Мілош Црнянський та його покоління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Ключові слова: Мілош Црнянський, «теорія покоління», генерація, літературний процес, експресіонізм, «суматраїзм».

Статья посвящена рассмотрению особенностей и закономерностей литературного процесса Сербии первой половины XX века, в частности - творческих постулатов и новаторских концепций в художественном пространстве творчества молодого поколения авторов. Отдельное внимание обращено на основополагающие принципыг литературыг сербского экспрессионизма, а также на их реализацию в творчестве Милоша Црнянского и его поколения.

Ключевые слова: Милош Црнянский, «теория поколения», генерация, литературныш процесс, експрессионизм, «суматраизм».

Постать Мілоша Црнянського (1893 - 1977) належить до генерації авторів, чия творчість ознаменувала художній простір сербської літератури XX століття, а надто його першої половини. Г либина творчих обріїв та новаторство художньої концепції молодого покоління письменників на чолі з Мілошем Црнянським визначили сутність літературного процесу 20-х рр. минулого століття.

Цей період став для сербської літератури доволі неоднозначним з точки зору розмаїття творчих напрямів та непересічним з погляду значного пожвавлення літературного життя. Першим вагомим чинником у зміні усталеного ритму розвитку літератури стали позалітературні події тодішньої історії, а саме - Перша світова війна. Вона наклала значний відбиток на життя і творчість деяких вагомих постатей передвоєнного модернізму, водночас призупинивши поступ інших молодих авторів, що тільки робили перші кроки на шляху до творчого Олімпу. Втім, все-таки, не дивлячись на такі доволі несприятливі обставини розвитку культури, на арену сербського літературного процесу виходить нова генерація письменників, що привнесла у культурну й літературну модель кардинально відмінні від попередників ідеї. Вони дещо різнилися у віці, але ядро цієї генерації становили митці, народжені на початку 90-х років XIX століття. Мова йде, перш за все, про Мілоша Црнянського (1893 - 1977), Станіслава Вінавера (1891 - 1955), Душана Васільєва (1900 - 1923), Іво Андрича (1892 - 1975), та Растка Петровича (1898 - 1949). Постать останнього з них, щоправда, належить до пізнішого покоління письменників, які народилися наприкінці 90-х років XIX століття - на початку першого десятиліття XX століття (як то Душан Матич (1898 - 1980), Александар Вучо (1897 - 1985), Марко Рістич (1902 - 1984), Мілан Дедінац (1902 - 1966), Оскар Давічо (1909 - 1989), але традиційно, через незначний хронологіний проміжок та фактично безперервне входження у літературний процес, в історії сербської літератури розглядається нерозривно з попередньою плеядою авторів.

Такий підхід у інтепретативній картині сербської літератури зветься «генерацщски приступ». Він визначається так званою «теорією покоління», що від початку є, власне, позалітературною, привнесеною у літературну критику з галузі соціальної філософії та соціології (представниками цієї теорії є, зокрема, основоположник соціології Огюст Конт, німецький вчений Вільгельм Дільтей, американський дослідник Ерік Еріксон). Суть цієї теорії полягає у причинно-наслідковому зв'язку зміни поколінь та кардинальних змін у сфері життя. Покоління інтелігенції, що виходить на арену у 20-х рр. XX століття, яскраво ілюструє вагомість цього твердження в історії розвитку сербського суспільства та у процесі культурного, власне літературного, розвитку.

Представниками цієї концепції у сербському літературознавстві є Й.Деретич і П.Палавестра. Така літературно-критична модель, запропонована науковцями, дає нам змогу простежити усі особливості та закономірності літературного процесу Сербії першої половини XX століття.

Г енерація письменників, розквіт творчої діяльності яких припав на 20-ті рр.. минулого століття, на чолі яких став Мілош Црнянський, презентує кардинально відмінний підхід у формуванні засадничих принципів літератури сербського авангарду, порівняно із передвоєнною модерною. Перша світова війна відіграла визначальну роль у цьому, адже покоління авторів, які її пройшли, кваліфікується як «знищене покоління», яке, як наслідок, продукує революційні ідеї. Вони втілилися, як раз, у сербському післявоєнному авангардизмі, власне, експресіонізмі.

Група молодих письменників активно розпочала свою діяльність разом із митцями, що повернулися з еміграції, а також з територій, що перед Першою світовою війною належали Австро-Угорщині, у Бєлграді, який знову перебрав на себе позиції культурного й літературного осередку (на відміну від воєнних років, коли провідний літературний центр еміграції був на Корфу, а наприкінці війни - у Загребі). Найголовнішим програмним постулатом своєї творчості вони визначили розрив із традицією та попередніми художніми цінностями. Натомість стверджували цінності, що були відкинуті або зміщені на другий план їхніми попередниками, зокрема, ті, що були сформульовані перед війною корифеями тодішньої літературної критики Йованом Скерличем та Богданом Поповичем. Свої програмні тексти молоді письменники розміщували на сторінках тодішніх часописів, які самі ж і впорядковували. Одним з них, зокрема, був часопис «День» Мілоша Црнянського, що проіснував з 1919-го по 1920-й рік.

Напрям авангардизму не був у сербській літературі однозначним. До його складу входили письменники, що визначили свою приналежність, подекуди тільки декларативно, як зауважує Й.Деретич, до абсолютно різних новітніх течій, як то експресіонізм, футуризм, дадаїзм. Але визначальним, на нашу думку, для сербського літературного процесу того періоду є те, що митці робили спроби створити власні оригінальні течії сучасної їм літератури. У цьому контексті значення творчості М.Црнянського набирає неабиякої ваги. Таким чином, сербська література після доби, яка визначалася впевненістю у досягнутій зрілості та класичній досконалості, опинилася на роздоріжжі нових незвіданих шляхів та на початку нового періоду творення [6, 284].

Цікавим видається питання щодо формулювання назви загального напряму розвитку сербської літератури 20-х рр.. XX століття. Міжвоєнна літературна критика іменує його як «післявоєнний модернізм». Водночас Й. Деретич, вважаючи таке формулювання надто поверхневим, схиляється до терміну «експресіонізм» як такого, що відповідає загальній назві тодішніх літературних напрямів і течій. Спирається він у цьому, у першу чергу, на твердження самих письменників, зокрема на сучасника Мілоша Црнянського, автора Маніфесту експресіоністичної школи Станіслава Вінавера, а також на Марка Рістича, який у статті Крізь новітню сербську літературу (1929 р.), підсумовуючи здобутки тодішнього розвитку, зауважив те, що сербська повоєнна література може розпочатися словом «експресіонізм».

Генерація Мілоша Црнянського сформувала літературу першої половини XX століття, визначивши її основні концептуальні засади, центральною з яких стала візія людини у її буттєвій проекції, людини як космічної істоти, позбавленої конкретного історичного контексту та суспільних ознак. Натомість визначальним для людини експресіоністи стверджують «вічні» прагнення й пристрасті, апріорні константи. Сам Мілош Црнянський висував твердження про те, що модерна література повертає людину до «космічних втаємничених висот» [8, 67].

Так званий космізм у загальній концепції сербських експресіоністів, по суті, є ліричним сприйняттям єдності світу, природнім його відчуттям. М.Црнянський для характеристики цього явища запропонував термін «суматраїзм» (похідне від назви острова Суматра), у якому прагнув втілити власне бачення щодо прагнення людини доторкнутися до незвіданої і недосяжної далечіні і стверджував здатність людини здійснити це прагнення. В основу його творчої концепції покладено ідею про невидимий оку всезагальний зв'язок речей, про вселенську єдність просторово віддалених обріїв. Цим самим Мілош Црнянський робить значний внесок у розвиток сербського авангардизму, формулюючи свої ідеї у поезії «Суматра» (1920 р.) та у програмному тексті новоствореної течії «Пояснення «Суматри» (1920 р.). Концепція, що, врешті, викристалізувалася у Црнянського, полягає у тому, що у спустошений, позбавлений Бога світ поет привносить благодать всезагальної, космічної любові.

Його рання лірика позначена післявоєнним настроєм тотального розчарування, спустошеності, болю, індивідуальної поразки особистості та смерті. Ліричний герой збірки «Лірика Ітаки» (1919 р.) є абсолютним виразником цих ідей, що водночас ілюструють розрив із традицією, національними міфами та ідеалами.

Домінанта ліричного присутня не лише у поезіях М.Црнянського, але й у його прозових творах - ліричному романі «Щоденник про Чарноєвича» (1921р.) та у романі «Переселення» (1929 р.), який сербська літературна критика вважає кульмінацією його творчого життя. Цей лірично- історичний роман оповідає про історію сербського народу у XVIII столітті у загальній тональності великої поеми у прозі. І знову художня концепція Црянського ґрунтується на бінарній опозиції нестерпної реальності та суматраїстських прагнень, дійсного світу, розташованого у географічному просторі матеріальних об'єктів, та омріяного сну про ідеальний простір, у який треба переселитися. Власне художнє бачення ідеалізованого сну письменник виражає у творі за допомогою суматраїстських символів чистого блакитного неба, що вже мав місце у його «Щоденнику про Чарноєвича», та зірки-провідниці.

Після 1921-го року відбувається розшарування єдиного напряму літературної діяльності покоління молодих письменників. Подальший перебіг літературного процесу визначають митці, які належать до другої хвилі сербського авангардизму, що досягла свого апогею у 1922-му році. Найвизначнішім серед цієї групи авторів став Растко Петрович.

Розвиток сербської літератури між двома світовими війнами позначився домінуючим напрямом надреалізму, представниками якого стали як раз письменники, згадані нами як ті, що належать до другої генерації, а саме - Душан Матич, Александар Вучо, Марко Рістич, Мілан Дедінац, Оскар Давічо. Водночас, на початку 30-х років XX століття можемо говорити про традиційну літературу, приналежними до якої були, з-поміж інших, Десанка Максимович (1898 - 1993) та Іво Андрич (1892 - 1975). Творчість останнього викликає зацікавлення не лише через статус автора як найвизначнішого письменника XX століття, але, перш за все, через сутнісні її характеристики, синтез традиційного та модерного у ній. З формальної точки зору І.Андрич «вписується» у означений нами хронологічний контекст, ба навіть у ранній своїй творчості має суголосні із М.Црнянським творчі константи, хоча у зрілому своєму періоді І.Андрич пише у реалістичній манері. Так само, наприклад, як і творчості М. Црнянського, творам І.Андрича був притаманний потужний струмінь ліричного. Стверджувати це нам дає змогу лірико-медитативна проза письменника, що являла собою твори «Ex Ponto» та «Неспокої». Ці твори, з огляду на жанрово-формальні та сутнісні характеристики (ліричним героєм в Андрича, зокрема, є людина війни), є яскравим прикладом не лише наявності, а й домінації поетичного (або ж ліричного) у Андричевій прозі.

Загалом, покоління письменників, центральною постаттю якого став Мілош Црнянський, не тільки наблизило сербську літературу першої половини XX століття до європейських літературних зразків, але й визначило подальший поступ літературного процесу, поклавши початок деяких явищ, що знайшли своє вираження у мистецьких пошуках сербських письменників другої половини XX століття, його кінця та початку XXI століття.

Література

1. БогдановиЬ М. Српска кшижевност у кшижевно) критици. Кшижевност измену два рата / M. Богданови Й. - Београд: Нолит, 1972;

2. ВучковиЬ P. Андрийева поезща у контексту експресионизма / Р. ВучковиЙ // Дело Иве Андрийа у контексту европске кшижевности и културе. - Београд, 1981;

3. ГлигориЬ В. Портрети / В. ГлигориЙ. - Београд: Просвета, 1985;

4. ДеретиЬ J. Исторща српске кщижевности / J. ДеретиЙ. - Београд: Sezam Book, 2013;

5. Bogdanovic M. Stari i novi: Sabrane kritike / М. Bogdanovic. - Beograd, 1961. - Knj.III;

6. Deretic J. Milos Cmjanski i srpska knjizevna tradicija / J.Deretic // Letopis Matice srpske / urednik Antonije Hadzic. - Novi Sad : Matica srpska, 1993. - God. 48, knj. 115, sv. 1;

7. Palavestra P. Knjizevne teme / P. Palavestra. - Beograd: Kosmos, 1958;

8. Palavestra P. Milos Crnjanski i srpska pesnicka avangarda / P. Palavestra // Itaka: revija za knjizevnost, umetnost i misljenje / glavni i odgovorni urednik Gojko Tesic. - Beograd:Tersit, 1995. - God. 1, br.0;

9. Palavestra P. Srpski ekspresionizam u evropskom kontekstu / P. Palavestra // Glas - Srpska akademija nauka i umetnosti. Odeljenje jezika i knjizevnosti / urednik Antonije Isakovic. - Beograd: SANU, 1998. - Knj. 17.

Размещено на Allbest.ru