П'єса А.П. Чехова "Безбатьківщина": "підтексти", "підводна течія", "підводні ідеї"

Размещено на http://www.allbest.ru/

П'єса А.П. Чехова "Безбатьківщина": "підтексти", "підводна течія", "підводні ідеї"

Стаття звертає увагу на наявність у першій «великій» трагікомедії А.П. Чехова «Безбатьківщина» (1877-1881) таких несподіваних властивостей: «єретичної» образної системи, «підводної течії», «підводних ідей».

У чехознавстві довгий час тягнеться вирішення проблеми, з якої п'єси почався «єретично геніальний» драматург Чехов. Одні дослідники вважали, що з «Чайки» [4, с. 80], інші - з «Іванова» [6, с. 94], ще інші - з першої «великої» (за обсягом) п'єси «Безотцовщина» [10, с. 17]. Переважно, однак, доводять, що драматург-новатор почався з «Чайки». При цьому першочерговий показник новаторства його п'єс - наявність в них так званої «підводної течії» (термін К.С. Станіславського), майже одразу критики звели, однак, до «підтексту».

Першу велику п'єсу Чехова - «Безбатьківщину» (рос.: «Безотцовщину») ще й досі сприймають по-різному і вкрай поверхово. Найчастіше вважають її «незрілою», «наївною», «мелодраматичною» [1, с. 12, 17], бо вона «структурно не оформилася» [8, с. 125]. Інші, навпаки, називають її «геніальним дебютом» драматурга-новатора [7, с. 386], свідченням «феноменальної поетичної зрілості» [3, с. 34]. Ще пишуть і таке: не сформувалася як слід «підводна течія» у цій першій п'єсі Чехова [10, с. 5].

Г.П. Бердніков між тим стосовно останнього звертає увагу на дещо інше: «...пройшли десятиліття, і до юнацького твору Чехова виникла несподівано все зростаюча увага режисерів, акторів. До того ж у багатьох країнах світу. П'єсу ставили частіше під назвою «Платонов». Звісно, спектаклі будуються на основі не п'єси, а її фрагментів. Здебільшого постановників приваблює суперечливий образ Платонова, перипетії його стосунків з жінками, драматичний фінал заплутаних любовних історій. Що стосується соціальних питань, вони зазвичай зовсім ігноруються. Між тим для Чехова суперечлива фігура Платонова і соціальні процеси у творі невід'ємні. Завжди соціально-історично конкретні, вони одночасно містять і значні узагальнення вселюдського значення» [2, с. 16]. Подібні думки зустрічались і раніше [9, с. 74-79].

До того ж в останні десятиліття окреслилася, на жаль, тенденція взагалі замовчувати головне у поетиці Чехова-драматурга - а саме «підводну течію» в його «великих» п'єсах (так звикли їх називати, на відміну від чехівських малих, одноактних п'єс). Внаслідок цього усі його п'єси аналізували в межах традиційних уявлень про можливості поетики «образної системи» п'єс: на рівні лише їх вузько-геройного конфлікту (боротьби героїв-людей) і загалом лише в межах «геройної сторони» їх сюжету, «образної системи» [5; Н.Н. Скатов, 1991. - С. 476-486; В.И. Кулешов, 2005. - С. 768-781].

Якою є причина цих суперечностей? У ХХ ст. «підводну течію» (тобто суто авторську сюжетну лінію, приховану в п'єсі) як головний показник «єретично геніального» (М. Горький) новаторства Чехова-драматурга дослідники поступово звели - через поверхову увагу до дійсної поетики - спочатку до «підтексту», який розуміли як «звичайну глибину тексту», а потім такий «підтекст» було виявлено й у багатьох творах світової літератури.

Через це сприйняття поетики п'єс Чехова загубило головний, ще й дотепер унікальний специфічний показник, а читач і глядач залишилися без можливості й сьогодні, більше ніж через 100 років, дізнатися про себе дещо таке, без знання й усвідомлення чого продовжують множитись фундаментальні наші помилки, дуже згубні життєві (світоглядні) кроки.

Між тим відмовлятися від «підводної течії» зовсім не варто, коли йдеться про «великі» п'єси Чехова (навіть і про деякі «малі», а також про численні його прозові твори). Так само немає суттєвих підстав зводити «підводну течію» до психологічного «підтексту».

По-перше, підтексти в літературі бувають різними, виконують різні функції, по-друге - будуються вони по-різному, у Чехова також.

Найпростіші з них, підтекстів, виникають або за допомогою метафор, символіки, загалом металогії образів (розмовляючи, наприклад, про Миколку як свого сина, Платонов між тим дає знати, що йдеться загалом про інше, про царя Миколу) [14, с. 96]. Або ж підтекст виникає через сприйняття узагальненого змісту фактів чи словосполучень. Так, несподівано звучить у першій п'єсі Чехова (а це була саме «Безбатьківщина») така інакомовлена фраза: «Платонов (входит...). Вот мы и не дома, наконец!» [14, с. 17]. Факти й певні слова у тексті підказують, що йдеться не стільки про появу Платонова серед гостей, скільки про появу його серед інакодумців. І так далі.

Інакше у Чехова в цій п'єсі будуються так звані складні підтексти. їх появі сприяє прийом зближення, зіставлення (автором) і внаслідок цього зіткнення (під час сприйняття читачем-глядачем) малих і середніх образів-деталей саме як образних фактів.

Наприклад, у такий момент розвитку дії у «Безбатьківщині»:

«Софья Егоровна. ...Душно здесь!.. Он или погубит, или вестник новой жизни! (це про Платонова - В.У.). Приветствую, благословляю... тебя, новая жизнь! Р е ш е н о !

Голос Войницева (муж кричит за сценой). БЕРЕГИСЬ!

Фейерверк» [14, с. 90].

Принцип зіткнення наведених тут образних фактів - основа виникнення «підтексту», точніше фрагментарних підтекстів у Чехова.

На цьому базується такий поетичний засіб - прийом сподівання на узагальнення читачем-глядачем внутрішнього змісту під час сприйняття діалогічного фрагмента, уривка, сцени, явища, кількох явищ і т. д. Прийом зустрічається в літературі дуже часто. Через це він, зазвичай, і не помічається. Недаремно існує прислів'я: «Один дивиться, дивиться, інший - бачить».

У Чехова саме цей прийом виконує незвичну роль, як побачимо нижче, - по-перше, сюжетну, по-друге, сюжетного фокусування не на героїв, тобто не у традиційному напрямі й сенсі.

Нарешті, від підтекстів варто відрізняти «підводну течію». Вона у Чехова-драматурга все-таки існує (бачать її чи ні), і К.С. Станіславський цілком вірно побачив і визначив цю «єретичну» поетичну властивість великих п'єс Чехова.

З одного боку, між цими поняттями, звісно, є взаємозв'язок. Він у тому, що підтекст - це частина, складова «підводної течії». Тобто ця «течія» складається з підтекстів, бо це логічно-послідовний плин, рух, розвиток підтекстів, плин «підводних змістів» від фрагмента до фрагмента у п'єсі.

Чи усвідомлював сам Чехов такий механізм будови й втілення своєї «підводної течії» (яка властива й багатьом його прозовим творам)? Безумовно, усвідомлював. У листі до Д.С. Григоровича, який першим побачив й високо оцінив у Чехова цей поетичний прийом як незвичний, бо головний, Чехов писав: «...картинки, или, как Вы называете, блёстки, тесно жмутся друг к другу, идут непрерывной цепью» [15, с. 173].

Це й є той «підводний» плин, якого, до речі, герої-персонажі не знають, бо, зрозуміло, змісту цих підтекстів та їх логічно-послідовний плин вони не усвідомлюють. І в цьому є спеціально підкреслена автором світоглядна обмеженість горе-персонажів, звідси трагічна комічність їх життя - згідно з життєвими спостереженнями, міркуваннями, а як наслідок - і поетичного задуму автора.

Є, однак, ще аспект у сприйнятті чехівських і нечехівських підтекстів, коли йдеться про драматургію. Врахування його дає можливість глибше сприймати і чехівську «підводну течію» у творах.

Справа в тім, що підтексти у до- і нечехівських п'єсах «працюють» (за давньою, 2,5-ти- сячолітньою традицією у світовій драматургії) на образи героїв і через це на зовнішню подієвість, тобто змальовують героїв, на них насамперед сфокусовані. Звідси їх за давньою традицією визначають як «геройні» та немов єдино можливі «зовнішньо-подієві» підтексти (не помічаючи, що природно є й протилежна форма з протилежними засобами).

Що ж до Чехова, він якраз цим і скористався у своїх п'єсах (і в цьому його «єретичність», незвичність його поетики). Тобто Чехов використав цю протилежну можливу форму утворення підтекстів та їх фокусування у драматургічному творі - за допомогою не «геройних» підтекстів, а, навпаки, суто «обставинних» підтекстів, що героями не помічаються, їм невідомі.

Якщо детальніше, ця можливість у тім, що чехівські підтексти «працюють» не в межах так званої «геройної образної системи твору», здавна традиційної, а поза-геройною атмосферою і свідомістю, про що ми раніше й останнім часом неодноразово писали [12]. У Чехова підтексти «працюють» (сфокусовані), навпаки, безпосередньо на його власні, авторські погляди й підходи - минаючи свідомість усіх героїв п'єси, навіть порівняно позитивних.

Тобто у Чехова-драматурга, починаючи з першої його «великої» п'єси, справу маємо з необхідністю прочитувати не тільки геройні сюжетні лінії (їх стільки, скільки є персонажів у п'єсі), але насамперед зміст суто авторської, ліричної, «підводної» і до того ж головної сюжетної лінії. Саме вона, повторимо, і є головною в «образній системі п'єси», яка через це за суттю є не геройною, а, навпаки, «обставинною образною системою» (з домінантою у такій п'єсі зіткнення поза-геройних, тобто обставинних «сил», фактів).

Для часів Чехова саме таке сприйняття п'єс було зовсім незвичним, несподіваним, і першими це помітили М. Горький, пізній Л. Толстой, а ще пізніше Луначарський, Шоу, Брехт, Пристлі.

Додаткова несподіваність в тім, що така «підводна течія» не є у Чехова психологічною за змістом. Вона світоглядна. На відміну від психологічної, вона легко переказується, і переказ носить переважно над-геройний характер. Механізм усвідомлення - це узагальнення внутрішнього змісту сцен, картин в межах певного акту і засвоєння зв'язку (течії) «підтекстів» від акту до акту.

Звернімося безпосередньо до руху «підтекстів» першої п'єси Чехова, до їх плину, тобто до самої «підводної течії», її світоглядного змісту, майже або й цілком невідомого трагікомічним персонажам.

У кращому разі ідеї «Безбатьківщини» висловлюють так: «Уся п'єса сповнена сперечаннями про життя... Головні сперечання - між поколіннями батьків і дітей, які протиставлені одне одному, усі нездатні порозумітися і ворогують. Діти отримали у спадок країну, де все бродить, і вони є виразниками загальної невизначеності» [11, с. 14].

Усе це, однак, стосується лише першого акту п'єси - найпростішого, де знайомі та родичі (на чисто зовнішньому рівні сюжету) збираються у будинку Войніцевих, аби разом провести увесь день. Чуємо, звичайно, розмови про буденне життя, життєві умови.

Але за допомогою численних зіткнень самих по собі обставинних фактів (ці зіткнення розраховані на сприймання й розуміння саме з боку читача й глядача) показані риси, властивості, прикмети духовного життя провінції, її різних соціальних груп.

Типові риси провінційного життя є такими: спочатку герої кажуть: «Скучненько», «Тоска, делать нечего, хандра. Что и делать, не знаю», потім до подібних узагальнень кличуть вже самі факти та їх зіткнення: спочатку глядач бачить хвилинні зацікавлення; те, що нема порозуміння («Вы это за пульсом (руку мою трогаете)? - Нет. Я чмокнуть.»), має місце холодна галантність з ницою чуттєвістю («В вашу руку целуешь, как в подушечку. Даже еще раз поцелую»); потім - бажання вбити якось час від байдикування («В шахматы, что ли (сыграть)? - Давайте»); пияцтво («повар. изволил нализаться и теперь без ног»);

суто гастрономічні зацікавлення (окраса розмов про їжу); потім хамство, егоїзм, чисте свинство («Забрался в мою комнату и не спросясь съел полпирога!.. Свинство, голубчик!»). Далі - у тому ж дусі: обмежена, тупа самовдоволеність; дурні жарти; легковажне ставлення до кохання; пустотливе жеманство; адюльтерство; невігластво; глузливе ставлення до справи, до науки; люди не бачать життєвого шляху; нічого не цінують, над усім насміхаються; глузують один над одним. Так поступово стає ясно: перед нами відверта картина бездуховності й примітивізму провінційного життя, де панують вузький, обмежений світогляд, контрастують й уживаються високе з вузьким, глибоке з формальним, несприятливість з примиренством, а взагалі - «неопределенность... современного состояния общества», як звучить під кінець у цьому ж, першому акті.

Завершується 1-й акт «підводною зав'язкою» - численними питаннями з боку різних «героїв»: «Объясни мне, пожалуйста, что это значит?...Не понимаю этого (життєвого - В.У.) подарка!.. - Я сам не совсем понимаю.» Це все металогічні, інакомовні питання, а їхній дійсний смисл - щ о означають усі ці ненормальності духовного життя усіх героїв, які однаково бідкаються. Тобто - ч о м у мають місце усі духовні ненормальності сучасного життя?

Другий акт «підводно» відповідає на ці питання. Складається він з двох великих картин.

Зовнішня дія тут теж проста, невибаглива - це всього лише відпочинок «героїв» по обіді, чекання ними обіцяного феєрверку.

«Підводна» ж тема 1-ї картини 2-го акту заявлена авторською ремаркою шляхом зіт-кнення таких яскравих фактів: «Сад. На первом плане цветник. В центре цветника статуя. На голове статуи п л о ш к а». Отже, підтекст свідчить - у цьому акті будемо свідками недолугого поєднання несумісного в діях і поглядах персонажів.

Коли знову зупинятися лише на позагеройних «підводних» висновках акту, в ньому узагальнено бачимо:

- є у людей розуміння зла, яке несе однополярне накопичення багатства; є й незнання того, як розумно багатством користуватися (1-2 яви);

- бачимо небажання критично ставитись до себе і надто палке бажання повчати інших (3 ява).

Далі одне за одним послідовно перед нами висвітлюється таке:

- дике уявлення: «Честный, значит, дурак»;

- принциповість на словах - безпринципність у справах;

- незадоволення життям при незнанні виходу з цього;

- наявність характеру й здібностей при одночасних зовсім неадекватних спрямуваннях;

- при наявності розуму - дурні вчинки; ще далі - розум має місце поряд з безсиллям; незадоволення життям є поряд із пиятством;

- а навколо панують наклепи, брехня, насильство, насолода ницістю, легковажність поглядів, руйнація родинних зв'язків.

А на завершення цієї картини видно, що сподівання горе-героїв на «краще життя» ємарними.

Друга картина 2-го акту «підводно» відповідає на питання: «Чому це сталося?» Тобто видно причини, витоки трагедійно-водевільних світоглядних суперечностей.

Першим тут є той факт, що колись (у «батьків») мало місце загравання з народом, яке вилилося у так зване «культурництво».

Далі конкретні факти викликають узагальнену думку про відсторонення, здавалось би, розумних людей від потреб реального життя, їхні обмеження лише власними потребами.

Ще далі - нерозуміння того, що народ, виявляючи почуття гідності, тягнеться до незалежності, до свободи.

Бачимо також (з того, як саме Саша, героїня п'єси, читає в цьому акті суто певний текст у книзі) бачимо нерозуміння того, що (як сказано у тексті, що вона читає) «пора, наконец, возвестить о великих, вечных идеалах человечества, о тех бессмертных принципах свободы..., которым мы изменили, к несчастью» [14, с. 94]. Прочитала це Саша і каже: «Что это значит? (Думает.) Не понимаю...Отчего это не пишут так, чтоб всем понятно было? Далее.»

До речі, саме прочитані й незрозумілі для Саші слова пояснюють зміст назви п'єси - «Безбатьківщина»: тобто йдеться про зраду, відмежування дітей від ідеалів своїх батьків, про відсторонення дітей (наступних поколінь) від відомих з минулого ідеалів, що мають загальнолюдську цінність.

Третій акт п'єси, кульмінаційний, «підводно» змушує зрозуміти, що ж заважає усім горе-героям «прокинутись», аби «врятуватися» від свого жахливого, згубного способу життя.

До цього кличуть (вказуючи на тему цього акта) вже перші слова акту: «Проснись!», «Вставай!», «Изволь подняться!», «Чем кончатся эти твои выходки? Подумай..., пока еще не поздно!» [14, с. 122].

А далі - якщо звичайно узагальнювати конкретні сцени, факти, тобто сприймати кон-кретику «підводно» - видно нездатність горе-героїв відповісти на ці «запити часу» через такі у них світоглядні й психічні причини:

- заважає самоїдство, критиканство без міри,

- заважає відсутність рішучості,

- немає знання об'єктивних законів життя.

- тут і розуміння перспектив лише, на жаль, у «рожевому» кольорі.

- є й патологічні «союзи» любові зі зрадою, підлоти з благородством, садистської від-вертості із запевненнями у любові і повазі. Тобто все змішалося у цьому світі, - напрошується загальний висновок.

Разом із цим акт містить і позитивні думки: що потрібно робити, з яких світоглядних цінностей починати, які ідеали не слід втрачати.

Четверта дія - заключна. Тут маємо розв'язку «підводної дії». Знайомі вже поетичні засоби підказують:

ось до яких духовних крайностей зрештою можна дійти, до якого світоглядного дикунства можна занепасти через такі, показані вище загальні життєві обставини й риси.

Здавалось би, далі нікуди, однак... - наступні кроки цієї дії показують:

- у 1-й та 2-й явах видно, що без надії на щастя, без віри люди починають жити неймовірними ілюзіями;

- у 3-й яві - байдужість до близьких, до оточення; з'являється ксенофобія (страх перед невідомим), видно й злорадство одних нещасних з приводу передчасної смерті інших;

- далі вбачаємо байдужість до власної долі, цілковитий песимізм типу «Не следует на этом свете доверять врагам, а заодно уж с ними и друзьям !»;

- далі стаємо свідками захопленої, п'янкої вибудови химерних «повітряних світоглядних замків».

І все це - поряд із постійною зневагою до очевидної реальності.

У наступних явах (загалом їх 13; можливо, не дарма тут маємо «чортову дюжину») продовжується нашарування духовних, світоглядних крайностей:

- тут (якщо продовжувати узагальнювати конкретний зміст конкретних картин і фактів) є втрата здорового глузду через засліплення нещастям;

- тут є свідчення бізнесової бездуховності, відкидання усіх людських цінностей і почуттів заради власної тимчасової наживи;

- є занадто пізні жалоби, пізні розкаяння, пізні сплески совісті;

- є отруєння; є численний калейдоскоп страждань буквально усіх героїв (сприймати це як мелодраму немає ніяких підстав).

- і разом з тим чути такі важливі житейські висновки: «Подло играть людьми! Они такие же живые существа, как и вы!», або «Пышными речами не искупить вины», або «Где же л ю д и ?.. Кто же поймет?..» Або є й таке вкрай важливе для розуміння світоглядних причин: «В с е виноваты! У всех есть страсти, у всех нет сил...»;

- а внаслідок - останній значний факт у цьому останньому акті:

- вбивство, яке виглядає звичайним «випадком», а не «подією», адже воно нічого не змінює, нікому, навіть убивці нездатне принести полегшення і нікого не рятує. Воно лише свідчить, як каже один з «героїв», що «Жизнь - копейка!».

Нарешті, як висновок, звучить загальне питання усієї п'єси - а воно дійсно звучить, бо висловлене одним із горе-героїв: «Ч т о д е л а т ь?..»

Є тут і відповідь - інакомовна, металогічна - яку одразу й чуємо від одного з героїв: «Хоронить мертвых и п о ч и н я т ь живых!» [14, с. 179].

Якщо цю думку розгорнути, вона зведеться до того, що на базі «безбатьківщини» («безотцовщины»), тобто з абсолютним і зверхнім відривом від кращих надбань минулого - замість того, щоб кращі надбання минулого далі поглиблювати, розвивати - замість цього на базі примітивних, химерних, вузеньких, згубних поглядів на життя - так жити далі вже неможливо. Таке життя є трагікомічним, і воно неодмінно вбиває духовно і фізично буквально усіх. А «починять живых» потрібно насамперед з боку їх світогляду, в напрямку його, звісно, і поглиблення, і підвищення, і розширення на базі не інакше, як об'єктивності і тим самим природності.

Про усе це Чехов і згадував у листах як в період написання й остаточної правки «Безбатьківщини» (1877-1881), так і дещо пізніше (1881-1883).

Саме у цей час він заглиблюється у філософію, теорію пізнання, наукову методологію (зокрема, згадує у листах до своїх братів, що занурився у твори й погляди Гете, погляди й наукові методи Декарта, Гегеля, шліфує свій власний науковий метод), кличе старшого брата Олександра разом займатися досить важливою науковою темою: «Не хочешь ли войти в компанию?.. науками позаниматься? Я разрабатываю теперь и дальше разрабатывать буду (далі йдуть у нього на 3 стор. листа до брата наукові факти з медицини і власні міркування щодо обраних наукових проблем, важливих досі. - В.У.)... І додає при цьому: «Не стесняйся малознанием: мелкие сведения найдем у добрых людей, а суть науки ты знаешь, метод научный ты усвоил себе, а больше ничего и не нужно». А трохи згодом наставляє свого старшого брата, що тому треба порадити брату Миколаю: «Если бы вместо того, чтобы слезоточить, ты потолковал с ним о его живописи. Ты знаешь, как можно влиять на него. Подчеркни ты, сильный, образованный, развитой, то, что жизненно, что вечно, что действует не на мелкое чувство, а на истинно человеческое чувство».

І додає, звертаючись до брата (який теж писав художні твори), додає про можливість використання у своїх творах не традиційної, звичної «геройної системи» і відвертої суб'єктивності (авторської) у самому тексті, а «системи обставинної»: «Отречься от бла-гоприобретенной субъективности легко, как пить дать. Стоит. выбрасывать себя за борт всюду, не совать себя в герои своего романа. Субъективность ужасная вещь. Она нехороша уже и тем, что выдает бедного автора с руками и ногами» [15, с. 54-55].

У цих словах А.П. Чехова чітко видно протилежний (і досі незвичний, на жаль, для сприйняття) поетичний засіб втілення автором своїх думок і позицій у своєму тексті - через спеціальне зіткнення певних образних фактів: від окремих слів, висловів до епізодів і навіть цілих словесних картин (детальніше про це див.: [13, с. 25-34] та ін.). Мова тут про той поетичний засіб як основний у творі, який А.П. Чехов використав у трагікомедії «Безбатьківщина».

Отже, зміст та ідеї вже першої великої п'єси Чехова «Безбатьківщина» мають, як бачимо, цілком самостійне й важливе значення - і не лише для сучасників автора, а й для усіх нас також.

Зміст, ідеї цієї п'єси не розчинилися, як про них писали, у змісті, ідеях, подіях і фрагментах, образах героїв наступних великих чехівських п'єс. Вони не підміняють першої п'єси, вони за аспектами далі розвивають і поглиблюють «підводні» ідеї цієї першої його п'єси.

Тому трагікомедія «Безбатьківщина» дійсно і цілковито є першою п'єсою чехівського циклу великих новаторських п'єс із дійсно й досі «єретичною» за змістом і формою «підводною течією».

Отже, у с і великі чехівські п'єси з різних боків відповідають на одні й ті самі докорінні питання як чехівського, так і власне нашого часу: чому ми усі погано живемо; чому так, як живемо, жити не є природним; що треба, аби жити краще духовно, фізично, матеріально; яким саме насамперед має бути новий, якісніший і дійсно природно-реальний світогляд у людей; без чого насамперед продовжує гинути, а завтра може й остаточно загинути все те, чим усі ми вкрай занепокоєні - матеріальне благополуччя людини, людей в країні, країнах, на континентах, на Планеті в цілому.

«Підводна течія» сюжету трагікомедії А.П. Чехова «Безбатьківщина» заслуговує на детальну увагу і детальне подальше дослідження й засвоєння. В ній дуже багато актуального, повчального і з боку змісту, ідей, і з боку незвичної й досі, дійсно «єретично-геніальної» драматургічної поетики.

Список використаних джерел

трагікомедія глядач зміст

1.Бердников Г.П. Чехов-драматург, 3 изд., дораб. и доп. / Г.П. Бердников. - М.: Искусство, 1981. - 356 с.

2.Бердников Г.П. Избранные работы: в 2 т. Т. 2 / Г.П. Бердников. - М.: Художественная литература, 1986. - 543 с.

3.Громов М.П. Первая пьеса Чехова / М.П. Громов // Литературный музей А.П. Чехова: Сборник статей и материалов. Вып. 3. - Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. Ун-та, 1963. - 229 с.

4.Ермилов В.В. Избр. работы: в 3 т. Т. 3 / В.В. Ермилов. - М.: ГИХЛ, 1956. - 566 с.

5.История русской литературы XIX века (Вторая половина) / под ред. проф. Н.Н. Скато-ва. - 2-е изд., доработанное. - М.: Просвещение, 1991. - 511 с.; Кулешов В.И. История русской литературы XIX века / В.И. Кулешов. - М.: Фонд «Мир»; Академический проект, 2005. - 800 с.

6.Малюгин Л.А. Чехов начинается с «Иванова» / Л.А. Малюгин // Вопросы литературы. - 1961. - № 5. - С. 94-108.

Размещено на Allbest.ru