Субстантивно-ад’єктивний дискурс концептуалізації образу князя Андрія Боголюбського в літописах Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Субстантивно-ад'єктивний дискурс концептуалізації образу князя Андрія Боголюбського в літописах Київської Русі

Межжеріна Г.В.

Реконструйовано семантичний обсяг, проаналізовано функції оцінних іменників і прикметників, які моделюють соціально-етичні портрети Андрія Боголюбського в літописах Київської Русі. Доведено, що в уживанні поряд з іменем князя хвалебних епітетів-означень є чітка закономірність. Семантика і особливості використання оцінної лексики у портретах Андрія Боголюбського свідчать про те, що концептуалізація його образу відбувалася з орієнтацією на характеристику святих князів Бориса і Гліба.

Ключові слова: Київська Русь, іменник, прикметник, соціально-етичний портрет, князь Андрій Боголюбський.

Реконструирован семантический объем, проанализированы функции оценочных существительных и прилагательных, которые моделируют социально-этические портреты Андрея Боголюбского в летописях Киевской Руси. Доказано, что в употреблении рядом с именем князя хвалебных эпитетов-определений есть четкая закономерность. Семантика и особенности использования оценочной лексики в портретах Андрея Боголюбского свидетельствуют о том, что концептуализация его образа происходила с ориентацией на характеристику святых князей Бориса и Глеба. Ключевые слова: Киевская Русь, существительное, прилагательное, социальноэтический портрет, князь Андрей Боголюбский.

Functions of qualitative nouns and adjectives that simulate the social-ethic portraits of Andryi Bogolubskyi in Kyiv Rus' chronicles come under scholarly scrutiny. The semantic volume of these words was reconstructed. It is proved that there is a clear pattern in using of laudatory epithets-definitions next to the name Andryi Bogolubskyi. Semantics of the lexis in Andryi Bogolubskyi portraits indicate that the conceptualization of his image was occurred with orientation to Boris and Gleb characteristics in literary monuments.

Key words: Kyiv Rus', noun, adjective, socio-ethical portrait, grand duke Andryi Bogolubskyi. боголюбський літопис оцінний портрет

Експлікація мовної картини світу Східної Славії ХІ-ХІІІ ст. в аспекті реконструкції морально-етичного універсуму людини раннього середньовіччя входить до актуальних завдань історичної лексикології та когнітології. Структура цієї картини світу перебуває у взаємодії зі структурою різноманітних лексико-семантичних угруповань, у тому числі субстантивно-ад'єктивного поля «соціально-етична оцінка особи». Виступаючи у функції епітетів-означень, лексичні одиниці - конституенти зазначеного поля формують «внутрішні», психологізовані портрети осіб, про яких ідеться на сторінках східнослов'янських писемних пам'яток ХІ- ХІІІ ст. Заснована на принципах християнської моральності, література давніх східних слов'ян розвиває прийом змалювання дійсності в позитивному векторі, упроваджуючи чітку тенденцію орієнтації на моральні ідеали з обов'язковою ідеалізацією позитивного. Зважаючи на цей чинник, можна говорити про відносну умовність вербалізованих інтерпретацій особистості в писемних пам'ятках Київської Русі.

Серед соціально-етичних портретів князів у писемних пам'ятках XI- XIII ст. особливе місце посідають портрети князя Андрія Боголюбського. Ставимо за мету визначити функцію квалітативних іменників і прикметників у моделюванні соціально-етичних портретів Андрія Боголюбського в літописах Київської Русі, проаналізувати в субстантивно- ад'єктивному дискурсі особливості концептуалізації його образу.

Син Юрія Долгорукого, внук Володимира Мономаха володимиро- суздальський князь Андрій Юрійович (Георгійович) (Андрій Боголюбський) - один із небагатьох князів XI-XIII ст., чий літописний некролог являє собою самостійний твір. «Повість про вбивство Андрія Боголюбського» входить до числа найвідоміших княжих повістей Київської Русі, таких як повість «О убьеньи Борисові» в тексті «Повісті минулих літ», «Чтении о житии и погублении блаженную страстотерпца Бориса и Гл^ба», «Сказании страстотерпьцю святую мученику Бориса и Гл^ба», «Житіє Олександра Невського», «Слово новосвятою мученику, Михаила князя русскаго и Феодора воеводы перваго въ княжении его».

Наприкінці 1920-х років С. О. Бугославський звернув увагу на те, що житіє Андрія Боголюбського створене за зразком «Сказання про Бориса і Гліба», вплив якого позначився на володимирському житії Юрія, князя Феодора Ростиславича в обробці Андрія Юрієва, ростовській редакції житія Михайла Чернігівського [2, XXXIII]. Наукові спостереження

С. О. Бугославського знайшли продовження у працях I. П. Єрьоміна, який, простеживши на матеріалі Київського літопису процес поступового перетворення порічного запису про смерть того чи іншого князя на княжу повість, зауважив, що «об'єднані спільністю задуму - дати “ідеальний” образ князя-мученика, “страстотерпця” - повісті про убієння Коря Ольговича та про убієння Андрія Боголюбського укладені за однією схемою [...] Джерело цієї схеми є абсолютно очевидним: це популярне в XII ст. “Сказання” про Бориса і Гліба» [4, 85-86]. I. П. Єрьомін дійшов висновку, що «у тій своїй версії, в якій повість ця читається в Шатнвському літописі, вона, безсумнівно, була укладена в Києві» [4, 85]. Як відзначає П. П. Толочко, автором «Повісті про вбивство Андрія Боголюбського» у тому вигляді, в якому вона представлена в Київському літописі під *1175 р., був, швидше за все, «Кузьмище Киянин, який знаходився при дворі Андрія Боголюбського і добре знав усіх учасників антикняжого заколоту» [9, 149]. Оповіді про Андрія Боголюбського збереглися на сторінках Шатнвського, Никонівського, Суздальського, Радзивілівського літописів.

Є. Є. Голубинський у праці «Исторія канонизаціи святыхъ въ русской церкви» наводить перелік одинадцяти канонізованих князів ХІ-ХІІІ ст., і в цьому списку ім'я Андрія Боголюбського стоїть поряд з іменами Бориса, Гліба, Ольги, Олександра Невського, Михайла Чернігівського [3, 23-41]. Передпосилок для ідеалізації кн. Андрія Боголюбського в літописах і зведення його в сан святих було декілька. Не останню роль у цьому процесі, очевидно, зіграло те, що князь зустрів смерть не на полі битви, не з мечем у руках, а беззбройний («хо'гё вз#ти мечь . и не б^ ту меча . б^ бо томъ д(ь)ни вынллы» - *1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 207 зв.), у власних покоях. Підступно вбитий уночі в своїй заміській резиденції, Андрій Боголюбський у викладенні літописців є таким самим князем-мучеником, як безжально вбиті 1015 р. за наказом Святополка Окаянного брати Борис і Гліб. Репрезентація Андрія Боголюбського, так само, як Бориса і Гліба, пов'язана з ідеєю непротивлення злу; у побудові їхніх образів послідовно проводиться паралель із жертовними ягнятами, превалює акцентування незлобивості та смиренності жертви. Зіставляючи Андрія Боголюбського, Бориса і Гліба з жертовними ягнятами, літописці вдаються до формули «тко агн# . непорочно»: «с^длща . тко агн# . непорочно» - читаємо про Андрія Боголюбського (*1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 208); «Закла тко агнт непорочьно и безлобиво» (сп. ХІІ, УспСкБГ, 130), «тко овц# незлобиво» (к. ХІ, сп. XPV, ЧтБГ, 16), «зараза Гл^ба вборз^, яко агня незлобиво» (*1015, ЛН, арк. 78) - сказано про Бориса і Гліба.

Концептуалізація образу Андрія Боголюбського в літописах має амбівалентний характер, що знаходить вияв у протиріччі між порівнянням князя зі смиренним ягням і описом його політичних і родинних конфліктів. На основі аналізу літописних, археологічних та інших матеріалів істориками реконструйовано психологічний портрет, характер Андрія Боголюбського: князь «був авторитарним, нетерплячим до чужої думки, жорстоко розправлявся з опозицією, при цьому не робив винятку навіть для людей близьких і відданих йому» [9, 150]; «за станом скелета - а інших відомостей у нас немає - слід визнати, що він належав людині темпераментній, легко збуджуваній, з живою фантазією, схильній швидко впадати в розпач і бурхливо відгукатися на найменше подразнення. Дещо похиле чоло надавало обличчю виразу жорстокості [...]. Оточуючі вважали його зарозумілим і пихатим» [7, 177]. На відміну від Бориса і Гліба князь Андрій Боголюбський за життя чинив багато зла своїм рідним. Достатньо сказати, що він «стратив одного з братів Кучковичів, хоча той у жодному злочині проти князя не був помічений, і до того ж доводився йому шурином - Боголюбський був одружений із його сестрою» [9, 150], розгорнув боротьбу за київський стіл, перетворив Ростовське і Суздальське князівства на другий політичний центр держави, Володимир-на-Клязьмі підняв над старшими містами Ростовом і Суздалем, жорстоко конфліктував із боярами (хоча в ХІ-ХІІІ ст. захист і підтримка бояр входить до кодексу княжої честі). Подібні вчинки різко засуджувалися в Київській Русі і, звичайно, були несумісні зі святістю. Такий стан справ у певному сенсі врівноважується тим, що кн. Андрій Боголюбський був побожним («в нощь въход#шеть в ц(е)рк(о)вь . и свищи (у ркп. так!) въжигивашеть са(м) . и вада (у ркп. так!) щбразъ . Б(о)жии [...] слезы от очью испущага» - *1175, ЛК, ЛИ-3, 206 зв.), збудував і прикрасив «иконами мноц^ньными . златомъ . и каменьемь драгымъ . и жемчюгомъ великымь . безьц^ньнымь» багато храмів, щиро допомагав хворим і бідним («кормитель б#шеть . черньцемь . черницамъ . и оубогымъ» - *1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 206). В. Й. Ключевський наводить легенду про побудовані Боголюбським у Володимирі Золоті ворота, які в день Першої Пречистої Божої Матері впали, накривши 12 чоловік. Князь молив Святу Богородицю врятувати людей, і відбулося чудо - люди залишилися живими та здоровими. На думку дослідника, саме цей випадок послужив поштовхом для ідеалізації Андрія Боголюбського: «І місто Володимир було вдячне своєму попечителю: труну вбитого князя володимирці зустріли зі сльозами, тужінням, голосінням, в якому чується зародок історичної пісні про щойно згаслого богатиря» [6, 325].

Амбівалентний характер концептуалізації образу Андрія Боголюбського в літописах виявляється і тому, що мотив смиренності жертви поєднаний із мотивом несмирення, супротиву. Незважаючи на те, що Андрій Боголюбський чинив відчайдушний опір озброєним заколотникам, які вночі увірвалися в його покої («и бор#ху(с) с нимь велми . б#шеть бо силенъ» - *1175, ЛК, ЛИ-3, 207 зв.), літописець репрезентує князя як пасивну жертву: «гл(агола)ше Г(оспод)и призри на немощь мою и вижь смиренье мое [...] бл(а)годарю та Ги . гако смирилъ еси д(у)шю мою» (*1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 208).

У найповнішому вигляді ідеалізація Андрія Боголюбського наявна в Київському літописі - частині Іпатіївського літопису, яка охоплює події від 1117 р. до 1199 р. І це незважаючи на те, що «неодноразові спроби Андрія Боголюбського утвердити в Києві свого ставленика не мали особливого успіху» [10, 245], і незважаючи на те, що ображений ставленням до себе південноруських князів Андрій Боголюбський 1169 р. і 1174 р. здійснював войовничі походи на Київ!

Доля кн. Андрія тісно пов'язана з містечком Боголюбово, яке він заснував у середині ХІІ ст. недалеко від Володимира-на-Клязьмі («создалъ же б#шеть соб^ городъ каменъ . именемь . Бо(го)любыи (вар. Х. П.: б(о)голюбъ)» - *1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 205 зв.). Там була його резиденція, і там трагічно обірвалося його життя. Київський літописець називає Боголюбського «б(ог)олюбивымъ кнлземъ Андр^емъ» (*1161, ЛК, ЛИ-3, арк. 183), підкреслюючи тим самим смислову відповідність назви Боголюбов і основної моральної риси князя. Маючи в своєму розпорядженні слова боголюбивыи і боголюбъцъ, книжники ХІ-ХІІІ ст. звичайно віддавали перевагу прикметнику, звертаючись до нього втричі частіше, ніж до іменника. Прикметник боголюбивыи означав «такий, який любить Бога; благочестивий» і дуже точно характеризував побожного кн. Андрія. У соціально-етичному портреті Андрія Боголюбського значення цього прикметника розширюють лексеми з коренями -благ-, -христ-, -ehp-, -люб- (благолюбивыи, блаженыи, благов^ръныи, христолюбивыи), які семантично доповнюють одна одну і маркують семантику праведності: «бл(а)говФрнаго киаза Андр^а» (*1172, ЛК, ЛИ-3, арк. 198); «бл(а)гов$рныи и х(ри)(с)(т)ълюбивыи кнлзь Андреи» (*1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 205 зв.); «Hh въсхо'гё послушати хр(ис)толюбивого ки(а)за Андреи» (*1172, ЛК, ЛИ-3, арк. 197); «киазь бл(а)говФрныи Андреи» (*1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 205 зв.); «сеи же бл(а)голюбивыи кнлзь» (*1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 207); «бл(а)ж(е)ныи кнлзь Андреи» (*1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 207); «бл(а)гов$рънымъ б(о)(г)олюбивымъ кнлземъ Андр^емъ» (*1161, ЛК, ЛИ-3, арк. 183). Слово благолюбивыи зі значенням «такий, який любить робити добро; доброчесний» трапляється в пам'ятках, починаючи з ХІІ ст. За наявними даними, збереглося чотири вживания, одне з яких - у Київському літописі (див. наведену цитату); «Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)» не зафіксував уживання др. благолюбивыи в Київському літописі. Др. благов^ръныи зі значенням «відданий справжній вірі; православний» - усталений хвалебний епітет у соціально-етичних портретах князів ХІ-ХІІІ ст. У Київському літописі щодо Андрія Боголюбського означения благов^ръныи використане п'ять разів, у тому числі у складі усталеної формули - парного словосполучення «благов^ръныи и христолюбивыи».

Прагнучи наблизити Андрія Боголюбського до страстотерпців Бориса і Гліба, літописець обирає іменники страстотърпъцъ «страдник; мученик, страждалець; страстотерпець» та оугодъникъ «християнин, який догодив Богові святим життям»: «страстотерпъче кнлже Андрію» (*1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 207); «не постави бо Б(ог)ъ пр^краснаго с(о)лнца на единомъ м^сгё [...] и тако оугодника своего Андрея . кназа» (*1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 209 зв.). За допомогою багаторазового варіювання іменників страстътърпъцъ і оугодъникъ у «Сказанні про чудеса Бориса і Гліба» (1089-1115, сп. ХІІ, ЧудБГ) утворені колективні портрети Бориса і Гліба; у «Читанні про Бориса і Г ліба» (к. ХІ, сп. Х^, Бугосл.ЧтБГ) у колективному портреті святих князів др. страстътърпъцъ ужите 24 рази.

Під *1175 роком Повість про вбивство Андрія Боголюбського міститься в Никонівському літописі; у списку XVII ст. вона оформлена під назвою «Убіеніе великого князя Ондр^я Юрьевичя Боголюбскаго». Тоді як у Київському літописі слово боголюбивыи є епітетом-означенням, у Никонівському літописі воно виконує функцію пропріального імені: «князя Андреа Юрьевича Боголюбиваго» (*1150, ЛНик-1, 185); «князь Андрій же Юрьевич Боголюбивый» (*1150, ЛНик-1, 185); «Молимъ ти ся, блаженный княже Андрее Боголюбивыт» (*1175, ЛНик-1, 251). У Никонівському літописі так само, як і в Київському, в ідеалізації образу Андрія Боголюбського наявні чіткі паралелі з Повістями про Бориса і Гліба, що знайшло вияв і в сюжетній будові Повісті, і в згадуванні імен святих князів («б^ же той мечь святаго Бориса» - *1175, ЛНик-1, 249; «бяше бо той мечь святаго и великаго мученика Бориса» - *1175, ЛНик-1, 250; «з братьею своею съ Романомъ и Давыдомъ» - *1175, ЛНик-1, 251), і в уподібненні вбивць Андрія Боголюбського вбивцям кн. Гліба («Рече же имъ князь: “горе вамъ, окаанніи и нечестивіи! почто уподобистеся Горяс^ру?”» - *1175, ЛНик-1, 250), і в стильових особливостях тексту.

Орієнтація никонівського літописця на принципи ідеалізації образів кн. Бориса і Гліба відбилася в наданні слову блаженыи функції наскрізного епітета-означення в характеристиці Андрія Боголюбського: «и пришедше къ ложницы его, ид^же спяше блаженный» (*1175, ЛНик-1, 249-250); «Блаженный же въскочивъ» (*1175, ЛНик-1, 250); «и шедше не обр^тоша блаженнаго, и ркоша: “се погибохомъ; вборз^ ищите его”. И тако въжегше св^ща, и найдоша покрови блаженнаго [...] и ту блаженный пріать конецъ» (*1175, ЛНик-1, 250); «житіе и подвизи блаженнаго сего князя Андреа, сына Юрьа Долгорукаго» (*1175, ЛНик-1, 251); «Молимъ ти ся, блаженный княже Андрее» (*1175, ЛНик-1, 251). Пор., у функції наскрізного епітета-означення др. блаженыи засвідчене в «Читанні про Бориса і Гліба» (не менше 35 використань) у портреті кн. Бориса (к. XI, сп. XIV, Бугосл.ЧтБГ, 184, 185, 188-191, 195 тощо). В XI-XII ст. це слово відзначалося високою частотою використання, мало гіперонімічне значення «духовно і морально непорочний, бездоганний, чистий; праведний; богоугодний, сповнений Божої благодаті» і маркувало найвищий рівень моральної досконалості.

!нші шість епітетів-означень у портреті Андрія Боголюбського подані компактно, в одному ряду: «и бысть смирень, и умиленъ и простъ въ премудрости, и тихъ, и кротокъ, и любовенъ, и милостивъ» (*1175, ЛНик-1, 251). У Никонівському літописі образ Андрія Боголюбського не менш ідеалізований, ніж в Київському, але оцінна лексика маркує інші риси князя. Никонівський літописець акцентує смиренний, тихий, милосердий характер князя. У тексті перелік моральних рис князя наводиться в послідовності смиренність («смирень [...] и тихъ, и кротокъ») ^ милосердя, любов до ближнього («любовенъ, и милостивъ»). Епітети-означення тихъ, кротъкъ, съм^ренъ маркують семантику християнського смирення, а епітети-означення любовенъ, милостивъ - семантику милосердя, любові до ближніх. Кількість оцінних прикметників разом із порядком їх слідування в портреті вказують на те, що створюючи ідеалізований образ Андрія Боголюбського, літописець визначає як основну чесноту саме смирення.

Аналіз повного корпусу соціально-етичних портретів осіб у писемних пам'ятках ХІ-ХІІІ ст. показав, що розвиток змісту від смирення до милосердя спостерігається в етикетних формулах «тихъ, кротокъ, любовенъ, милостивъ», «тихъ, кротокъ, съм^ренъ, милостивъ», «тихъ, кротокъ, смиренъ, любовенъ, милостивъ», де спочатку йде нарощування семантики смирення («тихъ, кротокъ [...]», «тихъ, кротокъ, смиренъ [...]», «тихъ, кротокъ, смиренъ [...]» ), а потім - семантики милосердя («[...] любовенъ, милостивъ», «[...] милостивъ»,

«[...] любовенъ, милостивъ» ). У некрологах князям і священнослужителям у статтях Х-ХІІ ст. никонівського літопису засвідчені етикетні формули різного ступеня розгортання: «кротокъ и смиренъ» («на кроткого и смиренного [...] кротокъ есмь и смиренъ» - *1190, ЛНик-1, 19); «тихъ, кротъкъ, съм^ренъ» («тихъ, и кротокъ и смиренъ» - *1198, ЛНик-1, 31; «и тихъ, и смиренъ, и кротокъ» - *1089, ЛНик-1, 115-116); «тихъ, кротъкъ, съм^ренъ, милостивъ» («Изяславъ [...] князь тихъ, и кротокъ, и смиренъ, и милостивъ» - *1003, ЛНик-1, 68; митрополит Іоанн ІІ «и тихъ, и смиренъ, и кротокъ, и милостивъ» - *1089, ЛНик-1, 115-116; митрополит Михаїл «тихъ убо 6h, и кротокъ, и смиренъ, и милостивъ» - *988, ЛНик-1, 57); «тихъ, кротокъ, любовенъ, милостивъ» («и тихъ, и кротокъ, и любовенъ, и милостивъ» - *1078, ЛНик-1, 107); «тихъ, кротокъ, смиренъ, любовенъ, милостивъ» («князь Ярополкъ тихъ, кротокъ, смиренъ, любовенъ, милостивъ» - *1086, ЛНик-1, 115). При цьому вихідними є формули «тихъ, кротокъ», «тихъ, кротокъ, съм^ренъ» - плеонастичні словосполучення двох або трьох епітетів- означень, які виражають семантику смирення. У портретах Андрія Боголюбського і кн. Гліба представлений один і той самий варіант етикетної формули: «и тихъ, и кротокъ, и любовенъ, и милостивъ» - *1175, ЛНик-1, 251 (про Андрія Боголюбського); «и тихъ, и кротокъ, и любовенъ, и милостивъ» - *1078, ЛНик-1, 107 (про кн. Гліба). Більше того, ідеалізація образу Андрія Боголюбського здійснюється шляхом введення в текст Повісті п' ятикомпонентної етикетної формули - формули найвищого ступеня розгортання - «тихь, кротокь, смирень, любовенъ, милостивъ» («и бысть смирень, [...] и тихъ, и кротокь, и любовенъ, и милостивъ» - *1175, ЛНик-1, 251).

Зміст формули «тихь, кротокь, смирень, любовенъ, милостивъ» розширений включенням до її складу прикметника оумильнь, який підсилив акцент водночас і на семантиці смирення, і на семантиці милосердя - двох складниках ідеалізованого образу Андрія Боголюбського. Використання прикметника оумильнь має під собою ще одну прагматичну установку - «оживити» етикетну формулу, поставивши в середину усталеного синонімічного ряду рідковживане слово. Др. оумильнь у загальному вигляді, без конкретизації, означає «покірливий, тихий, сповнений лагідністю, любов'ю». Але якщо семантичне наповнення др. оумильнь у портреті Андрія Боголюбського співвіднести з описаними в літописі вчинками князя, з' ясується, що в соціально-етичному портреті князя це слово сповнене величезного змісту. Цсл. умиленіе, умильный, умилять маркують семантику смиренного каяття, жалю з приводу скоєного зла, сентиментальності: цсл. умиленіе «1) Сердечное сокрушеніе, смиренное раскаяніе, сожал^ніе о сод^янномъ зл^. 2) Сердечное ощущеніе, возбужденное ч^мъ либо трогательными» (СлЦСРЯ, IV, 342), умильный «особенно пріятньїй, нужный, трогательный» (СлЦСРЯ, IV, 343), умилять «растрогивать сердце; возбуждать нежность чувства; преклонять на жалость» (СлЦСРЯ, IV, 343). Уживаючи др. оумильнь, літописець імпліцитно нагадує про намагання князя перетягнути на себе державну владу, його нестриманість та упередженість, жорстокість у стосунках із родичами і водночас нівелює гріхи князя, вказуючи на його щире каяття. Наявні в семантичній структурі др. оумильнь семи «сентиментальний» «зворушливий», «сповнений жалю» доповнюють психологічний портрет, свідчать про літературну майстерність літописця. Під *1175 роком вміщена оповідь про те, як князь уночі запалював у церкві свічки і, дивлячись на образ Божий, проливав сльози: «в нощь въход#шеть в ц(е)рк(о)вь [...] и вада (у ркп. так!) шбразъ . Б(о)жии [...] слезы от очью испущага» (*1175, ЛК, ЛИ-3, арк. 206 зв.). Цілком очевидно, що використання епітета-означення оумильнь пов'язане не стільки з літературним етикетом, як із прагненням літописця розкрити одну з граней психологічного портрета Андрія Боголюбського, назвати моральну рису, яка дійсно була притаманна князеві і яка рельєфно виділяла його серед інших князів.

В основі концептуалізації образу Андрія Боголюбського в Никонівському літописі лежить мотив християнського всепрощення: щире каяття і мученицька смерть очистили душу князя-страстотерпця, прирівняли його до святих князів Бориса і Гліба. Ужите щодо князя плеонастичне словосполучення «чистыи и непорочьныи» виражає семантику моральної чистоти і безгрішності', «и кровію мученическою омывся отъ прегр^шеній своихъ, чистъ и непороченъ з братьею своею съ Романомъ и Давыдомъ ко Христу Богу приведеся» - *1175, ЛНик-1, 251). У Київському літописі в портреті Андрія Боголюбського др. непорочьныи входить до складу іншої формули - «непорочьныи и незълобивыи», яка акцентує зв'язок семантики безгрішності і смирення. Контекст («и кровію мученическою омывся отъ прегр^шеній своихъ» - *1175, ЛНик-1, 251) підтверджує невипадковість використання в портреті формул «чистыи и непорочьныи» і «непорочьныи и незълобивыи». Обидві формули семантично перехрещуються в центрі безгрішність: моральна чистота - безгрішність - смирення.

Уживання в портреті Андрія Боголюбського епітета-означення благов^рьныи має в Никонівському літописі етикетний характер, хоча його семантика і відбиває притаманну князю чесноту: «благовірному князю Андрію Юрьевичю» (*1160, ЛНик-1, 222); «благоверный князь Андрій отъ отца своего великого князя Кіевьскаго Юрья Долгорукаго» (*1160, ЛНик-1, 230); «создалъ благовірьньїй великій Андрей Юрьевъ сынъ Долгорукаго» (*1185, ЛНик-1, 11).

У Суздальському літописі під *1175 роком міститься повість «W оубьєньи Андр^єв^». Повість написана за зразком «Сказання» про Бориса і Гліба; образ Андрія Боголюбського підкреслено ідеалізований, на що, зокрема, вказують наявні прямі зіставлення князя з царем Соломоном та святими князями Борисом і Глібом: «вторыи мудрыи Соломонъ бывъ . т^мъ достоино ГО Б(ог)а поб^дныи вінець вспригалъ кси . Андрію мужьству тезоимените . братома бо б(ог)ооумныма всл^довалъ» (*1175, ЛС-1, арк. 124); «то бо мечь б#ше с(вя)т(а)(г)а Бориса» (*1175, ЛС-1, арк. 124 зв.); «с братома с Романо(м) и с Д(а)в(ы)д(о)мъ . кдинод(у)шно къ Х(рист)у Б(ог)у притече» (*1175, ЛС-1, арк. 125). Під *1175 р., тобто безпосередньо в Повісті, соціально-етичний портрет Андрія Боголюбського утворений за допомогою іменника оугодьникъ і прикметників благовірьньїи, христолюбивым, блаженыи: «оугодника свокго Андрій киаза» (*1175, ЛС-1, арк. 125); «бл(а)г(о)в^рныи . и х(ри)(с)(т)олюбивыи [великии] кн#зь Аньдр^и» (*1175, ЛС-1, арк. 124); «бл(а)ж(е)ныи кн#зь . лежа в ложници . и силою ГОломиша двери оу с^нии . бл(а)ж(е)ныи же вскочи» (*1175, ЛС-1, арк. 124 зв.). Ці лексеми близькі за значенням, утворюють один синонімічний ряд, маркують семантику праведності та відданості християнській вірі. Фактично, літописець відзначає лише одну моральну рису князя - його побожність, відданість вірі, але в сукупності епітети-означення оугодьникъ, благов^рьныи, христолюбивыи, блаженыи створюють ідеалізований образ.

Під *1177 роком щодо Андрія Боголюбського літописець ужив загальнооцінне слово добрый', «юже 6h оукрасилъ Андреи кн#зь добрый . иконами и всАкимъ оузорочьє(м)» (*1177, ЛС-1, арк. 129 зв.). Окрім того, що др. добрый використовувалося на позначення конкретних чеснот (вірність, надійність, доброзичливість, добродійність тощо), у літописних некрологах князям воно виконувало функцію узагальнювального слова й означало «сповнений багатьох чеснот; чеснотливий». Показово, що др. добрый засвідчене в портретах не всіх князів, а тільки найвидатніших - Володимира Мономаха, Данила Галицького, Володимира Давидовича Чернігівського (*1126, ЛК, ЛИ-3, арк. 108; *1264, ЛГВ, ЛИ-3, арк. 287; *1151, ЛР, арк. 191 зв.; *1151, ЛС-1, арк. 111 зв.; *1151, ЛК, ЛИ-3, арк. 158 зв.), що свідчить про його виняткову роль в ідеалізації образу людини. Кваліфікуючи оцінне значення як реляційне, тобто таке, яке встановлює відповідність між світом і його ідеалізованою моделлю, Н. Д. Арутюнова відзначає, що предикати добрий і поганий повідомляють тільки про те, що цю властивість має аналог в ідеалізованій моделі, а «оцінне висловлення виявляє наявність (або відсутність) у дійсному ідеального» [1, 182].

Під *1175 роком Повість про вбивство Андрія Боголюбського міститься в Радзивілівському літописі. Так само, як у Суздальському літописі, у Повісті наявні прямі зіставлення князя із Соломоном, князями Борисом і Глібом: «вторыи и мудрыи Соломонъ бывъ [...] Андрею, мужеству тезоимените, братама б(о)гъумныя въслед(о)валъ еси» (*1175, ЛР, арк. 214; т. с. *1175, ЛС-1, арк. 124); «Тои меч бяше с(вя)т(а)го Борис(а)» (*1175, ЛР, арк. 214 зв.; т. с. *1175, ЛС-1, арк. 124 зв.); «со братома Романом и Д(а)в(ы)д(о)мъ единод(у)шно ко Х(ри)с(т)у б(о)гу притече» (*1175, ЛР, арк. 216; т. с. *1175, ЛС-1, арк. 125). Так само, як у Суздальському літописі, безпосередньо в Повісті соціально-етичний портрет Андрія Боголюбського утворений за допомогою іменника оугодьникь і прикметників благов^рьныи, христолюбивыи, блаженыи, які маркують побожність князя та його відданість вірі: «угодника своег(о) Андр^а кн(я)зя» (*1175, ЛР, арк. 216); «хр(и)столюбивыи и бл(а)говірньи великии кн(я)зь Андреи» (*1175, ЛР, арк. 213 зв.); «ид^ж(е) б^ бл(а)ж(е)ныи [...] Бл(а)ж(е)ньи ж(е) въскочи» (*1175, ЛР, арк. 214 зв.). Зазначена чеснота Андрія Боголюбського підкреслена і в більш ранніх, написаних до загибелі князя, літописних статтях, де щодо нього використані др. благовіїрьньш, христолюбивыи: «бл(а)гов$рныи кн(я)зь Андреи» (*1157, ЛР, арк. 202); «бл(а)гов$рнымь и хр(и)столюбивымь кн(я)з(е)мъ Андр^емъ» (*1160, ЛР, арк. 204); «бл(а)гов$рнымь кн(я)з(е)мъ Андр^емъ» (*1164, ЛР, арк. 204 зв.); «бл(а)гов$рныи кн(я)зя (вар. А., П.: князь) Андреи» (*1164, ЛР, арк. 205); «бл(а)говФрнаго кн(я)зя Андрея» (*1165, ЛР, арк. 205 зв.); «бл(а)гов$рнаго кн(я)зя Андрея» (*1169, ЛР, арк. 210); «благоворнаго (у ркп. так!) князя Андрія» (*1169, ЛР, 133 - за сп. П.); «христолюбивого князя Андрія» (*1169, ЛР, 132 - за сп. П.). При цьому наскрізним епітетом-означенням у портреті виступає др. благов^рьныи. У статтях після *1175 р. означення блаженыи, благов^рьныи засвідчені лише по одному разу: «бл(а)женыи Андреи» (*1176, ЛР, арк. 218 зв.); «бл(а)гов$рныи кн(я)зь Андреи» (*1185, ЛР, арк. 230).

Правдивість є однією з визначальних чеснот християнина, оскільки, як писав протоієрей Іоанн Наумович, «есть алчущіе хл^ба, есть алчущіе правды. И т^хъ, и другихъ долженъ насытить всякій, въ комъ бьется христіанское сердце» [8, 78]. Епітети-означення, ужиті щодо Андрія Боголюбського, маркують не тільки семантику праведності, а й семантику правдивості: «правдиваго [...] кназа Андрія» (*1172, ЛК, ЛИ-3, арк. 198); «правдиваго [...] кназа Андрій» (*1169, ЛС-1, арк. 120); «правдиваго [...] князя Андрія» (*1169, ЛР, 133 - за сп. П.). Зі значенням «правдивий, чесний, справедливий» др. правьдивыи входить також до портрета кн. Бориса. Кореляція семантики праведності із семантикою правдивості, як це ми бачимо в соціально-етичному портреті Андрія Боголюбського, є невипадковою. Про це, зокрема, свідчить перелік християнських чеснот в «Успенському збірнику» та «Пандекті ченця Антіоха»: «челов^къ тъ истиньнъ непорочьнъ правьдьнъ» (сп. ХІІ-ХІІІ, Иов-1, 160); «блази: съм^рени: моудри: кротъци: ц^лом@дрьни: истинии: непорочъни: правьдиви: богочьстиви» (XI, Панд. Ант., 5). У трикомпонентних словосполученнях «истиньныи, непорочьныи, правьдьныи» та «истиньныи, непорочьныи, правьдивыги» спостерігається варіювання третього компонента - др. правьдьныи / др. правьдивыи. В одному контексті, із послідовністю праведність (1), правдивість (2) християнські чесноти названі в цитованому літописцями біблійному вислові про правителів: «ц(^)(с)ар# или кназа праведна . люб#ща судъ и правду [...] и судью прав#щаго судъ . аще бо и кн#зи правьдиви бывають в земли . то многа ГОдаютс# согр^шеньга [земли]» (*1015, ПВЛ-1, арк. 47 зв.-48). Це ясно вказує на те, що використання др. правьдивыи у портреті Андрія Боголюбського зумовлене загальними законами ідеалізації образу світського феодала в літописах.

Водночас варто звернути увагу на контекст використання др. правьдивыи. У літописних статтях Київського, Суздальського, Радзивілівського літописів під *1169 р. та *1172 р. докладно описано конфлікт між церквою і ростовським та суздальським єпископом Феодорцем (Феодором). 1159 року ростовці і суздальці вигнали єпископа Леонтія, який зайняв обманним шляхом місце єпископа Нестора, забрав багато майна у попів, зробив церковний піст надто суворим. «Його головним викривальником виступив Федір [...] Він і зайняв місце вигнаного Леонтія» [5, 47]. Як свідчать матеріали Лаврентіївського та Київського літописів, Феодорець не спитав дозволу на єпископство в київського митрополита Костянтина II, знехтувавши наказом Андрія Боголюбського, який прихильно до нього ставився і з добрими намірами направляв до митрополита. За порушення посадової ієрархії, злодіяння, відсутність каяття Феодорець був жорстоко покараний. Коментуючи ці події, О. Ф. Замалєєв і О. А. Овчинникова дійшли висновку про те, що «безсумнівно одне: Федір і його покровитель Андрій Боголюбський викликали проти себе найширше невдоволення у правлячому середовищі. Сам суздальський князь був убитий боярами, а новоявлений єпископ [...] був жорстоко страчений» [5, 48]. Однак такий причинно- наслідковий зв'язок між стосунками Андрія Боголюбського і Феодорця та загибеллю князя видається надто прямолінійним. По-перше, князя вбили 1175 р., тобто через декілька років потому. По-друге, у статті, в якій засуджується Феодорець, сказано, що Андрій Боголюбський не тільки наставляв Феодорця на правильний шлях, а й врятував ростовську землю від жорстокого єпископа: Бог «сп(а)се люди свои . рукою крапкою . мышцею высокою рукою бл(а)гоч(е)(с)тивою ц(а)р(с)кою правдивого бл(а)гов^рнаго кназа Андрія» (*1172, ЛК, ЛИ-3, арк. 198; т. с. *1169, ЛС-1, арк. 120). Відзначена в літописах правдивість Андрія Боголюбського пов'язана з конкретною ситуацією, саме слово правьдивыи вжите лише по одному разу в кожному з названих вище літописів, а семантика правдивості не підкріплена близькими за змістом означеннями. Гадаємо, у такий спосіб літописець імпліцитно показує, якою мірою ця чеснота була притаманна князеві.

Отже, ідеалізований соціально-етичний портрет Андрія Боголюбського в літописах відбиває поширені в Київській Русі уявлення про княжу честь, підпорядкованість княжого ідеалу християнському вченню про непротивлення злу насильством. Незважаючи на те, що описані в літописах дії та вчинки князя Андрія Боголюбського є несумісними з християнськими принципами, його образ ідеалізований, а моральна оцінка виражена виключно за допомогою хвалебних епітетів-означень. Семантика і особливості використання оцінної лексики у портреті Андрія Боголюбського показують, що концептуалізація образу князя відбувалася під сильним впливом «Сказання» і «Читання» про Бориса і Гліба із прагненням піднести Андрія Боголюбського до святих князів-мучеників. Літописний соціально-етичний портрет Андрія Боголюбського змодельований за допомогою позитивно конотованих іменників страстотьрпьць, оугодьникь і прикметників благов^ръныи, благолюбивыи, блаженыи, боголюбивыи, добрый, кротъкыи, любовьныи, милостивыи, правьдивыи, съм^реныи, тихыи, оумильнъ, христолюбивыи; функцію наскрізного епітета-означення в Радзивілівському літописі виконує др. благов^рьныи, у Никонівському - др. блаженыи. Найбільш індивідуалізовані соціально-етичні портрети Андрія Боголюбського створені київським і никонівським літописцями. У Київському літописі оцінні іменники і прикметники маркують семантику відданості християнській вірі, праведності, мучеництва, у Никонівському - семантику смирення, любові до ближніх, сентиментальності. Перелік чеснот князя розгортається в послідовності смиренність ^ милосердя, любов до ближнього з акцентом на християнському смиренні.

Література

1. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Нина Давидовна Арутюнова. - М.: Языки русской культуры, 1999. - XV с., 896 с.;

2. Бугославський С. Україно-руські пам'ятки XI-XVIII в.в. про князів Бориса та Гліба. (Розвідка й тексти) / Сергій Бугославський // Істор.-філол. відділ ВУАН. - Збірник № 77: Комісія Давнього Письменства. - Т. 1. - К., 1928. - XXXIII с.; 206 с.;

3. Голубинский Е. Исторія канонизаціи святыхъ въ русской церкви / Евгений Евсигнеевич Голубинский. - Сергіевь Посад: 2-я типогр. А. И. Снегиревой, 1894. - 267 с.;

4. Еремин И. П. Киевская летопись как памятник литературы / Игорь Петрович Еремин // Труды Отдела древнерусской литературы Института русской литературы АН СССР. - М.- Л., 1949. - Т. 7. - С. 67-97;

5. Замалеев А. Ф., Овчинникова Е. А. Еретики и ортодоксы: Очерки древнерусской духовности / Александр Фазлаевич Замалеев, Елена Анатольевна Овчинникова. - Л.: Лениздат, 1991. - 207 с.;

Размещено на Allbest.ru