Гумористично-сатиричний дискурс літературних казок И. Білецького-Носенка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГУМОРИСТИЧНО-САТИРИЧНИИ ДИСКУРС ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗОК И. БІЛЕЦЬКОГО-НОСЕНКА

О. В. ГОРБОНОС

В естетичному просторі нової української літератури перших десятиріч XIX століття відбувалося «...своєрідне накладання й синтез трьох художніх стихій: народної сміхової культури, «низового» бароко... і «низького» класицизму, в якому не лише дійсність, а й античну традицію переосмислено в гумористичному плані. Це виразно-сміхове бачення світу в українській літературі на початку XIX ст. пов'язано з поетикою бурлеску» [4, 33], який був однією «з найпродуктивніших стильових течій» українського письменства майже до початку 30-х років XIX віку. Найповнішим виявом нових ідейно-естетичних тенденцій української літератури стає бурлескно-травестійна поема І. Котляревського «Енеїда». Автор, скориставшись «світовим сюжетом про Енея» та образним багатством національних бурлескних і травестійних традицій, у формі творчого переспіву-перекладу інонаціонального твору уповні змалював багатоманітні сторони буття українського націосоціуму межі XVIII--XIX ст., передав глибину його менталітету, чим порушив актуальні суспільно- громадські та морально-етичні проблеми. З відтворенням у поемі народного світобачення, його сміхової концепції буття літературознавці пов'язують факт, що саме від І. Котляревського українська культура та українське мистецтво впроваджують у життя застосування гумору в конструктивних цілях для соціально-психологічної реабілітації індивідуальності, нації.

«Енеїда» як суспільно-естетичне явище посприяла появі плеяди українських письменників, для яких творча майстерність і художня манера І. Котляревського стали ідейним і естетичним зразком, навіть прикладом для наслідування. Неоднорідними були складові цього багатогранного творчого масиву, де поряд із визнаними митцями (П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко) були автори менш відомі (П. Білецький- Носенко, І. Думитрашко, М. Макаровський, С. Писаревський, 0. Рудиковський, П. Кореницький). Але літературознавець, відтворюючи автентичний стан мистецтва слова, не повинен вдаватися до оцінного аспекту дослідження; натомість у творчості будь-якого письменника можна й необхідно віднайти самобутні художні явища, факти, здобутки.

Літературна цінність творчості менш відомих письменників зайвий раз підтверджується тим історико-літературним фактом, що автором віршованої літературної казки, на той час нового жанру в літературі перших десятиріч XIX ст., став П. Білецький-Носенко, один із тих, хто продовжував традиції І. Котляревського в літературі цього періоду.

О. Гончар зазначає, що в українській літературі «першим у цьому жанрі (літературній казці. - 0. Г.) виступає П. Білецький-Носенко, який близько 1812 р. написав 23 віршовані твори, назвавши їх казками» [2, 85]. Частину тих літературних казок, яку вдалося зберегти (їх близько чотирнадцяти), було надруковано лише в другій половині XIX ст., у жовтні 1872 року, у збірці під назвою «Гостинець землякам: Казки сліпого бандуриста, чи співи об різних речах».

Слід зауважити, що П. Білецький-Носенко був глибоко освіченою людиною, досконало володів кількома іноземними мовами, уважно стежив за розвитком європейського та вітчизняного літературних процесів; активно займався фольклористичною діяльністю, став одним із найбільш гарячих прихильників творення літератури рідною мовою, розгорнув широку наукову, публіцистичну та літературну діяльність.

Основою сюжетно-композиційної структури літературних віршованих казок П. Білецького- Носенка стають як фольклорні жанри і мотиви, так і «мандрівні» сюжети «conte»-TBopiB інонаціонального походження, зокрема, Вольтера, Лафонтена, Бартелемі та Галлера. Зв'язки казок П. Білецького-Носенка спостерігаються як зі згаданими творами, так і з побудованими на їх переказах-перекладах текстами російських авторів 0. Сумарокова, І. Дмитрієва.

Слід зазначити, що в художньо-образній структурі літературної віршованої казки як жанрово-стильової модифікації спостерігається єдність народно-казкової поетики та власне літературних традицій конкретного естетичного простору. Спираючись на це твердження, ми визначаємо мету нашого дослідження - здійснити геноаналіз таких творів через розкриття функціональності й співвіднесення фольклорних і авторських художніх компонентів у моделюванні дійсності та розкритті національно значущих проблем.

Свідомою естетичною настановою автора в текстах його казок вочевидь є максимальне наповнення творів українським первнем; просторові, часові, буттєві, предметні компоненти цих казок мають виразну національну локалізацію. Подієвість творів письменника, аналогічно з народною казкою, формується в невизначеному минулому, проте, як підкреслює Б. Деркач, це - минуле України в різних її просторових орієнтирах [3, 17]. Колізії казок розгортаються або в Прилуках за часів Гетьманщини («Навісная»), або в Києві чи в селі на схилах Дніпра («Три бажання», «Добриня да Цуцик», «Вовкулака», «Мильнії баньки»). Письменник наповнює змістові перипетії цих творів ментально-побутовими замальовками, етнографічними деталями, тим самим досягає реальності епізодів казок, ситуацій, образів, певному звільненню від казкової умовності та схематизму.

Сюжетні колізії вказаних творів письменник розгортає дотепно, жваво, невимушено, втілюючи при цьому власну дидактичну тезу. Засудження жадібності, заздрості логічно випливає із сюжетної колізії казки «Мильнії баньки», побудованої на дотепному змалюванні бажання убогого глухівського міщанина розбагатіти за рахунок торгівлі склом, яке він і розбив, захопившись власними мріями. Критика пихатості, зарозумілості, сварливості пов'язується з демонологічно-фантастичною розповіддю про незвичайні події, що трапилися з героями казок «Навісная» та «Три бажання». Ці семантико- образні концепти вказаних творів дозволяють віднести їх до жанрової модифікації повчально- розважальних казок, чого не можна з повною впевненістю сказати про такі твори П. Білецького-Носенка, як «Пан Писар», «Кумедійщик», «Невозможное, чого сам біс не здужа зробить». У даних казках простежуємо тенденцію до переорієнтації ментально-буттєвих описів та деталей з побутово-описових на соціальні. У традиціях просвітницького реалізму їхня тематика спрямовується на розкриття сучасних письменнику проблем не в плані побутово-етичному, а зі спрямованістю на зображення негативних суспільно-громадських явищ.

Така семантична змістонаповненість казок зумовила особливості їхньої художньої форми. Прагнучи до дотепності, жвавості, цікавості викладу змісту, П. Білецький-Носенко доповнює їх соціально виразними штрихами, конкретизує явища побутової реальності. Змалювання окремих епізодів набуває викривального характеру та негативно-констатувальної гумористичної та сатиричної тональності живописання. По-іншому реалізувались трансформовані народно-казкові мотиви в ролі органічної складової художнього світу літературної віршованої казки.

Особливо виразно таку сукупність авторських прийомів як одного із засобів створення індивідуально-авторського художнього світу простежуємо в казці «Пан Писар». Її змістовний центр - пригода головного героя твору з трагічним фіналом. Казка починається вступом автора, що містить соціально- компаративну модель, в якій порівнюються минулі часи з теперішнім буттям України:

... Колись давно Пан Писар тяг варену...

Той базаринки драв, а ції, кажуть, взятки [1, 62].

П. Хропко зазначав, що у вступі П. Білецький-Носенко окреслив проблему своєї казки, її виразну спрямованість на сучасну письменникові соціальну дійсність, в якій факти хабарництва в чиновницькому середовищі процвітали і стали типовим явищем [5, 63]. Констатувавши побутування цього негативного суспільного явища, поет переходить до відтворення подій казки. Писар з дружиною їде замолювати свої гріхи до Києва, коли під час переправи через Дніпро вони опиняються під загрозою загибелі. Художня реалізація авторської позиції в цій казці відбувається, насамперед, шляхом зумисне загостреної тональності подій народної побутової казки-новели та використання потенційних можливостей бурлескних мовно-зображальних засобів.

Украй складна життєва ситуація, в яку потрапив пан Писар, в зображенні П. Білецького- Носенка постає як комічно-трагедійна. Боротьба головного героя за життя набуває шаржово-натуралістичних, навіть грубих форм. «Пан Писар», - іронізує автор, - потонув не зразу, бо на ньому була «ведмежа шуба» і сам «гладкий, мов груба, то й ніби сало сплив» [1, 100]. Нагнітання порівнянь (мов груба, ніби сало) як образно-стильові особливості художньої палітри казки П. Білецького-Носенка максимально принижують персонажа в очах реципієнта. Кульмінація твору пояснює сутність спотвореного хабарництвом сприйняття Писаря: «Виявляється на сотні людських голосів: «Давай! Подай! Давай» Писар не реагує, бо «Давати було не в його правилах» [1, 100]. Життєву позицію хабарника, яка вреші-решт стає причиною трагічної загибелі Писаря у водах Дніпра, озвучує в кінці твору його наївно-правдива дружина:

Йому кажіть: на! возьми! прийми! бери!

Він брать чужеє звик, а не давав ізроду!

Тим часом писар сів в Дніпрі [1, 63].

До цієї ж теми П. Білецький-Носенко звернувся й у казці «Невозможное, чого сам біс не здужа зробить», сюжет якої побудований на використанні традиційного народно-казкового мотиву про запродання душі чортові. У кінцевому епізоді твору автор відверто звинувачував сучасні бюрократичні негаразди, адже навіть чорт не зміг виконати бажання дружини головного героя казки: знайти чиновника, який не бере хабарі.

Такого й мира до скінчення,

І під землею б чи одрив!

З ліхтарной обійди вселенну,

Сю праведну душу спасенну,

Шкода, мій пане, не знайду [1, 77].

Конкретна життєва основа фантастичного казкового прийому має соціальну спрямованість, викриває хабарництво як одну з огидних рис пансько-чиновницького побуту. Поява таких виразно-викривальних творів у художній спадщині П. Білецького-Носенка невипадкова, тому що перебуваючи на державних посадах, письменник був свідком службових зловживань чиновників, і зображення цього явища у його казках ґрунтується на реальній основі. Зрозуміло, що П. Білецький-Носенко, сповідуючи моральні ідеали доби Просвітництва, негативно ставився до здирництва, розглядаючи його як украй грубе порушення етичних законів людського суспільства.

Причиною звернення до цієї теми виступає також яскрава виразність зображення цього негативного суспільного явища в «Енеїді» І. Котляревського, яка мала величезний вплив на формування П. Білецького-Носенка - письменника просвітительської генерації. Справді, «як гуманіст і просвітник І. Котляревський ставить свій сміх на службу суспільному прогресові, досягненню гармонії між особистим і суспільним, між людиною і державою. Взаємно опосередковані утвердження і заперечення в неоднозначному (амбівалентному) сміхові, як і в Гоголя, виводять цей сміх за межі суто розважального у сферу серйозного» [4, 77].

Проте П. Білецький-Носенко як письменник поміркованих світоглядних позицій у казках «Пан Писар», «Невозможное, чого сам біс не здужа зробить», зображуючи випадки хабарництва, звертає передусім увагу на причини цього явища не стільки з метою його заперечення, скільки для засудження з позицій моралізаторських принципів просвітницького реалізму. Так, у казці «Кумедійщик», засуджуючи хабарництво як сучасне огидне суспільно-громадське явище, П. Білецький-Носенко пояснює його існування насамперед природними нахилами людини, її вродженою схильністю до негативних учинків і проявів зла в особистій діяльності:

Да хто родивсь хапать,

Як та шкодлива кішка,

Лиса або мартишка,

Вже певно буде драть [1, 18].

За позицією Б. Деркача, негативно- тенденційна спрямованість казки П. Білецького- Носенка «Кумедійщик» проти суспільно- етичних вад націосоціуму зумовила її належність до жанрового різновиду соціально-побутової з відвертим сатирично-викривальним струменем [3, 29]. На нашу думку, казки «Пан Писар», «Невозможное, чого сам біс не здужа зробить», «Кумедійщик», зважаючи на обмеженість їхнього соціального критицизму, ґенеза якого - помірковано-ліберальні погляди їх автора, належать до сатиричних індивідуальних («пасквільних») творів. Адже, сатира, на думку І. Франка, буває двоїста: «...перший рід просто тикає личностей, що через своє становище, свій характер, свої особенності і навички сталися всім ізвісними, і хоть представляють собою і ізвісний рід, або тип людей, то все-таки виступають в сатирі з всіми своїми особенностями і личними свойствами... У нас охрещено сей рід ненависним іменем «пасквіля». Другий, пізніше вироблений рід сатири, єсть той, що представляє вправді людей в сатирі, но таких, - а властиво в таких моментах, - що тоті їх свойства, тоту їх діятельність однести мож до цілого подібного розряду людей - і, що в сатирі не видно ніяких личних особенностей» [6, 20].

Відтак, етноцентризм казок П. Білецького- Носенка, їх спрямованість на сучасну авторові українську дійсність - домінантні риси авторського художнього світу цих творів, складовою яких стає і гумористично-викривальний пафос у змалюванні негативних суспільно- громадських явищ життя націосоціуму XIX ст.

Список використаних джерел

віршований казка білецький носенко

1. Білецький-Носенко П. П. Гостинець землякам: Казки сліпого бандуриста, чи співи об різних речах / Павло Павлович Білецький-Носенко. -- К.: друк. Е. А. Федорова, 1872. -- 157 с.

2. Гончар 0.1. Просвітительський реалізм в українській літературі: жанри та стилі / Олексій Іванович Гончар. -- К.: Наук, думка, 1989. -- 176 с.

3. Деркач Б. А. Життя і творчість П. П. Білецького- Носенка / Борис Андрійович Деркач // Білецький-Носенко П. П. Поезії / Павло Павлович Білецький-Носенко. -- К.: Рад. письменник, 1973. -- С. 3--34.

4. Історія української літератури XIX століття: у 2 кн.: підручник / за ред. акад. М. Г. Жулинського. -- К.: Либідь, 2005. -- Кн. 1. -- 2005. -- 656 с.

5. Хропко П. П. Біля джерел української реалістичної поезії (10-40 рр. XIX ст.) / Петро Панасович Хропко. -- К.: Видавництво Київського університету, 1972. -- 187 с.

6. Франко І. Зібр. творів: у 50 т. / Іван Франко. -- К.: Наук, думка, 1976--1986. -- Т. 26: Літературно-критичні праці (1876--1885). -- 1980. --С. 20--24.

Размещено на Allbest.ru