Феномен Тараса Шевченка у літературно-критичній рецепції І. Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен Тараса Шевченка у літературно-критичній рецепції І. Франка

О. Злотник-Шагіна

Анотації

У статті аналізується феномен Тараса Шевченка у літературно- критичній рецепції І. Франка. Досліджуються особливості інтерпретації вченим творчої спадщини митця, характеристика ним чотирьох етапів у поетичній еволюції Т. Шевченка.

Ключові слова: Т. Шевченко, літературно-критична рецепція, І. Франко, наукова інтерпретація, "Кобзар", етапи творчості.

Злотник-Шагина О.

Феномен Тараса Шевченко в литературно-критической рецепции И. Франко

В статье анализируется феномен Т. Шевченко в литературно-критической рецепции И. Франко. Исследуются особенности интерпретации ученым творческого наследия автора, характеристика им четырех этапов в поэтической эволюции Т. Шевченко.

Ключевые слова: Т. Шевченко, литературно-критическая рецепция, И. Франко, научная интерпретация, "Кобзарь", этапы творчества.

Zlotnyk-Shagina O.

Phenomenon of Taras Shevchenko Literary and Critical Reception of I. Franko

The article is devoted to analyzing the phenomenon of T. Shevchenko in the literary and critical reception of I. Franko. The author goes over the specifics of the scholar's interpretation of the writing legacy of Shevchenko and his four stages writing evolution.

Key words: T. Shevchenko, literary and critical reception, I. Franko, scientific interpretation, "Kobzar", stages in the poetry.

Феномен Тараса Шевченка в наукових студіях Івана Франка, літературно-критична рецепція вченим цього феномену, незважаючи на значну шевченкознавчу традицію, залишається питанням вивченим мало. Водночас звернення до цієї проблеми дає можливість дослідити нові грані в таланті Т. Шевченка у контексті наукових поглядів І. Франка, а також дає підстави говорити про існування так званої франківської шевченкіани, адже дослідник був одним із перших, хто дав суто наукову і літературно-критичну рецепцію феномену митця, зробивши таким чином суттєвий внесок у розвиток шевченкознавчих студій. поетичний творчий стиль

Здобутками І. Франка на теренах шевченкознавства є такі. Перше - дослідник дав одну з перших біографій Т. Шевченка. Друге - вчений визначив чотири періоди у творчості митця, наголосивши на особливостях кожного з них і показавши еволюцію творчого досвіду Т. Шевченка, динаміку його мистецького кредо. Третє - аргументовано показав національне і світове значення творчості поета. П'яте - проаналізував особливості його стилю. Шосте - показав рецепцію творчості Т. Шевченка в перекладах, зокрема німецькомовних.

І. Франко у своїй відомій статті "Темне царство" 1881 р. наголосив на тому, що 40-ві роки ХІХ ст. стали часом значних змін у світогляді Тараса Шевченка. Живучи в Петербурзі, перебуваючи в оточенні та під впливом тогочасної освіченої української та російської інтелігенції, поет формується як особистість, визначає свої погляди на життя, культуру, літературу, політику. Насамперед, як наголошує дослідник, Т. Шевченко захоплюється і глибоко переймається прогресивними ідеями, у світлі яких його старі козацькі ідеали виглядають уже не так яскраво. Це сприяло тому, що суто українська тематика у творах Т. Шевченка поступово еволюціонувала в загальносвітову, любов до рідного народу переростала у широку любов до всіх слов'ян, особливо тих націй, які страждали під ярмом інших держав, сповнюється співчуття до соціально гноблених і поневолених. Відтак, кожен твір Т. Шевченка І. Франко інтерпретує як значний і важливий крок на новому шляху.

Арешт і заслання митця І. Франко тлумачить як колосальну трагедію в його житті. Друга доба у творчості поета почалася після його повернення із заслання. Дослідник порівнює творчість поета до заслання і після нього, а звідси виводить еволюцію його свідомості, на основі двох видатних творів митця - поем "Сон" і "Кавказ". На думку І. Франка, у комедії "Сон" світогляд Т. Шевченка основується переважно на національній основі та домінантах. Центром його уваги й інтересів є Україна в усіх її проявах. Це фактично творчість по суті своїй україноцентрична, поет особливо сильно переймається тим, що його народ закріпачений і перебуває в неволі. Фактично у "Сні" він представив власне оскарження "темного царства" за всі теперішні й минувші кривди України. Натомість тематика поеми "Кавказ", як потверджує І. Франко, є значно ширшою, вона будується на загальнолюдській основі та інтересах людства. Фактично Т. Шевченко тут позиціонує себе як захисника не тільки своєї нації, а й усього поневоленого людства. І. Франко правомірно наголошує на тісному зв'язку між обома поемами Т. Шевченка, насамперед їхньому політичному спрямуванні. На думку вченого, вони репрезентують політичні дороговкази для всіх майбутніх поетів.

І. Франко послідовно виступав критиком вузьких поглядів на феномен Т. Шевченка. Так, у рецензії вченого "Т. Шевченко в освітленні пана Урсина" на книгу "М. Урсин. Очерки из психологии славянского племени. Славянофилы" категорично критикується автор за те, що він обмежує поняття слов'янофільства визначенням так званий "містичний патріотизм". У цій книзі цілий розділ присвячений феномену Тараса Шевченка. Насамперед І. Франко наголошує на тому, що тут "поезія Шевченка подана неправильно: ані слов'янофільство, ані віра в народ у Шевченка не були містичними" [1,238-243]. І. Франко наголошує насамперед на такому сильному почутті Т. Шевченка-поета, як його любов до Вітчизни, що перейнята смутком: "Це любов чисто фізична; поряд із пристрасною прив'язаністю до рідного краю завжди йде глибоке співчуття до страждань народу" [і, 239]. І. Франко стверджує на противагу думці Урсина те, що в поемах "Неофіти" і "Марія" "зовсім нема ані містицизму, ані фаталізму, ані месіанізму, є тільки високо людське розуміння життя й історії та вогненна любов до великих ідей добра, справедливості й любові" [1,242-243].

Знаковою щодо оцінки суспільно-політичного значення поезії Т. Шевченка є розвідка І. Франка "Вступ до Докторської дисертації "Політична поезія Шевченка 1844-1847"", де вчений розвиває тезу про те, що митець в українській літературі займає "неоспоримо перше місце, і, доки тривати буде українське слово, Шевченко не перестане вважатися головою і завершенням одної многозначучої доби нашої літератури" [1,244]. Особливо важливим І. Франко вважає те, що порушені поетом ідеї продовжують жити, залишаються актуальними для різних епох і часів. Важливою є теза І. Франка і про те, що феномен Т. Шевченка має значення не тільки для українського, а й для інших суміжних народів слов'янських; творчість оцінюється як така, що справила вагомий вплив на літературу своєї нації та інших народів. Добою розквіту таланту Т. Шевченка І. Франко називає 1844-1847 рр.

Стаття І. Франка "Тарас Шевченко і його "Заповіт"" 1903 р. має значення з огляду насамперед на те, що тут дослідник ставить собі за мету з'ясувати для німецького громадянства феномен Т. Шевченка. Перш за все вчений характеризує його як "найвищого представника новітньої української літератури" [2, 386]. Цікавим є поданий тут переклад І. Франком "Заповіту" німецькою мовою, який став орієнтиром для подальших перекладачів спадщини митця цією мовою. Також у статті подано короткий нарис біографії Т. Шевченка. І його життя, і творчість критик визначає як такі, що по суті своїй є істинно народними; він наголошує, що твори Т. Шевченка характеризуються простотою форми і змісту, вони не наслідують народну поезію, а розвивають її традиції. Фактично йдеться про адаптацію митцем народнопісенних жанрів та ідейно-тематичного спектру до літературного контексту доби. Правомірною є теза І. Франка про те, що "як поет Шевченко так само своєрідний, можна сказати, винятково своєрідний, як і його доля. Він народний поет у найповнішому і найкращому розумінні цього слова" [2, 388]. На думку критика, "найвищі ідеї, найрадикальніші думки його доби зливаються в Шевченковій поезії нероздільно з народним змістом. Він є немов факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчистішим вогнем європейського поступу, факел, що освітлює весь новітній розвиток української літератури" [2, 388].

Загалом І. Франко свого часу зробив суттєвий внесок у справу популяризації творчої спадщини Т. Шевченка серед закордонного читача, зокрема німецькомовного. Яскравим доказом цього є також стаття "Шевченко в німецькім одязі" [3]. І. Франко пише: "Незвичайна простота Шевченкового вислову, його мальовничість та натуральність радують перекладача, але заразом доводять його до розпуки, коли він хоче своїм перекладом передати не лише механічно значення українських віршів, але хоч приблизно українську мелодійність, враження, яке робить оригінал" [3, 189]. Учений закликає перекладачів бути особливо уважними при перекладі творів Т. Шевченка, щоб вони прагнули передати не тільки зміст, а й форму, те, як саме автор висловлював свої думки. І. Франко дав критичний огляд і аналіз існуючих на той час перекладів Т. Шевченка німецькою мовою. Загалом учений визначив традицію і вектор перекладів творів митця німецькою мовою.

Певною мірою узагальнюючою щодо оцінки І. Франком життя і творчості Т. Шевченка є його розвідка "Тарас Шевченко" [3]. Насамперед учений зробив акцент на світовому значенні феномену митця: "Близько 1840 р. в європейській літературі сталася подія важлива і характерна. У літературі з'явився мужик, простий сільський мужик" [3, 248], наголосивши на простому походженні поета, що зумовило народність і національність його творчості. На думку І. Франка, "постать майже зовсім (виключаючи хіба що Роберта Бернса в Шотландії) нова, всесвітнього значення, мужик що більш як двадцять літ свого попереднього життя провів в ярмі кріпацтва. Виступає він уже не як герой повісті або поеми, але як живий діяч, як робітник і борець за потоптані людські права всього загнаного в рабство мужицтва, всього знедоленого і багатовіковою історією обділеного українського народу, як захисник усіх гноблених і переслідуваних. І що найцікавіше: одразу ж після першої появи в друці його віршів той мужик, недавній раб, на загальну думку своїх земляків, стає духовним вождем, найяснішим світилом української літератури" [3, 249].

Тут же І. Франко подав один із найповніших на той час нарисів біографії Т. Шевченка у власному баченні. Він звернув увагу на те, що вже першим виданням "Кобзаря" 1840 р. Т. Шевченко "зробив величезне враження на всіх освічених українців" [3, 251], а його "поема "Гайдамаки" зустріла гостру критику не тільки в Петербурзі, а й за кордоном. Але на Україні слава поета росла" [3, 251]. Заслання на десять років учений тлумачить як справжню трагедію в житті митця. Після повернення із заслання Т. Шевченко написав "ряд ліричних віршів, дрібних, чудових перлинок, багато з яких свідчать про тяжкі випробування поета і гідні стояти поруч із найкращими здобутками, на які спромоглася лірична поезія всіх часів і народів" [3, 252].

Тут же І. Франко дав власну періодизацію творчості Т. Шевченка, що стала першою в історії шевченкознавства. Учений поділив еволюцію творчого досвіду поета на чотири періоди, які суттєво відрізняються один від одного. Перший період І. Франко визначає від 1838 р. до 1843 р., тобто від звільнення з кріпацтва до першої поїздки в Україну. На цьому етапі він представляє поета як суто романтичного митця, який "пише балади і сентиментальні рефлексії, компонує менші й більші історичні оповідання, котрих короною є епос "Гайдамаки", початий ще 1838 р., а виданий 1841 р. У цей період виникла чудова поема "Катерина" і в повнім обсязі досі ще не опублікована "Черниця Мар'яна"" [3, 253]. Другий період І. Франко визначає від першої поїздки в Україну 1843 р. до арешту навесні 1847 р., коли були написані такі твори, як "Чигирин", "Суботів", "Іржавець" та ін. Дослідник наголошує, що "з національних рамок поет виходить на широке поле загальнолюдської боротьби за поступ і свободу і пише "Кавказ" та "Івана Гуса". А на чисто національному грунті поет переходить з національного українського становища на становище соціальне, підносить свій могутній голос в обороні кріпаків ("На панщині пшеницю жала", "Сестрі", "Марина", "Сон", "Посланіє і живим, і мертвим, і ненарожденним землякам") і стає пророком свого народу, безжальним обличителем політичного і соціального деспотизму" [3, 253]. Третій період припадає на трагічний час заслання поета, який І. Франко називає періодом "другого рабства", це час "маленьких ліричних пісень, почасти не дуже оригінальних і парафраз українських народних пісень" [3, 253]. Четвертий період І. Франко характеризує від 1858 р. до смерті поета 1861 р. Він правомірно говорить про те, що "лірика, почата на солдатській службі, все ще звучить, зміцнюється і розширюється аж до могутніх акордів гімну "Світе ясний", котрий можна назвати натхненним апофеозом світла, поступу і свободи. Але характерною ознакою цього періоду є звернення його генія до тем релігійних ("Неофіти", "Царі", "Марія", "Гімн чернечий" та ін.)" [3, 253-254].

Узагальнюючи свої роздуми про Т. Шевченка, І. Франко дає коротку квінтесенцію його геніальності: "Коли б мені довелося звести поезію Шевченка до однієї формули, то я був би схильний назвати її поезією бажання життя. Вільне життя, нічим не опутаний розвиток одиниці і всієї суспільності - це ідеал, якому Шевченко був вірний протягом усього життя" [3, 254]. Також слід сказати про те, що І. Франко особливо високо цінував ставлення митця до жінки: "Я не знаю у всесвітній літературі жодного поета, котрий би так витривало, так гаряче й цілком свідомо виступав оборонцем жіночих прав, захисником права жінки на повне, чисто людське життя. Жертвування власної людської індивідуальності на справу милосердя, нехтування власними стражданнями, забуття власного безправ'я і посвята всіх сил на службу єдиній високій і благородній ідеї, добра загалу і всієї людськості - ось ідеал жінки, який залишив нам Шевченко як свою найдорожчу спадщину. Тож не диво, що й найвищий дотеперішній здобуток людськості на полі моралі, велику ідею любові до ближнього, цю основну ідею християнства, Шевченко вважав головним чином справою Жінки - Марії, матері Ісусової" [3, 254].

Знаковою і символічною щодо оцінки І. Франком феномену Т. Шевченка стала його "Присвята", написана 1914 р. до 100-річчя від народження поета. І. Франко писав:

"Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком - і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любов до людей в ненависть і погорду, а віри <...> у зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, які в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко" [3, 255].

Таким чином, на основі огляду праць І. Франка про феномен Т. Шевченка, маємо підстави говорити про існування так званої франківської шевченкіани, яка представляє собою окрему сторінку в історії українського шевченкознавства.

Література

1. Франко І. Літературно-критичні праці (1886-1889) // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 27. - К.: Наукова думка, 1980. - С. 238-243.

2. Франко І. Літературно-критичні праці (1902-1905) // Франко І. Зібрання творів: у 50 т. - Т. 34. - К.: Наукова думка, 1981. - С. 386-388.

3. Франко І. Літературно-критичні праці (1903-1905) // Франко І. Зібрання творів: у 50 т. - Т. 35. - К.: Наукова думка, 1983. - С. 248-254.

Размещено на Allbest.ru