Літературно-критичний портрет: метаморфози жанру в майстерні Миколи Євшана

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 82-1/-9

ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНИЙ ПОРТРЕТ: МЕТАМОРФОЗИ ЖАНРУ В МАЙСТЕРНІ МИКОЛИ ЄВШАНА

Оксана Борис

За визначенням Романа Гром 'яка літературна критика - «це відносно самостійна діяльність, спрямована на осягнення й оцінку художньо-естетичної своєрідності та суспільного значення нових творів мистецтва слова» [2, 7]. Щоправда, серед науковців нема єдиної думки щодо природи літературної критики. Одні вважають її функцією самої літератури (Борис Бурсов), інші - літературознавства (Олексій Бушмін), а ще інші трактують критику як галузь публіцистики.

Жанрова система літературної критики - питання цікаве і складне водночас, воно й досі містить багато дискусійних моментів.

Жанрове багатоманіття спричинилося до виникнення кількох принципів їх класифікації - за методом аналізу, за літературними формами, за обсягом охопленого матеріалу. Але ці принципи систематизації, упорядкування не є абсолютними. Можна і треба шукати інші - корисні з того чи іншого погляду.

Поняття жанру - традиційна усталена форма висловлення критичної інтерпретації та оцінки. Класичні жанри літературної критики, спрямовані на ґрунтовний і всебічний аналіз певного літературного явища, - рецензія, портрет, огляд.

Обсяг проблематики «Жанрова система літературної критики» надзвичайно широкий. Якщо предметом огляду є літературний процес (у тих чи інших аспектах), а предмет рецензії - це окремий конкретний художній твір, то саме у третьому опорному жанрі - портреті - виражена індивідуальність, творче обличчя митця. На цьому вужчому аспекті ми і зупинимося, звернувшись до еволюції жанру літературно-критичного портрета у творчості Миколи Євшана. Розгляд жанрової диференціації критики доби модерну, яка була надзвичайно мінливою, допоможе краще зрозуміти внутрішньожан- рову сутність літературної критики загалом.

Заснування 1909 року у Києві часопису «Українська Хата» мало революційні наслідки для української естетики. Вже з першого номера стали зрозумілими наміри редакторів та авторів модернізувати українську культуру, вивести літературу за межами усталених норм і традицій. На сторінках журналу друкували поезію і прозу модерністів (поетів «Молодої Музи», Олександра Олеся, Миколи Вороного, Миколи Філян- ського), деякі переклади художньої літератури та наукових праць. Широкий спектр інтересів у галузі літератури, театру, образотворчого мистецтва - унікальний зразок комплексної «переорієнтації українського інтелектуального життя» [4, 129].

Три найвизначніші постаті «Української Хати» - Микола Євшан (Федюшка), М. Сріблянський (Микита Шаповал) та Андрій Товкачевський ґрунтували свої погляди на засадах естетики. Головним, на їхню думку, був процес творчості, а не його результат. У центрі того процесу - індивідуальність митця, сильна особистість, яка може згуртовувати навколо себе, вести за собою як особу, так і націю. Найяскравішим виразником літературно-критичних засад нової епохи став Микола Євшан - ідеолог індивідуалізму, непересічний талант якого поєднував нещадно-жорсткого критика і витонченого психолога й лірика в літературознавстві.

Нова літературна хвиля, нові віяння, які почали поширюватись і в українській літературі, зумовили руйнування старої системи жанрів. Оскільки позитивізм наприкінці XIX століття зазнав кризи, естетика вимагала змін у жанровій структурі літературознавчого дослідження. Критичні жанри опинилися у стані дифузії і структурної перебудови.

Прихід у літературну критику свіжої потужної сили в особі Миколи Євшана дав поштовх розвиткові жанру літературно-критичного портрета, удосконаленню методів дослідження під психологічним, біографічним, творчим і науковим кутом. Важливим завданням цього жанру критик вважав виявлення своєрідності світосприйняття і творчої манери митця - для розкриття перед читачем багатогранності мистецтва і можливостей впливу на людську душу. Дослідник досить вдало експериментував, доповнюючи портрет ознаками есею і рецензії, - орієнтуючись на читача, обізнаного з літературним процесом. Отже, часопис став не звичайною читабельною періодикою, а задоволенням для справжнього літературного гурмана.

Три компоненти творчого шляху: біографія, художній світ і життєва діяльність - змушують автора літературно-критичного портрета поєднувати їх, взаємовіддзер- калюючи, концепційно зв'язувати. Саме у цьому, на думку Миколи Євшана, полягає мистецтво критичного аналізу. Дослідник подавав життя і творчість письменника як цілісний факт історії автора. Твір постає результатом взаємодії відчуттів і світосприймання, творчої фантазії і життєвого досвіду. літературний модернізм євшан естетика

Діапазон форм літературно-критичного портрета за обсягом у Миколи Євшана досить широкий - від коротких портретних штрихів, які дають ескізне уявлення про найважливіші риси творчості письменника («Стефан Ковалів»), до глибокого всебічного дослідження («Тарас Шевченко», «Іван Франко»). При цьому критик поєднав портретну характеристику з рецензією та есеєм (про що вже згадувалося) («Михайло Яцків»), а також з елементами проблемної статті, статті-памфлета і фейлетону («Петро Карманський», «Василь Пачовський»). Таким методом аналізу дослідник підкреслював неканонічність, неабсолютну строгість поділу в межах тієї чи іншої системи жанрів.

Студіюючи творчість щоразу іншого автора, Микола Євшан «не тупцював на місці», а сміливо шукав нових форм і методів, щоб у всій повноті відкрити для реципієнта внутрішню сторону особистості. Відповідно працював над творами так, щоби показати непомітні, на перший погляд, закутки творчого ландшафту. Наприклад, аналізуючи здобутки Михайла Яцкова, Юрія Федьковича чи Михайла Коцюбинського, дослідник застосував прийом «мандрівки» у «святая святих», як сам назвав, творчості, у її концептуальне ядро. Шлях пролягає від однієї збірки до іншої, а відтак - і до узагальнення секретів досконалості. Головний герой - завжди мандрівник, а десь поруч, чи навіть у ньому самому, бачиться автор. «Вчитавшись глибше в ці твори, - медитував Микола Євшан, - бачимо в них одну людину, що дивиться, думає і шукає людину, що страждає голодом життя... людина ця має в собі щось з прикмет мандрівника, для якого тут, на землі, немає ніякої мети» [3, 171].

Від нарису творчості письменника критик легко і невимушено переходив до гострої полеміки. Проте уважний читач чує м'який тембр голосу, який часом сповнюється металевими нотками іронії та сарказму, однак ніколи не зривається на образу. Ще одна особлива риса Миколи Євшана - вміння витримати такт, щоби розповідь про літератора звучала злагоджено, як мелодія. Оцінюючи творчість Лесі Українки, дослідник різко критикував сучасних українських поетів: «Взагалі на “натхненні” наших поетів ми не збили великого культурного капіталу. Те “натхнення...” чисто мимовільна реакція, одноразовий і нестрашний вистріл без дальньої мети, слабосиле квиління, авторська поза, безглузда екзальтація, яка виливається в рими. Наші поети не мають творчої волі... Вічно високі слова, вишукування високих мотивів і хамська, груба душа всередині» [3, 162]. Подібні закиди молодій генерації варто розуміти швидше не як пряме звинувачення, а як бажання «зіштовхнути її з мілини», змусити обурюватися і заперечувати спробами нових пошуків і відкриттів у сфері літератури та культури.

Літературно-критичні портрети з елементами рецензії та есе часом набувають забарвлення психологічного трактату. Наприклад, аналіз твору Ольги Кобилянської «Царівна» критик завершив висновком: «Отсе душі Кобилянської, які побороли всяке страждання, а коли й страждуть, то тим ще більше ростуть, різблять себе внутрішньо - душі, яким належиться будучність, бо вони побороли все лихо і побороли себе, визволилися...» [3, 202]. Характеристика образів одночасно стосується і самої письменниці, позаяк пізніше Микола Євшан наголошував, що саме Ользі Кобилянській «найбільше з усіх наших нових письменників належить будучність» [3, 205].

Не має аналогів у попередній позитивістичній критиці новаторська спроба пошуку Євшаном жанрових різновидів - компаративний портрет «Шевченко і Куліш». У статті зіставлено автора «Досвіток» з Кобзарем - як у творчості, так і в особистому житті. Спадщина Пантелеймона Куліша несправедливо забута і недооцінена читачами. Щоби привернути увагу широкої аудиторії до нього, Микола Євшан розкрив творчу історію П. Куліша поряд із незаперечним талантом Тараса Шевченка, про чиї поезії «сформулювати і сказати гідне їх слово буде все неможливо» [3, 119].

Розставляючи акценти на особистості автора, дослідник наводив лише ті цитати із творів, які дають змогу яскравіше проілюструвати внутрішній душевний стан письменника, психологічне і моральне напруження:

...Гіркий я став, брати, нещирий і жорстокий,

Лице порив леміш досади і терпінь;

Іду посеред вас похмурий, одинокий,

Як серед сонних піль хитка, тремтюча тінь.

Не ждіть від мене слів, навіяних чувствами Високої душі й весняного тепла;

Задовго вже мій дух кормився слізоньками:

І жар пекучих ран спалив його до тла [3, 179].

Таким самотнім у хвилини найбільшого страждання сповідується у трагедії душі холодний цинік, що звик лише «грати на позу» - ліричний герой Петра Карманського. Микола Євшан часто ототожнював ліричного героя з особою автора, що не допускається в сучасному літературознавстві. Але, як витончений психолог (що необхідно літературному критикові), він переконував, що замкнутість і нещирість у віршах - не від бездарності чи обмеженості поета, а в його характері: «Чорний, замкнений в собі, студений і відтручуючий... Він ненавидить сонце» [3, 180]. Хіба можна виразніше, повніше передати похмурість натури поета?.. Тут критик «абсолютний пан форми».

Дещо несподіваним є літературний портрет Василя Стефаника. У ньому фактично не згадано назви жодної новели. Лише поряд зі символічною присутністю у тексті дослідження образу пісні, виринає як щось невід'ємне від творчості митця, його поезія у прозі - «Дорога». Творчість письменника є одночасно і характером, і способом життя, але це ще й стихія, яка живе, нуртує і вибухає сама по собі, незалежно від авторового «Я». Тому Микола Євшан підібрав яскраві порівняння: «Дух Стефаника має в собі щось з сили та могучости блискавки...» «Слово Стефаника має в собі неначе таємну, скриту потенціальну енергію грому...» «А в груді - вулкан...» [3, 216]. Найбільша цінність - Стефаникова людина, його герой - зображена новелістом на самоті «...стоїть неначе перед Богом, і кожде її слово - сповідь» [3, 215]. Такий емоційно насичений портрет, густо переплетений із роздумами критика, не дає читачеві готового тлумачення творів, змушує його замислитися, інтригує, підштовхує до знайомства зі ще непрочитаним і кличе шукати істину.

Вільний виклад у розповідному, медитативному стилі сприяв легкому запам'ятовуванню й осмисленню найважливіших фактів, а заодно - і популярності журналу «Українська Хата». Критичний стиль, позбувшись суворої академічної уніформи, набрав яскравого емоційного забарвлення.

Проникнення Миколи Євшана у неоглядність людської душі вилилось у звук, колір, форму його студій. Музика звучить у всьому: в особливостях формулювання думки, у композиційних конструкціях, в образах пісні і тиші, гармонії і дисонансу, струни, плачу, у зорових уявленнях, музичних порівняннях, асоціаціях. Лейтмотив пісні з'являється у літературно-критичному портреті «Леся Українка» як емоційне узагальнення: «... поетка не може позбутися... бажання... піснею перемогти всі дисонанси життя, стогни і брязкіт кайданів» [3, 161].

Витончено естетизуючи колір, критик увиразнив мову своїх студій. Наприклад, аналізуючи творчий шлях Михайла Коцюбинського і перебуваючи під враженням від його похорону, дослідник говорив від імені шанувальників письменника: «Коцюбинський умер, але веселка, якою він прикрасив горизонт української літератури, лишилася. Чолом перед могилою того чоловіка, що полишив по собі в спадщину веселку!..» [3, 168].

Характерною рисою літературної критики Миколи Євшана є іронічність, яка постає у різноманітних градаціях - від ледь помітної посмішки до сарказму, як от його зауваження героєві Карманського: «Коли Вертер, - (а за переконанням критика поет наслідує саме його) - рішився був умерти, не божеволів зі страху, не мав галюцинацій, він був настільки спокійний у душі, що міг любуватися піснями Осіяна» [3, 175].

Афористичність вислову - також незаперечна особливість творчості Миколи Євшана: «Той творець, хто мучився, хто страждає» («Василь Стефаник»), «...догматичне відношення до життя - ворог всякої творчої думки» («Стефан Ковалів»).

Уся творчість молодого критика перейнята усвідомленням того, що діяльність митця - важка праця, яка вимагає єдності етичних і естетичних засад творчості, дотримання принципів справжньої людської моралі, котрі збігаються із внутрішньою необхідністю.

Як митець, критик-естет, індивідуаліст, Микола Євшан цілком свідомо заперечував позицію нейтрального ставлення до неправди і зла, а особливо - до нещирості і фальшу в поезії. Панівною рисою його світогляду є динамічність, безупинний рух уперед. Основою культурного потенціалу дослідника є заглибленість у національну стихію, просякнутий ліризмом глибокий патріотизм.

Впадає в око те, що критик з однаковою повагою ставився до всіх літераторів. Не лише з професійних, але й з морально-етичних міркувань автор, маючи справу з молоддю, вказував на слабкості, а часто досить гостро критикував. Однак усе-таки знаходив у їхній творчості позитивні моменти. У той же час високо оцінюючи справді вагомі здобутки талановитих митців, Микола Євшан не пропускав жодного недоліку і робив критичні зауваження. Отже, дослідник передовсім намагався змусити молодих митців рухати передову творчу думку, руйнувати задушливу атмосферу знівельованої чужинцями нації, підніматися на боротьбу за власну національну досконалість. Окрім того, критика хвилював подальший розвиток митців, які набули вже певного досвіду і майстерності.

Найважливішим досягненням Миколи Євшана у розвитку жанру літературно-критичного портрета було те, що його створення критик вважав актом творчості, актом художнього узагальнення. Процес взаємозбагачення портрета іншими жанрами, їх злиття, дифузії був викликаний, на думку дослідника, потребами розвитку, оновлення літературознавчої науки. Оскільки «...треба письменникові стояти посеред вічного ферменту, вічної зміни життєвих явищ...» [3, 218], то і критик мусить бути поряд, щоб оборонити митця од «відсталості, заскорузлості та застою творчої думки». Сміливі та радикальні спроби удосконалити літературну царину, звернути критику на шлях плідної, творчої співпраці з читачем увінчалися успіхом.

Аналіз Євшанової літературно-критичної спадщини переконує в тому, що доба модернізму зумовила глибинні зміни у жанрі літературно-критичного портрета, поклала початок зрушенням у всій жанровій структурі літературної критики і позитивно вплинула на розвиток двох інших опорних жанрів - рецензії та огляду.

Список використаної літератури

1. Барахов В. Литературный портрет: истоки, поэтика, жанр / В. Барахов. - Л. : Наука, 1985. - 312 с.

2. Гром 'як Р. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття) / Р. Гром 'як. - Тернопіль : Підручники & посібники, 1999. - 224 с.

3. Євшан М. Критика, літературознавство, естетика / Микола Євшан; упоряд. Н. Шумило. - К. : Основи, 1998. - 658 с.

4. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі : монографія / С. Павличко. - К. : Либідь, 1999. - 447 с.

Анотація

На матеріалі публікацій Миколи Євшана проаналізовано процес розгортання структури і розширення функції жанру літературно-критичного портрета в добу модернізму. Визначено концепцію пошуку критика у виборі власного стилю, своєрідних шляхів і засобів у творчому процесі під впливом модерністичної естетики.

Ключові слова: літературно-критичний портрет, жанр, жанрові різновиди, інтерпретація.

The process of structure's deployment and outspread of the genre of literary-critical portrait function in the modernism period has been analyzed in the article based on the material of works by Mykola Yevshan. The concept of critic's search for choice of own style, original ways and means in the creative process under the influence of modernistic aesthetics has been defined.

Key words: literary-critical portrait, genre, genre varieties, interpretation.

На материале публикаций Николая Евшана проанализирован процесс развертывания структуры и расширения функции жанра литературно-критического портрета в эпоху модернизма. Определено концепцию поиска критика в выборе собственного стиля, своеобразных путей и средств в творческом процессе под влиянием модерни- стической эстетики.

Ключевые слова: литературно-критический портрет, жанр, жанровые разновидности, интерпретация.

Размещено на Allbest.ru