Баладні мотиви в поетичній творчості Тараса Шевченка та народних баладах Закарпаття

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Дослідники творчості Т.Г. Шевченка, розглядаючи балади поета, наголошують, що в цьому жанрі він «ввібрав досвід західноєвропейських, російських та українських романтиків», але його твори «органічно пов'язані з народною традицією» [10, с. 54]. «Причинну» (1837), свій перший твір, у якому простежуються всі ознаки жанру, в «Автобиографии» (1860) він назвав баладою [див.: 18, с. 252]. Крім «Причинної», шевченкознавці до жанру балад беззастережно відносять ще вісім його творів: «Тополя», «Утоплена», «Лілея», «Русалка», «Чого ти ходиш на могилу...», «Коло гаю в чистім полі», «У тієї Катерини», «За байраком байрак» [див.: 10, с. 54]. Григорій Нудьга, розглядаючи балади Шевченка [див.: 8, с. 102-139], до цього жанру творів поета відніс ще й оці: «У неділю не гуляла.», «Ой три шляхи широкії.», «Хустина», «Ой не п'ються пивамеди...», «У Вільні, городі преславнім...», «Ой крикнули сірі гуси...». За походженням сюжетів цей дослідник балади Великого Кобзаря розділив на дві групи: а) сюжети, що викристалізувалися на ґрунті мотивів народних пісень-балад, повір'їв, легенд і переказів, та б) оригінальні сюжети (як «У Вільні, городі преславнім...», «Ой три шляхи...», «Чума»), хоч і про ці твори дослідник сказав, що стилістично й вони «також близько стоять до українського фольклору» [8, с. 111].

Фольклоризм балад Шевченка досліджували Іван Франко [13], Філарет Колесса [2], Іван Пільгук [9], Максим Рильський [11], Олексій Дей [1]. Паралелі до баладних сюжетів, мотивів, образів знаходять перш за все у збірниках пісень із Придніпрянщини, доступних Т.Г. Шевченкові: «Малороссийские песни» (М., 1827) і «Сборник украинских песен» (М., 1834) Михайла Максимовича, «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (СПб, 1836) Платона Лукашевича. Філарет Колесса для пошуку фольклорних мотивів у баладах Шевченка використовує й пізніші записи пісенної творчості українського народу: «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» (т.5, СПб, 1874) Павла Чубинського, «Чумацкие народные песни» (К., 1874) Івана Рудченка, «Збірник народних українських пісень» (вип. І-IV, К., 1868-1886) Миколи Лисенка [див.: 2, с. 212-228].

У розвідці про ґенезу балад Шевченка Філарет Колесса [див.: 2, с. 215, с. 227-228] використав і записи народних пісень в західних областях України, обнародованих у збірниках: «Русалка Дністровая» (Будин, 1837), «Пісні, думки і шумки руського народа на Подолі, Україні і в Малоросії» (К.: Кам'янець-Подільський, 1861) Антона Коціпинського, «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (ч. І, М., 1874) Якова Головацького. Бо, як засвідчує фольклористична діяльність Михайла Максимовича і Миколи Гоголя, фольклорні видання з Галичини були доступними у підмосковній Україні. Микола Костомаров збірник «Українськії балади» (Харків, 1839) випустив у світ із епіграфом на титульній сторінці:

«На Вкраїні всього много і меду, горівки,

Галицкая песня» [3, с. 40].

Відомий казкознавець і баладознавець Закарпаття Петро Лінтур у 1964 році на науковій конференції професорсько-викладацького складу Ужгородського університету, присвяченій 150-річчю з дня народження Великого Кобзаря України, виступив із повідомленням «Тополя» Т.Шевченка та народні балади Закарпаття», у якій, маючи перед собою аналіз Іваном Пільгуком («Балади в українському фольклорі і балади Т. Шевченка», Харків, 1939), Теофілом Комаринцем («Шевченко і народна творчість», К., 1963) народнопісенної основи Шевченкового твору, заявив: «Нам пощастило записати в с. Горбки Берегівського району Закарпатської області народну баладу, яка і за своїм сюжетом, і за жанровими ознаками, і за стилем стоїть значно ближче до «Тополі» Шевченка, ніж названі пісні» [4, с. 19].

Проаналізувавши записану в закарпатському селі Горбок баладу «Ой ходила біла дівка по дикому полю» з мотивом «ворожби, щоб повернути милого» (текст її опублікував у збірнику «Народні балади Закарпаття», Ужгород, 1959, с. 52-55), а також варіанти балади про жениха-мерця «Кед ся милый от милой брал», побутування яких на той час було зафіксовано на Пряшівщині, галицькій Лемківщині та серед бачванських русинів, Петро Лінтур зробив висновок, що Шевченко «в основу «Тополі» кладе мотив ворожби з метою повернення милого, але він поєднує цей мотив з іншим про перетворення людини в дерево» [4, с. 20].

У розпорядженні фольклориста було на той час «півтора десятка варіантів пісні «Оженила мати сина», що розвиває сюжет про перетворення невістки в тополю внаслідок закляття злої свекрухи». Він зробив припущення, що автор «Тополі» «знав цю пісню», але використав її мотив тільки для закінчення балади. При цьому П. Лінтур не відкидає можливість літературних впливів на поета балад про жениха-мерця у творчості Міцкевича («Втеча»), Ербена («Весільні сорочки»), Жуковського («Людмила», «Свєтлана»).

Такої ж думки про ґенезу «Тополі» та інших балад Шевченка був й Іван Франко: «Під впливом балад Міцкєвича, Жуковського та Пушкіна йому пригадуються покревні перекази українські, чудовні казки та повірки, і він творить цілий ряд балад «Причинну», «Тополю», «Хустину» [13, с. 71]. Він пояснив, чому в «Тополі» Шевченко змінив закінчення традиційного сюжету про зустріч із викликаним чарами мерцем (мотив «Ленори» Бюргера, «Людмили» Жуковського): «Жоден огляд на ефект, на яркі сцени і дзвінкі вірші не міг склонити Шевченка до введення упирів в свою поезію; на прикладі «Тополі» ми бачимо виразно, що, щоб оминути їх, він навіть зі шкодою для суцільності своєї балади впроваджує в неї при кінці інший мотив, без сумніву поетичний, але досить слабо з головним мотивом зв'язаний» [13, с. 78-79]. Таке закінчення балади про перетворення згорьованої дівчини в тополю спрямоване «на збудження сього щиролюдського співчуття, а не викликати страху і моторошності», спрямоване «супроти таких поглядів, що пробиваються ще й у баладах Бюргера та Міцкевича» [13, с. 79].

Усі балади Шевченка під кутом зору фольклорних і літературних традицій, взаємозв'язку з дійсністю, системно розглянув Григорій Нудьга. За відношенням до дійсності їх поділено на дві великі групи: 1) балади з фантастичними образами і подіями; 2) історично-побутові та героїчні балади [8, с. 109].

У першій групі Нудьга виділив «дві підгрупи: а) балади, в яких діють люди і фантастичні істоти («Причинна», «Утоплена», «Русалка»); б) балади, сюжетний зміст яких будується на метаморфозі: люди перетворюються в квіти, дерева («Тополя», «Лілея», «Чого ти ходиш на могилу?», «Коло гаю в чистім полі»)» [8, с.109].

І в другій групі дослідник виділяє кілька підгруп: а) історично-героїчні твори, зміст яких стосується минулого народу і його визвольної боротьби («Іван Підкова», «Тарасова ніч», які «за жанровими прикметами стоять на грані історичної герїчної поеми і балади»; «За байраком байрак...») «возвеличення героїки народних ватажків і народних рухів»; б) твори на історично-побутові теми з величавими малюнками історії і побуту українського народу минулих віків: дівчина, вірна своєму коханню, чекає козака або чумака; герої балад (чумак, козак) гинуть чи в бою («Хустина», «Ой три шляхи...»), або в дорозі від хвороби («У неділю не гуляла...», «Ой не п'ються пивамеди...»); в) балади на морально-етичні теми («У тієї Катерини...», «У Вільні, городі преславнім...», «Ой крикнули сірі гуси...») про вірність, чистоту кохання, дружбу, самоповагу і моральні чесноти людських типів різних суспільних станів» [див.: 8, с. 109-110].

Такий же історичний принцип класифікації баладних пісень Закарпаття зробив і Петро Лінтур. У збірнику «Народні балади Закарпаття» (Ужгород, 1959) він виділив п'ять груп фольклорних пісенних творів цього жанру: «З давніх-давен» (найдавніший міфологічний пласт), «Про турецьку неволю», «З часів кріпацтва», «Про опришків», «З недавнього минулого» [див.: 6]. У науковому виданні «Народних балад Закарпаття» (Львів, 1966) баладні сюжети Лінтур класифікує за мотивами: «Невістка, заклята в тополю», далі надруковано тексти з мотивами «Дочка пташкою прилітає до матері», «Сестра-отруйниця», «Невістка, «вчарована» свекрухою» і т. д. усього 66 мотивів [див.: 7].

Балади Закарпаття Лінтур розглядає у всеукраїнському та у всеслов'янському контексті. До опублікованих закарпатських варіантів балади «Невістка, заклята в тополю» у примітках зазначено книжково-журнальні джерела обнародування записів цієї ліро-епічної пісні на Буковині (збірник Лоначевского), в Галичині (збірники Головацького, Кольберга), центральних областях України (Метлинський, Довнар-Запольський), в Білорусії (Романов, Шейн), Росії (Соболевський, Чернишов, Балашов), Словаччині (Горак), Чехії (Ербен), Польщі (Чернік, Бистронь)... Варто звернути увагу на кілька компаративістських узагальнень фольклориста: «Білоруські пісні настільки близькі до українських, що їх можна вважати варіантами того самого сюжету»; «Відомий польський фольклорист Ян Бистронь, аналізуючи сюжет балади «Дівчина, заклята в дерево», висловив думку, що ця пісня виникла в Закарпатті»; «Мотив перетворення людини в дерево інтернаціональний; уже старі греки та римляни знали казки про метаморфозу» [див.: 7, с. 253].

На міфологічні часи виникнення цього мотиву вказував й Іван Франко: «В знаменитій поемі Торквата Тасса «Увільнений Єрусалим» ми находимо чудове оповідання про те, як чарівниця Арміда перемінює дівчину Клорінду в дерево, а опісля каже коханкові тої дівчини рубати се дерево. Лицар утяв -- з дерева бризкає кров і озивається голос дівчини, котрий і розбиває силу чарів» [13, с. 78]. Письменник і фольклорист зі світовим іменем робить наголос, що витоки Шевченкової балади в українській пісенності: «Зовсім той самий мотив стрічаємо і в наших піснях, де мати посилає нелюбу невістку в поле льон брати і заклинає їй так, що коли не добере льону, щоб перемінилася в тополю. Невістка справді льону не дібрала і стала тополею, а мати каже опісля синові зрубати непотрібне дерево, але за першим ударом тополя промовляє до нього: я твоя мила, і син гине з нею разом» [13, с. 78].

Про пісню з мотивом «Викликання милого чарами» («Народні балади Закарпаття», 1959, с. 52-55) Петро Лінтур зауважив, що її сюжет «збігається з сюжетом шевченківської балади», і хоч у ній «не сказано словами, що дівчина перетворюється в тополю, трагічний фінал той самий: дівчина, ридаючи і в пісні виливаючи свою скаргу на жорстоку долю, відходить назавжди з дому в «дикоє поле» степ»; ще зауважив, що на Закарпатті із цим мотивом більш знані пісні «Ой на горі синета» та «На тім боці Дунаю» про те, як дівчина, щоб приворожити хлопця-чабана, «копле коріння з-під білого каміння», варить це зілля в молоці і примушує його повернутися до неї [див.: 4, с. 19].

Розглядаючи основні проблеми вивчення української баладної пісні, Петро Лінтур наголосив: «Ідейно-художній аналіз слов'янських балад найстаршого циклу дає підстави для висновку, що вони повинні були виникнути на території між Карпатами, Віслою, Дніпром і Дністром. Ця територія «колиска слов'янства» служила стиком східних, західних і південних слов'янських племен. На цій території склалася народна традиція, яка сприяла розвиткові усної творчості, що виходила поза етнографічні та мовні рамки. Тут балада досягла високого рівня і стала провідним «класичним» жанром» [5, с. 105]. На цій основі пісні «Кед ся милый од милой брал» (про зустріч із викликаним чарами парубком, яка закінчилася щасливо: кукурікання півнів завадило мерцеві погубити дівчину), записаній на Пряшівщині, фольклорист відвів «проміжне місце від мотиву “ворожби з метою повернення милого”, характерного для східнослов'янського фольклору, до мотиву у західнослов'янському фольклорі»; він пояснив, що різницю між ними «треба шукати в розв'язці фіналі: в чеських та польських баладних піснях дівчина гине в обіймах жениха-мерця, в українських баладних піснях та оповіданнях дівчина рятується тим, що заспівав півень, і злий дух повинен щезнути» [4, с. 20]. Це дає підставу стверджувати, що Шевченко у баладі з мотивом «Викликання милого чарами», відкидаючи трагічний кінець кари мерця за порушення його спокою, слідував традиціям українського народу.

Однак при співставленні літературних балад Тараса Шевченка і народних балад Закарпаття (спираємося на виданий у Львові в 1966 році збірник «Народні балади Закарпаття», укладений П.В. Лінтуром із його записів 1940-1960-х років) доцільно застосовувати не історико-генетичний та історико-культурний методи, а історико-типологічний метод. У цьому легко переконатися, аналізуючи Шевченкову «Тополю».

Дослідники встановили, що одним із джерел «Тополі» могла бути пісня «При березі, при морі...» зі збірки «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем» (1827), що Шевченко в «Перебенді», розповідаючи, про що співав кобзар («З жонатими на бенкеті / (Де свекруха злая) / Про тополю, лиху долю»), мав на увазі пісню «Оженила мати неволею сина...», в якій зла свекруха обертає нелюбу невістку в тополю. Іван Франко [13, с. 79] переконливо пояснив, що образ одинокої тополі серед широкого поля міг сформуватися тільки в середовищі степовиків (у чабанів, чумаків).

Так саме під впливом побаченого в Україні знайшов Олександр Пушкін порівняння для краси Марії Кочубеївни (поема «Полтава»): «Как тополь киевских высот / Она стройна».

Тож якщо балада про перетворення дівчини в тополю широко побутує на Закарпатті (Лінтур тут записав понад 20 її варіантів), хоч і створена вона типовим у Карпатах коломийковим розміром, це ще не означає, що вона тут виникла.

У баладних піснях, які широко побутують у Карпатському краю, на могилі померлої насильницькою смертю дівчини виростає калина:

Зовсім інше підґрунтя метаморфози двох дівчат-сестер у дві тополі в баладі Шевченка «Коло гаю в чистім полі...» [17, с. 135-136]: з ревнощів вони найшли труту-зілля, накопали, наварили й отруїли козака Івана, а потім «поховали коло гаю в полі на могилі», ходили щодень над ним плакати, поки самі не потруїлись. За такі гріхи (убивство і самовбивство) «Бог людям на науку / Поставив їх в полі / На могилі тополями».

Ой, Іванку солоденький, вбы-сь не забыв шуга!

Добре в любви не выходит, кедь ся вмішат друга.

[«Ой, ходила Марусенька.»; 7, с. 125].

[«Ци чули вы, люде добрі.»; 7, с. 129].

Будуть люди квітки рвать, а з нас гріхи збирать.

Оце ж тая травиця, що з братиком сестриця [15, с. 325].

І таки четвертого року розлуки на калину, під якою дівчина «навіки спочила», пташка прилетіла і защебетала.

За народними віруваннями, душа згорьованого, померлого може пташкою прилітати з чужини до рідної хати (як у закарпатських баладах із мотивом «Дочка пташкою прилітає до матері»; 7, с. 59-63), на чужину на могилу козакові чи воякові (як у баладах з мотивом про смерть козака у збірнику М. Максимовича «Украинские народные песни», М., 1834, с. 154-156, про смерть вояка у зб. Лінтура «Народні балади Закарпаття», Львів, 1966, с. 204-205):

Будут пташки прилітати калиноньку їсти,

Будут мені приносити уд родини вісти [7, с. 204].

Тема покритки звучить у кількох баладах Закарпаття. Найбільш популярна баладна пісня «Дівчина Катерина стала покриткою» П. Лінтур у гірських районах краю записав вісім її варіантів [7, с. 209-211, 275]. Дослідник спостеріг: «Ця пісня відома в західних областях України» [7, с. 276] і для підтвердження вказав на запис Оскара Кольберга у 1883 році на прикарпатському Покутті. Пісня починається словами, що «стара мати Катерину мала і каждої неділеньки гуляти пущала», наставляючи її: «Лем тя прошу, Катерино, / Зрадити не дайся». Коли мати побачила, що на дівчині «сукня коротиться», та пояснила дуже просто: це від води, якої напилася із криниці. Але брат Катерини пояснив причину: він бачив у долині, як козак / вояк «давав гроші Катерині». Завершується співанка епізодом, що Катерина приносить матері дитину зі словами: « Дякую ти, моя мамко, / За сесю науку / Колисала-сь мене, мамко, / Колиши і внуку» [7, с. 211]. Ім'я Катерина, локалізація побутування пісні регіоном Карпат, відсутність в ній трагізму дають підставу зробити припущення, що поштовхом до створення її в карпатських традиціях співанок-хронік була Шевченкова поема «Катерина».

Бо в народних піснях Закарпаття народження позашлюбної дитини сприймалося з осудом, як великий гріх. Особливо засуджуються факти дітозгубництва. У баладі «Ходила дівочка» [7, с. 64-65] мотив спроби дітозгубництва поєднано з мотивом нездійсненого інцесту. Дівчина-покритка кидає у воду «двох прекрасних синів», та річка не прийняла їх, а викинула на берег; коли вони виросли (балада не деталізує, хто врятував і виростив дітей), то прийшли в Уйгель (містечко на березі Тиси притоки Дунаю), зайшли до корчми, і корчмарка (їх мати) пропонує одному з них узяти її за дружину. У відповідь почула: «Нігда я не видів / жебы сын матку взяв!». Кара їй за гріхи була миттєвою: грішниця «сивим стовпом стала» [7, с. 64]. Похристиянськи пеклом покарана дітозгубниця («сімох дітей згубила і все дівков ходила») із балади «Йшла дівчина лужками, гой» [7, с. 169-170]. За те, що дитину «в Дунай пустила», покарана й Терезочка із балади «Ци чули ви, чесні люди»:

Та імили, та кинули у Дунай глубокий [7, с. 89].

Як встановили Володимир Гнатюк (стаття «Пісня про покритку, що втопила дитину», 1910) та Климент Квітка (стаття «Українська пісня про дітогубцю», 1928), пісня про дівчину-покритку, яка, щоб приховати гріх, кинула дитину в Дунай (тут Дунай не конкретна географічна реалія, а узагальнений символ великої ріки), широко побутує на всій території України. Тарас Шевченко, використовуючи мотив цієї народної пісні у баладі «Русалка» [16, с. 358-359], локалізував події берегом Дніпра, куди з води русалочки виходять при місяці погрітися. Вони й покарали безпутну матір Русалки залоскотали і втопили.

Найбільше вплив європейських літературних балад простежується в Шевченковому творі «За байраком байрак» [17, с. 8-9], у якому поет критично осмислює історію України часів Руїни. Тут головним образом виступає мрець, який вночі встає з могили, щоб нагадати про минуле (як у баладах австрійського поета Йозефа Крістіана Цедліца про Наполеона «Нічний парад військ» та «Корабель-привид» у перекладах В.Жуковського та М. Лермонтова). Сивий козак, вставши із могили, нарікає на куцу людську память: «Наносили землі / Та й додому пішли, / І ніхто не згадає». Слова козака: «Нас тут триста як скло! / Товариства лягло!» [17, с. 8], дають підставу стверджувати, що Шевченко мав на увазі битву під Берестечком. Француз П'єр Шевальє, що був тоді на службі у поляків, залишив спогад: «Деякі з козаків, побачивши, що вони не втримаються перед величезною кількістю поляків, кинулися в річку, а інші на болото; в одному місці серед болота скупчилися триста козаків і хоробро оборонялися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусюди; щоб довести своє зневажливе ставлення до життя, яке обіцяли їм дарувати, та до всього, що є найціннішого крім життя, вони витягали зі своїх кишень та чересів усі свої гроші та кидали їх у воду. Нарешті, повністю оточені, вони майже всі загинули, але довелося з кожним із них вести бій» [14, с. 162].

Типологічно вона дуже близька до баладної пісні закарпатців «В зеленім гаєчку» [7, с. 201-204], лексичні ознаки якої («гаєчок», «волати») вказують на її словацьке походження. Ці два твори зближує народна символіка: в обох баладах відданиці проводжають милих на війну, два роки чекають виглядають, а на третій рочок компанійці / хлопці Везуть труну мальовану.

З під мого милого Лем коника ведут.

Ведут коня, ведут,

Так саме трагічно закінчується закарпатська балада «В зеленім гаєчку»: вояки, які вертаються з походу пропонують дівчині: «Іде нас сто тисяч, / Вибирай одного», але вона відповідає словами голубки із балади про розлуку голуба й голубки [див.: 7, с. 102-106]: «Аж би вас ту было / Як піску морського, / Не было й не буде, / Як мого милого» [див.: 7, с. 202].

У баладі «У тієї Катерини» [17, с. 150-151] Тарас Шевченко, на думку Івана Франка та Філарета Колесси [2, с. 225], дуже творчо використав поширений у баладних народних піснях всієї України мотив «Тройзілля» -- про покарання зрадливої дівчини. У примітках до закарпатських варіантів цієї балади [7, с. 95-102, 259-260] Петро Лінтур назвав ще понад десять її варіантів із збірників Вацлава Залеського, Якова Головацького, Оскара Кольберга, Павла Чубинського, Бориса Грінченка. Замінивши мотив здобуття тройзілля на мотив визволення козака з неволі, Шевченко поглибив, облагородив мотивацію героїв, що надало більшого драматизму змістові. Два побратими загинули у тому поході, і тільки третій, Ярошенко, найзавзятіший, визволив козака, як виявилося, не брата Катерини, а її коханого. Зрадницю покарано, а Ярошенко побратався в степу з визволеним козаком.

1. Дей, О.І. Балада про невістку-тополю та її відгуки у творчості Т.Г. Шевченка, С. Руданського та Ю. Федьковича // Народна творчість та етнографія. 1984. № 2. С. 49-58

2. Колесса, Ф.М. Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка // Колесса, Ф.М. Фольклористичні праці / Підготувала до друку В.А. Юзвенко. К.: Наукова думка, 1970. С. 172-326.

3. Костомаров, М.І. Українськії балади // Костомаров, М.І. Твори: в 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т. 1. С. 40-62.

4. Лінтур, П.В. «Тополя» Т. Шевченка та народні балади Закарпаття // Тези доповідей та повідомлення наук. конф. проф.-викл. складу, присвяч.150-річчю з дня народж. Т.Г. Шевченка. Ужгород, 1964. С. 18-20.

5. Лінтур, П.В. Основні проблеми вивчення української баладної пісні // Слов'янське літературознавство і фольклористика: Респ. міжвідомчий зб. Вип. 3. К.: Наук. думка, 1967. С. 100-107.

6. Народні балади Закарпаття / Запис та впоряд. текстів, вступ. стаття та приміт. П.В. Лінтура. Ужгород: Закарпатське обл. вид-во, 1959. 141 с.

7. Народні балади Закарпаття / Запис та впоряд. текстів, вступ. стаття і приміт. П.В. Лінтура. Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1966. 283 с.

8. Нудьга, Г.А. Українська балада: (з теорії та історії жанру). К.: Дніпро, 1970. 258 с.

9. Пільгук, І.І. Балади в українському фольклорі і балади Т. Шевченка // Учені записки Харківського державного університету ім. Горького. Харків, 1939. № 17. С. 51-62.

10. Пустова Ф.Д. Балада // Шевченківський словник: у 2 т. / Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР. К.: Головна ред. УРЕ, 1976. Т. 1. С. 54.

11. Рильський, Максим. Балада Шевченка «У тієї Катерини» // Рильський, Максим. Зібрання творів: у 20 т. К.: Наукова думка, 1986. Т. 12. С. 287-292.

12. Словник символів / О.І. Потапенко, М.К. Дмитренко та ін. К.: Ред. часопису «Народознавство», 1997. 154 с.

13. Франко, Іван. «Тополя» Т. Шевченка // Франко, Іван. Твори: у 20 т. К.: Наукова думка, 1980. Т. 17. С. 66-80.

14. Шевальє, П'єр. Історія війни козаків проти Польщі / Пер. з фр. Ю. Назаренко. К.: Томіріс, 1993. 224 с.

15. Шевченко, Тарас. Записи народної творчості // Шевченко, Тарас. Повне зібр. творів: у 6 т. К.: Вид-во АН УРСР, 1964. Т. 6. С. 319-349.

16. Шевченко, Тарас. Повне зібр. творів: у 6 т. К.: Видавництво АН УРСР, 1963. Т. 1: Поезії. 1837-1847. 483 с.

17. Шевченко, Тарас. Повне зібр. творів: у 6 т. К.: Видавництво АН УРСР, 1963. Т. 2: Поезії. 1847-1861. 631 с..

18. Шевченко, Тарас. Повне зібр. творів: у 6 т. К.: Видавництво АН УРСР, 1963. Т. 5: Щоденник; Автобіографія. С. 249-253.