Подорож головного героя як ініціація у "Божественній комедії" Данте Аліг'єрі та "Маленькому принці" Антуана де Сент-Екзюпері

THE TRA VEL OF THE MAIN CHARACTER AS INITIA TION IN «THE DIVINE COMEDY» BY DANTE ALIGHIERI AND «THE LITTLE PRINCE» BY ANTOINE DE SAINT-EXUPERY. The article considers the function of the travel of the main character as initiation (the ritual of transition), as a travel-testing, and as the process of gaining life experience and wisdom in the books «The Divine Comedy» by Dante Alighieri and «The Little Prince» by Antoine de Saint-Exupery.

Key words: Initiation, myth, the ritual of transition, travel, creative work, «The Little Prince», «The Divine Comedy» neomythological consciousness.

Виклад основного матеріалу

Відомо, що міфи є основою і одним із джерел виникнення художньої літератури. Як зазначає відомий дослідник міфу Є. Мелетинський: «Література протягом свого розвитку довгий час прямо використовувала традиційні міфи в художніх цілях» [6, с. 7]. У ХХ ст. процес використання міфічних мотивів у художній літературі надзвичайно активізувався, особливо у творчості модерністів та постмодерністів. Як пише В. Руднєв: «У ХХ ст.. одних підходів до вивчення міфопоетичної свідомості було більше десяти: психоаналітичний, юнгіанський, ритуально-міфологічний (Б. Малиновський, Дж. Фрейзер), символістський (Е. Кассірер), етнографічний (Л. Леві-Брюль), структуралістський (К. Леві-Стросс, М. Еліаде, В. Тернер), постструктуралістський (Р. Барт, М. Фуко) та ін..» [10, с. 269]. Зазначимо, що чи не найчастіше використовувались у художній літературі міфи про богів (зокрема, про вмираючого та воскресаючого бога), про героїв, аграрні та календарні міфи та ін.. Але не менш активно використовуються в художніх текстах і відголоски ритуалів ініціації (які часто є основою і багатьох міфічних сюжетів). Особливо важливе сюжетотворче значення мають ритуали ініціації в чарівних казках (у яких дуже багато спільного з міфами) [8]. Одним із досить частих варіантів використання мотиву ритуалу ініціації у художніх текстах є варіант використання сюжету як подорожі головного героя (групи персонажів). Подорож як варіант набуття героєм життєвого досвіду, як процес дорослішання і мудрішання, як випробування, після якої персонаж повертається на точку старту (додому чи ще кудись, звідки він вирушив у подорож) використовується у дуже багатьох відомих творах світової літератури (сюди можна зарахувати як міфи і казки, сюжет яких базується на подорожі, так і багато рицарських романів, пікарескних, пригодницьких тощо. Якщо брати до уваги класику модернізму і постмодернізму, то найвідомішими творами, в основі котрих лежить сюжет подорожі як випробування і набуття досвіду, можна вважати п'єсу Метерлінка «Синій птах», роман Т. Манна «Чарівна гора», казку А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц», майже усі пізні романи Г. Гессе («Деміан», «Сіддхартха», «Степовий вовк» та повість «Паломництво у країну Сходу»), «Чарівник» Дж. Фаулза, «Ім'я троянди» У. Еко, «Алхімік» П. Коельо та багато ін..

Вікіпедія дає таке визначення ініціації: «Ініціація - (лат imtiatio - виконання таїнства, посвячення) - обряд, що знаменує перехід індивідуума на новий ступінь розвитку в рамках якоїнебудь соціальної групи або містичної громади. Серед ритуалів переходу особливе місце займають ритуали ініціації, або посвячення. Історія релігії виділяє три категорії посвячення - три типи переходу. Перша включає колективні обряди, що знаменують перехід від дитинства або юнацтва до дорослого віку (виконуються у віці 6-ти або 12-ти років), а також ритуали, які проходять індивідуально або вузькими групами. Друга категорія обрядів включає усі види обрядів входження в таємні общини та братства. Третя категорія посвячення підтверджує містичне покликання, котре на рівні первіснообщинних релігій представляє покликання шамана або вождя».

Ініціація відіграє значиму роль у багатьох міфах і у всіх чарівних казках (і як ритуал зберігається до сьогодні у деяких племен). Зберігаючи завжди одну і ту саму суть - процес випробовування і «дорослішання», вона символізує «смерть - народження» (смерть недосвідченого юнака і народження досвідченого повноправного члена племені, воїна, мисливця, героя, чоловіка), і, як правило, є дуже варіативною у своїх формах. Але попри всі варіанти, ініціація має єдину матрицю - неофіт, що її проходить, відокремлюється від племені, від дому, переносить випробування, опановує навики та вміння, отримує певні знання, в тому числі і сакральні, символічно помирає, а потім оживає в новій іпостасі і повертається додому уже у іншому, як правило, вищому статусі. Зрештою, дуже часто ритуал ініціації осмислюється як подорож, або блукання, яке завершується поверненням колишнього нерозумного неофіта уже в ролі мудрого досвідченого чоловіка. Саме в такій формі випробувальної подорожі ритуал ініціації осмислено у відомій євангельській притчі про блудного сина (і, як варіант, у притчі про вівцю, котра заблукала), а вже від них - опосередковано - ритуал ініціації - подорожі стає сюжетоформуючим для багатьох творів художньої літератури.

Твори з сюжетом подорожі-ініціації можна розділити на два типи: перші - з подорожжю горизонтальною («Синій птах» Метерлінка, «Алхімік» Паоло Коельо та ін.), і - як варіант - потрапляння в якесь певне місце, перебування там і повернення з нього («Чарівна гора» Т. Манна, «Ім'я троянди» У. Еко, «Вежа з чорного дерева» Дж. Фаулза, «Єдиноріг» А. Мердок та ін..), другі - з вертикальною («Божественна комедія» Данте Аліг'єрі, «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері тощо). У двох останніх творів багато спільних рис. У обох герой починає подорож в момент розгубленості (герой Данте заблукав у символічному лісі гріхів, суєтності - а герой Екзюпері втратив колишню спрощену систему цінностей через появу на його планеті (у простому світі) квітки, яка зробила його життя цікавішим, але складнішим і важчим). подорож ініціація екзюпері аліг'єрі

Сюжет «Божественної комедії» (1313 - 1321р.р.) Данте Аліг'єрі базується на подорожі головного героя-оповідача Пеклом, Чистилищем і Раєм. Загалом подорож героя потойбічним світом була основою багатьох середньовічних релігійних творів у жанрі видінь. Подібні мандри використовувались у літературі та міфах і раніше, зокрема відомі серед них іранський твір «Арда Віраф намаг», епізод з «Енеїди» про відвідини Енеєм батька на тому світі, подорожі у потойбіччя героїв грецьких міфів (Геракл, Орфей), подорож до Утнапіштіма вавилонського героя Гільгамеша тощо...

Починається подорож у лісі, в якому заблукав оповідач:

На півшляху свого земного світу

Я трапив у похмурий ліс густий,

Бо стежку втратив, млою оповиту.

Вийти з лісу герой не може і тому, що шлях йому з різних сторін заступають страшні звірі: леопард, лев і вовчиця. Тоді й являється йому на допомогу дух Вергілія і стає поводирем оповідачеві у подорожі потойбічними світами, щоб після повернення той зміг нарешті вийти з лісу на шлях. Коментуючи свою поему, автор наголошував на важливості чотирьох пластів свого твору: буквального, алегоричного (політичний аспект), морального та анагогічного (такого, що підносить «угору», тобто, можна сказати, духовного). Безперечно, наявність у творі інших, окрім буквального, пластів, дає змогу шукати в ньому алегорії та символи і розкодовувати їх. «На півшляху свого життя» - це десь у 35 років - пора духовної зрілості і пошуків сенсу життя. Ліс, у якому заблукав герой - це та земна суєта, метушня, яка відволікає людину від основних пошуків - пошуків Бога, душевного піднесення, творчого розквіту, збиває з дороги до «Храму». А ще на заваді пошуку свого шляху стоять звірі, з яких леопард (в деяких перекладах - пантера) символізує хіть, любострастя, лев - гординю і владолюбство, а вовчиця - корисливість, жадібність, меркантильність. Щоб піднятися над суєтністю життя, перемогти свої гріхи та слабкості (символізовані звірами), і влаштовує героєві подорож його поводир. Через знайомство з муками грішників у Пеклі і в Чистилищі, і завдяки відвідинам Раю (уже під керівництвом Беатріче, бо Вергілієві, як язичникові, дорога до Раю закрита) герой і набуває потрібної мудрості.

Казка «Маленький принц» французького письменника Антуана де СентЕкзюпері, написана 1942 року (вперше опублікована у США у 1943 р.), як за жанровими, так і за стильовими ознаками дуже вирізняється на фоні попередньої творчості автора. Характерними ознаками цього маленького твору стали притчевий характер, символізм, алегоризм, філософська афористичність, які і відзначалися усіма дослідниками творчості письменника (Буковская А., Ваксмахер М., Днєпров В. та ін.).

Перше, що привертає увагу читача, є «напружений діалог різних світоглядів і культур»: уже в експозиції твору заявлено бінарну опозицію так званих «дорослого» і «дитячого» світоглядів, котра є основою всієї сюжетної канви твору. Представники «дорослого світогляду» на малюнкові оповідача, на якому той зобразив удава, що проковтнув слона, бачать тільки капелюх; цінність будинку визначають виключно його вартістю у грошовому еквіваленті; на відкриття вченимастрономом астероїда Б-612 (з якого і прилетів на Землю Маленький принц) не зважають тільки тому, що вчений під час доповіді на Міжнародному астрономічному конгресі «був одягнений потурецьки», а не звично «по-європейськи»; віддають перевагу не якостям людини, а грошам, котрі вона заробляє тощо. І, навпаки, «дитячий світогляд» дає можливість побачити на малюнку, схожому на капелюх, слона всередині удава; цінувати будинок за його красу і зручність незалежно від його вартості; судити про вагомість відкриття вченого не в залежності від форми його одягу, а за суттю його наукового внеску; акцентувати увагу на внутрішніх достоїнствах та якостях людини, а не на її статусі (розмірі заробітної платні, посаді, одязі тощо). Зрозуміло, що насправді письменник протиставляє не «дитячий» і «дорослий», а два типи людського світогляду: «дитячим» названий творчий світогляд, який дає можливість його носієві побачити за видимою формою приховану суть речей і феноменів, здогадатися, домислити невидиме простим зором за допомогою уяви та інтуїції (носіями такого творчого світогляду є, перш за все, митці, великі вчені та винахідники, креативні особистості у будь-якій сфері діяльності, люди, які мають свою думку, є яскравими особистостями), і який оцінює людей, речі з точки зору духовної, емоційної та естетичної. «Дорослий» же світогляд у казці - заформалізований, сповнений стереотипного мислення, у його носіїв відсутня творча уява, особиста думка, вони бачать тільки форму, зовнішність, не проникаючи в приховану сутність явищ, а оцінка навколишнього світу відбувається прагматично: за критеріями корисності, у грошовому еквіваленті, з точки зору вигоди тощо.

На те, що казка насправді не про «дітей і дорослих», а про «два типи дорослих», вказує і присвята Леону Верту, дорослому, а не дитині. Зрештою, письменник обігрує концепцію, згідно з якою митці (мудреці, пророки, творці) - це люди, котрі у процесі «дорослішання» набули мудрості і відповідальності, але не втратили при цьому вміння по-дитячому дивуватися світу, не втратили дитячої щирості і відкритості, не затьмарили своє бачення шорами стереотипів, заземленим практицизмом, не засушили свої почуття. Тому в присвяті додається: «Я присвячую свою книжку тому хлопчику, яким колись був мій дорослий друг». Кажучи інакше - письменник присвячує книжку дорослому, котрий не втратив у собі кращі дитячі риси. А це, зрештою, і є образ творчої гармонійної особистості. Можна стверджувати, що казка «Маленький принц» є дорожньою картою для становлення творчої особистості. А подорож Маленького Принца - це ініціація, ритуал переходу у творчу особистість. Заявлене в експозиції протиставлення двох типів світоглядів не зникає і стає провідним під час подальшого розвитку сюжету: розповіді про подорож Маленького Принца. Тут протиставляються риси і якості, з одного боку, втілені мешканцями шести астероїдів, з іншого - цінності, які відкриваються герою на планеті Земля.

Кожен із жителів астероїдів (король, честолюбець, п'яниця, ділова людина, ліхтарник і географ) втілює якусь узагальнену людську рису, дистильовану від домішок і персоніфіковану в чистому вигляді: король - владолюбство; честолюбець - прагнення слави та обожнювання; п'яниця - страх перед викликами життя і втечу у свій надуманий світ, залежність від звички; ділова людина - жадібність, меркантильність, сухий прагматизм; географ - дуту пиху кабінетних псевдовчених, відірваних від життя, які хизуються титулами, а самі не зробили жодного відкриття, бо не знають життя і не є творчими натурами. Усі вони є представниками вже згаданого «дорослого світогляду», тобто «нетворчого», їх Маленький принц не розуміє, з ними йому нудно. Виділяється з цього ряду тільки образ ліхтарника - він протиставляється іншим жителям астероїдів, котрі втілюють людські егоїстичні вади, як альтруїст, котрий понад усе ставить свій обов'язок. Ліхтарник подобається головному героєві: «Маленький принц дивився на ліхтарника, і йому більше і більше подобався цей чоловік, котрий так тримав своє слово» [11; с.407]. Далі Маленький принц продовжує: «А між іншим серед них усіх він один, на мій погляд, не виглядає смішним.

Можливо, тому, що він думає не тільки про себе» [11; с. 407]. Але, зрештою, ліхтарник теж належить до того ж таки «дорослого світогляду» - він не є творчою особистістю. По-перше, він виконує свою роботу без любові, страшно нею замучений, а по-друге, його праця нікому не приносить користі, вона вже не потрібна, беззмістовна, а він цього не розуміє. Ліхтарник - людина обов'язку, котра керується в житті застарілими традиціями і правилами, які вже давно втратили сенс. Адже життя біжить уперед, обставини змінюються. І часто те, що мало сенс учора, сьогодні тільки заважає розвитку, або ж просто перестає бути корисним. Тоді потрібно відкинути застарілі традиції. Тож ліхтар - ник - консерватор, котрий не відчуває змін обставин і всіма силами тримається за застарілі і вже не корисні традиції (види діяльності, погляди, концепції тощо). Він теж раб - не егоїстичної вади, як інші, а звички, традицій, обов' язків і правил, які давно втратили сенс. Він теж не є гармонійною творчою особистістю, бо не має особистої точки зору. Отже, жителі астероїдів символізують найпоширеніші людські вади, рабами яких стають, і які заважають особистості стати гармонійною і творчою.

Перед відвідинами Маленьким принцем Землі читач ще раз зіштовхується з уже відомим конфліктом антагоністичних світоглядів: під час розмови героя з географом на шостому за порядком відвідувань астероїді. Географ зневажливо відгукується про те, що наш мандрівник вважає найдорожчим і найкращим на своєму астероїді - про квітку і її красу:

- А ще у мене є квітка.

- Квіти ми не відзначаємо, - сказав географ.

- Чому?! Це ж найгарніше!

- Тому, що квіти ефемерні.

І далі географ додає: «Ми пишемо про речі вічні і незмінні» [11; с.409].

Він має на увазі гори, моря, океани і пустелі. Якщо узагальнити те, що має вагу для географа

- то все це нежива матерія. А ряд явищ протилежних - тих, які він називає «ефемерними» (і пояснює «той, що повинен скоро зникнути») - можна узагальнити епітетами «рухливе», «змінне», «недовговічне», - тобто «живе». В ряд «ефемерних» якостей віднесено і найцінніше для Маленького принца - красу. То ж протиставлення «доросле» - «дитяче» доповнюється протиставленням «мертве

- живе», «стале - змінне».

Безапеляційна зневага географа до «ефемерного» (естетичного, живого, недовговічного) породжує болісні сумніви Маленького принца у правильності своїх ціннісних орієнтирів. Внутрішні вагання героя загострюються на планеті Земля, коли він бачить сад, усіяний трояндами, і переконується, що красива квітка, котра з'явилася на його астероїді, не єдина у світі, як він дотепер вважав, таких квітів є дуже багато. Він бачить, як люди пролітають у поїздах у різних напрямках, їм потрібні стрілочники, щоб направляти, і все одно їхнє життя не має сенсу: «Люди сідають у швидкі поїзди, та вони самі не розуміють, чого шукають, - сказав Маленький принц. - Тому вони не знають спокою, кидаються то в один бік, то в другий... І все даремно» [11; с. 424]. Довідується, що «... серед людей теж самотньо» [11; с.412], і що «.добре там, де нас немає» [11; с. 421]. Зустрічає продавця пігулок, які тамують спрагу (символ пошуку штучних замінників справжніх якостей і явищ) тощо. Все це йому геть не зрозуміло. Недаремно змія при першій їхній зустрічі стверджує: «Мені жаль тебе - Ти такий слабкий на цій Землі, жорстокій, як граніт» [11; с. 414]. Автор підштовхує читача до думок про суєтність сучасного йому життя, про те, що у щоденній метушні, клопотах люди не встигають просто жити, переїжджають з місця на місце в пошуках нових вражень і, втікаючи від самотності, не помічають, що їхнє щастя у них під ногами, варто тільки уважніше придивитися і просто нахилитися за ним. У гонитві за химерними ідеалами люди втрачають себе, свою сутність.

Справжні цінності відкриває героєві мудрий Лис (у обрядах-ініціаціях це образ Наставника, Вчителя, Мудреця - див. на типи образів порадників у чарівних казках). Це саме ті цінності, які географ назвав би ефемерними: дружба і кохання, тобто людські стосунки, емоційні зв'язки між близькими - тими, кого «ми приручили», зробили рідними. І саме наявність цих емоційних зв'язків між людьми, зв'язків з оточуючим світом робить наше світосприйняття багатшим, глибшим. Знання, подаровані Лисом, можна назвати мудрістю, котру опановує Маленький принц на Землі. Він тепер розуміє, що цінність його троянди не тільки у її зовнішній красі та ароматі (як він вважав раніше) - таку ж саму красу і аромат мають тисячі інших троянд, але ці, інші, не збуджують у ньому ту гамму почуттів, які викликає його троянда. Бо з нею його пов'язує те, чого «очима не помітиш» - пережитий досвід, історія стосунків і емоцій, спільних переживань, нарешті - ми розуміємо - кохання! Як і стосунки з Лисом (дружба) невидимі для інших - для тих, хто не вміє «бачити серцем». Зрештою, саме цінність людських стосунків, їхня краса і стають зрозумілими для принца. Він засвоює істини Лиса: «Головного очима не помітиш - головне помітиш тільки серцем» та «ми відповідальні за тих, кого приручили». І саме емоційні зв'язки з іншими людьми роблять наше життя посправжньому цікавим і насиченим, збагачують палітру наших переживань і відчуттів. Лис каже: «І живеться мені нуднувато. Та якщо ти мене приручиш, моє життя ніби сонцем освітиться. Твої кроки я буду вирізняти з поміж тисяч інших. Почувши людські кроки, я завжди тікаю і ховаюся. Та твоя хода покличе мене, ніби музика, і я вийду зі свого сховища. І потім - дивись! Бачиш, ось там у полях дозріває пшениця? Я не їм хліба. Колоски мені не потрібні. Пшеничні поля ні про що мені не говорять. І це сумно! Та у тебе золотисте волосся. І як чудово буде, коли ти мене приручиш! Золота пшениця стане нагадувати мені тебе. І я полюблю шелестіння колосків під вітром.» [11; с.418]. Вміння «бачити серцем» дає можливість оповідачеві-пілоту, навченому Маленьким принцем мудрості Лиса, «побачити колодязі у пустелі»; ковтнувши води з колодязя, відчути, що вода «народилася з довгого шляху під зірками, зі скрипу ворота, із зусиль моїх рук. Вона була як подарунок серцю» [11; с.424]. Представниками «дитячого світогляду», а значить - творчими особистостями в казці є Лис, Маленький принц, а також один із дорослих - пілот.

Наявність бінарних опозицій простежується і в топосі казки: небо - земля, Земля - астероїди, пустеля - міста тощо.

Отже, сюжет твору базується на подорожі Маленького принца з рідного астероїда Б-612 вниз на планету Земля (з відвідинами дорогою шести астероїдів) і повернення додому, і ця подорож є символічною. Герой вирушає у подорож, не маючи перед собою чіткої мети: він просто тікає від. труднощів (психологічного характеру), які виникли у нього на планеті з появою красивої вередливої за вдачею квітки. Повертається герой на свою планету іншим, ніж вирушав у подорож: дорослішим, мудрішим. Тепер він уже не буде розгублено тікати від свого кохання, він зрозумів, як поводити себе з коханою квіткою: «Даремно я її слухав, - довірливо сказав він мені якось. - Ніколи не потрібно слухати, що кажуть квіти. Потрібно просто дивитися на них і вдихати їх запах. Моя квітка напоїла ароматом усю мою планету, а я не вмів їй радіти. Ці розмови про пазурі і тигрів. Вони повинні були мене розчулити, а я розізлився» [11; с. 394]. Перед нами код взаємостосунків закоханих, код розуміння чоловіком жінки: не завжди потрібно звертати увагу на те, що говорять, вередуючи, жінки: вони вередують, якщо незадоволені, коли їм бракує уваги з боку коханого чоловіка. Адже жінка ніколи не буде прямо говорити про справжні причини свого невдоволення (прямо просити від чоловіка більше уваги і кохання їй буде здаватися принизливим), а виказуватиме його завуальовано: критикуючи побут, прискіпуючись до дрібниць у поведінці або словах партнера тощо. Мета таких вередувань і роздратованості одна - дати можливість здогадатися коханому чоловікові (якщо він мудрий) про справжню проблему невдоволення. І вже вкотре у творі звучить ідея, що справжня мудрість - це вміння за зовнішньою формою «побачити» (домислити) приховану суть. Адже про справжнє ми рідко говоримо вголос: «Слова тільки заважають розуміти одне одного» [11; с.419]. А задоволена, щаслива у коханні і не обділена увагою жінка ніколи не буде створювати проблему через побутові чи фінансові негаразди у сім'ї, не буде доскіпуватись до якихось дрібних помилок коханого у вчинках або словах. І принц зрозумів, що головне у його квітки - не зовнішня врода і аромат (що він раніше вважав за найголовніше), а ті стосунки і почуття, які вона відчуває до нього і які пробудила в ньому (кохання) - тобто те головне, що «очима не побачиш». Зрештою, подорож принца є не чим іншим, як випробовуванням - ініціацією, внаслідок якої недосвідчений хлопчик стає по-дорослому мудрою і відповідальною особистістю, і, головне - творчою.

Цікаво, що і перелік основних людських вад, абстраговано втілених в образи-алегорії, у творах Данте та Екзюпері подібний. У «Божественній комедії» на шляху до виходу з лісу стоять три страшні тварини: лев, вовчиця і рись, кожна з яких символізує людські вади (лев - владолюбство і гординю, вовчиця - жадібність і меркантилізм, рись - хіть). Якщо згадати риси, втілені у творі Екзюпері жителями астероїдів, матимемо подібний список «гріхів», (за винятком кількох, котрі не збігаються), тобто «фальшивих цінностей», котрі заважають вийти «на правильний шлях» (шлях до Бога - у італійського письменника, шлях до справжньої мудрості, до побудови творчої особистості - у французького). Обидва герої, познайомившись із людськими вадами і засвоївши нову мудрість, повертаються на те саме місце, з якого вирушили у подорож, але вже у новій якості, з набутими знаннями. У казці багато символічних образів. Важливе семантичне навантаження несе образ пустелі. В першу чергу пустеля прочитується як образ бездуховності (згадаймо Пушкінського «Пророка»: «Духовной жаждою томим, в пустыне мрачной я томился») і підсилює ряд образів, що символізують втрати людством ХХ століття творчого начала і духовності (порівняймо з образом «Безплідної землі» у Т.С. Еліота). Та важливішим є біблійний образ пустелі - тої, крізь яку Мойсей виводив євреїв з єгипетського рабства, де перехід через пустелю асоціюється з духовною ініціацією народу (затяжна боротьба з рабською свідомістю). Ще більш наближеним є прочитання образу пустелі у творі крізь призму євангельської міфології: як місця спокушання Христа змієм перед головним випробуванням Месії. Адже саме на планеті Земля Маленький принц зустрічається з найскладнішими спокусами (сад троянд) і достойно їх приборкує. Пустеля несе й інше семантичне навантаження: як антитеза людському натовпу, суєтності і безглуздості людського існування і як символ тиші, усамітнення, самозаглиблення, медитації. У той же час недаремно пілоту-оповідачу саме в пустелі, на самоті, являється Маленький принц - як галюцинація у стані зміненого стану свідомості, яке наступає і в результаті довгої самотності і довгого мовчання, самозаглиблення. З цієї точки зору образ принца може трактуватися як матеріалізація внутрішнього незіпсованого «я» людини, її «дитинності», її кращої невинної духовної сутності.

Зустрічаємо у творі і багатозначний образ Гадюки, або Змії. В багатьох міфах Змія часто виступає охоронцем джерела мудрості або безсмертя, є символом магії і чар, з'являється в образах перетворення. Саме вона першою зустрічає героя на Землі і пропонує познайомитись із життям на цій планеті. Вона сумнівається, що Маленький принц зуміє зберегти свою чистоту під час життя на Землі. Образ Змії також може прочитуватись крізь біблійно-євангельську міфологію (і як хитрий змій-спокусник з Едему, котрий підбив Єву та Адама на перший гріх і втрату Райського саду, і як змій, що підступав у пустелі до Христа), і тоді її образ стає невід'ємним від мотиву спокус, усвідомленням людиною своєї гріховності (забруднення духовної чистоти тілесною недосконалістю, зануренням у матеріальний світ) тощо. Цікавим у даному випадку є образ змія у ритуалі ініціації деяких племен, де юнаків, за словами Дж. Фрейзера, «проковтує змій», щоб потім «виплюнути» неофітів уже в образі ініційованих [12, с. 54]. Саме Змія довершує процес ініціації Маленького принца, його «очищення» (дематеріалізацію) від тлінного тіла, вивільнення чистого духу, і допомагає повернутись додому, тобто відродитись заново.

Як у міфах, так і у чарівних казках часто зустрічається образ старого мудреця-порадника, котрий допомагає головному героєві і є відголосом образу наставника під час ініціації. Таку функцію у творі Екзюпері відіграє мудрий Лис.

У казці Екзюпері явно простежується мотив міфу про втрату Райського саду, з яким асоціюється подорож Маленького принца: життя на астероїді до появи на ньому троянди символізує невинне (едемське, без усвідомлення гріха, статевої приналежності) життя головного героя, котрий не знав ні гріха, ні вагань, ні складнощів. Труднощі з'явилися з появою квітки (асоціативний образ жінки, жіночої краси, на символічному рівні - втрата невинності, зародження статевого потягу). Втеча на планету Земля може бути прочитана як вигнання людей з Едему - в земне життя, де є тілесні спокуси (гріхи) і труднощі (муки і страждання), котрі заглушають голос духу, затьмарюють його, і яке може вважатися процесом дорослішання або ініціацією особистості (боротьба з трудно - щами і спокусами, боротьба тілесного і духовного), результатом якої стає повернення в царство небесне тих, хто достойно витримав випробування. Тут саме земне життя людини прочитується як ініціація. То ж подорож Маленького принца на планету Земля можна розглядати і як перебування на землі душі - божественної монади. Укус Змії - символ смерті - і повернення Маленького принца додому - символ звільнення душі від тлінного тіла, очищення від «бруду» матеріальності і повернення «додому» - в Царство Небесне (звідки вона і приходить в наш світ).

Ознакою неоміфологізму є і циклічний, а не лінійний час твору, адже тут усе закільцьовано, і Маленький принц в кінці повертається на місце, звідки почалися його мандри, а кінець твору є початком нових стосунків Маленького принца і троянди. І смерть сприймається не як смерть, а лише як перехід в нову іпостась, як нове народження, а твір несе в собі відгук на аграрні міфи про помираючого і воскресаючого бога, і - у першу чергу - на ритуал ініціації.

Література

1. Ваксмахер М. Часовой в ответе за всю империю / М. Ваксмахер Французская литература наших дней. М., 1967. С. 30 - 67.

2. Геннеп ван Арнольд. Обряды перехода. Систематическое изучение обрядов / Арнольд ван Геннеп. М., 1999.

3. Данте Алигьери. Божественная комедия / Алигьери Данте - М., Эксмо, 2008. 864 с.

4. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф / А.Ф. Лосев. М., 1982.

5. Лотман Ю. О мифологическом коде сюжетных текстов / Ю. Лотман Семиосфера. СанктПетербург: Искусство СПБ, 2001. С. 670-673.

6. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа / Е.М. Мелетинский. М., Наука, 1976. 406 с.

7. Мижо М. Сент-Экзюпери. ЖЗЛ / М. Мижо, М., 1963.

8. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки / В. Пропп. Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1986. 361 с.

9. Руднев В. Миф / В. Руднев // Словарь культуры ХХ века - М.: АГРАФ, 2001. С. 242 - 247.

10. Руднев В. Неомифологическое сознание / В. Руднев // Словарь культуры ХХ века. М.: АГРАФ, 2001. С. 269 - 272.

11. Сент-Экзюпери А. Маленький принц / А. Сент-Экзюпери // Избранное. М.: Изд-во «Правда», 1987. С.374 - 433.

12. Фрэйзер Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии / Дж. Фрэйзер. М., 1985.

Размещено на Allbest.ru