Семантико-когнітивні аспекти образної інтерпретації тіла під владою в англійській художній прозі постмодернізму (на матеріалі тексту роману Дж. Фаулза "The Collector")

Размещено на http://allbest.ru

10

УДК 811.111*373

Семантико-когнітивні аспекти образної інтерпретації тіла під владою в англійській художній прозі постмодернізму

(на матеріалі тексту роману Дж. Фаулза «The Collector»)

Галуцьких І.А.

Феномен тілесності як об'єкт вивчення привертав увагу великої кількості дослідників, які працюють у різних сферах науки [2; 3; 9; 10; 12-14]. Враховуючи різноаспектний характер людського тіла, ракурси його вивчення не вичерпуються проблематикою його будови та функціонування, але і включають питання взаємодії з собі подібними, осмислення буття людини як homo corporalis, її місця в соціумі та ін.

В сучасній науковій думці тілесність розуміється як інтегруюча ознака екзистенційного досвіду людини, що поєднує комплекс природних, індивідуальних та культурних рис тіла людини, як поле взаємодії внутрішніх та зовнішніх життєвих просторів людської істоти [11,113].

Включення «людини тілесної» до соціокультурного простору спричиняє суттєві наслідки для її тіла, пов'язані із перетворенням біологічного феномену у соціокультурне явище, яке набуває додатково до своїх природно заданих атрибутів властивості та характеристики, породжувані соціальним та культурним впливом. Оскільки тілесність виступає площиною дії «соціальних кодів» [18], практично всі підсистеми соціуму причетні до становлення соціокультурного тіла - наука і технології, економіка і політика, освіта і сфера рекреації, мистецтво і релігія. Значний ступінь залежності «людини тілесної» від соціокультурного середовища знаходить віддзеркалення в термінології, притаманній сучасній соціоантропології, серед яких «медикалізоване тіло», «технологізова- не тіло», «зникаюче природне тіло», «тіло споживацької культури», «тіло, що панікує під натиском цивілізації», «соціально-дисциплінованетіло», «політизо- ване тіло» тощо [1].

Одним з найсильніших впливів на тіло здійснюють владні режими, в той час як саме тіло вступає інструментом дискурсу влади.

Проблематика тіла і влади і, власне, «тіла під владою» є предметом інтересу багатьох філософів та соціологів [1; 8; 16]. Це питання є безпосередньо пов'язаним із поняттям «держава», з яким корелює будь-яке людське суспільство, а державні органи влади, за формулою М.Вебера, «претендують на монополію легітимного фізичного насильства» [цит. за: 1, 24-25]. Отже, одна з головних характеристик влади полягає у праві розпоряджатись тілами. Як зазначає М. Фуко, влада є націленою на те, щоб «зруйнувати і скласти тіло знову» [16,371], її не задовільняє самостійне тіло, отримане у спадок від природи, а потрібне таке, яке повністю відповідає механізмам влади, а отже, влада й винаходить все «нові політичні технології тіла» [1, 29], щоб трансформувати, пристосувати та «приборкати» його. В певному сенсі процес соціалізації - це процес перманентного насильства і примушування. Звідси і з'являється ідея про дисципліноване тіло [1,30].

Таке існування на перетині природного і соціокультурного спричиняє модифікації тіла і зміни у сприйнятті та розумінні тіла та тілесності, що знаходить віддзеркалення і в їх «охудожненому» вигляді, оскільки притаманна суспільству специфіка бачення світу так чи інакше знаходить відображення у мистецтві, одним з видів якого є художня література.

В структурі художнього твору тіло підлягає процесу «охудожнення», стаючи предметом естетичного бачення автором та отримуючи певну образну інтерпретацію, в якому специфіка світосприйняття, притаманна відповідному історичному періоду, знаходить відображення у своєрідності художніх образів. Саме тому охудожнене тіло (художня тілесність) виступає цікавим об'єктом аналізу як тло вивчення концепту ТІЛО ЛЮДИНИ / HUMAN BODY в найрізноманітніших його аспектах, серед яких сенсорне тіло [5; 6], еро тизоване тіло [3; 4; 17], соціалізоване тіло тощо [7].

В цьому дослідженні основну увагу приділено вивченню специфіки мовної репрезентації соціалізованого тіла на прикладі образу тіла під владою в художньому тексті періоду постмодернізму, лінгвістичні аспекти якого не були предметом спеціального аналізу, що підкріплює актуальність дослідження.

Об'єктом дослідження є способи концептуалізації ТІЛА ЛЮДИНИ ПІД ВЛАДОЮ / HUMAN BODY UNDER THE POWER в образно-наративному просторі художньої прози англійських постмодерністів.

Предмет дослідження становлять фрагменти художнього тексту, в яких експліцитно та імпліцитно розкривається образ ТІЛА ПІД ВЛАДОЮ та пріоритетні напрями його переосмислення.

Матеріалом дослідження є текст художнього твору англійського представника постмодернізму в літературі Джона Фаулза “The Collector^' [22].

Мета дослідження полягає у виявленні специфіки образної інтерпретації ТІЛА ПІД ВЛАДОЮ та особливостей дискурсу влади через дискурс тілесності в постмодерністській поетиці.

Вибір твору зумовлений тим, що в романі тілесність розглядається у специфічному для періоду постмодернізму ключі як площина розгортання соціальних кодів, зокрема, тіло як об'єкт влади знаходить в ньому яскраву образну репрезентацію.

В дослідженні застосовано метод семантико-когнітивного аналізу, що передбачає реконструювання концептуальних метафор у тексті.

Методологічною базою дослідження є теорія концептуальних метафор Дж. Лакоффа та М. Джонсона [20], а також запропонований 3. Кьовечешом підхід до розмежування основних когнітивних механізмів поетичного переосмислення базових концептуальних метафор [19, 47-53].

Як продемонстрував проведений аналіз, в романі наводиться низка ознак тіла під владою. В ньому знаходить художнє відображення тілесні форми влади, де технікою примушення виступає зв'язування, утримання в неволі, обмеження дій, місцезнаходження, переміщень, яких зазнає молода і красива дівчина Міранда, яка нічого не скоїла, проте є ув'язненою, в той час як нічим непримітний хлопець на ім'я Фердинанд, який колекціонує метеликів, виступає в ролі деспота, який самочинно заточує її у підвалі свого дому, порушуючи головне правило гуманізму через полишення свободи та позбавлення людини права на волевиявлення.

Таке свавілля - насильницьке утримування людини в обмеженому просторі - виглядає як «присвоєння» тіла, а намагання розпоряджатись ним за своїм бажанням - як зловживання владою.

Ситуація, в якій живе Міранда протягом не дуже довгого, проте тяжкого періоду, має усі ознаки тюремного ув'язнення як виду покарання: ізоляція від суспільства, регламентація режиму сну, їжі та занять, модуляція «покарання» та можливість у разі «виправлення» отримання поступок з боку утримувача.

Її невинність та його деспотизм складають підґрунтя образної репрезентації тіла під владою, інтерпретація якого в художньому тексті є реакцією на події, пов'язані із розвитком у світі жахливих дисциплінарних режимів, а мрія про владу та дисципліноване тіло, повністю підпорядковане інтересами держави, досягла свого апогею в політиці Третього Рейху.

Кореляцію принципів поведінки Фердинанда із засадами тоталітарних режимів вбачаємо у посиланні на книгу «Таємниці Гестапо», порадами якої він користується, розробляючи механізми залякування та зломлення жертви, одним з яких була ізоляція від навколишнього світу:

“I never let her see papers... have a radio or television. ...I was reading a book called Secrets of the Gestapo--all about the tortures and so on they had to do in the war [...] a prisoner was the not knowing what was going on outside the prison. I mean they didn't let the prisoners know anything, [...] they were cut off from their old world. And that broke them down'' (22,41).

І такі методи дійсно виявлялись дієвими з Мірандою, оскільки, перебуваючи в ізоляції та інформативному вакуумі, вона навіть припиняє вірити в реальність існування навколишнього світу:

“The isolation he keeps me in. No newspapers. No radio. No TV. I miss the news terribly. I never did. But now I feel the world has ceased to exist (22, 146).

Ув'язнена дівчина немов відчувала її реальність: “Power. It's become so rear' (22, 123), а себе, оточеною тишею, - немов похороненою заживо: “...how absolute the silence down here is. No noise unless I make it. So I feel near death. Buried. No outside noises to help me be living at alt' (22, 174).

Автор підкреслює це і через її сприйняття повітря, яким вона дихає в підвалі, крізь призму тілесної метафори «мертве повітря» (“dead air' (22, 134). Таке «присвоєння» тіла Міранди символізує і тогочасну владу Англії та англійське суспільство, яке в художній інтерпретації Дж. Фаулза, «душить», ламає все живе, свіже й оригінальне, і давить насмерть, подібно до парового катку: “The feeling that England stifles and smothers and crushes like a steamroller over everything fresh and green and original” (22, 172).

Таким чином зображується насильство ординарності, сірості, міщанства, - того, що, у словах Міранди знаходить характеристику «калібанська Англія» з її старомодністю і заздрісною злобою, - над свіжим, творчим, інтелігентним: “But Caliban's England is fouler. It makes me sick, the blindness, deadness, out-of-dateness, stodginess and, yes, sheer jealous malice of the great bulk of England' (22,172).

Саме тому вона ототожнює поведінку Фердинанда із нею із «тиранією слабких», звичайних навіть у своїй ординарності людей:

“He's so slow, so unimaginative, so lifeless. [...] I see it's a sort of tyranny he has over me. [...] The hateful tyranny of weak people. [...] The ordinaryman is the curse ofcivilization” (22, 134).

Проведений семантико-когнітивний аналіз напрямів художнього переосмислення ТІЛА ПІД ВЛАДОЮ продемонстрував, що пріоритетним модусом його образної концептуалізації в романі Дж. Фаулза «The Collector» виступає напрям, який узагальнює концептуальна метафора ТІЛО ЛЮДИНИ ПІД ВЛАДОЮ Є МЕТЕЛИК (КОМАХА) / HUMAN BODY UNDER THE POWER IS A BUTTERFLY (INSECT), що в аналізованому художньому тексті знаходить реалізацію у більш ніж 70% текстових фрагментів, в яких тіло під владою здобуває образну репрезентацію.

Образ метелика (butterfly) або комахи (insect) застосовується автором в якості метафоричного кореляту тіла Міранди, викраденої та утримуваної в полоні колекціонером метеликів Фердинандом.

В той час як тіло дівчини в руках чоловіка, зображене за допомогою образу метелика, втілює хрупкість, а вказаний напрям переосмислення уособлює людську беззахисність перед натиском держави та державного устрою, тоталітарного режиму, фашистських методів управління, неуцтва, недалекого розуму, володарювання глупими та жорстокими людьми, нездатними розумно розпорядитися владою, самі техніки здійснення влади над тілом ототожнюються в образній системі Дж. Фаулза із колекціонуванням метеликів, де останні, потрапляючи до колекції, підлягають умертвінню в спеціальній колбі та складанню до коробки, де залишаються навіки наколотими на булавки.

Так, говорячи про жінок, він завжди порівнює їх до видів метеликів - капустянки (Cabbage White) або репейниці (Painted Lady): “...he's been having a dirty week-end with a Cabbage White," he used to say, and, “Who was that Painted Lady I sawyou with last night?” (22, 6).

Його інтерес як колекціонера спонукає його оцінювати жінок за параметром - цінний / звичайний «екземпляр» для колекції. Отже, деяких, яких він вважає страшними, вульгарними та потасканими, він дорівнює до нікчемних, негідних та не вартих уваги екземплярів колекції, які не те щоб наколювати, але на які й дивиться не станеш: “... she was old and she was horrible, horrible ... both the filthy way she behaved and in looks. She was worn, common. Like a specimen you'd turn away from, out collecting” (22, 9).

Міранда, напроти, вважалась йому рідкісним екземпляром, вартим уваги, заради якого він готовий був пильнувати часами. Саме з процесом ловлі такого екземпляра він, вирішивши викрасти її, порівнює своє довге пильнування та очікування влучного моменту: “It finally ten days later happened as it sometimes does with butterflies. I mean you go to a place where you know you may see something rare and you don't, but the next time not looking for it you see it on a fowerright in front ofyou ...” (22, 22).

Формування образу тіла під владою, яке переосмислюється за допомогою образу метелика, відбувається завдяки тому, що в сюжетній лінії роману лейтмотивом проходить ототожнення фактів пильнування, ловлі, умертвіння метелика та поневолення Міранди.

Так, автор описує обережність та ретельність, з якою Фердинанд підходить до полювання на рідкісного екземпляра метелика, як обережно він триматиме за тільце (торакс), яке буде битись крильцями, дорівнюючи до цього незрівнянно складніший процес викрадення Міранди, яку прийшлось усипити за допомогою хлороформу, аналогічно до того, як метелика поміщали до морилки з ефіром. Ці паралелі є очевидними з наступного фрагменту тексту:

“It was like not having a net and catching a specimen you wanted in your first and second Angers (I was always very clever at that), coming up slowly behind and you had it, but you had to nip the thorax, and it would be quivering there. It wasn't easy like it was with a killing-bottle. And it was twice as difficult with her, because I didn't want to kill her, that was the last thing I wanted' (22, 39).

Втім, від початку Фердинанд не планував, на відміну від своїх метеликів, полишати життя викрадену дівчину, а лише тримати її під своєю владою, неподільно володіти її тілом, її присутністю, аналогічно до того, як метеликів колекціонують заради простого володіння та спостерігання їх мертвих тіл.

Надалі в образно-наративній системі твору Дж. Фаулза паралелі між тілом під владою (Мірандою) та метеликом (екземпляром колекції) стають дедалі частішими. Так, концептуальну метафору ТІЛО ЛЮДИНИ ПІД ВЛАДОЮ Є МЕТЕЛИК активовано у наступному фрагменті тексту, в якому спостерігаємо усвідомлення Мірандою факту перебування в руках колекціонера, для якого вона - одна з його жертв, екземпляр колекції:

“I'm an entomologist. I collect butterflies”. “Of course,” she said. [...]. Now you've collected me.” [...].“No, not in a manner of speaking. Literally. You've pinned me in this little room and you can come and gloat over me.” [...] “I'd do anything you asked me”. “Except let me fly away.» (22, 42).