"Непременно побольше пишите": листи Михайла та Марії Могилянських до Іллі Шрага

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Непременно побольше пишите”: листи Михайла та Марії Могилянських до Іллі Шрага

Особа Михайла Могилянського - українського публіциста, літературного критика, письменника, бібліографа, громадського діяча потрапила в поле зору дослідників не так давно. На жаль, доля Могилянського за радянської влади була типово трагічна для представника української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ ст. Голодного 1932 р. у Харкові померла дружина Олександра Олексіївна. Наступного 1933 р. наукову діяльність Михайла Михайловича було визнано “антирадянською”, відсторонено від керівництва Постійною комісією по складанню біографічного словника діячів України та вислано поза межі України. З чотирьох дітей двоє - Лідія та Дмитро -з інтервалом у сім місяців загинули у лещатах сталінських репресій, донька Олена була репресована. Михайло Михайлович глибоко переживав особисту трагедію, на нервовому ґрунті у нього виникло захворювання крові. Помер М. Могилянський у 1942 р. у далекому сибірському селі Велика Мурта Красноярського краю. Могила не збереглася, але збереглася пам'ять нащадків та бажання повернути сучасникам чесне ім'я невтомного діяча українського відродження.

Суттєвий внесок у дослідження життєвого шляху та популяризацію наукового та літературного доробку М. Могилянського зробили Т. Журавльова, Г. Курас, С. Ляшко, Ю. П'ядик, В. Сарбей, М. Слабошпицький, Ю. Хорунжий, М. Чабан, В. Шевчук, Н. Шумило. З нагоди 140-ї річниці від дня народження Михайла Михайловича у вересні 2013 р. побачив світ окремий номер журналу “Пам'ятки України”, у якому колективом авторів (Т. Демченко, О. Єрмоленко, Т. Журавльова, С. Іваницька, С. Ляшко, Г. Степанець, М. Чабан) відтворені віхи життя та діяльності Михайла Могилянського, опубліковано автобіографію та дещо з маловідомої рукописної спадщини, укладено бібліографічний покажчик, що, сподіваємося, стане відправною точкою для подальшого вивчення його біографії.

А в березні 2014 р. у Чернігівському видавництві “Просвіта” вперше побачили світ листи Михайла Михайловича та його матері Марії Миколаївни до відомого українського політичного та громадського діяча, адвоката, члена чернігівської “Громади” та “Просвіти” Іллі Людвиговича Шрага. Збірка, упорядкована невтомними дослідницями творчого доробку М. Могилянського Тамарою Павлівною Демченко та Світланою Григорівною Іваницькою, репрезентує епістолярну спадщину діячів українського руху, розкриваючи нюанси взаємовідносин представників різних поколінь національного відродження, деталізує їх характери та проливає світло на ставлення до подій тогочасного політичного життя. Епістолярний жанр передбачає відкрите, щире спілкування адресатів, тож для історика є надзвичайно цікавим та незаангажованим видом джерел, який дозволяє з високим рівнем достовірності реконструювати події минувшини і при цьому показати особистість автора в її неповторності. Публікація таких джерел є необхідною умовою для детальнішого відтворення як біографії окремої людини, так і подій конкретного історичного періоду. Заглиблюючись у подробиці такого листування, із захватом відчуваєш подих часу.

Життя та діяльність Михайла Михайловича Могилянського тісно пов'язані з Черніговом. Тут 22 листопада (4 грудня за новим стилем) 1873 р. він з'явився на світ у великій щасливій родині Михайла Яковича та Марії Миколаївни Могилянських. Батько Михайло Якович середню освіту здобував у Чернігівському духовному училищі, а потім у духовній семінарії, але продовжувати духовну кар'єру відмовився. Після закінчення юридичного факультету Київського університету 1866 р. повернувся до Чернігова. Двадцять років працював у Чернігівському окружному суді товаришем голови, пізніше очолював кримінальне відділення суду. Михайло Якович був переконаним лібералом, послідовним прибічником демократичних судових удосконалень середини ХІХ ст., у своїй діяльності не допускав тиску згори, був беззаперечним моральним авторитетом і для родини, і для колег. Мати Михайла Михайловича Марія Миколаївна (уроджена Максимович) закінчила з відзнакою Київську Фундуклєївську гімназію. Прагнення до широкої громадської діяльності та внутрішня потреба допомагати всім, хто цього потребує - головні риси, які відзначав Михайло у характері матері. Марія Миколаївна брала участь у роботі Чернігівської громадської бібліотеки, багато років була членом її правління. Родина Могилянських знаходилася у дружніх відносинах знайяскравішими представниками чернігівської української громадськості Коцюбинськими, Русовими, Шрагами, Рашевськими. У колі друзів в сім'ї Могилянських читали празьке видання Шевченкового “Кобзаря”, в домашній бібліотеці батька були праці Ф. Лассаля та М. П. Драгоманова. Мати Михайла завжди співчувала громадським інтересам сина. За її згоди в оселі Могилянських під прикриттям батькового соціального становища знайшла прихисток українська нелегальна бібліотека гімназійного гуртка, на ім'я Михайла виписувався для бібліотеки демократичний галицький часопис “Народ”. Пізніше Михайло Могилянський не втрачав зв'язків з Чернігівщиною: брав участь у роботі Чернігівської губернської вченої архівної комісії, прагнув бути в курсі громадських справ. Живучи далеко від рідного міста, він писав в квітні 1917 р. І. Л. Шрагу: “Ось до Чернігова я б поїхав би і газету редагувати, та ба, душа рада в рай, та гріхи (мабуть) не пущають!...Запишіть мене до Чернігівської “Просвіти” членом... Хоча сим зв'яжуся з Черниговом! ... Хоч би ви мене не забували, та хоч коротенько сповіщали, що і як у Вас робиться” (с. 68-69) Тут і далі по тексту посилання на рецензовану працю..

У червні 1917 р. Михайло Михайлович Могилянський повертається з Петрограда до рідного краю. Разом з Вадимом Модзалевським він організував Чернігівське українське видавництво “Сіверянська думка”, був активним кореспондентом місцевої газети “Черниговский край”, вів окрему колонку в “Черниговской земской газете”. Окрім того, діяч брав активну участь у політичному житті міста, зокрема, в організації на Чернігівщині “Союзу українських автономістів-федералістів”, виборах до Всеукраїнських установчих зборів, був заступником керівника тодішньої місцевої “Просвіти” Івана Коновала. У 1919 р. він очолював літературний комітет Чернігівського відділу народної освіти, відповідав за видання творів українських письменників, які планувала друкувати комісія Ради кооперативних з'їздів. З 1923 р. розпочався київський період наукової та літературної діяльності М. Могилянського.

Загалом із багатої епістолярної спадщини М. М. Могилянського надруковано не занадто багато - побачили світ його листи до В. І. Вернадського, М. С. Грушевського, М. М. Коцюбинського, В. М. Міяковського, К. А. Федіна. Листи Михайла (5) та Марії Могилянських (1) до І. Л. Шрага доби початкового етапу Української революції вже друкувалися у одному з випусків журналу “Пам'ятки України” (див.: Листи Михайла Могилянського до Іллі Шрага / упоряд. та комент. Т. Демченко, С. Іваницької // Пам'ятки України: історія і культура. - К., 2013. - № 9. - С. 27-31). Частково зміст цього епістолярію використовувався у студіях різних авторів про І. Л. Шрага та М. М. Могилянського.

Листи Михайла та його матері Марії Могилянських до Іллі Шрага в повному обсязі побачили світ уперше. Загалом до книги увійшло двадцять вісім листів, датовані вони 1908-1917 рр., написані російською та українською (з січня 1917 р.) мовами. Переважна більшість оригіналів зберігаються нині у фондах Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського, два листи виявлені у фонді І. Шрага у Державному архіві Чернігівської області і один у фондах Літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського. Цікаво було б почитати зворотні листи Могилянському від Шрага, але, на жаль, вони не збереглися.

В змістовній вступній статті Т. П. Демченко й С. Г. Іваницької “Життєвий та творчий шлях Михайла Могилянського в контексті його епістолярної спадщини” висвітлено історіографію питання, основні факти біографії героїв діалогу та їх стосунки, процес формування ідентичності Могилянського, етапи його громадсько-політичної діяльності та провідні ідеї публіцистичного доробку дореволюційного періоду. Як підкреслюють упорядники, “оприлюднення повного масиву епістолярної спадщини М. Могилянського, яка зберігається в архівосховищах Чернігова, дасть змогу, крім данини пам'яті цієї різнобічно обдарованої, яскравої постаті кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., заповнити деякі лакуни його біографії, розширити коло доступних джерел для характеристики суттєвих проблем, котрі хвилювали тогочасну інтелігенцію, переконливіше показати шлях столичного російського журналіста до українських витоків” (с. 5). На думку авторів передмови, запропоновані увазі читача листи “мають не лише локальне значення як свідчення дружби двох земляків, пов'язаних спільним фахом, близькими, хоча й не тотожними політичними поглядами. Вони багатопланові й змістовні, бо висвічують - крізь призму особистого сприйняття та “життєвих пригод” двох непересічних кореспондентів - проблеми, що хвилювали українське й російське громадянство в кризові моменти існування Російської імперії: 1906-1908 рр. (від розпуску Першої Державної Думи й початку запровадження столипінських реформ) до 1915-1917 рр. (друга, критична для Росії, фаза Першої світової війни й початок Лютневої революції), перший етап Української національно-демократичної революції з її великими надіями й сподіваннями (від утворення Центральної Ради до початку осені 1917 р.)” (с. 25-26). Щодо листів Марії Миколаївни Могилянського, слід також погодитися з думкою упорядників, що “епістолярний доробок матері не тільки відтінює, надає несподіваного звучання листам сина, але може слугувати прекрасною ілюстрацією до портрета освіченої жінки - громадської діячки і водночас матері початку ХХ ст. Водночас хотілося б відзначити і любов до рідного міста й краю, що нею просякнуті листи матері й сина: вона постає через низку дрібних подробиць й зацікавлення долею чернігівських знайомих. Не останню роль, безумовно, відігравала й фахова допомога І. Шрага при розв'язанні різних нагальних справ матеріального характеру” (с. 26).

Не дивлячись на те, що Шраг і Могилянський належали до різних поколінь (різниця у віці 25 років), їхні долі неймовірно переплетені. Обидва народилися на давній чернігівській землі, рано втратили батьківську підтримку. Навчалися у Чернігівській гімназії, де і отримали перший досвід “громадського виховання та конспірації”. Обидва вищу юридичну освіту здобували у Петербурзькому університеті, з якого за “студентський бунт” були виключені та вислані під нагляд поліції на батьківщину. Ілля Шраг екстерном довчився у Київському університеті, М. Могилянський - отримав довгоочікуваний диплом у Новоросійському. Науковим керівником дипломного проекту Іллі Шрага був відомий вчений-правознавець, уродженець

Чернігівщини О. Кістяківський, який був старшим товаришем та репетитором по Чернігівській духовні семінарії та вчителем по Київському університету батька Михайла Могилянського Михайла Яковича. Професія адвоката - людини, покликаної покласти свої знання на ниву служіння рідному народу, приваблювала їх обох. Отримавши диплом юриста, М. М. Могилянський брав участь у великих “аграрних” та політичних процесах у Глухові, Чернігові. Вінниці, Києві, Петербурзі. Як і І. Л. Шраг свого часу, він обіймав виборні посади у найбільш демократичних на той час земських установах: гласного Городнянського повітового земського зібрання та мирового судді у Городні.

Коли передчасно помер батько, Михайлу був 21 рік і юнак у пошуках життєвої опори зближується з товаришем та колегою батька, людиною надзвичайно високого авторитету у середовищі чернігівської інтелігенції - Іллею Людвиговичем Шрагом. Відносини Михайла Могилянського та Іллі Шрага відзначалися особливою теплотою, відкритістю, взаємопідтримкою, а з боку Михайла ще й глибокою повагою. Листи починаються зверненням “дорогий”, “милий” Ілля Людвигович, “ужасно мне досадно, что даже письменно с Вами никак не побеседую”, на закінчення завжди “крепко жму руку”, “обнимаю”, “кланяюсь усім Вашим”, а ще “скорее выходите на Свет Божий и будьте здоровы”, “обіймаю Вас сердешно”. Зі цих сторінок проглядає туга за батьківщиною та близькою по духу людиною, другом та порадником: “скучаю без вестей от Вас...”, “скучаю по Чернигову и весне, которой здесь сегодня впервые лишь чуть-чуть запахло...”, “дуже був би щасливий, якби вдалося якось вирватися до Чернігова. Але, на жаль, здається, мені доводиться залишити усяку надію на те, щоб побувати в Чернігові хоч би літом. І се мене вельми пригнічує, бо Петроград надокучив до краю” (с. 64, 66).

Листи дають підстави для твердження про визначальний характер впливу Іллі Людвиговича на формування національної самоідентичності М. М. Могилянського. їхні політичні переконання не завжди співпадали, але обидва віддавали всі свої сили на розвиток українського руху, його ідейну та практичну підтримку, сподіваючись на реалізацію “національно-територіальної автономії України та загального виборчого права” (с. 80).

М. М. Могилянський захищав інтереси І. Л. Шрага на гучному процесі підписантів “виборзької відозви”. Листи до Шрага свідчать, що Могилянський наполегливо шукав будь-які можливості, щоб домогтися бодай зменшення терміну ув'язнення, намагався підбадьорити його в час відбування покарання у чернігівській в'язниці, повідомляючи столичні новини. А коли виникла ситуація з відмовою Іллі Шрага у справі влаштування Могилянського на посаду заступника голови Чернігівського окружного суду, через небажання “випихати чиновника Спановського з живого місця”, Михайло Михайлович щиро зізнається: “... не буду мати ніякої претенсії', навіть краплини претенсії. Думаю, що повірите, що кажу се зовсім щиро”(с. 72).

У найбільш вирішальні періоди свого життя саме до Іллі Людвиговича звертався за порадою Михайло. Його думка особливо цікавила у справі виходу з лав партії кадетів у травні 1917 р. через незгоду у національному питанні. У листі від 25 травня 1917 р. Могилянський пересилає Шрагу копію своєї заяви про причини такого вчинку (с. 73-74). Радився Михайло Михайлович з Іллею Людвиговичем і в справах професійних, а надто у текстах листів спостерігається необхідність почути критичну точку зору Шрага з приводу політичних реалій, своїх журналістських дописів та літературного доробку.

Листи Марії Миколаївни Могилянської дають унікальну змогу окреслити маловідомий світ особистих стосунків (до речі, не завжди приязних) між представниками української й російської інтелігенції, характеризують скрутний матеріальний стан родини Могилянських та безмежну материнську любов до сина, яка виявлялася у настійливих намаганнях облаштувати побут родини Михайла та сприяти його кар'єрі.

Окремо слід відзначити довідковий апарат видання. Тексти листів супроводжують ґрунтовні наукові коментарі упорядників. У додатках вміщено, окрім традиційних покажчиків імен та географічних назв, цікаві й змістовні публікації М. М. Могилянського з приводу хибних оцінок та викривленого розуміння спрямованості українського руху в Російській державі, що відбивались свого часу на шпальтах петроградської та чернігівської періодики. Останні передруки важливі тим, що більшість газет та часописів давно вже стали бібліографічною рідкістю, а тому є малоприступними для фахівців. Фрагмент спогадів М. М. Могилянського із журналу “Былое” про роки навчання у Чернігівській гімназії та становлення національної самоідентифікації

- яскраве доповнення до портрету молодого інтелектуала Російської імперії на межі ХІХ - ХХ ст. і одночасно

- до історії українського руху на Чернігівщині. Особливу вагу має укладений Т. П. Демченко бібліографічний покажчик публікацій М. М. Могилянського у чернігівській пресі, оскільки така робота, зроблена вперше, потребувала ретельного опрацювання архівних колекцій номерів часописів та газет. Як відзначають автори передмови, цей список “засвідчує тривалий зв'язок автора з своєю малою батьківщиною, демонструє його постійне зацікавлення громадським і земським життям Чернігівщини, прагнення долучитися бодай у такий спосіб до повсякденних турбот своїх земляків, а також інформувати їх про події всеросійського й світового значення” (с. 27).

В цілому матеріали рецензованого видання переконливо доводять думку упорядників про те, що М. М. Могилянський “за своїм світовідчуттям, творчою енергетикою, типом мислення, темпом життя, енциклопедизмом, нарешті, певною “розкиданістю” своїх творчих інтересів був типовою постаттю інтелектуала “Срібного століття” - унікальної конструкції ренесансного типу культури, що розквітла в умовах російської імперської дійсності на початку ХХ ст. Можливо, не такою сліпуче-яскравою, як деякі його “зіркові сучасники”, але помітною. Щоправда, на відміну від багатьох його “ближніх” і “дальніх” знайомих по петербурзькому світу, характерною рисою його натури була “подвійна ідентичність” - поєднання в громадській та мистецькій свідомості елементів “общеруськості” й “українськості”. Все це було оповите тенденціями “європеїзму”... М. Могилянський, людина з європейським типом свідомості, обізнана зі світовою

літературою й філософією, активно долучався до творення нової естетичної парадигми в українській культурі...” (с. 28).

На с. 36 вміщені фото кореспондентів - М. М. Могилянського та І. Л. Шрага. На обкладинці - рядки з листа Могилянського до Шрага. Красивий, стрімкий почерк “старої школи”, як свідчення про людину з певних кіл соціуму, її розумовий та естетичний рівень. Можливо, почерк відбивав і певні риси яскравої мистецької натури героя, що згодом так натхненно була відображена в графічному портреті пензля Михайла Жука.

Загалом, видання листів Михайла та Марії Могилянських до Іллі Шрага є вагомим джерелом не лише для дослідження регіональної історії, а й для відтворення безперервності процесу українського національного життя у взаємозв'язках його відомих представників. Як уявляється, рецензована збірка має бути корисною для науковців, викладачів, студентів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться громадсько-політичною історією України імперської доби та часів Великої революції, для тих, хто не байдужий до історії й буття славетних родин Чернігівщини.

Хотілося б, аби й надалі з'являлися подібні книжки з таким само високим рівнем обробки джерел і наукової інтерпретації інформації - коментуванням, примітками тощо. Маловідома ще цінна інтелектуальна спадщина М. М. Могилянського: проза, політична публіцистика, літературно-критичні статті, спогади, епістолярій чекають своїх дослідників і прочитання широким загалом. Такі видання - найвагоміший внесок у скарбницю національної культури, у справу відродження нації.

могилянський шраг лист публіцистика

Размещено на Allbest.ru