Діалогічність тексту драматичного роману Маріо Варгаса Льоси "Місто і пси"

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

У статі здійснено аналіз роману Маріо Варгаса Льоси «Місто і Пси» на наявність в ньому діалогічного тексту. Також розглядаються естетичні засади творчості Нобелівського лауреата в контексті провідних тенденцій сучасного латиноамериканського та західноєвропейського роману, виявлені характерні риси його методу. Реальність як принципова основа художнього світу, творчій вимисел, загальнолюдські цінності, розмаїття літературної техніки.

Ключові слова: діалогічний текст, продуктивні тенденції, рівень реальності, художня деталь.

маріо льос місто пси

В статье проведен анализ романа Марио Варгаса Льосы «Город и псы» на наличие в нем диалогического текста. Также рассматриваются эстетические основы творчества Нобелевского лауреата в контексте ведущих тенденций современного латиноамериканского и западноевропейского романа, обнаружены характерные черты его метода. Реальность как принципиальная основа художественного мира, творческий вымысел, общечеловеческие ценности, разнообразия литературной техники.

Ключевые слова: диалогический текст, продуктивные тенденции, уровень реальности, художественная деталь.

The article analyzes the novel Mario Vargas Llosa "The City and Dogs" presence of a dialogic text. Also considered aesthetic principles of art Nobel laureate in the context of major trends in contemporary Latin American novel and of Western European novel identified the characteristics of his method. Reality as a fundamental basis for the art world, creative fiction, human values, the diversity of literary techniques.

Keywords: dialog text, productive trends, the level of reality, artistic detail.

Хорхе Маріо Педро Варгас Льоса - перуанський прозаїк і драматург, публіцист, політичний діяч, лауреат Нобелівської премії з літератури у 2010 році. Він активно використовує при створенні своїх книг як особисті враження, так і матеріали історичних досліджень. Авторська манера Варгаса Льоси має риси як модернізму і постмодернізму, так і класичного латиноамериканського магічного реалізму. Перуанський письменник, який має контрапунктну манеру комбінувати в одному романному просторі події та діалоги, що відбуваються в різних часах і реальностях або навіть атрибутувати різним персонажам. Нобелівська премія з літератури - вища нагорода в галузі мистецтва слова, щороку присуджується письменникові, творчість якого на даний момент, по-перше, набула міжнародної популярності своєю оригінальністю та гуманістичною спрямованістю. І саме за неповторний і геніальний стиль перуанського драматурга він отримав одну з найважливіших світових премій.

Латиноамериканська магічна реальність сповнена химерних міфів і подій, і тому не здається дивним або неймовірним, що в творах латиноамериканських письменників є персонажі, які живуть майже по 200 років (Урсула в романі Г. Гарсіа Маркеса "Сто років самотності"); полковники, які затівають по тридцять дві громадянські війни і всі їх програють (там же); персонажі, які піднімаються в небо, або за якими спускаються ангели (Г.Гарсіа Маркес, Маріо Варгас Льоса в романі “Війна кінця світу”), а цілі селища переносяться бурею з одного місця на інше. Тільки в магічній реальності може відбуватися така подія, про який згадує Маріо Варгас Льоса: уряд однієї латиноамериканської республіки видав декрет про те, щоб епідемія, яка охопила країну, негайно припинилася.

Але найважливішим чинником міжнародного визнання латиноамериканської літератури з'явилося не тільки зосередження на цій “магічною”, “чудовою”, “фантастичною”, “барокової” реальності у всій її яскравості та оригінальності, а її здатність, на глибоке зауваженням того ж А. Карпентьєра, “почавши з власного куточка, піднятися від приватного до загального, в її прагненні до оволодіння все більш широкою, вселюдської, енциклопедичної культурою, яка, виростаючи на місцевому ґрунті, досягала в кінці кінців загальнолюдської значущості.

Духом універсалізму, синтезом фантастичною латиноамериканської реальності і загальнолюдських цінностей, приватного та загального, глибинної вірою в торжество людського над тваринним, соціально потворним, просякнуте і творчість Маріо Варгаса Льоси. Уродженець Перу, що виріс у цій країні, що пройшов підлітком через суворий і жорстокий досвід військового училища (який знайшов потім художнє відображення в першому його гучному романі “Місто і пси”, 1963), журналіст і студент філологічного факультету столичного університету Сан - Маркос, - він глибоко і всебічно пізнав латиноамериканську дійсність.

Роман Маріо Варгаса Льоси являє собою не просто значну книгу, яка була екранізована з великим успіхом. Ця книга написана в неординарному стилі, спочатку вона здається дуже складною і незрозумілою і, по правді кажучи, не концентрує увагу, але читаючи сторінка за сторінкою вона починаю поглинати автора. Яскравий діалогічний текст роману, переносить читача до події які там відбуваються. Ця велика книга, цей великий роман перуанського письменника оповідає про кадетів, які знаходяться у військовому училищі і, іноді, за його межами, - в місті, коли їх відпускають у звільнення. Загалом, нібито нічого особливо не відбувається: показані кадети, їхні думки, їхні дії, їх спілкування, як вони живуть, чим живуть, як вони закохуються, як встановлюють свої порядки з товаришами по службі, - при цьому у військовому училищі показана дідівщина, безумовно , далеко не така брутальна, а більш поміркована і виправдана. За великим рахунком нічого не вражає увагу: такий собі роман про життя - просто про життя і все.

Самий перший роман Маріо Варгаса Льоси показує реальну дійсність. Мова Льоси і спосіб викладу роману - вражає, на це, дійсно, хочеш не хочеш, звертаєш увагу. Вона настільки нестандартна, тому що, не завжди відразу розумієш, про що читаєш говорить і що має на увазі. Все відчувається туманно, метафізично... Але і мовлення не таке літературне, яке могло би бути. І все ж тут не може бути однозначності - мова може бути такою, тому що такий стиль, який обрав автор. У лінгвістичній літературі типи діалогічного тексту подаються за різними ознаками. За функціонально-соціальним призначенням це може бути судовий діалог, діалог-дискусія, науковий діалог, побутовий діалог тощо; за жанровими ознаками: комедійний діалог, трагедійний діалог тощо. Ось чому неможливо кваліфікувати літературне розмовне мовлення як опозицію до книжного, кваліфікуючи його як різновид літературної мови. Розмовне мовлення та літературне розмовне мовлення не знаходяться в опозиції. Йдеться про дискурсивну полярність одного й того ж явища. Опозиція передбачає протиставлення дискретних елементів явища (у нашому випадку діалогічного тексту - усного чи фіксованого). [2:133].

І ось, після розуміння цього своєрідного стилю і мови оповіді, поступово ти починаєш розуміти і сам роман. Тобі вже здається, що, взагалі-то, роман талановитий, що читається просто і легко, незважаючи на, здавалося б, розрізнені розірваний на шматки діалогічний текст викладу, - труднощі з читанням виникають тільки спочатку. За сюжетом, на військових навчаннях смертельно поранений кадет Арана на прізвисько Холуй, незабаром він помирає у шпиталі, військові офіцери одразу намагаються надати події відтінок нещасного випадку - розголос можливого злочину зробила б погану рекламу військовому училищу, який користується повагою і гордістю. Але Альберто, один з кадетів, приходить до лейтенанту роти і доповідає, що Арана не саме випадково застрелився - у нього рана на потилиці, - в нього вистрілив Ягуар, інший кадет, з помсти. Лейтенант доповідає про все вищестоящому начальству, справа доходить до огрядного начальника - сеньйора майора. Той викликає лейтенанта і пробує натиснути на нього, щоб не розголошувати про почуте - нехай, мовляв, так і залишається той випадок нещасним випадком. Але лейтенант непохитний, він діє за статутом, за службовим і передає донесення для полковника.

У той же час картина світу М. Варгаса Льоси не обмежиться тільки латиноамериканської дійсністю. Вона була доповнена і розширена широким європейським і міжнародним досвідом. Протягом вісімнадцяти років він живе, навчається і працює у Франції (Париж), Іспанії (Мадрид), Англії, обирається президентом Міжнародного ПЕН - клубу (1975), членом Іспанської королівської академії, почесним доктором ряду європейських і американських університетів. Ведучи активну письменницьку, культурно- просвітницьку та громадську діяльність, М. Варгас Льоса не цурався й політики, що також сприяло розширенню і життєвого досвіду, і світоглядних горизонтів. Так, в 1990 році він висувався кандидатом в президенти Перу від партії "Демократичний фронт", але, програвши у другому турі, знову залишає свою країну і поселяється в Лондоні, вибравши іспанське громадянство.

У романі постійно перемежовуються часові пласти - сьогоднішній день і спогади про минуле. Створенню у читача об'ємного сприйняття зображуваного життя сприяє багатоплановість оповіді, яке ведеться іноді одночасно від імені кількох персонажів, кожен з яких по-своєму бачить події. Мозаїчна композиція, контрастно поєднуючи людей, сцени і тимчасові плани, сприяє виявленню характерів і напруженості дії. У Перу роман здався настільки "скандальним", що був урочисто відданий спалення на плацу зображеного в ньому училища, а його автор зарахований до комуністів.

Література для нього, всупереч новомодним теоріям постмодерністів, не якась невинна і самодостатня гра, а продукт внутрішньої незадоволеності реальним життям, реалізується в художньому вимислі, який у свою чергу пробуджує тривогу і невдоволення у читача, допомагає йому значно гостріше сприймати недоліки і вади життя і підштовхує його до бунту проти існуючої влади, установ чи вірувань [2].

В одному зі своїх міркувань про роман (1969) він так висловив своє розуміння цього магістрального жанру сучасності та його проблематики: “Роман на відміну від інших жанрів - був насамперед гордим твердженням людської гідності. Він дійсно відволікав людей від Бога, бо його матерія - людина, він містить в собі що абсолютно властиве його природі: без земний, за своєю суттю людської проблематики немає роману. Саме тому - головне поле дії роману завжди - людина і головний суб'єкт дії - людина” [6]. Але для Варгаса Льоси важливо не тільки про що (хоча надзвичайно показово, що його наскрізна, стрижнева тема - сучасна людина в сучасних умовах), але і як розповісти ту чи іншу історію про людину.

У порадах молодому письменнику Варгас Льоса звернув увагу на те, що сама по собі тема не є головним фактором досконалого твору. Якість останнього залежить “виключно” від того, у що тема, перетворюється, коли, завдяки оповідної техніці автора (мова, стиль, модус оповіді, композиція), матеріалізується в романі. Саме форма, в яку втілилась тема, і робить обрану історію оригінальної або банальною, глибокої або поверхневої, цікавою або нецікавою, і вона ж насичує історію і персонажі енергією і надає їй багатозначність і правдивість, робить героїв або живими і достовірними, або ж карикатурними маріонетками .

У відповідності зі своїм розумінням літератури як могутнього духовного фактора, який сприяє формуванню і розширенню світоглядних, естетичних і моральних горизонтів людини, її активізації в боротьбі з несправедливістю і недосконалістю суспільства, Варгас Льоса створив свою оригінальну оповідальну техніку, яка і зумовила великий успіх у читача кожного його нового роману. Щодо техніки роману, писав він, романіст повинен прагнути до того, щоб завдяки словами, вимислу утворилася та життєвість, яка є головною якістю всякого роману, всякого значного розповіді.

Життєвість, або рівень реальності, тобто художньої достовірності, якої досягає письменник у своєму творі, це одне з найважливіших вимог Варгаса Льоси до літератури. Письменник використовує у своїх роздумах про літературу поняття “рівень реальності”, під яким він розуміє зовсім не схожість романного світу зі світом реальним, в якому ми живемо, а здатність романіста створити - за допомогою стилю, модусу оповіді, композиції, вимислу - таку історію, щоб читач перебував під враженням, ніби в романі взагалі відсутні і техніка, і форма, ніби ця сама життя являє себе через персонажів, пейзажі та події, щоб все це йому “здалося втіленої реальністю, прочитаної життям” [8:36].

“Втілена реальність”, “прочитання життя” - саме ці риси оповідної манери надають романам письменника чарівну силу, яка захоплює читача, втягує його в свій дивовижний чарівний полон, з якого він не хоче звільнятися, поки не закінчиться історія. Читач переживає романну історію не ззовні, чи не на відстані, він виявляється, на думку письменника, в самій її “серцевині”. За допомогою витонченої техніки оповідання, де постійно змінюються і перетинаються просторово-часові точки зору і оповідачі, створюється переконлива ілюзія достовірної дійсності, насиченої гулом вируючого буття, голосами і запахами екзотичної латиноамериканської природи.

Могутній потік життя підхоплює і несе за собою (точніше, в собі, в самому його вирі) читача, даючи йому можливість не тільки спостерігати неповторний художній світ, створений письменником, а й пережити його як щось таке, що трапилося з ним наяву.

Це домінуюча риса кожного його твору, навіть якщо історія, яка подається в ньому, надзвичайно жорстока і безжальна для людини, є характерною для більшості його романів, починаючи з першого - “Місто і пси”. Зображена тут дійсність військового кадетського училища страхітливо нелюдська: знущання над підлітками панує тут на всіх рівнях - сильних над слабкими в середині окремих груп-взводів; курсантів старших курсів над курсантами молодших курсів (псами); командирів над усіма курсантами. Причому знущання ці мають не тільки жорстокий, але і неодмінно принизливий характер. Курсанти старших курсів, наприклад, змушують псів не тільки вилизувати за собою тарілки, повзати в бруді, їсти траву, але й пити власну сечу. А лейтенант Гамбоа, якого курсанти поважають за справедливість, практикує таку форму виховання, як “прямий кут”: перед шеренгами своїх однокурсників винні згинаються, розставивши ноги, під прямим кутом паралельно землі, після чого самий міцний і здоровий футболіст щосили б'є провинився ззаду, намагаючись, щоб винний пролетів якнайдалі [1].

Герої Варгаса Льоси борються за своє життя, за місце під сонцем, за виживання на межі людських сил і можливостей, причому борються завжди в екстремальних ситуаціях, що зраджує творам письменника гранично напружений, драматичний характер, що межує з трагедією, а іноді трагедією і завершується. Гине від рук своїх однокурсників юний курсант Арона (Холуй) в романі “Місто і пси”, але його смерть виробляє у свідомості залишилися глибинні зрушення, які пробуджують у них почуття солідарності, відповідальності, справедливості і виводять до нормального людського життя жорстокого і безжального до цього події Ягуара.

Під впливом Наставника залучені у справу спільної боротьби за справедливість пропащі бандити і вбивці Мічений, Жоан Сатана, Жоан Великий не тільки стають ватажками народного опору владі, але перетворюються внутрішньо, олюднюються, а Жоан Сатана перетворюється в Жоана Апостола, якого ангели несуть на небо (роман “Війна кінця світу”). Показово, що на перший план письменник, як правило, висуває героїв, які, проходячи через пекло соціальної дійсності, що не озлоблюються, а навпаки, як би очищаються від жорстокості, егоїзму, байдужості, піднімаючись до співчуття, участі та любові. Бо любов, на думку письменника, вкладеної в уста нескладного репортера з “Війни кінця світу”, є єдина можливість для людини доторкнуться до щастя: “Вище любові нічого немає в світі, тільки через любов може людина пізнати хоч якесь щастя, дізнатися, що ж мається на увазі під цим” [9:60].

Естетичні принципи М. Варгаса Льоси, що з'єднали в собі установку на реальність як принципову основу художнього світу, оригінальність творчого вимислу, різноманіття літературних прийомів і оповідних модусів (епос, ліризм, комізм) із загальнолюдськими цінностями і вірою в людину, і вивели його в ряд найбільш яскравих представників продуктивних тенденцій в сучасній літературі.

ЛІТЕРАТУРА