Іспанські зацікавлення Володимира Самійленка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іспанські зацікавлення Володимира Самійленка

Я.Б. Васильців

У статті розглядаються окремі ісламістські студії, які відобразились у творчості українського поета-лірика, сатирика, драматурга і перекладача В. Самійленка. Проаналізовано перекладацьку діяльність В. Самійленка, яка переважно стосується творів Бласко Ібаньєса, іспанського письменника і політичного діяча, автора оповідань, повістей і романів, а також інших іспанських белетристів.

Найповніше передову іспанську літературу на українських теренах популяризував В. Самійленко (1864-1925) - відомий український поет-лірик, сатирик, драматург. Він зробив немалий вклад в ознайомлення українського читача з іспанською белетристикою, переклавши низку творів Вісенте Бласко Ібаньєса (1867-1928), письменника і політичного діяча, автора оповідань, повістей, романів [19]. В коло його інтересів ввійшли також твори письменника, журналіста та політика Альфонсо Переса Ньєва(«3-під даху»), новеліста, есеїста і літературного критика Хосе Руїса Мартінеса («Богема»), Майнара Лагуерти («Патент 1300»), історика, поета і драматурга Педро де Ново-і-Кольсона ( «Гроза міністрів»), автора комедій М. Сальвадора Ґранеса («Я вечеряю з мамою»), драматурга, лауреата Нобелівської премії 1904 року X. Ечеґарайя («Силою плазування») та ін.

За словами українського літературознавця 0. Дорошкевича, «Перекладна Самійленкова робота - це та інтимна його сфера, з якої він найчастіше користувався тоді, коли вже не міг щиро ані плакати, ані сміятись» [7, 50].

У «Матеріалах до життєпису Володимира Самійленка» 0. Тулуб подає повідомлення про зацікавлення іноземними мовами молодого перекладача: «В студентські роки, - згадував В. Самійленко, - я багато часу віддав на виучування мов чужих, яких я тепер знаю в різній мірі 9: французьку, італійську, еспанську, польську, грецьку, латинську, українську, російську та есперанто» [17, 303].

Відомо, що наприкінці 80-х років XIX ст. В. Самійленко вступив до літературного молодіжного гуртка «Плеяда», створеного 1888 року в Києві з ініціативи Лесі Українки та її брата Михайла Косача. Одним із актуальних завдань гуртка були переклади кращих творів світової літератури українською мовою. Найкраще уявлення про плани «Плеяди» висвітлює обширний лист Лесі Українки до «брата і товариша» - Михайла Обачного від 8-10 грудня 1889 року: тут перелічено десятки імен і творів світової літератури, які українська письменниця пропонує учасникам гуртка для перекладу. З-посеред іспанських творів зазначає лише роман М. Сервантеса «Дон -Кіхот». На той час у В. Самійленка вже були досконалі переклади з російської мови, розпочатий переклад з «Іліади» Гомера, тоді ж він здійснює свої перші переклади з іспанської. В. Самійленко був серед учасників «Плеяди» найяскравішою (звичайно, окрім Лесі Українки) перекладацькою індивідуальністю.

У передмові до видання творів В. Самійленка літературознавець М. Бондар наступним чином характеризував перекладацьку діяльність письменника: «Своєю роботою В. Самійленко утверджував той новий напрям в українському мистецтві перекладу, який головною своєю вимогою ставив точність у відтворенні змісту, інтонаційних стильових особливостей, адекватність форм оригіналу, коли перекладач свідомо поступається своїм баченням життя перед особистістю перекладуваного автора, прагнучи якомога повніше донести художній світ його твору» [5, 45]. До своєї оцінки перекладів В. Самійленка автор передмови також додав наступне: «Добре знання мови оригіналу служило письменникові основою для віртуозного, до тонкощів вірного відтворення його українською мовою» [5, 45].

Вартісну оцінку перекладацьких здобутків В. Самійленка дав відомий вчений-етнограф, архівіст і музеєзнавець Михайло Обідний (1889-1938), один із найактивніших організаторів архівної справи в еміграції, який протягом 1921-1923 рр. очолював Головний військово-історичний музей - архів Армії УНР у Тарнові. У своїй доповіді, присвяченій 35-літньому ювілею літературної діяльності В. Самійленка, М. Обідний зазначав, що «Самійленко любить перекладати лише тих поетів і письменників, в творах яких находить співзвучність своїй творчій душі, хоча вони й не були його сучасниками. ... а перекладає він: Бласко Ібаньєса, Ґранеса, Ечегерая - поетів лагідної вдачі, твори яких навіяні лагідним і ніжним почуттям до душі ближнього» [13]. Перекладацькі праці В. Самійленка високо оцінювали його старші (І. Франко) та молодші сучасники (Л. Старицька - Черняхівська, М. Зеров, М. Рильський та інші).

Зазначимо, що друга спроба ознайомити український читацький загал з романом Сервантеса «Дон Кіхот», шедевром іспанської літератури (першу зробив частково Іван Франко) належала якраз В. Самійленку. Доля цього незавершеного перекладу склалася драматично. У №28 журналу «Книгарь» за 1919 рік відзначено: «Нам переказують, що в Чернігові під час осінніх подій загинула бібліотека іспанських авторів відомого поета й перекладника Володимира Самійленка. Разом з книжками пропав і переклад кількох глав «Дон Кіхота». Тим часом цей переклад, зроблений таким великим майстром української мови й знавцем іспанської, як Самійленко, був би правдивою окрасою української перекладної літератури. » (Саме про цей випадок ідеться у відомому сонетоїді Миколи Зерова «Самійленко»: «І Дон Кіхот його, попалений Чекою...»).

В останній рік свого життя В. Самійленко працював над перекладами для Державного видавництва України. Заново переглянув переклад «Хатини», який разом з перекладом твору Ечегерайя «Силою плазування» був поданий українському читачеві ще у «Літературно - науковому віснику» 1910 року, переклав добірку «Валенсійські оповідання» Бласко Ібаньєса, що вийшла 1926 р. з передмовою С. Савченка. Перелічені твори, а також памфлет «Здемаскований Альфонс XIII», з'являлися окремими виданнями у перекладах українського письменника.

Українському читачеві відомі дві публікації перекладу найвідомішої повісті Бласко Ібаньєса «Хатина» («La Ьаггаса»). Перша, що з'явилася у Києві 1911 року, містила 118 сторінок; другу, що складалася з 243-х сторінок, 1921 року опублікувала українська видавнича спілка «Українського голосу» в канадському місті Вінніпег.

У «післяплеядівський» період у ЛНВ (1908, т. 41) були надруковані перекладені В. Самійленком оповідання іспанських прозаїків: «З-під даху» Альфонсо Переса Ньєва, «Богема» Хосе Руїса Мартінеса, «Патент 1300» Майнара Лагуерти та «Гроза міністрів» Педро де Ново-і-Кольсона (останнє того ж року вийшло в Києві окремою книжечкою у видавництві «Час»), 1912 р. в Києві з'явилася друком у перекладі В. Самійленка з іспанської комедія М. Сальвадора Ґранеса «Я вечеряю з мамою».

Перекладацька праця В. Самійленка, що, за висловом І. Франка, будувала «золотий міст зрозуміння і спочування між народами» [18, 199], збагачувала рідне письменство. У його перекладах, насамперед, приваблює вірність оригіналові, уміння найскладніші конструкції першотвору відтворювати простими і зрозумілими конструкціями української мови, при цьому не примітивізуючи оригіналу. Не будучи буквалістом, він точно передавав українською мовою зміст та ідейне спрямування творів іспанських авторів і водночас умів уникнути всього неприродного для української мови.

У короткому бібліографічному огляді літературної творчості В. Самійленка у вищезгаданій книзі «Володимир Самійленко (з нагоди 35-літнього ювилею літературної діяльности). Нарис» Б. Лисянський повідомляв, що «З іспанської мови: Ечегерай. «Силою плазування». - Бласко Ібань'єс. «Хатина» - було вміщено в «Літерат. - Наук. Вістнику» (1910), потім випущено окремим виданням. - Сальвадор - Гранес. «Я вечеряю з мамою» - вийшло окремим виданням у Київ! - Невеличкі новелі ріжних авторів («Гроза міністрів», «Рекомендації» й инш.) друковалися в низці часописів, потім були випущені окремою книжкою видавництвом «Час» [12, 28]. Також автор огляду літературної творчості В. Самійленка інформує про те, що «в наслідок бурхливих політичних подій загинув у черкаського видавництва «Сіяч» переклад твору Ечегарая «Силою плазування» [12, 29].

У передмові до згаданої вже книги «Володимир Самійленко. Твори», М. Бондар, також упорядник і автор приміток, подає інформацію стосовно перекладацької діяльності В. Самійленка. Літературознавець повідомляє, що «Після повернення [«У липні 1922 року за запрошенням В. Дорошенка письменник з сім'єю переїздить в село Миловань (тепер Милування біля Івано-Франківська)... влітку 1924 року повернувся на Україну, в Київ. »] В. Самійленко активізує свою перекладацьку діяльність, зокрема здійснює переклади... роману й оповідань іспанського прозаїка Бласко Ібаньєса. В. Самійленко, ясна річ, не міг дозволити собі залишатись творчо бездіяльним, але береться до перекладів він почасти й з думками про заробіток. Інших засобів до життя не було» [5,14].

Зацікавлення іспаністикою виявилось і в творчій діяльності самого В. Самійленка. Під час революції і в роки перебування в еміграції Самійленко написав ряд творів, серед яких, власне, тільки сатирична антиклерикальна поема «Спритний ченчик» підноситься своїм рівнем до кращих зразків його поетичної творчості, вважається одним з найпопулярніших творів В. Самійленка.

Рукопис поеми «Спритний ченчик» (ЦНБ, ф. 196, №16) датовано: 1 вересня 1924 р. Вперше твір надруковано в журналі «Червоний шлях». - X., 1925. - № 7. - С. 100-104. Твір «Спритний ченчик» входив у всі видання, здійснені по смерті письменника, а також був виданий окремо у 1957 р.

Наприкінці життя В. Самійленко згадував про свою роботу над поемою: «Прибувши до Києва ще в 1924 році, я й досі не найшов собі постійної посади, а тому примушений заробляти на життя перекладами з чужих мов. Через це до цього часу я написав тільки одну поему «Спритний ченчик» (іспанська поема з чернечого життя) в 348 строчок, на зразок сюжетів Бласко Ібаньєса...» [17, 312]. У цьому творі простежується об'єднання біографії іспанського письменника з історією іспанської колонізації Америки. Сатира «Спритний ченчик» - гротескно-алегоричний відгук митця на політичну ситуацію, що склалася в Україні, після його повернення з еміграції. Про згадану поему читаємо у вступній статті українського фольклориста Михайла Чорнописького до книги «Володимир Самійленко»: «... написав блискучу гротескну поему «Спритний ченчик». Її апокрифічний сюжет підказав йому іспанський письменник Бласко Ібаньєс своїм оповіданням «Біля райських воріт» (саме його тоді він перекладав)». Далі український фольклорист коротко аналізує твір В. Самійленка вказуючи, що «це сатира на переродженців - бюрократів, на світських ченчиків, «фахівців у вірі», що «в вік сухий, архіпрактичний» обсіли край, «хутір наш маленький» і з дивовижною винахідливістю проскакують крізь райську браму» [20, 32]. Крім цього, М. Г. Чорнописький зазначає, що «свій гротеск сатирик замаскував підзаголовком до твору: «Еспанська легенда (Тему позичено)», а себе застрахував від чекістів».

У першодруку поеми «Спритний ченчик» знаходимо примітку: «Транскрипція імен...», в якій бачимо, що автор використовує у своєму творі іспанські імена та назви предметів. Ось, наприклад, Хесус - Ісус, Мігель - Михайло, Сан-Педро - Св[ятий] Петро, Хуан - Іван, а також наваха (з ісп.) - довгий складаний ніж, використовується також як зброя.

У другому творі, в якому використана іспанська тематика, поезії «Те deum» («У Мадриді дзвонять дзвони...») (16. 03. 1901) В. Самійленко сатирично зображує іспанську середньовічну інквізицію. Вперше твір був опублікований у вип. V, т. XX «Літературно-наукового вісника» за 1902 рік під псевдонімом В. Сивенький. Доречно додати тут слова Бориса Лисянського, які знаходимо у книзі «Володимир Самійленко (з нагоди 35-літнього ювилею літературної діяльности). Нарис» за 1921 рік: «Від перших часів своєї літературної діяльности Самійленко зуживав нерідко псевдоніму «Сивенький», під яким у ріжних періодичних виданнях і була вміщена частина його творів» [12, 28]. У своїх спогадах, наведених 0. Тулубом у вищезгаданих «Матеріалах до життєпису Володимира Самійленка», про обставини появи цього твору поет говорив: «Те Deum» я написав року 1901 ось під яким враженням. В Катеринодарі було одержано з Петрограда телеграму про замах на життя «великого інквізитора», себто обер-прокурора святішого синоду - К. Победоносцева. Всіх нас, службовців, зараз же примусово запросили до собору на молебень, а на молебні хтось із духовенства казав навіть промову. Під враженням усього цього я й написав цей вірш» [17, 310]. У передмові до книги «Володимир Самійленко. Вибрані поезії» український літературознавець Йосип Куп'янський повідомляє, що «В листі до І. Франка від 24 березня 1901 року В. Самійленко просить внести до раніше надісланого рукопису вірша окремі виправлення і уточнення» [11, 441]. Наступну згадку про поезію «Те Deum» надибуємо у листі В. Самійленка до Мих. Коцюбинського від «12 мая 1901 р.», який опублікований в №6 науково-теоретичного журналу «Радянське літературознавство» за 1959 р.: «Недавно я послав у «Вісник» одні вірші (не переклад), цікаво, що Ви про їх скажете. Правда, що писав я їх нашвидку і не диво, коли вони здадуться необробленими» [2, 135]. Із примітки, яку подав український літературознавець, доктор філологічних наук Олег Бабишкін, дізнаємося: «Очевидно, мова йде про «Те Deum» (написано в березні 1901 року)» [2,137].

Цінну інформацію про зацікавлення Володимира Самійленка іспанською літературою, його переклади іспанських письменників, наміри перекладу чи ті перешкоди, які завадили здійснити той чи інший творчий задум, знаходимо у приватних листах перекладача до редактора Павла Богацького, відомого українського письменника, літературознавця, журналіста, бібліографа, написаних за два роки до смерті письменника. Після текстів листів, які були опубліковані у кн. XII, ч. 12, т. ХСІ «Літературно-наукового вісника» за 1926 рік, Богацький подає повідомлення - пояснення про це листування: «Вище подані вісім листів покійного нашого письменника Володимира Самійленка адресовано на моє імя, яко секретаря празького літературно-наукового видання - «Нова Україна», де поет помилково звертався до мене, яко до редактора». П. Богацький уточнює час листування та описує період життя перекладача: «Листування обіймає короткий час, всього неповних девять місяців, від 15-го листопада 1922 року до 25 серпня 1923-го року, але кидає воно досить яскраве світло на самий тяжкий час життя поета: на його самітне, емігрантське життя в глухім, далекім від культурних осередків, галицькім селі - Милованию. ..., яко лектор історії української літератури та ґеоґрафії на тимчасових курсах при господарській школі, що впорядила львівська «Просвіта»« [3, 357]. В одному з листів до редактора, який [не датований, але судячи по відповіди на його 12/ІІІ, написаний він в кінці лютого, або до 10-го березіля 1923 р.] дізнаємося про намір В. Самійленка перекласти твір Сервантеса «Дон-Кіхот»: «Власне тепер я охотніше взявся б до перекладу Дон-Кіхота і вже маю оріґінал, але не маю зараз словаря і тому не починаю» [3,353].

У листі від 22 березня 1923 року читаємо про задум В. Самійленка перекласти дещо з іспанської літератури та прохання і пропозиції перекладача щодо допомоги йому у втіленні цієї ідеї: «... Хотів би щось для Вас перекласти, щоб відробити аванс, але не дуже довге, чи повість, чи кілька оповідань, або з французького, або з еспанського. Тільки тут не можна дістати ніяких книжок для перекладу, та й не знаю що Вам сподобалось би. Найкраще як би Редакція сама щось вибрала, добула й прислала для перекладу. До еспанської книжки (і до італійської) конче треба й словника (еспано- французького) а я всі свої словники залишив на Україні. Я мав найкращий словник еспано-франц. Vicente Salva (Paris 1905) здається видання Josefa Gamier; але він дорогий - тоді був 24 франки; є шести франкові, але не знаю на скільки повні» [3, 353-354]. Далі бачимо, як помінялася думка В. Самійленка стосовно наміру перекласти славетний твір Сервантеса: «А Дон-Кіхота я мабуть не буду перекладати: надто велика праця, а чи знайдуться в наш нервовий вік читачі на такий твір, повний довгих відступів, сонетів, новельок і т. и., та й здоров'я моє тепер не дозволяє приступити до такої великої роботи» [там само].

У вищезгаданому листі український перекладач ділиться з П. Богацьким інформацією про те, що «У Жозефа Гарньє в Парижі можна дістати всякі новини еспанські й італійські (Librairie pour les livres etrangers здається rue des Saints Peres, Paris, a № не памятаю). У Мадриді книгарня Фернандо Фе (D. Fernando Fe, Puerta del sol, 15, Madrid, Espanna) колись я виписував від його книжки» [3, 354]. Та в кінці листа В. Самійленко зазначає: «Присилайте ж щось для перекладу бо оригінальне чи побіжить щось скоро, незнаю».

З листа, який В. Самійленко написав через декілька місяців, а саме 18 липня цього ж року, дізнаємося, що прохання перекладача щодо присилання творів для перекладу та відповідних словників не було виконано: «... І пришліть мені що не будь для перекладу хоч з французької мови. Якби мав словарі, то просив би й з еспанської або італійської» [3, 356].

Підтвердженням того, що В. Самійленко не лише був зацікавлений перекладами іспаномовних творів, але й мав намір досліджувати іспанську літературу загалом, є лист, датований 25 серпня 1923 року. Український письменник пише, що «Зараз я маю замір написати чималеньку роботу про Катальонське літературне відродження. Як Вам здається ця тема? Пишу до Барселони, щоб добути матерьяли. Хотілось би написати щось докладне; у нас тільки й була на цю тему невелика стаття С. Ф. Русової. Я взявся б написати ширше, як би добув матерьяли» [3, 356]. В. Самійленко не приховує, що бажання перекладати іспанських письменників та писати праці про іспанську літературу було спричинене і фінансовою скрутою: «Отже праця про Катальонців, та ще може який переклад дуже б підсилили мої фінанси...». Очевидно, що з допомогою празького літературно-наукового видання «Нова Україна», до якого у листах звертався В. Самійленко, український читач одержав би більше перекладених творів іспанських письменників. Український перекладач неодноразово зазначав: «... а як що еспанський, то треба й словаря...».

З листів самого В. Самійленка можна зробити висновок, що він мав неабиякі знання з іспанської літератури: «Не знаю, що гарного в новій літературі, але з стареньких знаю напр. Густава Адольфа Беккера; є чудові лєґенди й оповідання, або Leopoldo Alas, або п'єси театральні Jose Echegaray'a. Гарна мабуть драма його «Е1 gran Galesto», бо я бачив, що вона є і в рос. «Універсальній Бібліотеці». Сам я її не читав, а знаю деякі инші його твори. Одну пьєсу був переклав (A fuerza de arrastrarse), але вона загинула в видавництві «Сіяч»« [3, 356].

Як бачимо, перекладацький талант і зацікавлення В. Самійленка іспанською культурою надали змогу українському читачеві ширше ознайомитися з іспанською літературою нового періоду.

Український письменник виявив глибоке знання іспанського літературного процесу, постійно перебуваючи у сфері іспанських зацікавлень. Окремого дослідження потребує, безперечно, сам процес роботи В. Самійленка над прочитанням іспанських літературних текстів, а надто перекладацька майстерність цього палкого шанувальника іспанської літератури.

самійленко ісламістський перекладацький ібаньєс

Список використаної літератури

1. Бабишкін 0. Володимир Самійленко. Літературно- критичний нарис / 0. Бабишкін. -- К. : ДВХЛ, 1963, -- 168 с.

2. Бабишкін 0. К. Листи Самійленка до Мих. Коцюбинського // Радянське літературознавство. -- 1959, --№6, --С. 135--137.

3. Богацький П. Листи Вол. Самійленка // ЛНВ. -- 1926. -- кн. XII, -- Ч. 12. -- Т. ХСІ. -- С. 353--357.

4. Богданович М. В. Самійленко / М. Богданович // Украинская жизнь. -- 1916. -- №7--8. -- С. 55.

5. Бондар М. Творчість Володимира Самійленка / М. Бондар // В. Самійленко. Твори. -- К.: Дніпро, 1990, --С. 5--46.

6. Вовк Я. Г. З історії іспано-українських літературних взаємозв'язків дожовтневої доби / Я. Г. Вовк // Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті. -- К.: Наук, думка, 1988. -- С. 287--305.

7. Дорошкевич 0. К. Володимир Іванович Самійленко / 0. К. Дорошкевич Вибрані твори. -- К. : Книгоспілка, 1926. -- С. 7--55.

8. Дорошкевич 0. К. Володимир Іванович Самійленко (1864--1925) / 0. К. Дорошкевич // Дорошкевич 0. К. Реалізм і народність української літератури XIX ст. -- К.: Наук, думка, 1986. -- С. 185--219.

9. Ібанєс Вінсенте Бляско. Хатина / Ібанєс Вінсенте Бляско. -- Вінніпег, Канада : Українська видавнича спілка «Українського голосу», 1921. -- 243 с.

10. Ібаньес Вісенте Бляско. Хатина / Ібанєс Вінсенте Бляско. -- К.: [б. в. ], 1911. -- 118 с.

11. Купянський Й. Володимир Самійленко / Йосип Купянський // Володимир Самійленко. Вибрані поезії / В. Самійленко. -- К. : Рад. письменник, 1963. --441с.

12. Лисянський Б. Володимир Самійленко (з нагоди 35-літнього ювилею літературної діяльности) / Б. Лисянський. -- Тарнів: Видання Т-ва «Освіта» в Тарнові, 1921. -- С. 27--29.

13. Обідний М. Володимир Самійленко / М. Обідній. -- Тарнів : в друкарні Й. Піша, 1921. -- ЗО с.

14. Погребенник В. Ф. Володимир Самійленко. До 125-річчя від дня народження / В. Ф. Погребенник. -- К.: Знання, 1988. -- 47 с.

15. Сорока Н. Іспанія в дзеркалі української преси 1990-1998 років / Н. Сорока // Всесвіт. -- 1999. -- №8, --С. 128--132.

16. Сивенький В. Те deum / В. Сивенький // ЛНВ. -- 1902. -- Вип. V. -- Т. XX. -- С. 93--94.

17. Тулуб 0. Матеріали до життєпису Володимира Самійленка / 0. Тулуб // За сто літ. Матеріали громадського й літературного життя України XIX і початку XX століття / за ред. М. С. Грушевсь- кого. -- Книга третя. -- X. --К. : Держ. вид-во України, 1928. -- 312 с.

18. Франко І. Володимир Самійленко. Проба характеристики // Зібрання творів : у 50-ти т. / І. Франко -- К. : Наук, думка, 1976--1984. -- Т. 37. -- 1982, --С. 199--204.

19. Харитонов В. С. Бласко Ібаньєс / В. С. Харитонов // УЛЕ : в 5-ти т.: енциклопедія. -- К.: Головна редакція української радянської енциклопедії імені М. П. Бажана, 1988. -- Т. 1. -- 1988. -- С. 195.

20. Чорнописький М. Володимир Самійленко / М. Чорнописький // Самійленко В. Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Переспіви та переклади. Статті та спогади / В. Самійленко. -- К.: Наук, думка, 1990. -- С. 5--32.

Размещено на Allbest.ru