Трансформація концепту бісовщини в творах українських письменників 20-х років XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація концепту бісовщини в творах українських письменників 20-х років XX століття

Максимова К.

Ключові слова: бісовщина, трансформація концепту, модернізм.

Статья посвящена анализу проникновения и развития концепта бесовщины в украинской литературе 20-х годов XX века. Особое внимание в данном исследовании уделено трансформации концепта бесовщины, адаптации ее к украинской почве и дальнейшему развитию в знаковых произведениях первой половины XX века.

Ключевые слова: бесовщина, трансформация концепта, модернизм.

Key words: devilry, transformation concept, modernism.

Українська література початку минулого століття насичена численними кодами, образними системами та знаковими темами, запозиченими з попередніх епох і творчо переосмисленими митцями на сучасному їм грунті. Концепт «бісовщини» - успадкований письменниками через один з центральних творів російської літератури - роман Фьодора Достоевского «Бєси» є саме таким знаковим пунктом, без якого розуміння всієї спадщини розстріляного відродження видається неповним.

Звичайно, у науковій літературі вже були спроби окреслити дану тему через взаємозв'язки творчості окремих персоналій періоду розстріляного відродження. До неї вже зверталися такі вчені, як Ю. Безхутрий, Л. Сеник, М. Сподарець, Г. Церна, В. Зенгва та інші. Зокрема, існують праці, присвячені дослідженню перегуків образів і мотивів у творах Миколи Хвильового та деяких інших митців з творчим простором Фьодора Достоєвського. Однак поки ще зарано говорити про вичерпну розвідку, що окреслила б всі особливості даного концепту в українській літературі.

Актуальність даної роботи полягає перш за все в тому, що даний концепт є визначальним для розуміння літературної спадщини ХХ століття. Він також був засвоєний сучасними авторами і є одним з найважливіших для розуміння сучасного соціокультурного простору. Відтак вивчення даного концепту відкриває шлях до розуміння багатьох процесів, що відбуваються в сучасному українському суспільстві.

Мета нашого дослідження полягає у виявленні закономірності трансформації концепту «бісівщини», її смислових пластів у творчості українських письменників.

Концепт бісовщини, питомо засвоєний як українською, так і російською літературою, має дуже давню і складну історію трансформації. Свої витоки він бере ще в найглибших шарах народної творчості, знаходимо його в пареміях «Біс поплутав», «Бог Богове, а біс бісове», «Вовка в плуг, а він до чорта в луг» [9]. Тут в ньому поєдналися язичницькі уявлення та християнські вірування, в результаті чого змішалися образи домашньої нечистої сили з біблійним Сатаною - противником Бога. На цьому етапі бісовщина існує переважно в міфологічному прошарку.

Саме з народної творчості цей концепт був перейнятий і переосмислений романтиками, зокрема, Левком Боровиковським та викристалізувався у творчості Миколи Гоголя. У тісних зв' язках з нашою традицією розвивається і російський варіант цього явища. Звичайно, на цьому етапі явище висвітлюється також переважно в міфологічному пласті.

Концепт бісовщини остаточне оформлення дістає в кінці XIX століття. В цей же час тут зміщується акцент з міфологічного в соціально- психологічний шар. Відправним пунктом тут можна вважати роман Ф. Достоєвського «Бєси», де виразно можна прослідкувати не лише структуру цього складного соціально-культурного явища. На цьому ж етапі виникають національні варіанти бісовщини, які мають ряд відмінних рис.

У чому ж полягають ці відмінності? Перш за все, варто говорити про закоріненість в питомий міф. В українському варіанті це, перш за все, сакральний простір Гетьманщини, історія втрати власної держави, родоводу, тощо (М. Гоголь «Страшна помста»). Для російської літератури важливим є зовсім інший аспект - міф про Івана Царевича та вічне повернення [7].

Другий вагомий аспект - співвідношення бісівського кодла і держави. Якщо у російському варіанті бісовщина практично завжди має імперський відтінок, то в українському вона глибоко індивідуальна і практично не претендує на розвиток у якості системи.

Порівняймо варіант бісовщини з роману Достоєвського «Бєси» з його розгалуженою системою, направленою на винищення всього народу та підпорядкування собі держави (де власне «бєси» мають замінити богообраного царя, відтак на символічному рівні відібрати країну у бога) та гоголівський тип, що ставить під загрозу життя одного роду, на якому, власне лежить прокляття. На державницький рівень він тут не виходить, ідеться радше про спасіння конкретної душі, а не конкретної нації.

Маємо також говорити тут про використання різних біблійних міфологем. Для українського варіанту питомим є переосмислення історії про Каїна та Авеля, в той час, як для російської - апокаліпсису.

Необхідно, щоправда, зробити деякі зауваження. М. Гоголь у своїй творчості подає концепт бісовщини не одноманітно. Одна справа - його рання творчість періоду «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» і зовсім інша - «Мертві душі». Тут вже бачимо тяжіння до російської традиції з її державницькими орієнтирами. Письменник відходить від окремого випадку і подає картину продажу душ в масштабі містечка N, а на перспективу - всієї держави.

Третій аспект, за яким бісовщину власне українську можна відрізнити від російської, є наявність гумору. Сміх над нечистою силою властивий раннім творам українських романтиків, є він і в творчості Гоголя часів «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». В російському варіанті з огляду на державницький устрій самої бісовщини місця гумору немає, тим більше, легкому. Щоправда, можна відзначити присутність елементів сатири, які, проте, не є в цьому випадку визначальними для сприйняття концепту.

Звичайно, тема, що мала такий потужний розвиток в літературі XIX століття і була однієї з центральних для розуміння тогочасної дійсності, не могла не знайти втілення у творчості письменників XX століття. Однак не можна говорити про те, що письменники цього часу просто перейняли тему, не додавши нічого до її осмислення.

У літературі XX століття ця тема мала вже трохи іншу трансформацію, зокрема, у творчості українських письменників. У них спостерігаємо переосмислення як українського, так і російського підходу до бісовщини.

Загальна структура «бісівщини» має складну тричленну будову.

Фактично, всі подані елементи системи знаходяться в складній взаємодії між собою. Втілюється це таким чином:

1. Ліричний суб'єкт взаємодіє з усіма членами системи (на схемі це показано центральною фігурною стрілкою).

2. Материнський суб'єкт може не мати безпосереднього зіткнення з «бісівщиною», цей зв'язок факультативний. Присутній, як правило, вплив старшого біса.

3. Натомість, старший біс вимагає заміщення материнського суб'єкта собою. Для цього необхідно спочатку відділити ліричний суб'єкт від матері, а потім взагалі цей зв'язок зруйнувати. Відтак, він прагне витіснити материнський суб'єкт зі сфери сприйняття ліричного суб'єкта.

4. Кат (дрібніший біс) знаходиться на одному рівні зі старшим бісом і прямої взаємодії з материнським суб'єктом не має. Радше, виступає в якості контролюючого органа, слідкує за виконанням наказів старшого біса. Функції витіснення матері в нього немає. Він лише контролює фізичне знищення зв'язку.

Додатково у текстах можуть бути присутні й інші герої, обплутані «бісівщиною». їхня роль - відтіняти загальну картину, зазвичай, такі персонажі покликані передавати вагання головного героя, деякі аспекти його духовної організації.

Варто також відзначити наступні прикметні риси осмислення концепту бісовщини у XX столітті вітчизняними авторами:

проникнення в український простір із сусідньої Росії, де бісовщина вже обіймає державницький рівень;

діяння через персоналію, причетну до важливих історичних подій.

Варто звернути увагу на те, що концепт бісовщини в російському просторі завжди є питомим, в той час, як в українському - привнесеним. Цьому знаходимо численні текстуальні підтвердження. Так у творах Миколи Хвильового біси практично завжди є засланими - це випадкові постаті, які часто приходять з півночі або певного неназваного краю. Аналогічно в творі Б. Антоненка-Давидовича «Смерть», де бісовщина асоційована з більшовицькими військами, що сунуть з півночі [8].

І в пізніших творах української літератури ця тенденція буде продовжена. Це присланий Отроходін в «Жовтому князі» Барки, НКВДисти із «Саду Гетсиманського» Івана Багряного, тощо.

Вищеназвані українські письменники хоча й засвоюють концепт бісовщини через російську літературу, не пускають його у власне український простір. Для них те утворення є чужим і страшним, і мало складається на того хатнього біса, що до того завжди сидів десь в кутку. Відтак концепт «державницької бісовщини» займає в творах авторів цього часу своє особисте місце, не маскуючись під звичні прояви нечистої сили як в демонологічному, так і в соціокультурному плані, практично не асимілюючись з власне українською дійсністю.

Література

1. Агєєва В. Історія української літератури XX ст / В. Агєєва . - Кн. 2. - К.: Либідь, 1998. - 330 с.;

2. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского / М. Бахтин. - М. : Сов. писатель, 1963. - 363 с.;

3. Безхутрий Ю.М. Хвильовий: проблеми інтерпретації / Ю. М. Безхутрий. - X. : Фоліо, 2003. - 495 с.;

4. Безхутрий Ю.М. Микола Хвильовий та естетичні пошуки в українській літературі першої третини XX століття / Безхутрий Ю.М. // Схід-Захід: Історико-культурологічний збірник. - Вип. VI. - Xарків-Київ:Критика, 2004. - С. 79-89;

5. Гессен С.П. Трагедия зла / С.П Гессен // "Бесы". Антология русской критики. - М., 1996. - С. 668-683; 6. Достоевский Ф.М. Бесы / Ф. М. Достоевский / Поли. собр. соч.: В 30 т. - Л., 1972-1991. - Т. X. - 495 с.; 7. Иванов Вяч. Основной миф в романе "Бесы" / Вячеслав Иванов // "Бесы". Антология русской критики. - М., 1996. - С. 498-518; 8. Розстріляне відродження. Антологія 1917 - 1933. Поезія - проза - драма - есей. Упорядник Євген Сверстюк. Смолоскип. - К., 2007;

9. Українські приказки, прислів'я і таке інше] : зб. О.В. Марковича та ін. / спорудив М. Номис. - Електрон. текст. дані (1 файл : 158 Мб). - СПб. : В друк. Тиблена і комп. И. Куліша, 1864.

Размещено на Allbest.ru