Шевченко-пророк

Шевченкові було приємно побачити Максимовича, видавця українських народних пісень (1827, 1834), які були важливим джерелом для його поетичного натхнення, і з яким Тарас познайомився ще у домі Гребінки (1836 р., див. вище). Тоді ж Тарас стрінувся уперше ще й з Паньком (Пантелеймоном) Кулішем (1819-1897), тим “самозванчим” аристократом духу, але все-таки талановитим естетом, всебічним письменником, поетом, істориком та фольклористом, а перш усього людиною великого, хоч не раз змінливого темпераменту та з унікальною на ті часи візією великої української літератури. Вплив Куліша на Тараса був унікальним. Шевченко боровся проти автократичного й аристократичного Панька, який єдиний відважився критикувати його поезії, але все-таки признавав авторитет Куліша у справах естетики поетичного слова [42]. П'ять історичних місць в Україні особливо цікавили Шевченка, і він їх відвідував двічі, у 1843 та 1845 рр.: острів Хортиця, де колись була Запорозька Січ; Суботів і Чигирин, зв'язані з особою та ділами Богдана Хмельницького; Батурин - столиця гетьманів XVII-XVIII ст. [37, с. 41]; “Межигірський Спас” (біля Києва), де згідно з легендою, в яку вірив Шевченко, закінчив своє життя улюблений герой Тараса фастівський полковник Семен Палій (помер 1710 р.), та Холодний Яр (урочище в лісів Чигиринському повіті) [9, с. 323], із Мотрониним монастирем, де у 1768 р. збиралися гайдамаки.

У поворотній дорозі до Петербурга Шевченко затримався в лютому 1844 р. в Москві, де зустрівся з двома великими людьми, що стали його друзями на все життя. Першим був Осип Бодянський (1808-1877) [43, с. 34-44; 4, с. 29, 30], визначний славіст-філолог, видавець давніх текстів. Власне у домі Бодянського побачив Тарас щойно відкритий Михайлом Погодіним рукопис “Літопису” Самійла Величка, найдокладніше джерело козацької історії, що ним до своєї смерті поет буде зачитуватися [44, с. 61-88]. Другий друг, колишній кріпак, як і Тарас, це знаменитий актор Михайло Щепкін (1788-1863), грою якого та “Записками артиста” Шевченко захоплювався та сердечно любив [45].

Під впливом пережитого поетом в Україні та отих зустрічей у Москві Шевченко написав 19 лютого 1844 р. ще у Москві свій рефлективний твір “Чигрине,Чигрине...” а 8 липня 1844 р., вже у Петербурзі, він створив один з найбільших шедеврів світової літератури - “Сон” (“У всякого своя доля”).

Друга подорож Шевченка по Україні (березень 1845 - арешт 17 квітня 1847 р.), яку по-мистецьки недавно (у 1985 р.) відтворив Петро Жур у своїй “Думі про огонь” [9, с. 116-118], ще більше скріпила зв'язок поета з читачами; і його виключне становище в колах української культурної еліти було тепер поза всяким сумнівом.

Оця подорож також поширила його безпосереднє знання батьківщини ще на Волинь (особливо Берестечко, місце битви 1651 р. [19, с. 64], колишній культурний осередок Острог, Луцьк, Кременець та Почаївський монастир), на батьківщину Котляревського - Полтавщину, та ще на Поділля (Кам'янець- Подільський) [37, с. 276-278]. Шевченко також відбув “прощу” до Ніжинської гімназії, що видала стільки українських талантів.

Але він постійно повертався до Чигирина, вітчизни Богдана, де на могилах біля чигиринських шляхів знаходив ще справжніх кобзарів, слухав їхні пісні, обмінювався з ними думками та розмовами.

Власне це не була подорож. 22 березня 1845 р. Шевченко дістав у своїй Академії звання “вільного (“некласного”) художника” [46, с. 66] і тепер думав влаштуватися на постійно в Києві. Я не буду тут займатися його діями як співробітника “Тимчасової київської археографічної комісії” [4, с. 303-311]; знайомством (16 квітня 1846 р.) та дружбою з визначним істориком Миколою

Костомаровим (1818-1885) [2, с. 133-134, 138-140, 145-146], участю Тараса у діях Кирило-Мефодіївського братства [46, с. 88-132] та про іншу діяльність тепер посталої “української трійці” (Шевченко, Куліш, Костомаров), бо в основному я кінчаю свою розповідь початком 1846 року.

Друга зустріч поета з Україною та її провідними людьми, старшою і молодшою генераціями лівобережного освіченого панства, “людьми, що були при кермі українського громадсько-політичного і культурного життя”, що повірили у його спеціальну місію і прийняли як свого провідника і національного поета, зробила надзвичайне, потрясаюче враження на Тараса. Він жив у небувалому творчому піднесенні, до інтенсивності якого вже більше ніколи не повернувся. Між жовтнем і груднем 1845 р. написав 15 творів, серед них велику частину своїх найсильніших суспільно-політичних творів. Ось їх перелік: “Не завидуй багатому” (Миргород, 4 жовтня), “Не женися на багатій” (там же, 4 жовтня), “Єретик” (Мар'їнське, 10 жовтня), “Сліпий” (там же, 16 жовтня), “Великий льох” (Миргород, жовтень), “Стоїть в селі Суботові...” (Мар'їнське, 21 жовтня), “Наймичка” (Переяслав, 13 листопада), “Кавказ” (там же, 18 листопада), “І мертвим, і живим...” (В'юнище, 14 грудня), “Холодний Яр” (там же, 17 грудня), “Псалми Давидові” (там же, 19 грудня), “Маленькій Мар'яні” (там же, 20 грудня), “Минають дні, минають ночі...” (там же, 21 грудня), “Три літа” (там же, 22 грудня), “Заповіт” (Переяслав, 25 грудня) [47, с. 258-354]. Опісля слідувала семимісячна перерва. Наступний твір “Лілея” [47, с. 355-357] був написаний Шевченком у Києві аж 25 липня 1846 р.

Вже із самого переліку назв творів та їх дат і місця написання видно, що Миргород і село Мар'їнське (Мар'янське), яке розташоване біля нього, та Переяслав із селом В' юнище діляться славою місць найкращого натхнення поета. Мар'їнське належало поміщикові Олександрові Лук'яновичеві (1802-1879), що запросив поета малювати портрети своєї сім'ї і створив для того сприятливі обставини. Поет жив в окремому приміщенні, де у вільний час міг залишатися, читаючи книжки із багатої бібліотеки власника. Лук'янович, майор у відставці, цікавився громадськими справами; він згодом став миргородським повітовим маршалом (1847-1855). Брат його жінки Іван Шимков (Шимко; 1802-1836) був визначним декабристом і членом Товариства з'єднаних слов'ян [35, с. 41-42]. Атмосфера того дому і сусідських (про яких зараз нижче) сприяла натхненню поета і остаточному його переходові на гуманістичні, суспільно-політичні теми.

Власником В'юнища був гостинний поміщик і власник цікавої бібліотеки, переслідуваний режимом Степан Самойлов (1773-185?) [9, с. 193; 37, с. 170-177], що щиро піклувався Тарасом, і коли поет захворів у кінці жовтня 1845 р., він передав його під опіку свого приятеля - лікаря і викладача медицини в Переяславській семінарії Андрія Козачковського (1812-1889) [2, с. 308].

Козачковський виявився конгеніальним поетові, у них зав'язалася досмертна дружба (див. присвяту до “Давно те діялось”) [40, с. 63-67]. Козачковський допомагав пізніше засланому поетові та зібрав велику колекцію Шевченкових малюнків.

Шевченко виразно оцінив роки 1843-1845 як особливі у його творчості. Десь при кінці 1845 р. і на початку 1846 р. у Козачковського в Переяславі, після видужання з важкої недуги він склав великого формату і гарно технічно виконаний альбом своїх творів, якому і дав назву “Три літа”, себто роки 1843, 1844 і 1845. У цей збірник увійшло 23 твори на загальноукраїнські суспільно- політичні теми, з яких найраніший (9 жовтня 1843 р.) - це “Розрита могила”, а найпізніший (з 25 грудня 1845 р.) - “Заповіт”.

Альбом “Три літа” відкриває Шевченків малюнок пророка [48], на зворотній сторінці - автопортрет (властиво автошарж) Шевченка, а потім після заголовної картки, де, як у більшості заголовків у тім альбомі, букви виконані в стилі урочистого каліграфічного півуставу сімнадцятого століття, на сторінці третій поміщено епіграф із Старого Завіту (церковнослов'янською мовою), названий поетом як “Молитва Ієремії пророка”:

Отцы наши согрЪшиша, і нЪсть ихъ,

Мы же беззаконія ихъ подяхомъ.

Рабы обладаша нами, избавляющаго

НЪсть оть руку ихъ.

Князи въ рукахъ ихъ повЪшены быша,

СтарЪишины не прославышася.

Избранніи плачь подяша, и юноши

В кладъ изнемогаша.

И старцы отъ врать оскудЪша, избранніи

оть пЪсней своихъ умолкоша [48, с. 8].

Тут ідеться про плач Єремії, глава 5, вірші 7, 8, 12-14. Пророк, що ізбавляє свій поневолений народ - це найвища тема романтичної поезії. У часи Шевченка пророк - це віщий поет [47, с. 204-218]. Такий “профетизм” найсильніше виявився у творчості Адама Міцкевича, особливо у третій частині його “Дзядів”. Це, мабуть, не випадково, що Шевченко в домі Афанасьєва-Чужбинського в Ісківцях власне ще у 1843 р., під час першої своєї подорожі по Україні прочитував цей твір.

І так само не випадково, що тепер Шевченко зібрав свої твори нового типу в альбомі з багатомовним заголовком “Три літа”, вибравши для нього титульний портрет пророка, очевидно Єремії, та епіграму із п' ятої глави його плачу.

Там подана трагічна ситуація євреїв, що за гріхи батьків попали під зверхніх чужинців. Оті ж колишні раби тепер володіють євреями. Князі їхні повішені, старшини на мають визнання, молодші забрані на примусові роботи, а вибрані поети-пророки замовкли.

Очевидно ситуація ассирійської неволі євреїв тепер повторилася на Україні з українцями-козаками після ліквідації Гетьманщини. Тільки слово поета-пророка може спасти його нарід. Після тяжкої хвороби виздоровілий поет Шевченко приймає на переломі 1845-1846 років рішення. Так, як у 1843 р., після чотирирічного вагання, боротьби між своїми двома покликаннями він вирішив замінити палітру художника на перо національного поета, так тепер, три роки пізніше, він зрозумів, що його завдання далеко вище: він усвідомив собі, що він не тільки поет, він - натхненний провідник, він - пророк, Єремія України [49, с. 185-189, 234-247]. Тому він вмістив після портрета Єремії та його слів свій автопортрет, за яким слідують його, Тарасові слова - об'явлення, з яким він звертається до свого занімілого народу, щоб його розбудити, надихнути до визвольної дії.

Його об'явлення - це, власне, “Три літа”.

Ось так Шевченко-пророк - народився.

Список використаних джерел

1. Повне видання творів Тараса Шевченка у 14 томах. - Чікаго: Видавництво Миколи Денисюка. 1958-1963. (Тут у тексті цитується: Твори. - Вид. Денисюка. - Т. 11. - С. 48-52.

2. Спогади про Тараса Шевченка, упорядкували Василь Бородін та Микола Павлюк. - Київ, 1982, цитується: Спогади. - С. 51 (спогади Михайла Чалого, 1816-1907).

3. Jdrzejewicz J. Noce ukrainskie, albo rodowod geniusza. - Варшава, 1970. - С. 86-87.

4. Тарас Шевченко. Повне зібрання творів. У 6 т. / Ред. Микола Гудзій. - Київ, 1964 (цитується: Твори. - Ред. Гудзій). - Т. 6. - С. 110 = укр. пер. Твори. - Вид. Денисюка. - Т. 10. - С. 110-111.

5. Шевченко Т. Документи та матеріали до біографії (1814-1861) // За ред. Євгена Кирилюка. - Київ, 1982. (Цитується: Документи). - Ч. 7. - С. 9.

6. Документи. - Ч. 9. - С. 10.

7. Документи. - ЧЧ. 10, 11. - С. 10-12.

8. Твори. - Вид. Денисюка. - Т. 11. - С. 61-62.

9. Шевченківський словник. У 2 Т. / За ред. Євгена Кирилюка. - Київ, 1976-1977. - Т. 2. 10. Спогади

Размещено на Allbest.ru