Проблема міжлітературних впливів у словесному мистецтві XVI–XVIII століть у науковій рецепції Володимира Перетца

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема міжлітературних впливів у словесному мистецтві XVI-XVIII століть у науковій рецепції Володимира Перетца

На кожному етапі розвитку національної літератури виникають нові явища, які стають основою або служать поштовхом для народження ще інших. Відомо, що на розвиток національної літератури певним чином упливають сусідні літератури. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. з'явилася низка наукових праць Володимира Перетца, у яких автор простежує українсько-російські взаємини в царині літератури й фольклору, а також; розкриває взаємовпливи слов'янських літератур у давні часи. Зокрема, відомими стали такі ґрунтовні дослідження науковця, як «Ляльковий театр на Русі» (СПб., 1895) «Малоросійські вірші й пісні» (СПб., 1899), «Історико-літературні дослідження і матеріали» (СПб., 1900). На жаль, цей аспект у доробку вченого досі не став предметом активної уваги літературознавців, хоч і є вагомим внеском на шляху вивчення літературної взаємодії.

Метою нашої статті є аналіз праць знаного вченого-філолога В. Перетца, у яких висвітлено взаємовпливи української, російської та польської літератур XVI-XVIII сс.; вивчення системи підходів, які дозволили науковцю встановити джерела окремих явищ у російській літературі, виявити шляхи аналізу здобутків давньої української літератури у сфері віршування.

Досліджуючи поетичні народні тексти, В. Перетц звернув увагу на подібність між українськими і сербськими творами. Спроба зіставити кілька пісенних сюжетів не дала бажаних результатів, і науковець дійшов висновку, що для об'єктивного порівняльного аналізу писемних пам'яток необхідна своєрідна «археологія пісенної поезії» [5. с. І]. Джерелом для вивчення історії російської поезії, зокрема й народної пісні, В. Перетц обрав збірки старовинних псалмів та кантів, які, за його переконанням, дають підстави робити наукові висновки щодо історії деяких пісенних сюжетів та їх обробок. Значну частину таких пісень дослідив О. Соболевський у ґрунтовній багатотомній праці «Великоруські народні пісні» [6].

В. Перетц констатував, що джерела російської літератури своїм корінням сягають у давню віршовану творчість, «яка зародилась у південно-західній Росії, імовірно, уже в другій половині XVI століття» [5, с. ІІ]. Учений проаналізував здобутки української літератури у сфері віршування, зокрема в праці «Малоросійські вірші й пісні» увагу дослідника привертає творчий доробок Герасима Смотрицького та писання Андрія Римші. Твори другого різняться досконалою формою, мовною своєрідністю й певним чином свідчать про глибоку ознайомленість його з польською літературою. Поезія А. Римші (за походженням він білорус; освіту, можливо, здобув в Острозькій школі) розглядається як така, що мала вплив на розвиток не лише малоросійського письменства, а й поезії великоросів.

Дослідження сучасних літературознавців не лише потверджують високий поетичний хист А. Римші, а й визначають вагомість його перекладницьких текстів, як-от польськомов - ного перекладу латинського тексту О. Поляка «Хорографія, або Топографія Святої землі». Так, у дисертації «Эволюция хождений в восточнословянских литературах XII-XVIII ст.» Елла Дюкова подає свідчення щодо популярності роботи кальвініста А. Римші в Росії й доходить висновку, що ідея паломництва й відповідний літературний жанр сприяли зближенню представників різних конфесій: католиків, православних, протестантів. Водночас у цій праці дослідниця зауважує, що тексти А. Рим - ші були якісними й мали вплив на розвиток не лише української та білоруської, а й російської літератур. А. Дюкова зазначає: «Переклад Рим - ші мав запит навіть у Росії, де виникли російськомовні відтворення його тексту. Перекладні «подорожники», створені в «західноруському краї», були покладені в основу паломницьких творів, які створювались у XVI, XVII сс. з ініціативи російського царя в Москві» [1, с. 7]. Такі дослідження підтверджують слушність думок, висловлених В. Перетцом ще наприкінці

XVIII ст., стосовно українського впливу на розвиток російської літератури та поглиблюють його припущення про те, що саме через українську літературу досягнення польських митців часто ставали поштовхом для розвитку окремих явищ у російській літературі.

Хоч у першому томі праці «Історико-літе - ратурні дослідження і матеріали» питання про вплив української (малоросійської) поезії на розвиток російської (великоруської) літератури розкривається лише частково, та науковцю вдалося проаналізувати і класифікувати окремі вірші, простежити історію побутування деяких сюжетів українських пісень на російському ґрунті, розглянути форми пісень та народну символіку. Цей том містить підрозділ із промовистою назвою: «Початок штучної поезії в Росії. Дослідження про вплив малоросійської віршованої й народної поезії XVn-XVn! ст. на великоруську. До історії Богогласника».

Поглиблюючи дослідження віршової форми при визначенні міжлітературних впливів, В. Перетц у частині «З історії російської пісні» праці «Історико-літературні дослідження і матеріали» здійснює екскурс в теорію віршування Київської Русі, наближаючись поступово до «малоросійських» досягнень у царині «еллінських» форм та силабіки. Розглядаючи теоретичні й практичні надбання українських науковців і поетів другої половини XVI - початку XVII ст. (зокрема, праці Лаврентія Зизанія та Мелетія Смотрицького), В. Перетц чітко визначає, що «на початку XVII ст., до двадцятих років його, більшість малоросійських поетів пишуть уже правильні силабічні вірші, за виключенням небагатьох, які віддавали перевагу римованій прозі, або не вміли вкласти текст у межі 11 - чи 13-складового вірша» [5, с. 12], як, наприклад, у творі «Ключ царства небесного» (1587), присвяченому князю Олександру Острозькому, де чергуються віршорядки на 13, 12 і 11 складів (13, 13, 11, 12). Хоч вони й нерівноскладові, та все ж близькі до основного розміру, популярного на той час в Україні. Зовсім інші зразки віршування відмічає науковець у творах «Лямент дому княжат Острозьких» (1603), «Перло Многоцін - ноє» (1646) Кирила Транквіліона Ставровець - кого, «На Різдво Бога і Спаса нашого…» (1616) Памви Беринди, в текстах Касіяна Саковича. Це засвідчує дальший розвиток віршування в українській літературі наступних періодів.

Ці версифікаційні досягнення поступово трансформуються в російській літературі, що дослідник доводить, фіксуючи окремі зразки віршових текстів. Так, на прикладах текстів Григорія Сковороди В. Перетц демонструє, як популярні в народі твори перероблялись спочатку в українській пісенній творчості, а потім і в російській. Доволі частими є випадки, коли тексти зберігали головну думку, форму і навіть перші рядки оригіналу, але далі за тими рядками здебільшого йшов зовсім новий матеріал. Приміром, «Пісня на Різдво Христове про бідність, у запитаннях і відповідях» має такий початок:

література віршування перетец

В. «Пастыри мили!

Цей кант дослідник розглядає як своєрідну переробку перекладу з польської відомого за багатьма списками вірша. У сучасному для Г. Сковороди варіанті початок звучить так:

Pasterze mili,

У багатьох випадках свідченням запозичення є «малорусизми». Так, у цитованій поезії дослідник виокремлює низку відповідних епізодів: «забыти теб)», «презлична», «у мене», «мене», «д) еть» [5, с. 226]. У зв'язку з тим, що українські псалми і канти мали специфічні «мовні звороти» та «риторичні порівняння» [5, с. 226227], В. Перетц виокремлює їх наявність і в російському тексті та робить висновок, що на обробку світської пісні впливають певним чином і духовні тексти. Для порівняння з цитованим текстом він подає уривки з різних псалмів і пісень:

О прекрасная царице,

ЗлатаяДияна… (Псалом на Покров пресв. Богородиці) [5, с. 226];

О Діанно вс) хь моцн) йша,

Монархиня найславн) йша

(Псалом на Успіння) [5, с. 227]; Земных красн) йшая Діанна,

Параскевою названа.

Радуйся Панно, Свята Діанно (Пісня про св. великомуч. Параскеву) [5, с. 227].

Зауважену подібність В. Перетц пояснює тривалим «шкільним впливом», хоч і не заперечує можливості усної передачі. Одним з аргументів на доказ причетності шкільного впливу є «пом'якшення полонізмів і малорусизмів» [5, с. 227]. Серед досліджуваних творів знаходимо й жартівливу пісню про комара, яка у своїх переробках популярна й сьогодні. Науковець відзначає, що російський варіант цієї пісні зберігає значну кількість «малорусизмів». Популярною в ХІХ ст. була пісня «Что ж я кому виноват, за что погибаю», яка містить так багато «малорусиз - мів» і типових для українських текстів рим, що походження її не викликає сумніву.

На підставі аналізу української поезії в польських джерелах В. Перетц вивчає вплив окремих польських текстів на розвиток російської поезії. Дослідник розглянув ставлення московської влади до пісні й окреслив значення появи в Росії українських музикантів, органістів і співаків. Активній діяльності цих митців всіляко сприяв патріарх Никон. Значний спротив натомість чинили старообрядці, творчість яких В. Перетц також розглядає.

Науковець спостерігає за проникненням у Московську Русь не лише української поезії, а й «шкільної, простонародної, духовної і світської» творчості, засвідчуючи завоювання нею все більшого статусу [4, с. 59]. Автор констатує проникнення театру-вертепу «до Сибіру разом з діяльністю вихідців з Малоросії» [4, с. 69]. Так, у VI частині праці «Ляльковий театр на Русі» В. Перетц пише: «Хвиля південно-руської освіченості, яка хлинула в Москву й розлилася по всій Великій Росії, принесла з собою зразки шкільної драми й ознайомила з ними великоросів. Ця хвиля дійшла й до Сибіру, куди занесена була архієреями з південноросів (майже всі кафедри на початку XVIII століття посіли, через брак освічених людей, вихованці Київської Академії, які принесли в керовані ними єпархії звичаї і традиції своєї аітае matris)» [3, c. 73]. На підтвердження сказаного дослідник подає приклади, зафіксовані в працях Морозова [2]. Зокрема, він згадує про Філофея Лещинського, який полюбляв театральні дійства, сам здійснював постановки й скликав глядачів дзвонами. Любов до таких дійств зберіг і його наступник: «Академік Гмелін зафіксував у своїх записах про подорож до Сибіру детальну вістку про виставу, яку він бачив у Тобольську на Пасху 15 квітня 1734 року» [3, с. 74].

В. Перетц засвідчує, що елементи вертепу зафіксовані й в Іркутську в другій половині XVIII ст. Науковець зазначає, що сибірський вертеп, імовірно, зовні не відрізнявся від українського, але мав свої особливості тексту. «Носили по домівках вертеп семінаристи, приказні й показували його за плату від 5 до 30 копійок, зважаючи на кількість ляльок, яких бувало від 30 до 60, при цьому чорти особами, що наймали театр, цінувалися найбільше, і їх кількість відзначалась окремо» [3, с. 74]. Новим елементом у сибірському вертепі була сцена повернення царя Ірода після смерті, але вже в труні, за якою йшли його дружина й дочка. Після похорону жінки поверталися й сідали на трон. У цей час з'являвся кавалер, який починав танок із дочкою Ірода під пісню: «О, коль наше на семъ свЬтЬ жи - тіе плачевно // И коль скоро, и коль кратко, аки однодневно…» [3, с. 74]. По завершенні танцю з'являвся мудрець або генерал і кликав до танцю жінку Ірода. Далі танцювали дами і кавалери, після чого арлекін сповіщав про завершення вертепу. Опісля, за свідченням М. Польового, на працю якого й посилається В. Перетц, інколи самими вертепниками розігрувалася пантоміма. Науковець апелює й до спогадів Щукіна, який зафіксував розігрування після вертепного дійства комедії. Свідчення Щукіна віддзеркалюють враження, яке справляли псалми, що співалися у вертепі. Після порівняння зібраної з джерел інформації дослідник робив висновок, що жартівливо-комедійна частина вертепу не була популярною серед священиків і публіки, оскільки, імовірно, жителям цього краю не були цікаві історії з українського чи польського побуту, а щось своє творити вони не могли через заборону з боку духівництва. Така заборона також була зафіксована в спогадах Щукіна: «Вертеп заборонений за наполягання одного з колишніх архієреїв, родом білоруса» [7, с. 392].

Те, що сибірський вертеп значно відрізнявся від малоросійського народного вертепу, привело В. Перетца до думки, що джерела цього жанру в Росії ховаються в шкільній драмі. Російський вертеп, на переконання вченого, поступово зникає через байдужість населення та відповідні заборони, але все ж залишає по собі «окремі канти і псалми, які співають під час колядування в тих місцевостях, у яких ще не зник цей звичай» [3, с. 78].

Різні джерела засвідчують присутність українських бандуристів та співаків при російському царському дворі. В. Перетц проаналізував репертуар цих виконавців і тексти українських авторських і фольклорних творів у джерелах XVIII ст., вивчив специфіку записів українських текстів у російських джерелах, виявив світські українські елементи в російських збірниках другої половини XVIII ст.

Серед жанрів українських пісень у російському репертуарі значне місце посідають пісні-пародії («Пісня про комара», «Пісня про тещу й зятя» тощо), ліричні пісні («Броду-броду-броду», «Заболіла буйна голівонька» тощо). Науковець визначає шляхи передачі творів і головні особливості їх переробок у релігійній та світській поезії.

Отже, можемо констатувати, що В. Перетц детально проаналізував версифікаційну систему XVI-XVIII ст. в Україні, визначив особливості творів тих митців, які започатковували цю справу в національному письменстві, спираючись на досвід польської літератури; виявив узаємовпливи літератур, визначив домінування силабічної системи віршування, функціонування народнопісенного розміру, який якісно вирізняє українську поезію; проаналізував збіги в текстах на змістовому й формальному рівнях. В. Перетц дійшов висновку, що низка відомих російських авторських текстів походить із польської та української літератур, а інколи український варіант стає «посередником» між: польською та російською літературами.

Наша стаття окреслила окремі позиції щодо взаємовпливів слов'янських літератур, виявлені в працях В. Перетца, які надалі мають бути глибше осмислені й зіставлені з дослідженнями наступників ученого.

Література

література віршування перетец

1. Дюкова Э.Ю. Эволюция хождений в восточнославянских літературах XII-XVIII вв.: автореферат дисс. <…> канд. филол. наук: спец. 10.01.03. Литература народов стран зарубежья (украинская) / Э.Ю. Дюкова. - Минск, 2010. - 24 с.

2. Морозовъ П.О. Исторія русскаго театра: До половіньї XVIII столетія / П.О. Морозовъ - СПб.: Типографія А.М. Котоміна, 1889. - 450 с.

3. Перетцъ В.Н. Кукольный театръ на Руси: Исторически очеркъ / В.Н. Перетцъ / Отдьльный оттиск изъ «Ежегодника Импереторскихъ театровъ» сезона 1894-1895 гг. - СПб.: Типографія Императорскихъ Спб. театровъ, 1895. - 107 с.

4. Перетц В. Малоросійські вірші і пісні у записах XVI-XVIII ст. / Володимир Перетц. - СПб.: Типография Императорской Академіи Наукъ, 1899. - Т. I. - 84 с.

Перетцъ В.Н. Историко-литературныя из - следованія и матеріали / В.Н. Перетцъ. - Т. 1: Изъ исторіи русской песни. Ч. 1. Начало искусственной поэзш въ Россіи. Изследованія о вліяніи малорусской виршевой и народной поэзш XVI-XVIII вв. на великорусскую. Къ исторіи Богогласника. - СПб.: Типографія Ф. Вайсберга и П. Гершунина, 1900. Пе - чатано по определенію Историко-Филологическа - го факультета Императорскаго С.-Петербургскаго Университета. - І-IV, 425 с.

5. Соболевский А.И. Великорусские народные песни: у 7 т. / А.И. Соболевский. - СПб., 1896. - Т. 1. - 1895. - ХІІ, 628 с.; Т. 2. - 1896. - XVI, 588 с.; Т. 3. - 1897. - XVI, 512 с.; Т. 4. - 1898. - XXVI, 722 с.; Т. 5. -1899. - XVI, 644 с.; Т. 6. - 1900. - XVI, 544 с.; Т. 7. - 1902. - XX, 708 с.

6. Щукинъ Н. Вертепъ / Н. Щукинъ // Вестник Русскаго Географическаго Общества. - 1860. - Ч. 29. - №7. - С. 32-36.

Размещено на Allbest.ru