Особливості часопросторової організації роману Любка Дереша "Трохи пітьми"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Особливості часопросторової організації роману Любка Дереша "Трохи пітьми"

Л. А. Свиридюк,

асистент

У статті здійснено аналіз хронотопної побудови роману "Трохи пітьми" сучасного українського письменника Л. Дереша. Досліджено функції та художню цінність хронотопу в літературному творі, зосереджено увагу на зовнішньому, внутрішньому та локальному просторах, на пороговому хронотопі кризи і життєвого зламу. Аналіз хронотопу твору дозволяє стверджувати, що його художні час і простір є глибоко реалістичними й конкретними та виконують головну сюжетотворчу функцію роману. Пороговий хронотоп кризи і життєвого зламу виступає найважливішим просторово-часовим символом твору та сповнений високою емоційно-ціннісною інтенсивністю.

Ключові слова: часопростір, хронотоп, зовнішній, локальний та внутрішній простори, топос, локус, хронотоп кризи і життєвого зламу.

дереш хронотоп криза часовий

Постановка наукової проблеми та її значення. Важливою складовою філологічного аналізу будь- якого художнього твору є його часопросторова характеристика, оскільки час і простір слугують конструктивними принципами організації літературного твору. Необхідно зазначити, що проблемою вивчення часопростору в художній літературі займалися М. Бахтін, Н. Копистянська, Д. Лихачов, Ю. Лотман, Б. Томашевський, Ф. Федоров та інші.

На думку М. Бахтіна, "Через ворота хронотопов совершается всякое вступление в сферу смыслов" [1: 391]. Він зазначає, що час в літературному творі "згущується, ущільнюється, стає художньо-зримим; простір же інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету, історії. Прикмети часу розкриваються у просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом'' [2: 79].

За Н. Копистянською, "хронотоп є чинником жанротворчим, змістовим, структурним і філософським. Він бере участь у створенні тексту (внутрішньо текстовому напруженні), у створенні підтексту (напруженні між текстом і підтекстом), у закладанні кодів надтексту, перекодуванні, апеляції до досвіду і уяви читача. Простір є суттєвою частиною авторського хронотопу, соціально-історичного, сюжетного, персонажного хронотопу" [3: 172]. Вона виділяє такі типи простору, як зовнішній, локальний та внутрішній (простір персонажа), які реалізуються у межах часопросторової моделі художнього твору [3: 172]. З огляду цього, ідеї Н. Копистянської щодо типології хронотопу можна застосувати і для аналізу часопросторової організації роману Л. Дереша "Трохи пітьми" (2007 р.), що дозволить краще зрозуміти глибину і ширину сфери його змісту.

Варто зауважити, що романи сучасного українського письменника Л. Дереша неодноразово ставали предметом дослідження молодих науковців, але ми не знайшли праць, в яких аналізувалася хронотопна організація роману "Трохи пітьми". Тому наше дослідження з висвітлення цієї проблеми можна вважати одним із перших.

Мета статті - визначити особливості часопросторової організації роману Л. Дереша "Трохи пітьми".

Досягнення поставленої мети потребує виконання таких завдань:

визначити сюжетоутворюючу роль хронотопу у побудові роману "Трохи пітьми";

з'ясувати способи вираження часу і простору.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Художній час зазначеного роману реалістичний і конкретний. Уже на першій сторінці твору автор вказує на чіткий час подій, про які йдеться у романі - літо 2006 року, коли в Карпатах, напередодні Івана Купала, відбувається молодіжний з'їзд неформалів біля водоспаду Шипіт, що знаходиться у Воловецькому районі Закарпатської області. Сюжетний час роману "Трохи пітьми" охоплює всього чотири дні, та для читача це не є помітним, оскільки простори пам'яті персонажів розширюють його та збагачують насиченістю подій.

Незважаючи на реалістичність роману та зображення наших днів у ньому, сюжетоутворююча роль хронотопу у творі є складною і не відразу зрозумілою реципієнту. Візьмемо до уваги хоча б той факт, що спочатку у ролі оповідача виступає сам автор, який під час сеансу монодрами, проведеного для нього колегою-психологом, потрапляє в інший для себе вимір. Потім цю роль (оповідача) він передає Германові, одному із центральних персонажів роману, а до кінця твору майже всі шість головних персонажів по черзі стають оповідачами, що, на нашу думку, ускладнює сприйняття твору.

Про складність наративної структури роману Л. Дереша "Трохи пітьми" зауважує В. Соколова, яка пояснює це тим, що автор сполучає жанрові ознаки роману й монодрами і на рівні наративної структури активно використовує прийоми, які притаманні драматичному творові [4: 137-138]. Складність полягає ще й у тому, що автор широко використовує прийоми ретроспекції та інтроспекції, проте саме ці прийоми сприяли захопливому та динамічному розвитку подій. Персонажі роману пригадують своє недалеке минуле, яке для кожного з них пов'язане із різноманітними надуманими страхами та нікчемним існуванням. У мальовничій природі Карпат вони намагаються знайти гармонію, розраду та примирення зі світом та з собою. З цього випливає, що зовнішній та внутрішній простори є домінантними у просторовій парадигмі роману. Топоси полонини, гір, річки, водоспаду гармонійно поєднуються із внутрішнім світом персонажів, які проходять ритуал ініціації, своєрідний перехід від одного стану до іншого на обширах часу і простору. Локальний простір займає другорядну позицію, зображуючи умови існування окремих персонажів.

Простір роману "Трохи пітьми" - це поєднання географічного та психологічного просторів. Напередодні Івана Купала в Карпатах відбувається традиційний з'їзд неформалів, на якому хтось планує влаштувати шаманський сеанс масового суїциду. На "fest" самогубців протягом двох днів збираються шестеро майбутніх мерців: панк та алхімік з глибокою душевною травмою Герман, юна мазохістка Віка, двійко дівчат із фобією переслідування з потойбічного світу Жанна і Лорна, розчарований молодий програміст Йостек та екстрасенс-невдаха Алік. Всі вони зібралися тут, щоб вийти за межі власного простору, та залишається таємницею хто їх зібрав, з якою метою і які можливі наслідки цього зібрання. Почуття самотності, трагічні внутрішні конфлікти, відсутність стійких переконань та сталого світогляду персонажів стали підґрунтям для розгортання колізії покинутості в світі.

Так, Віка згодом розуміє, що простір, обмежений оточенням горе-коханця Вітаса, губить її. Та спочатку вона поділяє погляди та захоплення Вітаса, оскільки вважає, що любить його, а він її. Вітас нагадував молодого кримінального елемента, який вважав себе сатаністом, цікавився окультними речами, хотів стати першим космонавтом на самопідтримці та мріяв навчитися робити чучела, "матеріли" для яких місяцями валялися у нього дома. Простір, у якому проживає Вітас виглядає жахливо: " В хаті штин стоїть такий, що можна матку виригати. Заходиш у ванну, хочеш хоч руки помити - а там шкура якась двохмісячної давності в розсолі кваситься" [6: 41-42]. Віці властиве прагнення хоч до якоїсь чистоти і порядку, тому згодом, коли вона переїжджає до Вітаса, він повикидав усі трупи тварин і в квартирі був наведений певний лад.

Спілкування з Вітасом негативно впливає на внутрішній психічний простір Віки, оскільки дівчина, після того як потерпає від знущань Вітаса, нічого кращого для себе не знаходить, як покінчити життя самогубством. На щастя, дівчину врятували і вона, тікаючи і ховаючись від Вітаса, приїжджає на Шипіт, де на лоні природи, завдяки сеансу "шаманотерапії", звільняється від свого страху перед Вітасом: "Нарешті я почуваю себе жінкою, яку ніхто не смикає за поводок. Яка ходить, де хоче. Я почуваю себе так, ніби мені все дозволено. <...> Я проста, як природа. Я вільна, як природа. <...> Я і є природа..." [6: 139]. Ці слова Віки є символом очищення, свободи і надії на краще майбутнє. Вона виривається з внутрішнього замкнутого простору, в якому раніше не було місця цим категоріям. Простір переходу Віки у новий світ - це бажання і можливість змін. Символічним є також те, що Віка, після свого духовного зцілення, починає позитивно сприймати дане їй при Хрещенні ім'я Віра, яке до того викликало в неї роздратування.

Зображуючи людину в момент екзистенційної кризи, на межі, на порозі прозріння, автор творчо реалізує пороговий "хронотоп кризи і життєвого зламу" (термін М. Бахтіна), який намагаються подолати персонажі роману. Зокрема, внутрішній простір Германа звузився до питання гріха і провини за вбивство людини, якого він, насправді, не коїв. Хлопець просто опинився не в тому місці і не в той час. У його душі відтепер панує пітьма і страх, з відчуттям яких він не може більше жити. Врешті, Герман знаходить для себе вихід, який полягає у самопожертві. З метою позбавитися від тяжкого гріха він на десять днів іде в гори без одягу, без їжі на поталу звірам і гірської природи. Подолання персонажем часопросторових меж набуває смислу переходу з одного внутрішнього стану в інший.

Ретроспективний аспект роману "Трохи пітьми" проявляється у кожному персонажі твору. Про це явище в сучасній літературі зауважують Т. Давидова і В. Пронін в "Теории литературы", де серед нових тенденцій в мистецтві слова виділяють " обращение к памяти персонажа как к внутреннему пространству для развертывания событий" [5: 175]. Такій тенденції характерний хід сюжетного часу вмотивований психологією згадування. " Собственно время действия здесь сжимается до нескольких часов или дней, меж тем как на экран памяти проецируются время и пространство целой человеческой жизни" [5: 175-176].

Так, Жанна, під час спогадів, знайомить читача зі своїм простором до і після знайомства з Лорною, яка робить, що хоче і говорить те, що думає. Усе своє життя Жанна була слухняною дитиною, яка ніколи не перечила батькам. Але більше всього вона хотіла вирватися з-під їхньої опіки і того простору, в якому вона проживала: "У нас не квартира, а павуче гніздо. Бабця в нас у квартирі була головною павучихою. Вона командувала павуком-татом і павучихою-мамою. Вони всі обвивали мене своєю липкою турботою <...> Я себе почувала майже як та дівчина в дурдомі..." [6: 171]. Переходячи зі свого звичного простору, в якому не було місця наркотикам та аморальній поведінці, у простір нової подруги Лорни, Жанна відчуває неприйняття нового, страх перед ним: "Її квартира [квартира Лорни] справила на мене незглядне враження. В тій хаті панувала атмосфера, як у кошмарному сні, де ще нічого не трапилося, але скоро трапиться. Якась напруга у повітрі. <...> У заваленій горою немитого посуду кухні висів тютюновий дим. Видно було, що тут постійна неохайність. <...> У цій обстановці я почувала себе некомфортно" [6: 204-205].

Бажання звільнитися з під контролю рідних штовхає Жанну у середовище наркоманів, яке для дівчини хоч і є неприйнятним, але як слухняна вівця вона слідує їхнім "законам" і "моралі": "Я пробую зрозуміти причинно-наслідковий зв'язок між мною та цією групою і доходжу висновку, що моя поява тут й існування цих людей пов'язані химерною сув'яззю. Потім до мене доходить: ця група існує тільки для кетамінщиків" [6: 200]. Жанна у пориві пізнати інший простір не в силі вирватися з нього, він втягує її в себе, не відпускає.

Простір Лорни насичений пітьмою і химерами з потойбічного світу, які їй постійно ввижаються. Автор фрагментарно зображує дівчину з трьохрічного віку, періоду, який кардинально змінив майбутнє Лорни. Сталося це, коли дядя Валєра змусив трьохрічну дівчинку загасити сонце: "Я розкрила очі й побачила, що світ занурився у напівморок. Враз замовкли всі пташки, цвіркуни. <.> Моє серце охопило неймовірне почуття жаху. Що я наробила!" [6: 233], "Я відчула, що на моїх плечах зараз лежить відповідальність за всесвітнє лихо. Люди мені цього не вибачать!" [6: 234]. Дівчинка по-справжньому повірила в те, що саме вона стала причиною загибелі світу, який без сонця не зможе існувати і, не вагаючись, стрибнула зі скелі вниз. Тоді ніхто Лорні не роз'яснив, що це було звичайне природне явище і лише на Шипоті з'ясовується, що 23 вересня 1987 року було сонячне затемнення. "Дядько хотів змусити Лорну повірити, ніби вона має достатньо сил, аби впливати на природу. на зовнішній світ загалом." [6: 276] і Лорна справді жила з вірою у це дев'ятнадцять років. Опозиція день / ніч стає для неї часовим орієнтиром, у якому ніч прирівнюється до часу смерті. Все життя Лорни зачепилося за той один день у горах: "Коли сонце виходило з-за хмар, твоя депресія [Лорни] відступала, коли сонце зникало, депресія посилювалася!" [6: 277].

Локальний та внутрішній простір Аліка, який вважав себе екстрасенсом, також несе символічну, підтекстову форму хронотопу кризи і життєвого зламу. Алік залишився сам у великому світі: "Якось наступив у мене такий період в житті, що став я, наче привид. У колективі до мене змінили ставлення з нейтрального на холодне. Ніхто зі мною не вітався. Я був повністю покинутий на самого себе" [6: 96]. Відчуття покинутості досягло вершини, коли Аліка перевели у дуже тісний кабінетик, у якому вміщалися лише діаграма на стіні, вогнетривка шафа і бюро. Він став настільки байдужим для своїх колег, що його ненароком замурували у цьому кабінеті: "Якось я засидівся на роботі. <.> Коли я скінчив писати, в коридорі вже було тихо. Збираю свій портфель, відчиняю двері. А за дверима - стіна. Натуральна стіна, свіжовикладена. Ще кладка не підсохла. Ну я людина інтелігентна - ламати стін не буду" [6: 96]. Добре, що за вікном росла магнолія, по якій Алік зліз на землю. Саме в цей момент він зрозумів, що більше жити так не буде, що період, коли до нього ставилися так холодно, скінчився: "Я відчув: усе буде гаразд. Усе стискалося в мені від радості, аж запирало дихання" [6: 97]. Алік кардинально змінює свій зовнішній і внутрішній простори. Він кидає роботу на заводі, якийсь час працює двірником при кінотеатрі, пізніше переїжджає у будинок у селі, в якому народився. Тут він ні з ким не спілкується, займається тільки городом, розводить кроликів, має три акваріуми з рибками, на які часто приходять подивитися місцеві дітлахи і практикує як цілитель. Згодом стає вчителем біології у місцевій школі: "Добре тоді було. Що називається, знайшов собі тепле місце. Возив дітей на екскурсії, проводив уроки на природі - дуже мене це все підносило духом. Це, далебі, й був у мене розквіт мого зрілого життя, друга молодість" [6: 102].

Друга зламна криза в житті Аліка наступила після того, як він почув голос, що звучав ніби зі стін класу. Цей голос повідомив Аліку, що він є одним із дванадцяти хранителів раси, які поведуть людство у Невідоме після квантового стрибка 20 грудня 2012-го року: "Новий Єрусалим - це новий світ, куди ввійде людство після квантового переходу. І ми, хранителі, повинні звести цей світ словами, які пронесемо крізь час і простір. І буде в Новому Єрусалимі дванадцять брам, і дванадцять імен дванадцяти янголів буде записано на тих брамах." [6: 104]. Та Аліку не вдається пройти це випробування, його ім'я не буде викарбовано на одній із брам, він не стане янголом. Розчарування в собі та власне безсилля приводять Аліка, як і його нових знайомих, на фестиваль самогубців, де вони вважають, є вихід із кризової ситуації.

Висновки й перспективи подальших досліджень

Отже, часова і просторова характеристики роману Л. Дереша "Трохи пітьми" різноманітні і глибоко значимі. Володіючи високою емоційною цінністю, вони виконують важливу сюжетоутворюючу функцію і виражаються в пороговому хронотопі кризи і життєвого зламу, в описі локального (місця проживань персонажів), зовнішнього (природа Карпат) і внутрішнього (душевний світ персонажів, їхня свідомість, пам'ять і уява) часопросторів, в розширенні часових рамок, у багатоскладовості художнього часу роману. Завдяки зміщенню зовнішнього і внутрішнього хронотопів персонажі роману знаходяться одночасно у декількох локусах - у конкретному місці й часі фізичного перебування та в просторі своїх думок, видінь, пам'яті.

Список використаних джерел та літератури

Бахтин М. Эстетика словесного творчества / М. Бахтин. - М. : Искусство, 1979. - 424 с.

Вступ до літературознавства. Хрестоматія:[навч. посіб.] /[упоряд. Н. І.Бернадська].- К. :Либідь,1965. -256 с.

Копистянська Н. Аспекти функціонування простору, просторової деталі в художньому творі / Н. Копистянська // Молода нація : [альманах]. - К. : Смолоскип, 1997. - Вип. 5. - С. 172-173.

Соколова В. Наративна модель монодрами в романі Любка Дереша "Трохи пітьми" / В. Соколова // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. - 2012. - Вип. 12. - С. 137142. - (Серія "Філологічні науки. Літературознавство").

Давыдова Т. Теория литературы : [учеб. пособие] / Т. Давыдова, В. Пронин. - М. : Логос, 2003. - 232 с.

Дереш Л. Трохи пітьми, або На краю світу / Л. Дереш. - Х. : Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2007. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru