Трансформування образу оповідача в романі Р.П. Воррена "All the King's Men"

Актуальність пропонованого дослідження полягає в тому що аналіз трансформації образів (а саме образу оповідача) дає змогу зокрема, розкрити ідею художнього твору мотиви його написання. Дослідженням роману Роберта Пенна Воррена «All the King's Men» займалися такі науковці, як Роберт і Анна Рой, Джордж Мейбері, Рон Елвінг та інші, але детальний аналіз трансформації образу оповідача в цьому творі проведений не був. Отже, метою нашої статті є дослідження трансформування образу оповідача Джека Вердена в романі Р. П. Воррена «All the King's Men».

Оповідач є одним з найскладніших характерів у романі і протиставлення до його вчинків, імовірно, є помилковим. Певною мірою він може бути описаний як «заморожена» особистість. Тобто більша частина його поглядів і уявлень «застиглі» у формі шаблону, створеного у віці шести років, коли Вчений Прокурор залишив свою сім'ю. Джек був збентежений, він не розумів дезертирства свого батька і не мав жодного уявлення про мотивацію цього вчинку. Мати, натомість, відправила його до школи і знову вийшла заміж. Він відчув себе покинутим і не розумів її дії. Тому було б правильніше сказати, що деякі його реакції з'явилися у віці шести років.

Наприклад, Джек стає упертим у суперечках з матір'ю: він обирає університет штату на противагу університету на сході, який вона обрала для нього; витрачає гроші, котрі вона йому надсилає для придбання одягу, на пияцтво; сперечається про свою співпрацю з Віллі. Він насміхається над меблями, якими вона наповнила дім, та ображається, коли вона хоче пройти крізь його оборону, але водночас бажає, щоб вона піклувалася про нього, заспокоювала його. Дійсно, одна з основних проблем Джека в тому, що він не впевнений, чи матір насправді піклується про нього, чи влаштовує все це напоказ.

Джек не розуміє мотиви своєї матері і людські мотиви в цілому, а також як результат - людські емоції. Влітку, коли він закохується в Анну Стентон, то не має уявлення про її хвилювання і вчинки, може тільки реагувати, спостерігати і намагатися плисти за течією. Оповідач не розуміє, чого Анна хоче від нього, коли запитує про плани на майбутнє: «Only once, toward the end of the summer, did she ask me what I was going to do for a living. Lying quietly on my arm, after a long silence, she suddenly said, «Jack, what are you going to do?» I didn't know what the hell she was taking about. So I said, "What am I going to do? I am going to blow in your ear. And did it» [1].

Для оповідача таємницею залишається те, чому Лоїс Сигер вийшла за нього заміж і що вона відчувала під час їхніх сварок. Йому складно зрозуміти релігійну філософію Вченого Прокурора, його вибір місця проживання і способу життя та турботу про нещасних. Хоча Джек бачив розвиток кар'єри Віллі Старка і зміни в його відносинах і методах, він не усвідомлював мотивації цього. Джек не розуміє ставлення Віллі до питання з лікарнею, а також одержимості того виконанням обіцянок оточенню. І, звичайно, він не осягає причин вчинків Каса Мастерна, емоцій, що керували персонажем: «І have said that Jack Burden could not put down the facts about Cass Mastern's world because he did not know Cass Mastern. Jack Burden did not say definitely to himself why he did not know Cass Mastern» [1].

Результатом нерозуміння людських мотивів стає теорія Великого Сіпання, яку Джек урешті-решт формулює: «The only thing remarkable about him was the fact that while you looked into the sun-brittled leather of the face, which seemed as stiff and devitalized as the hideon a mummy's jaw, you would suddenly see a twitch in the left cheek, up toward the pale-blue eye. You would think he was going to wink, but he wasn't going to wink. The twitch was simply an independent phenomenon, unrelated to the face or to what was behind the face or to anything in the whole tissue of phenomena which is the world we are lost in» [1].

За цією теорією, дії людини зумовлені тими самими силами, що викликають тік на обличчі старого, якого зустрічає оповідач: десь імпульс зароджується і в іншому місці дехто щось робить. Тому ніхто не може нести відповідальності за все, що відбувається. Джек вірить у це і може далі виконувати свою роботу. Він може віднайти для Віллі Старка брудну інформацію про когось, і вона нічого не означає особисто для оповідача. Джек відчуває, що не відповідає ні за те, що знаходить, ні за те, що використовує для знищення певної людини, ні за те, що Віллі Старк робить з отриманою інформацією.

З початку твору образ оповідача постає як безпристрасна, цинічна постать, майже байдужа до долі людей, з якими має справу. Джек, цілком передбачувано, емоційно віддаляється від подій, що відбуваються навколо. Він нічого не відчував, коли його сусідів по кімнаті в коледжі виключили за погану поведінку; не усвідомлював відповідальності, хоча фінансував гучні веселощі, що стали причиною цього. Через необхідність він вилаштував стосунки з Лоїс, та залишив її. Він збентежений, коли Се- ді Берк виявляє перед ним свій гнів у зв'язку зі справами Віллі Старка. Йому не комфортно розкривати перед Люсі Старк свої справжні емоції. Проте Джек не піклується про людей, на яких шукає інформацію, і не відчуває відповідальності за їх майбутнє.

Джек занурюється в себе, відмовляючись виглядати в навколишній світ. Значною мірою реакція героя є результатом нанесених йому трьох емоційних травм. Так, він любив батька (Вченого Прокурора) і почувався в безпеці з ним, але Еліс Берден залишив його, не сказавши ні слова, навіть не попрощавшись. Він також любив матір і хотів, щоб вона піклувалась про нього, але та, відіславши його до школи, «почала виходити заміж» за різних чоловіків. Джек закохався в Анну Стентон і вважав, що відчуває її кохання, але дівчина відмовилась від нього.

Водночас можемо стверджувати, що під самостійно побудованою Джеком оболонкою з цинізму і байдужості, тим не менше, - вразлива і навіть турботлива особистість. Для того, щоб зруйнувати той кокон, який він створив навколо себе, було необхідно декілька поштовхів. Першим поштовхом стала відмова судді Ірвіна погодитися на запропонований вибір і готовність судді взяти відповідальність за свої дії, а також його суїцид. Другим поштовхом є відкриття, що суддя Ірвін - батько оповідача; це знання викликає в останнього: гордість, полегшення, печаль і ніжність, що є найбільш очевидною. Нарешті, це знання надає і ключову інформацію, завдяки якій Джек починає розуміти власне минуле. Останнім, нищівним ударом для оболонки Вердена стає вбивство Віллі Адамом Стентоном. Після цієї події оповідач не має іншого вибору, окрім як перебудувати своє життя. Цей процес він розпочав після смерті судді: «But later, much later, he woke up one morning to discover that he did not believe in the Great Twitch any more. He did not believe in it because he had seen too many people live and die. He had seen Lucy Stark and Sugar-Boy and the Scholarly Attorney and Sadie Burke and Anne Stanton live and the ways of their living had nothing to do with the Great Twitch. He had seen his father die. He had seen his friend Adam Stanton die. He had seen his friend Willie Stark die, and he had heard him say his last breath, «It might have been all different, Jack. You got to believe that» [1].

Після вказаного моменту бачимо, що оповідь втрачає безпристрасність і стає теплішою, більш людяною. У першу чергу, Джек виявляє турботу про інших людей і шанобливе ставлення до їх почуттів: «So now I, Jack Burden, live in my father's house. In one sense it is strange that I should be here, for the discoveiy of truth had one time robbed me of the past and had killed my father. But in the end the truth gave the past back to me. So I live in the house which my father left me. With me is my wife, Anne Stanton, and the old man who was once married to my mother. When a few months ago I found him sick in the room above the Mexican restaurant, what could I do but to bring him here?» [1].

Він повертається, щоб бути з Анною Стентон і надати їй підтримку, не беручи участі в її трагедії; приймає Седі Берк, її словесні удари і гнів, не здригнувшись і не відходячи вбік, як зробив одного разу; визнає і поважає почуття Бой-Ласуна до Віллі Старка; відвідує Люсі Старк без того збентеження, яке колись відчував, і співчуває їй; забирає до себе додому Вченого Прокурора і більше не відчуває необхідності висміювати його релігійні переконання. У значній мірі ця здатність піклуватися і приймати інших людей є результатом того, що Джек навчився приймати себе.

Друга важлива зміна в характері Джека виявляється в останньому розділі роману, коли він починає піклуватися про своє життя і будувати плани на майбутнє, а не просто дрейфує через ситуації, як робив більшу частину свого життя. Він одружується з Анною Стентон; планує написати книгу про Каса Ма- стерна, від якої відмовився багато років тому, продати будинок судді Ірвіна, яким зараз володіє, а також скоротити зв'язки з Берденс Лендінгом: «When the old man is dead and the book is finished, I shall let the First and Third National Bank take the house and I don't care who lives here afterward, for from that day it will be nothing to me but a well-arranged pile of brick and lumber. Anne and I shall never live here again, not in the house or at the Landing. (She doesn't want to live here any more than I do. She has let her place go to the Children's Home she was interested in and I imagine it will become a kind of sanatorium» [1].

Джек із розумінням ставиться до того, що Анна зробить із будинку санаторій.

Як видно, образ Джека Вердена трансформується протягом дії роману, не є статичним. Це реструктурування зумовлено, як було сказано вище, трьома причинами, з яких найважливішою стало вбивство Віллі Старка Адамом Стентоном. З безпристрасного оповідача Джек перетворився на людину, якій не байдужа доля людей, про яких вона розповідає.

Подальше дослідження роману Р. П. Воррена «All the King's Men» зокрема, його інших ключових образів, уявляється вельми доцільним і перспективним.

Размещено на Allbest.ru