Конкретна мета нашої розвідки полягає ось у чому: ми хотіли взяти певну реалію з життя давніх слов'ян і показати, як зображує її Юзеф Крашевський і якою ця ж таки реалія постає з точки зору сучасної палеославістики - науки про слов'янські старожитності і їх відображення в мові і культурі слов'янських народів. Іще конкретніше, ми покажемо, як, згідно з сучасними поглядами, реалії праслов'янського життя і смерті, відповідні звичаї наших предків віддзеркалилися в мовних одиницях, що збереглися з тих пір і є свідченнями про давнину. Але спершу - кілька слів про роль Крашевського як творця художнього літопису історії Польщі та її народу.

Ю. Крашевський вважається творцем польської масової (чи, як інакше кажуть, популярної) літературиKraszewski J.I. // Literatura polska. Przewodnik Encyklopedyczny. - W-wo PWN, 1984. - T. 1. - S. 504-506. . Завдяки цьому сучасники надали йому титул "Wielki nauczyciel czytania". У цій його ролі з ним можна порівняти хіба що Г. Сенкевича. Особливо після Другої світової війни величезний за своїм обсягом творчий доробок Крашевського (а це 223 романи й повісті!) - цей його доробок пережив тоді справжній читацький ренесанс. Книжки Крашевського залишаються улюбленим "чтивом" (я не вкладаю в це слово негативної оцінки) і наших сучасників; вони також незмінно привертають до себе увагу і філологів-полоністів, зокрема літературознавців - дослідників польської літератури.

Крашевський як продовжувач ідей польських романтиків мав високе почуття громадянського обов'язку і був свідомий суспільного значення літератури. Згадаймо, що саме в ХІХ ст., коли особливо драматично складалася доля Польщі, - саме тоді з'явилася польська література такої художньої сили і такого емоційного впливу, яка стверджувала існування потужної культури в народу, позбавленого самостійності і власної держави. Поляки-патріоти знаходили тут вихід: навіть у далеких несвоїх краях вони творили свою національну літературу.

У даному контексті синонімом Вітчизни є, звісно, рідна мова, історична пам'ять і національна ідентичність. Хоча вчені здебільшого вважають, що в багатій і різноманітній творчості Крашевського немає того, що називається magnum opus, тобто головного, центрального для нього шедевру (чи шедеврів), - але поза всяким сумнівом польська проза другої половини ХІХ ст. виросла на підмурівку саме його досягнень.

Говорячи конкретно про Ю.І. Крашевського, то одним із важливих напрямків його літературної творчості - тут можна говорити і про свідомо окреслену мету, поставлену перед собою цим автором, - так от, його метою було художнє відтворення історії його рідного краю. У 1876 р. він розпочав видавати великий цикл історичних романів, який охоплює період від легендарних давніх правителів і до XVIII ст. Усього він написав про це 29 романів, а що вони були багатотомні, то всього цикл обіймає 79 томів.

"Stara bash" власне і належить до цього циклу, становлячи перший його роман (виданий у Кракові вже згаданого 1876 р. у трьох томах плюс додаток "Історичні легенди"). Робота автора над ним збіглася в часі з його етнографічними дослідженнями; іншим джерелом для нього були праці Йоахіма Лелевеля та Кароля ШайнохиStara basn (powiesc) // Режим доступу:

http: //pl. wikipedia.org/wiki/Stara ba%C5%9B%C5%84 (powie%C5%9B%C4%87) . Слід особливо відзначити, що, описуючи давнину, Ю. Крашевський вживав чимало архаїзмів (skorznie, tok, dziewiarz), а також слів із інших слов'янських мов (horodyszcze, korowaj, pospiec, wyleniafy, zabyc). Він також використовував і свої власні, авторські неологізми, стилізовані під архаїчну лексику (knez, podziomek, witez тощо) Handke K. Archaizacja j^zykowa w "Starej basni" J.I. Kraszewskiego // Rozprawy Komisji J^zykowej Lodzkiego Towarzystwa Naukowego. - Lodz, 1959. - T. VI. . От саме про деякі вжиті Крашевським лексеми ми і будемо говорити далі.

крашевський художнє зображення слов'янська старожитність

А той елемент культури, звичаїв давніх слов'ян, зображення і мовне відображення якого в цьому романі і привернуло нашу увагу, - це обряд поховання. Специфікою цього обряду в давніх слов'ян, як і в низці інших народів старожитності, зокрема, індо-європейських, було те, що тіла небіжчиків спалювали. У ширшій історико-культурній перспективі цей звичай можна пов'язати з культом вогню, притаманним слов'янам та їхнім язичницьким віруванням. Кремація небіжчиків побутувала в період пізнього Трипілля і дожила до часів Нестора Літописця, який згадує про неї у своїй "Повісті минулих літ", говорячи про радимичів, сіверян і в'ятичів. У Лаврентіївському літописі (у складі якого "Повість" збереглася) говориться: "А ще кто оумряше, творяху тризну над ним, и посемь творяху краду велику (тобто велике вогнище), и възложашу на краду мертвеца, сожьжаху и посемь, собравше кости, вложаху в судину малу, и поставляху на столпе на путех, еже творят вятичи и ныне"Лавров Н.Ф. Религия древних славян // Супрун А.Е., Калюта А.Ф. Введение в славянскую филологию. - Мінск: Вышэйшая школа, 1981. - С. 233. .

А ось як це відбувалося згідно з Крашевським (розділ 9 роману, де описується поховання старого Віша, заможного кметя): отож небіжчика спалювали на вогнищі разом із майном, у тому числі й домашніми тваринами (конем, собакою). Добровільно на вогнище могла стати - у романі так і відбувається - і віддана дружина померлого. Мрець, одягнутий у найкращий святковий одяг, зі зброєю, луком на плечах, перебував у сидячій позиції, ніби живий. Потім прах збирали до глиняних начинь і закидували землею за участю жінок, званих плачками, які займалися цим професійно. Поховання неспаленого тіла уважалося наругою над ним, а наслідком такого поховання було те, що небіжчик перетворювався на упиря (це слово, згідно з етимологією Т.Б. Лукінової, якраз і означало первісно "щось чи хтось неспалений" - початкове у тут передає негативну частку о - "не-", а пир - це давній слов'янський корінь зі значенням "вогонь; палити") Лукінова Т.Б. Лексика слов'янських мов як джерело вивчення духовної культури давніх слов'ян // Слов'янське мовознавство. ІХ Міжнародний з'їзд славістів. Доповіді. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 99-100. .

Ось фрагмент уже згаданого 9-го розділу з роману:". Na ubitym tokowisku wznosit siQ ogromny stos z bierwion sosnowych, ktory cztery grube pale, wbite po rogach, utrzymywaty. Niedaleko od niego widac byto przygotowane popielnicQ (тобто урну), garnki, miski i drobne gliniane naczynie, w ktorym popioty i ofiara obietna miescic siQ miata." Після того, як вогнище догоріло: "Ruszyt znowu orszak zatobny, niewiasty, mQzczyzni, dzieci, nios^c popielnicQ, garnuszki i ofiarne miski ku miejscu, gdzie miano sypac mogitQ. Pagorek zotty [тобто зі свіжовикопаного піску. - Т. Ч.] wzniost nad popiotami Wisza. Na zalniku zapalono stosy tuczywa i rozpoczQto ucztQ zatobny".

Якщо порівняти цей опис у Ю. Крашевського із матеріалами, що їх наводять укладачі багатотомного видання "Славянские древности" (маємо на увазі конкретно статтю у 4-му томі авторства В.Я. Петрухіна "Погребальный обряд древних славян"Петрухин В.Я. Погребальный обряд древних славян // Славянские древности: Этнолингвистический словарь. - М.: Международные отношения, 2009. - Т. 4. - С. 9192. ), то виявиться низка відповідностей (згадаємо також і давню працю проф.О. Котляревського "О погребальных обычаях языческих славян" (М., 1868), а також збірник матеріалів проведеної в Інституті слов'янознавства і балканістики конференції "Балто-славянские этнокультурные и археологические древности: погребальный обряд" (М.: Ин-т славяноведения и балканистики, 1985), де на особливу увагу заслуговують тексти В.М. Топорова, перш за все "Міфологізований опис обряду трупоспалення і його походження у балтів і слов'ян" і його ж "До проблеми реконструкції праіндоєвропейського поховального обряду", як теж і деякі інші. Нарешті, не можна не згадати і дисертацію В.Л. Конобродської "Вербальний компонент традиційного поховального обряду в поліських говорах" (Львів, 1999) і її ж монографію "Поліський поховальний і поминальні обряди" (Житомир, 2007, т. і).

Повертаючись до тексту Ю. Крашевського, згадаємо, що у його зображенні присутнє місце трупоспалення (zgliszcze), але коли багаття догоряє, то всі залишки - попіл, рештки кісток - збираються в спеціальні судини (горщики - попільниці) - і урочисто відносяться в інше місце, де вони закопуються. Це місце називаєтся zalnik. "Zalnik i zgliszcza dosyc byty oddalone, na polance piaszczystej znajdowaty siQ w lesie". Ось це останнє із виділених слів ми і хотіли б прокоментувати. Одразу ж підкреслимо, що, усупереч очевидній формальній і смисловій асоціації зі словом жаль, таке пов'язання мало б характер народної етимології (пор. також польськ. розм. smqtarz "цвинтар, кладовище" як наслідок переосмислення назви cmentarz "те саме" як найменування смутного місця). Натомість у справжній історичній перспективі, що її розкриває наукова етимологія, мотивація слова zalnik виявляється пов'язаною не із "жалем", а з вогнем, "жаром".

Отже, у деяких північно-слов'янських мовах семантика трупоспалення як язичницького способу поховання зберігається у словах з основою *zal - із субституцією l замість спільнослов'янського r у псл. *zar-Альтернативні етимології див. у: Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков: Чередования: Именные основы. - М.: Наука, 1974. - С. 15 (реконструкція, з покликанням на Г. Ільїнського, кореня псл. *gol-/gol-/gel-/gy - "горіти, палати, тліти"); Петлева И.П. Этимологические исследования по славянской лексике. ІІІ. Рус. нежель, жалеть „преть”, словац. zeliet', пол. zeliwo // Этимология 1973. - М., 1975. - С. 45 (витлумачення псл. *zal - як континуанта іє. *g^hel "блищати, сяяти; жовтий, зелений, голубий, сірий"); про слов'янські дієслова з коренем *zal - див. також: Супрун А.Е. Белор. диал. жуляць, жалець "тлеть" и их инославянские параллели // Езиковедски проучвания: В чест на академик Вл. Георгиев: По случай седемдесет години от рождението му. - София: БАН, 1980. - С. 268-272. (є деякі альтернативні етимології, але й вони пов'язані з сенсорним, зокрема термічним відчуттям). Праслов'янський характер цих слів підтверджує ціла низка дієслівних рефлексів, пор. рос. діал. жалеть "при готуванні солоду - нагріватися і бродити (про зерно)" [СРНГ 9, 63], блр. жалець "горіти без полум'я", зажалець "зайнятися без полум'я" [Янкоускі 71], ужалець, ужалецца, ужаліцца "утушкуватися, упріти" [Юрчанка 203], укр. діал. жаліти "псуватися" (про харчові продукти) [МСБГ 2, 48], нл. діал. vazzUlac "догоряти" [Мука 2, 1138], zzDlac "розжарювати, розпалювати" [там само, 1438]. Особливо поширеними дієслова даного типу є в кашубському ареалі, пор. словін. zalac (і похідні вербативи з префіксами na-, roz-)"горіти, жевріти, обвуглювати (ся), розжарювати (ся)" [Lorentz 3, 1151], кашуб. Ла/ёе "палити, розжарювати" [RamuJt 275], zS/ёс sq "тліти, жевріти, шарітися (особливо від злості, сорому чи високої температури)" [Sychta 6, 268], пол. діал. zalic si$ "жевріти, горіти без полум'я" [SW 8, 687] (щодо останньої атестації В. Борись зазначає, що це дієслово на власне польському терені невідоме і що його слід кваліфікувати як кашубськеBorys W. Archaizmy w leksyce kaszubskiej // Popowska-Taborska H., Borys W. Leksyka kaszubska na tle stowianskim. - Warszawa: SOW, 1996. - S. 195-196. ). З огляду на семантику рефлексів псл. *zaliti можна говорити про їхню змістову подібність із континуантами псл. *zariti "тихо горіти, жевріти" (укр. жаріти, пол. zarzyc, слн. zar&i), що у свою чергу підтверджує етимологічне зближення дієслівних утворень із коренями *zal - і *zar-.

Ще багатшим і доказовішим у цьому плані є матеріал, пов'язаний із іменними дериватами *zal-. Семантика обряду трупоспалення, на наш погляд, прочитується в словах типу стсл., дрр. аеаёи "труна, цвинтар" [Срезн.1, 845], рос. діал. жальник, жальник "бідний будинок; (заст.) могильний насип; місце під ялинкою в ялиннику, де зазвичай ховали нехрещених дітей; місце древнього поховання, що зазвичай знаходиться на високому місці, зарослому лісом, деревами" [СРНГ 9, 68], жаль "місце спільного поховання, куди складалися трупи, які знаходили на дорогах; могильні насипи над могилами покручеників (робітників на відхожих промислах)" [там само], блр. жальня, жальнік "могилки" [SEK 5, 313], пол. zalik "урна з попелом померлого" [SW 8, 687], zale, zalisko, zalnik "дохристиянські поховання спалених небіжчиків" [там само]; до польських відповідників слід додати топонім Zale (назва поганського місця поховання в кашубському ареалі) [SEK 5, 313].

А.С. Львов натомість стверджує, що подібні слова є рефлексами іє. *gel - "збирати в купу, стискать, м'яти" і первісно позначали надгробні будівлі на тих могилах, де не було спалювання трупівЛьвов А.С. Заметки о словах // Русский язык в национальной школе. - 1959. - № 1. - С. 66. . Однак іще Ф. Міклошич зазначив, що словом zale називали як сучасні могили, так і могили зі спаленими в них трупами [Mikl.406]. Питання про те, чи не є пол. zal, подібно до лат. urna, умотивованим значенням спалювання, порушив у своєму етимологічному словнику А. Брюкнер [Bruckner 661]. Ми дотримуємося саме такої точки зору й виводимо псл. *zab, *zalisko, *zalbnikh із псл. *zaliti, *zaliti "горіти, палати, жевріти". Переконливим аргументом на користь етимологічного зв'язку псл. *zal - із гніздом псл. *gor - / zar - є відомості нижньолужицької мови, де в основах дериваційно паралельних відображень *zal - / *zar-^w, поряд із фонетичною варіативністю, спостерігається стабільність семантики, пор., з одного боку, нл. zal "горе, досада, туга", zaloba (вл. zaroba)"тс.", zalob'ene "плач, ридання, дорікання", zatoc, zatoscene "тс.", zatowar "про того, хто в жалобі", zal "зневіра, смуток" і, з другого, zarba "смуток, горе, нарікання", zaroba "тс.", zaris "піклуватися, охороняти; обманювати, займатися здирництвом" [Мука 2, 1136-1139]. Семантика нижньолужицьких рефлексів псл. *zal - у загальнослов'янських масштабах відповідає співвідношенню назв місць поховань із коренем *zal - і словам із вторинним значенням псл. *zaliti "жаліти, оплакувати, бути в жалобі".Л.Т. Вигонна слушно підкреслює, що узагальнено-емоційне значення псл. *zab, *zaliti, котре зараз є розповсюдженішим і спільнослов'янським, має оцінюватись як вторинне, оскільки поєднання в межах спільного етимологічного гнізда семантем горіння (спалювання) і болю (суму) є характерним для індоєвропейських мов (пор. дінд. sokah "полум'я, жар; страждання, горе") Аналогічне явище спостерігається в дублетах основ типу *dobr - / dobl-, *bher - / bhel - "блищати" тощо; див. Бенвенист Э. Индоевропейское именное словообразование. - М.: Изд-во иностр. лит., 1955. - С. 65. Выгонная Л.Ц. (без назви) // Беларуска-польскія ізалексьі. - Мінск: АН БССР, 1975. - С. 24. . Іншими словами, наявність семантичного варіанту "сумувати; горе" у значеннєвій структурі слів із вихідним значенням "горіти, палити" є цілком закономірним і становить важливу типологічну закономірність еволюції даного розряду лексики.

Відповідним чином, псл. *zarb, *zarisce і *zab, *zalisko слід розглядати як етимологічні кореляти, що походять від праслов'янських основ *zar - /*za-, які становлять результат розвитку кореня іє. *<f-her - /*g~hor - і його /-дублета *cg~hel - з тотожною семантикою "горіти, палати". Використання континуантів псл. *zab для позначення могильних споруд і пагорбів, недиференційованих щодо способу поховання (як у рос. діал. жаль), є результатом деетимологізації древнього *zalb, *zalbnikh і узагальнення первинного значення "могила зі спаленим тілом (попелом)" > "поховання взагалі".

Насамкінець відзначимо, що хоча за своєю основною жанровою належністю роман Ю. Крашевського "Давня легенда" вписується у власне художню літературу, але за своїм позахудожнім історичним змістом він виявляється ближчим до жанру наукової (також і науково-популярної) літератури, як тодішньої, так і сучасної. Навпаки, цей роман різко відрізняється від сучасного, постмодерністичного парагенологічного утворення під назвою "псевдо-слов'янські фантазії", і яке є головно розважальною сумішшю квазіслов'янських реалій та анахронічних елементів вірувань і демонологій. Отже, і в цьому плані спадщина Ю.І. Крашевського зберігає своє значення - як взірець для наслідування.

Список умовних скорочень