"Селянки" Шимона Шимоновича як взірці пісень літературного походження

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Селянки" Шимона Шимоновича як взірці пісень літературного походження

Астаф'єв О.Г.

Анотація

У статті розкрито життєвий і творчий шлях видатного ренесансного поета українсько-польського пограниччя Симона Симоніда, схарактеризовано запроваджений ним жанр "селянки", що є взірцем пісень літературного походження.

Ключові слова: ренесанс, селянки, гуманізм, наслідування, фольклор.

Шимон Шимонович (1558-1629), псевдонім Симон Симонід, асоціюється з іменем грецького лірика Симоніда Кеоського (556-468). За походженням вірменин, народився у Львові, у сім'ї члена львівського магістрату Шимона з Бжезін. Від 1575 року навчався у Краківському університеті, отримав ступінь бакалавра вільних мистецтв (1577), пізніше поглиблював свої знання за кордоном, ймовірно, в Італії, Франції і Нідерландах, де вивчав філологію [6:1, 16]. Його учителями були прославлений філолог Йосиф Юст Скалігер, син Юлія Цезаря Скалігера, і голландський учений Юст Ліпсіус. До рідного краю повернувся в 1586 році, і написав, наслідуючи Піндара, вірш на смерть свого приятеля по Краківському університету Якуба Гурського - "Naenia funebris de morte Jacobi Gorsii" ("Плач на смерть Якуба Гурського" (1586).

Шимон Шимонович почав писати, навчаючись ще в Краківському університеті і захоплюючись епінікіями і френами (тренами) Симоніда Кеоського. Згодом авторитетом для нього став Піндар - продовжувач традицій Симоніда, який культивував у своїй ліриці спокійну ясність, м'ягкість і доброзичливість, додавши до них величної пристрасті. Сліди Піндара помітні в латинській поемі Шимона Шимоновича "Divus Stanislaus" (1578) - про св. Станіслава, де він порушує проблему шкідливості воєн, але вважає війни справедливими, коли їх учасники боронять рідний край або християнські цінності (до таких він зараховує війни проти турок). За пієтет перед Пінда- ром його прозвали "Pindar Polonium") [11, 62].

У цей час Шимонович налагодив зв'язки з однією із найяскравіших особистостей у Польщі в XVI ст. - Яном Замойським, канцлером і коронним гетьманом, який свого часу закінчив Падуанський університет, був учнем Карла Сігонія і високо цінував людей, які займалися наукою і поезією. Крім того, Замойський прославився як талановитий воєначальник, розбивши під Бичиною татарське військо, що викликало тріумф у Львові - [11, 297]. Завдячуючи йому, Шимонович у 1590 році отримав від короля Сигізмунда II звання поета-лауреата (poeta regius), яке до цього мав Ян Кохановський, а на додачу ще й дворянський герб.

У збірці латинських пісень "Flagellum livoris" ("Бич для заздрісників", 1588) також помітні деякі стильові і версифікаційні перегуки з творами Піндара і Горація, тут він славить звитяжність Яна Замойського у бою під Бичиною; у поемі "Aelinopaean" (1589) оспівує доблесть гетьмана і критикує шляхетську непорядність.

Уклав збірку латинських віршів-селянок "Epithelamion" з нагоди одруження Сигізмунда III з Анною Австрійською (1592), "Pepotia Zamosciana" (на шлюб гетьмана Яна Замойською з Барбарою Тарновською); першою польськомовною селянкою вважають його твір "Slub" (1593), присвячений коронному підчашому Адаму Героніму Синявському, згодом його він включить до збірки "Sk^nki". У цей же період творчості він написав латиномов- ну трагедію "Castus Ioseph" (1587).

У 1953-1605 роках, за дорученням Яна Замойського, Шимон Шимонович береться за організацію Замойської академії ("schola civilis"). Це була заповітна мрія гетьмана - створити в Замосцю, на межі Малої Польщі і Червоної Русі, вищу гуманістичну школу за взірцем Королівського коледжу в Парижі. Те, що не вдалося здійснити при Сигізмунді-Августі, Генріхові Валуа і Стефані-Ба- торії, стало дійсністю аж тепер. Замостя перетворилося в центр поширення ренесансної культури, тут було відкрито вищий навчальний заклад світського характеру. Заняття в ньому розпочалися в 1595 році, але вже за рік до цієї події запрацювала друкарня, власниками якої були Миколай Шарффенберг, Міхал Ленський; згодом син Яна Замойського, Томаш, передав її у власність академії. Шимонович сприяв виданню у "руській друкарні" книг слов'янськими мовами [4, 27-30]. Бібліотека академії поповнювалася книгами і рукописами, які агенти канцлера купували в Західній Європі і на Далекому Сході.

З ініціативи Шимона Шимоновича тут працював Август Бурський, попередник Бекона, який викладав логіку і видав у Замостю цінну працю про діалектику Ціцерона. Серед інших викладачів були Теодор Дрейснер, Ян Урсінус, Шимон Бірковський. Першим ректором став Мелхіор Стефанович (Стефані- дес) [5, 88-89]. Тут вивчали такі предмети: право римське і польське, фізику, медицину, моральну філософію, логіку і метафізику, математику і риторику [8, 60]. Було багато слухачів з України, дітей зубожілої шляхти і міщан, які шукали підтримки в Яна Замойського і навчалися тут, напр., Касіян Сакович. Слава про Замостя і Львів як значні центри освіти поширилися у Європі, сюди приїжджали визначні філологи, напр., голландець Георгій Дуза [1, 298].

Задоволений діяльністю Шимона Шимоновича, Ян Замойський віддав йому в пожиттєву оренду село Чернечин недалеко від Замосця, а в 1606-1611 роках він отримав від спадкоємців гетьмана село Путятинці. Після смерті мецената (1605) був вихователем його сина Тимоша й далі опікувався Замойською академією.

Зайнятий організацією академії, писав здебільшого присвяти вельможним особам і патріотичні вірші. У 1606-1607 роках, під час антикоролівського збройного заколоту (рокошу), який очолив краківський воєвода Миколай Зебжидовський, написав твір "Rym po pogromnienia na terazniejsze rozruchy". У ньому, відповідно до становища Замойських, критикує Сигізмунда ІІІ за його замахи на шляхетські вольності і водночас закликає учасників рокошу до згоди і миру.

У 1610 році стосунки поета із Замостям і його академією погіршали, радники його вихованця, Томоша, раз-у-раз зводили наклепи на поета, через що він усунувся від справ в академії і переїхав у своє село Чернечин.

У 1614 році, в Замостю, побачила світ його найвидатніша збірка "Sielanki", позначена відчутними впливами українського фольклору [2:1, 224-227]. До неї увійшли 20 поетичних творів, і ще поет долучив сюди, окрім циклу "Sielanki", добірку 4-віршових епітафій "Nagrobki zbieranej druzyny", які мають дидактично-жартівливий характер. Збірка вважається останнім видатним твором українсько-польського Ренесансу і запроваджує в літературі новий жанр - русинські пісні ("sielanki"). "Львівський поет створив особливий жанр, який користувався незвичайним успіхом у польському суспільстві. Назва жанру - "селянки" - взята з української мови. Шимоновичу вдалося злити класичне і народне, ідилію Феокріта і південноруську пісню. Античні музи із Чорнолісся Кохановського проникли в Червону Русь слідом за Кленовичем і Шимоном Шимоновичем. Голос їхній змішався з наспівами українських селян" [1, 300]. І далі: "Шимонович створив особливий польсько-червоноруський стиль, насичений українськими словами, який у Львові в XVII ст. наслідують Зиморовичі - Симеон у "Роксоланках або руських паннах", Йосип Бартоломей у "Нових руських селянках" [1, 300]. Щоправда, ми вже казали, що одна із "sielanek", одинадцята - "Slub" - була написана ще в 1593 році, саме від того часу, вважають дослідники, поет працював над циклом [6:1, 64]. В ідиліях Шимоновича багато відгуків грецьких і римських поетів. Приміром, Тадеуш Сінко вказав, що в дев'ятій селянці "Kiermasz" поет переспівує гімни до Аполлона і Діани александрійського поета Каллімаха [12, 80-93].

Шимон Шимонович розвиває традиції грецької ідилії Теокріта і латинських буколік Веріілія, а також вкористовує досвід подібних творів європейського Ренесансу (напр., десята селянка "Wierzby" є переробкою латинської еклоги "Salices" італійського поета Якопо Саннадзаро). Він поєднує пасторальні ідеї та образи й аркадійські картини із рідними реаліями, надає творам українського колориту; тут помітні деякі перегуки з чорноліськими пейзажами Яна Кохановського ("Piesn sietojanska о Soborce"), відчутні його гораціанські комплекси, фразеологічні звороти і навіть ритмічні ходи (напр., застосований 13-складовик) [10:1, 50-51].

Ці твори Шимона Шимоновича дуже сучасні, вони неповторно передають сукупність звичаїв, традицій, настроїв і почуттів, симпатій і антипатій, психологічно-моральні грані епохи. Його поезія, оперта на ренесансове упізнання гармонійного порядку в світі, є життєствердженням дійсності, що помітно в деяких творах циклу ("Baby", "Wierzby", "Pomarlica", "Pastuszy", "Zency"); неприйняття репресій Сигізмунда III щодо шляхти, його байдужості до митців ("Kiermasz", "Pastuszy") поєднується з апофеозом минувшини, "золотого" віку польської культури, тугою за Аркадією (присвята, "Sylenus"), Шимонович вміщує тут вірш про вмерлого перед тим гетьмана ("Rocznica"). Врешті в циклі дає про себе знати співпереживання поета за недолю селян, особливо у найвидатнішому мистецькому творі - в "Zencach", близькому до "Krotkiej rozprawy" Миколая Рея.

У спосіб, далекий від схематизму і публіцистики, тут Шимон Шимонович показав драматизм конфлікту між економом і робітницями фільварку. Гострота дійсності змальована в діалозі Алюхни і Петрухни, та все ж твір випромінює віру в зміну звичаїв Старости, який не рахується з правилами (законами) природи. Вселяє оптимізм повторюваний народний мотив і пісні Петрухни ("Sloneczko, sliczne oko..." Високим поетичним мистецтвом відзначається і селянка "Kolacze", оперта на проникливу обсервацію звичаїв, етнічний матеріал, простий і прекрасний образ старопольського шляхетського весілля.

У восьмій селянці "Dziewka" звеличено "лютню роксоланську", тобто українську поезію.

Dafnis

Pifkna byia Helena, со sif Parysowi

Data uniesc, naszego cechu pasterzowi.

I ta pewnie Helena urodq celuje,

Co teraz nadobnego pasterza catuje.

Dziewka

Jeszcze tu nie masz z czego chetpic sif, moj panie!

Marna rzecz, powiadajq, samo catowanie.

Dafnis

Marna rzecz catowanie, ale z tej marnosci

Sq tez swoje przysmaki, sq swoje stodkosci.

Dziewka

Splunf ja te przysmaki і umyjf wodq,

Gdzies sif ust moich dotknqt tq kosmatq brodq.

Селянки, які постали в період, коли в літературі уже більшали барокові тенденції, ідеєю і стилем пов'язані з традиціями Ренесансу. Окрім того, в циклі помітні сліди нашарування барокових стилістичних прикрас і барокової незвичайності (чари). Саме такий синтез викликав дискусії серед літературознавців, до якої ж епохи належить творчість поета - Ренесансу і Реформації чи Бароко? [9, 31]. Має рацію Якуб Гурський, який вважає, що Шимон Шимонович належить епосі Ренесансу [7:4, 239-240].

"Sielanki", Шимона Шимоновича - це взірці пісень літературного походження. У той час, як народні пісні основані на схематичних сюжетах і і абстрактних узагальнених образах, "Sielanki" більш індивідуальні, збудовані на особисти переживаннях, нетрадиційних ситуаціях. У них складніша, ніж у народних піснях, ритмомелодика, різнобічніша метричність, замість дієслівних рим з'являються рими іменникові (panie - calowanie, matnosci - sladkosci), прикметникові (wspomoze - wyloz§, bystrolotnym - ochotnym, szeroko - gl^boko), ускладнюється римування, як у "Morsusie":

Wpoiudnie, kiedy sionce nagorftsze pali,

Stada swoje do chiodu pospoiu zegnali Kozy, Dametas capy і owce kosmate.

Oba miodziency, oba w leciech rowiesnicy,

Oba dobrzy na fletniach, dobrzy na skrzypicy I piesni nauczeni skiadac, takze spiewac,

Takze dobrzy zaczynac, dobrzy і opiewac.

Tityr zoito zarastai, Dametf wios siwy Przyproszyi, acz wiekiem byi nie barzo leciwy;

Ze go wzgardq przed czasem siwym udziaiaia.

Oba tedy pod bukiem wysokim siedzieli,

A zwykiymi piesniami zabawiac sif mieli;

A mnie, gdym od zfych wiatrow і od nagiej rudy Ochraniai sadowinf, koziei kfdys z trzody Obiqkai sif і gdy go przez caie zaranie Szukam sledzqc, z trafunku przypadiem tam na nie.

Krzyknq: "Sam do nas, Mopse! Z naszymi tu chodzi".

За життя автора збірка видавалася двічі (1614, 1626), видання 1629 року мабуть що було посмертним. У виданні 1626 року поет вдався до деяких змін і зміщень, може хотів відсторонитися від висунутих проти нього у Замості звинувачень, про це вказують нападки на палац Томаша Замойського. Однак, нащадки прийняли його твір у незміненій редакції 1614 року, саме цей прообраз книги ліг у видання 1629, 1640, 1650 років і наступних перевидань.

До пізніших творів Шимоновича належить латинська драма "Pentesilea" (1618), вірші з присвятами (напр., на весілля Томаша Замойського 1620 року). Август Бєловський приписав Шимоновичу польські "Hymny o m§ce Panskiej" (авторство сумнівне) [3, 110]. поет літературний жанр

Помер поет у похилому віці. Перед смертю подарував Замойській академії свою книгозбірню і значну суму коштів.

Творчість Шимона Шимоновича була належно оцінена ще за життя поета. "Sielanki" були предметом загальної поваги у XVII ст., про них якнайкраще відгукувалися Анджей Схонеус, Станіслав Гославський, Станіслав Гроховський, Каспер Московський, Станіслав Решка, Юзеф Бартоломей Зиморович. Виявом поваги до поета стало видання тому його латинських творів "Poematia aurea" (1619). До його латинських і польських творів не раз зверталися в епоху Просвітництва, напр., з'явилося видання його латинських творів ("Opera omnia", 1772), численні переклади. Францішек Ксавери Дмоховський відгукувався про "Sielanki" як взірцевий жанр, їх високо цінували Ігнаци Красіцький і Філіп Нереуш Голянський, наслідували Адам Нарушевич і Францішек Карпінський. У паризьких лекціях цикл високо оцінив Адам Міцкевич, якого вразило гостре відчуття реальності і стилізації червоноруських ідилій під античність. Свідченням поваги до поета був організований в Замосцю, в 1929 році, з нагоди трьохсотліття його смерті, з'їзд імені Шимона Шимоновича за участю видатних істориків літератури і культури, вийшли збірники, присвячені йогоо життю і творчості: "Szymon Szymonowic o kego czasy" (1929, за ред. Станіслава Лемпіцького) і "Pami^tnik zjazdu naukowego im. Szymona Szymonowica" (1930), а також численні наукові збірники у другій половині XX ст.

Список використаних джерел

1. Голенищев-Кутузов И. Итальянское Возрождение и славянские литературы XV-XVI веков. - М.: Наука, 1963.

2. Шевчук В. Симон Симонід. "Селянки" // Шевчук В. Муза Роксоланська: У 2-х т. - К.: Либідь, 2004. - Т.1.

3. Bielowski A. Szymon Szymonowicz. - Krakow: Аkademia Umij^tnosci, 1875.

4. Birkenmajer A. Typograficzny zasob drukarni Akademii Zamojskiej. - Krakow: Drukarnia Narodowa, 1936.

5. Budzyk K. Szkice i materialy do dziejow literatury staropolskiej. - Warszawa: PAN, 1955.

6. Heck K. Szymon Szymonowic (Simon Simoniodes). Jego zywot i dziela. - Krakow: Аkademia Umij^tnosci, 1901. - Cz.1.

7. Gorski K. Miejsce Hussowszyka i Szymonowicza w Poezji Polsko-Lacinskiej // Odrodzenie w Polsce. Materialy sesji nasukowej PAN 20-30 pazdziernika 1953 roku. - Warszawa: PAN, 1958. - T.IV

8. Kawecka-Cryczowa A. Atena i Bellerofon w Zamosciu // Z dziejow polskiej ksi^zki w okresie Renesansu. - Wroclaw: Zalad Narodowy im.Ossolinskich, 1975.

9. Krzyzanowski J. Od sredniowiecza do baroku. - Warszawa: Roj, 1938.

10. Radyszewskyj R. Polskoj^zyczna poezja ukrainska od konca XVI do pocz^tku XVIII wieku. - Warszawa: PAN, 1996. - T.1.

11. Sinko T. Pindar w Polsce // Bulletin International de l'Academie Polonaise des sciences et des lettres. - Ser.A. -1926.

12. Sinko T. Szymonowicz і Kallimach. Echa klasyczne w literaturze polskiej. - Krakow: RSW, 1923.

Размещено на Allbest.ru