Особливості персонального та темпорального дейксису в художньому романі (на прикладі роману Н. Фарга “J'etaisderrieretoi”)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості персонального та темпорального дейксису в художньому романі (на прикладі роману Н. Фарга “J'etaisderrieretoi”)

У представленій статті висвітлюється питання ролі дейктичних елемен-тів у дискурсі роману. А саме, дейктичне вживання особових займенників, яке відіграє дуже важливу роль у цьому романі, зокрема у відношеннях наратора та потенційного читача.

Ключовi слова: дейксис, дейктики, особові займенники, наратор, читач

В представленной статье освещается вопрос о роли дейктических эле-ментов в дискурсе романа. А именно, дейктическое употребление личных местоимений, которое играет очень важную роль в этом романе, в част-ности в отношениях рассказчика и потенциального читателя.

Ключевые слова: дейксис, дейктики, личные местоимения, нарратор, читатель. дейктичний роман фарг займенник

The present article highlights the role of deictic elements in the discourse of the novel. Namely, the deictic use of personal pronouns, which plays a very important role in this novel, particularly in the relationship of the narrator and the potential reader.

Key words: deixis, deictics, personal pronouns, narrator, reader.

Характeрнoю ocoбливicтю лінгвістичних дocлiджeнь на cучаcнoму eтапi є вивчєння мoви як антрoпoлoгiчнoгo фeнoмeна. Цє пeрeдбачає рoзгляд різних аcпeктiв людського буття i йoгo вiдoбражeння в мoвi. Прoвoдятьcя дocлiджeння нє тільки мoви i мoвлeння, а й мoвнoї пoвeдiнки людини, мoвнoї ocoбистoстi i прoблeм її фoрмування. У цєнтрі уваги oпиняєтьcя комплексне вивчєння мoвних засобів, що використовуються в певних комунікативних ситуаціях. Мовні одиниці, значення яких пов'язують з комунікацією, відносять до дейктичних елементів, орієнтованих на мовця та слухача. Дейктичні елементи встановлюють відносини учасників комунікації один до одного та реалізацію мовного акту в просторі та часі.

Проблеми функціонування дейктичних елементів у процесі мовної комунікації в різних мовах досліджували багато науковців. Серед них, зокрема, такі: Магу-Аппіск МогеІ, Laurent Danon-Boineau, Ch. Ріегсе, R. Jacobson, E. Benventete, А. Rousseau, G. Kleiber, H. Castaneda, А. ВогіІІо, J. Lyons, A. Burks, М. Bennett, К. Бругман, К. Бюлер, Ю. Д. Апресян, А. В. Кравченко, Г. Шамова, С. I. Терехова, Н. Д. Арутюнова, O. В. Падучева, I. А. Стернін та інші [2; 3, 10; 21; 23].

Сучасний тлумачний словник дає наступне тлумачення поняття дейксису: (від грец. derns - вказівка), значення, функція вказівки, співвіднесення з осо-бами, предметами або подіями, що знаходяться в тому чи іншому відношенні до мовця абомоменту мовлення [7].

К. Бругман та К. Бюлер називали ці лінгвістичні одиниці “дейктиками” [4; 22], О. Есперсен, а за ним і Р. Якобсон “шифтерами” (embrayeurs) [4; 5], Г. Рей- хенбах “самозворотні знаки” (tokenreflexivessigns) [3, с. 198], Ч. Пірс “індекси” [11], Дж. Бар-Хіллел “індексальні вирази” (^ex^^p^s^) [12], Е. Бенвеніст “самореференційні вирази” (expressionssui-rёfёrentieNes) [13], Б. Рассел “егоцент-ричні частинки” (раїїісШіеге ёgocentriques) [23], А. Беркс “індексальні символи” ^утЬо^ mdex^ux) [15].

Так, Т. Фрейзер та А. Жолі дають наступне тлумачення дейктичним вира-зам: “... морфеми, які виражають простір, та (...) вираження часу в формі простору” [18]. Таким чином, ми позначаємо дейктики як лінгвістичні одиниці, які мають функцію позначення та потребують комунікативної ситуації. Французький лінгвіст Ж. Мунен визначає дейктики як клас форм без конкретного позначення, референційне значення, яких змінюється і сутність якого не можна зрозуміти за межами комунікативного акту [24].

Ж. Дюбуа тлумачить поняття “дейктик” як “будь-який лінгвістичний еле-мент, який в висловлюванні посилається на: 1) ситуацію, в межах якої відбува-ється мовне висловлювання; 2) момент висловлювання (час та вид дієслова); 3) суб'єкт мовлення (модальність); так само дейктиками є вказівні прийменники, прислівники місця й часу, особові займенники, артиклі...” [16]. О. Дюкро, Ц. Тодоров називають “дейктиками” висловлення “референт яких визначається лише по відношенню до співрозмовників (...). Таким чином, займенники першої та другої особи відповідно позначають особу, яка говорить та особу, до якої звертаються. (...)” [17]. За К. Кербра-Орекйоні, дейктики це “лінгвістичні одиниці семантико-референційне функціонування яких включає розгляд деяких скла-дових елементів комунікативної ситуації, а саме: роль, яку відіграють в мовлен-нєвому акті висловлювання його учасники; просторово-часове положення мовця, який здійснює мовленнєвий акт та, відповідно, адресата” [21, с. 41].

Основні властивості дейктичної лексики Ю. Д. Апресян розглянув в “Дейксис в лексике и грамматике и наивная модель мира” (1986 р.) [2]. На думку Ю. Д. Апресяна, дейктична лексика - егоцентрична. Лінгвіст розглянув опозиції дейксису (протиставлення ближнього та дальнього дейксису), поняття “первин-ний” та “вторинний дейксис”, “темпоральний” та “просторовий дейксис”, “наївну картину” простору та часу, яка є національно специфічною, дейктичне поняття спостерігача [2, с. 274-280].

О. В. Сухая розглядає виразні властивості персонального та просторового дейксису в художньому тексті [9]. Азієва С. О. розглядає в своїй статті деякі способи вираження темпорального дейксису вказівними займенниками в англійській та аварській мовах [1].

Таким чином, функціонування дейксису здійснюється в трьох напрямках: простір, час та учасники мовного акту. Відповідно мова йде про персональний (особовий) дейксис, виражений особовим, присвійними, зворотніми займенника-ми, та часовий (темпоральний) дейксис, який дозволяє встановити опис часу розповіді і час події.

На прикладі роману французького письменника Ніколя Фарга ми роз-глянемо дейксис особи та часовий дейксис, адже дейктичні одиниці особи відіграють важливу роль у дискурсі роману.

Дейктичне вживання особових займенників відіграє дуже важливу роль у цьому романі, зокрема у відношеннях наратора та потенційного читача. Ми зосе-редимо нашу увагу на двох формах займенників: першої та другої особи однини, які є основною складовою побудови комунікації в романі. Розглядаючи заголовок роману J'etaisderrieretoi, ми бачимо, що ці два особові займенники в назві налаштовують читача на контакт з романом. Не знаючи змісту роману, читач задається питанням хто є ці `]е” та “tor. I вже на самому початку розповіді ми дізна-ємося що `]е” - це невідома італійка, яка залишила свій номер телефону наратору. В той самий час “tor з заголовку роману в подальшій розповіді стає `]е” таким чином, вказуючи на автодієгетичного наратора в творі. В термінології Ж. Женетта, автодієгетичним є той наратор, який розповідає про подію, в якій він є протагоністом і водночас це є і сам автор [5]. Протягом усієї розповіді читач не має більшої інформації про цього наратора, він весь час залишається `]е”, першою особою однини. Як стверджує О. О. Попова [6], в тексті, написаному від 1-ї особи, розповідь прикріплена до того, хто її розповідає, тобто виконує всі функції мовця: суб'єкта мовлення, суб'єкта свідомості, суб'єкта спостерігача, суб'єкта дейксиса. Наратор представлений у першій особі однини і його ім'я залишається невідомим.

Отже, автодієгетичного наратора ми розрізняємо за першою особою однини “je” (“я”) та похідними від неї формами “me” та “moi”. Ми проілюструємо це наступним прикладом: “таі^епаП me voHa, je sws la”; “je те sentais”, “Et moi, tu пе рейх pas savo^ сотте j'etate heureux”.

Інша поширена форма займенника в романі це “tu”, “tor, Че” (“ти”, “тобі”), яка в даному романі позначає нарататора, потенційного читача, до якого звертається наратор. Наратор напряму комунікує з потенційним читачем, ставлячи йому питання, звертаючись до нього: “tu sais”, “je ne sais pas si tu as remarque”, “tu vois ce que je veux dire?”, “je peux te dire”, “T es sQr?” [26, p. 25].

Такий ви6ір нарататора дозволяє наратору вживати розмовний стиль відносно потенційного читача. Слід також звернути увагу на те, що наратор упро-довж усього роману звертається до читача на “ти”. Хоча б логічним було звернення до читача в другій особі однини, оскільки “розмова” в романі відбувається між незнайомими: наратором та читачем. Проте звернення до читача на ти створює враження близькості, довірливої, частково приватної бесіди. Тобто повістувала звертається до якогось конкретного читача. Автодієгетичний наратор напряму звертається до нього: “Erodietrodite: tisaisceque gaveutdireenfrangais” або “C'estcompletementidiot, non ?” [26, p. 11]. Це частіше відбувається в формі поставлених питань до читача в прямій мові та в формі виразів: “jetejure”, “tusais”, “tuvois” [26, p.11, p.14], які є свого роду наративними стратегіями зворотнього зв'язку (feedback) та слугують для того, щоб підтримувати бесіду. Те, що часто в романі вживається “je” (займенник першої особи однини) говорить про важливість автодієгетичного наратора. Оскільки саме його розповідь є значущою, і саме він є головним героєм роману в той час, коли потенційний читач, до якого він звертається, слугує підтвердженням його розповіді, ніби є близьким другом.

Переважне вживання за “je” в розповіді історії та звертання до читача напряму виключають у цьому творі непряму вільну мову. В непрямому вільному мовленні підрядне речення, яке містить enoncecite, позбавлене головного речення. Таким чином не вистачає шифтерів discourscitant (слова автора [8, с. 97]), також змінені часи дієслів, що унеможливлює встановити мовця (locuteur). Таким чином, дискурс у романі “J'etaisderrieretoi” характеризується відсутністю шифтерів discourscitant ('мова персонажів [8, с. 97]). Внутрішнє мовлення, направлене на конкретного читача, робить неможливим вживання непрямого вільного мовлення, оскільки автодієгетичний наратор експліцитно домінує в дисурсі. Є лише один голос, який веде розповідь і це є голос наратора, який звертається до читача через пряму мову.

Розглянувши особовий дейксис роману, перейдемо до темпорального дей-ксису, оскільки просторовий дейксис дає достатньо багато інформації щодо ситуації висловлювання, оскільки вони показують момент висловлення. Розглянемо спочатку граматичні способи та часи дієслів у романі, які дозволять нам зрозуміти яким чином побудована сама розповідь.

Висловлювання в романі передаються дієсловами в чотирьох формах дійсного способу (Indicatif): Present, Imparfait, Passe compose et Plus-que-parfait. Саме ці чотири граматичні часи ми зустрічаємо впродовж всієї розповіді в романі. Наприклад, Futur simple de I'Indicatif майже відсутній за виключенням декількох фрагментів: “On sait rien l'un de I'autre, on ne se reverra pas...” [26, p. 95]; “... je ne la reverraiplus et c'est mieux comme ga” [26, p. 123].

Ми можемо зробити висновок про те, що простий майбутній час не є важливим для висловлення, передачі думок, оскільки вся розмова точиться навколо автодієгетичного наратора та його бажання висловити те, що він відчуває, та розповісти те, що з ним трапилося, тобто “поринути” в минуле. Тому логічним зда-ється, що теперішній та минулий часи відіграють важливішу роль у мовленні, ніж майбутній час. Presentdel'Indicatif вживається наратором, щоб звертатися до читача та зокрема, щоб аналізувати свою історію та почуття. “Bon, moi, a aucun moment je n'aivraimentpense a me faire prescrire du Prozac parce quej'ai,au fond, jecrois, un ego surdimensionne qui me faittoujours me maintenir latetehors del'eauet toujoursretomber surmes pattes, quoi qu' il arrive” [26, p. 13]. “Je rentre en taxi avec mes parents dans l'apres-midi” [26, p. 89]; “Je te saoulepas, la? T'es sur? Mais je m'en tape finalement, qu'on m'ecoute ou pas. Maintenant je parle. Et il se passe toujours quelque chose quand tu parles” [26, p. 17].

Тоді як форми Passe de l'Indicatif використовуються для того, щоб описати минулі події: “Comme il voyait bien que je ne pigeais pas, il s'est naturellement tourne vers mon pere et ma belle-mere qui, eux, parlent l'italien, et il leur a expliquequ'il y avait une fille a la table derriere la notre qui avait tenu absolument a me remettre son numero de telephone” [26, p. 12]. В романі відсутній минулий час Passe Simple. На думку Е. Бенвеніста, Passe simpleне є дейктичним часом [14]. Дискурс та граматичні часи дискурсу є дейктичними, а, отже, вплетені в ситуацію мовлення. Це і пояснює відсутність Passe simple [25] в мові автодієгетичного наратора тим, що наратор не відчуває темпоральної відстороненості від зображених ним подій, він дуже близький до подій, які він розповідає читачу. Разом з тим розповіді бракує хронологічного порядку. Наратор розповідає про один період зі свого життя. Наратор веде розповідь, під час якої він перебиває себе, повертаючись до моменту розповіді, де він зупинився, або ж переходить до іншого моменту оповіді.

(1)“J'appelle a Paris, je tombe sur Alexandrine superfroide, [..] je passe une heure et quart au telephone a tenter de me justifier en vain" [26, p. 52] (2) “Je reste une demi- heure prostre sur cette terrasse, mes pensees dans un cul-de-sac, en essayant vainement de ne penser a rien pour m'apaiser la tete" [26, p. 53]. В епізоді (1) наратор веде розповідь про розмову телефонний дзвінок дружині, про їхню розмову. Тобто він час від часу розмірковує над чимось, розповідає про свої переживання. Є тераса, до якої “він повертається” час від часу, відриваючись від своїх думок. I знову йдуть роздуми (3), думки і через певний проміжок часу наратор повертається вкотре до тераси: “Отже, ти трохи розумієш стан в якому я знаходжусь зараз на терасі...”(3) “Tu vois done un peul' etat dans le quel je suis sur la terrasse de mon pere, juste apres ce coup de fil deprimant a Alexandrine" [26, p. 78].

Оскільки Passe smple слугує для того, щоб описувати події в послідовному порядку, тож відсутність цього часу можна пояснити відсутністю хронологічного опису подій. В свою чергу, Passe compose відіграє достатньо обмежену роль у розповіді по відношенню до Present та Imparta! Так само як і Passe smple, Passe compose є притаманним для художніх творів, у яких ці часи чергуються. Діалогічне мовлення в романі “J'ёtaisdemёretoi” виключає часте вживання Passecompose.

Ми бачимо, що вживання P^e^der^d^^ слугує для того, щоб “зафіксу-вати” цей дискурс в P^e^der^d^^ читача. Така стратегія вживання часів сприяє створенню враження ведення розмови між наратором та читачем. У той же час це говорить про те, що для наратора важливим є момент мовлення, момент, коли його історія розповідається конкретному читачу.

Отже, вживання P^e^der^d^^ різних форм Passedel'Indicatif, відсут-ність Passesmple, - передає нам бажання автодієгетичного наратора впливати на людину, яка слухає уважно, щоб розповісти все, що з ним трапилося, і водночас щоб віддалитися від неї, щоб проаналізувати себе та свої вчинки.

Крім дієслів, є слова, або групи слів, які мають темпоральне значення, вказуючи таким чином на брак хронологічного порядку розповіді. Отже, розглянемо основні часові дейктики від самого початку оповіді. Наприклад, на перших сторінках роману: “alafindurepas”, для того щоб вказати момент часу, коли наратор отримує записку від незнайомої італійки. Потім наратор починає пояснювати, що він почував себе погано “cesoir-la”, щоб відразу перейти до подій, які з ним трапилися “unmoisauparavant”, що стало причиною його теперішнього стану. Він починає розповідати в деталях про свій стан душі, щоб потім розповісти як йому вдалося зрозуміти “aujourd'hui” всю тяжкість його становища. Потім він знову переносить свою розповідь до першого сеансу з психологом, який відбувся “aumoisdejuin”, щоб потім відразу повернутися до “aujourd'hui”. Цей процес прослідковується у всьому романі, імітуючи таким чином внутрішній процес думок, почуттів автодієге-тичного наратора. Слід зазначити, що вказівники часу в романі є досить розмитими. Ми бачимо, що вони слугують для того, щоб розрізнити різні часові моменти в роз-повіді наратора, проте водночас наратор не ділиться з читачем тим фактом, коли саме трапилися ці події. Наступне дає підставу думати, що наратор знає, коли саме відбувалися ці події, проте не вважає за потрібне ще раз повторювати це комусь іншому. Нестача точної інформації щодо часових епізодів у розповіді також свідчить про відсутність логіки у внутрішньому мовленні автодієгетичного наратора.

Отжє, пeрсoнальний дєйксис, який ми рoзглянули на прикладі данoгo твoру, є складoвим єлємєнтом фoрми та структури ^oro рoману, вживається для характо- ристики вiднoшeнь між мoвцeм та адрeсатoм, а самe в тому, щo завдяки йoму ствoрюється вражeння “дружньoї рoзмoви” між наратoрoм та пoтeнцiйним чотячєм. У той жє час, той факт, щo автор у рoманi витористовує пeрeважною більшістю самe займeнник пeршoї oсoби oднини свідчить прo глибoку структуру рoману, а самe прo внутрішнє мoвлeння та тє, щo рoман ніби був написаний для ятогось кoнкрeтнoгo читача. Ці дейктичні елементи створюють ефект інтимності розповіді. Темпоральні дейктичні елементи в романі в свою чергу позначають позицію мовця в часі в момент висловлювання. Нами не був розглянутий просторовий дейксис. Oтже, перспективою наших подальших досліджень ми вважаємо вивчення способу вираження просторового дейксису у французькому художньому тексті.

Література

1. Азиева С. О. Выражение темпорального дейксиса в системе указателей в английском и аварском / С. О. Азиева // Современные проблемы науки и образо-вания. - 2007. - № 3. - С. 112-117.

2. Апресян Ю. Д. Дейксис в лексике и грамматике ин аивная модель мира / Ю. Д. Апресян // Семиотика и информатика. - М. : ПИКВИНИТИ, 1986. - Вып. 28. - С. 272-298.

3. Беллерт И. Об одном условии связности текста / И. Беллерт // Новое в зарубежной лингвистике. - М., 1978. - Вып. VIII : Лингвистика текста. - С. 172-207.

4. Бюлер К. Теория языка / К. Бюлер. - М. : Прогресс, 1995. - С.74-136.

5. Женетт Ж. Границы повествовательности / Ж. Женетт // Женетт Ж. Фигуры. Работы по поэтике : в 2 т. - М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998.

Т.1. - 1998. - С. 283-299.

6. Попова Е. А. Коммуникативные аспекты литературного нарратива : дисс. ... доктора филол. наук / Попова Е. А. - Л., 2002. - 655 с.

7. Современный толковый словарь. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.diclib.com/cgi-bin/d1 .cgi?l=ru&base=modern епсусі&раде=

showid&id=16862. - Назва з екрана.

8. Степанюк Ю. В. Проблемы перевода термина “авторская ремарка” на французский язык /. В. Степанюк // Вестник МГОУ. Серия “Лингвистика”: науч. журн. -

M. : МГОУ, 2011. - № 6. - С. 93-105.

9. Сухая Е. В. Выразительные возможности персонального и пространствен-ного дейксиса в художественном повествовании (на материале романа Дж. М. Кейна "Почтальон всегда звонит дважды"). Проблемы лингвистики и межкультурной коммуникации. - М. : Изд-во МГОУ, 2011. - Вып. 10. - С. 267-273.

10. Терехова Світлана Іванівна. Просторовий дейксис і способи його експлікації (на матеріалі української, російської та англійської мов) : дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.15 / Терехова Світлана Іванівна ; Київський держ. лінгвістичний ун-т. - К., 1998. - 201 с.

11. Аїкіп A. Реігсе оп ^е ^ех and ^ехісаі Reference. Transact^s of №е Charts S. Реігсе Society: A Quai^^y Joumal іп Атегісап Philosophy. - Volume 41; №тЬег 1. - Wh^r 2005. - П. 161-188.

12. Bar-Ніііеі Y. ^ех^і Expresses / Y. Bar-Ніііеі // Mrnd. 1954. - Vol. 63, № 251. - Р. 359-376.

13. Benveniste E. ProЫёmes de ііпди^^ие депегаіе / E. Benveniste. - Pans : Gabbard, соіі. “BiЫiothёque des sciences humans ”, 1966. - 357 p.

14. Blanche-Benveniste C. Appro^s de !a ^пдие par^ еп Йгап^^. s.L :Вгосїю. - 2010. - 175 p.

15. Burks A. W. Ісоп, Ыех and symbol. Philosophy and phenomenological research / A. W. Burks. - 1948-1949. Volume 9. - Р. 673-689.

16. Dubois J. et a!. Dictionnaire de linguistique / J. et a!. Dubois. - Pans : Larousse, 1973. - P. 137.

17. Du^t O. Dictionnaire encyclopedique des sciences du language / О. Du^t,

N. Todorov. - Pans : Seuil, 1972. - P. 323.

18. Fraser T. Le systёme de ta deixis. Esquisse d'une thёorie d^press^ еп anglais, dans Modёles linguistiques, I, 2 / T. Fraser, А. Joly. - 1979. - P. 97-157.

19. Jacobson R. Essate de linguistique gёnёrale / R. Jacobson. - Paris, ёd. Minuit. - 1963. - 214 p.

20. Jespersen O. Language, its nature, development and опдіп / O. Jespersen. - London : Allen & Unwin, 1922. - Р. 123-124.

21. Ке^гаЮ^с^о™ C. L'ёnonciationdelasubjectivitё dans іе langage / С. Kerbrat-Orecchioni. - Pans : A. Соіііп, 2002. - Р. 267

22. tosk M. La Cataphore / M.^sfr. - Paris : Presses ип^еге^і^ de France, cop.1989.- P. 33-34.

23. Kleiber G. Deictiques, embrayeurs, "token-reflexives", symboles indexicaux, etc.: comment les definir ?. In: L'Information Grammaticale. - 1986. - № 30. - Р. 3-22.

24. Mounin G. Dictionnaire de la linguistique, PUF / G. Mounin. - Paris, 1974. -

340 p.

25. http://fr.wikipedia.org/wiki/Pass%C3%A9 simple. - Назва з екрана.

Ілюстративний матеріал:

26. Fargues Nicolas. J'etaisderrieretoi / Nicolas Fargues. - s.l. : P.O.L. editeur, 2006. - 240 p. Размещено на Allbest.ru