Європейські мовні ментальності, фрагментарно позиціоновані в дискурсі Франка-публіциста

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Як носій європейської мовної ментальності, Іван Франко, головний редактор "Літературно-Наукового Вістника” (1898-1906), намагався силою публіцистичного слова долучити співвітчизників до культурних, інтелектуальних надбань світової громадськості. “...І. Франко ставив перед собою двоєдине завдання: ввести Україну в світ, показати світові багатство української культури; прилучити своїх земляків до багатств, що їх витворила світова культура” [1, с. 234].

Особливі надії Іван Франко покладав на європеїзацію української мовної ментальності. Зрушення в ній повинні були здійснитися у процесі рецепції іншомовних джерел, контекстуальних та інтертекстуальних парадигм. “Украплені” у вісниківські дискурси комунікаційні одиниці польської, російської, німецької, латинської, французької, італійської мов позиціонуються як автохтонні менталеми, тобто вербальні носії національної ідентичності [6]. Актуалізована проблема певним чином стала предметом розгляду в працях Н. Арутюнової, А. Вежбицької, В. фон Гумбольдта, І. Дубова, О. Потебні, О. Почепцова, Т. Радбіля, Е. Сепіра, О. Сербенської, Ю. Степанова, Б. Уорфа. мовний ментальність франко публіцистичний

Мета статті висвітлення європейських мовних ментальностей, фрагментарно позиціонованих у дискурсі Франка-публіциста. Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) проаналізувати Франкову концепцію трансформації мовноментальних характеристик комунікатів-етнофорів; 2) розглянути вісниківський дискурс в аспекті вираження певної ментальності. Об'єктом дослідження стала мовна ментальність. Предмет дослідження англійська, французька, італійська мовні ментальності, експліковані у вісниківському дискурсі І. Франка.

Англійська мовна ментальність подана в “Літературно-Науковому Вістнику” вкрай лапідарно. Усі цілісні сенси, які, за дослідженням П.Л. Коробки, домінують в англійській мові: “чесність, обережність, працьовитість, професіоналізм, відповідальність, стриманість у мовленні, ощадливість, оптимізм, егоїзм, свобода особистості, консерватизм, матеріальне благополуччя, закритість родинного життя” [3, с. 132-133], акумульовані в одній-єдиній вісниківській фразі: “...Соціяльні недогоди й болї ніхто ще не лїчив по рецептї беллєтристів, хоч і як вони нераз позували на мудрцїв і пророків, і що їх головна задача лежить зовсім де инде, а власне в тім, щоб, як сказав колись Шекспір, бути зеркалом часу, малювати чоловіка в його суспільному зв'язку і в тайниках його душі, давати сучасности й потомности те, що Золя називав “людськими документами" в найширшім значіню сього слова" (Ів. Фр., П. і б.: 119).

Цей приклад наочно підтверджує думку про залежність мовної ментальності насамперед від соціокультурних факторів. Адже, як свідчить син Петро, Іван Франко володів англійською мовою не гірше, ніж польською, німецькою, французькою [7, с. 459]. Утім його особисте знайомство з реаліями англомовного світу було обмеженим, тому процес ментальної інтерференції практично відсутній, у будь-якому випадку це демонструє нам вісниківський дискурс.

Гадаємо, що сприйняття англійських менталем читачем “Літературно-Наукового Вістника” його головний редактор уважав можливим тільки шляхом роз'яснення, доповнення. Можливо, саме тому в кінці поданого вище інтексту з'являється цитата Золя, носія французької мовної ментальності, значно ближчої і зрозумілішої слов'янському світові.

Французьку мовну ментальність Франко-вісниківець уважає ближчою українцям, ніж англійську. Так склалось історично: контакти українців з французами були частішими. Йдеться про економічні, політичні, торгові зв'язки, війни тощо. Тобто, як і в попередніх випадках, соціальні чинники розширили горизонт сприйняття українцями навколишнього світу. Тому вісниківський редактор вільно оперує французькими менталемами, без застереження, що між його публіцистичним дискурсом і читачем-українцем виникне рецептивний бар'єр. Французькі номінанти стають атрактантами, за допомогою яких увагу адресатів ЛНВ спрямовано у визначене публіцистом русло.

Pardon франц. Пробачте [4, с. 1009]: “А тимчасом якась таємна сила в людській природу каже: “Pardon, ти н е маєш до вибору; в якій мові вродив ся і виховав ся, тої без окалїченя своєї душі не можеш покинути, так як не можеш заміняти ся з ким иншим своєю шкірою” (Ів. Фр., Дв.: 233).

Par excellence франц. Переважно, особливо [4, с. 1009]: “Заснований ним (Барвінським) орґан “ДЬло” зробив ся орґаном par excellence галицьким...” (Ів. Фр., З ост.д.: 7); “Самійленко артист par excellence” (Ів. Фр., З ост.д.: 120).

Laisser faire, laisser passer франц. Букв. “дозволяти робити, дозволяти проходити”; не перешкоджати природному перебігу подій [4, с. 1005]: “Як ліберал він (Драгоманов) був далекий від псевдоліберальної доктріни laisser faire, laisser passer, що позволяє кождому давати собі раду як уміє, але не цураєть ся насильства для оборони свого власного упривілейованого становища” (Ів. Фр., С.п.: 227).

Une quantite франц. Кількість: “.Тілько тою люксусовою, науковою працею, що торкаєть ся питань інтернаціонального, загально людського наукового дослїду, нація безпосередно подає свій голос у хорі иньших осьвічених націй і тим самим робить ся в тім хорі тим, що Француз називає une quantite” (Ів. Фр., Д.пр.: 80).

Oratio obliqua франц. Іншомовний, двозначний: “Не скаже (селянин): Чи цілий тут у вас міст на ріцї, а покладе питанє в oratio obliqua: Не знати, чи буде цїлий міст на ріиЦ” (Ів. Фр., Bel: 285).

Successive франц. Послідовний: “Розумієть ся, при помочи фактів, які successive приходять йому на память” (Ів. Фр., Bel: 287).

Юрій Степанов у передмові до збірника статей провідних представників сучасної французької лінгвістичної школи “Квадратура смислу: Французька школа аналізу дискурсу” розмірковує: “Власне, Франція чекала революції. Мені навіть здається, що Франція завжди чекає революції. Інша справа якої. Художньої, технічної, сексуальної...” [5, с. 3]. Гадаємо, що саме цей революційний “дух Франції” хотів інспірувати адресатові “Літературно-Наукового Вістника” його головний редактор, мислячи реаліями французького суспільного життя. Революціонувати інертну ментальність українців, пробудити її до національної емансипації у цьому, на наш погляд, сугестивна місія французьких менталем, з кола яких вісниківський дискурс актуалізує:

1) фольклорні ремінісценції французького походження: “.Чиню се не як чужинець de l'autre rive (з другого берега), а як чоловік, що вміє. відчути всякий щирий поклик, маючи в душі основою щиру любов до своєї нації. (Ів. Фр., Р.-п.зг.: 158); А чейже не будуть невідомі митроп. Андрієви такі реченя як французьке “tout comprendre est tout pardonner” (все зрозуміти значить усе вибачати) або Шекспірове “нема в сьвітї винуватих”” (Ів. Фр., С.акц.: 18);

2) назви французьких періодичних видань: “Рівночасно він (Консідеран) був співробітником Фурієрових журналів “Nouveau Monde” (“Новий світ”) та “La Reforme” (“Реформа”) причинив ся до заснованя нового журнала “La Phalanstere” (“Фаланстер”) а по його упадку заснував журнал “La Phаlаnaue” (“Фаланга (військо)”). По смерти Фурієра він.видавав журнал La Democratie pacifique (Мирна демократія).” (Ів. Фр., Д.іст.: 140);

3) антропонімні маркери, що ідентифікують відомих французів: “Віктор Консідеран (Considerant) уродив ся 1808 р..” (Ів. Фр., Д.іст.: 140);

4) вербальні комплекси, які стали назвами французьких дискурсів: “Тепер д. Черкезов. береть ся доказувати, що найбільша часть думок Комуністичного маніфесту Маркса й Енґельса запозичена без поданя жерела, а по думцї д. Черкезова навіть перепсована та баламутно передана з иньшого маніфесту, написаного 1843 ученим фурієристом Віктором Консідераном нз. “Principes de socialisme. Manifeste de la democratie au dix-neuvieme siecle”” (“Принципи соціалізму. Маніфест демократії у 19-му столітті”) (Ів. Фр., Д.іст.: 140);

5) реалії французького культурного життя: “Візьміть. Сервантесового Дон Кіхота. І порівняймо з сим твором. чи “Miserables” (“Жебраки (вбогі, бідні)”) Віктора Гюґо, чи “Germinal” (Жерміналь (сьомий місяць республіканського календаря, зародковий”)) Золя чи “Вину і Кару” Достоєвского!” (Ів. Фр., П. і б.: 118).

З італійською мовною ментальністю Іван Франко мав змогу познайомитися безпосередньо під час тритижневої подорожі Італією з М. Грушевським навесні 1902 р. Однак базові, конститутивні менталеми італійців “український Леонардо, такий близький за духом і всеосяжністю творчості ренесансним титанам” (Б. Тихолоз) осягнув ще на початку свого творчого життя, захопившись культурою сучасної йому Італії й особливо Давнього Риму.

Окцидентальна орієнтація використовуваних публіцистом образів італійського походження не викликає сумнівів: “Боккачіо був би з сього зробив сцену з підслухуванєм і зловленєм невірноі жінки на горячім учинку та з більш або менше дотепною пімстою ошуканого мужа; тут сей розвій ще не почав ся, автора цікавить сама ситуація, сама відповідь і її форма, оте “be parlar gentile” (“гарно та ввічливо розмовляти”)...”(Ів. Фр., Bel: 294-295) тощо.

Проблеми українського життя, порушені у вісниківській статті “Bel parlar gentile”, пропущені крізь призму італійського бачення світу. “Як особливий “пароль”, зрозумілий лише “посвяченим”, такий заголовок ставав знаком соціально та культурно-естетичної конвенції між автором і читачами” [2, с. 163].

Таким чином, компонуючи вісниківський універсум, Іван Франко не обмежувався врахуванням специфіки мовної ментальності комунікатів. Основну місію комунікації він бачив у модернізації цієї ментальності. Вісниківська комунікація Івана Франка передбачала європеїзацію української мовної ментальності. Кажуть, що він прорубав для українського народу вікно не тільки в Європу, а й в усі сторони світу. Будівельним матеріалом у цьому процесі стали інокультурні західні менталеми, зокрема англійські, французькі, італійські. На шляху європейської інтеграції комунікаційна система “Літературно-Наукового Вістника” львівського періоду утилізувала надбання європейських мовних ментальностей.

Література

1. Гольберг М. Дрогобич подарував мені Франка (спогади і роздуми) / Марк Гольберг // Франкознавчі студії: зб. наук. пр. / ред. кол. Є. Пшеничний (голов. ред.), А. Войтюк, В. Винницький та ін. Дрогобич: Вимір, 2001.Вип. 1. С. 222-243.

2. Зелінська Н.В. Поетика приголомшеного слова (Українська наукова література ХІХ початку ХХ ст.): монографія / Н.В. Зелінська. Львів: Світ, 2003. 352 с.

3. Коробка П.Л. Идиоматическая фразеология как лингвистическая и культурологическая проблема: дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Павел Леонидович Коробка. Москва, 1999. 156 с.

4. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / укл.: Л.О. Пустовіт та ін. Київ: Довіра, 2000. 1018 с. (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і діловодство).

5. Степанов Ю.С. Париж Москва, весной и утром.: предисл. / Ю. Степанов (академик с шестидесяти лет) // Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса / общ. ред. и вступ. ст. П. Серио; предисл. Ю.С. Степанова; пер. с фр. и португ. Москва: Прогресс, 1999. С. 3-11.

6. Супрун Л.В. Мовноментальні особливості комунікаційної системи “Літературно-Наукового Вістника”: монографія / Л.В. Супрун. Вінниця: Вінницька обласна друкарня, 2012. 507 с.

7. Франко П. Спогади про батька / П. Франко // Спогади про Івана Франка / упоряд., вступ. стаття і прим. М.І. Гнатюка; худож. оформл. Б.Р. Пікулицького. Львів: Каменяр, 1997. С. 453-460.

8. Ів. Фр., Дв. Франко І. Двоязичність і дволичність / Ів. Франко // ЛНВ. 1905. Річник VML Т. ХХХ. Кн. VL С. 231-244.

9. Ів. Фр., Д.іст. Франко І. До історії соціялїстичного руху / Іван Франко // ЛНВ. 1904. Річник VN. Т. ХХV. Кн. ІІІ. С. 134-152.

10. Ів. Фр., Д.пр. Франко І. Дещо про нашу пресу / Ів. Франко // ЛНВ. 1905. Річник VML Т. ХХХІ. Кн. VN. С. 62-81; Кн. VNL С.174-188.

11. Ів. Фр., З ост.д. Франко І. З остатніх десятиліть ХІХ в. / Іван Франко // ЛНВ. 1901. Річник !V. Т. ХV. Кн. VN. С. 1-19; Кн. VNL С. 48-67; Кн. ІХ. С. 112-132.

12. Ів. Фр., П. і б. Франко І. Прінціпи і безпрінціпність / Ів. Франко // ЛНВ. 1903. Річник VL Т. ХХІ. Кн. ІІІ. С. 114-119.

13. Ів. Фр., Р. п.зг. Франко І. Русько-польська згода і українсько-польське братанє / Іван Франко // ЛНВ. 1906. Річник ІХ. Т. ХХХІІІ. Кн. І. С. 152-166.

14. Ів. Фр., С.акц. Франко І. Соціяльна акція, соціяльне питанє і соціялїзм. Уваги над пастирським посланієм митроп. А. Шептицького “О квестії соціяльній” / Іван Франко // ЛНВ. 1904. Річник VH. Т. ХХVІІІ. Кн. Х. С. 1-23.

15. Ів. Фр., С.п. Франко І. Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова / Іван Франко // ЛНВ. 1906. Річник ІХ. Т. ХХХV. Кн. VNL С.226-240.

16. Ів. Фр., Bel Франко І. Bel parlar gentile / Іван Франко // ЛНВ. 1906. Річник ІХ. Т. ХХХІІІ. Кн. ІІ. С. 284-296.

Размещено на Allbest.ru