Міфопоетика "жіночого" містичного любовного роману першого десятиліття XXI століття в Україні

Стаття присвячена аналізу міфопоетичної парадигми містичного любовного роману першого десятиліття XXI cm. в Україні. Визначено принципи побудови міфопоетичних систем помітниху вітчизняній літературі вказаного періоду творів Л. Баграт «Зло», Л. Таран «Дзеркало єдинорога» і Дари Корній «Гонихмарник». Виявлено риси спорідненості і своєрідності міфопоетики цих романів.

міфопоетичний роман таран корній

«Жіноча» проза в українській літературі кінця XX - першого десятиліття XXI ст. займає особливе місце. Посилений дослідницький інтерес (зокрема, В. Агеєвої, Н. Зборовської, С. Філоненко, 0. Забужко, Г. Улюри, Г.-П. Рижкової, Ю. Кушнерюк) сприяв вирішенню ряду питань її жанрової природи, Гендерного плану тощо. Водночас така знакова складова цієї прози як містичний любовний роман залишається висвітленою аспектно (С. Філоненко [16, 271-281], Г. Авксентьєвою [1] та ін.), хоча, закономірно зазнаючи потужного впливу відповідних західноєвропейських і північноамериканських художніх моделей, стає помітним осередком формування оригінальної у вітчизняному літературно-мистецькому процесі міфопоетичної парадигми. Потребу глибокого вивчення сучасного українського містичного любовного роману констатує, зокрема, С. Філоненко, зіставляючи рівень його розроблення в зарубіжній і вітчизняній науці [16, 272-273]. Без сумніву, відсутній поки комплексний системний аналіз цього художнього корпусу сприятиме вирішенню питань його декларованого і реального місця в сучасному українському і світовому літературному процесі, співвідношення традиційного і новаторського в означеній романістиці, прогнозування розвитку і ролі її у вітчизняній літературі. Крім того, обговорюваний художній контекст напряму підключений до глобальної проблеми пошуку і формування сучасної національної літературної міфотворчості в Україні (Н. Зборовська [10, 6]), або, простіше, - створення зразка для наслідування (В. Даниленко [8, 303]) (порівняймо з судженнями 0. Забужко [9,198]).

Метою пропонованої статті є визначення типології міфопоетичних систем ряду помітних в українській літературі першого десятиліття XXI ст. і високо оцінених вітчизняною критикою і читачем «жіночих» містичних любовних романів - «Зла» Людмили Баграт 2002 р., «Дзеркала єдинорога» Людмили Таран 2008 р. і «Гонихмарника» Дари Корній (Мирослави Замойської) 2010 р. - як певним чином репрезентативних щодо окремих різновидів і тенденцій розвитку жанру (зокрема, роман «Зло» став дипломантом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п'єс «Коронація слова» 2001 р., «Гонихмарник» відзначений III премією цього конкурсу в 2010 р. і премією «Відкриття себе» - ім. В. Савченка - Міжнародної асамблеї фантастики «Портал-2011»), Відповідно ключовими в нашій розвідці є а) визначення природи міфо-поетики і б) принципів побудови міфопоетичної системи кожного з названих творів, а також в) виявлення рис спорідненості і своєрідності їх міфопоетичних парадигм. У зіставленні вказані романи раніше не вивчалися; крім того, автору цієї статті належать перші літературознавча розвідка про «Дзеркало єдинорога» [7] та спроба визначення місця «Гони- хмарника» в мистецькому контексті з погляду традиції й новаторства [6]. Комплексний розгляд міфопоетичної парадигми роману Л. Баграт «Зло» також пропонуємо вперше (здебільшого дослідники вказують / коментують окремі аспекти цього твору як контекстного [напр. : 16, 259]).

Отже, названі романи Л. Баграт, Л. Таран і Дари Корній - оформлені в містико-фентезійному ключі історії про прагнення української жінки знайти щастя в сучасному місті. Героїні книг - творчі, вольові, сильні й, за великим рахунком, самотні натури, які в пошуках долі проходять специфічні символічні перепони (певні ініціації) і перебувають при цьому ніби між двома світами (що і передбачає відповідний художній канон [18]): дійсністю й ірраціональним простором - фольклорної традиції (у Дари Корній), сну (в Л. Баграт), специфічного авторського міфу (в Л. Таран) (у співвідносній з цими творами «Мантрі-омані» В. Гранецької 2011 р. полюсами аналогічного двосвіту стають життя і тимчасове існування Євпраксії за його межами). Мова йде, зокрема, про тип героїні-борця, рятівниці, якій дано виступити в традиційно чоловічій ролі. Аліна в «Гонихмарнику» визволяє душу обранця Сашка й сама набуває надзвичайну надприродну силу (жіноча іпостась характерництва), у «Злі» Марго сходить у паралельний реальності світ коханого Яна, борючись за своє почуття (пригадується тут і героїня «Містичного вальсу» Н. Шевченко 2003 р.). У «Дзеркалі єдинорога» Сніжана Корунка, вивищуючись над обставинами, в результаті знаходить рівного собі партнера, наскільки це можливо в феміністично орієнтованому творі; її сила тут осмислюється, в першу чергу, як духовна чистота [7,157].

Художній простір аналізованих романів виражено міфопоетичний, хоча способи організації його дещо відмінні. Так, в ідейно-смисловому центрі твору Л. Таран - органічна тенденціям сучасного літературно-мистецького процесу інтерпретація легендарно-міфологічної структури - античного образу (єдинорога) з паралельною актуалізацією протилежних символічних смислів останнього [детальніше див. : 7, 159-160]. Під виразним впливом (кліше сюжету, системи образів і т. ін.) романного циклу Стефані Майєр «Сутінки» 2005-2010 рр. написаний «Гонихмарник» Дари Корній, із масиву подібного роду прози в сучасній - і не лише українській - літературі (зіставмо з російськими творіннями типу «Потягу» 0. Усачової 2009 р.) цей роман вигідно вирізняє адаптованість ідейно-тематичного ядра до української фольклорно-міфологічної й літературної традиції [6]. Нарешті, сюжет «Зла» Л. Баграт реалізовано переважно через вібрацію в свідомості героїні опозиції «реальність - сон» із наступними взаємозаміщенням цих полюсів («Я зрозуміла, що моє життя в світі без Яна (уявлюваний коханий героїні. - А. Г.) - просто сон.... Цей світ став неважливим Там, а світ Яна - реальністю...» [2, 156]) і нівеляцією межі між ними («Світи почали зливатися, перетинка між ними зникала...» [2, 252]).

Розрізняючи ряд основних типів міфопоетичної організації художнього твору [детальніше див. : 5, 27-28], міфопоетичні системи «Зла», «Дзеркала єдинорога» і «Гонихмарника» можемо кваліфікувати як комбіновані (лінійно-мозаїчні). Коли в цих системах романів Л. Баграт і Дари Корній т. зв. лінійний компонент служить і певною схемою- прототипом для вибудовування сюжету, то в «Дзеркалі єдинорога» ця лінійність сформована власне письменницею, а міфопоетична парадигма її роману якісно наближається до авторського міфу.

Отже, в романі Л. Таран образ єдинорога служить ключем до розкриття світоглядної позиції автора й отримує оригінальну і показову щодо часового контексту інтерпретацію. Переживаючи психологічну кризу, головна героїня твору, Сніжана Панібратова, опановує себе і ситуацію шляхом самозаглиблення й викриття та переборення своїх страхів; своєрідним поштовхом до такого рятівного кроку стає образ єдинорога, який бачить дівчина в своїй уяві (варіації подібної концепції в літературі відомі: «Шолом жаху: Міф про Тесея і Мінотавра» В. Пелевіна 2003 р., «Троянський кінь» С. Павлоу 2005 р. та ін.). Образ диво-коня пов'язано з постаттю Сніжани, часом ототожнюється з нею і водночас символізує поворотний для її долі вибір; розповідає про зустрічі з єдинорогом і уявлювана матір'ю героїні, Ольгою Корункою, 0. Кобилянська. «Передчуття» єдинорога Сніжаною дано вже на перших сторінках, де він піднесений і як символ власне життя. Так, якась екстатична, що віє первісністю, музика, яку слухає дівчина: «Синкопи відлунювали млостю і жагою, невинністю й знадливістю водночас. Ошляхетнена хіть...так палає радість життя» [15, 58]. Оксюморонні поєднання «невинність і знадливість», «ошляхетнена хіть» відповідають повній символічній характеристиці єдинорога, образ якого, у свою чергу, також може бути співвіднесений з гармонією, втілюваною, зокрема, музикою (як не пригадати тут «Сонату єдинорога» П. Бігля, де єдинороги і є музикою). Звільнення Сніжани від душевних страждань пов'язано з усвідомленням своєї сутності, і в цей вирішальний для неї час героїня бачить єдинорога. Оскільки тоді життя здається Сніжані зруйнованим, і її свідомість порівняно з водою, якої досі торкались лише поверхні [15, 58], а тепер проникли в глибину, то очевидна паралель до поданої на початку роману «легенди» про очищення єдинорогом післячорнобильської Прип'яті: як згірклу воду річки диво-кінь робить цілющою, так і дане саморозумінням (інакомовно - вдивлянням у дзеркало єдинорога) духовне прозріння Сніжани зцілює її життя.

В описі очищення єдинорогом річки письменниця переосмислює фольклорні перекази про здатність рогу диво-коня зцілювати отруєну змієм воду (в українській художній культурі, дійсно, закріпилось уявлення про чорнобильське лихо як спричинене ворожими людині, «темними силами» - «змієм»). Хоча в нинішній культурній традиції єдиноріг символізує перш за все чистоту, шляхетність і под., Л. Таран акцентує поєднаність у його постаті вказаних вище протилежних начал, тобто тяжіє до традиції трактувань швидше іншої групи міфічних істот - кентавра, Мінотавра, химери й под. Має місце у «Дзеркалі єдинорога» й переосмислення певних соціальних стереотипів. За легендою, наблизитись до єдинорога може тільки цнотливиця (також існує повір'я, що інші люди його не бачать), та коли в романі Ольгу Кобилянську - людину високих духовних ідеалів - єдиноріг рятує від заміжжя, то він же з'являється й Сніжані, зрадженій коханим, але такій, що зберегла чистоту душі. Окреслена інтенція логічна для Л. Таран - письменниці-феміністки.

У романі превалює мотив шляху переважно як духовного учнівства Леоніда Панібратова (зокрема, в осягненні світу жінки) та його доньки, уявлюваний буквально культурний зв'язок нації (Ольга Корунка - Ольга Кобилянська), введений містико-фантастичний елемент (пам'ять переродження брата героїні Максима). Основними складовими міфопоетичного мотиву дороги стають концепти пам'яті й міфу.

Якщо у «Дзеркалі єдинорога» Л. Таран складові міфопоетичної системи поєднані гармонійно (чорнобильська нить як частина авторського переосмислення міфу про єдинорога, пов'язана з ним «партія» Ольги Кобилянсь- кої як персонажа тощо), то в романі Л. Баграт «Зло» відчувається пошук міфопоетичного ключа, який так і залишається пошуком. У міфопоетичній системі «Зла» діалогізу- ють не вповні прописані лінії різної природи: домінантна булгаковська нить («Майстер і Маргарита») із допоміжними мотивом переслідування героїні містичним Чорним Незнайомцем (у романі В. Гранецької «Мантра-омана» співвідносним ірраціональним переслідувачем Євпраксії, а пізніше - її матері стає Ловець Снів), елементами поетики класичної чарівної казки, сну й рядом «технічних» міфо-поетичних мотивів, актуалізованих у певних фрагментах тексту (наприклад, модель Попелюшки).

У силу специфіки історії роду героїні Л. Баграт уявлення про добро і зло в її свідомості дещо деформоване (бабусі «пощастило» бути зґвалтованою під час фашистської окупації). Як і в «Дзеркалі єдинорога» і «Гони- хмарнику», у «Злі» підкреслено містичний зв'язок доль персонажів-родичів. Так, у романі Л. Баграт прабабка героїні Марго, Христина, помирає в 20 років під час пологів, а схожа на неї «мов дві краплі води» [2, 13] правнучка (це «просто друге народження» Христини в тілі Марго [2,13]) в 21 рік потрапляє у своєрідний «любовний трикутник», після чого вбиває себе - «народжується» в уявлюваному нею світі-сні свого коханого Яна [2, 284]. Більш того, на початку оповіді Марго говорить про бажання виразити нереалізоване кохання (трьох) жінок її роду; у результаті негативні прикмети особистих історій її попередниць поєднуються в її інтимному житті - у постаті коханця-тирана, який за віком і - частково - поведінкою схожий на батька, знущається над героїнею, зокрема, ґвалтуючи.

Пошук Марго кохання проходить ніби під знаком роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита» - улюбленої книги героїні та її коханого зі сну [2, 71]; «...у Булгакова, - міркує Марго, - краса любові...» [2,193]. Сцена, в якій оголена героїня Л. Баграт роздивляється себе у дзеркалі в місячному сяєві перед відчиненим вікном [2, 60-61], зокрема, проектується на підготовку її тезком у творі російського класика до участі на балу Воланда (символізм імені головної героїні має місце і в «Дзеркалі єдинорога» Л. Таран, хоча тут він дещо іншої природи [7,157]). Коханий Марго зі сновидінь просить її: «...я хочу, щоб ти була королевою цього вечора. Господинею бенкету. Моєю Маргаритою» [2, 196]. А пізніше в машині з Яном героїня української авторки не просто їде на бенкет - «летить» [2, 198], і саме по дорозі на це свято їх перестриває таємничий циган. На бенкеті Марго з полегшенням відзначає, що присутні цілують їй руку, а не коліно [2, 204]; тут же бачить вона духовно померлого тирана Костянтина, тимчасом як у творі М. Булгакова на бал Воланда прибувають грішні душі. Цього ж вечора Ян проходить із героїнею незвичайний обряд вінчання й, нарешті, каже, що вона на святі «єдина справжня людина серед манекенів» [2,197].

Марго української письменниці послідовно позиціонована як чаклунка наприклад, див. : [2, 60-61], [2, 84], [2, 217], [2, 229] (відьмою здається Градобуру і героїня роману Дари Корній), хоча знаходимо у «Злі» й узагальнювальне: «Кожна жінка - чаклунка» [2, 61]. «Наближення» до булгаковського тексту обіграно в Л. Баграт і своєрідною відмовою її героїні від Сонця й угодою з Місяцем - умовним переходом на бік ночі, сну. У результаті героїню знаходять кохання - уві сні (Ян) і протилежна йому дивна руйнівна пристрасть - у реальності (Костянтин; з його образом пов'язано лейтмотивне, повторюване з дитинства Марго «ніколи не розмовляти з Незнайомцем» [2, 15], що перегукується з відомою фразою в романі «Майстер і Маргарита»), Підкреслювана при цьому подвійність символіки Місяця («як Діани і Гекати - небесна і пекельна» [11, 298]) органічно вписується в бінарноопозиційну систему роману Л. Баграт, центром якої є традиційний корелят «добро - зло».

Осмислення світу сну і як світу принципово іншої дійсності досягається авторкою завдяки «узгодженню» художнього вирішення з міфологічними уявленнями: любовні відносини уві сні Марго будує з Яном, життя якого в реальності обірване ще при його народженні, тимчасом як, за віруваннями, «...померлий іде на Місяць (і повертається з нього - згідно з тими традиціями, які припускають перевтілення)» [11, 297-298]. Таку своєрідну актуалізацію міфологічного утвердження смерті як «тимчасової зміни життєвого плану» [11, 298] бачимо і в фіналі роману, коли героїня вбиває себе для поєднання з коханим у його світі.

Символічно важливий вчинок Марго - переплавлення її золотого хрестика на браслет для подарунку коханому зі сну, що в світлі сказаного бачиться актом відступництва, принесенням жертви тіньовому - «місячному» - боку реальності (про гріховність і небезпеку такого кроку дівчину попереджає ювелір [2, 134], в якого потім, до речі, трапляється мікроінсульт [2, 148]). Попри те, що «у християнській традиції Місяць порівнюється з Церквою Божою на землі...» [13], у контексті роману Сонце і Місяць, день і ніч недвозначно протиставлені як утілення добра і зла саме в християнському розумінні. Героїня, яка не любить Сонце [2, 67] і позиціонує себе як «людину сутінок» [2, 8], перед «укладанням» угоди з Місяцем коментує ситуацію так: «Я молилася Богові. Чотири роки. Проте він не зміг нічим допомогти» [2, 61]. Балансування Марго між двома світами підкреслено також наскрізним у тексті образом кішки - тварини традиційно амбівалентної символіки, яка, за віруваннями, «...стоїть на грані... реального і потойбічного...» [З, 527]. З кішкою послідовно порівнюється героїня (наприклад: «...всі говорили, що я дуже схожа на кішку» [2, 27], «я завжди була кішкою-одиначкою» [2, 91]), яка сама має кішку, зосереджує увагу на зображеннях кішок навколо себе ([2, 20], [2, 79]) і порівнює з кішкою/котом навіть свого коханого Яна [2, 81], [2,125].

У світлі булгаковської перспективи окремі деталі роману Л. Баграт набувають нового звучання, особливого смислу: скажімо, «претендує» на «роль» Майстра коханий Марго зі сну - Ян-архітектор.

Оригінально показано й опозиційність батька і сина Яновських: деспот Костянтин - юрист, а скалічений ним син Сергій (який через каліцтво закінчує життя самогубством) - скрипаль: тобто в контексті роману закон (читай: канон, реальність) калічить / убиває мистецтво (читай: душу, романтику).

Тип розвитку подій у «Гонихмарнику» Дари Корній нагадує видозмінену сюжетну канву «Сутінків», образи ж головних героїв за рядом характеристик (зокрема, мотивацією стосунків і життєвих завдань) відрізняються від ключових постатей творіння С. Майєр. Порівняно з «американською Джоан Ролінґ» Дара Корній перипетії прописує набагато простіші, більшу увагу приділяє образам звичайних людей і не принижує їх світ відносно світу надприродних істот, робить спробу ренарації українського язичницького міфу з аранжуванням елементів інших національних міфологій (за приклад цього може слугувати епізод перебування героїні Аліни в т. зв. безчассі), привносить властиве українській душі пантеїстичне переживання світу. Можливо, з останнім пов'язано й вибір ключового для твору містичного образу - гонихмарника, дводушника, частини живої природи (а не, скажімо, вампіра - за визначенням мертвої ірраціональної сутності).

Про перебування «Гонихмарника» в руслі української літературної традиції свідчать наявні в його тексті системні художні вирішення, притаманні ряду вітчизняних класичних і новіших творів. Природа міфопоетики «Гонихмарника» співвідносна з аналогічною характеристикою «Тіней забутих предків» М. Коцюбинського і «Лісової пісні» Лесі Українки; у романі поєднано аспекти обох цих творів. Так, із повістю М. Коцюбинського роман споріднює передусім подібність ряду елементів сюжету: це, зокрема, історія стосунків у карпатському селі родів Градобурів і Григо- ренків, яка отримує продовження у Львові й так певно осучаснюється порівняно з «Тінями забутих предків». Аналогічно тому, як протиставляються образи Івана й Марічки на рівні міфологем вогню і води, що відповідають у повісті чоловічому й жіночому началам [5, 117-118], у «Гонихмарнику» протиставлені образи жінок роду Аліни й чоловіків роду Сашка відповідно на рівні міфологем землі (перші) та повітря, вогню і води (другі).

Наслухання головною героїнею флояри Кажана-гонихмарника з наступною хвилею натхнення співвідносне з епізодом «Тіней забутих предків», коли Іван впізнає у співі флояри щезника власну мелодію (цю істоту згадано й Дарою Корній [12, 59]). Аліна, як і Іван - для гуцульського світу, - обраниця природи: як спадкова відунка вона знається на травах і, здатна розрізняти в гонихмарнику єство людини і потвори, є своєрідним виключенням серед людей [12, 228]. Функціонально співвідносна з образом гонихмарника роману Дари Корній постать Юри-мольфара з повісті «Тіні забутих предків».

Притаманна «лебединій пісні» М. Коцюбинського (М. Євшан) вібрація усвідомлення людини її природного статусу від позиції «підпорядкована природі її частка» до переживання відчуття «господар природи» [детальніше див. : 5,118] чітко простежується і в творінні сучасної письменниці, де людина усвідомлює свою моїутність (мати Аліни поряд із гонихмарником [12, 80]) і мізерність (Аліна в Карпатах [12,168]). Відзначимо введення в тексти «Гонихмарника» і «Тіней забутих предків» легенд Карпатського краю (співвідносні міфи про виникнення гір) і те, як передано загальну атмосферу його дивосвіту.

Оригінально вплетено в канву роману й лінію «Лісової пісні»: це улюблена книжка Аліни в дитинстві, і батько її тоді називає Мавкою [12, 205]; розповідаючи про побачену силу гонихмарника, Аліна каже матері: «...я зустріла Того, що Греблі Рве, чи В Скалі

Сидить, Перелесника. Я не знаю, як воно називається насправді» [12, 206]. Прикметний протягом довгого часу зелений колір Аліни- ного волосся, те, що її мати «...виросла в глухому волинському поліському селі» [12, 58] і що сама героїня - а це вабить до неї Сашка - ніби створює казку навколо себе [12, 227], - виникає ефект «казки в казці» (до речі, Марго Л. Баграт роздумує про «сни в снах» [2, 125]). Можемо говорити про своєрідне переакцентування порівняно з драмою-феєрією: сильна духом Аліна бореться за душу Сашка- гонихмарника (у Лесі Українки ж - Мавка, яка прагне людського, і слабший духом Лукаш).

Інновація Дари Корній в інтерпретації української міфології - показ характерниці, а також гонихмарниці [12, 280] - за суттю узгоджується з логікою української натури [4,155]; образ гонихмарника в авторки зазнає подвійної деміфологізацп: разом із жіночою статтю отримує кардинально змінену в перспективі функціонально-символічну характеристику. Різнорівнево споріднений роман Дари Корній з «Домом на горі» В. Шевчука 1983 р. (приреченість жінок одного роду на функціонально співвідносну містичну зустріч в їх житті й мотивація поведінки в цьому контексті останньої з представниць сім'ї), «Вартами» С. Лук'яненка (і В. Васильєва) й деякими іншими творами. Особливою в «Гонихмарнику» є лінія С. Кінга [детальніше див. : 6, 234]; певна сюжетна паралель до його ж повісті «Потаємне вікно, потаємний сад» 1990 р. очевидна у випадку зі «Злом» Л. Баграт, як помітна і в іншому подібному до «Гонихмарника» містичному романі - «Мантра-омана» В. Гранецької. Традиційними в літературі стали активно використовувані Дарою Корній прийоми стирання меж між дійсністю, сном і потойбіччям, застосування картини (аналогічно - дзеркала) як проходу до паралельного світу тощо. Подвійне життя Аліни (вночі - в незвичайних «снах»- переходах в інший вимір), про яке йдеться в епілозі, відповідає способу існування сучасного супергероя американської й західноєвропейської літератури і кіно.

Прикметно, що в романі Дари Корній традиційна для такого типу творів сюжетна модель «людина зближується з представником (-ами) містичного світу (потворою (-ами)) і протистоїть йому (їм) чи, рідше, перетворюється на частину цього світу» дещо змінюється: це вже історія відносин представників світла і темряви, ангельського й демонічного [детальніше див. : 6, 233].

Намір героїні вибороти в Градобура людську душу Сашка й відповідно співчуття дівчини гонихмарнику, спроба подивитись на світ його очима і ствердження безвиході його становища [12, 212], підкреслення недосконалості самих людей («...люди не менше зло, ніж Градобури» [12, 212]) зумовлюють зближення в книзі полюсів доброго і злого, що вписує роман до корпусу поширених в останній третині XX - першому десятилітті XXI ст. творів, де підкреслено розмитість межі понять добра і зла або їх відносність, де часом функції добро- і злотворення набуваються одним містичним персонажем із традиційно однозначною символістською семантикою (наприклад, у «Вартах» С. Лук'яненка (і В. Васильєва)) або ж представниками протилежних щодо цих функцій надприродних сил (Мінотавр з однойменної п'єси Л. Кавериної набуває рис Христа і Прометея; за праву справу бореться Хеллбой з однойменної кінодилогії реж. Г. дель Торо 2004-2008 рр. і под. ). Недарма бабуся Аліни каже доньці: «Світ, дитинойко, не чорно- білий. Те, що вчора здавалосі добром, легко може стати нині злом, і наоборот тоже буває...» [12, 74].

Сприяє показу трагізму становища гонихмарника Сашка ситуація, в якій він стає жертвою кохання. Поглиблює драматизм усвідомлення Кажаном неможливості бути з обраницею й не бути з нею. Апелювання ж до традиційних структур вивищує душевний біль персонажа до світових масштабів: «Кажан розуміє - він знайшов її. Ту, кого Майстер називав Маргаритою, Орфей - Евридикою, Амур - Психеею. Але він осоружний для неї, покруч. Як із цим тепер жити?» [12, 229].

За рядом факторів аналізовані твори Л. Баграт, Л. Таран і Дари Корній близькі: фактично це психологічні драми, де містико-фентезійний елемент має швидше ігровий характер (прикметні слова Марго з роману «Зло»: «Божевільний той світ, у якому людина щасливіша уві сні, аніж у житті» [2, 101]). У цій прозі героїні проходять шлях самопізнання, а відповідні різнорівневі легендарно- міфологічні структури при цьому відіграють допоміжну роль культурних символічних орієнтирів. У романі Л. Баграт мати недарма говорить Марго: «Світ довкола тебе - одне велике дзеркало» [2, 28], а пізніше героїня розуміє: «Ян відкривав мене для мене...» [2, 84]; подібне відбувається зі Сніжаною у «Дзеркалі єдинорога» Л. Таран.

Хронотоп аналізованих романів специфічний. Як правило, події розвиваються в особливий у міфологічно-фольклорному розумінні час. Оскільки заголовному персонажу «Гонихмарника» Дари Корній властивий незвичайний спосіб життя, то й поворотні події сюжету пов'язані тут часто з місячною ніччю. Акцент у романі Л. Баграт «Зло» також робиться на нічних годинах (уночі Марго укладає містичну «угоду» з Місяцем, уві сні зустрічається з вимріяним коханим Яном) і, крім того, на улюбленому часі доби Марго - сутінках: на початку твору дівчина говорить: «Я - людина сутінок. Коли сутеніло, я народилась, і в мене таке передчуття, що саме в сутінки я помру» [2, 8], - а в фіналі роману «сутінки огорнули її» [2, 285]. У творі Л. Таран сюжетну канву складають фрагменти, «розказані» переважно від імені різних персонажів; через таку багатофокусність і нівелювання лінійності часу в цій книзі також виникає органічний її міфопоетичній атмосфері ефект відносності часу, кільцевості часопростору. У типологічно подібному аналізованим творам «Містичному вальсі» Н. Шевченко події тривають напередодні Різдва.

Переважно міський простір розвитку подій (навіть у випадку з «Гонихмарником», що в цьому творі наскрізні лінії «Тіней забутих предків» М. Коцюбинського і «Лісової пісні» Лесі Українки) піднесено також містифіковано: якщо Аліні з роману Дари Корній допомагає покровитель Львова св. Юрій-Змієборець, то в романі Л. Баграт власне Львів здається Марго казковим [2, 275], як і Світлані в «Містичному вальсі» Н. Шевченко: «місто магії» [17, 65] (до речі, тут героїня зустрічає св. Миколу).

Самозаглиблення й самопізнання героїнь в аналізованих романах подано крізь умовне роздвоєння їх особистості і згідно з міфо-поетичною настановою творів. Так, у «Гонихмарнику» Аліні в образі парубка являється патрон Львова, співвідносний тут із постаттю мудрого порадника з чарівної казки. Марго Л. Баграт знаходить істину в розмовах із внутрішнім голосом, що, знов-таки, нагадує аналогічний момент у «Містичному вальсі» (хоча в останньому романі голос у голові дівчини божественний). Сніжані ж Л. Таран осягнути себе допомагає єдиноріг (зіставмо, наприклад, з подібною ситуацією героїні Т. Брукса сильфіди Івиці з «Чорного єдинорога»).

Апелюючи до психології, можна говорити, вірогідно, про образ Чорного Незнайомця в житті Марго Л. Баграт як про її Тінь, про зустріч її з любим і потворним чоловіками як про уособлений результат роздвоєння «я» самої героїні (прикметно, що Марго вражена схожістю її з Яном при їх знайомстві; звертають на себе увагу й імена зображуваних чоловічих постатей: Ян, Костянтин Яновський, сина якого називають Яном). Крім того, мають місце в романі своєрідна кільцевість композиції (аналогічно - в «Мантрі-омані» В. Гранецької) і специфічна система містичних знаків, що зумовлюють, роблять очікуваною трагічну розв'язку. Так, малій Марго постійно нагадують про страшного Чорного Незнайомця (іншу художню функцію образ «чорного незнайомця» відіграє в «Гонихмарнику»), і до вже дорослої героїні він приходить із спогадів дитинства; з тих же часів героїня пам'ятає вбиту дівчинку на гойдалці (традиційно гойдалка може символізувати життя, своїми рухами вгору-вниз імітуючи його злети і падіння), а в 21 рік переживає смерть друга і згодом залишає життя й сама (до речі, незадовго до її самогубства на гойдалку Марго кличе Ян). Відзначимо тут і любов героїні до сутінків і домінантно наскрізний у тексті роману чорний колір; зустріч Марго зі смертельно хворою подругою; переплавлення хрестика на браслет для Яна; попередження героїні від цигана уві сні, сина Костянтина - про злочинну натуру його батька; епізод, у якому Костянтин збиває машиною собаку (подібне він повторює з власним сином), тощо.

Особливу роль в аналізованих романах відіграє також виражена в різний спосіб творча діяльність їх героїнь. Так, «...почувалася жертвою...поки не відкупилася від страхів романом» [15, 99], Сніжана Л. Таран: у своїй книзі дівчина розвиває побачений у паризькому музеї сюжет старовинних шпалер із зображенням Діви і єдинорога (дійсно, окрасою музею Клюні є цикл гобеленів кінця XV ст. «Діва і єдиноріг»); до речі, історію створення цих гобеленів уже «реконструювала» в романі «Дама та єдиноріг» 2003 р. англійка Т. Шевальє. Своєрідним звільненням написання картин стає для Аліни в «Гонихмарнику». Називаючи себе «феєю казок» [2, 20], Марго Л. Баграт творить свою історію-казку, а, скажімо, Євпраксія з «Мантри-омани» В. Гранецької пише книгу в пам'ять про свого коханого.

Загалом аналізовані твори Л. Баграт, Л. Таран і Дари Корній, кожний по-своєму, ілюструють складне і певно послідовне переосмислення в «жіночій» прозі сучасності різнотипного легендарно-міфологічного матеріалу [зокрема, детальніше див.: 14], розставляючи при цьому нові актуальні соціо-психологічні акценти. Залучення ширшого кола українських «жіночих» романів кінця XX - першого десятиліття XXI ст. до розгляду в запропонованому нами ключі, як і розроблення ряду намічених у цій статті питань, уможливить об'єктивне осягнення місця і ролі вказаного вітчизняного художнього корпусу у відповідному світовому контексті.

Список використаної літератури

1. Авксентьева Г. Екзистенційні смисли архетипу дому в романах І. Роздобудько, М. Гримич та Н. Шевченко / Галина Авксентьева, Надія Пав- люк // Теоретична і дидактична філологія : зб. наук. пр. -- К. : Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т ім. Г. Сковороди, 2011. -- Вип. 10. -- С.З--11.

2. Баграт Л. Зло : роман / Людмила Баграт. -- Львів : Кальварія, 2002. -- 288 с.

3. Войтович В. Українська міфологія / Валерій Войтович. -- К.: Либідь, 2002. -- 664 с.

4. Гримич М. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців : (Когнітивна антропологія) / М. Гримич К.: Віпол, 2000. -- 379 с.

5. Гурдуз А. Міфопоетична парадигма в українській та західноєвропейській «прозі про землю» кінця XIX -- першої третини XX ст. : моногр. / Андрій Гурдуз. -- Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008, 216 с.

6. Гурдуз А. Роман Дари Корній «Гонихмарник»: місце в мистецькому контексті з погляду традиції й нова

7. торства / А. Гурдуз // Українознавчий альманах / ред. кол. : М. І. Обушний (відп. ред.) та ін. -- К. ; Мелітополь. -- 2012. -- Вип. 9. -- С. 229--235.

8. Гурдуз А. Романи Людмили Таран «Дзеркало Єдинорога» і Стела Павлоу «Троянський кінь» / А. Гурдуз // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. / редкол. : Г. Ф. Семенюк (гол. ред. ), А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. -- К. : Твій інтер, 2010. -- Вип. 29. Ч. 1. -- С. 151--162.

9. Даниленко В. Лісоруб у пустелі: Письменник і літературний процес / Володимир Даниленко. -- К.: Академвидав, 2008. -- 352 с.

10. Забужко 0. «Мені пощастило на старті...» : інтерв'ю з Оксаною Забужко Жінка як текст : Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко : Фрагменти творчості і контексти / упоряд. Л. Таран. -- К.: Факт, 2002. -- С. 177--198.

11. Зборовська Н. Літературний процес і завдання критики / Н. Зборовська Слово і Час. -- 2004, --№4, --С. 3--7.

12. Керлот X. Э. Словарь символов / X. Э. Керлот. -- М.: REFL-book, 1994, 608 с.

13. Корній Д. Гонихмарник / Дара Корній ; переди. Люко Дашвар. -- Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2010. -- 336 с.: іл.

14. Перкисс Д. Женщины переписывают мифы / Диана Перкисс // Женщины в легендах и мифах; под ред. К. Ларрингтон. -- М. : Крон-Пресс, 1998, --С. 566--582.

15. Таран Л. Дзеркало Єдинорога : роман / Л. Таран // Кур'єр Кривбасу. -- 2009. -- № 232/233 (березень/квітень). -- С. 56--108.

16. Філоненко С. 0. Масова література в Україні: дискурс / Тендер / жанр : моногр. / С. 0. Філоненко. -- Донецьк : ЛАНДОН-ХХІ, 2011. -- 432 с.

17. Шевченко Н. Містичний вальс : роман / Н. Шевченко. -- К.: Нора-друк, 2008. -- 368 с.

Размещено на Allbest.ru