Народнорозмовна основа лексики творів У. Самчука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Народнорозмовна основа лексики творів Уласа Самчука

Світлана Каленюк

Анотація

Ключові слова: народнорозмовність, лексика, стиль, літературна мова, діалектна лексика, розмовна лексика

Annotation

Key words: narodnorozmovnist, vocabulary, style, literary language, dialect vocabulary, colloquial vocabulary

У мові творів Уласа Самчука розмовна лексика використовується як один із важливих компонентів, зокрема в діалогах та описах побутових ситуацій, взагалі тоді, коли автор прагне надати мові свого твору природного розмовного забарвлення. Народнорозмовні форми в авторському мовленні створюють колорит невимушеності. Мова автора неначе зливається в єдине ціле з мовою персонажів і читача.

Мета статті - обґрунтувати народнорозмовну основу лексики творів У.Самчука.

Правила і прийоми вживання розмовних слів, особливості їх сполучуваності залежать від стилю твору в цілому. У контексті всього твору слова і вирази, що перебувають у тісній взаємодії, набувають різних додаткових смислових відтінків, сприймаються в складній і глибокій перспективі цілого.

Для української літературної мови, зв'язки якої з живою народною основою від кінця XVIII ст. фактично не переривалися, наповнення усно-розмовними словами в писемних стилях є особливо помітним джерелом появи нормативних варіантів. У наш час у зв'язку з поступовим зникненням історичних територіальних діалектів природною базою літературних писемних стилів стає також літературне розмовно-побутове мовлення. Цим і пояснюється великий інтерес українського мовознавства до усної форми мови [3, с. 49]. Про важливість усного джерела у формуванні норм української літературної мови свідчить той факт, що до початку XX ст. всі українські словникарі відводили перше місце безпосереднім записам народної мови, етнографічним і фольклорним матеріалам.

Загальновживану лексику кваліфікують як загальнонародну. До її складу належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови незалежно від будь-яких соціолінгвістичних умов [8, с. 204].

С.П. Бибик зазначає, що "увага до поняття "народнорозмовність" посилилась у зв'язку з вивченням закономірностей розвитку усного літературного мовлення та його взаємодії з писемною формою загальнонаціональної мови. Народнорозмовність виявляє себе як усномовна категорія в опозиції народнорозмовне/розмовне, усне/писемне, розмовне/книжне [2, с. 107].

Склад розмовної лексики рухливий, що зумовлено взаємодією форм існування національної мови в різні періоди її історичного розвитку. Ступінь кодифікованості розмовної лексики відбивають відповідні ремарки в загальномовних словниках. У тлумачному "Словнику української мови" (т. 1-11. 1970-80) кількість слів із позначкою "розмовне" становить 10% загальної кількості словникових слів. Разом із тими, що мають окремі розмовні значення, загальна кількість розмовних слів приблизно однакова з числом поширених термінів, що ввійшли в сучасну літературну мову (їх приблизно 20 000 - 25 000) [9, с. 521].

Отже, народнорозмовність - це естетично-стилістична категорія, що характеризується сприйманням світу крізь авторську призму розмовності, побутовості та відображення його засобами національної мовно-виражальної системи [1, с. 28].

У романах У. Самчука активно вживається розмовна лексика, кодифікована сучасними словниками, з ремарками - розм. (розмовне), рідко, діал. (діалектне).

Розвиток української літературної мови зумовив те, що межі розмовності розмилися. Словників діалектних, історичних не вистачає і буває важко розрізнити, чи це діалект, чи просторіччя. В українській стилістиці та лексикології поняття просторічної лексики трактують по-різному. Частина україністів (І.М. Кириченко, С.П. Левченко, А.А. Бурячок та ін.) традиційно уникають терміна "просторіччя", відносячи лексику такого роду до розмовної, позначаючи її відповідно "вульгарне", "фамільярне", "розмовно-знижене" тощо. Інші мовознавці (М.А. Жовтобрюх, Г.П. Їжакевич, А.П. Грищенко) об'єднують його з розмовною лексикою під загальною назвою "розмовно-просторічні слова". Дослідники (І.Г. Чередниченко, А.П. Коваль, О.Д. Пономарів, Ю.О. Карпенко, О.О. Тараненко та ін.) визнають наявність просторіччя в українській мові, користуються цим терміном у своїх працях, виділяючи певне коло таких слів. Ремарка "просторічне" стосовно української лексики відсутня і в самому тлумачному словнику, і в перекладних російсько-українських словниках, де часто вживаній російській позначці "просторічне" в українській частині відповідають інші ремарки - "розмовне", "фамільярне", "зневажливе", "вульгарне" і подібні.

Чималу групу розмовної лексики досліджуваних текстів становлять іменники: бідачисько, будучність, веремія, вішак, дебош, дрантя, журбота, заморока, запуст, зашпори, зиск, кварта, лахи, лепеха, любка, ляпас, манаття, мудрагель, мурин, настільник, нутро, ожог, п'ятірня, парубчак, патьок, пащека, пика, піхтур, полюбовник, потеруха, празник, прочухан, розумування, сварня, селюк, сліпак, сопляк, страхота, тарарам, тари- бари, тахля, толока, тямка, фіглі-міглі, хвостина, хлопчак, цицька, шабаш, шкапа, шкарбуни, шмат. Їх фіксує СУМ з позначкою розм., напр.: Знаходилися й мудрагелі [5, с. 242]; Марія почула, заллялася і захлинулася втіхою, кинулася до свого мудрагеля і так цілувала, що він ледь видержав, щоб не розкричатись [6, с. 44], пор.: мудрагель "той, хто багато роздумує, обмірковує" [СУМ, IV, с. 819]. Наведене слово вжито у творі не в значенні мудрої людини, а трохи з гумором, що дитина до чогось додумалась.

Прислівники: кріпко, шкереберть, цюрком, підтюпцем, навпрошки, пішака, відрухово, хвацько, напр.: Володько дивився на цілу ту руйнацію, на заплакану матір, на заклопотаного, в одній сорочці, батька, що з нього лився цюрком піт, на дядьків, що старанно кожний вантажив свого воза, і йому було весело [5, с. 200], пор.: цюрком "струменем, цівкою" [СУМ, ХІ, с. 254]; Коні біжать підтюпцем [1, с. 407], пор.: підтюпцем "дрібними, швидкими кроками; труськом" [СУМ, VI, с. 517].

Прикметники та дієприкметники становлять значну кількість серед розмовної лексики: вилуплений, ворохобний, замурзаний, зачовганий, неприкаяний, панькуватий, підітканий, розпанаханий, розпатланий, розчухраний, смаркатий, чулий. Серед цих слів домінують ті, що виражають ознаки предметів чи істот безпосередньо, напр.: І народу стільки здовж дороги і здовж річки стежкою, і по тамтому боці попід заставською сосниною - їдуть і йдуть, молодь і старші, і всі святочно, барвисто, легко одягнуті, дівчата цілими гуртами, як мак, як гурт айстр, йдуть і все йдуть, часом босі, черевики чисті несуть у руках, спідниці часто підіткнуті, міцні, загорілі литки ніг швидко мигають, босі ноги ступають по м'якій, вогкій, холоднуватій стежці [5, с. 142] (тамтой - діал. той), пор.: підітканий "те саме, що підтиканий", підтиканий "з підібраними, підгорнутими під що- небудь краями, кінцями і т. ін." [СУМ, VI, с. 430].

Найбільшу групу розмовної лексики у досліджуваних текстах становлять дієслова: борюкатися, брьохати, вгатити, вгостити, верещати, вештатися, виважити, випарити, висапатися, вискіпатися, витріщити, вишкірити, відбріхуватися, відгризатися, вовтузитися, волокти, волочитися, второпати, галакати, гасати, гатити, гепатися, гиркатися, гризтися, гупотіти, дерти, жебоніти, загачувати, зажирати, засипляти, зирити, зобидити, киснути, клякнути, кпитися, кублитися, ладитися, лазити, ляснути, манячити, навергати, навинутися, наливатися, напихатися, напоротися, нарікати, насунути, пацати, пащекувати, пиндючитися, підшморгувати, повіятися, попхати, потовкти, потрапити, почвакати, пражитися, прочовгати, ревіти, реготатися, рипатися, рихтувати, розволікати, роззявити, розкарячувати, розквасити, розпанахати, розчепірювати, рюмсати, скалозубити, смажити, смалити, стлумити, стовбичити, стріляти, сунутися, сьорбати, теліпати, товктися, тринькати, тямити, узріти, химерити, хлипати, хоронити, цвіркати, цьвьохкати, чвалати, чвиркати, чимчикувати, чкурнути, чмихати, човгати, човпти, шерехтіти, шкварити, шмигнути, шморгнути, шпортатися, шубовснути, напр.: Боже, як це досадно товктися все на місці, теліпати в торбині оту одну "Азбуку Сєятель " Клавдії Лукашевич і знати все, від дошки до дошки, напам 'ять, і "Умную ворону", і "Пєтушок золотой грєбєшок", і "Трі козліка", і ніяк не могти далі, бо приходять і приходять Петри і Миколи, такі винятково "западенні", як сказала б мати, і треба з ними держати ногу, хоча Володько тут давно вже першим, за ним горою учитель і ніякі Радіони, ніякі Євгени не можуть йому нічого більше вдіяти [5, с. 240], пор.: товктися "перебувати де-небудь, топтатися на місці або ходити в різних напрямках на невеликому просторі" [СУМ, Х, с. 165], пор.: теліпати "часто махати, хитати то в один бік, то в інший" [СУМ, Х, с. 64]; Тепер міркує лиш, як його краще "чкурнути" [5, с. 444], пор.: чкурнути "дуже швидко бігти, летіти" [СУМ, ХІ, с. 343]; Поки вештається отут десь близько мати, доти й вони тут - майже, як ті курчата біля квочки, жебонять [5, с. 6], пор.: жебоніти "говорити неясно, невиразно, нерозбірливо; бубоніти, булькотати // Говорити швидко, весело, з охотою, але неголосно" [СУМ, ІІ, с.516]; Думаєш, не знаю? За Ганною волочишся? [4, с. 33], пор.: волочитися, "упадати за ким-небудь, виявляючи свою закоханість, любов, прихильність" [СУМ, І, с. 734]. Так говорять у народі, коли чоловік зраджує з іншою жінкою. Наведене слово вжито в мові персонажа, зокрема в діалозі Марії з Гнатом. Народнорозмовні джерела лексики У. Самчука визначають специфіку мови персонажів його творів, авторську мову, в якій поєдналися фольклорні, соціальні й територіальні особливості мови епічних художніх творів.

Отже, джерелом багатства мови творів Уласа Самчука стала народна українська мова. Письменник виріс в україномовному оточенні і був вихований на кращих зразках українського фольклору, цінував талановитість свого народу, наділеного природною красою й силою слова.

Література

1. Бибик С. Народнорозмовність як естетично-стилістична категорія // Наукові записки. Серія "Філологія". - Остріг, 2000. - С. 24-29.

2. Бибик С. Народнорозмовність як категорія історії літературної мови // Вісник Луганського педуніверситету, 2000. - №4. - С. 106-109.

3. Мова і час: Розвиток функціональних стилів сучасної української мови. - К.: Наук. думка, 1977. - 237 с.

4. Самчук У. Марія: Хроніка одного життя: Роман / С. Б. Пінчук (підгот. тексту та післямова). - К.: Український письменник, 2000. - 189 с.

5. Самчук У.О. Волинь: Роман у трьох частинах. Т.1. - К.: Дніпро, 1993. - 574с.

6. Самчук У.О. Волинь: Роман у трьох частинах. Т.2. //Післямова Пінчука С. - К.: Дніпро, 1993. - 334 с.

7. Словник української мови: В 11т. - К.: Наукова думка, 1970-1980. - Т.1 - 11.

8. Сучасна українська літературна мова /за ред. А.П. Грищенка - К.: Вища школа, 1997.

9. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О., М.П. Зяблюк та ін. - К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2000. - 752 с.

Размещено на Allbest.ru