Сльози й кості: Перша світова війна у текстах та уявленнях галицьких селян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сльози й кості: Перша світова війна у текстах та уявленнях галицьких селян

Роман Голик

Анотація

Досліджуються окремі аспекти фольклорного зображення Першої світової війни, її рецепція в історичній свідомості галицьких селян. Автор аналізує пісні т. зв. «талергофського циклу» в порівнянні з іншими народними текстами, присвяченими воєнним подіям.

Ключові слова: Галичина, історія, Талергоф, фольклор, Перша світова війна, селяни, ментальність, уявлення.

Аннотация

В статье исследованы отдельные аспекты фольклорного изображения Первой мировой войны и восприятие ее событий историческим сознанием галицких крестьян. Автор анализирует песни т. н. талергофского цикла в сравнении с другими народными текстами, посвященными военным событиям.

Ключевые слова: Галиция, история, Талергоф, фольклор, Первая мировая война, крестьяне, ментальность, представления.

Annotation

Some aspects of folklore imagery as for the World War I and its reception by Galician peasants' historical consciousness have been put under study in the article. The author has presented analytical research-work in the songs of the so-called «Thalerhof cycle» in comparison with people's other texts on war events.

Keywords: Galicia, history, Thalerhof, folklore, World War I, peasants, mental notions.

Перша світова війна стала одним з тих фундаментальних історичних вододілів, що визначили історію Галичини у ХХ ст. Вона спричинила зміну Ті етнополітичної приналежності, економічного статусу та суспільного устрою. Глобальні зміни торкнулися також селянського соціуму краю, якому війна завдала значної шкоди. Проблема галицького селянства та його уявлень про Велику війну уже була предметом дослідницької уваги. Тут слід згадати як давніші публікації, так і недавні роботи Андрія Заярнюка про феномени тогочасного селянського листування та літератури [11; 12]. Проте, якщо проблематика стрілецького фольклору стала предметом аналітичних студій та збирацької діяльності (зокрема, в монографії та антології Оксани Кузьменко [4; 6]), то питання селянського погляду на війну все ще малодосліджене. Наша стаття -- спроба проаналізувати селянські уявлення про Першу світову війну через призму т. зв. «талергофських» співанок 1915 р., які свого часу скопіював з рукописного пісенника турківського селянина Івана (Іоана) Саварина/ Саварана (?) Людини з таким іменем списки талергофців не зафіксували. В них фігурував, натомість, Климентій Іванович Саварин 1870 р. н. з Турки, арештований у 1914 р., якому в 1916 р. вирішили продовжити інтернування, а далі відправили на фронт. визначний український історик Ярослав Ісаєвич Текст скопійовано у звичайний лінійований зошит із зазначенням первісної нумерації сторінок та коротким описом оригіналу: «книжечка формату 15 аркушів, 16тий вирвано, картонні нерівноврізані обкладинки.папір лінований олівцем, олівцем ж написано всі VII пісень. Пісні І -- II написані простим олівцем, чисто фонетичним по лінійках, пісні ІІІ--VII -- іншою рукою й хімічним олівцем (без лінійок), правопис засмічений етимологією».. Це -- збірка напівфольклорних -- напівлітературних текстів, які автор чи збирач подав як сім пісень. Наша мета -- не лише текстуальний аналіз цієї невеликої збірки, але й дослідження ширшого культурного та фольклорного контексту, зокрема, інших народних пісень про війну. фольклорний війна галицький воєнний

Виникнення більшості вміщених у співанику пісень було пов'язано з австрійським концентраційним табором Талергоф. Разом із Терезином та кількома іншими «лагерами» («ляграми») у роки Великої (Першої світової) війни він став місцем ув'язнення багатьох галичан, яких з 1914 р. звинувачували у москвофільстві, державній зраді та шпигунстві на користь Росії. Проте сюди потра-пили не тільки справжні адепти москвофільського руху та Російської імперії, але й ті, на кого безпідставно донесли як на підозрілих осіб через руське (українське) походження. Під час масових арештів частину звинувачених, в тому числі звичайних селян, було страчено, а частину інтерновано в табори. В'язнем Талергофу став, ймовірно, й автор чи укладач збірника -- селянин «з повіту Турчаньского». Саме тут, напевно, й утворилася його збірка. Сьогодні важко визначити, чи зазначений наприкінці збірника його укладач був водночас і автором усіх вміщених там текстів, тільки їх частини, чи просто фіксатором чужої творчості взагалі. (В оригіналі було помітно кілька різних почерків). Однак в багатьох із вміщених тут творів простежується виразний автобіографізм. З іншого боку, певні риси частини текстів та самого збірника вказують, що їх автор контактував з москвофільським середовищем. Зокрема, після пісень з Талергофу у оригіналі рукопису хтось вмістив гімн русофілів «Пора, пора, за Русь святую». Популярний серед них концепт «Святої Русі» був також ідеологічним обрамленням й даної збірки. Про це свідчила, принаймні, її патетична кінцівка, що дисонувала зі загальним песимістичним тоном співаника: «Пам'ятайте добрі люде: / Славна Русь була і буде». Такі згадки про сакральну Русь були характерними для прихильників «панруської» ідеї Цікаво, що цей мотив простежувався і в одному з варіантів закінчення лояльної до Австрії пісні про замах на цісареву Єлизавету (Сісі), що (разом з кометою), який в народній (чи квазінародній) версії передвіщав світову війну: «З тої пори велик туск став/ Гине Русь святая/ А на небі ся зявила/ Мйотла вогневая/ Кажуть люди, же вість чують/ Війну, голод, труди/ І же юж на святій Руси та й добра не буде».. Зрештою, саме москвофіли згодом використовували образ Талергофу як приклад «русской Голгофы» -- власних страждань за «народну» ідею) Помітними у текстах збірника є й нарікання на «кагаль»/ «жидів» -- галицьких євреїв, яких москвофіли звинувачували у доносах та переслідуваннях: «... А жидов в гурму ся збігає/Та у той невинный нарід Камініом кидає» (Піснь 3). Щоправда, такі звинувачення висували й звичайні українські селяни, які не мали нічого спільного. Зрештою, слід мати на увазі, що перед Першою світовою війною читальні імені Михайла Качковського та інші москвофільські організації вели активну діяльність серед галицьких селян, розповсюджуючи серед них свої погляди. Водночас, пропагуючи російську мову, літературу та імперську ідеологію, москвофіли підтримували використання місцевого діалекту («народної мови») та усно-народної творчості (з одного боку, для того, щоб їх зрозумів «простий народ», з іншого -- через те, що розглядали говір і фольклор як загальноросійську/общерусскую культурну спадщину). Тому, наприклад, пісенний репертуар талергофців був дуже неоднорідним: російські романси суміщалися у ньому з лемківськими, бойківськими та гуцульськими народними піснями й казками з москвофільством, але були за нього переслідувані.. Під цим впливом у частини галицьких селян формувалася неоднорідна (з нинішнього погляду) етнокультурна свідомість: вони присвоювали собі ідеологеми москвофільської пропаганди, але залишалися у сфері українських народних звичаїв та обрядів, говорів і фольклору. Це частково пояснює певну специфіку та сфокусованість співаника на окремих темах. Насправді вміщені а рукописі пісні формували не образ Талергофського табору як місця русофільського мучеництва, а загальну картину Великої війни й страждань звичайного українського селянина в ній. Отож, вони були не лише продуктом певної ідеології, а й зразком української народної творчості початку ХХ ст. І саме цей аспект має для нас першочергове значення.

Дійсно, талергофські співанки відображали народне сприймання початку війни. Більшість безіменних авторів цього часу розпочинали свої пісенні розповіді про війну досить подібно: її оголошення, мобілізація та похід на фронт. Різниця полягала лише в деталях, як-от трактування хронології подій чи пов'язаних з ними персоналій. Одні творці народних пісень, наприклад, говорили про початок війни, лише констатуючи сам факт («в штирнайцятім року. Сербія із Австрійов войну розпочала» [7, с. 177]). Інші вказували Ті причину -- вбивство спадкоємця трону, проте з різним ступенем деталізації: «Прийшла вістка невесела з міста Сераїва, / / Згинула з рук анархіста цісарська дитина» [7, с. 199]; «У неділю пополудни вістка наступила, / що Сербія Фердинанда нашого убила, // Наступили сумні вісті в цілій Галичині, / що погибло дві особи в цісарській родині» [7, с. 179]. Проте у багатьох фольклорних текстах війну пов'язували, передовсім, з суботньою мобілізацією на початку «семого місяця» -- липня: «а в суботу пополудні вістка наступила, / цілий нарід в Галичині слезами обмила» [7, с. 178]; «в суботу вночі» цісар «кличе усіх на війну» [7, с. 177] тощо. Рішення розпочати війну пояснювали волею цісаря: «Задзвонили у всі дзвони у суботу вночі: «Ідіт, жовняре, на войну, бо так цісар хоче» [7, с. 178] тощо. Частина співців зображала також і міжнародний вимір конфлікту, згадуючи, крім оголошення війни Сербії, також й втручання Росії: «Як почали австріяки з Сербійов ся бити, / а московський цар Никола іде боронити» [7, с. 179]. Окремі з них демонстрували ерудицію, згадуючи участь у війні також Німеччини на боці Австрії, Франції на боці Росії та інших держав, і навіть застосовуючи газетну статистику 1914 р.: «А Франція москалеві стала помагати / Проти німця досить держав стала підмовляти/ Ци ви чули, добрі люди, ци ви цисте знали, / На Австрію і на німця десять держав стало?» [7, с. 200]. Зрештою, більшість описувала селянське сприймання війни як загальне пригнічення: «Розійшлася вість сумненька сумними лавами, бо ставали вірні сини густими рядами» [7, с. 179].

На цьому тлі автор талергофських співанок був, з одного боку, типовим, а з іншого -- оригінальним. Так, у його тексті війна відразу була трагічною подією глобального, загальноєвропейського масштабу. Водночас у співанику вона асоціювалася з тою ж таки фатальною літньою суботою: «Ой вибухла та война нещасна / Що цілую Європу потрясла / А в соботу в хорошу погоду/ Прийшов розказ, в вимарш до походу» (Піснь 1 Так в рукопису. Укладач, очевидно, свідомо використовував слово «піснь», а не пісня для визначення й класифікації текстів у своєму пісеннику.). Ця пісня, як і решту текстів співаника, відбігала від народного канону, проте мала з ним багато спільного. Так, у фольклорному (чи напівфольклорному) шаблоні оповіді про війну часто попереджував вступ, що мав, здебільшого, риторично-орнаментальну або символіко-алегоричну функцію: «Закувала зозулечка в зеленому току, / Ци ви чули, люди добрі, в штирнайцятім року...» [7, с. 177]. «А в неділеньку раненько сонце си мінило, / Приснив си ми сон чудесний, стало ж ми е мило» [7, с. 82]. В інших співанках --хроніках цього вступу не було, і оповідач відразу переходив до «історичної» частини розповіді, ширших узагальнень чи опису конкретної ситуації: «Рік девятьсот чотирнайціть був дуже тяженький, / Бо розлилось много криви і слізок дрібненьких» [7, с. 183]. «У неділю ранесенько сумно дзвони грають / Плачут жінки, чоловіків з села виправляють» тощо. Пісні з талергофського співаника побудовані за схожою моделлю. Водночас принаймні одна з співанок на початку також містила згадку про «європейський» характер війни. «А в році штирнацітім, як жнива настали, / Всі монархи європейські войну розпочали». Це свідчило як про намагання інтелігенції інкорпорувати книжний термін «європейський» серед галицьких селян поч. ХХ ст., так і про взаємодію елітарної й народної культури в їхньому середовищі. Саме впливом книжних образів та шаблонів можна пояснити трактування війни у піснях з Талергофу.

Так, в іншій співанці з талергофського співаника вказувалася також генеалогія війни в Галичині -- збройне протистояння Австро-Угорщини («цісаря») та Російської імперії («руса»): «Чотирнайцятого року тисяч девятьсот / Скликав цісар військо на войну з русом» (Піснь 2). Водночас поведінку тих, кого мобілізували, талергофський пісенник описував як вимушене виконання сумного обов'язку: «Ой пращали, кланялись, плакали, / Шапочками в гору піднимали. / Пращалися, бо так має бути, / Дай їм, боже щасливо вернути» (Піснь 1). Тут -- як і в інших воєнних піснях, з'являвся мотив розлуки ліричного героя (Василя) з жінкою й малим сином, та діалогу між ними. Так само, як інші персонажі з народних пісень про Велику війну, селянин з пісні передбачав свою лиху долю: «Будь здоровий, мій маленький сину, / Чи я верну, чи на войні згину» (Піснь 1). Зрештою, пісенний жовнір справді гине під час перемишльських боїв: «А в п'ятницю сумні вісти прийшли: / Згинув Василь в місті Перемиш-ли/. Згинув Василь від козацькой піки, / Вже не верне додому навіки» (Піснь 1).

На цьому тлі у піснях виникав похмурий образ війни. Вона вбиває або калічить людей, нищить сім'ї, робить жінок вдовами, а дітей -- сиротами, закидає людей на чужину тощо: «Тота война, що то наробила / Не одного рідню розлучила Наробила вдів, сиріт без ліку. / Не одному віка відобрала, / Не одного в далек світ загнала». Сюжети, де діти стають «сиротятами», жінки-вдовицями, які оплакують своїх чоловіків й батьків, були частими у піснях про Першу світову війну («У неділю пополудні вістка наступила», «Плаче мати коло стола така молоденька» тощо). Їх доповнював мотив постійного очікування голови сімейства з фронту, бажання побачити його живим або отримати вістку від нього («Повій вітре буйнесенький з зеленого гаю», «Там, де ясне сонце сходит, де пташка співає»). Оптимістичною противагою до цих трагічних мотивів був образ несподіваного повернення жовніра, який розповідає про фронтові страхіття («Закувала зозулечка в зеленому току»). Такі тексти відображали реальні мрії й сподівання селян.

Натомість у талергофському пісеннику їх доповнювала інша моторошна ситуація: жовнір приходить з фронту живим, а його родину та майно в тилу чекає загибель. У цьому контексті співаник пропонував реалістичні й водночас символічні образи зруйнованої оселі, знищеної родини та жовтих квітів, що сигналізували про смерть близьких, сльози і смуток вояка, який без дітей також ставав самотнім «сиротою» : «А хто верне, то ревно заплаче, / Як він своє обістє зобачит. / Із всього пєци зісталися, / А родина кудись розійшлася. / Питаются, где сут діти мили, / Люди кажут, що давно в могилі / На могилах розтут жовті квіти, / Я на старость сирота навіки» (Піснь 1). Зрештою, ця пісня закінчувалася характерним релігійним мотивом -- трактуванням війни як Божої кари за гріхи, яку можна відвернути лише покаянням: «Пам'ятайте тоту войну, люде, / Покайтеся, бо ще гірша буде».

Проте головним об'єктом зображення у співанику був саме Талергоф. У тексті пісень він поставав одним з трагічних наслідків війни, поруч з смертю на фронті: «Заплакали сестри, батько затужив, / Бо єго синонька ворог убив / Другого синонька взяли в неволю, / До Грац Талєргофу в цельта на полю» (Піснь 2). Вже сам факт, що його інтерновано «в 150 миль далеко від рідні, від хати», викликав в селянина відчуття нереальності навколишніх подій: «Чи то мені так здається, / Чи то сон приснився, / Що я так в далекім краю / Під лісом впинився» (Піснь 4). Тому він кілька разів звертався до опису свого арешту, наводячи щораз нові деталі. Спочатку в пісні було виведено узагальнений образ головного персонажа -- заляканого й розгубленого селянина, якого зненацька ув'язнюють: «А бідний хлоп нич не знає, / За що так карають (...) / А жовніри з обох сторон / Багнет ауф тримают» (Піснь 3). Винуватців цього арешту автор розглядав крізь призму стійких етнічних стереотипів, поширених у тогочасному селянському середовищі: «На кого лише жиди / Пальцем показали / Того зараз чоловіка / До арешту брали» (Піснь 4) Поширеність таких уявлень фіксували, між іншим, й воєнні новели Марка Черемшини, де, власне, євреї виступали серед ініціаторів селянських арештів з боку австрійської та російської армій.. В іншій пісні описано й сам арешт автора. На відміну від своїх братів, головний герой не йде «войну воювати», а залишається пильнувати хату («родині захід дати»). Селянин мирно стоїть посеред подвір'я, коли його несподівано арештовує жандрам і в'яже, «як собаку». Автор співанки навіть намагався відтворити монологи представників закону, якими вони супроводжували арешт. Усі, починаючи від жандарма, лише лають селянина та дають йому категоричні накази: «Ходи, каже, чоловіче / Бо тя там староста кличе. / Попращайся з родинов, /А сам вже ходи зо мнов Підкреслення -- з рукопису. Укладач талергофського співаника спеціально підкреслював ті частини тексту, які, на його думку, несли головний логічний наголос та були ключовими для пісенної ритмомелодики. ... Привели мня до старости / А він кричить дурню, осле» (Піснь 7). Зрештою, селянина називають шпигуном й везуть у невідоме: «А я бідний з жалю млію, / / Беруть мене на колію. / / Везуть мене, де -- не знаю, / / Чи до пекла, чи до раю». В Талергофі руський селянин стає ще більш безпомічним та безсловесним, потрапляючи в зовсім інше мовно-культурне середовище. Його долю тут вирішують інші: «В Таляргоф мене провадять, / І якусь там раду радять //Тілько оден німець белькнув: / «Марш там просто аж до цельту» (Піснь 7).