Оцінка В. Пачовським постаті Тараса Шевченка крізь призму критеріїв геніальності

The article analyzes artistic, literary and critical reception of character and creative heritage of Taras Shevchenko which is made in V.Pachovskiy's lyrical, dramatic, scientific and publicistic works.

Key words: reception, genius, poetic historysophy, national idea, reminiscence.

Творчість Т. Шевченка як універсальний художній феномен живила український літературний процес на всіх наступних етапах його розвитку. Особливо потужно "шевченківським духом" перейнята лірика періоду державотворчих змагань першої половини ХХ ст. Адже стрижневою ідеєю історіософії цього часу стає національна ідея, витоки якої знаходимо саме в поезії Т. Шевченка. Безумовно, під впливом поетичного генія Т. Шевченка українська лірика на довгий час стала аванпостом національної ідеї, акумулювала особливої сили духовний потенціал національно свідомої особистості. Тому і слід відзначити колосальний вплив Кобзаря не лише на творчість поетів другої половини ХІХ-го, а й на творців української національно-філософської поезії ХХ століття.

Т. Шевченко як духовний велет, як геній українського народу ввійшов також у художній світ В. Пачовського. Конструктивну роль відіграє образ Шевченка у драмі “Сон української ночі” (1901), в якій до трактування його художнього доробку митець підходить з національно-державницьких позицій. Літературно-художню інтерпретацію творчості Т. Шевченка на матеріалі драми "Сон української ночі" детально простежив Є. Нахлік і прийшов до висновку, що "у структурі п'єси Шевченку відведена роль безпосереднього учасника фабульних перипетій, духовного наставника нації, палкого натхненника її самоствердження та гнівного викривача жалюгідних проявів у її життєдіянні, а також своєрідного ментора, котрий супроводжує умовно-символічні сцени національного, часом трагікомедійного, дійства, у якому беруть участь "окаянні діти" України..., повчальними репліками, категоричними застереженнями, страшними прокляттями й апокаліптичними пророцтвами" [3, с. 101]. Уже ця перша драма, написана ще зовсім молодим Пачовським-студентом, засвідчила, що він добре знав творчість Т. Шевченка, а самого Кобзаря сприймав насамперед як поета-державника. Майбутній молодомузівець уміло використав у тексті драми готові уривки з багатьох творів Т.Шевченка ("І мертвим, і живим, і ненарожденним...", "Кавказ", "Юродивому", "Сон", "Великий льох" та ін.), деякі стилізував, деякі використав на рівні алюзій та ремінісценцій. За слушним спостереженням Є. Нахліка, "Пачовський вибрав із "Кобзаря" найхарактерніші, найзлободенніші, на його погляд, фрагменти, змодифікував їх, змінивши деякі слова, і доповнив окремими власними рядками; у кількох монологах, укладених в уста трагедійного Шевченка, драматург поєднав уривки з різних його творів, а в ряді випадків ще й завіршував шевченківські образи та вислови" [3, с. 101]. рецепція шевченко пачовський драма

У деякій мірі можемо погодитися і з думкою дослідника, що художня інтерпретація образу Шевченка в драматичній творчості митця суголосна з трактуванням його постаті у програмній брошурі “Самостійна Україна” М. Міхновського, в якій зазначено: "...первозвісника сучасного політичного українства Шевченка не зрозуміло ні його власне покоління, ані поблизькі до нього. . Шевченко своїми стражданнями й смертю освятив шлях боротьби за волю політичну, національну та економічну українського народу." [2, с. 12]. Хоча на той час, як відомо, В. Пачовський не був ознайомлений з працею М. Міхновського. Є. Нахлік також небезпідставно стверджує, що "саме суб'єктивний, тенденційний образ Шевченка як поета-державника, націонал-революціонера, піднесений до ідеалу в "Самостійній Україні" М. Міхновського та "Сні української ночі" В. Пачовського, започаткував нову національнодержавницьку традицію в трактуванні творця " Кобзаря" традицію, що набула поширення в ХХ столітті серед діячів українського національно-визвольного руху (Д. Донцов, С. СмальСтоцький, Є. Маланюк, О. Лотоцький, Л. Білецький, В. Барка та ін.)" [3, с. 109].

Поза увагою поважного дослідника залишилася, однак, грунтовна, спеціально присвячена аналізу творчості Т. Шевченка стаття В. Пачовського, надрукована в журналі “Дзвони” за 1938 рік, у якій автор підносить значення художньої спадщини Кобзаря до магістральних передумов національного відродження українців: “Як верхівка перейшла в чужий табір панівних націй і здеґенерувалась, тоді знизу з болю і терпіння поволі зродився геній мислі і слова, Тарас Шевченко. Як папоротин квіт серед ночі в лісі, відкрив він відразу всі скарби в лоні давньої нації і нашої землі...” [4, с.97].

На думку В. Пачовського, у поезії Т. Шевченка "відбиваються всі світла й тіні нашої 600-літньої бездержавності, бо від автора "Слова о полку Ігореві" ніхто не заговорив таким вагітним словом, як Шевченко." [4, с. 96]. Автор послідовно і аргументовано доводить тезу про геніальність Т. Шевченка, виділяючи дванадцять прикмет, що підтверджують це.

В. Пачовський переконаний, що "геній творить мистецьку ідею з підсвідомості скарбниці почувань раси, племен, нації, роду, що витворюється століттями в боротьбі з природою.", "орган генія інтуїція (відчуття)" [4, с. 97]. Шевченкові твори, на думку автора статті, "всі творені з підсвідомості, з душевного примусу" [4, с. 98].

Друга ознака геніальності Шевченка, за концепцією В. Пачовського, це "його жертва особистого свого добра для об'єктивної (предметової, загальної) цілі, тобто для воскресення своєї нації та для пробудження в Україні свідомості своєї державності" [4, с. 98].

Серед важливих прикмет Т. Шевченка як генія В. Пачовський називає ще такі: "він (Шевченко Е. Б.) лучить в собі найбільшу об'єктивність і найбільшу суб'єктивність в одній гармонійній цілості" [4, с. 99], "любов до правди", "до людей, до рідної землі, до всього, що служить загалові на користь"; оптимістичне світовідчуття; "обожання матері"; "невмиручість і вічна свіжість" його поезій.

Т. Шевченко як геніальний митець "ставить міст між минулим і майбутнім цілим рядом історичних поем, які перший в Україні зачинає писати. Він уміє без джерел та історичних студій вичути інтуїцією, як воно мусіло бути. А деякі постаті освітлює по своєму правдивіше, як сучасна йому історіографія" [4, с. 100]. Думається, що саме під впливом Т. Шевченка В. Пачовський поставив собі за мету створити цілий ряд історичних драм і висвітлити правдиво ключові моменти історії України, пов'язані з проблемами державотворення.

Про геніальність Т. Шевченка свідчить така ознака його світобачення, як "пророче візіонерство будуччини, що ним він перевищує всіх поетів Слов'янщини" [4, с. 101]. Ця риса характерна і для драматичних поем В. Пачовського, починаючи зі "Сну української ночі", "Сонця руїни", "Сфінксу Європи" і закінчуючи містичним епосом "Золоті Ворота", а також для національно-патріотичних віршів збірок "Огні мести", "З блакитної книги", "Розгублені звізди".

Заслугою В. Пачовського як дослідника творчого обдарування Т. Шевченка є те, що він ставить поета у контекст інших геніальних митців світової культури і цю думку послідовно проводить у своїй статті. Узагальнюючи ці аналогії, він твердить: ". Шевченко скромний у своїх претензіях, як Дюрер, Тіціан або Вагнер, але й має почуття своєї гідності та достоїнства, як Бетховен або Гете. Як творчий геній потребує концентрації свого духа і звідсіль у нього виступає любов до самітності, як у Піфагора, Леонардо да Вінчі, Петрарки або Бетховена" [4, с. 103]. В. Пачовський вказує також на національну специфіку лірики Кобзаря: ". поезії Шевченка дуже тяжко переложити на інші мови, бо вони виросли з коріння української нації і прибрали суто національну форму, яка в чужій мові затрачує свою співучість і різнорідність, а та ж ядерність вислову національними символами, що виросли з української світоуяви" [4, с. 102].

На основі досить докладного аналізу прикмет геніальності В. Пачовський підсумовує: ". Тарас Шевченко справді геній думки української нації, а його велике слово грає як веселка всіма красками сонця, від якого оживає душа нації, росте й розвивається. Тому його Кобзар це книга мудрості для України; тому всі українські партії уважають Шевченка за речника своєї програми; тому українська думка зо зростом нації все покликується на Шевченка як на джерельну криницю кожної нової мети, нової ідеї, нового чину." [4, с. 102].

Таке розуміння поетом-модерністом творчості геніального поета ХІХ століття дає підстави говорити про те, що його поетична історіософія базується саме на шевченківських традиціях. Це сприяє вкоріненню в поетичну свідомість В. Пачовського багатьох наскрізних образів його лірики. У національно-патріотичних віршах колишнього поета-молодомузівця спостерігаємо художню інтерпретацію романтичних образівсимволів могили, степу, сліз. Образ "окраденої" України як нещасливої матері в ліриці В. Пачовського також суголосний із трактуванням цього образу в творчості Кобзаря. Вплив Шевченка на ліричну творчість поета виявляється також на рівні ремінісценцій та алюзій, що раз у раз несподівано вплітаються в ліричну канву його творів. Наприклад, назва заключного вірша циклу "Онілля" збірки "Ладі й Марені терновий огонь мій" “Сини мої, гайдамаки.” має ремінісцентну природу і викликає аналогії з "Гайдамаками" Т. Шевченка. Важливу роль у формулюванні ключової ідеї твору відіграє алюзія із “Заповіту” “Було видно, було чути

Мій боярський, княжий рід! [5, с. 351].

Вслід за Т. Шевченком В. Пачовський вдається до зображення польоту у сні, що, за трактуванням А. Макарова, становить “явище безпосередньо запозичене з психології сну і водночас художній прийом, за допомогою якого масштабні ідейні узагальнення обростають зримою образною плоттю” [1, с. 159]. Використання міфологеми сну в протиставленні з реальністю у вірші “Шепочуть вишні, сяють квіти” в першу чергу викликає аналогії зі “снами” Т. Шевченка, хоч і є типовим для української літератури.

В. Пачовський так, як і Шевченко, розумів, що важливим чинником національної ідентичності є знання і популяризація власної культурної спадщини. Т. Шевченко, як відомо, актуалізував цю тезу в посланні “І мертвим, і живим..

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь... [7, с. 294].

В. Пачовський трансформує цю думку, дещо інакше розставляє акценти, але разом з тим у вірші “Над нами вдарив лопіт крил великих” в унісон Т. Шевченкові пише:

Ми звідували книг многоязиких,

Та не читали книги рідних дум [5, с. 367].