Науково-пізнавальний концепт у романі Жуля Верна "Діти капітана Гранта"

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Кафедра романської філології та компаративістики

КУРСОВА РОБОТА

Науково-пізнавальний концепт у романі Жуля Верна «Діти капітана Гранта»

Виконав: студентка денної форми навчання

навчально-наукового інституту іноземних мов

Янчура Наталія Іванівна

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

Сипа Лілія Михайлівна

ДРОГОБИЧ - 2018



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЖУЛЬ ВЕРН - КЛАСИК НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Творчість Жуля Верна у жанрі науково-фантастичного роману

1.2 Роман «Діти капітана Гранта» у літературно-критичній рецепції

РОЗДІЛ ІІ. ХУДОЖНЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ НАУКОВО-ПІЗНАВАЛЬНИХ МОТИВІВ У РОМАНІ ЖУЛЯ ВЕРНА «ДІТИ КАПІТАНА ГРАНТА»

2.1 Хронотоп подорожі у романі

2.2 Образ географа Жака Паганеля як втілення географічних знань періоду подій у романі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Жуль Верн - видатний французький письменник, класик науково-фантастичної та пригодницької літератури XІX століття, фундатор науково-пригодницького роману - роману про науку та її безмежні можливості.

У 1867 році у паризькому журналі «Magasіn d'Educatіon et de Recreatіon» виходить друком його відомий роман «Les Enfants du capіtaіne Grant» - «Діти капітана Гранта», що став першою книгою трилогії Жуля Верна, котра налічує також пізні романи автора «Двадцять тисяч льє під водою», «Таємничий острів».

«Діти капітана Гранта» -- роман, що має своєрідну історію створення: якось до Жуля Верна звернулися члени Французького географічного товариства. Були вони занепокоєні тим, що діти погано знають географію і прохали написати твір, що привернув би увагу підлітків до цієї науки.

Саме так виник задум знаменитого роману, центральним персонажем якого став француз-географ, Жак Паганель, чиї докладні пояснення супроводжують пригоди персонажів у різноманітних екзотичних країнах. Яскрава художня форма роману, його цікава фабула, образотворчі засоби, емоційна виразність впливали на пізнавальну активність школярів. Вони не тільки отримали нову інформацію, у них з'явилося бажання дізнатися про явища і події, описані у романі, більш глибоко.

«Невгамовні пригоди» Жуля Верна не втрачають своєї актуальності і в наш час. Так, у Франції у 2009 р. Ліонель Дюпюі захистив дисертацію на тему «Gйographіe et іmagіnaіre gйographіque dans les "Voyages Extraordіnaіre" de Jules Verne» за спеціальністю «Географія».

А у 2012 та у 2013 р. вийшли друком окремі розвідки, присвячені роману «Діти капітана Гранта» за авторством вже названого Ліонеля Дюпюі «Un exemple de roman gйographіque (et pйdagogіque) au XІX s.: Les enfants du Сapіtaіne Grant» та, відповідно Жана - Іва Жійона «Le Capіtaіne Grant sous le regard du Sphіnx».

На теренах пострадянського простору роман «Діти капітана Гранта» досліджував Євген Брандіс. Однак у сучасному українському літературознавстві цей твір залишається не вивченим, не зважаючи на екранізованої версії твору, що й спонукало нас до аналізу цього твору.

Об?єктом дослідження курсової роботи є роман «Діти капітана Гранта».

Предметом дослідження - науково-пізнавальний концепт у романі Ж. Верна «Діти капітана Гранта».

Мета курсової роботи - дослідити науково-пізнавальні мотиви зображені у романі «Діти капітана Гранта».

Мета дослідження зумовлює низку завдань:

· з'ясувати становлення жанрового різновиду науково-фантастичного роману у європейській літературі;

· дослідити творчість Жуля Верна у жанрі науково-фантастичного роману;

· проаналізувати специфіку літературно-критичної рецепції роману «Діти капітана Гранта»;

· окреслити хронотоп подорожі у романі;

· охарактеризувати образ Жака Паганеля як представника географічної науки у творі.

Дослідження здійснені на основі системного підходу з використанням таких методів: історико-літературного, порівняльно-історичного та методу аналізу та інтерпретації літературного твору.

Теоретичне завдання роботи полягає в поглибленні знань щодо поетики жанрового різновиду науково-фантастичного роману на прикладі твору Жуля Верна «Діти капітана Гранта».

Практичне завдання курсової роботи полягає у можливості використання її результатів при викладанні навчальних дисциплін «Світова література», «Історія зарубіжної літератури» та ін.

Структура роботи. Характер проблеми і поставлені завдання визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, двох розділів: Жуль Верн - класик науково-фантастичної літератури та художня презентація науково-пізнавальних мотивів у романі Жуля Верна «Діти капітана Гранта», висновків, списку використаної літератури та додатків.



РОЗДІЛ І. ЖУЛЬ ВЕРН - КЛАСИК НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Творчість Жуля Верна у жанрі науково-фантастичного роману

Хоч би там що, я писав, хоч би там що, я вигадував, я завжди стою на ґрунті дійсності. Вже близька та пора, коли наукові відкриття перевершать силу уяви.

Жуль Верн [14].

Твори наукової фантастики розкривають вплив науки і техніки, суспільного прогресу на майбутню долю людства, проникнення людини в таємниці природи тощо. Специфіку науково-фантастичної літератури найчастіше вбачають в органічному поєднанні принципів наукового і художнього мислення. Зародився цей жанр ще в античній літературі (Арістофан, Лукіан).

Безпосередній розвиток науково-фантастичної літератури пов'язаний із становленням сучасної науки в XVІІ -- XVІІІ ст. (твори Т. Мора, Т. Кампанелли, Дж. Свіфта). Остаточно жанр сформувався в XІX -- на поч. XX ст. у творчості Ж. Верна, Г. Уеллса, A. Конан-Дойля, Б. Келлермана та ін. Набули популярності науково-фантастичні твори К. Чапека, Р. Бредбері, К. Воннегута, А. Кларка, Кобо Абе, А. Веркора та ін.

Попередниками наукової фантастики вважаються такі твори як утопічний роман «Палаючий світ» Маргарет Кавендіш (1666) та сатиричний роман «Підземні подорожі Нільса Кліма» Людвіга Голберга (1741). До наукового пояснення зображуваних фантастичних речей зверталася Мері Шеллі в романах «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» (1818) та «Остання людина» (1826). У своєму творі «Дивовижні пригоди Ганса Пфааля» (1835) Едгар По описував технічні особливості подорожі на Місяць.

Наприкінці 1890-х років англійський письменник Герберт Веллс вніс у оптимістичну фантастику елементи песимізму. Такі його твори як «Машина часу» (1895), «Острів доктора Моро» (1896), «Невидимець» (1897), «Війна світів» (1898), містили питання щодо співвідношення науки і моралі, заперечення всесильності науки й техніки.

Сам термін «наукова фантастика» вжив у 1915 році письменник-фантаст Х'юго Ґернсбек у формі «scіentіfіctіon», яка надалі закріпилася як «scіence fіctіon». Згодом він надав розгорнуте визначення свого новотвору.

В Україні науково-фантастичну літературу розвивали Ю. Смолич "Прекрасні катастрофи", В. Владко "Аргонавти всесвіту", "12 оповідань", низку творів цього жанру написали М. Романівська, М. Дашкієв, В. Бережний та ін. Помітного розвитку набула науково-художня фантастика в Чехословаччині, Польщі, Угорщині. Особливе місце у світовій літературі посідає творчість польського письменника-фантаста С. Лема "Повернення з зірок", "Соляріс", "Кіберіада" та ін.

Науково-фантастична література прогнозує розвиток науки і техніки, показує якості, що їх мусить проявити людина в складних ситуаціях і випробуваннях: волю, мужність, інтелект, допомагає осягнути велич людини в боротьбі за майбутнє [2, с. 18].

Риси науково-фантастичної літератури:

· нереальність художнього світу, образів, ситуацій;

· осмислення протиріч розвитку науки і техніки та їх впливу на суспільство;

· опис вигаданих науково-технічних відкриттів, машин;

· художній прогноз майбутнього людини і всієї цивілізації.

Одним із жанрових різновидів науково-фантастичної літератури є науково-фантастичний роман.

Науково-фантастичний роман -- великий епічний твір, дія в якому відбувається в майбутньому щодо часу його написання, тобто якому властиві прогностичні функції.

Для науково-фантастичного роману характерна епічність, дія відбувається в майбутньому щодо часу його написання, тобто йому властиві прогностичні функції.

Для науково-фантастичного роману притаманна орієнтація на високі досягнення наукової та технічної думки, поряд із фантастичними елементами у ньому мають місце наукові гіпотези, технічна фантазія, мисленнєве експериментування. Жанрове утвердження науково-фантастичного роману пов'язане з постаттю Жуля Верна [16, с. 609 - 610].

Жуль Верн, започатковувач наукової фантастики в літературі.

Першим письменником, який художньо втілив обґрунтування фантастики на основі науки свого часу, став французький письменник Жуль Верн. В жанрі науково-фантастичного роману Жуль Верн написав такі твори як: «П'ять тижнів на повітряній кулі» (1862), «Подорож до центру Землі» (1864), «Двадцять тисяч льє під водою» (1866), «Паровий будинок. Подорож Північною Індією» (1879), «Навколо Місяця» (1870), «Замок у Карпатах» (1892), «Із Землі на Місяць» (1865) та ін. [17].

Жумль Габріємль Верн (1828 -- 1905) -- французький письменник (за походженням бретонець). Разом із Гербертом Веллсом вважається засновником жанру наукової фантастики; видатний французький письменник, один з найпопулярніших у світі, згідно з дослідженнями ЮНЕСКО, автор класичних пригодницьких романів, основоположник жанру наукової фантастики. Твори Жуля Верна за кількістю перекладів займають друге місце серед усіх письменників світу. Багато читачів зросли на його історіях про дітей капітана Гранта, загадкового капітана Немо, подорожі Філеаса Фоґґа навколо світу за 80 днів.

Письменнику, як зазнають дослідники його творчості, випало рідкісне щастя прожити цілих три життя: одне -- в дійсності, друге -- в уяві сучасників, а третє -- в мріях і фантазіях, які втілені в ста томах його творів. Слава французького письменника така велика і в наші дні, що його романи перекладені майже всіма мовами світу і читаються в найвіддаленіших куточках землі.

Син успішного адвоката, майбутній великий письменник спочатку вивчав у Парижі юриспруденцію і готувався продовжити намічений батьком шлях. Але весь цей час потяг до літературної слави не покидав його і у 1850 році молодий автор представив публіці свою першу п'єсу «Зламані соломинки», яку у підсумку було з успіхом інсценізовано в «Історичному театрі» Олександра Дюма. У наступні кілька років з'являються перші оповідання Жюля Верна.

Але слава і визнання приходять тільки через 13 років після написання першого роману «П'ять тижнів на повітряній кулі», у якому розповідається, як доктор Фергюсон разом з дружиною і кращим другом вирушили у подорож по тоді ще незвіданій Африці на повітряній кулі. Персонажі твору роблять дивовижні відкриття, рятують місіонерів з племені дикунів і долають Сахару.

Надзвичайно теплий прийом читачів надихнув автора на подальшу роботу у цьому ж жанрі. Письменник продовжив вводити в художній світ своїх творів детальні описи географічних відкриттів і технологічних нововведень, які сам він і вигадував. Так на світ з'являються популярні романи «Двадцять тисяч льє під водою», «Таємничий острів» та інші. Загалом художня спадщина Жуля Верна налічує 60 романів, 30 драматичних п'єс і 20 оповідань [20, с. 7 - 8].

Насамперед не можна не відзначити незламну віру автора у велич людської думки і духу. Науковий прогрес у творчості письменника має романтичний ореол: усе відбувається заради блага людини. І лише у пізніх романах з'являються перші ознаки страху перед тим, що людство може згодом використовувати досягнення науки не на користь.

Так, у романах Жуля Верна «Прапор батьківщини» і «Володар світу» яскравий романтизм пригод і непохитна віра у прогрес змінюються тривогою перед невідомістю.

Разом з тим письменник співчутливо відгукується про боротьбу пригноблених народів за своє визволення від гніту імперій і тиранів. А серед персонажів переважають благородні і доблесні персонажі і дивакуваті вчені [12].

Після виходу перших романів Жуль Верн став найвідомішим у світі письменником-фантастом. Слава його зростала з року в рік, її поширювали та зміцнювали нові й нові твори. Автор «Незвичайних подорожей» увійшов в історію літератури як основоположник і неперевершений майстер роману про науку та її безмежні можливості.

Жуль Верн пильно стежив за розвитком науки, не залишаючи поза увагою жодного відкриття чи технічного удосконалення. Він вносив до свого каталогу відомості про нові винаходи електротехніки - телефон, свічку Яблочкова та Едісона, фонограф тощо.

Наукові відкриття й винаходи лягли в основу нових романів письменника. В його творах знаходимо найсміливіші думки, що інколи значно випереджали рівень тогочасної науки.

У творах з ускладненою інтригою письменник не обмежувався звичайними для пригодницького роману художніми засобами (подолання перешкод, досягнення майже недосяжної мети, розкриття таємниці тощо). Аби по-справжньому зацікавити читача, він завжди вигадував незвичайний сюжетний хід або неймовірний поворот дії.

«У Жуля Верна не знайдеш героя, який не був би готовий ризикувати життям, аби урятувати інших. Дієва великодушність, прагнення прославити людину, зобов'язуючи особистість спрямовувати свої зусилля на благо суспільства, -- ось ті дві великі тенденції , що характеризують творчість Жуля Верна з погляду моралі», -- пише сучасний французький літературознавець Гіслен де Дісбах [5, с. 5 - 10].



1.2 Роман «Діти капітана Гранта» у літературно-критичній рецепції

Роман «Діти капітана Гранта» став першою книгою трилогії Жуля Верна, до якої входять також його пізніші романи «Двадцять тисяч льє під водою» та «Таємничий острів». Після публікації у журналі «Magasіn d'Educatіon et de Recreatіon» з продовженнями упродовж 1865 -- 1867 років у Парижі вийшло друком перше окреме видання у 1867р. під назвою «Les Enfants du capіtaіne Grant. Voyage autour du Monde. L'Amйrіque du Sud. Premійre partіe.» [Додаток 1].

Роман відзначається багатим розмаїттям, оригінальністю та новизною. Сюжет твору зводиться до того, як персонажі роману вирушають на пошуки нескореного шотландця Гранта, який мріяв про заснування на далеких островах колонії вільних людей. Члени експедиції є однодумцями Гранта, тому назва роману сприймається як символічна. Це - завзяті мандрівники, вчені, науковці, які мають певну ціль і ідуть до неї. Подорожуючи світом вони будуть знайомитись все з новими й новими куточками Землі, робити нові записи на карті світу, «стирати плями» та будуть потрапляти у найрізноманітніші пригоди, які загартують їх і приведуть до цілі. Злодії й негідники будуть покарані, справедливість переможе, мрія - здійсниться. Цим пафосом пройнятий роман від першого до останнього рядка.

Упродовж більше як 40 років Жуль Верн публікував як мінімум одну книгу на рік. У листі Етцелю, французький видавець, редактор і письменник, він зізнавався: «Здається, я божеволію. Я загубився серед неймовірних пригод моїх героїв. Шкодую тільки про одне: я не можу супроводжувати їх.»

У статтях сучасних французьких письменників постійно підкреслюється, що Жуль Верн і в наш час морально «не застарів» і своїми творіннями й далі виховує молодь. Він, як і раніше, лишається улюбленим романістом тому, що поезія людської мрії і відваги, якою живить його твори, не втрачає своєї життєстверджувальної сили. Невичерпним лишається і дух шляхетної пригоди, що сповнює його романи [6, с. 523 - 527].

Книги Жуля Верна завжди привертали увагу передових представників світової громадськості й наукової думки. Захоплювалися його творчістю такі французькі письменники, критики та дослідники як Жан Шарко, Адольф Бріссон, П'єр-Жуль Етцель та ін.

Адольф Бріссон -- відомий французький письменник, публіцист і журналіст, автор нарису «Жюль Верн» ("RevueІllustrйe" від 1 грудня 1898р.).

П'єр-Жуль Етцель -- видавець і друг Верна.

Імовірно, першим читачем роману «П'ять тижнів на повітряній кулі» був Александр Дюма. У 1862 він познайомив Верна з відомим у ті часи письменником Брише, що, у свою чергу, представив Верна одному з найбільших паризьких видавців П'єру-Жулеві Етцелю. Етцель, який збирався заснувати журнал для підлітків (що пізніше став широко відомим під назвою «Журнал виховання та розваги»), одразу збагнув, що знання і здатності Жуля Верна багато в чому відповідають його планам. Після невеликих виправлень Етцель узяв роман «П'ять тижнів на повітряній кулі» й 17 січня 1863 р. (за деякими відомостями -- 24 грудня 1862 р.) оприлюднив його у своєму журналі. Крім того, Етцель запропонував Вернові постійне співробітництво, підписавши з ним договір на 20 років, за яким письменник зобов'язувався передавати Етцелю щорічно рукописи трьох книг, одержуючи за кожний рукопис 1900 франків. Уже 1865 року, після публікації перших п'яти романів Жуля Верна, його гонорар був збільшений до 3000 франків за книгу. Попри те, що за умовами договору видавець міг вільно розпоряджатися ілюстрованими виданнями книг Верна, Етцель виплатив письменникові за 5 випущених на той час книг компенсацію в розмірі 5500 франків. У вересні 1871 року підписали новий договір, за яким Верн зобов'язувався передавати видавцеві вже не три, а тільки дві книги щорічно; гонорар же письменника відтепер становив 6000 франків.

Етцель і Верн невдовзі стали добрими друзями й співпрацювали аж до смерті видавця. Етцель також працював із Бальзаком і Жоржем Сандом. Він уважно читав рукописи Верна і не вагався пропонувати виправлення. Рання праця Верна, «Париж двадцятого століття», не сподобалася видавцеві, тож вона так і не з'явилася друком, уперше її оприлюднили лише 1997 року англійською мовою [13].

Багато зробила для популярності Жуля Верна відома українська письменниця Марко Вовчок (М. А. Маркович), що випустила у своєму перекладі п'ятнадцять його романів.

Саме Марко Вовчок була одним з перших перекладачів його творів не тільки на своїй батьківщині, а й у Європі (всього українська письменниця переклала п'ятнадцять романів Жуля Верна). Романи Жуля Верна в перекладах Марка Вовчка з'являлись друком одночасно із паризькими виданнями. Читачі з прихильністю зустрічали кожний новий твір французького письменника-фантаста у перекладі Марка Вовчка. Про появу кожного нового тому «Незвичайних мандрівок» широко повідомлялося в пресі з похвалами на адресу перекладачки. Не випадково сам письменник-фантаст високо оцінив працю Марка Вовчка і був дуже задоволений, що його твори розповсюджуються у фахово виконаних перекладах [19].

Одним із дослідників роману Жуля Верна «Діти капітана Гранта» є Колодинська Людмила Семенівна - прозаїк та перекладач. Вона є авторкою перекладу цього роману саме з француької мови [15, с. 4].

Знайдеться й критична література про творчість цього видатного письменника. Користується популярністю дослідження Євгена Брандіса.

Євген Брандіс -- видатний російський прозаїк, вчений-літературознавець, критик, бібліограф, один з провідних фахівців в області літератури, провідний світовий авторитет по творчості Ж. Верна.

Він опублікував більше десятка книг, понад сотні статей і нарисів, присвячених творчості окремих авторів. Серед останніх перш за все виділяються роботи, що стосуються життя і творчості Ж. Верна, (адже є одним з найвідоміших сучасник дослідників Жуля Верна і його творчості, зокрема твору «Діти капітана Гранта»).

Вивчають творчість Жуля Верна і такі організації:

· Жуль-вернівське товариство (фр. Socійtй Jules Verne). Ця організація була створена 31 липня 1935 року в Парижі Жаном Г. Гурмонпрезом (фр. Jean H. Guermonprez) та Корнелісом Гіллінгом (фр. Cornelіs Hellіng).

· Музей Жуля Верна в Нанті (фр. Musйe Jules Verne (Nantes)).

· Міжнародний центр Жуля Верна (раніше Центр документів Жуля Верна) (фр. Centre Іnternatіonal Jules Verne (formerly Centre de Documentatіon Jules Verne)). Заснований 22 листопада 1972 року в Ам'єні Данієлем Компером (фр. Danіel Compиre).

· Північноамериканське товариство Жуля Верна (англ. North Amerіcan Jules Verne Socіety - NAJVS). NAJVS -- некомерційна організація, заснована з метою підвищення цікавості до Жуля Верна та його творчості. NAJVS стимулює дослідження творчого спадку Жуля Верна. Виходить бюлетень товариства.

· Товариство Жуля Верна (нід. Jules Verne Genootschap) в Нідерландах. Було засноване 25 жовтня 1997 року. Його мета полягає у пошуках і систематизації інформації про життя і творчість Жуля Верна. Члени товариства збираються двічі на рік. Товариство випускає часопис -- Верніан (нід. Vernіaan).

· Клуб Жуля Верна (хорв. Jules Verne Club) в Пазині. Веде свою історію з жовтня 1997 року. Офіційна дата заснування 9 лютого 1998 року в Пазині (Істрія, Хорватія). Метою клубу є об'єднання людей, що цікавляться творчістю Жуля Верна, популяризація, переклад і видання його творів.

· Клуб Жуля Верна (нім. Jules Verne Club) в Берліні. Цей клуб для людей, що люблять пригоди, літературу, кіно і техніку. Організовуються екскурсії та зустрічі.

· Польське товариство Жуля Верна (пол. Polskіe Towarzystwo Julіusza Verne'a). Було засноване в березні 2000 року, на 95-у річницю смерті Жуля Верна. Товариство об'єднує шанувальників творчості Жуля Верна [13].

Ще одним дослідником “Дітей капітана Гранта” є Лев Миколайович Толстой, який не раз висловлював своє ставлення до Жуля Верна, але зберігся тільки один більш-менш розгорнутий відгук, наведений фізиком А. В. Цингер. Судження Толстого відноситься до 1891 року: «Романи Жуля Верна чудові. Я їх читав зовсім дорослим, і все-таки, пам'ятаю, вони мене захоплювали. У побудові інтригуючою, захоплюючої фабули він дивовижний майстер. А послухали б ви, з яким захопленням відгукувався про нього Тургенєв! Я прямо не пам'ятаю, щоб він ким-небудь так захоплювався, як Жулем Верном» [21].

Слід зазначити, що роман Жуля Врна «Діти капітана Гранта» було неодноразово екранізовано. Тридцять років тому по радянському телебаченню вперше було показано пригодницький фільм за романом Жуля Верна.

Семисерійну картину «У пошуках капітана Гранта» зняв 1985 року Станіслав Говорухін при співпраці двох кіностудій -- Одеської та болгарської «Бояна». До речі, це був перший досвід роботи кіностудії з іноземними колегами й найдовший за кількістю серій її фільм.

По натуру для пейзажів кіногрупа вирушила до Крима та Болгарії. Зокрема, було знято болгарську печеру Проходну, околиці міста Белоградчик (у фільмі це Патагонія). Були зйомки, зрозуміло, і в Одесі.

«У таких історіях яскраво, де є екстрим, пригоди, проявляються герої», -- розповідає директор Одеського музею кіно Вадим Костроменко.

Цього разу перед режисером стояло подвійно складне завдання. Адже вже існував фільм «Діти капітана Гранта», знятий на «Мосфільмі» ще 1936 року. І треба було зробити не гірше. У старому фільмі була відома мелодія, увертюра Дунаєвського, яку пам'ятали всі. І тоді режисер запросив композитором сина Ісаака Дунаєвського -- Максима, який запозичив у батька лейтмотив музики з першого фільму. Мелодії перегукнулися і так було задано тон новій картині.

У фільмі знялися багато які відомі актори: Микола Єрьоменко, Володимир Гостюхін, Олександр Абдулов, Борис Хмельницький, Лембіт Ульфсак. Навіть знайшлася роль для дружини покійного Володимира Висоцького. Марина Владі зіграла письменницю Марко Вовчок, але озвучила роль Ірина Мирошниченко. Це була коротка сюжетна лінія -- і М. Владі з'явилася на екрані тільки в одній серії: коли її героїня знайомилася та спілкувалася з Жулем Верном. Так, на екрані був присутній сам великий французький письменник, блискуче зіграний Володимиром Смирновим. У картині показано, як Верн писав роман і в реальному часі переживав усі його перипетії разом із героями. А в останній серії письменник, подорожуючи морем, бачить усіх героїв на яхті «Дункан», -- після порятунку капітана Гранта. Чудовий епізод… [Додаток 2]. Слід додати, що в музеї кіно працює окрема зала, присвячена фільмові [22].



РОЗДІЛ ІІ. ХУДОЖНЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ НАУКОВО-ПІЗНАВАЛЬНИХ МОТИВІВ У РОМАНІ ЖУЛЯ ВЕРНА «ДІТИ КАПІТАНА ГРАНТА»

2.1 Хронотоп подорожі у романі

Роки життя Жуля Верна (1828 - 1902) припали на період визначних географічних відкриттів та небачених досягнень у науці й техніці. Тож, ступаючи на літературну ниву, він мріяв створити жанр, досі не відомий читацькому загалу -- «роман про науку». Письменника вабила здатність науки розширити можливості людини, відкрити їй досі незнані куточки планети і навіть нові світи [7, с. 9].

Для написання роману Жуль Верн використовував різні наукові праці про ті місця, куди потрапляли його персонажі - географічні описи Австралії, Південної Америки, Нової Зеландії та інших частин світу. Таким чином, роман, крім сюжетної цікавості, мав ще й неабияку науково-пізнавальну цінність, котра була уже наперед заданою. А картини знаменитих художників на історичні теми розширили знання про події, побут, одяг, заняття людей [8].

Романи Жуля Верна служили справі цивілізації й поступу в усьому світі. Вчені, винахідники, мандрівники з вдячністю згадують, що юнацьке захоплення Жулем Верном допомогло їм знайти своє покликання, а іноді наштовхувало на відкриття [12].

Автор показав себе майстром у відборі сюжетів, які відзначаються багатим розмаїттям, оригінальністю та новизною. У романі «Діти капітана Гранта» читач стає учасником «незвичайних пригод», мандрує часом і разом з тим відправляється на пошуки капітана Гранта. Там він подорожує світом, знайомиться все з новими і новими куточками Землі. Таким чином, “Незвичайні пригоди” постають універсальним географічним нарисом земної кулі. Саме до жанрового різновиду географічного роману залічує цей твір сучасний французький науковець Ліонель Дюпюі. Водночас географія та природознавство співіснують у “Незвичайних пригодах” з технічними та точними науками.

Мандрівники відвідують реальні географічні місця, дізнаються про місцевий колорит, роблять на карті все нові й нові нариси. Яскравими фарбами у ньому змальовано природу Південної Америки, Австралії й Нової Зеландії, екзотичних тварин та рослини. Ще одна особливість роману - вміння Жуля Верна тонко вплести у сюжет взаємовідносини людей різних культур, яких мандрівники зустрічають на своєму шляху, що його так майстерно проклав автор. Протягом всього роману зустрічаються люди з надзвичайною моральною чистотою, фізичним та душевним здоров'ям, які не знали ні лицемірства, ні розрахунку. Сильний завжди приходив на допомогу слабкому. Це символ перемоги добра над злом.

У романі присутні також люди різних національностей, народностей і племен. При цьому, неприязнь автора расовим забобонам показана навіть у виборі позитивних персонажів, які представляють народи колоніальних і залежних країн.

Персонажі Жуля Верна досліджують вулкани, острови й глибини морів, проникають у недоступні нетрі, відкривають нові землі, стираючи з географічних карт останні «білі плями». На незаселених островах, різних континентах, у морі та океані, - де б вони не були, там їхня лабораторія, там вони працюють, діють, сперечаються, перетворюють у дійсність свої зухвалі мрії.

Читаючи роман ми щоразу опиняємося в іншій країні, відвідуємо різні куточки світу, знайомимося із рослинним та тваринним світом, дізнаємося багато цікавих фактів про життя, традиції та культуру жителів країн, островів, які відвідали наші учені-мандрівники. Ця навколосвітня подорож не могла обійтись без науковця-географа, що володів енциклопедичними знаннями в області географії.

В основі сюжетної лінії - пошуки капітана Гранта, сміливого шотландця, який вирушає в подорож, поставивши собі за мету дослідити острови Тихого океану. Коли його корабель «Британія» потрапляє в біду, не лишається нічого іншого як покластися на долю і морські хвилі. Він пише записку із закликом допомоги на трьох мовах і кидає її у воду. Пляшка із запискою про місцезнаходження капітана Гранта випадково потрапляє до його співвітчизника лорда Гленарвана. У записці на трьох мовах (англійській, французькій та німецькій) написане прохання про допомогу (Додаток 1). Ось, що було написано: « Le 7 juіn 1862, le troіs-mвts Brіtannіa de Glasgow a sombrй sur les cфtes de la Patagonіe dans l'hйmіsphиre austral. Se dіrіgeant а terre, deux matelots et le capіtaіne Grant vont tenter d' aborder le contіnent oщ іls seront prіsonnіers de cruels Іndіens. Іls ont jetй ce document par degrйs de longіtude et 37° 11? de latіtude. Portez-leur secours, ou іls sont perdus.» [23, с. 14].

Власник яхти «Дункан» лорд Гленарван їде в Лондон, щоб організувати рятувальну експедицію, але там йому відмовляють, посилаючись на неясність і неповноцінність інформації. Непряма причина відмови полягає в тому, що капітан Грант є шотландським націоналістом, котрий мріє про незалежність Шотландії. Крім того, основна мета його плавань -- заснувати Нову Шотландію. Під час відсутності лорда, у його будинок приїхали діти капітана Гранта -- син і дочка, у надії довідатися про батька. Коли Гленарван повернувся додому, дружина вмовила його вирушити на пошуки капітана [4, с. 5].

Отже, 25 серпня 1864 р. «Дункан» вийшов з Глазго і відправився в плавання. На борту знаходилися сам лорд Гленарван зі своєю дружиною, його кузен майор Мак-Наббс, а також Роберт і Мері Грант. Яхтою командував капітан Джон Манглс. На судні виявився зайвий пасажир (із каюти номер шість ) -- відомий французький географ Жак Еліас Франсуа Марі Паганель, який через неуважність переплутав судно. Він прямував до Індії за завданням географічного товариства. Пасажири вмовляють його залишитися, і Паганель приєднується до пошуків капітана Гранта.

Довгота місця висадки капітана Гранта і його матросів залишається невідомою, проте герої визнали, що його можна відшукати, якщо слідувати уздовж всієї 37-ї паралелі південної широти через Патагонію (спочатку місцеперебування капітана Гранта було визначено в Південній Америці). Яхта направляється через Атлантичний океан до берегів Південної Америки, проходить через Магелланову протоку і слідує по Тихому океану до Патагонії, до місця її перетину з 37-ою паралеллю.

Добравшись до Патагонії, команді під керівництвом лорда Гленарвана доведеться зіткнутися з безліччю небезпечних випробувань. Сміливці, що вірять в успіх своєї справи, долають усі труднощі. Їхня дружба зміцнюється суворими випробуваннями: під час землетрусу в Чилі пропадає Роберт, у пампасах мандрівникам загрожує загибель від спраги, а у Новій Зеландії вони попадають у полон до тубільців-людожерів. Злодії й негідники будуть покарані, справедливість переможе, мрія - здійсниться. Цим пафосом пройнятий роман від першого до останнього рядка [12].

Найперша «біла пляма» щодо просторового орієнтиру твору - це острів Марія-Тереза - риф у південній частині Тихого океану на південь від французьких островів Туамоту і на схід від Нової Зеландії. Його існування не було підтверджено, тобто він є так званим островом-примарою. Через це деякі карти та атласи його показують, інші -- ні. Невизначеності його статусу сприяло розташування острова осторонь морських шляхів. Саме на цьому острові після корабельної аварії опинився сам капітан Грант і двоє членів його екіпажу. І лише неуважний Паганель міг забути про подвійну назву острова, через що документ було неправильно витлумачено: « Le 27 juіn 1862, le troіs-mвts Brіtannіa, de Glasgow, s'est perdu а quіnze cents lіeues de la Patagonіe, dans l'hйmіsphиre austral. Portйs а terre, deux matelots et le capіtaіne Grant ont atteіnt а l'оle Tabor...» [23, с. 616].

Важливе місце у новозеландській історії посідає сучасна Бухта Островів -- найбільш крайня точка Північного острова, де й мандрували герої Жуля Верна. Саме у цих краях уперше висадилися на берег пращури сучасних маорі, які вважаються корінним населенням Нової Зеландії. Сталося це на початку XІV століття. Європейські мореплавці лагодили в Бухті Островів побиті океанськими штормами кораблі. У затоці, багатій на острови, вони знайшли безпечні якірні стоянки, а на берегах -- чудовий корабельний ліс. Справді райський куточок! Проте ідилію порушували аборигени. У сутичках з маорі немало моряків було вбито і навіть з'їдено [18].

Про канібалізм говорить й сам автор: «Новозеландці за своєю вдачею жорстокі. Коли вмирає їхній вождь, вони приносять у жертву людей. Вважається, що ці жертви тамують гнів померлих; інакше цей гнів міг би впасти на живих. Водночас вождь «збирає» і слуг для «того світу». Але оскільки, приносячи в жертву слуг, новозеландці їх з'їдають, є всі підстави вважати, що роблять вони це скоріше через бажання поїсти людського м'яса, а не через свої дикунські звичаї.» [10, 428].

« Paganel dіsaіt vraі. L'anthropophagіe est passйe а l'йtat chronіque dans la Nouvelle-Zйlande, comme aux оles Fіdjі ou au dйtroіt de Torrиs. La superstіtіon іntervіent йvіdemment dans ces odіeuses coutumes, maіs іl y a des cannіbales, parce qu'іl y a des moments oщ le gіbіer est rare et la faіm grande. Les sauvages ont commencй par manger de la chaіr humaіne pour satіsfaіre les exіgences d'un appйtіt rarement rassasій ; puіs, les prкtres ont ensuіte rйglementй et sanctіfій ces monstrueuses habіtudes. Le repas est devenu cйrйmonіe, voіlа tout.» [23, с. 478 - 479].

Мандрівники ознайомились із невідомою їм Австралією. «Ось вона, ця Австралія, якась пародія на світові закони, або вірніше, виклик, кинутий в обличчя всьому світові», - читаємо у романі «Діти капітана Гранта».

Жак Паганель казав: «А я клянуся вам, що цей край - найцікавіший на всій земній кулі. Його виникнення, природа, рослини, тварини, клімат, його майбутнє зникнення - все це дивувало, дивує і ще здивує вчених світу. Уявіть собі, друзі мої, материк, який піднімався з морських хвиль не своєю центральною частиною, а краями, як гігантське кільце; материк, усередині якого є наполовину випаруване озеро - Егір, і де річки з кожним днем все більше висихають; де нема вологи ні в повітрі, ні в ґрунті, де ростуть вогнестійкі евкаліптові ліси; де тварини незвичайні; у ссавців є дзьоби - наприклад у єхидни і качконоса, що зволило вченим виділити їх в особливий клас птахозвірів. Найдивовижніша країни на Землі! Земля парадоксів, що заперечує закони природи» [9, с. 286].

Окремий наголос у творі стоїть на чудових та неперевершених описах природи як і описи Кордельєрів, так і описи Гвінеї, чи Австралії - всі вони є такими, що мов переносять нас в ці краї.

Скажімо, Кордильєри автор змальовує наступним чином: «Тут стрибали тварини, що напевно зацікавили б мисливців. Та спритні мешканці гір добре це знали, бо кидались врозтіч, ледь запримітивши людей. Поміж них була лама, цінна гірська тварина, що заступає барана, бика й коня й здатна жити там, де не може існувати навіть мул. Були також шиншили, маленькі гризуни, лагідні й боязкі, з розкішним хутром, схожі водночас на зайця й на тушканчика. Довгі задні лапки роблять їх схожими на кенгуру, й дуже втішно було дивитись, як ці легенькі звірятка стрибають у верховітті, наче вивірки. Однак ці тварини - не єдині жителі високогір'я. На межі вічних снігів, на рівні дев'яти тясяч футів, ще можна зустріти цілі табунці тварин з сімейства жуйних: прегарних альпака з довгою шовковою вовною, безрогих кіз особливої породи, струнких і гордовитих, з тонкою шерстю, - природники називають їх вікунья або вігонь. Та годі було й думати до них наблизитися, їх ледве можна було вгледіти на мать. Вони блискавично зникали, безгучно линучи, немов на крилах, по сліпучо-білому сніжному киянку [9, с. 84].

Перебуваючи у Австралії мандрівникам вдалось побачити, як тубільці полюють на Ему: «L'йmu ou casoar sans casque, nommй « Moureuk » par les naturels, est un anіmal quі commence а se faіre rare dans les plaіnes de l'Australіe. Ce gros oіseau, haut de deux pіeds et demі, a une chaіr blanche quі rappelle beaucoup celle du dіndon ; іl porte sur la tкte une plaque cornйe ; ses yeux sont brun-claіr, son bec noіr et courbй de haut en bas ; ses pіeds ont troіs doіgts armйs d'ongles puіssants ; ses aіles, de vйrіtables moіgnons, ne peuvent luі servіr а voler ; son plumage, pour ne pas dіre son pelage, est plus foncй au cou et а la poіtrіne. Maіs, s'іl ne vole pas, іl court et dйfіeraіt sur le turf le cheval le plus rapіde. On ne peut donc le prendre que par la ruse, et encore faut-іl кtre sіngulіиrement rusй.» [23, с. 369].

Вважає достовірністю зображення також рослинного світу Австралії: «Товсті стовбури, посмуговані струмочками запашної смоли, були такими гладенькими, що здавалося, нібито над ними майстерно попрацював тесля. Обабіч дороги здіймались тисячі дерев-колон, що змикались півколом ген-ген угорі віттям, утворюючи зелену капітель. Дерева росли так далеко одне від одного, що між ними вільно пройшли б коні, бики й фургони. Австралійські ліси геть не схожі на ліси Нового Світу. Евкаліптові листки повернені до сонця ребром, тож і видно їх лише збокуююю.» [9, с. 368].

В Австралії повітря сухе, опадів украй мало, ґрунти, певна річ, геть зневоднені, рослини не потребують ані вітру, ані сонця. А через брак вологи виникає брак соку й сили в деревах….

Рівнини простягались від підніжжя Альп під ледь помітним схилом на схід. Одноманітність краєвиду подекуди порушували гайки мімоз, евкаліптів та різних порід камедних дерев, а також кущі гастролобіуму з яскравими квітами. Не раз дорогу перетинали невеликі гірські річечки, точніше, ручаї, порослі дрібним комишем та орхідеями. Ці ручаї переходили бродом. Удалині було видно, як, забачивши людей, утікали дрохви й казуари, а кенгуру, наче пружинні паяци, перестрибували чагарники. Мисливці навіть не думали полювати, та й коні були геть виснажені…. [9, с. 317 - 319].

Не може оминути уваги краса тваринного та рослинного світу острова Табор: «C'йtaіt а vraі dіre, le sommet d'une montagne sous-marіne, un plateau oщ les roches de basalte abondaіent avec des dйbrіs volcanіques. Aux йpoques gйologіques de la terre, ce mont avaіt peu а peu surgі des profondeurs du Pacіfіque sous l'actіon des feux souterraіns ; maіs, depuіs des sіиcles, le volcan йtaіt devenu une montagne paіsіble, et son cratиre comblй, un оlot йmergeant de la plaіne lіquіde. Puіs l'humus se forma ; le rиgne vйgйtal s'empara de cette terre nouvelle ; quelques baleіnіers de passage y dйbarquиrent des anіmaux domestіques, chиvres et porcs, quі multіplіиrent а l'йtat sauvage, et la nature se manіfesta par ses troіs rиgnes sur cette оle perdue au mіlіeu de l'Ocйan.» [23, с. 612].

Коли ж сюди потрапили моряки з «Британії», сили природи взяла в свої руки людина. За два з половиною роки Гаррі Грант із двома матросами облагородили острів. Декілька акрів землі ретельно оброблялися й приносили чималі врожаї. Гості наблизились до хижі, що мостилась під осонням зелених камедних дерев; вікна виходили на безмежний океан, що виблискував під променями сонця.

Гаррі Грант розпорядився поставити стіл під розлогими деревами. Усі посідали навколо столу. Подали козячу ніжку, хліб із нарду, декілька кухлів молока, дві-три стеблини дикого цикорію, чисту холодну воду... [9, с. 540]. Невдовзі декілька акрів землі засіяли зерном, що його вдалося врятувати з «Британії».

Картопля, цикорій і щавель урізноманітнили й вітамінізували нашу їжу. З часом з'явилися й інші овочі. Ми впіймали й приручили кілька диких козенят - з'явилося молоко і масло. Із нарду, що росте на дні висхлих ручаїв, ми пекли досить поживний хліб, - розповів капітан Грант [9, с. 540 - 542].

Ось такими чудовими та водночас загадковими постають перед нами місця, де побували мандрівники. Їм вдалось познайомитись зі світом, побачити його незаймані куточки, навчитись виживати у різних ситуаціях, жити з природою, користуватися її дарами.



2.2 Образ географа Жака Паганеля як втілення географічних знань періоду подій у романі

Мандрівників роману безперервно супроводжує учений-географ, Жак- Елінсеан-Франсуа-Марі-Паганель. Секретар Паризького географічного товариства, член-кореспондент географічних товариств Берліна, Бомбея, Дармштадта, Лейпціга, Лондона, Петербурга, Відня, Нью-Йорка, а також почесний член Королівського географічного інституту Східної Індії. У творі Жак Паганель фігурує також як, «пасажир каюти номер шість» та «ходяча енциклопедія». Учений-енциклопедист стає для всіх мандрівників невичерпним джерелом цікавих відомостей. У цьому він схожий на самого Жуля Верна - адже обидва здобули знання не з тривалих подорожей по всіх континентах, а з книжок. Але знання ці такі глибокі, що складається враження, ніби і Жуль Верн, і Паганель не один рік перебували в країнах, які змальовують. Портрет Паганеля викриває людину, схильну бачити у всьому тільки хороше, розсіяного науковця і любителя поговорити. Автор добродушною усмішкою порівнює добряка-вченого то з довгим цвяхом з широким капелюшком, то з гігантським знаком, малюючи з тією ж посмішкою його дорожній костюм з незліченними кишенями, наповненими безліччю непотрібних предметів. Цей кабінетний вчений вирішив побувати в Індії, але замість цього побував в ряді країн південної півкулі. Людина благородної душі, Паганель бере участь у пошуках капітана Гранта з властивим йому запалом і натхненням. Але його природна балакучість і чисто французька жвавість змінилися в кінці роману занепадом духу і мовчазністю від страху стати смішним через татуювання, яким його покрили маорійці. У всіх же інших випадках його відвага, стійкість і мужність не викликають сумнівів [1].

Автор зображує Паганеля: «Cet homme grand, sec et maіgre, pouvaіt avoіr quarante ans ; іl ressemblaіt а un long clou а grosse tкte ; sa tкte, en effet, йtaіt large et forte, son front haut, son nez allongй, sa bouche grande, son menton fortement busquй. Quant а ses yeux, іls se dіssіmulaіent derrіиre d'йnormes lunettes rondes, et son regard semblaіt avoіr cette іndйcіsіon partіculіиre aux nyctalopes. Sa physіonomіe annonзaіt un homme іntellіgent et gaі ; іl n'avaіt pas l'aіr rйbarbatіf de ces graves personnages quі ne rіent jamaіs, par prіncіpe, et dont la nullіtй se couvre d'un masque sйrіeux. Loіn de lа. Le laіsser-aller, le sans-faзon aіmable de cet іnconnu dйmontraіent claіrement qu'іl savaіt prendre les hommes et les choses par leur bon cфtй...» [23, с. 39].

Паганель користувався широкою і заслуженою популярністю, але понад усе знаменитим був своєю фантастичною неуважністю: перше, про що говорили один з одним герої роману після знайомства з Паганелем, це прикра помилка ученого, що опублікував карту Америки, на якій виявилося нанесеною і Японія. Паганель помилково потрапив на яхту, що належала лордові Гленарвану, «Дункан». З цієї миті неуважність Паганеля стає своєрідним «двигуном» сюжету. Проте ця риса географа зіграла мандрівникам на руку, коли завдяки описці географ в листі «Дункан» опинився біля узбережжя Нової Зеландії; усіх мандрівників в іншому випадку чекала б неминуча загибель. На довершення всього, коли експедиція дивом виявляє капітана Гранта на одному з островів Тихого океану, з'ясувалася невибачна для географа помилка: Паганель забув про подвійну назву острова, де знаходився Грант і про яке говорилося в записці. Такі риси вдачі, як неуважність, дитяча безпосередність і уміння сміятися над самим собою, роблять географа незмінним. Особливе значення автор надає безмежній любові Паганеля до географії: дитя «століття науки», він в той же час і непоправний романтик, що захоплюється безліччю речей, -- від історії подорожей першовідкривачів до етнографії [11]. Дослідник творчості Жуля Верна Євген Брандіс пише: «Прагнення вченого проникнути в суть явищ природи, навіть коли вони набувають катастрофічного характеру, робить Паганеля надзвичайно безстрашним. Філософ за складом характеру, він ніколи не скаржиться на незручності подорожі, тому завжди спокійний і життєрадісний. Щоправда, є в нього вада, з якої повсякчас кепкують товариші: Паганель дуже неуважний. Саме через цю рису мандрівникам довелося здійснити навколосвітню подорож.» [3, с. 10]. Під час подорожі Паганель розповідав своїм друзям про географічні здобутки свого часу, різноманітні відкриття регіону та надзвичайно цікаві історії. Перша назва його розповіді: «Історія двох шотландців, покинутих на острові Амстердам», в якій йдеться про те, що 1827 року англійський корабель «Пальміра», йдучи повз острів, запримітив димок, що здіймався у небо. Капітан наблизився до берега й невдовзі побачив двох чоловіків, які подавали сигнали лиха. Він одрядив по них шлюпку, і вона повернулась з двадцятирічним юнаком, котрий назвався Жак Пен, і чоловіком сорока восьми років на ім'я Роберт Прудфут. Нещасні зовсім втратили людську подобу. Півтора року вони жили майже без харчів і питної води, живлячись черепашками, часом рибою, коли щастило упіймати її на гачок із загнутого цвяшка, або м'ясом забитого випадково молодого кабана, інколи голодуючи троє діб поспіль. Вони пильнували, наче весталки, своє багаття, роздмухане за допомогою останнього шматочка трута, і коли йшли кудись, брали з собою, немов якусь коштовність, вуглинку чи жевріючу деревинку.

Отак бідували ці знедолені, невимовно страждаючи. Вони припливли до острова шхуною, що полювала на тюленів. За рибальським звичаєм, вони мали цілий місяць обробляти тут тюленячі шкури й витоплювати лій. Але шхуна не повернулася. П'ять місяців по тому англійський корабель «Надія», йдучи до Ван-Дімена, пристав біля острова. Та капітан через якусь незрозуміло жорстоку примху відмовився взяти на борт двох шотландців і відплив, не полишивши їм ані жодного сухарця, ані кресала. Певна річ, двоє бідолах невдовзі сконали б, якби їх не забрала «Пальміра» [9, 220].

Відвідуючи все нові й нові місця географ розповідав щось цікаве, захоплююче, і навіть знаходив час давати уроки географії Роберту: розповідав йому історію берегів, до яких так швидко наближався «Дункан». Крім того, Паганель узявся вивчати іспанську мову. Він знайшов у помічника капітана скриню з книжками і, завваживши, що серед них є іспанські, вирішив вивчити мову Сервантеса. Ця мова нікому на яхті не була відома, і її знання мало полегшити нашому географу вивчати Чилійське узбережжя. Маючи лінгвістичні здібності, Паганель сподівався вільно заговорити цією новою для нього мовою вже до приходу яхти в Консепсьйон. Отож він дуже наполегливо вивчав іспанську мову і безперестанку бурмотів незрозумілі слова [9, с. 55]. письменник роман хронотоп географічний грант

Жак Паганель був досить розумною людиною, багато знав, вмів зорієнтуватися у непередбачуваній ситуації , знав звичаї та обряди жителів тієї чи іншої країни та прагнув поглибити свої знання. Так, він зумів урятувати своїх друзів від племені марійців, знаючи їх місцеві обряди, щоправда він за це і поплатився. Таємниця вченого була б назавжди похована в безоднях забуття, якби майор не розповів її Гленарванові, а той не приховав від своєї дружини, котра докинула й собі слівце місіс Манглс. Одним словом, таємниця досягла вух місіс Олбінет і набула широкого розголосу.

Під час триденного полону в маорійців Жака Паганеля татуювали, і татуювали з голови до ніг; на грудях він носив зображення геральдичного ківі з розпростертими крилами, який дзьобав йому серце. Це була єдина пригода, що сталася з Паганелем за всю довгу подорож. Вона назавжди його засмутила, й він ніколи не міг пробачити її Новій Зеландії. Саме тому, попри безліч запрошень і власне палке бажання, він не повернувся до Франції. Географ-мандрівник став джерелом знань для своїх друзів. Його обізнаність і легка розсіяність допомогли відшукати капітана Гранта, дослідити ще ніким незнані куточки Землі і поставити на карті нові точки. Учений-енциклопедист не виходячи із свого кабінету знав половину світу і завдяки своїй наполегливості та відвазі зумів дати науці більше.



ВИСНОВКИ

«Діти капітана Гранта» - типовий зразок жанру роману-подорожі та географічного роману, де морська подорож, сплітаючись з сухопутною доповнюється елементами робінзонади, а самі навколосвітні подорожі мандрівників сприяють новим геграфічним подвигам.

У романі яскраво зображені описи мандрів, що допомагає читачам ознайомитись із навколишнім світом. Роздуми персонажів переплітаються з цікавими пригодами, а самі персонажі -- це люди високої моральності, фізично та духовно здорові, наполегливі, не користолюбні. Сміливість сприяє реалізації їхніх планів. Товариш завжди врятує товариша. Злодії отримають по заслузі. Справедливість перемагає, а мрія здійснюється. Цим і пояснюється велика популярність роману.

Жуль Верн чітко окреслив хронотоп подорожі учених-мандрівників -- подорожі крізь час та простір. Ці мандри навколо світу не є фантастикою, а вони гарно вписалися у сюжет роману -- діти вирушають на пошуки батька, що зник. Мандруючи світом з персонажами Жуля Верна читачі відкривають нові світи, досліджують вулкани, острови й глибини морів, проникають у недоступні нетрі, стираючи з географічних карт останні «білі плями», знайомляться із флорою та фауною різних континентів та вивчають звичаї і традиції місцевого населення.

На незаселених островах, різних континентах, у морі та океані, - де б вони не були, там їхня лабораторія, там вони працюють, діють, сперечаються, перетворюють у дійсність свої зухвалі мрії. Тим паче, ця навколосвітня подорож не могла обійтись без науковця-географа, що володів енциклопедичними знаннями в області географії. «Ходяча енциклопедія» або «пасажир каюти номер шість» -- так автор вводить у роман Жака Паганеля.

Паганель -- це людина, схильна бачити в усьому тільки хороше, а ще розсіяний та любитель поговорити. Учений завзято розповідав своїм друзям про географічні здобутки цього часу, різноманітні відкриття регіону та надзвичайно цікаві історії і навіть знаходив час давати уроки географії Роберту: розповідав йому історію берегів, до яких так швидко наближався «Дункан». Крім того, Паганель узявся вивчати іспанську мову. Він дуже наполегливо вивчав її і безперестанку бурмотів незрозумілі слова.

Учений-енциклопедист стає для всіх мандрівників невичерпним джерелом цікавих відомостей. За словами Євгена Брандіса у чомусь він схожий на самого Жуля Верна - адже обидва здобули знання не з тривалих подорожей по всіх континентах, а з книжок. Але знання ці такі глибокі, що складається враження, ніби і Жуль Верн, і Паганель не один рік перебували в країнах, які змальовують.

Щоправда, є в нього вада, з якої повсякчас кепкують товариші: Паганель дуже неуважний. Саме через цю рису мандрівникам довелося здійснити навколосвітню подорож.

Роман Жуля Верна став джерелом наснаги для вчених, винахідників, мандрівників, адже містить географічні описи Австралії, Південної Америки, Нової Зеландії та інших частин світу, які безпосередньо вводяться устами француза-географа Жака Паганеля. Наукові відкриття й винаходи лягли в основу написання роману. Таким чином, роман, крім сюжетної цікавості, мав ще й неабияку науково-пізнавальну цінність, котра була уже наперед заданою. А картини знаменитих художників на історичні теми розширили знання про події, побут, одяг, заняття людей.

...