Світоч нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світоч нації

Юрій Іванченко

радник президії НАМ України,

мистецтвознавець

Життя і творчість Тараса Шевченка -- це не тільки потужний прояв вродженого таланту, коріння якого сягає глибин генія українського народу, а й формування його як творця шляхом навчання в інших митців, письменників, філософів, опанування здобутків європейської культури і творчості найкращих тогочасних її представників. Впливи та взаємовпливи в літературній творчості Тараса Шевченка знайшли відображення в багатьох дослідженнях літературознавців, зокрема в працях М. Чалого, О. Кониського, М. Драгоманова, І. Франка, П. Зайцева, М. Шагінян, Б. Лепкого, Є. Кирилюка [1], Є. Шабліовського [2]. Анісова та Є. Середи, Ю. Івакіна [3] Большакова, П. Жура, І. Дзюби [4] та ін.

Доречно зауважити, що в більшості праць радянського періоду автори, хоч і докладно знали свій предмет, факти з біографії Т. Шевченка подавали згідно з ідеологічною настановою, що з системою творчого мислення самого Кобзаря не була співмірна. Завданням тогочасних шевченкознавців було пристосувати його систему думання до офіціозу, що домінував у радянській імперії, інакше їхні праці не побачили б світу. В них творчість Т. Шевченка характеризувалася здебільшого впливами на нього, і то здебільшого російського мистецтва та літератури. Про взаємовпливи говорилося несміливо, із застереженням. Лише в час так званої «перебудови» в Україні почали з'являтися праці, позбавлені ідеологічної упередженості, завдяки яким Кобзар почав вивільнятися з пут радянської ідеології.

Помітно змінили дискурс шевченкознавства в Україні праці професора Гарвардського університету (США) Григорія Грабовича, в яких дослідник намагався простежити внутрішній, психологічний код Шевченкової творчості. В них американський учений українського походження намагався спростувати усталені в українському шевченкознавстві міфи про Шевченка як «борця», «революціонера», «месника», що стали ритуально-символічними й риторичними догмами. Хоч праці Г. Грабовича в Україні були сприйняті багатьма неприхильно, проте вони зачепили за живе й активізували дослідників, відкрвши шлях до всебічнішого й глибшого осмислення Шевченкового генія.

Оскільки Шевченко -- серцевина українського самоототожнення, української духовності, до його інтерепретації слід підходити насамперед з інтелектуальними критеріями, твердить Г. Грабович [5]. Визначальною рисою Т. Шевченка як митця й письменника він вважає його «діалоговість, його посутнє децентрування, де все, що входить у кругозір його свідомості, переходить у нові якості. Це стосується передусім самої постаті поета: як мало хто в світовій літературі, і тим більше серед його сучасників, Шевченко витворює себе, постійно себе наново родить, і тим зайвий раз підтверджує глибинно психологічні корені та виміри його творчості. До особливо цікавого виміру можна застосувати категорії юнгівської теорії протистояння «персони» (egо) і внутрішнього «я», тобто «самого себе» [6].

Саме в таких вимірах видається нині перпективним представити життя і творчість Шевченка. Особливо періоду заслання. У той час він справді ніби «наново родить» себе, постає у постійному діалозі зі світом, зі своїми далекими, в Україні й Росії, друзями, близькими, родичами, «соузниками», товаришами по засланню. Шевченкова епістолярія, його щоденник, літературні твори, присвячені сучасникам, засвідчують, що він постійно звертався до всього пізнаного раніше в царині мистецтва, філософії, літератури, й витворив свій особливий, до кінця нерозгаданий досі ніким світ. Динамізм, полярність і децентрування, постійне оголювання і водночас приховування багатьох своїх рис, мабуть, через своє кріпацьке упосліджене минуле, але над усе -- особлива людяність у спілкуванні зі своїми знайомими, друзями, адресатами -- це ті риси Шевченка-людини, митця й мислителя періоду після щасливого усвідомлення волі, навчання в Академії, а затим заслання та короткого часу перед тим, як він пішов із життя, залишивши нам безліч загадок і таємниць свого генія.

Не до кінця з'ясовані такі важливі чинники його творчості, як впливи і взаємовпливи, тобто контекст часу. Адже Т. Шевченко, перебуваючи в постійному діалозі зі світом, не тільки сам творив, а й черпав з його глибинних джерел мудрості, традицій, знань. Саме цим важливим аспектам Шевченка-митця, особливо в царині образотворчого мистецтва, присвячено найменше праць у вельми широкій Шевченкіані.

Як свідчать автобіографічні повісті «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Щоденник», листи до друзів, знайомих і відповіді адресатів, поетичні, малярські і графічні твори та спогади сучасників, Т. Шевченко створив навколо себе інтелектуальне поле великої притягальної сили. Він сам черпав із художньої скарбниці людства і водночас щедро сіяв довкола себе, посеред своїх друзів, знайомих високі думки про мистецтво, про його важливе призначення. У 1857 році він записує в «Щоденнику» думку, що розкриває його ставлення до мистецтва, до його високої суспільної місії: Із усіх красних мистецтв мені тепер найбільше подобається гравюра. Бути добрим гравером -- це значить ширити прекрасне й повчальне серед громадянства; це значить ширити світло правди; це значить бути корисним для людей і вгодним Богові. Найпрекрасніше, найблагородніше покликання гравера! Скільки найбільш мистецьких творів, приступних тільки для багачів, припадало б пилом у похмурих галереях без твого чудотворного різця? Божественне покликання гравера

Тут йдеться, зокрема, про гравюру на металі, якою Т. Шевченко захопився після повернення із заслання в Петербурзьку академію мистецтв, однак його слова стосуються значно глибшого -- ставлення його до творчості взагалі. Саме з таких позицій він діяв у житті, саме цим окреслилося оте інтелектуальне поле тяжіння довкола митця, впливу якого зазнавали сучасники як за життя його, так і в пошевченківську добу, що триває досі. Яскравим прикладом цього є вихід 2004 року унікального видання «Кобзаря» з ілюстраціями академіка Національної академії мистецтв України М. Стороженка, в яких художник потрактував поетичні твори Т. Шевченка як сучасний мислитель, розтаємничив багато потаємних пластів Шевченкового генія, розкодував ті секрети його поетичної творчості, котрі були недоступні дослідникам раніше. Шевченко був енциклопедично освіченою людиною, одним із найбільших інтелектуалів свого часу. Лише в повісті «Художник» він згадує кількасот імен живописців, графіків, артистів, філософів, письменників, багато творів літератури, філософії та мистецтва. Власне, ця повість, на думку багатьох дослідників, започаткувала українське мистецтвознавство і художню критику і досі є безцінним джерелом інтелектуальної думки тієї доби, виразниками якої були І. Котляревський, Є. Гребінка, В. Жуковський, М. Костомаров, П. Куліш, М. Максимович та ін.

Серед багатьох митців, впливу яких більшою чи меншою мірою зазнав Шевченко в період до заслання, слід назвати і «дячків-богомазів» періоду дитинства, і Януса Рустемаса, і К. Брюллова, І. Сошенка, В. Штернберга., О. Венеціанова, В. Садовникова, С. Щедріна, П. Басіна, О. Варнека, О. Іванова та ін. Та чи не найбільший вплив на формування естетичних поглядів Шевченка мала Академія мистецтв у Петербурзі. Хоч у період, коли Тарас там навчався, в ній панував консервативний академізм і серед деяких професорів і студентів визрівав опір йому, проте саме в Академії плекалися найкращі таланти тогочасної Росії та України. Академія мала шість класів: два оригінальні, або рисувальні, де рисували з естампів, два гіпсові, де рисували з гіпсових голів та фігур, та натурний і живописний, де малювали з натурників. Спершу сторонній учень, а потім учень-академіст, Тарас Шевченко одразу був прийнятий К. Брюлловим у фігурний клас, пропустивши три попередні, оскільки мав на той час доволі високу професійну підготовку, про що свідчать його прекрасні акварельні портрети 1930-х та історичні композиції часу перебування в петербурзькому Товаристві заохочення художників, стипендіатом якого Тарас був.

Заняття в академічному фігурному класі, крім К. Брюллова, вели тоді О. Єгоров, О. Варнек та П. Басін. За високі успіхи в навчанні Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. З нього намагалися зробити взірцевого художника академічної школи. Проте Т. Шевченко взяв з цієї школи лише найнеобхідніше: майстерний рисунок, високу пластичну форму, колористичну і композиційну майстерність -- погляди на мистецтво, на роль культури в суспільстві вже були сформовані раніше, головним чином під впливом тогочасної дійсності, літератури та історії, знання з яких він черпав з прекрасної бібліотеки майстра-дизайнера В. Ширяєва у Петербурзі. Цьому сприяла й творча атмосфера майстерні К. Брюллова, у якій заохочувалися нові віяння і впливи. Сам Брюллов у своїх творах ще дотримувався академічних традицій, проте від своїх учнів уже вимагав самостійної творчості, спрямовував їхні пошуки на опанування новацій європейського мистецтва. Саме це сприяло формуванню в Т. Шевченка оригінального стилю, в якому органічно сплавилися традиції академічного мистецтва, західноєвропейської художньої культури та української народної творчості.

Роки навчання у Петербузькій академії мистецтв справили великий вплив на формування Т. Шевченка не тільки як художника, а й як громадянина з твердими поглядами на завдання мистецтва, на його роль у суспільстві. Під час заслання він називав у «Щоденнику» роки навчання в Академії «незабутніми золотими днями», а в повісті «Художник» з великою щирістю відтворив радість творчої праці в її стінах, натхнення, здобуте у спілкуванні зі своїм великим учителем та іншими викладачами й співучнями. Та й після заслання доля Шевченкова до кінця його життя була тісно пов'язана з Академією, в якій він знайшов прихисток і яка за блискучі досягнення в розробці техніки офорта присвоїла йому звання академіка.

Т. Шевченко був пов'язаний з багатьма художниками, без яких його творча доля могла б не скластися так успішно. Намсамперед це -- Карл Брюллов, який відіграв величезну роль у житті й творчості Шевченка як його визволитель з кріпацтва, як його великий навчитель і порадник. Вплив Брюллова бачимо в живописній манері Шевченка. Талановито поєднуючи в своїй творчості традиції класицизму з романтичною піднесеністю й елементами реалізму, Брюллов прагнув і схиляв своїх учнів до оновлення мистецтва, вимагав від них вдумливої праці, підтримував зацікавленість жанровим живописом та романтичним портретом. Він надавав великого значення вихованню інтелекту учнів, здобуттю енциклопедичних знань, вів з ними тривалі бесіди з теорії та історії мистецтва, разом з ними відвідував музеї, театри. Саме в його майстерні та помешканні Тарас Шевченко познайомився з багатьма визначними діячами культури Росії та України. Завдяки толерантності вчителя і повазі до індивідуальності кожного з учнів Шевченко не став сліпим наслідувачем Великого Карла, а поступово виробив свій неповторний стиль у галузі живопису й графіки, сформулював власні погляди на мистецтво. Вже у травні 1839-го, через рік після вступу до Академії, Шевченко за малюнок з натури, виконаний під час іспиту, отримав срібну медаль другого ступеня, через рік -- другу срібну медаль за картину з натури «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», а у вересні 1841-го -- третю срібну медаль за картину «Циганка-ворожка».

Ще студентом Академії Тарас Шевченко створив свій славнозвісний олійний «Автопортрет» (1840), картину «Катерина» (1842) та серію офортів «Живописная Украина». Отож, Академія справила на Шевченка вирішальний вплив як на художника й громадянина. Ще в Академії він став відомим поетом і художником, творцем «Кобзаря» та багатьох мистецьких творів. Йому одному з небагатьох доручали ілюстрування серйозних видань, зокрема таких, як «Наши, списаннные с натуры русскими» (СПб., 1841), «История Суворова» М. Полевого (СПб., 1843). Одразу після заслання Шевченко приїхав не куди-небудь, а в Академію, яка стала для нього єдиним надійним прихистком, бо ж купити помешкання в Україні йому не вдавалося. Він мріяв про повернення в Академію ще в Новопетровському укріпленні, тому в липні 1857 року писав своєму покровителю віце-президентові Академії, графу Ф. Толстому про свої наміри: «По приезде моем в Академию я намерен... с помощью добрых и просвещенных людей приступить к гравированию. и надеюсь сделать что-нибудь достойное возлюбленного искусства».

Серед «добрых и просвещенных» людей в Академії та поза нею в ті роки було чимало визначних особистостей. Серед них і вже згаданий Ф. Толстой -- російський скульптор і живописець, який ще 1835 року високо оцінив малюнки Тараса Шевченка, подані ним до комітету Товариства заохочення художників, і підписав протокол про прийняття його до цього Товариства. Федір Толстой та його родина брали активну участь у полегшенні долі Шевченка на засланні, у визволенні та у влаштуванні його після повернення із заслання. Певний вплив справив на Тараса Шевченка академік скульптури Академії М. Пименов, якого у повісті «Художник» названо одним із найдостойніших митців. Живописець, портретист і жанрист, визволитель з кріпацтва багатьох обдарованих молодих художників, О. Венеціанов високо цінував талант Шевченка, своїми порадами вселяв у нього енергію й віру в опанування майстерності. Участь О. Венеціанова у визволенні Шевченка з кріпацтва була вирішальною, бо лише йому одному вдалось умовити непоступливого поміщика Павла Енгельгардта. Не можна не згадати поета В. Жуковського, одного з основоположників російського романтизму в поезії. Він не тільки брав участь у визволенні Тараса Шевченка з кріпацтва, а й високо оцінював його мистецьке і поетичне обдаровання, своїм великим авторитетом сприяв його зростанню як митця й людини. Серед вершителів долі Т. Шевченка був і його земляк, живописець і педагог, академік Петербурзької академії мистецтв А. Мокрицький. Він також брав участь у викупі Шевченка і разом із І. Сошенком увів його до натурних класів Академії, уперше привів до Ермітажу, познайомив з К. Брюлловим. Саме щоденнику Мокрицького ми зобов'язані подробицями викупу Шевченка з неволі. Водночас Шевченко як поет і художник справив вплив на творчість Мокрицького, зокрема на утвердження в його мистецькій творчості української тематики.

Скульптора П. Клодта Шевченко безпосередньо пізнавав через зліпки з кінних статуй майстра, що зберігалися у поетовому помешканні. Після повернення Тараса Шевченка із заслання між ними встановилися дружні стосунки, наслідком яких став чудовий офортний портрет скульптора 1861 року. Ще раніше, 1860 року, Шевченко подарував йому свій офорт «Вірсавія», за який отримав звання академіка гравюри, з написом: «Петру Карловичу Клодту искренне уважающий Т. Шевченко». Такого щирого напису удостоювалося не так уже й багато Шевченкових сучасників, яким він дарував свої твори. Саме П. Клодт виконав посмертну маску Т. Шевченка, що свідчить про особливе ставлення його до Кобзаря. Серед близьких академічних друзів Т. Шевченка був П. Петровський, учень К. Брюллова. З ним Тарас Шевченко ходив на етюди, брав участь у товариських вечірках, диспутах, присвятив його сестрі Парасці поему «Тополя» й тепло згадував товариша у «Щоденнику».

Щирим приятелем Тараса Шевченка, одним з учасників його визволення з кріпацтва був український художник І. Сошенко, який одним із перших звернув увагу на мистецький хист Шевченка, який у той час працював у майстерні В. Ширяєва, познайомив його з Є. Гребінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським. Іван Сошенко деякий час мешкав із Шевченком на одній квартирі й був серед тих, хто проводжав домовину з його тілом до Канева.

Особливо теплі стосунки підтримував Т. Шевченко з живописцем В. Штернбергом, який ще в академічний період (до 1838 року) часто бував в Україні й захопився малюванням українських краєвидів та народних типів. Ясний і теплий колорит Штернбергових робіт привабив Шевченка й значною мірою сприяв його пошукам у царині пейзажу. У свою чергу Штернберг, вражений поезією Шевченка, створив фронтиспіс до першого видання «Кобзаря» 1840 року. У тому ж виданні поет присвятив Штернбергові поему «Іван Підкова» і створив привабливий образ свого товариша в повістях «Художник», «Прогулкасудовольствием и не без морали», «Музыкант», згадував про нього у «Щоденнику». Обидва вони деякий час мешкали в одній квартирі на Васильєв- ському острові, де Штернберг намалював Шевченка за роботою. Особливо подобалася Шевченкові картина Штернберга «Пастушок», в якій він бачив своє дитинство. Світлий, сповнений енергії колорит Штернбергових творів, особливо пейзажних, його любов до української тематики підтримувала в Шевченкові прагнення працювати для свого народу. Штернбергові ж Шевченко зобов'язаний своїм захопленням аквареллю як дуже перспективною технікою, що мала великі виражальні можливості. Особливо подобалася Шевченкові акварель Штернберга «Ярмарок на Україні» (1836--1838).

Значну роль у творчій долі Шевченка відіграли М. Башилов та Я. де Бальмен, які були ілюстраторами рукописного «Кобзаря» (1844). Кожен із них виконав по 39 ілюстрацій, заставок, кінцівок і заголовних літер. Башилов, зокрема, ілюстрував «Перебендю», «Катерину», «Тополю», «До Основ'яненка», «Івана Підкову», «Тарасову ніч», намалював на першій сторінці Шевченків портрет. 1857 року Башилов створив картину за твором Шевченка «Наймичка». Бальмен ілюстрував поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Вдячний Шевченко присвятив йому поему «Кавказ».

У 1844 році приїхав в Україну російський пейзажист, академік Петербурзької Академії мистецтв, М. Сажин, щоб замалювати краєвиди відомих історичних місць для альбому «Виды Киева». 1846 року Сажин і Шевченко оселилися у Києві, в будинку чиновника Івана Житницького на Козиному болоті (тепер пров. Шевченка, 8-а, поруч із Майданом Незалежності) і разом працювали над ілюструванням альбому. З-поміж тих краєвидів вирізняються, зокрема, «Золоті ворота», «Вхід до Дальніх печер», у яких можна помітити індивідуальний стиль Шевченка в трактуванні постатей селян з їх характерними рисами.

Вище йшлося про близьких друзів, товаришів та вчителів, з якими Шевченко ділив академічні будні й під впливом яких зростав як живописець, портретист, пейзажист, графік. Справді, це були добрі й освічені люди, з якими він жив одним життям, дихав одним повітрям тієї інтелектуальної романтичної доби свого життя.

Були й інші зацікавлення, зокрема студіювання творчості європейських художників, що, звичайно, позначилося на формуванні стилю митця. З'ясувати їхнє значення у творчій долі Шевченка допомагає його повість «Художник», у якій він згадав, за його висловом, «целую толпу знаменитых художников». Серед них -- Давид Тенірс -- фламандський живописець, автор жанрових картин, пейзажів та портретів. Шевченко згадав, зокрема, картину Тенірса «Вартівня», яку він називав «Казармою». У самого ж Шевченка є подібний твір «У казармі», можливо, навіяний картиною Тенірса. З «Вартівні» Шевченко мав намір виконати естамп у техніці акватинти.

Т. Шевченко вивчав в Академії творчість голландського жанриста Адріана ван Остаде, твори якого бачив в Ермітажі та в гравюрах в академічній збірці. У цього художника Шевченкові подобалися побутові деталі, інтер'єри. У повісті «Художник» згадується автор композицій на міфологічні, релігійні та алегоричні теми фламандський живописець Пітер-Пауль Рубенс. Цей славетний художник був для Шевченка об'єктом вивчення як портретист, оскільки в «Автопортреті» 1840 року є деяка схожість у трактуванні освітлення обличчя з рубенсівським «Чоловічим портретом». Звичайно ж, Тарас Шевченко знав творчість художника, архітекторайісторика мистецтва Джорджо Вазарі й вивчав мистецтво Відродження за його книгою «Життєпис найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів», що була в книгозбірні Петербурзької академії мистецтв.

Не викликає сумніву й те, що Т. Шевченко змальовував під час навчання в натурному класі Академії або в її просторих коридорах-галереях скульптур зліпки з голови «Заплаканий геній» -- деталі пам'ятника австрійській ерцгерцогині Марії-Крістіні в Августинському монастирі у Відні -- та «Голову генія смерті» -- авторське повторення фрагмента надгробка папи Климента ХІІІ у соборі св. Петра в Римі італійського скульптора Антоніо Канови. Можливо, Шевченка заохочувало й те, що Канова створив надробок гетьманові України Кирилові Розумовському в батуринській Вознесенській церкві. До речі, його розтрощили більшовики у 1920-х, рештки скульптури нині зберігаються в Батуринському краєзнавчому музеї.

Чимало українських і російських митців першої половини ХІХ століття зазнало впливу Рембрандта -- голландського художник-реаліста. Російський критик В. Стасов вважав, що саме Рембрандт і Веласкес «найбільше підходять нашим митцям за духом, смаком і складом образного мислення» [7]. Шевченко зацікавився творами Рембрандта в Ермітажі в роки навчання в Академії. Пізніше його інтерес до цього художника поглибився. Поет згадував Рембрандта в листах до різних осіб, у повістях «Капитанша» та «Прогулка с удовольствием и не без морали». Повернувшись із заслання, він наполегливо опановував техніку офорта, виконав кілька рисунків пером з окремих персонажів гравюри Рембрандта «Смерть Марії», копії з офортів «Автопортрет Рембрандта з шаблею», «Лазар Клап» і «Поляк із шаблею та палицею».

Чи не найкраще вдався йому офорт «Притча про робітників на винограднику» (1858). У ньому, незважаючи на незначні розбіжності в деталях, художник домігся досить близької до оригіналу інтерпретації твору в цілому, зокрема у відтворенні світлотіні, чіткості зображення форм у глибоких тінях. У картині Рембрандта показано господаря виноградника та його робітників під час виплати їм грошей. Господар ще до сходу сонця найняв їх збирати виноград, домовившись платити по динару за день. Відтак він наймав у різні пори дня і навіть за годину до кінця роботи ще інших робітників, без умови плати за працю. Коли ж увечері настав час розраховуватися, господар почав з тих робітників, які останніми стали до роботи, і всім виплатив однаково -- по динару. Це викликало обурення серед тих, хто працював цілий день, і здивування в тих, хто працював півдня або годину. У Рембрандтовій картині кожен характер показаний у розвиткові, кожна постать -- у русі, манера письма -- легка й вільна. Композиція, живописна манера, розробка світлотіні, образне вирішення захопили Шевченка, і він виконав технічно досконале повторення картини великого майстра в офорті. І саме цей офорт разом із офортом з картини І. Соколова «Приятелі» Шевченко подав на розгляд Ради Петербурзької Академії мистецтв на здобуття звання академіка.

Захоплювався Т. Шевченко й творчістю Веласкеса (1599--1660) -- іспанського живописця, автора жанрових картин і портретів. Його високо цінував Брюллов і завжди ставив як приклад своїм учням. У повісті «Художник» Шевченко згадав портрет у Строгановській галереї, виконаний Веласкесом, і копію К. Брюллова з нього. А. Мокрицький, з яким Т. Шевченко відвідував Ермітаж, писав у своєму щоденнику: «Пришел Шевченко, и мы отправились в Эрмитаж. С большою пользою беседовали мы в этом святилище, и сей раз более, нежели когда, увидел я достоинства в вещах прекрасных мастеров. Вандейк, Рубенс, Веласкес, Гвидо, Анибал Караччи и другие, Пуссен, Ван дер Меер, Рейсдаль, Поль Поттер и Клод Лоррен стали для меня понятнее. Я измерял их талантом Брюллова и удивлялся необъятностью его».

Тарас Шевченко, увібравши в себе великий обшир знань, як енциклопедично обізнаний в усіх галузях мистецтва, літератури, історії, філософії, сам справляв потужний вплив на своє оточення. «Як патріот своєї батьківщини, Т. Шевченко бачив у мистецтві не лише засіб естетичного перетворення дійсності, а й ставив перед собою широку програму, яка мала охопити всі аспекти етнокультури» -- писав дослідник російсько-українських мистецьких зв'язків Ю. Белочко [8]. Свою програму він переконливо виклав у поясненні до альбому «Живописная Украина». Варвара Рєпніна писала про програму «Живописной Украины» в листі до своєї зведеної сестри, художниці Г. Псьол: «Я получила сегодня хорошее письмо от Шевченко... Шевченко предпринял огромный труд: «Живописная Украина». Это будут гравюры, им изготовленные, с текстами известных писателей; все они будут подразделены на три категории: пейзажи, достопримечательные по своей красоте или историческим воспоминаниям, затем изображения национальных нравов и, наконец, исторические сюжеты».

Шевченковими ідеями перейнялися Л. Жемчужников, М. Сажин, пізніше С. Васильківський, П. Мартинович, М. Самокиш, І. Рєпін та багато інших митців ХІХ і ХХ століть. Згадати всіх тих, на кого вплинув Шевченко, це означає охопити неосяжне, оскільки тема «Шевченко та його послідовники» -- безмежна.

Одним із яскравих прикладів впливу Тараса Шевченка на долю багатьох поколінь українських митців є творчість Л. Жемчужникова. «Люблячи і поважаючи Тараса Григоровича, -- писав він у поясненні до збірки офортів «Живописная Украина» -- я наважився назвати своє видання тим же ім'ям у пам'ять про Шевченка. Хай моя праця служить ніби продовженням колишньої праці Тараса Григоровича» [9]. І такі слова можна віднести до багатьох митців, які самі надихали Шевченка і якими він сам надихався. Шевченко -- це ціла епоха, тому нема кінця в прагненні багатьох поколінь дослідників показати цю унікальну людину в контексті того складного, трагічного для нього і його рідного народу часу, в якому йому пощастило прожити з відпущених Богом 47 років життя лише 14 -- на волі.

Заглибившись у Шевченків світ та його добу, переймаєшся глибоким відчуттям того, що час над ним не владний, що минули два століття від його народження, а він так само хвилює серця людей, притягує до себе увагу. Шевченко пробудив українську націю до духовного і державного відродження і нині, оцінюючи його як творця й людину, важко уявити, що було б з Україною, її культурою, її мовою, якби не було на світі Шевченка. Мабуть, і справді сам Господь послав його Україні з великою місією Слова і Правди, бо його твори й тепер вражають актуальністю, надто ж сьогодні, коли особливо гостро постали питання збереження національної ідентичності, мови, культури, зрештою, державності під натиском північного сусіда -- Російської імперії. Читаючи послання «І мертвим, і живим, і ненародженим...», розумієш, якою повинна бути наша національна еліта -- вона має жити турботами про свій народ. Шевченко благає нині сущих: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!». Але сумно усвідомлювати, що насправді в нас зібралися персонажі як у його поемі-містерії «Великий льох»: «Один сліпий, другий кривий, а третій горбатий». В цьому творі поет звертається до Богдана Хмельницького, щоб той подивився, на що перетворився Суботів. Шевченко дорікає Хмельницькому, що той підписав ганебну угоду про спілку з московським царем Олексієм, називає гетьмана «Олексіївим другом» і ще раз пропонує подивитись, що тепер коять в Україні його «друзі». Проте поет уже тоді мав надію на світле майбутнє, коли:

шевченко літературний духовність

Встане Україна І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі Невольничі діти!..

Отож, маємо великий привілей і обов'язок у цей непростий для України час читати Шевченка, сприймати його слово як Благодать, що веде до Істини, Добра, Правди, Свободи.

Посилання

1. Кирилюк Є. Т. Г. Шевченко. Життя і творчість. -- К., 1959.

2. Шабліовський Є. Життя. Література. Письменник. -- К., 1974.

3. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. -- К., 1986.

4. Дзюба І. Тарас Шевченко. -- К., 2005.

5. Грабович Гр. Шевченко, якого не знаємо. -- К., 2000. -- С. 13.

6. Там само. -- С. 14.

7. Касіян В. Про мистецтво. -- К., 1970. -- С. 207.

8. Белічко Ю. Україна в російському образотворчому мистецтві ХІХ -- початку ХХ століття // Мистецтвознавство України. -- К., 2000. -- Вип. 1. -- С. 71.

9. Объяснение к рисункам «Живописной Украины» // Основа. -- 1861.-- № 4.

Размещено на Allbest.ru