Видавнича та літературно-публіцистична діяльність Д.М. Княжевича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Видавнича та літературно-публіцистична діяльність Д.М. Княжевича

Делі О.П. аспірант кафедри нової та новітньої історії історичного факультету, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, провідний бібліограф Одеської національної наукової бібліотеки ім. М. Горького

Анотація

Проаналізовано видавничу та літературно-публіцистичну діяльність Д.М. Княжевича. Виявлено недосліджені статті діяча та встановлено їх авторство. Розкриті основні наукові інтереси Д.М. Княжевича.

Ключові слова: Д.М. Княжевич, журнали, альманахи, синоніми, наукові та літературні товариства.

Abstract

Have analyzed D.M. Knyazhevich publishing, literary and publicistic activities. Revealed unexplored articles by mentioned author and established their authorship. Researched D.M. Knyazhevich main science interests.

Keywords: D.M. Knyazhevich, magazines, almanacs, synonyms, scientific and literary societies.

Проанализирована издательская и литературно-публицистическая деятельность Д.М. Княжевича. Выявлено неисследованные статьи деятеля и установлено их авторство. Раскрыты основные научные интересы Д.М. Княжевича.

Ключевые слова: Д.М. Княжевич, журналы, альманахи, синонимы, научные и литературные общества.

Дмитро Максимович Княжевич (1788-1844) - державний діяч, науковець, літератор, етнограф, яскрава особистість наукового та громадського життя Російської імперії першої половини XIX ст. Його діяльність до теперішнього часу вивчена недостатньо і потребую аналізу та розкриття сучасними науковцями.

Умовно життєвий шлях Д.М. Княжевича можна поділити на два періоди петербурзький, коли його діяльність була пов'язана зі службою у міністерстві фінансів Російської імперії та одеський - коли він був попечителем Одеського навчального округу. Однак яку б посаду він не обіймав, впродовж свого життя, Дмитро Максимович постійно займався видавничою та публіцистичною роботою.

Діяльність Д.М. Княжевича як публіциста розпочалася на початку XIX ст. з публікацій в альманаху “Цветник” (1809, 1810 рр.). Він також друкувався в журналі “Санктпетербургский вестник”, що видавався Товариством любителів словесності, науки та мистецтв на шпальтах якого Дмитро Максимович надрукував дослідження синонімів російської мови. Автор зупинився на значенні та влучності використання таких слів у російській мові як: “щастье, благополучие” [1, c. 81-88], “надменный, гордый, спесивый”, “полно, довольно” [2, с. 150-158], “подавать, помощь, помогать, вспомоществовать”, “тщетно, напрасно, вотще” [3, с. 277-280]. Цікаво, що автор видавав їх не під своїм прізвищем, а в кінці статті стояла лише літера К. Атрибутувати статі вдалося авторові завдяки протоколам засідань товариства, які зберігаються в науковій бібліотеці ім. М. Горького Санкт-Петербурзького державного університету. Перед тим, як друкувати статті у журналі члени читали їх на засіданнях товариства, у протоколах зазначена назва та авторство кожного [4, арк. 124-124 зв]. Таким чином можна з певністю говорити, що ці статті належать Д.М. Княжевичу.

Відомо про три статті Д.М. Княжевича у журналі “Сын Отечества” редактором та видавцем якого був М.І. Греч. З яким Дмитра Максимовича пов'язували не тільки творчі, але і дружні стосунку. М.І. Греч після смерті Д.М. Княжевча видав про нього спомини [5, с. 8], які залишаються важливим джерелом для вивчення його життєвого шляху. Стаття “Синоніми”, яка опублікована в журналі “Сын Отечества” за 1814 р. має таку саму структуру, як і статті, які були опубліковані в журналі “Санкт-Петербургский вестник” й так само підписані літерою К. Цього разу автор зацікавився синонімами “способ, средство” [6, с. 58-62]. Наступною парою синонімів стали “признательность, благодарность” [7, с. 169-172]. Значення цих слів і влучність їх використання було розкриті у номері за 1822 р. У 1816 р. на шпальтах видання виходить стаття Д.М. Княжевича “Лист до видавця із Відня” [8, с. 3942]. У якій йдеться про відкриття та освячення пам'ятника російським офіцерам у Празі (листопад 1815 р.), які загинули під час бою в серпні 1813 р. під Дрезденом та Кульмом. Російська армія разом з союзниками отримала перемогу над французами, загиблих російських солдат привезли до Праги і там поховали. Д.М. Княжевич саме у цей час знаходився у службовому відрядженні у Празі та відвідав церемонію освячення.

Автор певен, що читач вже знайомий з цією новиною, однак вирішив зупинитися на всіх деталях події. Стаття підписана та датується 12 грудня 1815 р. Слід зазначити, що цей пам'ятник зберігся до нашого часу в передмісті Праги. Однак знаходиться не на тому самому місці, де мав можливість бачити його відкриття Д.М. Княжевич. Спочатку меморіал знаходився на Карлинському військовому кладовищі у Празі, але коли воно перестало функціонувати, стало питання про перепоховання офіцерів. У 1905 р. завдяки зусиллям протоієрея Миколи Рижова останки 45 російських офіцерів і сам пам'ятник були перенесені на територію Ольшанського кладовища неподалік від Праги, де вони і знаходяться по сьогоднішній день.

У 1822-1823 р. Д.М. Княжевич видав разом з братами Олександром та Владиславом Княжевичами додаток до часопису “Сын Отечества” - збірку “Библиотека для чтения, составленная из новостей, анекдотов и других произведений изящной словесности” у 16 частинах. У цій збірці були поміщені переклади з німецької мови Гофмана, перший переклад був зроблений Д.М. Княжевичем. Серед інтелігенції цей додаток користувався великим попитом. Д.М. Княжевич продовжував брати активну участь у засіданнях “Товариства любителів науки, словесності та мистецтва”, а після реорганізації його у “Товариство любителів словесності” був обраний на посаду віце-президента. За кошти членів товариства було видано часопис “Соревнователь просвещения и благотворительности”. Крім того, Д.М. Княжевич на той час публікувався у виданнях декабристів “Полярная звезда” (1824) та “Невский альманах” (1825).

Зацікавленість етнографією характерна риса наукового життя Російської імперії першої половини XIX ст. Д.М. Княжевич теж не стояв осторонь цієї проблематики та на початку 1820-х рр. видав альманахи “Подарок на святки 1820-1821” (1820) [9] та “Полное собрание русских пословиц и поговорок” (1822) [10]. “Подарок на святки” є першою самостійною етнографічною роботою літератора, хоча титул видання не містить його прізвища. Однак у довідковому виданні О. Смирдина (1828) Д.М. Княжевича зазначено як автора видання. Метою дослідника було ознайомити читача з традиціями відзначання новорічних свят не тільки в Російській імперії, але і в інших країнах. Видання розраховано на молодь, саме через святкові та розважальні ігри автор волів покази особливість національної культури Росії.

Стосовно останньої роботи “Полное собрание русских пословиц и поговорок”, то вона була видана у 1822 р. За влучною характеристикою М.І. Греча, цим доробком Д.М. Княжевич “заповнив прогалину у народній російській літературі”[5, с. 8]. У роботі було зібрано 5365 приказок та прислів'їв, які розміщені за абетковим принципом на 296 сторінках. Передмову написав Д.М. Княжевич. У ній автор підкреслював особливе значення приказок у культурному та побутовому житті суспільства. Також у дослідженні було сформульовано наукове визначення термінів “прислів'я” та “приказка”. У вступі Д.М. Княжевич зауважує, що перший досвід видання такої роботи був зроблений у 1770 р. під назвою “Собрание 4291 древних Российских пословиц”, яке було надруковано у 1778 році.

Згідно визначенню Д.М. Княжевича, прислів'я “...є загальнонародний вислів, яке містить у собі якесь правило чи думку, які влучно, стисло та виразно представлені” [10, с. 2]. Визначення приказки наступне: “. є загальнонародний вислів, який містить у собі лише одне тільки зауваження” [10, с. 2]. Сучасні науковці, зокрема професор Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Л.О. Орехова, присвятила аналізу цієї роботи Д.М. Княжевича статтю [11, с. 90-96], в якій наголосила на недостатнє вивчення цієї роботи серед фахівців з історії російської фольклористики.

З 1825 р. літературна діяльність Д.М. Княжевича була вимушено призупинена у зв'язку з його призначенням на посаду Петербурзького віце-губернатора. Ця відповідальна й вагома робота державного службовця не залишала вільного часу для побічних справ.

Відновити свою публіцистичну діяльність Д.М. Княжевичу вдалося в Одесі, після того як його призначили попечителем Одеського навчального округу. З 1839 р. він з благочинною ціллю передав Рішельєвському ліцею видання довідкового щорічника “Новороссийский календарь”, який раніше видавала губернська адміністрація. Кошти, що надходили від продажу щорічника, використовувалися для оплати навчання пансіонерів, які були у скрутному матеріальному становищі та були неспроможні це зробити.

Видання нової редакції “Новороссийского календаря” мало колосальну популярність серед читачів. У січні 1839 р. “Одесский вестник” повідомляє читачам: “Повне видання “Новороссийского календаря на 1839 год”, яке було укладено при Рішельєвському ліцеї, вже розповсюджено та не залишилося жодного екземпляра, про що і повідомляємо у відповідь на чисельні запити. На майбутнє будуть прийняті заходи для видання більшої кількості екземплярів, щоб задовольнити бажання всіх охочих” [12, с. 1].

На початку 40-х рр. XIX ст. остаточно склалася структура “Новороссийского календаря”, який після того як розпочав видаватися при Рішєльєвському ліцеї, змінив структуру і тепер складався з чотирьох розділів. Разом з цим збільшився розмір і об'єм видання.

Під час свого перебування в Одесі Д.М. Княжевич брав активну участь у діяльності Товариства сільського господарства Півдня Росії, а саме, редагував “Листки”, які видавало товариство. Головними завданнями для Дмитра Максимовича як редактора стало перш за все розширення впливу “Листків” на читачів, збільшити кількість розділів, урізноманітнити зміст статей та матеріалів. Д.М. Княжевич відмічав, що редакція повинна: “. поширювати серед любителів сільського господарства повідомлення про нові та визначені найкращими ідеї у цій галузі, про корисний досвід з цих питань [господарства], про особливі успіхи або помилки окремих постатей, про нові та важливі відкриття, про місцеві звичаї та спосіб обміну різноманітних господарських робіт для порівняння та визначення вигоди або їх недоліків” [13, с. 5]. Це було дуже цікавим та інноваційним рішенням, яке дало змогу швидше поширювати інформацію серед населення краю. Значну увагу нове видання товариства приділяло таким видам сільського господарства, як вирощування зерна, вівчарство, шовківництва, виноградарства. Постійними кореспондентами та учасниками у виданні “Листков” були віце-президент товариства О. Стурдза, О. Нордман, Т. Димкевич, І. Демоль, О. Казначєєв та інші. Редакція публікувала на шпальтах “Листков” щорічні звіти діяльності товариства.

Після того як Д.М. Княжевич виступив головним редактором “Листков”, популярність та значимість видання почала стрімко зростати, навіть за межами Новоросійського краю, через це редактор у 1841 р. запропонував товариству перейти до випуску більш вагомого видання - “Записок Общества сельского хозяйства Южной России”. Але у цей самий рік за браком вільного часу та різкого погіршення стану здоров'я Д.М. Княжевич був вимушений залишити посаду редактора. Його ідеї не зникли, а були втілені його наступниками Т.П. Димчевичем, К.Я. Десметом, Д.В. Рахмановим, К.К. Цинком та іншими.

Д.М. Княжевич брав активну участь ще в одному науковому товаристві одеського регіону, а саме був президентом Одеського Товариства історії та старожитностей. І саме президентом на одному з засідань Товариства було прийняте рішення розпочати роботу над виданням власного періодичного видання. За час свого 3-х річного існування товариство зібрало велику кількість неопублікованої інформації, чим і активно почав займатися президент. Вирішено було затвердити особливий видавничий комітет із числа учасників товариства. Як програма, так і правила роботи комітету були внесені у знов складений проект доповненого статуту товариства, затверджений міністром народної освіти 23 червня 1842 р. [14, с. 2]. У той же час був утворений і сам комітет, який нараховував 5 членів: президента Д.М. Княжевича, секретаря М.М. Мурзакевича й трьох дійсних членів: О.С. Струдза, М.І. Надєждіна та В.В. Григор'єва. Комітет цей приступив до розбору й класифікації матеріалів, що надійшли, а також нарисів членів товариства, склавши список тем, які повинні увійти до першого тому. Передбачалося, що видання буде складатися з трьох відділень: 1) дослідження; 2) збірка матеріалів; 3) різноманітні відомості. Перше відділення мало бути поділено на чотири розділи - археологія, історія, географія та статистика. Велике місце у майбутньому виданні відводилося другому відділенню - “Збірці матеріалів”. До першого її розділу відносили речові пам'ятки, тобто публікації написів, малюнків монет, інших археологічних зображальних джерел. Другий розділ - “пам'ятки писемні та офіційні з точними перекладами і необхідними поясненнями”. Третій - “пам'яткі писемні неофіційні” - відводився для нарративних джерел. Четвертий - усні пам'ятки (народні пісні, сказання, перекази, прислів'я тощо). П'ятий розділ називався біографічним бюлетенем і в ньому мав наводитись перелік видань давніх і сучасних авторів, що торкались теми Товариства.

Відповідно до встановленого порядку ця інформація була представлена товариству, члени якого одноголосно затвердили визначену програму, але згодом виникли деякі проблеми з виданням “Записок”. Так, треба було виписати шрифти з Парижу, Петербургу, Євпаторії, Кишиніву, замовити знімки й малюнки. У той же самий час комітет, що повинен був займатися виходом “Записок”, втратив двох членів, адже О.С. Стурдза припинив свою роботу у товаристві у травні 1842 р., а М.І. Надєждін переїхав до Петербургу, де обійняв посаду у Міністерстві внутрішніх справ. Вони так й не були ніким замінені, що трохи затримало вихід настільки очікуваного для Товариства видання.

Вважаємо доцільним вказати на те, що можна спостерігати деякі конфлікти у лавах Товариства, адже О.С. Стурдза залишив посаду через особисті розбіжності з М.І. Надєждіним, коли його зауваження щодо редакції нової версії Статуту Товариства не були враховані [15, с. 84]. Також дещо в опозиції щодо М.Д. Княжевича і М.І. Надєждіна був секретар Товариства - М.Н. Мурзакевич. Але ці розбіжності не призвели до розколу чи зупинки роботи, тобто не змогли суттєво вплинути на вихід друкованого видання.

Остаточний друкований перший том “Записок Одесского общества истории и древностей” був представлений товариству на його засіданні 29 серпня 1844 р.

Наприкінці 30-х років XIX ст. Д.М. Княжевич підіймає питання відновлення друку альманахів в Одесі. У здійсненні цієї ідеї йому допоміг М. І. Надеждін, який видавав у Петербурзі популярний журнал “Телескоп”.

“Одесский альманах на 1839 год”[16] став подією у літературному житті Одеси та всього південного регіону. Маючи зв'язки з московськими та петербурзькими літераторами Д.М. Княжевичу та М.І. Надєждіну вдалося залучити до написання статей таких відомих постатей як: В.Г. Бєнєдіктов, П.О. Вяземський, М.І. Греч, подружжя Ф.М. та О.П. Глінка, М.П. Кукольник, І.І. Панаєв та багато інших.

Д.М. Княжевич та М.І. Надєждін після успіху першого номеру, одразу ж взялися за підготовку наступного альманаху. Їм став “Одесский альманах на 1840 год” [17]. Відкривала його стаття без підпису “Литературная летопись Одессы”. Нажаль авторство цієї статті не відоме. Існує декілька точок зору. Наприклад відомий історик літератури М.К. Піксанов, вважає автором статті чиновника симферопольської казенної палати, публіциста І.С. Андрєєвського. На противазі цій точці виникла інша, яку запропонував С.М. Осовцов, детально ознайомившись з текстом, дослідник дійшов висновку, що автором статті є М.І. Надєждін. У свою чергу сучасні дослідники не виключають можливість написання статті групою авторів [18, с. 306-307].

На сторінках номеру були опубліковані вірші як місцевих так і столичних авторів: В.Г. Бєнєдіктова, П.О. Вяземського, М.І. Грєча, Ф.М. Глінки, О.І. Подолинського та інших. Цікаво, що вірші М.Ю. Лєрмонтова “Ангел” та “Узник” також були надруковані у цьому виданні.

Д.М. Княжевич доклав дуже багато зусиль та всіляко намагався залучити до участі в “Одесском альманахе” М.В. Гоголя. Однак всі його умовляння та листування з М.В. Гоголем та його оточенням, яке могло б вплинути на рішення друкуватися, нажаль не увінчалися успіхом і на шпальтах альманаху так і не з'явилися твори генія. Відомо, що М.В. Гоголь був знайомий не тільки з самим Д.М. Княжевичем, а і з його братами та донькою Марією. Існують дані, що М.В. Гоголь мав намір зупинитися в Криму у Владислава Максимовича Княжевича, рідного брата Дмитра Максимовича [19, с. 411-428].

Видання літературних альманахів в Одесі наприкінці 30-х р. XIX ст. тільки починало зароджуватися, але завдяки зусиллям та наполегливості редакторів, серед числа яких був Д.М. Княжевич, розквітає і стає значимою частиною культурного життя краю.

Таким чином, видавничо-редакторська справа Д.М. Княжевича займає важливе місце в його науковій та творчій діяльності. Незважаючи на постійну службову занятість, Дмитро Максимович знаходив час для реалізації свого науково-літературного хисту, як під час петербурзького так і одеського періоду життя. Його дослідження синонімів російської мови досі недостатньо вивчені філологами, а прислів'я та приказки зібрані ним виступили поштовхом для подальшого вивчення фольклористики серед тогочасної інтелігенції.

Видання редакціями яких Д.М. Княжевич займався в Одесі набули нового значення. Так, “Новороссийский календарь” збільшує свій тираж та структуру, “Листки, издаваемые обществом сельского хозяйства Южной России”, які трансформувалися у більш вагоме та ґрунтовне видання, отримали популярність не тільки серед місцевих читачів, але й далеко за межами Новоросійського краю.

Роль Дмитра Максимовича Княжевича у виданні “Записок Одесского общества истории и древностей” важко переоцінити, адже це видання було останнім здобутком у житті президента товариства, до якого він поступово йшов з моменту заснування. У кожному з зазначених видань він спромігся реалізувати свої іноді справжні інноваційні задуми для того часу, надавши довгостроковий імпульс розвитку цих видань.

княжевич письменник редакторський авторство

Список використаних джерел

1. Опыт разбора русских синоним: I. Щастье. Благополучие: (Продолжение впредь) / К. [Д.М. Княжевич] // Санкт-петербургский вестник / Издаваемый обществом любителей словесности, наук и художеств. - СПб., 1812. - Ч. 1. - № 1. - С. 84-88.

2. Синонимы: 1. Надменный. Гордый. Спесивый. 2. Полно. Довольно / К. [Д.М. Княжевич] // Санкт-петербургский вестник / Издаваемый обществом любителей словесности, наук и художеств. - СПб., 1812. - Ч.1. - № 2. - С. 150-158.

3. Синонимы: 1. Подавать помощь, помогать, вспомоществовать. 2. Тщетно, напрасно, вотще / К. [Д.М. Княжевич] // Санкт-петербургский вестник / Издаваемый обществом любителей словесности, наук и художеств. - СПб., 1812. - Ч.1. - № 3. - С. 277-280.

4. Научная библиотека им. М. Горького Санкт- Петербургского государственного университета. Протоколы заседаний Вольного общества любителей словесности, наук и художеств за 1812 г. - Д.204. - протокол № 4 (1812, 25 января). - c. 124-124 об.

5. Греч Н.И. Воспоминания о Дмитрии Максимовиче Княжевиче / Н.И. Греч. - СПб.: Греч, 1860.

6. Синонимы. Способ. Средство / К. [Д.М. Княжевич] // Сын Отечества, исторический, политический и литературный журнал. - СПб. : тип. Ф. Дрихслера, 1814. - Ч.12. - С. 58-62.

7. Опыт разбора Русских синонимъ. Признательность. Благодарность / К. [Д.М. Княжевич] // Сын Отечества, исторический, политический и литературный журнал издаваемый НиколаемъГречемъ. - СПб.: тип.изд., 1822. - Ч.82. - С. 169-172.

8. Княжевич Д. Письмо к Издателю из Вены / Д. Княжевичъ // Сын Отечества, исторический, политический и литературный журнал. - СПб.: тип. Ф. Дрехслира, 1816. - Ч.27. - С. 39-42.

9. Подарок на святки 1820-1821 годов / [Д.М. Княжевич]. - СПб., 1820. - 195 с.

10. Полное собрание русских пословиц и поговорок / сост. Д.М. Княжевич. - СПб.: Зайкин, 1822. - 296 с.

11. Орехова Л.А. Собрание пословиц Д.М. Княжевича в истории русской фольклористики / Л.А. Орехова // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Спецвипуск. - Ізмаїл, 2003. - Вип.15. - С. 90-96.

12. Одесский вестник. - 1839. - 18 янв.

13. Листки, издаваемые Обществом сельского хозяйства Южной России. - 1838. - № 1.

14. Устав Одесского общества истории и древностей. - О., 1842.

15. Хмарський В. М. Археографічна діяльність Одеського товариства історії та старожитностей / В. М. Хмарський. - О.: Астропринт, 2002.

16. Одесский альманах на 1839 год. - Одесса, 1839. - 618 с.

17. Одесский альманах на 1840 год. - Одесса, 1839. - 708 с.

18. Гребцова И.С. Периодическая печать в общественном развитии Южного степного региона Российской империи (Вторая треть XIX в.) / И. С. Гребцова. - О.: Астропринт, 2002.

19. Орехова Л.А. Гоголь и Княжевичи / Л.А. Орехова // Феномен Гоголя: материалы юбилейной международной научной конференции, посвященной 200-летию со дня рождения Н.В. Гоголя (Москва-Санкт-Петербург 5-10 октября 2009 года) / под ред. М.Н. Виролайнена, А.А. Карпова. - Санкт-Петербург, 2011. - С. 411-428.

Размещено на Allbest.ru