Виховні можливості казки в історичному розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 372.3.032 ББК 74/200

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

ВИХОВНІ МОЖЛИВОСТІ КАЗКИ В ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ

Олександра Дудник

Постановка проблеми. Сьогодні в Україні зростає роль морального виховання підростаючого покоління. У Законі України “Про освіту” метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу. Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину.

Тому зовнішній розвиток людства повинен супроводжуватися духовним розвитком, свого роду, моральним відродженням, яке стає підґрунтям для розвитку людства. Г. Сковорода говорив: “Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знаннями найскладніших наук, але не має доброго серця?” Моральна культура - це і є моральні звички, що стали емоційним тражем поведінки. Утвердити в кожній дитині доброту, сердечність, чуйність, готовність прийти іншому на допомогу, чуйність, відповідальність - істина шкільного виховання, і з цієї істини починається національна школа. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювати власну діяльність а поведінку, що неможливе без формування моральних цінностей.

Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, що загальнолюдська мораль - це не сукупність незмінних норм і принципів, що споконвіку відомі кожній людині або спільноті, а система, яка поповнювалась, розширювалась, змінювалась протягом віків, збагачуючись новими критеріями, наповнювалася новим змістом.

Аналіз актуальних досліджень. У „Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті”, Законі України „Про освіту”, „Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти” підкреслюється гострота проблем формування таких особистісних якостей, як дисциплінованість, ретельність, працьовитість, сумлінність, бережливе ставлення до всіх видів власності, здатність репрезентувати власну поведінку відповідно до норм демократичного суспільства.

Формування моральності у молодших школярів зумовлюється усвідомленням дітьми цінності іншої людини і власної значущості, а також отриманням достатнього обсягу моральних знань і прийняттям норм і правил відповідальної поведінки. Емоційне ставлення в органічній єдності з розумінням дітьми цінності іншої людини, самоцінності стають визначальною спонукою, мотивами для включення в різні види діяльності з метою набуття морального досвіду.

Сучасними дослідниками написано ряд праць щодо виховання у молодших школярів відповідального ставлення до суспільних обов'язків і праці (С. Гагаріна, Л. Краєва), виховання виконавчості і добросовісності (Р. Жумаканова), розвитку гуманних почуттів (В. Киричок, М. Юр'єва), гуманістичного виховання (В. Білоусова, С. Карпенчук, Б. Кобзар, А. Сиротенко, К. Чорна, О. Сухомлинського), взаємин батьків і дітей (О. Докукіна, Л. Повалій, В. Постовий), соціалізації особистості (В. Болгаріна, Т. Бутківська, Р. Охрімчук).

Проте поза увагою дослідників залишився історичний аспект формування моральності через виховний вплив казки як народної, авторської та сучасного жанру - фентезі. А період дитинства є основою сензитивного розвитку моральних якостей (Л. Божович, Л. Виготський, О. Запорожець).

Мета статті: підкреслити соціальне значення проблеми, проаналізувати виховний вплив казки у формуванні моральності дітей.

Виклад основного матеріалу. Як закономірність виховного впливу казкові історії передаються з покоління в покоління протягом століть, і знаходять відображення у культурах різних народів. У них в доступній формі піднімаються важливі, актуальні проблеми формування моральності: протиставляється добро і зло, альтруїзм і жадібність, сміливість і боягузтво, милосердя і жорстокість, завзятість і легкодухість. Вони ставлять перед читачем проблемні завдання і показують світ складним і різноаспектним з несправедливістю, страхом, на противагу чесності, оптимізму і вірі. Але найголовніше, що вони дають впевненість в тому, що якщо людина не здається, навіть коли становище видається безвихідним, якщо не зрадить своїм моральним принципам, хоча спокуса і манить його на кожному кроці, врешті-решт, обов'язково переможе добро.

Чудеса в наш час трапляються все рідше, проте віра людей у них незмінно зберігається, тому світ казки залишається важливим і значущим у житті кожного, а особливо цінна казка є в дитячому віці, коли закладаються основи моральності. На нашу думку, казка не є витвором виключно для дітей, а служить усім, навіть у сучасному світі набула нового літературного жанру - фентезі, бо казка - це вміння подивитися на світ як на захоплюючу, цікаву, сповнену барвистих відтінків реальність, випробувати власну уяву та фантазію. Казка відображає багатогранність нашого світу, легко переступаючи будь-які рамки звичного для нас сприйняття.

Казка - це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі. Слід відрізняти казку від байки, яка чітко містятить повчання. Вже в самому слові “казка” міститься стисла вказівка на певні ознаки цього жанру: казка - від слова “казати”, це те, що “кажеться”, тобто розповідається [7].

Казки - одна із культурних форм становлення духовності людини. З найдавніших часів вони побутують у різних народів, певною мірою наближені за своїм походженням до сказань, саг, переказів, легенд, епічних пісень. Існують різні підходи до класифікації казок, проте ця проблема і дотепер залишається відкритою. Вперше науковим вивченням та класифікацією казок зайнявся фінський фольклорист А. Аарне (1867- 1925). За його класифікацією в книзі “Покажчик казкових типів”(1910), чарівні казки охоплюють такі категорії мотивів: чарівний супротивник; чарівний чоловік (дружина); чарівне завдання; чарівний помічник; чарівний предмет; чарівна сила або вміння; інші чарівні мотиви. Американський фольклорист С. Томпсон суттєво поглибив порівняльний аналіз казок. Згодом теорію класифікації казки за змістом запропонував російський вчений В.Міллер (1848 - 1913): з чарівним змістом, побутові, про тварин та німецький дослідник В.Вундт (1832 - 1920) у книзі “Психологія народів”: міфологічні казки-байки, чисті чарівні казки, біологічні казки і байки, чисті байки про тварин, казки “про походження”, жартівливі казки і байки, моральні байки.

Найпопулярнішим у використанні мовознавців вважається класифікатор російського вченого В. Проппа (1895 1970). У праці “Морфологія казки” за його висновком, казка нерідко приписує однакові дії різним персонажам, тому доцільно вивчати її “за функціями діючих персонажів”. Спосіб здійснення функцій може змінюватися - це величина змінна (Морозко діє інакше, ніж Баба-Яга), але функція як така - величина постійна. Функція - вчинок діючої особи, визначений з погляду його значущості для самої дії. Так він започаткував морфологічний підхід: “Постійними, усталеними елементами казки постають функції діючих осіб, незалежно від того, ким і як вони виконуються. Число функцій, відомих чарівній казці, - обмежене” [8, с.30].

У чарівній казці трансформується структура міфу. Перенесення людини в центр часово-просторових відносин сприяло формуванню нової моделі світу. Оскільки романтизм антропоцентричний за своєю природою, то в опозиції світ і людина важливого значення набуває людина, що повною мірою реалізувалося в індивідуально- авторській казці.

Найдавніші казки у всьому світі - це народні казки. їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки це витвір усього суспільства, де зафіксовані народні традиції виховання, вірування, відображені актуальні прагнення людей, способи впливу на поведінку дітей.

Великі зміни відбуваються з появою письма і книжок. У суспільстві на передній план виходить авторська казка - казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких як правило відомі. В певному розумінні всі художні твори (художня література) є авторськими казками. В більш вузькому розумінні авторські казки це ті художні твори, які мають досить простий сюжет (призначені для дітей) [6]. Так, казки французького письменника Шарля Перро (1628 - 1703) з'явились у кінці XVII століття. Він перший відчинив для казки двері у велику літературу, збагативши її сюжетами та мотивами національного фольклору. До збірки “Казки матінки Гуски” ввійшли “Червона Шапочка”, “Хлопчик-мізинчик”, “Синя Борода” та ін. Казки написані талановито як у сюжетному розвитку, так і у виховному спрямуванні. В них декларуються в ранг людських чеснот: вірність, великодушність, працелюбність, засуджується заздрість, пиха, лінощі.

Апогеєм розвитку літературної казки слід вважати XIX століття. В цей час розквіту у літературному мистецтві романтизму з'являються казки братів Грімм, які нерідко зверталися до тих сюжетів, що й Ш. Перро, але прагнули зберегти зміст і словесний одяг казок у тому вигляді, в якому їх створив німецький народ: “Вовк та семеро козенят”, “Попелюшка”, “Білосніжка і семеро гномів” та ін. На початку XIX ст. стали відомими літературні казки Є.Гофмана, В.Гауфа, Г.Андерсена, О.Пушкіна, В.Жуковського. В цей час розвивається і українська літературна казка, біля колиски якої стояли І.Франко, М.Коцюбинський, Олена Пчілка, І.Манжура, О.Кониський, Леся Українка, Б.Лепкий та ін., форму казки використовували К.Ушинський і Л.Толстой для своїх дидактичних творів.

Тематично фольклорна (народна), як і пізніша літературна казка, поділяється на три великі групи: 1) казки про тварин; 2) фантастично-чародійні казки; 3) соціально-побутові казки. Літературна казка постає з фольклорної в основному двома шляхами: через вільну інтерпретацію її сталих фабульних схем і на основі оригінальної фабули, в яку широко вводяться чарівно-фантастичні елементи. Російська дослідниця слов'янських казок Л. Ю. Брауде (1927 - 2011) дає таке визначення літературній казці: “Літературна казка - авторський, художній, прозаїчний або віршовий твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей; твір, в якому неймовірне чудо відіграє роль сюжетотворення, служить вихідною основою характеристики персонажів”[3].

У роботах відомих дослідників: М.Азадовський, І.Лупанова, В.Анікін, Е.Померанцева, Т.Леонова та ін. розкриваються глибинні зв'язки художніх творів із народним мистецтвом. Однак жанрова природа авторської казки як явища двійчастого в естетичному та педагогічному плані вивчена все ж недостатньо. Про це свідчить, наприклад, відсутність чіткого розмежування народної та літературної казок, а також загальноприйнятого визначення останньої.

На початку XIX ст. набуває розквіту літературний напрям романтизм. В історії романтики шукали мрію, те, що було бажане. Ось чому змальовуючи історичний факт, вони не стільки зображували його, скільки перетворювали відповідно до своїх естетичних ідеалів. Форма казки з її жанровими ознаками якнайкраще відповідала цим запитам романтиків. По-перше, „двосвітність”, яка притаманна поетиці романтизму, певною мірою присутня і в фольклорній казці (принц - комар, царівна - жаба). Світ реальний та духовний (ідеальний) в романтичних творах, як і в казках співіснують (мрії Дюймовочки та реальні побутові проблеми). По-друге, фольклорна логіка виокремленості героя виявилася надзвичайно актуальною для романтиків, оскільки вони прагнули до змалювання виняткової особистості, тобто яскраво маркованої, протиставленої світові у побутових відносин (Котигорошко, Xлопчик-мізинчик). По-третє, фольклорна чарівна казка приваблювала романтиків максималізмом і гостротою конфлікту, який ні за яких умов не міг бути примирливим (протиставлення добра і зла: Баба Яга і дівчинка Оленка, Зла чаклунка та !ван-царевич, Мачуха і Попелюшка).

Власне авторська казка як самостійний жанр, на думку кЛупанової, починає активно розвиватися в 20- 30-і роки XIX століття. До середини XIX століття набуває поширення своєрідна проміжна ланка між народною та літературною казками - казка записана, зафіксована, у якій виявляється особистість її збирача та інтерпретатора, національні ознаки культивування моральних цінностей та культурних традицій. Фантастика народної чарівної казки інша за своєю природою. її персонажі живуть в абсолютно замкненому світі, де здійснюються чудеса. Спираючись на фольклорну, авторська казка все ж запозичує від фантастичної повісті притаманну їй романтичну „двосвітність”, що й віддаляє її від народного джерела[9].

У XX столітті одним із перших намагався розмежувати народну та літературну казку М.Люті, який сформулював деякі ознаки літературної казки: “Вона створена письменником і точно зафіксована”. Погляди М.Люті поділяли та продовжували К.Обернауер, кШнеєберг, Р.Бамбергер. Багато уваги приділяли народній та літературній казці М.Грушевський, В.Анікін, Е.Померанцева, Ю.Ярмиш, В.Бахтіна, кЛупанова, М.Липовецький, які досліджували зв'язки казок обох видів і намагалися дати визначення авторської казки. Але лише в словниках та енциклопедіях останніх років термін “літературна казка” представлений окремою статею, де визначено, що “літературна казка це авторський епічний жанр художньої літератури фантастичного характеру, який виникає із фольклорної казки або через вільну інтерпретацію її давно усталених сюжетних форм, або на основі оригінального сюжету, в який широко вводяться чарівно-фантастичні елементи фольклорного походження”[4, с.320] .

Повчальними є казки славетної нашої землячки Лесі Українки (1871-1913) - Лариси Петрівни Косач. Знаючи про виховний та навчальний потенціал казки, Леся Українка створила казки для дітей. Самобутньою рисою її казок є те, що письменниця вдало переплітає в канві казки реальність і вимисел. У казках живуть цілком реальні діти - Павлусь, Мар'яна, і водночас ми бачимо казковий світ квітів (“Лелія”).

“Лелія” - це один наймайстерніших творів письменниці. У казці переплелися реалістичні та фантастичні картини в казкові образи. Є тут чарівні перетворення, що характерні для фантастичних казок: “Потім торкнула Павлуся квіткою своєю і раптом Павлусь почув, як він сам зробився квіткою, тільки не лелією, а рожевим маком. От Лелія взяла його в ручку. Притулила до себе і швиденько вилетіла з хати в садок” [5, с.28]. Хлопчик Павлусь літає з Лелією до її сестер- квітів, відвідує сади, міста; потрапляє в цех, де дівчата роблять штучні квіти, бачить, як важко працюють вони. Сум і співчуття до долі дівчат звучить у казці. Але є у казці і щасливі хвилини, які вселяють оптимізм. Радісна і щаслива зустріч Лелії з найменшою сестричкою (маленькою лелією), яка проживає у Мар'яниному саду (в простої селянської дівчинки, закоханої у квіти, квіти всякі: чорнобривці, тоя, любисток, рута, канупер, м'ята кучерява, повна рожа, барвінок хрещатий). Дуже вихваляє Лелія Мар'яну за доброту, сердечність, увагу та любов до неї. Казка змальовує реалістичні деталі панського і селянського побуту. Павлик чує скарги квітів у панському саду, скарги дівчат, що тяжко заробляють на шматок хліба. Леся Українка у доступній формі доводить, що людина з добрим серцем, з ніжною душею може бачити і розуміти красу, хоч вона є бідною і важко трудиться. Дівчина-наймичка Мар'яна “на чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила, на чужих городах цілий день полола, бур'яном колючим руки поколола" [5, с.31]. Але щира душа Мар'яни любить красу, вміє бачити і творити її власними руками. Вона вміє бачити барви природи, милуватися світом, а особливо Лелія: “Ти ж моя відрада! Ой ти ж моя мила, лелієчко біла, як же ти цвітеш пишно, як подивлюся, аж усміхнуся, так мені у тебе втішно! Я ж тебе, квіточко мила, за свою працю заслужила, на свою долю посадила, - рости ж, леліє, розкішна, красна, щоби була моя доленька щасна “[5,с.37]. Так говорила Мар'яна, милуючись Лелією. Домінуючими темами у творах для дітей Лесі Українки є виховання працьовитості, співчуття до ближнього, помірності у потребах, відповідальності за свої вчинки.

Особливу увагу привертає казка “Біда навчить”, де використано сюжет народного твору: горобчик звертається до курки, зозулі, бузька, гави, сови, сороки, щоб ті навчили його розуму (елемент нанизування епізодів). І тільки поважний крук відповів горобчику-бешкетнику: “Розум, молодче, по дорозі не валяється, не так-то легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука” [5, с.39]. З великими труднощами пережив горобчик зиму, зазнав холоду й голоду. Все пережите загартувало його. Він приглядався до життя інших птахів і став добрим господарем, ніжним і дбайливим батьком. У казці стверджується, що розум, досвідченість і відповідальність приходять не самі собою, а є результатом життєвого досвіду, зусиль над виробленням власного характеру. Життя у своїй різноманітності труднощами, які потрібно долати, є найкращим учителем. Початок казки нагадує народну : “Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився із яйця, так з того часу нітрохи не порозумнішав”[5,с.35]. Виховна ідея авторської казки - в конкретизації народної приказки: “Розум, молодче, по дорозі не валяється”.

Цікавою є і літературна казка Лесі Українки “Метелик”. Основна її ідея розкривається через вчинки персонажів - Лелика (кажана) і Метелика. Лелик живе у темному кутку, за бочкою з капустою і цілком задоволений таким життям. Єдине, про що він мріє, щоб його ніхто не знайшов, щоб поменше було світла. Метелик, побачивши світло від свічки, став мріяти про світло. В пошуках його, він, не задумаючись про небезпеку, летить в кімнату. Те яскраве світло від лампи полонило його, манило до себе теплом, сяйвом. “Не втерпів Метелик, забув своє безсилля, забув свою несвідомість “Світло, світло! - і полинув за ним” [5, с.198]. І далі: “Хотів він бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалася лампа. Чи думав же він, що там життя стратить? Воно горить, миготить, міниться, - там світло, там тепло, там життя!”. Метелик не усвідомлює, що світло - то його згуба, його смерть, але воно чарує, притягує... Він не відлетів геть, коли його, застерігаючи про загибель, всі відганяли. Лампа спалахнула - і Метелика не стало. Хтось із товариства кинув докір: “Дурному дурна і смерть!” Але філософія казки є глибшою: прославляючи світло як начало начал, як пошук простору, кращого, волі, Леся Українка виголошує: “А хіба ж розумніша була б його смерть, якби він навіки заснув у темнім льоху? Те світло спалило його, - але він рвався на простір! Він шукав світла!” [5, с.203]. Для цього єдиного, високого і світлого треба жити, треба шукати його, оте світло, прагнути до життєвого пошуку, творчості, служінню людям.

Отже на прикладі творів Лесі Українки ми довели, що українська літературна казка розвивалася, як і казка європейська - від сюжету народної казки є літературна інтерпретація фольклорного казкового сюжету, який має виховне спрямування. Літературна казка як тематична та художньо-поетична інтерпретація, ввібрала мотиви, образи, художні засоби фольклорної казки, створивши нові літературні цінності.

Письменники враховують великий педагогічний вплив казки, тому кожен письменник намагається передати своє бачення різних ситуацій, вчинків, вчить перемагати всякі негаразди, встановити справедливість на землі. Казка породжує і виховує кращі риси у людей. Знаючи це, письменники надають великого значення спрямованості казки. За словами Ш.Перро: “Мораль являється основним моментом у будь-якій казці”. Саме Ш. Перро відзначив, що перше місце належить ідеї, оцінці дійсності, а друге - образності. У фантастиці казки реалізується все те, що хвилює серце і душу народу, письменника [1].

У першій половині XX століття сформувався ще один фантастичний жанр - фентезі. Виходять друком в США “Хоббіт”, “Володар кілець”, згодом - “Гаррі Поттер” Дж.К.Роулінг. їх вихід в світ та успішна екранізація співпав з перевиданням всіх написаних на той час творів про Конана (автор - Р.Говард). казка моральний педагогічний фентезі

Відмінність літературної казки від наукової фантастики очевидно: в ній немає спроби вгадати майбутнє на науковій основі, прогнозувати розвиток науки і техніки або гіпотетично пояснити суть подій і процесів, що проходили в далекому минулому. У загальному і цілому вона не пов'язана із соціальними чи науковими теоріями розвитку суспільства.

Більшості книг цього напряму властиві глибока філософічність, драматичність, і навіть трагедійність сюжету, оскільки часто рішення героями моральних і етичних проблем відбувається на межі життя і смерті. При простоті, що здається, і легкості викладу твору фентезі зачіпають вічні теми - протиборства добра і зла, абсолютної влади, всепереможної любові і віри. Природа в них постає як “колиска” людини і “комора” її сил, знань і магічної енергії, якою користуються герої оповідань. Інша характерна особливість фентезі - магія як один з головних двигунів сюжету.

Літературна казка відрізняється від цього жанру, тому що: по-перше, самі причини появи цих жанрів різні, - фентезі спрямована на “втечу” від реального життя шляхом створення світу переосмислених міфів, легенд і переказів, у той час як літературна казка найактивніше проявляється саме в моменти великих потрясінь у суспільстві і сприяє осмисленню життя за допомогою казкових образів та мотивів. По-друге, твори жанру фентезі є цілісними і не можуть стати частиною текстів інших жанрів, жанровими вкрапленням, до них важко щось додати, а казка піддається варіативності, додаванням з ініціативи дитини-творця власних подій, героїв, зміну їхніх вчинків тощо.

В чому ж секрет популярності фентезі? Багато хто убачає тут спробу прихильників нового жанру піти від реальності, в буквальному розумінні слова “зачитатися”. Адже чарівні пригоди у вигаданому світі - це те, що так притягає нас в дитинстві і дає відпочинок в зрілості. Що, на нашу думку, і зближує жанри авторської казки та фентезі у виховному спрямуванні: розвиток уяви, вічне стремління людини перемогти зло для торжества добра та любові. Дж.Толкін в есе про “Чарівні казки” пише: “Уражені недугою сучасності, ми гостро відчуваємо і потворність наших творінь, і те, що вони служать злу. А це викликає бажання бігти - не від життя, а від сучасності і від створених нашими власними руками потворності”.

Висновки

Провівши історичний екскурс розвитку казки як педагогічної літератури, можемо стверджувати, що в своїй першооснові вона виконувала соціальні функції спрямовані на наслідування прадавніх вірувань, служила розвитку міжособистісного спілкування у настановчому повчанні, передачі народної мудрості старшим поколінням молодшому. Згодом виховні функції казки укріпилися в повчаннях, формуванні власного ставлення до сутності людини на землі, її соціальної значимості. У сучасних дітей розвивається потреба у розвитку творчості, уяви, бажанні покращити дійсність, що можливе через фантастичні алегорії, порівняння, вимисел.

Найкращі літературні казки належать перу Г.-К. Андерсена, братам Ґрімм, В. Грауфу, III. Перро, А. Ліндгрен, А. Мілн, Дж. Родарі. Сюди ж слід віднести українських казкарів: І.Франко, Леся Українка, Б.Лепкий, О.Іваненко та ін. Широкої популярності набули казки російських авторів: О.Пушкіна, О. Волкова, К.Чуковського, С. Маршака. Вершиною світового казково-літературного жанру багато літературознавців та читачів справедливо вважають казку викладача математики Оксфордського університету Керрола Льюїса (1832 - 1898) “Пригоди Аліси в країні чудес”.

Літературна казка належить до числа найбільш популярних жанрів мистецтва слова. її вивчення присвячено безліч дослідних робіт з літературознавства, культурології, психології, педагогіки. В. Даль вважав, що казка закріплює в дитині моральні почуття, тому що етичний потенціал цього жанру вміщує у собі і силу моралі, і народний засіб виховання. Молодші школярі починають формувати моральні категорії, відбувається осмислене прийняття моральних цінностей. У зв'язку з недостатнім життєвим досвідом та особливістю психічного розвитку молодші школярі починають наслідувати героїв улюблених творів, їхню форми поведінки в суспільстві. А світ казки (постійна перемога добра над злом, правди над кривдою, долі над злиднями, оптимізм на противагу зневірі та лицемірству тощо) дає можливість формувати позитивне ставлення до основ моральності, допомагає засвоєнню норм і правил поведінки між людьми. Тому, вагоме місце у прийнятті казки як виховного потенціалу відіграє педагогічна робота: підбірка літературної казки, аналіз сюжету, оцінка вчинків героїв, проблемні запитання щодо наслідування чи заперечення дій дитини за аналогією вчинків персонажів твору.

Перспективними напрямами досліджень є зміст читанок як засіб формування відповідальності молодших школярів.

Література

1. Аматьєва О.П. Використання елементів ТРВЗ (теорії розв'язання винахідницьких завдань) для формування лексичної компетенції дітей старшого дошкільного віку / О.П. Аматьєва // Дошкільна освіта. - 2003. - № 2(2).- C. 3 - 10.

2. Басюк Н.А. Педагогічні умови виховання почуття відповідальності в учнів 1-4 класів / Н.А. Басюк // Вісник Житомирського педагогічного університету. - Вип.24. - Житомир, 2005. - С.92 - 94.

3. Грушевський М. Казка / М. Грушевський // Історія української літератури: В 6 т. - К., 1993. - Т. 1. - С. 366 - 367.

4. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / За ред. А. Волкова та ін. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - 634 с.

5. Леся Українка. Твори у 4-х т.- К., 1973 - Т.2. - 436 с.

6. Мілославський І. Тлумачний словник афіксальних морфем української мови / Ред. Клименко Н.Ф. - К.: Українська енциклопедія, 2000.- С. 78.

7. Педагогічний словник [за ред. дійсного члена АПН України М.Д.Ярмаченка].- К.: Пед. думка, 2001. - 516 с.

8. Пропп В. Морфология сказки / В.Пропп. - Ленинград: Академия, 1928. - 149 с.

9. Тихолоз Н. Від казки до анти-казки: казковість як компонент паратексту у творчості Івана Франка / Н. Тихолоз // Слово і час. - 2005. - № 4.- С.16 - 18.

Анотація

У статті підкреслено виховне значення казки як окремого жанру дитячої літератури у процесі формування моральних цінностей. Розкрито етапи походження авторської казки та її педагогічні особливості. Зазначено спільні та відмінні риси сучасного жанру фентезі та авторської казки як важливих виховних засобів. Закцентовано увагу на важливості педагогічного підбору казок для дітей.

The article emphasized the educational value of tales as a separate genre of children's literature in the process of formation of moral values. Revealed stages of author's tales origin and its pedagogical peculiarities. It's mentioned the common and different features of modern genre of fantasy and author's fairy tale as important forming educational means. It's accentuated attention to the importance of pedagogical selection of fairy tales for children.