Гібридна ментальність – передумова деформації традиційної поетики (досвід Леопольда Сенгора)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гібридна ментальність - передумова деформації традиційної поетики (досвід Леопольда Сенгора)

Ірина Сатиго

Анотації

Окреслено культурну гібридність поетики видатного сенегальського франкомовного літератора ХХ століття Леопольда Сенгора. Увагу зосереджено на деформації західноафриканської версифікаційної традиції під впливом класичного французького віршування, що зумовлено специфічною ментальністю автора та його особливою роллю у формуванні нової африканської поезії. поетика франкомовний літератор

Ключові слова: Леопольд Сенгор, культурна гібридність, гріоти, іншомовність, Негритюд, Франкофонія, версифікаційна традиція, версе.

HYBRID MENTALITY AS PRECONDITION OF DEFORMATION OF TRADITIONAL POETICS (Leopold Senghor's Experience)

Iryna SATYHO

Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University,

The article deals with cultural hybridity of poetics of the outstanding Senegalese Frenchspeaking writer of XX century Leopold Senghor. The attention is given to deformation of the West-African versification tradition under the influence of the classic French versification, conditioned by the specific author's mentality and his special role in the formation of the new African poetry.

Key words: Leopold Senghor, cultural hybridity, griots, foreign language, Negritude, Francophony, versification tradition, verset.

ГИБРИДНАЯ МЕНТАЛЬНОСТЬ - ПРЕДПОСЫЛКА ДЕФОРМАЦИИ ТРАДИЦИОННОЙ ПОЭТИКИ (опыт Леопольда Сенгора)

Ирина САТЫГО

Черновецкий национальный университет имени Юрия Федьковича,

e-mail: haidzin@yahoo.com

В данной статье речь идет о культурной гибридности поэтики выдающегося сенегальского франкоязычного литератора ХХ века Леопольда Сенгора. Исследовано деформацию западноафриканской версификационной традиции под влиянием классического французского стихосложения, что обусловленно специфической ментальностью автора, а также его особой ролью в формировании новой африканской поэзии.

Ключевые слова: Леопольд Сенгор, культурная гибридность, гриоты, иноязычие, Негритюд, Франкофония, версификационная традиция, версе.

Творчість видатного сенегальського франкомовного поета, мислителя та політичного діяча Леопольда Седара Сенгора (1906-2001) яскраво презентує ключову концепцію так званої культурної гібридизації. Це явище характеризується взаємопроникненням культурних надбань різних цивілізацій, що, на думку Л. Сенгора, не тільки має збагатити традиційні культури новими елементами, але й призвести зрештою до симбіозу світових культур - Всесвітньої Цивілізації. Поет неодноразово акцентував на тому, що "всі великі цивілізації, без винятку, являли собою біологічну та культурну гібридизацію" [6, 85], наводячи за приклад грецьку цивілізацію. Саме тому неабиякого значення Л. Сенгор надавав гібридності своєї власної африканської поезії. Яскраво вписуючись у гаспарівський концепт постійного та стійкого взаємовпливу поетичних систем [див.: 1, 30], це явище виявилося також втіленням філософської концепції Негритюду, являючи собою, за словами африканського поета, "сукупність цінностей цивілізації чорного світу. Не цінностей минулого, - як уточнював поет в одному зі своїх есе, - але автентичної культури" [7, 20].

Парадоксально, що програмно наслідуючи традиційну західноафриканську поезію, тобто творчості гріотів - мандрівних музикантів та оповідачів, - Л. Сенгор водночас прагнув до певної видозміни цієї традиції, до її нового прочитання в умовах крос- культурної комунікації. Будучи франкомовним письменником, він активно пропагував контакти негритянського (у Л. Сенгорівському тлумаченні: західноафриканського. - І. С.)та французького мистецтв, наголошуючи на їхній конверсійності: "На відміну від африканського мистецтва, що являє собою константу, європейське є зміною, принаймні з Ренесансу, що вивільнив дух форм" [7, 20]. Відтак, підтримуючи та захищаючи іншомовність, Л. Сенгор надавав першорядного значення африканській франкомовній літературі, яку він вважав вагомим внеском у світову літературу.

Зазнаючи неабиякого впливу французької мови загалом і французької поетичної традиції зокрема, сенегальський поет проголосив французьку "мовою граційності та честі" [8, 171]. Мелодійність та милозвучність французької приваблювала поета саме під кутом зору характерного для африканської традиції слухового сприйняття: "Послухайте Корнеля, Лотреамона, Рембо, Пегі та Клоделя. Послухайте великого Гюго. Французька мова - це великі органи, налаштовані на всі тембри, на всі ефекти, на найніжніші відтінки блискавиць. Вона, поступово чи водночас, є флейтою, гобоєм, трубою, тамтамом і навіть гарматою" [8, 172]. Співець Негритюду, Л. Сенгор відчув ці відтінки нерідної йому мови, й вона надихнула поета на написання неперевершених за своєю красою творів услід за французькими класиками, зробивши його поезію новим словом у сучасній французькій поетичній традиції. Навіть у страшних муках табору для військовополонених, де він провів довгі два роки під час Другої світової війни (1940-1942), гіркота та відчай переборювалися написанням франкомовних поезій:

"Ось я стою перед тобою Мамо, солдат з голими руками

Я вдягнений в іншомовні слова, в яких твої очі бачать лише збір палиць і лахміття.

Якби я міг поговорити з тобою Мамо! Але ти почула би лише миле дзюрчання і ти не почула би

Як коли ви, добрі серерські жінки, розпрямляли зморшки богу на хмарних отарах

Вистрілюючи з рушниць понад деренчанням французьких слів" [8, 85] (тут і далі у нашому перекладі збережено авторську пунктуацію. - І. С.).

Він не відмовився від французької, навіть будучи президентом рідного Сенегалу (1960-1980). Так, вже 1953 році в поемі "Послання Принцесі" він написав: "Я захоплювався цією нестійкою мовою із ковзаннями на крилі Мовою що співає у трьох тонах, так сплетена із гомеотелевтів та алітерацій, м'яких імплозивів перерваних гортанними приступами як човником Міцна і жалюгідна, кажу я скупа, де слова без цементу зв'язані своєю вагою" [8, 146].

Знаменно, що 1966 року на Квебекській конференції (була присвячена міжнародній організації Франкофонії як культурному явищу) Л. Сенгор проголосив: "Як пояснити красу прози та, зокрема, французької поезії, коли ж ми виявили в мові, незважаючи на її багатство, тільки точність та абстракцію, ясність та чіткість? Звісно, її краса - в її інтелектуальних; а ще більше - в її чутливих, навіть чуттєвих якостях. Я пригадую, як я відкрив для себе французьку мову у віці семи років, вона була для мене музикою і шармом. Краса французької мови, її поезії не походить від образної сили слів, позбавлених конкретики своїх коренів; вона походить від музики слів та фраз, віршів та версе: від їхніх ритму та мелодії" [7, 84]. В цьому разі, поет виокремив той принцип, який стає ключовим для розуміння поетичної техніки його версе.