Девіації еротичного (за творчістю В. Шевчука і Я. Івашкевича)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ДЕВІАЦІЇ ЕРОТИЧНОГО (ЗА ТВОРЧІСТЮ ВАЛ. ШЕВЧУКА І Я. ІВАШКЕВИЧА)

Жорнокуй У.В.

Анотація

У статті порушується проблема девіацій еротичного через аналіз найтиповіших причин їхнього виникнення на матеріалі повістей "Початок жаху", "Біс плоті" Вал. Шевчука та "Матінка Йоанна від Ангелів" Я. Івашкевича. На основі зазначеної проблеми окреслено подібності й відмінності між творчими манерами вказаних письменників.

Ключові слова: двійник, девіація, еротичне, категорія, концепт, персонаж, повість, символ.

В статье исследовано проблему девиаций эротического и проанализировано типичные причины их возникновения на материале повестей "Начало ужаса", "Бес плоти" Вал. Шевчука и "Мать Иоанна от Ангелов" Я. Ивашкевича. На основе указанной проблемы очерчены сходства и различия между творческими манерами представленных писателей.

Ключевые слова: двойник, девиация, эротическое, категория, концепт, персонаж, повесть, символ.

The article deals with the problem of erotic deviations and typical reasons of their nascence based on the novels "The Beginning of Horror", "Evil Spirits of Flash" by Valerii Shevchuk and "Mother Yoanna from Angels" by Jaroslaw Iwaszkiewicz. On the basis of the problem the similarities and differences between mentioned writers 'manners were outlined.

Keywords: double, deviation, erotic, category, concept, novel, character, symbol.

Причиною виникнення еротичних девіацій часто є невключення категорій еротичного у процес індивідуалізації людини або ж свідоме пригнічення природних первнів з огляду на аскетичний спосіб життя. По-друге, "комплекс Іона", породжений вадами зовнішності або фізичним каліцтвом, спричиняє відчуття так званої "недостойності", яка у художніх творах відображається через атипову еротичну поведінку: підглядання, показний і часом глузливий сміх, неадекватну реакцію на природні інстинкти невідповідність образів маскулінному чи фемінному характеру (напр., коли хлопці одягають жіночий одяг чи навпаки), відчуття вини та наростаючої нудьги тощо. Невипадково об'єктом аналізу цієї статті стали повісті "Початок жаху", "Біс плоті" Валерія Шевчука та "Матінка Йоанна від Ангелів" Ярослава Івашкевича, де окреслена в заголовку розвідки проблема звучить особливо гостро. Головні персонажі зазначених творів представники духовенства, а, як відомо, християнство вносить дисгармонію в людські стосунки, бо виключає чуттєвий аспект еротичного, поглиблюючи проблему зверненням до дихотомії "добро/зло".

Вал. Шевчук у повісті "Початок жаху" на прикладі двох діаметрально протилежних за характером персонажів, Михайла Вовчанського й Іоанна Москівського відтворив дві різні іпостасі однієї людини, виразники її світлої та темної сторін. "Відношення між героєм і його двійником... існують не стільки в часі, скільки в просторі художнього розгортання композиції" [2, с. 24]. Московський як сюжетний двійник Вовчанського виконує роль розвінчування самого себе (про цю сюжетотвірну функцію двійника писав ще М. Бахтін). Часто Михайло порівнює життя з театром тіней, бо невідомо, коли серед цих безтілесних відображень знайдеш своє: ". моє життя ніби перетворюється в міражний сон, і я навіть сам не вірю, що і я щось реальне в цьому світі, а не придумане властителем якось чарівного ліхтаря" [6, с. 103]. Відчуття вірогідності свого існування поглиблює ефект багатовекторності в трактуванні порушених автором проблем.

Боротьба добра і зла - центральна проблема й у творі "Матінка Йоанна від Ангелів" Я. Івашкевича, який зазначав, що останнє - породження виключно людської натури (П. Ґраф [9] вважає, що антиподом зла у творі є не добро, а святість). Отець-капеллан Юзеф Сурин - головний чоловічий персонаж - перебуває в пошуках себе й свого призначення, не здобувши цілковитого спокою у вірі в Бога. Постійно присутнє почуття нудьги приводить до внутрішнього розладу, до поглиблення відчуття боротьби між добром і злом у його душі. Зло в повісті "Матінка Йоанна від Ангелів" Івашкевича "jawi siк jako przyczyna i sens", "jako podstawowy element ontyczny i metafizyczny" [10, с. 98].

Прикладом девіантної поведінки в еротичному контексті є вчинок отця Сурина (Матінка Йоанна), який через онтологічне незнання став людиновбивцею. У тринадцять років отець Юзеф ("Матінка Йоанна...") вступив до братства єзуїтів у Вільно й не мав нагоди стикатись з принадами мирського життя, тому не знав, якою може бути жінка. Усі знайомі представниці протилежної статі, які його оточували до того, були наділені незвичайною набожністю, що й стало причиною "блукання у пітьмі", а невідання його було "подібне до чорного покрову ночі" [4]. Зважаючи на вибір священика Сурина та його спосіб життя, виділяємо беззахисність перед спокусами світу як чільну особливість його натури, яка відіграла вирішальну роль у моральному занепаді. Саме ця риса отця-капелана призводить і до неправильного тлумачення своєї тілесності - ненависті, що, як правило, проявлялася у самобичуванні. "Він скочив на ноги і схопив батіг, який висів на стіні. З почуттям люті почав бити себе аж поки тілесна біль частково не погасила велику скорботу, що мучила його серце" [4].

Не зумівши примиритись із фізичним каліцтвом (горбом на спині), матінка Йоанна від Ангелів - настоятелька Людинського монастиря сестер-урсулянок ("Матінка Йоанна.") намагається усіма можливими способами привернути до себе увагу, нівелюючи при цьому християнські закони й виходячи за допустимі межі добра як поняття для характеристики людських вчинків. Для людини Середньовіччя притаманне образне мислення, причина якого криється в "християнізації" як світського, так й інтимного життя особистості того часу. Сублімація певних почуттів із зазначеної причини приводить до девіантної поведінки, що й відбулось у випадку матінки Йоанни. "Nudк klasztornej codziennoњci prуbowaіa zmniejszyж zakazanym zakonnicy uczuciem kierowanym do przystojnego ksiкdza Garnca" [9, с. 96]. Коли він не відповів монахині взаємністю вона вигадала й розповсюдила історію про те, як він чарівним способом (у Середньовічній Європі звинувачення в подібному - рівнозначне смерті) "пробирався крізь стіни" монастиря й спокушав сестер. Приходський священик Брім під час знайомства з отцем Сурином признався: "Думаю, що тамтешнім дівицям хотілось, щоб Ґарнець приходив до них, і від цих бажань у них в голові і потуманилось..." [4].

"Біс плоті" - повість Вал. Шевчука, у якій головний персонаж, чернець Климентій Зіновієв, живе у системі дворівневого буття: життєво-конкретному й філософсько-символічному. Прірва між ними посилюється через те, що герой "ніколи не пізнавав жінки" [7]. Призначення еросу бути з'єднувальною ланкою між сферою реальності іманентної та трансцендентної, оскільки сама категорія поєднує в собі дві природи - духовну і чуттєву, що відтворює автор через складний механізм створення художнього світу. Так, композиційною домінантою цього твору виступає "роздвоєність" персонажа. Будучи ідейно-естетичною і структурно-смисловою віссю, навколо неї вибудовується весь сюжет твору.

Прийом "роздвоєності" персонажа Вал. Шевчук використовує як необхідний спосіб художньо-естетичного осягнення внутрішнього світу людини: "Інша" частина відображає приховану сутність героя, зображає все те, що подавлюється або мораллю персонажа, або суспільно-культурною специфікою того середовища, у якому він живе. У повісті "Біс плоті" прийом "роздвоєності" допомагає усвідомити мандрівному ієромонаху своє природне призначення як чоловіка. Саме через самопізнання Климентієві вдається допомогти одержимій бісом плоті дівчині. Зазначимо, що у візіях мандрівного ієромонаха особливе місце займає саме жінка, де навіть ангел говорить жіночим голосом. Герой відсутність фізичного контакту з протилежною статтю компенсує несвідомо у мареннях. Розповідь про Зіновієва підсилюється описом його зовнішнього вигляду ("сам був чорний" [7, с. 240]). Використання цього кольору поглиблює порожнечу, яка утворилась від омертвляння свого тіла, придушення природних первнів.

"Двійник - віддзеркалене відображення персонажа, яке дає привід для діалогу із собою, з Іншим собою. Людина, яка не має сталості, не є тотожною собі, адже кожна її маска, кожне її відображення містять щось автентичне, а щось чуже, не притаманне цій особі, щось таке, що існує лише для іншого. Внутрішні суперечності людини зумовлюють розщепленість її свідомості, яка змушує особу розмовляти із своїм alter ego" [3, с. 142]. Із введенням Московського як можливого двійника Михайла в сюжет повісті "Початок жаху" по-новаторськи реалізується еротичний концепт. На прикладі цих двох персонажів порушується питання гомоеротичного дискурсу у творі.

Гомогенність еротичного концепту в повісті "Початок жаху" знаходить відображення як на духовному, так і на фізичному рівнях. Психологічно го- моеротичність проявилась у ставленні Вовчанського до дівчат: "А мені було якось дивно на серці, бо сам я до дівчат був завжди байдужий" [6, с. 95]. На рівні фізіології в хлопця також були певні відхилення -його голос почав "ламатися" значно пізніше, ніж у ровесників. Невипадково Михайло привернув до себе увагу Москівського, який завжди під час зустрічей дивно поводився. Того разу, коли Вовчанський грав Пантефрієву дружину, Іоанн дивився на нього "гарячими очима", ніби і справді він "був дівчина, а він запалився... коханням" [6, с. 95]. Відображенням хіті є очі Москівського, а от міру пристрасті, її руйнівну здатність для людини, письменник увиразнює символікою вогню: "розпалені, ніби бляшані" [6, с. 97], "до мене світилися сяючим мідним вогнем очі" [6, с. 142], "світились, як два вогники" [6, с. 142].

Чернець Данило ("Початок жаху"), який дописав рукопис Вовчанського, мимохіть згадував про те, що Іоанн Москівський жив із послушником Гаврилом Галичиним, як із жінкою [6, с. 171]. Зазначений факт підтверджує те, що надмірність (".заборони, запроваджені монахами, засудження ними чуттєвих задоволень і безапеляційне осквернення жінок, були не стільки етичною категорією, скільки симптомами істерії та масового психічного захворювання" [5, с. 357]) за монастирськими стінами, за винятком окремих випадків, приводила тільки до злодіянь, бо "жити без диявола - однаковий скуток, як жити у гріху" [6, с. 110]. Через передчасне "змертвіння плоті" ченці здебільшого втілювали свої тілесні потреби один з одним. Як наслідок, монастирі ставали місцями активного поширення гомосексуалізму. Автор мимоволі піднімає проблему неактуальності постулатів аскетизму для послушників, оскільки гармонії можна досягнути лише за умови правильного співвідношення духовного й тілесного. Навіть Михайло Вовчанський признався, що став "частинкою духовного відомства - над ним була драбина менших і більших начальників - ще одна розлога й добре сплетена сітка, що охоплювала цей світ, і ще хтозна, чи ту сітку сплів Бог чи диявол" [6, с. 114]. девіація еротичний письменник творчий

Стіни монастиря в повісті "матінка Йоанна..." - промовистий символ, що уособлює межу між справжнім і повноцінним життям та існуванням, сповненим абсолютної ізольованості. Юзеф Сурин признався одного разу, що найважчим тягарем, який випав на його долю і з яким неможливо змиритись, була самотність. "Найдивнішим було те, що серед людей, перед лицем Бога, який, як він відчував, стежить за кожним його кроком, з осілими у ньому бісами., його, найгостріше з усіх почуттів, млоїла холодна, як сталь, і виразна, як контури малюнка, самотність... Вона вливалась у його уста, як напій, від чого ставало важко дихати; вона проникала у його серце, від чого з'являвся пронизливий судорожний біль" [4]. Це відчуття загострювалось, коли він повертався у свою "безсонячну" келію. Золотисте світло пробивалось лише в одному місці - трапезній, де отець Сурин вперше побачив матінку Йоанну.

Отець Сурин ("Матінка Йоанна...") боявся життя, яке вирувало за стінами монастирської келії. Проте після розмови з Реб Іше зрозумів, що в монастирі більше бісів, ніж поза ним. Людинська святиня - узагальнений образ на позначення марноти аскетичного життя. У світоглядній парадигмі Ярослава Івашкевича буття складалось із сукупності часто малопомітних пересічній людині деталей, а свідоме позбавляння всіх його принад - рівноцінне духовній смерті.

Щодо символів, які відображали стан отця Юзефа в повісті "Матінка Йоанна" Івашкевича, то промовистим є опис неба, еволюцію якого простежуємо впродовж твору. Спершу отець Сурин дивувався, чого в небі ніколи не видно зірок, незважаючи на безхмарність; з часом (саме після знайомства з матінкою Йоанною) єдине місце, яке приносило йому душевне заспокоєння було уже чисте неозоре небо: "Він дивився у небо майже радісно,... став на коліна - небо було надзвичайно чисте, між сузір'ями він не помічав чорних, щільних згустків. Той, кого досі він бачив у небі, був тепер у ньому" [4]. Нове почуття завдавало болю з огляду на онтологічне "невідання": постійне придушування своїх потягів трансформувалось у сильні душевні терзання. Незважаючи на те, що почуття кохання приносило муки, Сурин боявся його втратити. Необхідні для священика риси - уміння зберігати спокій за будь-яких обставин, сумирність, лагідність, придушування плоті - почали викликати в нього глузливий сміх своєю нікчемністю і беззахисністю. "Катастрофа, яка пробудила у ньому любов, немов поховала їх у ньому навік" [4]. У подібних проявах нетипової поведінки простежуємо неготовність Сурина до боротьби з "бісами" - не тільки чужими, а й власним біологізмом. "Erotyka stanowiіa dlaс krкpuj№ce tabu, ciaіo zaњ gwaіtownie domagaіo siк miіoњci" [граф, с. 99]. Як би боляче Юзефу не було при думці про одержимість настоятельки, але розмови з нею становили єдине джерело радості. "Ангел покинув матір Йоанну, і вона залишилась наодинці з тобою [отцем Сурином - У.Ж.]. А, може, це лише природа людини" [4]. Як констатує приходський отець Брім, Юзеф "ще не знає, як це, коли демон, який перебував у тілі жінки, вселиться у тебе і буде спокушати тебе до усього того, що ще недавно ти вважав страшним гріхом. і що тепер наповнює твоє серце невимовним блаженством" [4]. Спершу Сурин, як і отець Брім, ставився до одержимості матінки Йоанни досить скептично. Закохавшись, капелан миттєво втратив віру й розум, які були досі для нього єдиним єством, більше того, в ім'я кохання постановив, занапастивши себе, стати жертвою бісів замість настоятельки. У результаті отець Сурин став подвійним людиновбивцею: "Скажи, сестра, матері Йоанні, що усе це заради неї. Для її блага, щоб зцілити її, утримуючи бісів у собі... Скажи, що це я із любові." [4]. Погоджуємось з думкою польського дослідника П. Ґрафа, що подвійне вбивство - це не тільки прояв самопожертви; тут потрібно дошукуватись глибшої причини, яка криється у ненормальності для фізично здорової людини факту постійного еротичного придушування: "Gіуd zmysіowej rozkoszy moїe zostaж zaspokojony syblimaj№cymi dziaіaniami destrykcyjnymi" [9, с. 100]. Розв'язку подій, зображених в повісті "Матінка Йоанна від Ангелів" Ярослава Івашкевича, прирівнюється станові "малої смерті", бо вбивство хлопців отцем Сурином спровокувало цілковиту деструкцію особистості священика.

Результатом відстороненості Михайла стала необхідність постійно скитатись світом, не маючи ніде свого пристанища навіть у зрілому віці: "Ось у чому було моє прокляття, бо ніхто мене у цьому світі не полюбив. Своєю повною незлодійністю ніби протиставився світові, відтак і став поза ним. Ось де був початок мого жаху." [6, с. 105]. Почуття Москівського до Вовчанського не давали йому також відчуття повноцінності, оскільки, по-перше, за своєю суттю були аморальними, а, по-друге, ґрунтувались виключно на хіті.

Вовчанський ("Початок жаху" Вал. Шевчука) одразу був приречений на сімейні поневіряння, так як дружину, по суті, йому "нав'язали". Михайло, будучи "не від цього світу", пробував "вкорінитись" у житті, приймаючи усталені суспільні традиції і вимоги, щоб подолати наростаюче відчуття жаху. Очікуваного спокою процес "вкорінення" ченцеві не приніс: "Я часто дивувався, як щільно ми уплетені в житейську сітку і скільки обмежень має воля наша, . вона потребує захисту, через що залежна від держави., а платить часткою своєї свободи" [6, с. 113]. До проблеми нав'язаного "чужого погляду" у зазначеному творі звертався С. Яковенко. Дослідник зазначає, що погляд Іншого - це той чинник, "який претендує на місце основного організовуючого елемента людської психіки" [8, с. 345]. Згадаймо, як проходило сватання Михайла Вовчанського: як він вибирав старостів, як проходив процес "домовляння", сповнений народних традицій, тощо. Усе дійство загалом нагадувало йому якусь театральну виставу. Вовчанському навіть здавалось, що він не активний учасник того, що відбувалось, а швидше спостерігач. Доля попівни Марії - дружини Вовчанського - трагічна, бо вона, як і Михайло, не зазнала з ним сімейного щастя. Автор обирає для неї символічне прізвище - Покорівна (від слова "покірний"), що лише увиразнює ставлення жінки до вибору нареченого. Як наслідок, навіть дитина, яка родилась у цьому шлюбі не принесла Михайлові сподіваного щастя й відчуття внутрішнього спокою, лише допомогла вирішити питання про співвідношення добра та зла, оскільки до її зачаття спричинились і Михайло, й Іоанн - представники протилежних полюсів аксіологічної парадигми. "Власне цю бінарність важко заперечувати, позаяк дуалізм відображає стани відмінності, нерівності, протиріччя, яке передбачає взаємовплив, взаємодію, рух як результат і спосіб реалізації цих станів" [1, с. 194]. Стосунки з попівною не були повноцінними, не базувались на взаємній любові, тому й еротичний аспект не мав місця у їхній сім'ї. "Незвідь чому я подумав, що вже ніколи не переступлю його порогу..., ще кілька разів я оглядався, і всі рази дім розпливався, ніби був із диму" [6, с. 163].

На перший погляд випадкове, проте постійне сплутування та називання сестер-урсулянок "бабами", "дівицями", "жінками" - надзвичайно промовисте, бо законниці у своїй поведінці, насамперед, проявляли фемінну сутність, а дотримання й наслідування Закону Божого було у них маловажливим, навіть сприймалось як другорядна функція на фоні основного призначення. "А, по-моєму, ніяких бісів там і немає. Нехай би диявол вселився у будь-якого чоловіка - це було б ще зрозуміло! Але чого він завжди виключно з жінками. Та чи буває таке і без сприяння? Жінка сама завжди є джерелом зла" [4]. Концепція "бісів" служила своєрідним прикриттям їхньої ганебної поведінки, спричиненої щоденною одноманітністю. Це підтверджував і отець Брім: "Я туди, у монастир, не заглядаю, але й на оддалі не відчуваю себе у безпеці. Ксьондз Ґарнец теж не заглядав, але ж баби, тобто монахині занапастили його" [4]. Причиною девіантної поведінки монахинь є сексуальне незадоволення.

З-поміж черниць ("Матінка Йоанна.") помітно вирізняється сестра Малгожата - єдина з послушниць Людинського монастиря, яка не була одержимою бісами. Вона була зразковою монахинею, але мала один "грішок": незважаючи на "монастирський устав", "всупереч строгій забороні настоятельки, час від часу заглядала до пані Юзефи попліткувати про справи містечка" [4]. У такий спосіб Малгожаті вдавалось урізноманітнювати рутинне життя послушниці, і "саме тому. не шукала інших розваг, їй не являлись видіння, не брала участі у беззаконнях інших сестер, після яких їм доводилось привселюдно каятись; одна вона в усій обителі ні на мить не піддавалась нечистому" [4], оскільки її сексуальна енергія знайшла вихід у інший спосіб.

У творі "Біс плоті" Шевчук звернувся також до проблеми позірного "заволодіння бісами", чого не приховує й сама одержима Тодоська. З її уст чуємо: "Хочете, щоб зламала себе і перестала бути собою?.. а коли мені нудно в цьому містечку і серед цих людей, бо бридкі вони, фальшиві і недобрі. Бо задихаюся серед них, отож супроти них і звичаїв їхніх я й постала. І немає тут ніякого біса" [7, с. 263]. Дівчина знайшла спосіб, як привернути увагу оточуючих: вона, як і матінка Йоанна, не знайшовши способу стати прообразом "святої", перетворилась на біснувату.

Характер "заволодіння бісами" в матінки Йоанни та отця Юзефа неоднаковий. В обох девіантний стан викликаний надмірним аскетизмом, але прояви відхилень відрізняються: у ксьондза-капелана кохання зводиться до невиправданої жертовності заради позірної святості іншого, а у настоятельки Людинського монастиря - у контрольований цілеспрямований еротизм.

Період перебування в Людинському монастирі, на думку авторів студії "Матінка Йоанна від Ангелів - конфлікт герменевтик?", збігається з початком індивідуалізації отця Сурина [10, с. 25]. Згідно з християнським віровченням, вивищення себе за рамки "раба Божого" вважається важким гріхом. У монастирі капелан Юзеф знайомиться з Йоанною й одразу закохується, а з появою невідомих досі почуттів священик розпочинає новий етап життя, де світ сприймається не тільки через християнські категорії, а в індивідуалістичному ключі: "До сліз доводило радісне й гірке усвідомлення того, що він все ще відчуває своє буття, відмінне від буття сатани, своє власне, індивідуальне буття, але страшно збідніле, тлінне, яке зводилось до лишень одного - страждання" [4].

Ставлення до категорії "любові" й зображення еротичного концепту в повісті "Біс плоті" двояке: простежуємо перегуки з міфом про андрогінів і вплив філософії бароко (насамперед, ідеї "золотої мірноти", суть якої полягає в нівелюванні крайнощів, притаманних християнському віровченню, особливо в ставленні до категорії еросу). Головний персонаж згаданої повісті, Климентій Зіновієв - втілення ідеї пошуку "золотої мірноти" у антиноміях "добро / зло", "людина / Бог", "духовне / тілесне", "раціональне/ірраціональне". Вирішення зазначених протистоянь допомогло мандрівному ієромонахові усвідомити своє призначення як людини, а не як проповідника християнської моралі. Міф про андрогінів, який має місце в повісті "Біс плоті", набуває дещо іншого звучання: відчувається вплив Сковородинівської ідеї про "сродність душ". Климентій не зміг з першого разу здолати "біса плоті", бо не розумів, що "порушив Божого закону природної призначеності однієї половини людини іншій. Адже недаремно в подружжі кожна частина зветься половиною" [7, с. 269]. Причина сімейних негараздів полягає у тому, що пара складається з "розполовинених" людей, жодний з яких ".. .складників своєї натуральної пари так і не зумів віднайти" [7, с. 269].

Пейзаж у повісті "Матінка Йоанна.", як і в інших творах Ярослава Івашкевича, увиразнює внутрішній стан персонажа. За затворництвом чоловік не помічає не те, що деталей, а й життя в цілому. "Стояли перші дні вересня. Довгі місяці провів ксьондз Сурин під дахом Полоцької колегії у роздумах, постах і душевних терзаннях, і навіть не помітив, як промайнуло коротке, дощове літо. Коли настав теплий і сонячний вересень, ксьондз не помітив і цієї зміни, адже сонце у його келію не проникало" [4]. Далі автор вводить опис того, як дорогою до Людина священик відчув особливий запах осені, який знаменує початок нового етапу життя: "Тепер, виїжджаючи на широкі поля, які здебільшого пролягали між густим темним лісом, він глибоко вдихнув на повні виснажені груди вересневий аромат - суміш запахів перегнилого листя, зораної землі - майже весняний запах густого вологого повітря, яке доносилось із лісу" [4]. Отцеві Сурину здавалось, що свіжий запах різнотрав'я - провісник доброго вирішення справ у Людині.

Поява Москівського на шляху Вовчанського ("Початок жаху") супроводжувалась двома явищами - особливою погодою у цей час та атиповим наростаючим почуттям тривоги. Зрозуміло, що прихід Іоанна - представника темних сил завжди співпадав із грозою, непрохідною мрякою (туман - яскрава художня деталь, яку використовує автор для підсилення межовості екзистенції персонажа), а стан Михайла погіршувався: ".. .дивлячись на того гетьмана тьми, в мене шалено закалатало серце - раптом відчув, що він іде до мене по мій спокій та душу, і ще хтозна чи зможу я йому опертися" [6, с. 142], або ".щастя від того, що він мене знайшов, не відчув, навпаки смуток, а не щастя, властиво печаль" [6, с. 143]. На думку С. Яковенка, "кожній зустрічі Михайла з Іоанном Москівським передує особливий психічний стан героя: помутніння розуму, душевний неспокій, страх, темрява, туман, стан, який можна було б окреслити як передгалюцинаційний" [8, с. 348]. З огляду на це увиразнюється факт ймовірності змальованих подій. Невипадково дружина Вовчанського на ранок не пригадує усього, що відбувалось вночі.

Крім присутності фізичної смерті на прикладі Вовчанського під час пожежі в монастирі ("Початок жаху") Вал. Шевчук звертається до духовного танатосу. Жінка як виразник еротичного концепту в прозі українського письменника допомагає чоловікові перетнути межу між життям і небуттям, переживши "малу смерть". Для прикладу, через подібний стан проходить Михайло в процесі заняття коханням із дружиною: ". а я тремтів і вигинався, пульсував у жінці, відчуваючи біль і розкіш, відчуваючи, що мчуся охляп на шаленому коні, що зараз помру в ній, бо здавалося, не тільки моє чоловіче єство входило в неї, а й увесь я" [6, с. 159]. У процесі фізичного контакту з жінкою Михайло перетнув межу між онтологічними вимірами, що принесло йому відчуття заспокоєння.

Символічне значення у повісті "Біс плоті" Шевчука має гроза, що відбулась після проведення екзорцистичного ритуалу над Тодоською. Вода виконує функцію катарсису, насамперед в плані прийняття своєї тілесності. Архетип водної стихії як жіночого начала з огляду на його функціонування в літературі є доволі стійким і постійно відтворюваним. Вода в повісті "Біс плоті" символізує віднайдення Климентієм онтологічної андрогінної цілісності. Таким чином, через розуміння героєм необхідної присутності природних еротичних інстинктів долається духовна смерть.

Зауважимо, що у повісті "Біс плоті" відтворюється трирівнева модель переходу категорій "любові" та "смерті": танатос-ерос-танатос. Климентій, "спізнавши жінку", подолав у собі біса плоті, а ще збагнув, "що він у цьому світі таки не для життя" [7, с. 294]. Категорія еросу тут виступає одночасно життєдайною силою і тією, яка його поглинає: "Згорів змій, але згорів і молодець, але з'їв їх один і той же вогонь" [7, с. 294] - вогонь кохання. Кульмінацією повісті "Біс плоті" Вал. Шевчука є усвідомлення Климентієм свого призначення через самопізнання та через аналіз минулого, адже та необдумана втеча від себе і свого щастя з Пелагією призвела до того, що "він і мандрованцем став, і від світу відрікся, і від природного права та функції продовжити свій рід, адже природне - це і є Боже, а неприроде - сатанинське" [7, с. 267].

Проведений аналіз еротичного концепту в повістях "Біс плоті", "Початок жаху" Валерія Шевчука та "Матінка Йоанна від Ангелів" Ярослава Івашкевича дає можливість простежити особливості письменницького ідіостилю та провести паралель між зазначеними творами з огляду на подібність трактування причин еротичних девіацій, а саме пригнічення природних інстинктів та "комплекс Іова". Останні також призводять до викривленого розуміння категорій добра та зла й порушення уявлення про їх місце в усталеній системі цінностей.

Список використаних джерел

1. Блєдних Т. Еклектизм бароко та романтизму в прозі Валерія Шевчука / Тетяна Блєдних // Сучасний погляд на літературу. - Вип. 6. - 2001. - С.193

2. Бровко О. Структуротвірні та семіотичні аспекти мотиву двійництва в прозовому творі / Олена Бровко // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: збірник наукових праць / Мін. освіти і науки України; Ужгородський нац. ун-т; НАНУ, Ін-т укр. мови. - Ужгород, 2011. - Вип. 16.

3. Гірняк М. Дзеркало в тексті та текст як дзеркало (на матеріалі інтелектуальної прози В. Домонтовича) / Мар'яна Гірняк // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів, 2004. - Вип. 33. - Ч. 1.

4. Ивашкевич Я. Мать Иоанна от Ангелов [Электронный ресурс] / Ярослав Ивашкевич. - Москва: "Правда", 1988. - Режим доступа: http://www.lib.ru/ HIST/IWASHKEWICH/joanna.txt. - Загл. с экрана.

5. Кларк К. Нагота в искусстве: Исследование идеальной формы / Кеннет Кларк / Перевод М.В. Куренной, И.В. Кытмановой, А. Т Толстовой. - Санкт- Петербург: "Азбука-классика", 2004. - 480 с.

6. Шевчук В.О. У череві апокаліптичного звіра: Історичні повісті та оповідання / Валерій Шевчук. - К. : Укр. письменник, 1995. - 205 с.

7. Шевчук В. Біс плоті : Історичні повісті / Шевчук Валерій. - Київ: Твім інтер, 1999. - 360с.

8. Яковенко С. Ангели і біси: поліфонічна проза Ярослава Івашкевича та Валерія Шевчука / С. Яковенко // Київські полоністичні студії. - Т.3. Ярослав Івашкевич і Україна. - К.: "Бібліотека українця", 2001. - С. 341-358.

9. Graf P. Matka Joanna, anioіy i zіo / Paweі Graf // Powroty Iwaszkiewicza / Pod red. Agnieszki Czyїak, Jana Galanta. - Poznaс : ABEDIK, 1999. - S. 93-111.

10. Zwierzyсska B., Zwierzyсski L. «Matka Joanna od Anioіуw» - konflikt hermenewtyk / Boїena Zwierzyсska, Leszek Zwierzyсski // Skamander. - T. 9. - Katowice, 1993. - S. 22-40

Размещено на Allbest.ru