Моральна культура особистості у творчій спадщині Івана Огієнка

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Моральна культура особистості у творчій спадщині Івана Огієнка

Григорій Васянович

Про те, як “шанували“ видатних синів України за радянських часів тепер вже відомо багато. Навіть у самій Україні до незалежності годі було щось позитивне прочитати про митрополита Іларіона - Івана Огієнка. Беру до рук першу Українську радянську енциклопедію (гол. ред. М. П. Бажан), 13-томне видання якої відбувалося у період “відлиги“ (60-ті роки минулого століття), але марно тут шукати бодай прізвище Івана Огієнка. Та ж сама ситуація і з 3-томним “Украинским советским энциклопедическим словарем“ (1988 р.). Хоча в передмові до енциклопедії зазначається, що вона є “універсальним довідником з різних галузей сучасної науки, техніки і культури, загальним зведенням найважливіших надбань вселюдської цивілізації“ [9, с. 5].

Отже, видатний вчений, релігійний, культурно-освітній діяч Іван Огієнко, який залишив нам, українцям, і всьому людству багатющий культурний спадок, із-за ідеологічної заангажованості упорядників енциклопедії не був зарахований до “вселюдської цивілізації“…Але час частує із майбутнього, і висвітлює людству справді високодостойне, гідне, прекрасне. Із зміною часу змінюється ставлення до цього минулого. Піклуючись про вшанування українських педагогів і діячів освіти Кабінет Міністрів незалежної України прийняв Постанову № 510 від 20 квітня 1998 р., в якій наголошується на необхідності проведення урочистих педагогічних читань, конференцій, присвячених видатним українським педагогам; організації зустрічей фахівців, учених зі студентами, вчителями, батьками, щоб привернути увагу до проблеми розвитку української педагогічної думки; висвітлення в педагогічній і громадсько-політичній пресі творчої спадщини представників української педагогічної думки, праці яких ще недостатньо представлені в педагогіці [8].

7 лютого 2007 р. видано Указ Президента “Про вшанування пам'яті Івана Огієнка” за № 85/2007 р. У п. 2 Указу зазначено: “Кабінету Міністрів України, Раді Міністрів автономної республіки Крим, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям вивчити питання про присвоєння окремим навчальним та науковим закладам і установам ім. Івана Огієнка, а також відповідне найменування чи перейменування в установленому порядку вулиць та площ у населених пунктах України.” Роком пізніше ім'я Івана Огієнка було присвоєно вулицям міст України, а також Кам'янець-Подільському національному університету.

Мета статті - здійснити аналіз творчої спадщини Івана Огієнка у контексті сутності і змісту моральної культури особистості.

Творчу спадщину Івана Огієнка у різних аспектах досліджували: І. Верстюк, Д. Гурська, Н. Дічек, О. Завальнюк, Н. Захлюпана, Р. Єринюк, Р. Козак, Л. Кудрик, І. Кучинська, Л. Ляхоцька, В. Ляхоцький А. Марушкевич, Ю. Мулик-Луцик, Н. Огієнко, В. Огієнко-Смирнова, Т. Опанасюк, В. Пащенко, Я. Поліщук, Т. Роняк, М. Слободян, Є. Сохоцька, М. Тимошик, З. Тіменик та ін.

Проблемі культури Іван Огієнко присвятив значну кількість праць, але основними серед них є “Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу“ [4], “Князь Костянтин Острозький і його культурна праця: Історична монографія“ [1], “Дохристиянські вірування українського народу: Історична релігійна монографія“ [2], “Філософські містерії“ [3] та ін.

Оскільки Іван Огієнко вважав, що мова є душею нації, найяскравішим виявом її культури, то праці про мову: “Наука про різномовні обов'язки“[5], “Українська літературна мова: Граматичні основи літературної мови“ [6], “Український літературний наголос: мовознавча монографія“ [7] та ін., можна беззастережно віднести до культуротворчих надбань вченого.

Моральну культуру Іван Огієнко осмислює у контексті реальної моральності, культури особистості. Мислитель пов'язує ці дві взаємодоповнювальні категорії із справжнім патріотизмом. Поетичними рядками він висловлює свою любов до Батьківщини:

Я взяв своє серце малими руками

Й віддано поклав Україні до ніг,

І юна любов розцвілася між нами,

І став я орати твердий переліг.

Й нікому вже більше не дав я любові,

Бо другого серця кохати не маю.

І вірним зостанусь, аж дошки соснові

Єдину любов мою спинять без краю.

У відомих афоризмах і сентенціях Іван Огієнко пише: “Я злився із своїм народом. Його рани - мої рани, його болі - мої болі“. Усе це ніби перегукується із життєвим кредо М. Шашкевича, який писав: “…Вирвеш ми очі і душу ми вирвеш, а не візьмеш милости і віри не візьмеш, а не видреш любови і віри не видреш, бо руське ми серце та й віра руська!“ [11, с. 118]. Від цієї життєвої позиції ні М. Шашкевич, ні І. Огієнко ніколи не відступали, як би тяжко їм не було.

Справжній патріотизм, як вияв духовно-моральної культури особистості, вважав Іван Огієнко, базується на внутрішній глибокій вірі. На думку митрополита Іларіона, прикладами національного патріотизму переповнена вся Біблія, і вона нас навчає того самого, - українського патріотизму, адже служба народові - це …головна підвалина науки Христової. Водночас великий мислитель застерігав від проявів вузького націоналізму, шовінізму. Згуртованість, соборність, єдність нації - це її сила. І, навпаки, незгода - це наша історична недуга.

Вищим виявом християнської моралі, культури особистості митрополит Іларіон вважав опанування нею рідної мови. Релігійний діяч і вчений доводив до свідомості кожного українця ідею про те, що “мовне винародовлення завжди приводить до морального каліцтва“. У цьому пункті думка І. Огієнка є практично ідентичною з думкою великого мовознавця О. Потебні, який писав, що там, де послаблюється, деформується мовна традиція, там неодмінно відбувається денаціоналізація, втрата національної ідентичності [10].

Особливої уваги у структурі моральної культури особистості Іван Огієнко надавав совісті. Він наголошував, що совість - це Око Боже в людині; совість - головна ознака християнської культури; немає совісті - немає й людини. Жити за совістю - це велика мудрість, адже совісний акт веде людину дорогою добра, правди, честі і гідності. Совість, на думку Івана Огієнка, не потребує зовнішніх спонукань, вона має виявлятися в людині природним шляхом. Совість - це внутрішня свобода особистості, це те, що є морально-досконалим. Совість не знає користі, егоїзму, підступництва. Біда сучасної людини якраз і полягає в тому, що вона втратила розуміння сутності совісного акту, а весь її розум вся “освіченість“ ніби плаває на поверхні мозку мертвим тілом. Справжня християнська совість - це дорогоцінний і благодатний дарунок Божий людині, вона є живим джерелом відповідальності, справедливості. огієнко творчий культура

Розважаючи про сутність людини, її моральність, культуру, Іван Огієнко застосовує принцип дихотомії: з одного боку - людина гріховна, а з іншого - вона є подобою Божою, здатною осягнути велич створеного Богом Всесвіту та його гармонію. Мислитель бачить, що людська сутність суперечлива, вона щохвилини перебуває у боротьбі між добром і злом, щастям і нещастям, життям і смертю. У цьому земному існуванні людина повинна шукати і знаходити вищий сенс життя, воно. На думку митрополита Іларіона, в пізнанні і служінні Богові, народу і є смисл життя. Служіння є “ніщо“, коли воно нещире, фарисейське, не наповнене духовністю, моральною культурою особистості.

Найбільше щастя - жити з Богом

Усе життя у згоді повній, -

Щоб пахло райським нам Чертогом

У праці відданій, любовній!

Господь і праця для народу -

Життя це нашого основи:

Несімо це у рід із роду,

І дочекаємось обнови!

Рефлексії мислителя, як бачимо, знаходять поетичну форму вияву, вони виразно засвідчують, що щастя людини в натхненній, творчій праці людини на благо інших. Людина без праці - це людина без духовної моральної гідності. Чесна праця - це вже наполовину саме щастя, саме так, наполовину: бо цілісне щастя - не лише в чесній праці, але, більше того, у любимій справі, у натхненній праці над співтворенням Царства Божого. Безробітність, де б не знаходилося її джерело: в суспільстві, чи самій особистості, принижує людину і робить її нещасливою. Вже лише одне почуття, що “я в житті незатребуваний“ або, що “я нікому не потрібний у цьому житті“, що я витіснений із великого процесу праці, став соціальним порохом - викликає у серці морально й фізично здорової людини всілякі відчуття особистісної образи, розчарованості. Без праці людина втрачає моральність, культуру, вона з презирством ставиться до норм права, і часто-густо його порушує. Як справедливо наголошує митрополит Іларіон, здоровій людині праця потрібна, як повітря, як самоповага, як радість, як молитва.

Отже, у своїх чисельних працях, Іван Огієнко глибоко аналізує соціальні проблеми. Він доводить, що люди рівні перед Богом, але людська недосконалість, гріховність, тваринний егоїзм призводять до тяжкої несправедливості у відносинах між людьми. Принагідно зазначимо, що великий келих несправедливості цьому високому достойнику прийшлося випити сповна. Проте митрополит Іларіон ніколи не втрачав віри в справедливість. Більше того, справедливість він вважав одним із важливих складників моральної культури особистості. Справедливість не можна знайти ні у вигляді загальних правил, ні у вигляді державних установ. Вона не “система“, а життя. Її митрополит Іларіон уявляв як потік живої і предметної любові до людей. У житті найважливішим є живе серце - загальна впевненість, що люди дійсно щиро прагнуть творчої справедливості і чесно шукають її. Втім Іван Огієнко підкреслював, що рівність людей перед Богом не означає того, що всі люди однакові. Є очевидні речі: люди народжуються різними за статтю, вони є різними за здібностями і схильностями, вони набувають різних духовних і моральних якостей тощо. І справедливість вимагає, щоб до них ставилися відповідно їх індивідуальності, неповторності: безвільному - більше строгості; чесному і щирому - більше довіри; герою - більше шани і т. ін. Але за будь-яких умов, справжня моральна культура особистості не дозволить їй ставитися до іншої зневажливо, з ненавистю. Дух смирення, взаємної поваги, шани має панувати серед людей моральних, культурних. Ненависть виліковується любов'ю, і лише любов'ю. У стосунках часто-густо треба мати мужність визнати власну вину. Якщо Я-людина переоцінює саму себе, якщо внутрішньо відмовляється від того, що вона “найрозумніша”, “найкраща”, то вона завжди буде готовою до визнання власної вини, до відповідальності. Саме тому мабуть Іван Огієнко у моральній відповідальності людини вбачає потужний елемент моральної культури. Вчений розглядає моральну відповідальність особистості у перспективному й ретроспективному аспектах, надаючи перевагу першому. Його думка у цьому питанні чітка і виразна, а тому цілком зрозуміла: людина є відповідальною перед Богом, іншими людьми, перед самою собою. А тому людина як духовна істота, повинна добре усвідомлювати свої дії, вчинки, власну поведінку. Отже, перше, що потрібне людині яка бажає творити моральну культуру, і культуру взагалі, потрібне почуття відповідальності. Це почуття призводить до самозвільнення, до усвідомлення того, що Людина покликана, зобов'язана бути образом і подобою Божою, отже людиною високої моральної культури. Сила нації, наголошує Іван Огієнко, - в силі її духовності і культури.

На основі викладеного можна зробити такі висновки:

1. Творча спадщина Івана Огієнка продовжує досліджуватися сучасними вітчизняними і зарубіжними вченими. Проте ці дослідження все ще носять фрагментарний характер, а життя науки потребує цілісності, універсальності.

2. Іван Огієнко зробив цілісний внесок у царину людського Духа, моральної культури особистості, яку вибудовував на засадах віри, любові, добра, совісті, справедливості і відповідальності.

Потребує подальшого дослідження питання моральної культури в сім'ї, суспільстві, церкві тощо.

Література

1. Мит. Іларіон. Князь Костянтин Острозький і його культурна праця: Історична монографія / Мит. Іларіон. - Вінніпег: Віра й культура, 1958. - 216 с.

2. Мит. Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу: Історична релігійна монографія / Мит. Іларіон. - К.: Обереги, 1991. - 424 с.

3. Мит. Іларіон. Твори. Філософські містерії / Мит. Іларіон. - Вінніпег: б. в.. - 1957. - Т. 1. - 336 с.

4. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу / Іван Огієнко. - К.: Вид-во книгарні Є. Череповського, 1918. - 272 с.

5. Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки / Іван Огієнко. - Львів: Фенікс, 1995. - 46 с.

6. Огієнко І. Українська літературна мова: Граматичні основи літературної мови / Іван Огієнко. - Вінніпег: Sascatoon: The Vospelpres, 1951. - 520 c.

7. Огієнко І. Український літературний наголос: Мовознавча Монографія / Іван Огієнко. - Вінніпег: “Наша культура”, 1952. - 304 с.

8. Педагогічна газета. - №5 (47). - Травень, 1998 р.

9. Передмова // Українська радянська енциклопедія. В. 13 т. / Гол. ред. М. П. Бажан. - К.: АН УРСР, 1960. - Т. 1. - С. 5-6.

10. Потебня А. А. Язык и народность / А. А. Потебня // Мысль и язык. - К.: СИНТО, 1993. - 192 с.

11. Шашкевич М. Твори / Упоряд. М. Й. Шалата. - Київ: Дніпро, 1973. - 190 с.

Размещено на Allbest.ru