Художня модель світу в поетичній збірці "Ворожба вітру" Я. Веприняка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художня модель світу в поетичній збірці "Ворожба вітру" Я. Веприняка

Статтю присвячено аналізу поетичного доробку Ярослава Веприняка з метою осмислення художньої моделі світу, представленої в його поезіях, послуговуючись співвіднесенням модифікацій моделей світу й характеру мовленнєвих опозицій як мисленнєвого підґрунтя. Дослідження здійснено на матеріалі збірки поезій «Ворожба вітру».

У процесі еволюції людського мислення, окресленого М.Бахтіним як гуманітарне, визначальну роль відіграє його сутнісне наповнення. Занурення у глибини світопізнання неможливе без осмислення моделі світу і нерозривно пов'язане із нашаруваннями соціально-психологічого та історичного плану. Модель світу, попри свою універсальність, має цілком унікальні форми потрактування та сприйняття. Беручи за необхідність визначити особливості світомоделі, проявленої у поезійному вираженні, варто керуватися розумінням того, що модель світу як матриця більш складного порядку вміщує в собі простіші одиничні конструенти, що у єдності відображають процес адаптації суспільства до мислення гуманітарного характеру.

Розкодування витвореної поетичним словом моделі світу є важливим для подальшого пізнання творчості Ярослава Веприняка як на текстовому, так на під текстовому рівнях, адже дає змогу розглянути її концептуальність та функціонування в поетичній системі.

Метою роботи є аналіз змісту моделі світу, репрезентованої в поетичному доробку Я.Веприняка, визначення особливостей її авторських інтерпретацій та форм художнього структурування. Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань: 1) визначити пріоритети творчої самореалізації Я.Веприняка; 2) розглянути концептуальність моделі світу та форму її представлення в поетичній системі Я.Веприняка; 3) осмислити природу світомоделі та особливості її функціонування в поетичній системі Я.Веприняка; 4) охарактеризувати конструенти моделі світу; 5) прослідкувати трансформаційні процеси, проявленні у моделі світу та її синкретичний характер.

Об'єктом дослідження є поетичні твори збірки «Ворожба вітру» Ярослава Веприняка. Предметом дослідження постає представлена у поезіях Я.Веприняка модель світу, її специфіка, світоглядні й поетикальні особливості.

Методологія дослідження ґрунтується на принципах текстового аналізу Р.Барта, «концептуальна стратегія якого полягає у вивченні рухливої та динамічної структуризації тексту художнього твору як динамічної реальності» [4, 4]. Тому у дослідженні моделі світу, представленої у поезіях Я.Веприняка, використано аналітичний і філологічний методи, адже перший дає можливість виокремити структурні компоненти моделі світу, а другий -розглянути їхні смислові аспекти та характер художнього вираження.

На сьогодні цілісного системного аналізу поезії Ярослава Веприняка в обраному нами аспекті в літературознавстві немає. У працях відомих науковців, зокрема О. Астаф'єва, Ю. Барабаша, Т. Гундорової, Н. Зборовської, С. Павличко, І. Радіонової, Д. Бурки, Н. Анісімової, І. Лівенко, Т.Михасів досліджуються окремі аспекти моделі світу різних письменників. Утім об'єктивним буде відзначити, що питання вибудуваної в поезії Я.Веприняка моделі світу як концептуального компонента вираження світобачення поета та елементу стилю не знайшло свого висвітлення.

Розгляд художньої моделі світу допомагає систематизувати вивчення творчості Ярослава Веприняка, репрезентувати авторське світобачення, заприявити значущі для письменника складові світу та ідеалу, розставляючи акценти у відношенні між ними. Модель світу є наслідком впорядкованого та образно оформленого авторського сприйняття, що отримує свою реалізацію в художньому творі [14, 1]. Особливості художнього втілення світу дають можливість вести мову про функціонування в художньому творі моделі-аналога, моделі-зразка та моделі-варіанта. Модель-аналог, за спостереженням Михасів Т. С. «твориться відповідно до уже наявних об'єктів, реальних з позиції творця відношень між ними» [14, 1]; у моделі-зразку сконструйований автором світ пропонується ним як зразок, а власне виокремлена нами модель-варіант є ймовірним до відбуття, паралельним життю земному світом.

Особливістю моделі світу Ярослава Веприняка є те, що на відміну від загальноприйнятої, усталеної і часто вживаної митцями бінарної опозиції «космос - хаос», така матриця протиставлень для аналізу творчості поета не є доцільною. Модель світу в цьому разі багатоскладова. «Світ» у Ярослава Веприняка розщеплюється на декілька рівноцінних за своїм смисловим наповненням складових. Перш за все - це світ реальний, земний, буденний, нетривкий. Для нього властива посутня штучність, упорядкованість, непостійність, подекуди аморфність і навіть примарність, для означення моделі такого світу пропонуємо вживати термін модель-аналог. Другою смисловою домінантою концепту «світ» - є всесвіт, або ж космос, світ ідей, ідеально упорядкована структура, модель такого світу є моделлю-зразком. Однак у поетичних творах Ярослава Веприняка такий світ виступає не лише об'єктом, по відношенню до якого діє ліричний герой, а й суб'єктом, поруч із яким він співіснує та разом із яким взаємодіє. Почасти «світ-всесвіт» набуває рис, властивих божеству як універсуму, ієрархічно вивищеному над людиною та її земним життям.

Третя складова концепту «світ» - це світ ірреальний, потойбічний, підземний, непізнаний, ймовірний або ж вигаданий, паралельний. Така модель є моделлю-варіантом. Адже мова йде про світ, що є своєрідним варіантом світу земного, закони якого, однак, нам поки що не відомі, і щодо яких ми можемо лише фантазувати: «Шляхи підземними світами / удвічі легші від земних - / удвічі довші черевики, / не знати - де тут верх і низ» [5, 21].

Актуальним для аналізу поезій збірки «Ворожба вітру» буде порушення екзистенційного питання розриву між дійсним і бажаним, реальним та іде-альним, однак таким, вершин якого людство ніколи не сягне, адже ідеальний зразок повинен завжди існувати віддалено, момент його наближення знаме-нує завершеність шляху.

Аналіз художньої моделі світу у творах Ярослава Веприняка систематизує вивчення естетико-поетикальних засад його творчості загалом, адже саме модель світу сфокусовує в собі характер співвіднесення авторського світобачення, розуміння митцем ідеалу й реалій світу. Вона є результатом суб'єктивного (авторського) сприйняття дійсності, впорядкованого й образно зреалізованого в художньому творі.

Індивідуально-авторська модель світу в поезії Я. Веприняка є складною, подекуди синкретичною, адже вибудувана на поєднанні двох спроектованих на людське життя векторів - світу земного та світу-космосу або ж світу ідей.

Світоглядний рівень письменника має ознаки екзистенціалістського та ідеалістичного типів. Фундаментальною рисою екзистенціалістського типу є усвідомлення людини як унікальної, неповторної істоти, буття котрої розглядається як абсолютне. Звідси формується одна із основних ідей філософії екзистенціалізму - ідея тотожності сутності й існування, що замінила ідею тотожності мислення і буття [15, 220]. Іншими словами, магістральна ідея екзистенціалізму - це ідея знаходження сутності лише через існування. У французькому варіанті екзистенціалізму (Сартр) вона звучить ще більш категорично: існування людини передує її сутності і фактично замінює її [15, 223]. Увага зосереджується на існуванні людини, що є емпіричною особистістю, вилученою з будь-яких систем: релігійних, політичних чи соціальних. Світ же, у цьому разі земний, розуміється як дещо ворожий особистості, сприймається як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний. Процеси, що відбуваються в цьому світі, повному внутрішніх суперечностей, позбавлені закономірностей, логічного зв'язку, часової зосередженості [15, 218]. «Світ - швидкоплинний потік, / хутко тікає в непам'ять» [5, 11].

Виключно земне життя без посягань у вищі духовні сфери формує людську приреченість: «круговерть утомлива земна», «Бог ліпить світ з гіркого тіста, / і прагне людство віднайти / надію у високій вісті», «чим ти насправді в світі жив, / жадань та вір мотузяні сполуки / і берег, що за обрієм лежить» [5, 12;18;19]. Земний світ із його радостями, печалями, складнощами та ваганнями у поезіях Я. Веприняка є «примарою»: «Хай слухає мовчазно цілий світ / історію моїх печалей марних, / як юності минали дні безхмарні, / коли я ще не відав решти бід»; «Яких вершин ти духом не сягни, / залишиться гірка печаль та сором, / що цей примарний світ тебе впіймав» [5, 50]. Життя зимне ж бо зовсім нетривке: «Знов надвечір'я. Ти згадав, / що світ скінченний» [5, 57]. Показовими є епітети, метафори, порівняння, що вживаються на означення земного реального світу: «солодко захланний», «Світ - швидкоплинний потік», «Мить пізнання цього світу / солодка, та нетривка», «круговерть утомлива земна», «Світ є примара, кинь свої чари.», «Знов надвечір'я. Ти згадав, / що світ скінченний», «у зіницях стомленого світу» [5, 11].

Ліричний герой у дусі екзистенціалізму, з одного боку, усвідомлює всю приреченість буття, а з іншого, у дусі ідеалістичного світосприйняття визнає своє захоплення цим світом, у тому і полягає світоглядний синкретизм поезії Ярослава Веприняка: «Як тут у світі незатишно, гамірно! / Може, за це ми і любим його?»; «А світ із ревом оминає / безодні розпачу й часу / під диском неба неокраїм, / де я зустрів твою красу». Ліричний герой зачарований світом як універсумом: «Ми роси на троянді Альманзора. / Не кожен Бог, хто воскресав; / Сяйний квадрат і куб чотирний. / Мов народився вчора, / повік на світ не надивлюся», та у розпачі зізнається собі: «Світ безглуздий, / але щовесни / квітнуть сади» [5, 92; 139].

Важливим у характеристиці моделі світу, заприявленої у поезії Я. Веприняка, є ракурс презентації світу в його дії на людину, що визначається функцією ліричного героя у вираженні авторського світобачення. У зв'язку з цим окреслюється й психологічний тип ліричного героя. Ідеальною у його сприйнятті є відмінна від земного порядку будова всесвіту. Специфіка зображення екзистенційного розриву між реальним та ідеальним, що безперечно властивий ліриці Я. Веприняка, дає право стверджувати, що земне життя у моделі світу поета є підготовчим етапом, першою сходинкою, тренувальним табором для підступу і осягнення таємниць світу як синоніму всесвіту та космосу: «Життя - то сопілка світання, / у світі єдиний сум - / непереборне бажання / торкнутись космічних струн» [5, 66]. Тому справжню життєву мудрість можна осягнути лише пройшовши усі випробування, що дарував нам світ: «Клянуся тим, / хто межі перейшов: / навчайся в літнього - / натомленого світом» [5, 115].

Екзистенціалістсько-ідеалістична модель світу в поезії Я. Веприняка диктує позицію та тип ліричного героя, що відповідно є змішаним - інтровертивно-екстравертивним. Увага ліричного героя до світу виявляється через ознаки глибокої й постійної рефлексії стосовно цього світу та його занурення у власні переживання. Це у свою чергу дає підстави виділити й тип творчої установки ліричного героя, оскільки він постає як співавтор митця у створенні моделі світу. Психологічний тип такого ліричного героя можна визначити як амбіверт, що має ознаки як інтроверта, так і екстраверта. Так, екстравертивний тип особистості характеризується зверненістю до навколишнього світу, тоді як інтровертивному типу особистості властива фіксація інтересів на явищах власного внутрішнього світу. Домінантним у вираженні світобачення ліричного героя та його ставленням до дійсності є інтровертивний тип творчої установки, адже світ у контексті його екзистенціалістської моделі є втіленням цілеспрямованої свідомої рефлексії ліричного героя, який усвідомлено наголошує особистий ракурс світобачення, стверджуючи, що реальність світу цього відносна: «Мудрець розуміє / примарність світу, / я ж засліплений / барвистою ряснотою, / щовечора відправляю / у безберегий океан / паперові будиночки світла», тому що «смерть - / єдина проба всім скарбам», «У бульбашці цього світу / мешкати нам між вікон - / на кордоні світла й тепла» [5, 123;124;134].

Всесвіт, як попередньо зазначалося, може виступати суб'єктом взаємодії. У контексті моделі ієрархії світів всесвіт, чи то космос, виступає універсамом, надпотужною силою, що націлена на підготовку людського світу і розуму до пізнання істини: «Всесвіт має в природі / щось тобі казати, / але ти можеш бути / позбавлений права чути». [5, 150]. І шлях пізнання цього світу у кожного свій, адже «Вогненним колом тяжких / запитань Усесвіт обсів, / не допоможуть книжки / усіх світових мудреців» [5, 157]. Допомоги просити можна лише у сил космічного штибу: «Небесна воле, / стежками світу веди мене / туди, де стріну видноколо / саме-одне» [5, 159], адже такий світ, на відміну від земного, незбагненний і неосяжний: «З яких незвіданих країв / якого хмарного гінця, / що ген пустився вічним світом, / нести й нести одвічну вість / у шлях, де не знайти кінця, / бо й адресата не зустріти» [5, 56].

Транзитними, чи точніше такими, що наближують реальний та ідеальний світи, є дві категорії - це поезія (пісня як її підвид) та любов: «Єдиний наш слід і доробок - / правдиві пісні, / для спраглого світу - / розрада любові й свободи» [5, 167]; «Світу лишається пісня», «Усі геракли і тантали / не стільки випили б вина / і стільки муки б не здолали, / як та поезія одна»; «Поезія жива, / займенний кличник світу» [5, 41; 28]. «Поезія - солодкий хліб,.. стоятиме до скону часу», «Вірші повертають світу сенс, / значення простих життєвих істин, / звільняючи небо й землю слів / з небуття цинічних афоризмів», «вірш врятує світ: / підсмажений і зраджений, / небілий» [5, 17; 28]. Що ж до почуття любові, поет замислюється: «Очевидно, Всесвіт замалий / для іскриць небесної любові», «Любов'ю тримається світ, / бо з яблуні груш не збирати», «Зірка любові покличе - / сумніви марні облиш», «нема берегів у любові», «Ти не допив іскристий кубок світу, / але тобою світ любов пізнав» [5, 12; 80; 164; 166; 192].

Чи не найяскравіше опозицію світу земного і Всесвіту заприявлено у рядках: «І несподівано яскравий краєвид, / немов зірниця блимає у пам'ять, / як згадка, що примара - весь цей світ, / що й забуття і згадка - тільки завіть, / що заметіль - усенький часоплин, / що все життя - / лише дрібненький вихор: / у Світовому Вирі Видозмін / моє життя - лиха небесна втіха...» [5, 185].

Всесвіт у моделі світу Я. Веприняка утворює модель-зразок. Авторська особливість моделювання світу зумовлює і відповідне використання засобів художньої виразності. Для відображення моделі-зразка світу властиве використання метафори, порівняння та авторських неологізмів, допомагають художньому проявленню колажності, спонтанності, алогічності, властивих для ірреального світу.

У поезіях ліричний герой розмірковує над визначенням світу-всесвіту, який для нього «надмогутній», «неосяжний», «безмежний». «Всесвіт - анфілада віддзеркалень, / він поокремо нас уважно вів / супружуючи дуги ще віддалених / цих двох шляхів» [5, 52; 65; 70].

Для моделі-зразка характерне закодування суперечностей реального світу, їхнє «розшифрування здійснюється на асоціативному рівні й має більш суб'єктивний, порівняно з висловленими прямо, характер» [11, 7]. Саме всесвіт визначає загальні закони буття, що реалізовуються у часткових, посередництвом особистих світів кожної людини: «І Всесвіт - анфілада віддзеркалень, / він поокремо нас уважно вів» [5, 65].

Так, на відміну від натуралістичної концепції, «ідеалістична модель ізолює людину від природи, перетворює духовну сферу громадського життя на самодостатню субстанцію» [13]. Всесвіт постає для ліричного героя найвищою сутністю, що, однак, не позначена абстрактністю, адже визначається у функціональному плані рівноцінною іншим суб'єктам: «.. Всесвіт повернув / тобі твою дещицю віри / у подиху своїм невиднім / звідтіль, де не минають квітні» [5, 181]. Всесвіт - інша якість буття, у котрому багато невідомих нам допоки таємниць уже розкрито: «Всесвіт має в природі / щось тобі казати, / але ти можеш бути / позбавлений права чути. / Знаєш, подейкують, / буцім немає чужого горя? / Додам по-секрету: / щастя - так само» [5, 150].

Принцип розподілу загального та часткового властивий не лише просторовим вимірам. Так всесвіт у поезіях Ярослава Веприняка співмірний лише з вічністю: «А замолоду / ми любили осінь, / у ній впізнавши / регулярну вічність. / Усесвіт повний / різних дивовиж» [5, 151]. З огляду на це вмотивованим є протиставляється вічності та миті як форми часовиміру: «Чого не досяг миттєво, не здужаєш пізнати навіть за цілу вічність» [5, 6].

Окрім концептів світу-універсуму та світу земного, зустрічається в Ярослава Веприняка ще один вияв землі - вигаданої, що відповідно визначається моделлю-варіантом. У невеличкому циклі «Листи з Ельдорадо», котрий складається всього із чотирьох поезій, матеріал скомпонований так, що окремі вірші у своїй єдності створюють цілком оригінальну казково-фантастичну історію про небачену і негадану землю. Назва циклу мимоволі наштовхує нас на згадку про однойменну гостросатиричну поезію Володимира Самійленка «Ельдорадо», де змальована далека, начебто вигадана автором країна, у якій панують беззаконня, безправ'я та експлуатація: «Десь далеко єсть країна // Пишна, вільна, щастям горда, // Кожний там живе щасливо - Держиморда, держиморда» [5, 98].

У поезії ж Ярослава Веприняка зустрічаємо абсолютно протилежну ситуацію. Країна, у яку прямує ліричний герой, має зовсім іншу характеристику, там бо «... небо у срібній росі, // а ще там розумні тварини, // і люди усі - мудреці, // на березі гожої днини // танцюють веселі зайці». Небачені згода, злагода та гармонія панують на фантастичному острові, де «.. .приморськими бульварами // прогулюються парами // кенгуру й жирафи, // страусиця й слон» [5, 222]. Однак уже сама назва третього вірша циклу «Мавпячий бенкет» вносить дещо іронічне забарвлення в загальний тон поезії, адже одразу розуміємо неможливість, удаваність і штучність існування подібної країни-утопії та пов'язаних із нею ситуацій.

У поезіях збірки «Ворожба вітру» Ярослав Веприняк часто звертається до образу ймовірних вигаданих світів, зокрема до мотиву подорожі світами: «у пошуках сподіваного чуда / віками мандрували у світи / чарівного шукати джерела. / Уся планета буде замала» [5, 208]. Не відкидає автор і ймовірності мандрування душі світами, коли земне життя є одним зі складових всесвітнього життя людини: «А душа поринає / у вологу блакить вітру; / й чекання пробудження природи, / немов здогад про смерть, / про наступний світ», однак наступне життя може бути якісно іншим, і необов'язково кращим, адже у ньому «(О смуток і жаль!) / немає води і вітру» [5, 213]. «У іншому житті, в наступнім світі / на всіх шляхах мій поклик зустрічай», і що важливо, у кожного свій час переходу до наступного життя, і кожен іде до нього з різною швидкістю: «Ти линеш далі, за світи незнані, / я за тобою бігти не встигаю» [5, 66; 78].

Будь-що на землі насправді може виявитись прибулим із іншої реальності: «До ранку край ріки земні зривають квіти / зелені ховрашки - прибульці з потай-світу» [5, 30], і можливо навіть «ми з паралельного Всесвіту гості?» [5, 83]. Коли ж людина стомлюється від земної круговерті, то починає задумуватись про зміну місця свого існування: «І серце моє - ледаче / шукає нові світи» [5, 47].

Отже, можемо зробити висновок, що модель світу Ярослава Веприняка має синкретичний характер. Особливості художнього втілення світу дають змогу вести мову про функціонування в художньому творі моделі-аналога, моделі-зразка та моделі-варіанта. Властива ліриці Я. Веприняка специфіка зображення екзистенційного розриву між реальним та ідеальним дає право стверджувати, що земне життя у моделі світу поета є підготовчим етапом. А екзистенціалістсько-ідеалістична модель світу в поезії Я. Веприняка диктує позицію та тип ліричного героя, що відповідно є змішаним - інтровертивно-екстравертивним.

збірка поетичний модифікація

Список використаних джерел

збірка поетичний модифікація

1.Альманах сучасної поезіїУ/Добірка віршів. - К.:НРУ «За єдність», 2006.

2.Андрухович Ю., Ірванець О., Неборак В., «Бу-Ба-Бу»: вибрані твори : поезія, проза есеїстика / Авторський проект, упоряд., бібліограф. відомості та прим. Василя Ґабора. - Л. : ЛА «Піраміда», 2007. - 392 с.

3.Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по истори-ческой поэтике // Бахтин М. М. Эпос и роман. - СПб., 2000.

4.Барт Р. Від твору до тексту // Антологія світової літературно-критичної думки ХХст. 2-е вид., доповнене. За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис. - 2002. - С. 491-496.

5.Веприняк Я. Ворожба вітру: Поезії. - К.: Задруга, 2010. - 235 с.

6.Веприняк Я. Квадратна крапля. Збірка віршів. - К.: Освіта України, 2009. - 60 с.

7.Веприняк Я. «На синім паводку небес» // Літературна Україна. - 2012. - N 20. - С. 8.

8.Веприняк Я. Світле коло. Добірка віршів// Київ. - 2003. - №11-12. - С.121-124.

9.Веприняк Я. Світло - тінь: Збірка віршів. - К.: НАУ, 2005. - 44 с.

10.Григорьева Е. К проблеме лирического события // Событие и событийность: Сб. статей. - М., 2010.

11.Данилян О.Г. Філософія. Філософський аналіз суспільства [Електро-нний ресурс] / Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1593n0637610/filosofiya/ filosofskiy_analiz_suspilstva.

12.Засенко П. «Я краплею з неба впаду...» (Передмова «У зіницях стомленого світу...» Петра Засенка) // Київ. - 2010. - №4-5. - С.31-44.

Размещено на Allbest.ru