Особливості демонологічних образів у циклі "Зрада" Володимира Свідзінського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості демонологічних образів у циклі "Зрада" Володимира Свідзінського

Н.Д. Осьмак

У статті з'ясовуються особливості демонологічних образів у циклі «Зрада» В. Свідзінського. Визначено, що в цьому циклі реалізується образна біполярність, переважають демонічні начала. Поет не відходить від традиційного фольклорного уявлення про демонологічні образи, органічно вплітаючи їх у поетичний ряд.

Постать видатного митця може інколи губитися з-поміж навали сірості, особливо якщо цьому сприяє політичний режим, нещадний до інакодумців. Так сталося і з Володимиром Свідзінським, якого, проте, повернули з Лети і вознесли на постамент, гідний його обдарування. Велику увагу до себе привернуло його «зникоме розцвітання» (В. Стус) - Е. Соловей, В. Стус, І. Дзюба, М. Моклиця, К. Москалець; низка науковців досліджували його життєпис і творчий поступ. «Світ Свідзінського - це країна, де ще не ступала людська нога, країна, що вражає своєю новістю та незвичністю. Занурившись у неї, не знайдеш доріг назад. Ця країна - найзаповітніша прабатьківщина нашої душі, така далека, така глибока, така прихована, що тільки велике чародійство могло злегка відкрити її для нас...» [2,151].

Володимир Свідзінський постає не лише як поет, але і як міфотворець: «Мислительне й фольклорно-мітологічне начала постають у дивовижному злитті. (...) Де інший поет послуговується відомими фольклорними символами - цей творить свої - тієї ж природи. Або збагачує ті, що вже існують, цілим спектром нових значень; це не переосмислення, а ново- творення на тій же основі. Потужна активізація генетичної пам'яті, безумовно, має тут місце, проте не слід недооцінювати й реального знання фольклорної стихії, природно набутого ще в дитинстві, а в зрілому віці свідомо поглиблюваного» - зазначає дослідниця Е. Соловей [4, 493].

Мета статті - з'ясувати особливості демонологічних образів у циклі «Зрада» Володимира Свідзінського.

Мотиви поезії В. Свідзінського свідчать про розмаїтість граней його світобачення, що проектуються в ключові образи самотності, тиші, саду, природи, води, дерева, пам'яті, втрати, любові. Міф у поета стає явищем кваліфікованим. Він визначає суть переживань і вражень, уможливлює таке глибоке почуття, яке спроможний виявити лише вертикальний зріз тисячолітнього існування певного явища. Особливо показові щодо індивідуальної міфотворчості та інтерпретації фольклору цикл «Зрада» та «Балади», що увійшли до збірки «Медобір».

Визначальною рисою «Медобору» є абсолютна заглибленість у міф. Фольклорність поезії окреслено не лише на рівні образності, а й на рівні структури. Про наявність ремініс- ценцій замовлянь говорить Елеонора Соловей і зіставляє першу поезію циклу «Зрада» («їду- поїду на бистрім коні») із матеріалом збірника «Українські шептання і замовляння» П. Єфименка, який В. Свідзінський переписував власноруч. Наприклад, одне із сакральних чисел замовлянь, 12, у наведеному уривку подано як 11+1:

свідзінський поезія демонологічний образ

Їду-поїду на бистрім коні

Крізь попіл ночі, крізь полум'я днів,

Тільки пісня бринить за сідлом,

А слідом -

Одинадцять друзів моїх.

Одинадцять місяців молодих... [3,181].

Трапляється в замовляннях «зелена лоза», себто вербова гілка. «Вербова віта» - наскрізний образ однієї з найбільш загадкових, зашифрованих поезій циклу «Зрада»:

Уже вечір, вечірній вітер.

За безлистим деревом саду,

Як дві нерідних сестри.

Вербова віта цвіте І жовта свіча горить.

Вербова віта цвіте - На весну, на юний шум,

А навіщо ця жовта свіча?.. [4, 496-500]

Образи ж - пізнавані і непізнавані, - що їх застосовує В. Свідзінський, формують цілу галерею. Однією із ключових постатей, що з'являються у віршах, є жінка з темною сутністю. Детальніше розглянемо це в першому вірші циклу «Зрада» - «Їду-поїду на білім коні». Ліричний герой поезії визначає себе як одного з 12 місяців року, який згідно розповсюдженого казкового сюжету їде визволяти бранку-князівну з підземного царства. Князівна перебуває не в людській подобі:

А в тій землі теремок,

Де ящірка проживає,

Що була колись князівною [3,184].

Це впізнаваний мотив метаморфози дівчини на рептилію (зокрема, нагадує російську народну казку «Царівна-Змія»), проте з певними модифікаціями. Героїня не віддячує своєму рятівникові, навпаки, він залишається самотнім бранцем у позачасі і позапросторі: Тоді очі звела,

Повні спокою,

Тоді повела Проти себе рукою,

Я дивлюсь -

А моїх одинадцяти друзів нема,

Тільки вечір та падає тьма,

Та стоїть одинадцять стовпчиків,

Одні порохняві, другі криві,

На всіх шапочки снігові!

Дивна князівна тоді на коня: - Чого ж твої очі в журбі?

Не нудно буде й тобі:

День у день,

Рік у рік,

Повік

Біля стовпчиків походжати Та співати жальливих пісень,

Що зграбували тебе,

Що ти не можеш забути,

Що як же недобрим бути,

Коли небо таке голубе! [3,184].

Модель її поведінки цілком відповідає образові підступної жінки, типовому для фольклору не лише українського: вона користується закоханим у неї героєм, улесливими словами здобуваючи те, що їй було потрібно (так, наприклад, у російській казці «Чарівний перстень» чинить королівна, у сербській епічній пісні «Одруження короля Вукашина» - Ві- досава, дружина воєводи Момчила):

- Ти мене любиш? - питає. - Люблю.

- Віддай мені радість свою.

Я віддав.

- І тепер мене любиш? - Люблю.

- Віддай мені силу свою.

Віддав.

- І ще мене любиш? - Люблю.

- Віддай мені мужність свою.

Віддав [3,181].

Не можна її позбавляти і певних демонічних рис. Вона проходить три стадії перетворень: «...ящірка...Що була колись князівною» - «...як квіточка, біла, Тільки несміла, несміла» - «Показала зуби, як ікла, Засміялася, свиснула, зникла». Очевидно, до першого перетворення вона була наділена позитивними рисами, інакше б герой не вирушав її рятувати. Проте після перебування в потойбічні («Велика скеля стоїть. Під скелею земля спить. А в тій землі теремок...»; локація асоціативно перегукується із номінацією «той, хто в скалі сидить» - себто, чортом), що посутньо дорівнювало смерті, визволення радше нагадує викликання її духу (згадаймо, вона приходить білою і несмілою). Герой, як Орфей, отримує свою Евриді- ку, проте вона виявляється радше нечистю у подобі коханої, явним породженням темряви.

Образ тієї ж відьми, чаклунки, опрояви з тогосвіття відгомонить уже в сьомому вірші циклу - «Десь ти з чарами став до бою», де вона визнає свою слабкість, утрату своєї потуги. Натомість ліричний герой мовить про те, що причина того, «Що не владні тепер над тобою Ні недобра моя красота, Ні олживі уста», у тому, що «Я завіявся в сніжний дим / І за сіткою колихкою / Уздрів потаєнний дім. / Проживало там три сестри, / Три жаденних жури. / Там я милий був гість - Біле ж тіло, / Кров червона, / Жовта кість. /Ізв'ялили, спили...» [З, 191]. Традиційно подібною здатністю в'ялити біле тіло і пити червону кров наділялися різні хвороби, дочки та сестри Мари. Так, замовляння супроти Мари з подібним текстом зустрічаємо у «Лісовій пісні» Лесі Українки: «Шіпледівице,/ Пропаснице-Трясавице! / Іди ти собі на куп'я, на болота,/ де люди не ходять, де кури не піють, / де мій глас не заходить. / Тут тобі не ходити, /білого тіла не в'ялити, /жовтої кості не млоїти, /чорної крові не спивати, / віку не вкорочати. / Ось тобі полинь - / згинь, маро, згинь!» [6, 226-227]. Якщо в Лесі Українки різновид мари - Пропасниця, то у В. Свідзінського - три Жури. За повір'ям, Журба (Жура, Нудьга, Нужда, Туга, Гні- тея) - злі духи, які вселяються в людину, печуть її та сушать, а то й на смерть можуть засушити. Гнітея любить «під ребром каменем лежати» [1, 287]. Проте цікаво, що їх три, як норн, скажімо, чи відьом з казок, які або ж допомагають героєві, або є своєрідними етапами ініціації, яких герой має подолати. У вірші ж він завіюється, зникає, вмирає, проте відроджується уже абрикосовим цвітом у саду своєї сестри.

Мотив родинних зв'язків загалом провідний у цьому циклі: «Ти ляж та й засни собі, тату, / А я біля тебе кластиму хату» (V), «Проживало там три сестри, / Три жаденних жури» (VII), «Та навесні морелевий цвіт Полонив мене у свій літ, / І склонили мене вітри / До оселі моєї сестри» (VII), «За безлистим деревом саду, / Як дві нерідних сестри, / Вербова віта цвіте / І жовта свіча горить» (VIII). Саме героїні, які перебувають з героєм у кровному зв'язку, співвідносні з топосами дому, саду, дерева. Загальновідомо, що в слов'янській свідомості цими топосами обмежувався захищений власний простір, утілювався образ свого місця у світі. Так, наприклад, у V вірші дочка зводить хату, де ховає свого батька від довкілля, у якому активно діють злі сили («яка горбата» - образ відьми, ще і поданий як субстантивований ад'єктив, що, згідно вірувань народу, дозволяло і сказати про нечисть, не називаючи її прямо, бо прямо сказане ім'я могло прикликати згадуване; так само і «інший лихий чоловік»; «каліки» ж, яких багато походжає, втілюють собою народне уявлення про природу відьомського дару чи зв'язок з нечистю: народжені з певними дефектами діти були свідченням нечестивості матері або ж вважалися наслідком з уроку тощо), а затим закріплює сказане замком (елемент структури замовлянь, який є фактичним підсумком; виділено жирним):

Ти ляж та й засни собі, тату, я біля тебе кластиму хату.

Стіни

Пороблю із сухої чатини На покрівлю соснових гілок,

А волотка трави - то над нею димок.

А як прийде яка горбата Або інший лихий чоловік, - Бо тут сьогодні багато Проходжає калік, - То я тебе закидаю Сонячними шапочками маю І скажу, затуливши собою хатинку:

- Тут мого тата немає,

Десь він інде тепер на спочинку,

Бо він приїхав дуже трудний,

То ви марно сюди не ходіте І голосом не ячіте,

Все одно чаклунки горбаті Не мають сили при моїй хаті [3,189].

У вже аналізованому VII вірші оселя сестри співвідноситься з садом, що є символом миру і гармонії. Сад - місце, з якого походить життя, у якому і з якого розгортається час- простір. І справді, це місце переродження, де герой воскресає разом з марелевим цвітом і здобуває змогу споглядати обожнюваний ним світ:

А в оселі сестри -

Там горицвітом розгоряє,

Там зірниці лежать на траві,

Там кущі, обкувавши пліт,

Зеленять мій улюблений світ,

Надвечірній світ [3,182].

Загалом сестра є образом-типом, як Єфро- синія в згадуваній пісні «Одружіння короля Вукашина» - жіночий позитивний образ, протиставлений образу чародійки, грішниці та нечестивиці.

Окрім того, фігурують нерідні сестри (див. вище) та магічна триєдність сестер-відьом.

Отже, у поетичному циклі «Зрада» Володимира Свідзинського реалізується образна біполярність, співіснування в рамках одного космосу темного і світлого начал. Демонічні начала загалом переважають, настроєво отемнюючи цикл. В. Свідзінський не відходить від традиційного фольклорного уявлення про демонологічні образи, органічно вплітаючи їх у поетичний ряд.

Список використаної літератури

1. Войтович В. Українська міфологія / Валерій Войтович. -- вид. 2-ге, стереотип. -- К. : Либідь, 2005, --664 с.

2. Райс Е. Володимир Свідзінський / Е. Райс // Свідзінський В. Медобір. Б. м., 1975. -- С. 151-- 164.

3. Свідзінський В. Твори у 2 т. / Володимир Свідзінський. -- К. : Критика, 2004. -- Т. 1. -- 2004. -- 588 с.

4. Соловей Е. «Роботи і дні» поета // Свідзінський Володимир. Твори у 2 т. / Володимир Свідзінський -- К.: Критика, 2004. -- Т. 1. -- 2004. -- 588 с.

5. Стус В. Зникоме розцвітання: [Про поезію В. Свідзінського] / Василь Стус // Стус В. Твори : У 4 т. -- Л. : Просвіта, 1994--1997. -- Т. 4. -- 1994, С. 346--361.

6. Українка Леся. Твори : в 10-ти т. / Леся Українка. -- К.: Дніпро, 1964--1965. -- Т. 5 : Драматичні твори. 1964. -- 307 с.