Поетичний переклад як особливий вид творчої діяльності (на матеріалі перекладів Р.М. Рільке)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поетичний переклад як особливий вид творчої діяльності (на матеріалі перекладів Р.М. Рільке)

Статтю присвячено дослідженню особливостей перекладу поетичних творів як особливого виду художнього перекладу. Матеріалом дослідження слугували оригінали віршів відомого австрійського поета Р. М. Рільке та їх переклади В. Стуса. Розглянуто різні типи перекладацьких трансформацій та їх вплив при передачі індивідуального стилю Рільке, визначено наскрізні мотиви творчості та шляхи їх відтворення у вихідній мові.

Ключові слова: ВМ (вихідна мова), МП (мова перекладу), перекладацькі трансформації, художній простір, індивідуальний стиль, конгеніальність перекладу.

Статья посвячена особенностям перевода поэтических призведений. Материалом для исследования послужили стихи известного австрийского поэта Р. М. Рильке и их переводы на украинский язык, сделанные В. Стусом. Рассмотрены разные типы переводческих трансформаций, их влияние на сохранение особенностей индивидуального стиля Рильке. Определены сквозные мотивы творчества поэта и пути их воссоздания в языке перевода.

Ключевые слова: исходный язык, язык перевода, переводческие трансфор-мации, художественный простор, индивидуальный стиль, конгениальность перевода.

The present article is devoted to research the peculiarities of the translation of poetry as a special type of translation. Research materials are the original verses of the famous Austrian poet R.-M. Rilke and their translations of V. Stus. The different types of translation transformations and their influence in the transmission of individual Rilke's style are analyzed. The major motives of the poetry and the ways of its translation from German into Ukrainian are identified.

Key words: original language, language of translation, translation transformation, art space, individual style, congeniality of translation.

Переклад - одна з форм вираження взаємозв'язків між літературами, якій належить важлива роль у сприйнятті однією літературою спадщини іншої. Переклад художньої літератури відіграє важливу роль у сучасному світі. Він не тільки є засобом спілкування між народами, а й допомагає обмінюватись досвідом, культурними та літературними надбаннями.

Художній переклад є одним із найскладніших видів перекладацької діяль-ності, основним завданням якого є “відображення думок і почуттів автора прозо-вого або поетичного першотвору за допомогою іншої мови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови” [3, с. 205], що породжує певні труднощі, які постають перед перекладачем. Такий переклад дає можливість представникам різних культур обмінюватися духовними цінностями.

Переклад художніх творів, зокрема поезії, є однією з актуальних наукових проблем у загальній теорії перекладу, лінгвістиці та літературознавстві. Практика засвідчує, що переклад творів різних жанрів вимагає додаткового аналізу першотвору. І передусім це стосується творів віршових.

Створення ідеального перекладу віршів - це не тільки тема для філологіч-них дискусій, а й та мета, до якої прагнуть перекладачі. Щодо наукового підходу до цієї проблеми, то думки дослідників розходяться: від натхненного “за” до категоричного “проти”. Поетичний текст постає перед перекладачем як багато-рівнева система звуків, символів та образів, які не тільки потрібно представити, а й передати читачеві, який “не уявляє” всіх тонкощів роботи перекладача.

Порівняльне вивчення текстів вихідної мови та мови перекладу може охоп-лювати різні сторони формальної чи змістової структури текстів. Проте цен-тральним питанням теорії перекладу лишається всебічний опис та аналіз змістових відносин між цими текстами, розкриття поняття еквівалентності пере-кладу. “В першу чергу, - наголошує В. Комісаров, - завдання перекладача, без-сумнівно, полягає у відтворенні змісту першотвору. Та що це означає? Що становить зміст, котрий відтворюється? Які його компоненти і якою мірою вони відтворюються при перекладі? Відповідь на ці питання дає уміння описувати смислову структуру тексту та зіставляти елементи цієї структури в оригіналі й перекладі” [3, с. 20]. З іншого боку, поетичний твір становить систему словесних знаків, багато з яких, окрім конкретного денотативного значення, несуть ще й більш загальне, тобто входять до більших знакових комплексів. І самі ці знакові комплекси, тобто “окремі модифікації гри слів є елементами відомого стилістич-ного замислу і таким чином у свою чергу входять до комплексів вищого порядку” [6, с. 345]. У тексті поетичного твору “присутні” слова, які своєю семантикою чи стилістичним забарвленням розкривають його глибинну ідею, тобто несуть власне характеристичну функцію. Окреме слово в поетичному тексті часто виступає водночас у декількох семантичних контекстах. Кожен перекладач може сприймати його по-різному, й зовсім інакше воно може прозвучати для читачів.

Найпродуктивніший внесок у розвиток вітчизняної теорії поетичного пере-кладу належить таким дослідникам, як П. Бех, М. Дудченко, Л. Коломієць,

A. Мішустіна, А. Содомора, О. Чередниченко. На сучасному етапі розвитку укра-їнського перекладознавства, на жаль, не існує цілісної теорії перекладу вірша, яка б обґрунтовувала специфіку поетичного перекладу, зумовлену багатопла-новою смисловою природою поезії. Сприйняття художньої літератури в перекладі, як показує досвід, не завжди адекватне тому, що хотів автор довести до читача. Інколи ми забуваємо про особу самого автора, про те, чи дійсно в перекладі твору відтворено індивідуальність авторської манери, що є в оригінальному тексті. Ми, не задумуючись, сприймаємо переклад як першотвір. Однак, на жаль, часто в перекладі маємо зовсім інше висвітлення тих проблем, життєвих ситуацій, конфліктів тощо, які намагався донести автор. Наявні, вдало підібрані яскраві художні засоби, використані перекладачем, унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо адекватності перекладу. Проте, чи завжди вони відтворюють зміст тексту-оригіналу, - це вже зовсім інше запитання, відповідь на яке залишається відкритою.

Вивчення художнього твору як явища мистецтва слова й визначення способів його перекладацького аналізу здавна привертало увагу науковців. Са-модостатність національної літератури визначається у певному сенсі її здобутками в царині перекладу рідною мовою творів митців світової величини. У цьому контексті видатному австрійському поетові ХХ століття Р. М. Рільке в Україні пощастило: його твори перекладали найчастіше і справжні метри пере-кладу, серед яких найчільніше місце належить Василю Стусу, мотиви творчості якого тісно переплітаються зі світобаченням самого Рільке, поетична спадщина якого змогла синтезувати в собі різноманітні культурні традиції, залишаючись при цьому самобутньою. Творчість Р. М. Рільке не залишає читача байдужим, спонукає до роздумів над сутністю життя, а кожен перекладач вносить щось своє до першооснови його глибоко-філософського слова. переклад поетичний рільке стус

В Україні інтерес до творчості Рільке зріс у 60-70-ті роки минулого століття. Його вірші перекладають М. Бажан, М. Лукаш, Л. Первомайський,

З. Піскорська, Д. Павличко. У журналі “Всесвіт” (1968, № 2) була надрукована до-бірка поезій австрійського поета в перекладах Л. Первомайського та

B. Коптілова. Український читач уперше у повному обсязі ознайомився з творами Рільке в російських перекладах М. Цвєтаєвої, С. Хоружого, І. Рожанського, М. Баранович, В. Микушевича та ін. До творчості Рільке зверталися також М. Зеров, М. Йогансен, Л. Мосендз, М. Орест, Ю. Липа, Б. Кравців, М. Рудниць- кий, М. Тупайло, М. Новикова, А. Мойсеєнко, М. Москаленко та ін. Саме тоді часопису “Всесвіт” запропонував свої переклади і В. Стус, на яких ми зупинимося дещо детальніше у цій статті, мета якої - розкрити особливості поетичного перекладу віршів Р. М. Рільке Василем Стусом.

Любов В. Стуса до поезії Рільке найкраще віддзеркалена в його перекладах:

Wandelt sich rasch auch die Welt

Wie Wolkengestalten,

alles Vollendete fallt

heim zum Uralten.

uber dem Wandel und Gang,

weiter und freier,

wahrt noch dein Vor-Gesang,

Gott mit der Leier.

Nicht sind die Leiben erkannt, nicht ist die Leibe gelernt, und was im Tod uns entfernt, ist nicht entschleiert.

Einzig das Lied uberm Land heiligt und feiert.

Схожий до хмари, струмить світ безугавне, все досконале спішить

впасти в прадавнє.

Над походою віків вільно і гоже первісний лине Твій спів, гомін Твій, Боже.

Ще ми не взнали страждань, ще не навчились кохань, смерти глуха таїна слідом чигає.

І тільки пісня одна благословляє.

Порівнюючи переклад та оригінал, неможливо не помітити, що слово “die Welt” - “світ”, яке знаходимо в першому рядку оригіналу, Стус переставив у другий рядок, при чому поняття “Wolkengestalten” з другого рядка оригіналу перенесене в перший рядок - “хмари”. Цього роду зміна не порушує ані поетичної краси оригіналу, ані його гармонійно-ритмічної структури. Такого порушення немає в другій строфі, але в першому рядку передано два окремі і відділені німецькі іменники - “Wandel” і “Gang”, більш конкретними щодо значення українськими відповідниками - “походою віків”. Ці слова стоять в інших відмінках, що виглядає як певне відхилення від оригіналу, але це зрозуміло, виходячи з особливостей української мови.

Василь Стус звертався до поетичних збірок Рільке різних років. І, зрозуміло, перебуваючи в неволі, В. Стус не міг не перекласти “Пантеру” (“Der Panther”) - вірш, у якому втілена трагедія втраченої волі та незламності духу. Можна впевнено зазначити, що саме В. Стус найближче наблизився до оригіналу: оскільки в німецькій мові лексема “пантера” не жіночого, а чоловічого роду, то Стус заміняє жінку-пантеру чоловіком-барсом. Саме тому маємо в перекладі В. Стуса поезію “Барс”. Сама назва свідчить про чоловічу силу, мужність, незламність та нескореність духу:

Стусівський художній простір - не клітка в зоопарку, як у Рільке, це - в'язниця з її ґратами:

Йому несила втоми подолати Од миготіння нескінченних “ґрат”.

Неначе світ - це “ґрати”, “ґрати”, “ґрати”,

Помножені в очах увістократ.

Слово “ґрати” в українській мові має сильнішу конотацію, аніж його росій-ський еквівалент “решетка”, асоціюючись з поняттями “в'язниця”, “неволя”. Процитована строфа - це психологічний автопортрет перекладача-в'язня, для якого весь зовнішній світ “звузився” до прутів на вікнах реальної, а не уявної в'язниці. Металеві прути стали “категорією” Стусового життя. Та в цих же рядках відчутна і та велика воля (der grosse Willen), якої ніхто не може здолати. Василь Стус мав право написати: “Шкода, мій світ є інший від того, в якому жив Рільке”. Ці світи - світ Рільке та світ Стуса - зіставити неможливо. Можна зіставити хіба що їхнє прагнення повністю реалізувати своє призначення.

Теми, мотиви, ситуації в творчості Р. М. Рільке переплітаються, наближа-ються, розходяться, знову повертаються, взаємодіють. У цих зіткненнях вио-кремлюються типові, домінантні міфологеми, як, наприклад, самотність. Прик-метно, що самотність властива речам, тваринам, природі, дітям, дорослим. Усебічне осмислення людського стану характерне для творів різних періодів творчості P. M. Рільке. Самотність - лише стан душі, це час роздумів, філо-софських заглиблень, узагальнень, переоцінок цінностей. Сама назва поезії (“Ernsamkeit”) випромінює печаль і смуток.

Внутрішня самотність як душевний стан визначальна для Рільке. В. Стус збагнув особливості рільківських текстів, осягнув їх до глибини. Тому можна ствердно говорити про конгеніальність перекладів Стуса, тобто про такий переклад літературного твору, який за своїми мистецькими якостями дорівнює оригіналу. Переклади В. Стуса відзначаються переважно відповідним оригіналові ритмом і збереженням рільківської мелодійності вірша, відчуттям і відтворенням стрижневих слів, тяжінням до дещо незвичної, нехарактерної для власної поезії ускладненої лексики, яка, на думку перекладача, краще гармоніювала зі стилем Рільке; постійним потягом до внутрішньої свободи й розкутості, прагненням до правди поетичного слова.

Література

1. Гармаш Г. Червоне і чорне: поезія та доля Василя Стуса / Г. Гармаш // Слово і час. - 1991. - № 5.

2. Зорівчак Р. Іван Франко теоретик перекладу / Р. Зорівчак // Жовтень. - 1976. - № 8. - С. 127-130.

3. Комиссаров В. И. Перевод и языковое посредничество / В. И. Комиссаров // Тетради переводчика. - М. : Высшая школа, 1984. - С. 19-22.

4. Коптілов В. В. Актуальні питання українського художнього перекладу /

B. В. Коптілов. - К. : Дніпро, 1971. - 132 с.

5. Коптілов В. В. Першотвір і переклад / В. В. Коптілов. - К. : Дніпро, 1972. -

215 с.

6. Коптилов В. В. Трансформация художественного образа в поэтическом переводе / В. В. Коптилов // Теория и критика перевода. - Л. : Изд-во ЛГУ, 1962.

7. Мойсеєнко А. Поет. зб. / А. Мойсеєнко. - К. : Вища школа, 1979. - № 1. - С. 71-83. - Режим доступу:

http://rainer-maria-rilke.de/#Gedichte 1910-1922-на візитівка Р. М. Рільке (поезія “Der Herbsttag” у перекладі українських авторів) // Сучасність. - 2005. - № 6. - С. 51-60.

8. Новикова М. Місія перекладача // Зарубіжна література. - 1998. - Число 40 (104). - С. 3.

9. Рільке Р. М. Поезії / Р. М. Рільке // Вікно і світ. - 1998. - № 3. - С. 110-133.

Wyka K. Modernizm polski / К. Wyka. - Krakow, 1968. - S. 221. Размещено на Allbest.ru