Проблема адаптації до середовища як модель творчої реалізації: варіант Наталени Королевої

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема адаптації до середовища як модель творчої реалізації: варіант Наталени Королевої

Розкрито спроби Наталени Королевої адаптуватися до різних середовищ, що слугували творчим натхненням для її літературної діяльності. У статті звертаємося до філософських та психологічних праць Е. Фромма, Ю. Крістевої, Н. Макаренка, Н. Пилипенка та ін. Найвиразніше проявляються симптоми порушення адаптації Наталени Королевої в автобіографічній повісті “Без коріння” та повісті “Предок”.

Ключові слова: адаптація, невроз, творчість, марґінальність.

Abstract

The article deals with Natalena Koroleva's attempts to adapt to the environment that was constantly changing. Adaptation violence became a new source of inspiration for the writer. We address philosophical and psychological works of Е. Fromm, J. Kristeva, N. Makarenko, N. Pylypenko in the article. The symptoms of Natalena Koroleva's adjustment disturbance/disorder are most evident in the autobiographic narrative “Without Roots” (“Без коріння”) and biographic narrative “The Ancestor” (“Предок”).

Key words: adaptation, adjustment disorder, neurosis, creative work, marginality.

У науковій статті представляємо аналіз життя та творчості Наталени Королевої, сконцентрувавшись на проблемі адаптації письменниці до середовища, в якому вона перебувала. В цьому контексті, поряд із заявленою, розглядаємо також проблему, пов'язану з постійними міґраціями, з'ясовуючи їхній вплив на духовний та психологічний стан авторки, а особливо -- на її творчість. Варто зазначити, що прозою Наталени Королевої цікавилося чимало літературознавців, зокрема Володимир Антофійчук, Олег Баган, Ігор Набитович, Ірина Голубовська, Катерина Буслаєва, Юлія Мельнікова, Іван Оста- щук та інші. Більшість науковців розглядає спадщину письменниці в контексті історико-літературних явищ, пропонуючи різні ракурси осмислення її художньої спадщини. Дехто з дослідників у аналізі побіжно звертався й до питань психології творчості [1; 11; 16]. Проте літературознавці не брали до уваги й не залучали до обговорення важливий факт біографії, пов'язаний із впливом на формування її творчих первнів міґрації, що стала певною мірою визначальним чинником у житті письменниці, впливаючи на особливості її текстотворення.

Наша наукова розвідка присвячена розкриттю психологічної проблеми, з якою зіткнулася Наталена Королева і яка була для неї водночас і моделлю творчості. У біографічних текстах “Без коріння”, “Предок” авторка найбільше переймалася тим, що вона не знає свого коріння і що довше вона живе і шукає його, то більше викорінюється зовсім із землі, а не навпаки. Якщо ознайомитися з усією опублікованою художньою спадщиною письменниці, можна простежити, що мотив страху невизначеної ідентичності присутній чи не у всіх її художніх текстах. Подорожуючи світом, мешкаючи в різних країнах, ніколи не залишаючись надовго в одному просторі, вона не могла “зачепитися” за жодну місцину, щоб назвати її своєю.

Досліджуючи життєпис Наталени Королевої крізь призму психології, можна простежити, наскільки зміна місцезнаходження вплинула на її підсвідоме. В абсолютно віддалених від теми чужинця та пошуків “свого” топосу текстах авторка зверталася до діалогу свій/чужий. Наприклад, в оповіданні “Дідусь”, яке жанрово більше нагадує казку, авторка все одно згадує міґранта та вигнанця, хоча цей момент безпосередньо не стосується основної проблеми твору: “Навіть Господь у плоті заговорив до людей, що мають бути співчутливі до «чужинців»” [5, с. 28]. Актуальність і новизна дослідження полягають саме в тому, що ми вперше простежуємо взаємозв'язок між текстом, місцем та усвідомленням власного “Я” в житті та творчості Наталени Королевої. Якщо звернути увагу на те, що авторка безмежно була віддана творчості (літературі, живопису, музиці, акторській майстерності), то, безперечно, її душа була надчутлива до зовнішніх подразників, особливо якщо пригадати, що Наталена Королева жила впродовж двох світових війн, ніколи не залишаючись байдужою до цих страшних подій, навіть працювала сестрою милосердя.

Саме мистецтво і було тим основним поштовхом, що витончили її сприймання світу. Пригадуючи великих мислителів, які порушували проблеми “людина і творчість”, “творчість і шаленство” (Еріх Фромм, Мішель Фуко, Ніколай Бєрдяєв, Семен Франк), можемо зауважити, що всі вони проводили своєрідні паралелі між творенням мистецтва і станом дивацтва. Наталена Королева поважала свій рід, проте зневажала його пафос, тяглася до простого люду й жила мистецтвом у всіх його проявах, такі бажання не були зрозумілі для рідних, і вони підсвідомо марґіналізували її.

Вона неслася світом не лише як сирота від самого народження, а й як людина, яка з першої секунди свого існування втратила можливість усвідомлювати, чия вона взагалі. Ці пошуки письменниці були постійними -- змінюючи країни і мови, людей і горизонти, Наталена Королева так і не змогла звикнути до чогось одного. Вивчаючи її біографію та тексти, можемо говорити про те, що Наталена Королева тривалий час (приблизно до того періоду, коли оселилася з Василем Королівим-Старим у Празі, але не виключено, що й до кінця життя) перебувала у стані дезадаптації, який був спричинений постійними міґраціями.

Розглянемо побутування терміна “адаптація”, винайдення якого припадає на другу половину XVIII ст. і належить німецькому фізіологові Ауберту, який використав його для опису пристосування чутливих органів зору до змін довкілля, а вже згодом воно ввійшло до термінології психології та психіатрії. У психології порушення адаптації -- це нездатність особистості пристосуватися до зовнішніх умов. З'ясування суті соціальної адаптації людини на сучасному етапі набуває не лише теоретичного, а й практичного значення. Одним із видів біологічної адаптації людини є психічна адаптація. Психічна адаптація -- це процес, який виникає у відповідь на значну новизну в довкіллі; це мотивація адаптивної поведінки людини, формування мети і програми її реалізації.

Психічна адаптація пов'язана з іншими рівнями адаптації. З одного боку, через психічну адаптацію здійснюється прикріплення біологічної адаптації на психічному рівні. З другого -- сама психічна адаптація як продукт функціонування здійснюється на біологічній основі. Цікаво, що неоднозначними є зв'язки між психічною та соціальною адаптацією. Зміни навколишнього середовища, людської психіки та свідомості обумовлюють соціальний вплив на психічну адаптацію. Водночас остання сама впливає на всю адаптивну діяльність через формування програми та цілей, а також через надання їй індивідуального емоційного забарвлення. Без психічної адаптації, яка дає поштовх для соціальної адаптації, вона була б неможлива [9, с. 43].

Будь-яка адаптація людини не може не бути суто соціальною, вона є наслідком соціальної зумовленості адаптивних потреб і мотивів. Ці потреби, відбиваючись у психіці разом із соціально-біологічними, надають процесу адаптації біосоціального характеру. Соціальна адаптація -- це процес специфічної адаптивної діяльності, зумовлений змінами соціальної дійсності й спрямований на оптимізацію взаємодії людини з навколишнім соціальним середовищем у відповідь на зміни, появу в ньому новизни. Особистість може бути соціалізованою, але не адаптованою. Понад те, дезадаптація часто є наслідком високого рівня та повноти її соціалізації. А соціалізація може становити основу як для адаптації, так і для дезадаптації [9, с. 45].

Одним із підвидів адаптації є новаторська (творча) адаптація. Це така адаптація, внаслідок якої особистість створює нові цінності, здійснює нововведення в тій чи іншій галузі культури. Творча активність людей є наймогутнішим чинником соціально-культурного прогресу. Люди мають потребу в творчості та відповідних пізнавальних можливостях, для вияву яких необхідні сприятливі умови [9, с. 47].

Наталена Королева ще в дитинстві написала свої перші прозові твори, це й стало сигналом її багатогранної творчості. Виходячи з визначення творчої адаптації, ми робимо висновки, що творчість є одним з чинників, які дещо дезадаптовують людину і роблять її вразливішою. Проте основними причинами порушення адаптації авторки стало намагання психічно вижити у чужому суспільстві. Наталена Королева від самого народження отримала важку психологічну травму: під час пологів померла її матір, через що вона все життя картала себе. А батько, замість того щоб підтримати доньку, яка була продовженням його коханої жінки, відрікся від неї аж до того часу, допоки не полюбив іншу -- Людмилу Лось.

В автобіографічній повісті “Без коріння” Наталена Королева говорить: “Все, що вона мала, -- дістала з мотивів раціональности та свідомости обов'язку, мовляв, «дитина має право» на те й на те, а тому вона «мусить» дістати те й те, що є потрібне дитині” [4, 53]. Звісно, виростаючи і формуючись без батька, Наталена Королева не “дістала” того, що повинна була б отримати дитина. І в дорослому житті весь її досвід самітника розділився на раціональне та творче. Проте основною причиною дезадаптації були постійні фізичні та духовні міґрації письменниці. Дитячі страхи та неспокої найбільше відображаються на життя людини вже в дорослому віці. Це наче замкнене коло безкінечних пошуків-візій між невивчених шляхів життя. Проте такий досвід не міг бути легким чи спокійним.

Психологи зауважують, що найчастіше порушується адаптація у міґрантів, які не можуть пристосуватися до нових умов: “Ситуація еміґрації є для людини екстремальною, вона потребує психологічної готовності до життя в зовсім нових соціальних умовах. Еміґранти гостро потребують психологічної підготовки та консультації” [10, с. 26]. Наталена Королева не мала змоги пристосуватися до одного середовища, як уже повинна була (чи змушена?) потрапляти у нове. Це не було її власним бажанням, проте часто не ставало і примусом. Можемо припустити, що письменниця як людина релігійна цілком покладалася на Господню волю, а це помітно чи не в кожному художньому тексті, просто йшла стежками долі, які дуже часто були віддаленими одна від одної. Наталена Королева вирішує поїхати до Персії зі своїм чоловіком Іскандером Гакхаганішем ібн Курушем, наважується призвичаїтися до нормального, проте зовсім іншого світу, але через релігійні розбіжності тікає від коханого, так і не адаптувавшись.

Психологи зазначають, що навіть не туга за рідними, а мова та релігія є основними причинами, через які у міґрантів можуть виникати проблеми зі сприйманням. Психолог, яка займалася дослідженням еміґрантів у нових соціальних умовах, Н. Михайлова, наприклад, зауважує, що “успішно адаптуватися до нового соціального середовища здатні люди молодого і середнього соціального середовища, які мають добре фізичне здоров'я і сильним психологічним потенціалом, проте на людей похилого віку і людей з нестійкою психікою, слабким інтелектуальним потенціалом еміґрація діє руйнуюче, веде до психічних зривів, фрустрації та різних захворювань” [10, с. 27]. Основною проблемою еміґранта є незнання мови, через це людина почувається чужою, самотньою, покинутою. Наталена Королева дуже легко вивчала іноземні мови, мала досвід раптового пристосування до іншого мовлення, можливо, тому, що в юності була вражена докорами від вихованок інституту шляхетних дівчат, що не знала “руської” мови. Після того, як освоїла “руську”, стала поліглотом. У воєнні часи письменниця сама вступила до Російського Червоного Хреста, бачила всі фронтові біди, там, заразившись тифом, помер її улюблений дядько Евгеніо [11, с. 13]. А далі тягнеться постійна загострена бінарність у житті Наталени Королевої, одним з найперших таких моментів був той, що на війні молода жінка проявляє своє милосердя, допомагаючи іншим, але втрачає свою дорогу людину.

Відомо також;, що “негативний вплив еміґрації проявляється у вагомих фізичних та психічних перевтомах, емоційних зривах, психосоматичних захворюваннях, розлученнях та ін.” [10, с. 33]. Проте Наталена Королева продовжує шукає себе і “своє”, подорожує, змінюючи країни і мови. Н. Михайлова вважає: “Найважче встановити нові соціальні зв'язки, знайти справжніх друзів і подолати бар'єр у контактах із місцевим населенням. [...] Еміґранти-самітники чи ті, хто пережив в еміґрації розлучення, фактично входять у групу ризику, у якої мінімальний відсоток успішної еміґрації” [10, с. 33]. Часто і Наталена Королева була тим еміґрантом-самітником, але її багатогранність дозволяла їй з часом заприязнюватися з різними цікавими особистостями. Сама авторка ніколи конкретно не називала власні стани депресивними чи апатичними, проте в автобіографічних текстах вона часто говорить про смуток, відчай, тривогу, пригнічення, нерозуміння людей, неприйняття інших, комплекс, пов'язаний з тим, що навчаючись у Києві, не знала мови. Також письменниця мала нав'язливий страх, зумовлений хворобою серця. Наталена Королева боялася, що матиме сердечний напад, лікарі думатимуть, що вона померла і поховають її живою. Будь-яка фобія є невротичним розладом, а Наталена Королева часто згадує про свою тафофобію -- страх бути похованим живцем. Мусимо зазначити, що такі нав'язливі думки письменниці, як і несприятливі умови її життя впродовж тривалого часу, ставали закономірними. У людей, які важко адаптуються до нового середовища, можуть розвиватися часто і психічні захворювання: неврози, депресії, психози, шизофренія. А тому “еміґрація може бути життєво небезпечною для більшості груп людей” [10, с. 33]).

У той час, коли жила Наталена Королева, невротичні захворювання діагностувалися дуже важко, адже відсоток хворих не був таким високим, як зараз. За всю історію досліджень психічних хвороб кількість хворих на психози не збільшилася, а хворих на невротичні захворювання на початку ХХІ століття збільшилась на п'ятдесят відсотків. За спостереженнями психологів, “різноманітні форми особистісного реагування на психотравмуючі події значно збагатили теорію кризи в аспекті адаптаційних процесів, які можуть супроводжуватися проявами екстернального рівня суб'єктивного контролю, підвищеним рівнем ситуаційної тривожності, почуттям соціальної апатії, страху і паніки, і навіть, згідно з В. Франклом, почуттям екзистенційного вакууму внаслідок втрати сенсу життя” [13, с. 141]. Порушення адаптації є ознакою психічного порушення, одним із проявів неврозу. Як пояснює Н. Пилипенко, “будь-який невроз -- це приклад динамічної адаптації до таких умов, які є ірраціональними для індивіда. Соціально-психологічні явища, які проявляються в цілих суспільних групах, наприклад, наявністю руйнівних чи садистських імпульсів, ілюструє динамічну адаптацію до соціальних умов” [13, с. 142]. Наталена Королева завжди протистояла реальним обставинам, які її оточували, вона не хотіла вжитися в ту роль, яку пропонувало нерідне її світоглядові “коріння”.

Бачимо, що адаптація -- складний і багаторівневий комплекс соціально-психологічних проблем, який впливає на процеси становлення, розвитку та соціалізації особистості [9, с. 48]. Крім того, адаптацію можна вважати одним із найважливіших показників успішності життєдіяльності людини [12, с. 108]. Людина, яка здобула щось у своєму житті, стає тривожною, за словами Еріха Фромма, “коли є що втрачати, життя виявляється складнішим”. Адаптація до будь-яких вагомих для психіки факторів є стресом. Наталена Королева народилася зовсім одинокою і спочатку не мала нічого, що могло бути для неї настільки цінним, щоб викликати тривогу чи занепокоєння. Проте упродовж життя цінностей, пов'язаних із творчістю та вдосконаленням власного Я, ставало дедалі більше. Наталена Королева відкривала для себе нові духовні та релігійні сфери, але це не було механічним прийняттям новітніх канонів, це була велика переоцінка сакрального, яка проявилася пізніше у художніх текстах авторки. Після усіх подібних пошуків змінюється її ставлення до реального та соціального. Як ми вже згадували, адаптація особистості є однією з соціально-психологічних проблем, яка дозволяє розкрити закономірності взаємодії особистості та соціального середовища [14, с. 419--420].

Наталена Королева тому і намагалася все життя шукати найближчий духовний світ, щоб почуватися якомога комфортніше у стосунках із соціумом. Явне вираження соціальної напруги втілюється в процесах інтеграції особи в суспільство. Соціалізація в цьому випадку є відображенням невідповідності основних завдань, що постають перед агентом соціалізації. Всі негативні тенденції в соціалізації особи, дозріваючи, спрямовуються в її найінтимнішу сферу -- емоційну [2, с. 94--95]. Проте у пошуках письменниці все одно переважала свобода як одне із фундаментальних понять людського буття. Наталена Королева мала бажання бути незалежною від місця, від людини, від релігії, навіть від омріяного “коріння”. Безкінечні пошуки істини та розчарування від їхніх результатів і були одним із чинників дезадаптації письменниці. За словами І. Берези, “тільки повне усвідомлення повної істини може привести нас до повноти життя” [2, с. 99].

Здійснюючи культурно-психологічні дослідження творчості, вчені часто зазначали, що в генія та у божевільного є спільна риса -- неадаптованість [3, с. 23]. Ще Платон, Горацій, Цицерон знаходили подібність між генієм і диваком. Вважається, що божевільний також натхненний “божеством”. М. Гусельцева, наприклад, пояснює: “Духовний біль, гіперестезію (підвищену чутливість), меланхолію і екстаз ми зустрічаємо як у здорової людини, так і у хворої. [...] Генії з'являються на етапі поєднання децентралізації та гуманістичного типу розвитку культури” [3, с. 24--28]. “Опинившись у визначеній культурній ситуації, молоді люди епохи розвитку культур повинні творити нові форми і цінності -- меж: немає, і вони вважають себе за геніїв” [3, с. 28]. Для Наталени Королевої дуже важливою була власна творчість, у біографічних текстах, листах вона часто говорить про свої художні твори, про ідеї та їх реалізацію, зрештою, про ті картини, які вона писала, і які часто виставлялися, проте так ніхто і не бачив її полотен, а більшість дослідників запитують, чи були вони насправді.

І. Кошелєв влучно зазначає: “Творче безпліддя -- не менша проблема, ніж творча плідність” [6, 138]. Наталена Королева не є автором романів-епопей, у її доробку великі повісті, оповідання, новели. Проте вона творила все життя, а найплідніше -- в період, коли одружилася з українським письменником Василем Королівим-Старим. Можливо, любов чи поєднання в подружжі двох митців, чи стабільність топосу стали для неї найбільшим натхненням-стимулом. Згадаймо, що міґрант і був першим, кого означили поняттям марґінальності. Наталена Королева з самого народження була міґрантом, завжди інша, чужа, нерідна. Кожен час змін породжує свої типи “марґінальної особистості”: імміґрант, який бореться за своє існування в чужій країні, ізгой, відкинутий на узбіччя життя на своїй батьківщині, бунтар, який виступає проти існуючих порядків, тип соціально та економічно активної людини, яка втратила своє існування, стан, статус, під впливом зовнішніх обставин: реформ, кризи, зміни суспільного ладу.

Спільне для них: існування на межі, переломі цільності буття” [6, с. 81]. Юлія Крістева прирівнює міґранта до ворога, який носить у собі внутрішню межу, наче згадку про те, що він не один із тих, серед кого є, щоб не дай Бог її не переступити [8, с. 10]. Дослідниця розгортає проблему, яку в модернізованому світі намагаються приховати, абсолютно уникаючи застосування слова “марґінали” як синоніма до слова “міґранти”. Відома наукова праця, присвячена міґрантам, “Самі собі чужі” Юлії Крістевої переконує, що те, що і так є прозорим та зрозумілим, не має затиратися і завуальовуватися. Міґрант, потрапляючи в нове середовище, найчастіше вільний у своєму виборі та невільний у площині нового світу, в якій він є чужинцем та вигнанцем. Божевільний наче й вільний у своєму світогляді і водночас невільний, бо залежить від своєї хвороби, яка обмежує його духовні бажання. Порушення адаптації є невротичним захворюванням, а не психозом. Неврози можуть мати нав'язливі думки та фобії.

Очевидно, що страхи, пов'язані з тафофобією, також є ознаками невротичних станів. Будь-який невроз -- це приклад динамічної адаптації до таких умов, які є для індивіда ірраціональними -- особливо в ранньому дитинстві, вони є неприйнятними для зросту та розвитку дитини [15, с. 20]. Варто згадати, що Наталена Королева писала про свої переживання, коли усвідомила, що була причиною загибелі матері, а батько своєю поведінкою ще більше поглибив цей її стан. Еріх Фромм говорив про те, що людина, на відміну від тварини, не має “вродженої здатності до необхідних дій”. Людина довше залежить від батьків, повільніше і менш ефективно реагує на навколишнє середовище, а тварина діє автоматично й інстинктивно.

Проте, на думку Еріха Фромма, саме людська безпорадність перед небезпеками та страхами, спричинена відсутністю таких вроджених інстинктів, що їх має тварина, “була тим ґрунтом, на якому розвивалася та виросла людина: біологічна недосконалість людини зумовила появу цивілізації” [15, с. 36]. Розвиток цивілізації призводить до ґлобалізації, але до неї пристосовуються далеко не всі індивіди.

Письменниця Наталена Королева відчувала свою зайвість ще з часу першого усвідомлення себе як індивіда. За словами Еріха Фромма, “відчуття повної самотності веде до психічної руйнації, так само як і фізичний голод до смерті” [15, с. 23]. Філософ стверджував: “Явища, які спостерігаються у невротичних людей, в принципі не відрізняються від тих станів, які ми зустрічаємо у людей «нормальних». Тільки у невротиків ці явища перебігають більш чітко, більш гостро і часто більш доступні свідомості самої людини, у той час як нормальні люди не усвідомлюють жодних проблем, які потрібно було б дослідити” [15, с. 137].

Еріх Фромм дає пояснення нормальних та невротичних станів людини, демонструючи, що нормальна людина приймає всі соціальні форми існування, а невротична веде вічну боротьбу за свою індивідуальність. Наталена Королева не хотіла перебувати “обабіч” своєї свободи, вона втекла від першого чоловіка, коли в Персії відчула тиск на власне віросповідання. До того ж, письменниця так ніколи і не стала мамою. Варто згадати, що невротиком є людина, яка не здалася у боротьбі за власну особистість. Наталена Королева була затиснена в умовах, які могли б знищити її первинне “Я”, проте авторка важко боролася, щоб залишитися духовно у гармонії з собою. Можливо розглядати два шляхи для намагання подолати невротичні стани: або прийняти себе і не уподібнитися до світу, або пристосуватися до соціуму і намагатися пригальмувати будь-які власні екзистенційні прояви.

Наталена Королева не бажала обмежити свою свободу жодними рамками: починаючи від топосу і закінчуючи світоглядом. Письменниця шукала нові можливості говорити, звучати, чути, знати і бачити. Проблема адаптації до світу Наталени Королевої могла первинно сформуватися і в самому дитинстві під впливом важких обставин, з якими довелося зіткнутися письменниці. А також постійні зміни навколишнього середовища, мови, культури, релігії не дозволяли Наталені Королевій адаптуватися до якогось усталеного топосу. Авторка знаходила для себе порятунок у вічній круговерті життя, яка ні на мить не давала їй спокою, бо будь-яка пауза могла стати фатальною у долі письменниці, і десь підсвідомо Наталена Королева добре про це знала.

королева адаптація творчість психологічний

Література

1. Баган О. Неоромантизм. Неокатолицизм. Неоконсерватизм (Творчість Наталени Королевої в ідейно-естетичному контексті доби) / Олег Ба- ган // Королева Н. Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas? -- Дрогобич : Відродження, 2007. -- С. 655-669.

2. Береза І. Особливості емоційного сприйняття в умовах суспільних перетворень / І. Береза // Соціальна психологія. -- 2007. -- № 6 (26). -- С. 92-101.

3. Гусельцева М. Культурно-аналитический подход к феноменам креативности, неадаптивности и гениальности / М.С. Гусельцева // Вопросы психологии. -- 2008. -- № 2. -- С. 17-29.

4. Королева Н. Автобіографія // Королева Н. Без коріння, Во дні они, Quid est Veritas? / Наталена Королева. -- Дрогобич : Видавнича фірма “Відродження”, 2007. -- С. 39-45.

5. Королева Н. Дідусь // Королева Н. Подорожній / Наталена Королева. Канада: Вінніпег. Ман, 1930. -- С. 16-28.

6. Кошелев И. Творчество как условие формирования целостной личности / И. Кошелев, А. Карпяк // Наука. Религия. Общество. -- 2004. -- № 2. -- С. 138-142.

7. Кривко Т. Маргіналізація особистості як наслідок трансформації ціннісної сфери суспільства / Т. Кривко, Л. Гуштюк // Трансформація особистості в умовах соціально-політичних та економічних змін: матеріали міжнар. наук-практ. конф., 17-18 трав. 2007 р. -- Чернівці : Рута, 2007. -- С. 76-83.

8. Крістева Ю. Самі собі чужі / Юлія Крістева. -- К.: Основи, 2004. -- 252 с.

9. Макаренко Н. Психологічні особливості процесів адаптації та дезадаптації особистості / Н. Макаренко // Вісн. Київ. ун-ту. -- К., 2001. -- Вип. 3. -- С. 41-48. -- (Серія «Військ. -спец. Науки»).

10. Михайлова Н. Психологическое исследование ситуации эмиграции / Н. Михайлова // Психологический журнал. - 2000. -- № 1. -- Т. 21. -- С. 26-38.

11. Набитович І. Художній всесвіт на палімпсестах минулого (Літературні обрії Наталени Королевої) / Ігор Набитович // Королева Н. Без коріння. Во дні они. Quid est Veritas?. -- Дрогобич : Видавнича фірма “Відродження”, 2007. -- С. 3-39.

12. Пасниченко А. Степень социальной адаптации личности как показатель ее готовности к трансформации в условиях общественных изменений / А. Пасниченко // Трансформація особистості і умовах соціально-політичних та економічних змін: матеріали міжнар. наук-практ. конф. 17-18 трав. 2007 р. -- Чернівці: Рута, 2007. -- С. 107-113.

13. Пилипенко Н. Адаптація особистості до життєвої кризи / Н. Пилипенко // Журнал практикуючого психолога. -- 2000. -- Вип. 6. -- С. 140-147.

14. Федорчук В. Психологічна адаптація особистості в кризовому суспільстві / В. Федорчук // Трансформація особистості в умовах соціально-політичних та економічних змін: матеріали міжнар. наук-практ. конф., 17-18 трав. 2007 р. -- Чернівці: Рута, 2007. -- С. 418-421.

15. Фромм Э. Бегство от свободы / Эрих Фромм. -- Москва : Астрель, 2011. -- 288 с.

16. Шевчук В. Загадковий і манливий світ Наталени Королевої : До 100-річчя з дня народження письменниці / Валерій Шевчук // Українська мова і література в школі. -- 1988. -- № 2. -- С. 14.

Размещено на Allbest.ru