Типи художнього простору в творах Е. Редлінського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

ТИПИ ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ В ТВОРАХ Е. РЕДЛІНСЬКОГО

Хайдер Т., к.філол.н., доц.

Анотація

Стаття присвячена аналізу способам часопросторової організації творів відомого сучасного польського автора Едварда Редлінського. Увагу зосереджено на окремих хронотопних моделях та їхніх характеристиках. Ключові слова: художній простір, хронотоп, топос.

Аннотация

Хайдер Т.В., к.филол.н., доц., Институт филологии имени Тараса Шевченко

ТИПЫ ХУДОЖЕСТВЕННОГО ПРОСТРАНСТВА В ПРОИЗВЕДЕНИХ Э. РЕДЛИНСКОГО

В статье представлена проблема типологизации художественного пространства призведений современного польського писателя Эдварда Редлинского. Рассматириваются различные типы пространственно-временной организации призведений и их особенности.

Ключевые слова: художественное пространство, хронотоп, топос

Annotation

Hajder T., PhD, Assosiate Professor.

Institute of Philology, National Taras Shevchenko University of Kyiv

THE TYPES OF LITERARY FIELDS IN THE WORKSOF E. REDLINSKI

The article deals with the problem of typology of the modern art field in the works of polish writer Edward Redlinski. In this paper are considered the different types of the spatiotemporal organization of the works and their features.

The keywords are: artspace, chronotope, topos

Виклад основного матеріалу

Сучасний світ та форми його освоєння у художньо-літературному вимірі на сьогоднішній день важко дефініювати та типологізувати в межах лише якоїсь однієї гуманітарної дисципліни. Історія людства як низка реалізованих сценаріїв чи лише спроб реалізувати певні сценарії може бути представлена у художніх творах письменників різних епох. Такий ракурс бачення окреслення проблематики та шляхів розвитку сучасних літературознавчих досліджень, безсумнівно, вимагає заглиблення у історико-соціологічні та політологічні студії, особливо у наш час, за яким вже давно закріплено характеристику «часу глобалізації, трансформації» і т.п.. Національні концептуальні картини світу, втілені у творчості письменників-постмодерністів (чи, принаймні, що хронологічно до такої належать), містять певні зміщення категоріального плану, що проявляється у дисбалансі раціонального й ірраціонального структурних компонентів. Відбувається активація міфологічного сегменту, т.зв. реміфологізація, про що свого часу писав Є. М. Мелетинський, при чому його «найсвіжішої» версії. Адже йдеться не про класичні, усталені, системні національні чи цивілізаційні міфологеми, а про новітній шар міфу сучасності, який, власне, набув певні ознаки міфу через те, що проіснував недостатньо довго, проте встиг зробитися точкою відрахунку хронотопів¹. Так у польській сучасній літературі можна потрактувати творчість Е. Редлінського, який використовує недалеке історичне минуле ПНР як відправну точку, у площині якої перетинаються історичне, власне системно міфологізоване, минуле Речі Посполитої й її сьогодення та майбутнє. На хронологічній вісі польський письменник вибудовує світи своїх творів, повністю підпорядковуючись вивіреній у світовій літературі моделі: звертатися до національних міфологічних традицій у спробі «повернення» у минуле з метою «виправлення», корегування майбутнього чи глибшого розуміння сьогоденних проблем.

Художній простір творів Е. Редлінського складається з декількох хронотопів, чільними з яких є хронотоп села, хронотоп міста, хронотоп Польщі, хронотоп Західного Світу (Америка-Європа). Мимоволі насувається думка про те, що таке бахтінівське поняття хронотопу може кореспондуватися з поняттям топосу, а відтак можлива подальша мова про мотифеми (транстекстуальні варіанти повторів одного мотиву) та аломотиви як текстотворчі, міфотворчі структурні компоненти, які водночас виступають невід'ємними складовими художньо-мистецького простору літературного твору, включаючи його інтеркультурну, інтерсеміотичну та інтертекстуальну характеристики. Характерним для творчості письменника видається той факт, що він обрав стратегію використання окремих мотифем, які часто глибоко закорінені у минулому, але в момент проникнення у сьогодення трансформуються й «віддзеркалюються» у майбутнє. При цьому інколи відбувається цілковита зміна семантики старих міфологем, використаних у мотифемі. Це пояснюється тим, що Редлінський використовує площину сьогодення як дзеркало, але дзеркало непряме. Цей прийом давно відомий у польській та європейській літературі й напряму пов'язаний із літературною традицією іронії. Непряме (криве) дзеркало створює гіперболізований, гротескний світ літературного твору. Редлінський є витонченим майстром створення специфічного хронотопу, який Н. Копистянська визначає як соціально-історичний хронотоп [Копистянська 2012, 161]. Письменник використовує коди політичні, культурні та геополітичні. Оскільки соціально-історичний часопростір являє собою радше суб'єктивну категорію, хоча й історичну (нестабільну) водночас, у творах польського автора постає специфічний, системно виплеканий образ сучасної Польщі і поляків, який задовольняє далеко не всіх. Тому його часто позиціоновано у критиці як скандального письменника, письменника-провокатора.

На схемі можна побачити, що історико-культурне і міфологічне поле минулого еволюціонує до певної точки, у якій зіштовхується із сьогоденням - воно виконує функцію дзеркала - й відбивається у історико-культурне поле майбутнього, де частина міфологем втрачається, частина може перейти у спадок, а частина трансформується й модифікується. Цей алгоритм у творчій манері Редлінського ми вважаємо власне своєрідною мотифемою у побудові соціально-історичного хронотопу.

Починаючи від голосних дебютних романів «Коноплинка» та «Просування» ми стикаємося із авторською точкою відліку новітнього періоду історичного розвитку Польщі - цією точкою стає час ПНР, час «пе'гє'ерів» (PGR - відповідник радгоспів доби СРСР).

Цей же час є своєрідним модифікованим варіантом ще одного хронотопу - хронотопу села, який генетично виростає із потужних міфологем аркадійного світу польського села з часів ренесансу та романтизму, й так само зіштовхується й віддзеркалюється у площині сьогоденного. Так польська література отримала першу пародію-гротеск, що започаткувала нову традицію у течії «літератури села» (nurt wiejski, literatura chlopska).

Поза тим Редлінський послідовно використовує постмодерну стратегію бриколажного моделювання світу, внаслідок чого постає трансформований художній простір з елеменами абстракцій. Дуже часто творча манера Редлінського мимоволі асоціюється із творчістю В. Ґомбровича, хоча можна вважати це й свідомим прийомом автора актуалізації певних змістів та семіотичних структур на рівні інтертекстуальних та інтеркультурних зв'язків. У цьому контексті слід відзначити такі твори як «Трансформейшен»(2003), «Телефренія» (2006). На окрему увагу заслуговує твір «Нікіформи», який було написано ще у 1982 році.

Приймаючи положення П. Флоренського, Ю. Лотмана, Ж. Женнета, які розглядають простір твору як універсальну моделюючу мову, що відбиває цілісне художньо-філософське бачення світу (відтак його (світу) закони розповсюджуються на об'єкти та абстрактні поняття рівною мірою), ми можемо розглядати художній простір дещо окремо від часу, а інколи - напевно у відриві від часових категорій. Таким чином Редлінський досягає ефекту «міфологізації» - адже ті реалії, міфологеми, які він описує, використовує як текстой змістотворчі мотифеми у їх відриві від конкретного часу (за деякими винятками) набувають сталості, статичності у соціально-культурній свідомості читача як такі, що перманентно присутні й характерні ознаки. редлінський хронотопний часопросторовий твір

У теоретичних моделях побудови простору (М. Бахтін, В. Топоров, Ю. Лотман, М. Еліаде) важливе місце посідає момент структурування простору шляхом його розмежування. Внаслідок цього внутрішнє та зовнішнє як імпліцитні ознаки простору стають надзвичайно важливими. Третьою категорією у цій схемі є власне межа. З конструкцією простору художнього тексту пов'язаний сюжет, оскільки він створюється фізичним пересуванням геря/ героїв у просторі - в тому й просторах нефізичних (метафоричних: етичному, інтелектуальному, ідейно-політичному тощо). Цікавим видається факт використання Редлінським у якості межі доленосну віху в історії Польщі - виникнення Третьої Речі Посполитої після розпаду СРСР. Час у письменника має, відтак, ознаки до й після. Причому, час до може поділятися на фази згідно з визначеними періодами в історії Польщі, а от час після обіймає і період 90-х, і злам тисячоліть і певний час реального сьогодення, які злилися в автора у невизначений часовий формат.

На рівні творчого процесу ми отримуємо власне соціально-історичний хронотоп, який обов'язково включає топоси дому, родини, топоси Польщі з можливими варіантами трансформацій на хронологічній вісі, топос шляху/ вибору.

На схемі, яку ми запропонували, сегмент «сьогодення, що міфологізуєгься» уміщено у цьому невизначеному часовому форматі (кінець 80-х років ХХ століття - по сьогодні й далі). Цей сегмент виконує у творах Редлінського функцію дзеркала, яке - за імплікованою семантикою творів письменника - віддзеркалює минуле, трансформує його й деформує, відсилаючи у майбутнє в якості матеріалу для побудови новітніх міфів. Деформація у Редлінського має багатоаспектну природу - це і постмодерна категорія, і літературний прийом, і політологічний прогноз (у цьому випадку можемо говорити навіть про маніпуляції свідомістю читача).

У творах польського письменника постає спільний семантичний простір. Термін «семантичний простір» почав застосовуватися на позначення змістової сторони тексту. «Семантическое пространство текста - это ментальное образование, в формировании которого участвует, во-первых, само словесное литературное произведение, содержащее обусловленный интенцией автора набор языковых знаков - слов, предложений, сложных синтаксических целых (виртуальное пространство); во-вторых, интерпретация текста читателем в процессе его восприятия (актуальное семантическое пространство)» [Бабенко, Казарин 2003, 51-52]. Ментальний семантичний простір (план змісту) художнього тексту об'ємний, відкритий здатний виражати не лише явні, безпосередньо експліковані змісти, але й неявні, імпліцитні. Таким імпліцитним змістом у зазначаних (й не лише цих) творах, на нашу думку, є абсурдність того, що існує у реальному світі. Люди звикли до цього абсурду й не помічають його (цей імпліцитний зміст у польській літературі присутній від часів Ґомбровича - з другої половини ХХ століття й до залму століть). Редлінський, провокуючи читача, намагається збудити приспану звичкою свідомість своїх земляків. Спочатку вони звикають до реалій соціалістичного буття, потім - до процесів та наслідків «капіталізації» та глобалізації оточуючого їх світу. Дуже часто на цьому шляху він використовує модель конкретного (топографічно) окресленого простору в характерній дуальній, опозиційній структурі, реалізованій через протиставлення «свого/чужого» з семантичними варіантами (місто/центр-село/периферія, Польща-Західний світ, минуле-сьогодення тощо).

Як зазначає Н. Копистянська [Копистянська 2012], вивчаючи хронотопи, ми досліджуємо зв'язки автора і свідомості реципієнта, усе розмаїття колізій естетичного, морально-етичного, суспільно-політичного характеру, що постають між особистітю автора та його творчих інтенцій і світу, створеного ним у його творах. Традиційно хронотоп уявляється як закінчена, цілісна сюжеточи жанротворча модель художнього тексту (тобо просторово-часова організація твору). Проте, якщо ми говоримо про типи хронотопів, що визначаються саме у поєднанні часу і простору в рівній мірі: історичний, біографічний, культурний, міфологічний хронотопи, які своєю чергою можуть включати більш дрібні різновиди «часо-простору» (зустрічі, дороги, помешкання, міста, країни тощо), розмаїття яких у літературному творі присутнє, власне стає можливим перехід до рівневого розуміння хронотопу: дрібні хронотопи входять до більш об'ємних (історичного, біографичного, культурного), а вони - до загального художнього хронотопу твору. Зазначаючи як характерні ознаки просторової організації більшості творів Редлінського дискретність та здатність до стискування чи розтягнення (використовуючи термінологію Ю.Лотмана), ми схильні вважати, що у творах польського автора існує певний уніфікований тип художнього простору, у якому завжди суміщені декілька типів часопросторів (міфо-культурний, історичний, політичний). Він підпорядкований загальному надтекстовому соціально-історичному хронотопові.

Аналізуючи місце категорії простору в художній моделі світу, Ю. Лотман відзначає: «Поскольку <...> художественное пространство становится формальной системой для построения различных, в том числе и этических, моделей, возникает возможность моральной характеристики литературных персонажей через соответствующий им тип художественного пространства, которое выступает уже как своеобразная двуплановая локально-этическая метафора» [Лотман 1997, 625]. Й далі, своєю чергою, «каждому пространству соответствует особый тип отношений функционирующих в нем персонажей» [Лотман 1997, 634].

У більшості творів Е.Редлінського змальовані характерні виокремлені типи персонажів. Ми їх можемо розподілити за віковими критеріями (старе покоління - молодь - «mamuty» i «tiny»), ідеологічними, часто з національною чи наднаціональною ознаками (поляки - «щурополяки»), морально-етичними (поляк міфологізованого пястівсько-селянського типу - поляк сучасного глобалізованого, «макдональдизованого» типу). Зазначені типи героїв присутні в усіх найвідомішіх творах письменника (Listy z Rabarbaru (1967), Awans (1973), Konopielka (1973); том прози Nikiformy (1982); мікроповісті про новітню польську еміграцію у США Dolorado та Tancowafy dwa Michafy (1985), романи: Szczuropolacy (1994), Krfotok (1998), Transformejszen (2003) i Telefrenia (2006); Bzikprezydencki (2008)).

Коли йдеться про варіанти просторів у згаданих творах, в яких живуть герої Редлінського, то ми маємо на увазі характерні простори, стиснуті чи розтягнені, замкнені чи відкриті, але, як вище зазначалося, підпорядкованих одній авторській ідеї та уніфікованому надтекстовому хронотопу. Відтак ми можемо говорити про соціальні простори, що включають топоси Америки й Польщі, які знаходяться у певній опозиції (Долорадо, Танцювали два Міхали, Трансформейшен, Президентський бзік). Ці соціальні простори, своєю чергою, напряму пов'язані із національними (Рабарбар, Варшава, Тапляри, Пегерово) та наднаціональними (Нью-Йорк, Грінпойнт, Манхеттен). Маргінальні чи побутові простори (окремі помешкання, квартири, нічліжки) виступють у творах опосередковано, несуть сюжетотворчу функцію, але й мають своє семантичне навантаження, яке кореспондується із загальним семантичним простором творів.

Отже, хронотопи, що включені у хужодній простір творів: хронотоп села, хронотоп міста, хронотоп Польщі, хронотоп Західного Світу (Америка-Європа), історичний хронотоп, культурний та біографічний.

Із хронотопом села у Редлінського пов'язана практично уся творчість: від «Коноплинки» до «Телефренії», навіть у творі «Президентський бзік» присутні елементи цього хронотопу на рівні міфологічно-алюзійних рівнів. Попри те, що дія відбувається у замкненому просторі спальні, а сюжетна лінія закручена навколо моменту зачаття дитини, яка може стати президентом Америки, автор майстерно вплітає у канву оповіді на тлі підкреслено новітнього антуражу цивілізації мотив архаїчної побутової магії (прадідівська сокира під ліжком для зачаття хлопчика, а не дівчинки).

Хронотопи Польщі та Західного Світу - також перманентно присутні у опозиції і певному протистоянні (Захід - загроза для Польщі, для її самобутності та національної ідентифікації ).

Історичний хронотоп характеризуєтся місцем і часом дії або ж певними основними історичними фактами. Основою історичного хронотопу є реальність, історичні факти домінують над художньою вигадкою: тло зображення - історична дійсність. У творах Редлінського реалізовано хронотоп, «просякнутий» духом часу. Історичний хронотоп - це спосіб побудови художнього простору твору, через що уникнути деформації реальності, незалежно від жанру, просто неможливо.

Біографичний хронотоп базується часі й просторі певної особи й у творчості проявляється через події з реального життя людиним (Долорадо, Танцювали два Міхали, Кровотеча). У цих творах автор виразно експонує власний автобіографічний матеріал, причому його майстерність сягає вершини - читач ніби розчиняється у біографії автора, бо величезна кількість поляків мала бодай один з епізодів у власному житті. Біографічний хронотоп Редлінського набуває рис колективного досвіду, а відтак стає технікою міфологізації.

Ще один тип хронотопу, що часто присутній у творі як тло - культурний, де час та простір нерозривно пов'язані з культурним спадком. Так у письменника в його творах певні споруди (славнозвісний Палац культури у Варшаві, Манхеттен) можуть створювати периферичні простір і час.

У загальній концепції творів в автора домінує загальний життєвий простір, у який включені абсолютно усі герої його творів, й цей «загальнопольський» простір рівнонаправлений векторно у минуле й майбутнє, тобто, він відкритий. Відтак загальна творча ідея - світ змінюється, й поляки мусять змінитися, враховуючи міфологізований досвід минулого й реальний - досить болісний - досвід сьогодення.

Список використаних джерел

1. Бабенко Л.Г., Казарин Ю.В. Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика. М.: Издательский центр «Академия», 2003. 256 с.

2. Каширина С.В. Роль художественного пространствав постижении літературного текста // Вестник ОГУ -2006. №9, Часть 1. С. 180-185.

3. Копистянська Н. Час і простір у мистецтві слова. Львів: ПАІС, 2012. 344 с.

4. Лотман Ю.М. В школе поэтического слова: Пушкин, Лермонтов, Гоголь: Кн. Для учителя. М.: Просвещение, 1988. 352 с.

Размещено на Allbest.ru