Представники літературної школи творчо переосмислюють попередню мистецьку традицію, створюють нову художню реальність.

На сучасному етапі розвитку літературознавчої науки поняття «літературна школа» закріпилося в ужитку, термін було не раз сформульовано, але спостерігається розбіжність у його змістовому навантаженні. На думку А. Савинця, недостатня увага до смислового наповнення терміна «літературна школа» призводить до змішування понять, зокрема тих, що позначають письменницькі спільноти різних ступенів організації, віднесення їх до однієї парадигми [25, 45]. У термінологічному зведенні теорії та історії літератури радянських часів - «Краткой литературной энциклопедии» - в окремих статтях зустрічаються десятки назв різноманітних літературних шкіл, попри те, що окремої статті, присвяченої поняттю «літературна школа» вона не містить. Уже сам спосіб їхнього представлення в академічному виданні без належної уніфікації, написання в лапках або без них, підказує, що у називанні окремих літературних шкіл вирішальне значення має літературознавча й критична традиція, яка рідко відходить від первинної номінації. Автори «Літературознавчого словника-довідника» подають визначення «Гонгоризму» [16, 167], «Озерної школи» [16, 517], «Плеяди» [16, 551-552], «Празької школи» [16, 570-571], «Харківської школи романтиків» [16, 719-721], однак не формулюють дефініції «літературна школа». Подібний підхід спостерігаємо і в перекладеному з німецької зведенні «Літературознавство: словник основних понять» [14]. Р. Уєллек та 0. Уоррен у «Теорії літератури» використовують поняття школа [ЗО, 201-- 202], хоч і не подають його визначення. У «The Oxford Dictionaiy of LiteraiyTerms» укладачі згадують «Озерну школу» [39, 182] та «Празьку школу» [39, 269]. «А dictionaiy of literary and thematicterms» окреслює особливості школи Е. Золя [36, 280].

Крім того, у цілому ряді фахових монографій, довідників, енциклопедій автори та укладачі не подають визначення «літературної школи». Це стосується як вітчизняних: П. Білоуса («Вступу до літературознавства») [3], П. Богацького («Мала літературна енциклопедія») [20], так і зарубіжних дослідників: П. Баррі («Вступ до теорії: літературознавство та культурологія») [1], Ю. Борева («Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словарь терминов») [4], Г. Поспелова («Теория литературы») [24], В. Хализева («Теория литературы») [32]. Не звертається до цього терміну й авторський колектив посібника «Введение в литературоведение. Литературное произведение. Основне понятия и термины» [6].

З огляду на це, постає проблема теоретичного обґрунтування терміну «літературна школа» не лише в плані осмислення самої дефініцій, айв аспекті необхідності аналізу літературних явищ як в історичному контексті, так і в контексті сучасного літературного процесу. Маємо на увазі окреслення таких явищ української літератури як шевченківська, франківська, стефаниківська, чеховська школи, «школа» М. Коцюбинського. Зроблено лише перші кроки до належного осмислення Київської школи поезії. Крім того, в 90-х рр. були задекларовані галицька (львівсько-станіславська) та київсько-житомирська (згодом викристалізувалася назва власне житомирська) прозові школи, названі найбільш впливовими в сучасному українському літературному процесі. Однак для успішного вивчення окремих літературних шкіл, необхідно визначитися з природою самого явища.

Вітчизняні та зарубіжні літературознавці пропонують цілий ряд визначень «літературної школи», які проте не розкривають всього розмаїття значень цієї літературознавчої категорії. Укладачі «Литературной энциклопедии терминов и понятий» під школою розуміють невелике об'єднання літераторів на основі спільних художніх принципів, теоретичних засад [19, 606]. Це визначення фактично повторили автори «Введения в литературоведение» зазначивши, що літературна школа - це «невелике об'єднання літераторів на основі єдиних художніх принципів, теоретично сформульованих в статтях та маніфестах, оформлених як "положення” та "правила”» [7, 302]. У словнику «Literaiy Termsand Definitions» зазначено, що «літературознавці використовують цей термін («літературна школа» - А. М.) для позначення груп письменників чи поетів, які працюють в одному стилі, використовують схожі мистецькі засоби, мають близьку систему поглядів» [37].

Тривалий час вітчизняні науковці послуговувалися дефініцією, сформульованою В. Лесиним та О. Пулинцем. У «Словнику літературознавчих термінів» читаємо: «Школа літературна - тенденції, ідейно-художні особливості, манера письма, властиві літераторам, що знаходяться під значним впливом великого письменника, свого сучасника або попередника. Так говорять про пушкінську і некрасовську школу в російській класичній поезії, про шевченківську та франківську школу в дожовтневій українській літературі» [13, 472]. На сучасному етапі це формулювання дещо застаріло, особливо, якщо зважити на «тенденції», які, на думку авторів, є одним із головних критеріїв, які дозволяють говорити про приналежність того чи іншого письменника до певної літературної школи. Проте, як для свого часу, це формулювання доволі прогресивне, оскільки важливу роль В. Лесин та О. Пулинець відводили саме естетичним категоріям. Одними з перших науковці сказали про шевченківську та франківську школу в українській літературі. їхні напрацювання стали в нагоді іншим науковцям. Так, О. Галич розуміє під школою невелику однорідну групу письменників зі спільною естетичною платформою, близькою тематикою і проблематикою творчості, стильовими й жанровими уподобаннями [9, 191]. На думку П. Іванишина, автора «Нарисів з теорії літератури», літературна школа - сукупність ознак (ідейно-художні особливості, стильова манера), за якими вбачають наближеність письма одних письменників до інших, значно масштабніших, визнаних у літературі [11, 212]. За Н. Ференц, літературна школа - це професійна близькість групи письменників [31, 314].

Найбільш точне визначення терміну «школа» подає Ю. Ковалів. Автор-укладач «Літературознавчої енциклопедії», зазначає: «Школа (лат. schola, від грец. schole: дозвілля, вчена бесіда) - специфічне утворення в літературі, група письменників об'єднаних спільними стильовими уподобаннями, жанровою практикою, тематичними інтересами, проблематикою, передусім естетичною програмою, що, проектуючись у новий творчий простір, спирається на певну традицію, полемізує з нею, переосмислює її: «Озерна школа», Харківська школа романтиків чи Київська школа» [15, 588]. Дослідник додав, що вона може бути зорієнтована на певного автора, наприклад, на Т. Шевченка або І. Франка, тоді йдеться про шевченківську чи франківську школу; переростати у стильову тенденцію (байронізм) чи течію (французький символізм); набувати ознак певного методу (як-от натуральна школа); обмежуватися певним колом чи угрупованням на зразок «парнасців» чи «неокласиків»; відбуватись у своєму іманентному значенні, що засвідчує Українська школа у польській літературі. Крім того, Ю. Ковалів виокремив аналогічні об'єднання притаманні й літературознавству, фольклористиці та філософії: у компаративістиці - школу академіка О. Веселовського; філологічну школу академіка В. Перетца та літературознавчу школу академіка Л. Новиченка.

Не залишилися поза увагою дослідника й ті випадки, коли назва «школа» відображає умовність, наприклад, «Празька школа», представників якої так назвав після Другої світової війни В. Державин, а також ефемерні утворення у вигляді галицької, житомирської прозової школи, станіславського феномену, які, ще не оформившись, зникають із простору письменства. Науковець переконаний, що поняття «школа» слід відмежовувати від групи, спілки, товариства, де часто розробляються власні концепції, що почасти суперечать поширеній літературній традиції, як-от Нью-Йоркська група.

Огляд значень терміну «літературна школа» приводить до висновку: це поняття ототожнювалося з іншими історико-типологічними категоріями літературного процесу, причому спектр цих ототожнень досить широкий - від напряму й методу до літературної групи чи гуртка. Звичайно, проводячи подібні дослідження, слід зважати на особливості історичного розвитку літературно-теоретичної та критичної думки, на суб'єктивність називань, також необхідно враховувати динамічність семантики термінів.

Ототожнення школи та стилю походить від розуміння школи в образотворчому мистецтві і проглядається в міркуваннях Ф. Шлегеля, який спроектував цей термін із живопису на літературознавство в статті «Про школи грецької поезії». Для теоретика енського романтизму школа - це «закономірна однорідність стилю, завдяки якій один клас мистецтва відділяється від решти і постає одним естетичним цілим» [34, 40]. Ф. Шлегель відходить від обов'язкової конотації «вчительства», притаманної поняттю школи в образотворчому мистецтві, а серед критеріїв для виділення шкіл у грецькій поезії він висуває час, характер, форму (відповідає літературному роду), діалект. Останній пов'язаний не лише з лінгвістичними факторами, а також і з ментальними. Варто ще додати, що сам Ф. Шлегель дав поштовх до ширшого розуміння літературної школи, згодом сформулювавши поняття стилю лише як однієї з її ознак [34, 43].

Слід також зупинитися на двох випадках ототожнення літературної школи з методом у нинішньому осмисленні цього поняття як способу відображення дійсності, принципу її типізації, розвитку та зіставлення образів, що втілюють ідею твору, художнього відбору та поцінування довколишніх явищ [15, 37]. У першому випадку мається на увазі «новий напрям» або «натуральна школа» в російській літературі ЗО - 40-х XIX ст., про яку йдеться в контексті становлення реалізму. У другому - поняття школи ототожнюється з художнім методом романтизму. У цьому контексті доречно звернутися до енських та гейдельберзьких романтиків, «Озерної школи» та харківської школи романтиків.

І. Безпечний, автор «Теорії літератури», небезпідставно констатує, що інколи поняття школа вживають у літературознавстві й у ширшому значенні - напряму [2, 342]. Це спостереження підтверджують О. Галич, В. Назарець та Є. Васильєв. На їхню думку, іноді школою у власному розумінні слова можна назвати цілі напрями. Так, «школою Золя» нерідко іменують натуралізм. Український футуризм можна до певної міри розглядати як школу Михайля Семенка [10, 347]. Сюди ж зараховуємо і рівноцінність звучання визначень «новий» або «гоголівський» напрям та «натуральна школа» в устах В. Бєлінського та його послідовників. Напрямом англійської поезії межі XVIII-XIX ст. названо «Озерну школу» в «Літературознавчому словнику-довіднику» [16, 517]. Як зауважила А. Есалнек, і напрямом, і школою називають символізм [35,192].

Крім ототожнення школи зі стилем, методом і напрямом поширеними є випадки ототожнення школи та течії. Так, П. Сакулін ставить знак рівності між поняттям літературна течія та літературна школа [26,135]. Укладачі «Литературной энциклопедии. Словаря литературных терминов», означивши позицію «літературної школи [17, 419] відсилають до статті «Течія (художньо-літературна)» [18, 943-944], в якій поняття «школа» по трактовано як явище негативне, пов'язане з учнівством, наслідуванням, безпосереднім впливом наставника. У цьому ж джерелі подано таке: «Передусім «школа» - це та стилістична традиція, яка долається творцем у боротьбі за новий літературний стиль» [18, 944]. Досить показовою є співзвучність термінів течія та школа у контексті розмови про європейський романтизм. Д. Наливайко, вичленовуючи течії в межах романтизму, називає «байронічну» [22, 177]; «гротескно-фантастичну» або «гофманівську» [22, 181]. Л. Тимофеев та Н. Венгеров, автори «Краткого словаря литературоведческих терминов» ототожнюють поняття «школа літературна» та «літературна течія». Однак говорячи про «школу літературну» у вузькому значенні, наголошують, на тому, що іноді під цим терміном розуміють особливості творчості якогось письменника (переконання, образи, художні засоби), які стали для інших письменників школою художньої майстерності [27,175].

І. Безпечний переконує, що літературна школа (наприклад, шевченківська школа в поезії, стефаниківська - в прозі) тісно пов'язується з поняттям літературної течії, проте зауважує, що літературна школа - це вужча ланка літературної течії. Він наголошує на тому, що та чи та літературна школа свою назву пов'язує з іменем свого видатного представника. На його думку терміном школа підкреслюють тісну професійну близькість групи письменників, пов'язаних спільними засобами та прийомами творчої роботи [2, 342]. Отже, вимальовується модель, у якій літературній школі відведено рамки вужчі, ніж рамки літературної течії.

Ще більш поширеними є спроби ототожнення школи з гуртком, групою чи угрупуванням. Це можна простежити зокрема на традиції (чи двох традиціях) називання об'єднаних у співдружності представників двох течій німецького романтизму. У працях, присвячених романтизму, спостерігається рівноправне функціонування назв «енська школа», «гейдельберзька школа» та «енський гурток», «гейдельберзький гурток» [12, 308]. Зустрічається паралельне вживання цих двох термінів щодо енських романтиків і в Д. Наливайка [21, 251]. Справді, традиція вже закріпила у вжитку досить широкий спектр найменувань літературних явищ: школа, гурток, коло, - або ж просто: енські чи гейдельберзькі романтики. Цікаво, що ідентичні найменування вживає Д. Чижевський, коли веде мову про романтизм український, зокрема про явища харківської та київської романтичних шкіл. Щоправда, термін «школа» автор «Історії української літератури» не вживає; назвавши харків'ян «першою романтичною групою» [33, 422], «харківська романтика» [33, 424], «київська романтика» [33, 452], далі він говорить про «харківське коло» та «київське коло».

А. Ткаченко ставить знак рівності між літературними угрупованнями та школами і визначає їх як об'єднання найближчих творчих однодумців, що декларують теоретичні підвалини своєї спільноти, обстоюють їх у дискусіях і суперництві з опонентами, прихильниками інших естетичних поглядів як у синхронному так і діахронному аспектах [28, 423]. В. Пахаренко також зближає такі поняття як «мистецькі угруповання та школи». Дослідник наголошує, що у випадку з угрупованням йдеться про одне покоління, а школою - кілька поколінь митців [23,170-171].

Отже, як слушно зауважив В. Будний, дослідникам ще не вдалося домовитися про чіткіше розмежування понять «літературний стиль» і «літературний напрям», «літературна течія», «літературна школа». Ті й інші споріднені поняття перехрещуються й накладаються, межі між ними нечіткі, але їх можна і треба диференціювати [5, 218]. Пояснення ототожнення літературної школи з ширшими історико-типологічними категоріями літературного процесу може бути таке: за умов, коли школа виявляється єдиним речником певного напряму чи течії, - а здебільшого саме так і відбувалося, - заповнює своїми напрацюваннями нішу ідейно-естетичних засад цього напряму чи течії, природно, що з ними вона традиційно й ототожнюється. Безперечно, поняття школа є вужчим від понять методу та напряму. Закономірно, що сукупність, принципом внутрішньої організації якої є «ідейно-художні особливості» [13, 472], може виникнути лише на базі спільних ідейно-естетичних переконань, принципів пізнання світу. Критерієм відмежування школи від течії є наявність творчих послідовників видатного письменника, що творять за проголошеними ним принципами. Ознака того - традиція називання шкіл. Але варто звернути увагу на паралельну традицію, не менш поширену - топонімічну, здебільшого назви таких шкіл. З іншого боку, не менш природно, коли літературну школу ототожнюють із групою, гуртком, угрупованням. Проте рамки школи ширші за рамки літературної групи, гуртка чи угрупування. Критерієм тут може виступити хоча б фіксоване членство письменника в спільноті того чи іншого рівня. У той час, як з літературною групою чи гуртком ототожнюється певний, чітко окреслений набір імен.

Сукупність ознак літературної школи дає підстави стверджувати, що це поняття, хоч і ототожнювалося з іншими категоріями літературного процесу, все ж має власні ознаки та специфічне наповнення. Чітке окреслення літературної школи відбувається на основі стильового суголосся. З часів Ф. Шлегеля поняття стиль і школа дистанціювалися, і стильова подібність зараховується до особливостей школи лише як одна з її ознак. Майже завжди школа існує в рамках одного літературного роду, але може й виходити за ці рамки, чи обмежуватися лінгвопсихологічним полем одного діалекту, але може вийти і за ці рамки (житомирська прозова школа). У рамках літературної школи, як правило, набір ідеологів, найяскравіших її представників («учителів») супроводжується динамічним колом послідовників - тих самих, які в довідникових виданнях приховані за багатозначним зворотом «та інші». Звідси - літературна школа розтягується в часі, як, наприклад, іонічна школа в грецькій літературі XIX ст. (з 30-х аж по 90-і рр.) і цим наближається до літературної течії (доречно в зв'язку з цим згадати, що французький вчений Анрі Пейєр у пошуку найменшої конкретної хронологічної єдності письменників допускав, що період, протягом якого триває вплив покоління, може бути від 8 до 20 років; обговорюючи ряд можливих групових понять: рух, школа, гурток тощо, він відкидав їх як такі, що не відповідають конкретній хронологічній основі) [Цит. за 8,195]. Яскравих послідовників у школи може не виявитися, так сталося, наприклад, з «Озерною школою», або ж спостерігається суперечність у визначенні їх наявності взагалі. Автори «Словника польської літератури XIX сторіччя» обмежують українську школу в польській літературі доробком А. Мальчевського, С. Гощинського та Я. Б. Залеського [38, 978], тоді як українська літературознавча традиція подає в контексті цієї школи не один десяток імен [29].

Всі перераховані вище фактори демонструють: спроби вивести єдину формулу, модель літературної школи є якоюсь мірою умовними. Як не кожен напрям можна розділити на течії, так і не кожен напрям чи течія має школи, які б їх репрезентували. Гіпотетичний ланцюг історико-типологічних понять літературного процесу в ієрархічній взаємозалежності (якби було здійснено спробу його змоделювати) виявився б рухомим мінімум на одну ланку. А крім того, визначальним чинником умовності подібної системи є те, що назви програмних об'єднань не зрідка мають суб'єктивний характер, з'являються за свіжими слідами літературних подій.

Отже, значна кількість можливих критеріїв виділення школи, яка мала б сприяти чіткішому окресленню поняття, супроводжується такою ж значною кількістю винятків / відступів од цих критеріїв: школа не може мати помітних «учнів», або навпаки, мати кілька їх поколінь; як правило, має своїх теоретиків, але може їх і не мати, як-от Київська школа поезії (термін І. Калинця).

Враховуючи вагомі напрацювання попередників, проаналізувавши історію виникнення, поетикальні домінанти окремих літературних шкіл як в українській, так і в зарубіжній літературах, спробуємо запропонувати нове визначення. Літературна школа - це самобутнє мистецьке явище, одна з історико-типологічних категорій літературного процесу. Для письменників, які утворюють літературну школу, спільними є зорієнтованість на мистецькі досягнення видатного попередника чи сучасника, єдність естетичної платформи, стилю чи системи стилів, жанрово-тематичних особливостей, поетикальних домінант. Представники літературної школи творчо переосмислюють попередню мистецьку традицію, створюють нову художню реальність.

школа мистецький літературний

Список використаної літератури

1.Баррі П. Вступ до теорії : літературознавство та культурологія / П. Баррі; пер. з англ. 0. Погинайко ; наук. ред. Р. Семків. - К. : Смолоскип, 2008, --- 360 с.

2.Безпечний І. Теорія літератури / І. Безпечний. - К.: Смолоскип, 2009. - 388 с.

3.Білоус П. В. Вступ до літературознавства : навч. посіб. / П. В. Білоус. - К.: ВЦ «Академія», 2011. -- 336 с.

4.Борев Ю. Б. Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словарь терминов / Ю. Б. Борев. - М. : ООО «Издательство Астрель», ООО «Издательство АСТ», 2003. - 575 с.

5.Будний В. Порівняльне літературознавство: під-ручник / В. Будний, М. Ільницький. -- К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2008. - 430 с.

6.Чернец Л. В. Введение в литературоведение. Литературное произведение. Основные понятия и термины : учеб, пособ. / Л. В. Чернец, В. Е. Хализев, С. И. Бройтман и др.; под. ред. Л. В. Чернец. - М.: Высш. шк, 2000. - 556 с.

Размещено на Allbest.ru