Транспозиція хвороби: автофікціональний аспект онкографії
Проміжна форма письма, щр існує між чисельними автобіографіями онкохворих і художніми експериментуваннями із неоплазією вигаданих персонажів, транспозиція власної хвороби у фікціональний тілосвіт. Діагноз ракової пухлини, що поєднує скрипторів.
Рубрика | Литература |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 06.04.2019 |
Размер файла | 26,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru//
Размещено на http://www.allbest.ru//
Транспозиція хвороби: автофікціональний аспект онкографії
Олександра Рекут-Лібераторе
Між чисельними автобіографіями онкохворих і художніми експериментуваннями із неоплазією вигаданих персонажів існує проміжна форма письма: транспозиція власної хвороби у фікціональний тілосвіт. “Непевне лихо” (1964) і “Анонімний венеціанець” (1976) Джузеппе Берто, “Візитерка” (2000) Фульвіо Томіцци, “Хай збудеться воля твоя” (2009) Стефано Бальді, “Дерево, посаджене тисячоліття тому” (2010) П'єтро Калабрезе, “Фіолетове і чорне” (2011) Розанни Фіоріно, а також газетні шпальти і персональні сайти цих авторів послугували матеріалом дослідження. Діагноз ракової пухлини, що поєднує скрипторів та їх протагоністів, визначає характер цього складного біноміального співвідношення. автофікціональний онкографія персонаж
Ключові слова: онкографія, неоплазія, автофікціоналізація, транспозиція, автобіографічне письмо.
На грани между многочисленными автобиографиями онкобольных и художественными экспериментами с неоплазией вымышленных персонажей существует промежуточная форма письма: транспозиция собственной болезни в фикциональный теломир. “Смутная напасть” (1964) и “Анонимный венецианец” (1976) Джузеппе Берто, “Визитлрша” (2000) Фульвио Томиццы, “Пусть сбудется воля твоя” (2009) Стефано Бальди, “Дерево, посаженное тысячелетие назад” (2010) Пъетро Калабрезе, “Фиолетовое и члрное” (2011) Розанны Фиорино, а также газетные полосы и персональные сайты этих писателей послужили материалами исследования. Диагноз раковой опухоли, который объединяет скрипторов и их протагонистов, определяет характер этого сложного биномиального соотношения.
Ключевые слова: онкография, неоплазия, автофикционализация, транспозиция, автобиография.
Midway between numerous autobiographies written by cancer patients and experimental literature employing fictional characters, there exists an intermediate form of writing: the transposition of individual illness within a fictional universe. This study examines the novels The Dark Illness (1964) and Anonymous Venetian (1976) by Giuseppe Berto, The Visitor (2000) by Fulvio Tomizza, Thy Will Be Done (2009) by Stefano Baldi, The Thousand Year Old Tree (2010) by Pietro Calabrese, and Purple and Black (2011) by Rosanna Fiorino, as well as articles and blogs written by these authors. The cancer diagnosis that joins these authors to their fictional protagonists shapes the nature of this complex relational dynamic.
Key words: cancerography, neoplasia, autofiction, transposition, autobiographical writing.
У сфері так званої "онкографії” - похідний термін із “патографіГ Енн Хансакер Хоукінс - фікціональний аспект є досить вагомим. У представленій розвідці я не братиму до уваги ті твори, в яких хворим на рак є вигаданим персонажем, ні автобіографії онкологічних пацієнтів, які публікуються сьогодні майже щоденно в більшості країн світу. Стрижнем моєї роботи є тексти, засновані на досить специфічному пакті між автором і персонажем, яких поєднує одна спільна хвороба: рак. На відміну від леженівських скриптора і наратора, що, як відомо, часто поділяють одне ім'я і де обов'язковою умовою є оповідь від першої особи, цей пакт, заснований на спільний хворобі, що є більш потужнім зв'язком, ніж використання займенника “я”.
Серед видатних італійських письменників XX століття, які вдалися до “онкофікціоналізації” (дозволю собі впровадження цього концепту), необхідно пригадати щонайменше двох: Джузеппе Берто та Фульвіо Томіцца. Дж. Берто помер у 1978 від раку, з яким мужньо боровся протягом останніх чотирьох років життя. Зазначимо, що ця хвороба була присутня у творах Дж. Берто ще за довго до її появи у житті письменника, як, наприклад, у романі “Непевне лихо” (1964), і зникає з його сторінок у роки, що безпосередньо передують смерті. Слід уточнити: у Дж. Берто останнього періоду відсутні розмірковування про онкологічну хворобу, але не про помирання в його філософському та метафоричному розумінні. Фікціональна гра у тексті “Непевне лихо” пов'язана з двома хворобами відразу. Протагоніст є невротиком, це захворювання спричинене карциномою батька. Почуття провини та фобія такої самої хвороби є тематичним ядром оповіді. З приводу поєднання фікціонального та реалістичного у романі критик Ферруччо Монтероссо писав: “ "Непевне лихо” поєднує у собі справжні та вигадані моменти (що до речі було визнано самим Джузеппе Берто, але навіть він не міг достеменно уточнити, де закінчуються одні і починаються інші) <...>, крім того, між ними немає жодного розриву, зіткнення чи контрасту, оскільки магма роману формує вищу експресивну єдність; справжнє є такою мірою оригінальним та фантастичним, що видасться вигаданим, а вигадане, зі свого боку, є настільки ймовірним і правдоподібним, що не відрізняється від справжнього” [8, с. 93]. Але більш вагомим для даного дослідження є проміжний етап творчості Дж. Берто, який співпадає із виходом у світ “Анонімного венеціанця”, що зазнав багаторазової авторської трансформації, мігруючи із жанру в жанр. “Анонімний венеціанець”, протагоністом якого є музикант, хворий на рак головного мозку, з'явився як фільм у 1967 році. Критика виключає автобіографічний елемент як важіль написання сценарію до фільму, створеного на замовлення режисера Енріко Марія Салерно, що заявив у інтерв'ю газеті “Вперед” 6 квітня 1971 року: “Ідея сюжету народилася зі спогадів моєї мами, що була скрипачкою, і яка у вісімнадцятирічному віці закохалася у диригента, який помер через рік від дати їхнього знайомства. Ця історія 'їїмолодості мене ніколи не лишала байдужим” [З, с. 5]. Дж. Берто відтак не є цілком вільним з креативної точки зору, а пише сценарій на замовлену тематику. Після чого письменник вдається до переробки власного сценарію на драматичний твір, що виходить друком у 1971 році. П'ять років потому він знов повертається до своєї драми та перетворює її на однойменний роман. З приводу цього у передмові до роману “Анонімний венеціанець” Дж. Берто стверджував: “У моєму житті я ніколи не працював так багато, щоб написати так мало” [3, с. 8]. За свідченням біографів, Дж. Берто на час роботи над романом вже був тяжко хворим. На думку італійського критика Еліо Кіноля, значна частина роботи по зміні жанру полягала у “розширенні”, “поясненні” та особливо “поглибленні” [6, с. 196] душевних і психологічних станів, пов'язаних з хворобою. Так у кульмінаційний момент дії, коли Він (обидва персонажі є анонімними) нарешті наважується повідомити їй про те, що незабаром помре, Дж. Берто розріджує розгорнутими коментарями простий обмін репліками, присутній у драматичному тексті. “Важко визначити міру його акторських удавань, які, здавалося, були мистецьки спланованими, щоб домогтися тієї жалості, якої він так потребував, але в тій майстерній грі не було жодної краплі брехні. Ця потреба була достеменною, і так само справжньою була та хвороба, що оселилася у ньому” [З, с. 81].
Зовсім іншим є приклад роману “Візитерка” (2000) Фульвіо Томіцци - письменника, що створив таємницю навколо свого захворювання. Протагоніст “Візитерки” має відмінне від автора ім'я. Таким чином у цьому тексті також спостерігається недотримання леженівського пакту. Спільним для автора і персонажа є рак передміхурової залози. Герой, так само як і його деміург, соромиться свого діагнозу і утаює його навіть від дочки та дружини. І лише невідома гостя, що вважає себе незаконнонародженою дочкою хворого, нарешті порушує табу мовчання. Важко вірити у випадковість того факту, що “Візитерка” побачила світ лише через рік після смерті письменника. Саме автобіографічність хвороби та небажання її оприлюднення спонукали автора не публікувати роман за життя. З архівних матеріалів стало відомо, що Ф. Томіцца написав “Візитерку” дуже швидко, а саме протягом квітня і травня 1994 року, а отже, ще за п'ять років до смерті. Крім того, це не є навіть останньою книжкою письменника. Після “Візитерки” Ф. Томіцца пише і публікує інші три романи. Відтак авторська інтенція не видавати саме цей твір є цілком свідомою. Багато критиків дискутують про ступінь беззаперечної та очевидної автобіографічності Еміля Чернігоя. Мова йде про mise en abome, де таємницею автора є книжка, а точніше її протагоніст, який ховає у свою чергу злоякісне новоутворення, що є одкровенням та вираженням душевного стану самого Ф. Томіцци останніх років. Не випадковою є поява незнайомки у такий делікатний період життя Еміліо. Саме з цією молодою жінкою Еміліо нарешті відчуває себе вільним від необхідності приховувати та стримувати біль. Терапевтична функція його сповіді є аналогічною до написання “Візитерки” для автора. Стосовно секретного захворювання, якого слід соромитися, спадає на думку критичний нарис “Хвороба як метафора” Сьюзен Зонтаг, яка порівнює туберкульоз (що колективна свідомість XIX століття пов'язувала з духовною та інтелектуальною витонченістю її носія) та рак, справжню чуму XX століття, який вважався, навпаки, принизливим захворюванням, оскільки часто стосується статевих та травних органів. Не випадково, що Еміліо з “Візитерки” соромиться діагнозу раку передміхурової залози. Конфіденційності він вимагає також від свого лікаря і, коли дізнається від несподіваної відвідувачки, що онколог не є єдиним власником його таємниці, відчуває себе зрадженим. Візитерка, лікар за професією, радить видалити простату хірургічним шляхом, але він категорично відмовляється. Прямо пропорційно до такої позиції Еміліо є його небажання говорити про хворобу і навіть називати її.
Слова “пухлина”, “рак”, “неоплазія” не з'являються жодного разу на вустах Еміліо, а лише в одній з реплік його співбесідниці, яка цитує вердикт іншого лікаря щодо його стану: “Вже пізно для будь-якого медичного втручання, пухлина поширилася аж до сечового міхура, а може навіть і на нирки” [10, с. 114]. Наведений епізод розміщено наприкінці роману, а до цього моменту читач лише може здогадуватись про характер хвороби за певною симптоматикою як часте сечовипускання та постійне звернення до знеболюючих ліків.
Ще більш сміливі та цікаві експерименти спостерігаються у творах, що виходять друком після 2000 року. Так у 2009 з'являється роман “Хай збудеться воля твоя” Стефано Бальді, протагоніст якого страждає на рак легень. С. Бальді починає працювати над твором, коли дізнається про власний ідентичний та вже безапеляційний діагноз. Італійська дослідниця Франческа Аккорсі [1] помічає, що метою С. Бальді було спробувати себе як письменника, а не автобіографа. Попри це, автобіографічність у “Хай збудеться воля твоя” присутня. Дружиною автора це визнано наступним чином: “Змінюються імена, але більшість персонажів роману існувало насправді в житті мого чоловіка. Лука стає Стефано особливо в тих епізодах, що стосуються зображення хвороби” [9]. Як бачимо, імена змінюються вже у бінарні опозиції: автор/герой Лука Лаззаріні, так званий Лазар, прізвисько обрано автором, звичайно, не випадково, а на позначення одвічного сподівання на воскресіння, яке набуває у романі біблійно-духовного значення. “Воскреснути” не означає видужати. З цього приводу ми можемо знов поділити думку Ф. Аккорсі стосовно того, що неможливо не помітити, як пошук сенсу у літературній царині тісно переплітається з життям С. Бальді. Лука стає і справді все більш схожим на Стефано по мірі того як прогресує його хвороба. Крім того, спільним між ними є захоплення футболом та мотоспортом, а однією з їх відмінностей - вік: Стефано - 34 роки, Луці - 26. Цікавим є питання, чому автор робить свого персонажа на шість років молодшим від себе. Звісно, тут однозначної відповіді бути не може. Одна з гіпотез базується на тому, що письменницький експеримент полягає у демонстрації, і понад усе самому собі, що існують хворі, яким доля подарувала ще коротше життя. До цього додамо, що С. Бальді одружений та має маленького сина. А отже, біль полишити їх був настільки нестерпним і щемливим, що автор не наважився висловити його вербально. У результаті його молодий герой помирає дівичем. Нарешті із персонального сайту С. Бальді дізнаємося, що Стефано має сестру, в той час як Лука з роману брата-дауна. Але чи не найбільш суттєвою різницею між обома є їхній релігійний шлях. Саме на цій підставі, під час презентації книги, дружина покійного письменника спростувала припущення, що Лука є alter ego Стефано: “В той час як для Лазаря віра стає кінцевою зупинкою (Лука пізнає близькість Бога лише в результаті та завдяки хворобі), для Стефано віра становила глибокий екзистенційний плацдарм, абсолютну аксіому життя” [1]. С. Бальді завершує роман за кілька місяців до смерті, транспозиціонуючи останні дні життя і навіть власне поховання на свого протагоніста. Відтак, незважаючи на всі відмінності між обома, ми не можемо заперечувати спільність почуттів, страхів, сподівань та внутрішніх пошуків, якими автор наділяє свого персонажа. І саме ці моменти є важливішими для онкохворого від усього іншого. Так цілком автобіографічним є останній шанс, що пропонують Луці лікарі (а також Стефано у реальному житті), а саме трансплантація легень. Проте донорський орган так і не надходить вчасно: “Вже всім було очевидно, що остання надія на життя поступово згасала, що будь-які сподівання вже були марними. Трансплантація існувала тепер лише на папірці, що валявся в якійсь шухляді. Ліки були зайвим клопотом, але допомагали наповнити дні якоюсь діяльністю” [2, с. 314-315].
Також про рак легень йдеться у романі “Дерево, посаджено тисячоліття тому” (2010) П'єтро Калабрезе. Тут немає необхідності звертатися до авторського сайту, щоб дослідити яким чином хвороба поєднує письменника та персонажа. На сторінках роману читаємо: “І тут я маю зупинитися, зробити невеличкий крок назад, бо тим часом абсолютно випадково трапилося щось, що буде дуже важливим у цій історії. З'явився новий персонаж, якого я назвав Джіно і відтоді не зміг його позбутися” [5, с.78]. Саме ця цитата позначає демаркаційну лінію, коли замість автобіографічного “я” постає двійник наратора. Насправді цей біном є значно складнішим, ніж може видатися на перший погляд. Слід зазначити, що П. Калабрезе, окрім письменницької, займається також журналістською діяльністю. Отже, коли йому було поставлено страшний діагноз, він вирішив у своїй рубриці під назвою “Блокнот” у газеті “Вечірній кур'єр” розповісти історію іншого хворого на пульмонарну неоплазію. Не бажаючи, із зрозумілих причин, дудіти у всі сурми про власний випадок, П. Калабрезе використовує маску на ім'я Джіно: “Але раптом Джіно витісняє свого господаря, щоб стати самому протагоністом та головою цього дому” [5, с. 79]. Ім'я Джіно з'явилося, на зізнання самого автора, не відразу, а лише за два тижні після початку розповіді про нього на сторінках рубрики. Цей симулякр набуває шаленого успіху. Безліч читачів висловлюють свої співчуття Джіно, надають поради, розмірковують з приводу лікування раку легень тощо. Слід зазначити, що вже починаючи від першої газетної шпальти, П. Калабрезе, окрім прикриття під вигаданим ім'ям, модифікує деякі деталі своєї автобіографії, перебільшуючи, наприклад, власну атлетичну статуру та спортивні здобутки. Але не зважаючи на це, текст представляє одну з необхідних умов фікціональної оповіді, а саме намагання створити її правдоподібною. Крім того, автор вважає за необхідне вмотивувати належним чином навіть ті обставини, через які він дізнався про діагноз друга: “Наступного дня ми вирішили вечеряти разом. Він бажав зустрітися, оскільки хотів звірити мені щось наодинці” [5, с. 82]. Важливим є епізод, що демонструє проблемність відношення двох фігур, складне реляційне переплетіння, що утворилося між П'єтро (відданого послідовника автобіографічного пакту) та Джіно (порушника підвалин автофікціональності). Відбувається майже оживлення Джіно, який поступово стає не лише повною мірою автономним, а зміщує свого Пігмаліона на маргінес оповіді: “Читачі рубрики, вихваляють друга Джіно, тобто мене, за глибинність і стриманість почуттів у розповіді Одіссеї того бідолахи, але є очевидним (і не випадково), що я лише другорядний персонаж і не маю для них жодного значення. Вони терплять мене через те, що я є містком до єдиної людини, яка 'їх насправді цікавить. Вони симпатизують Джіно” [5, с. 90]. Роман “Дерево, посаджене тисячоліття тому” побачив світ за кілька днів після смерті автора. Це є дуже оригінальним за своєю структурою текстом, оскільки містить фрагменти з наведеної газетної рубрики про Джіно, а також найбільш влучні та щемливі епізоди з епістолярію дописувачів.
Інший експеримент в галузі онкографії пропонує у 2011 Розанна Фіоріно. За кілька років до цього авторка створює онлайн свій блог за назвою “Stories from the Underground”, що є майже автобіографічним. Прислівник “майже” вказує на те, що Розанна, її nick у web просторі Розі, на початку боялася зображати всі деталі хіміотерапії та перипетії життя без шлунку, щоб не налякати своїх читачів. Тому всі фізичні, а також пов'язані з ними духовні страждання вона намагається применшувати та завуальовувати. Ця “захисна” тенденція, як слушно зауважує дослідниця блог-письма про рак Джорджа Біязіні [4, с. 78], є досить розповсюдженою серед авторів-онкохворих. Справжнє розуміння “наративного лікування” - цей термін було вжито вперше Артуром В. Франком у класичному виданні новітньої галузі наративної медицини “The wounded storyteller” - Р. Фіоріно розуміє лише згодом і стає щирішою зі своїми web читачами, практикуючи катарсичний ефект звільнення від станів, навіяних хворобою. Онкографічний доробок Р. Фіоріно міститься онлайн. Датою першого посту є 3 липня 2004 року, який розповідає про перші симптоми ще не діагнозованної хвороби та закінчується постом від 16 грудня 2009 про видужання героїні. Але найбільш сигніфікативним є той факт, що Р. Фіоріно не обмежується лише своїм блогом та більш глобальними соціальними мережами, які практикують розповідь про хворобу, а паралельно видає книгу за назвою “Фіолетове і чорне. Історія про рак та вагітність”, роботу над якою авторка розпочинає в 2008, тобто коли її видужання не було ще певним. На відміну від попередньо згаданих творів, “Хай збудеться воля твоя” С. Бальді та “Дерево, посаджене тисячоліття тому” П. Калабрезе, де автори і протагоністи поділяли спільну форму злоякісної пухлини, Р. Фіоріно, хвора на рак шлунку, наділяє свою протагоністку Франческу раком яєчників. Франческа, як можна побачити вже з підзаголовку, дізнається про свій діагноз у період вагітності і всупереч усього відмовляється від аборту, ризикуючи життям; вона жодної хвилини не сумнівається у слушності свого рішення: “Зараз я цілком усвідомлює, що не зможу поділити зі своєю дочкою навіть кілька років. Але попри те, я щаслива, що вона в мене є і вдячна за кожну мить поруч з нею” [7, с. 300]. Суто фікціональний характер стосунків між авторкою та героїнею є очевидним вже з передмови: “Це вигадана історія, помилки та неточності у романі, особливо стосовно процедур лікування не є навмисними. Я ж не лікар... хоч досить добре пам 'ятаю, що таке рак. Я також була онкохворою, навіть якщо йшлося про різновид патології, відмінний від зображеного у цьому романі” [7, с. 5]. Ствердження фікціональності з боку авторки доводить, не зважаючи на парадоксальність цього твердження, автобіографічний характер її інтенцій. Окрім відмінної форми неоплазії, важливою для структури твору є вагітність героїні, яка не характеризувала стан Розанни на час хвороби, не можна не помітити певну психофізичну ідентифікацію авторки з думками та почуттями Франчески, як і у попередніх випадках: безіменний музика/Джузеппе (Дж. Берто), Фульвіо/Еміліо (Ф. Томіцца), Лука/Стефано (С. Бальді), П'єтро/Джіно (П. Калабрезе). Через різну форму перебігу хвороби зв'язок Розанни з Франческою видається менш тісним, ніж у наведених попередньо прикладах, але насправді це не зовсім так. Сама ж авторка у своєму блозі зізнається про надмірність своєї емпатії та у зацікавленості проблемою раку під час вагітності. Традиція асоціювати злоякісну пухлину із людським ембріоном є досить розповсюдженою в онкографічних творах. Так ще наприкінці XIX століття хвора уява одного з персонажів класичної для італійського красного письма епопеї, “Віце-королі” Федеріко де Роберто, створює базис цього літературного топосу. Жахливе та безформне створіння, що народилося мертвим, є передвісником фізичної деградації старовинної династії Удзеда, що потверджує передчасна смерть від раку принца Джакомо. Але, повертаючись до представлених авторів, варто згадати текст, з якого розпочиналося це дослідження, “Непевне лихо” Дж. Берто, де невротичний оповідач порівнює вагітне черево своєї дружини із раковою пухлиною, видаленою із шлунка батька. Р. Фіоріно переносить цей аспект з метафоричної в реалістичну площину. Окрім автобіографічного, вона визнає також наукове джерело, що послугувало основою роману, а саме статтю з газети “Аігс”, яка стверджувала про збільшення можливості, відповідно до наукових досягнень попередніх десятиліть, народити дитину жінці, хворій на рак. Експлікіт роману відрізняється від історії авторки. Щасливе видужання Розанни є контрапунктом до летального завершення життя Франчески, що полишає сиротою Віолу у віці кількох місяців.
Наприкінці слід додати про місце автофікцонального онкографічного письма у творчості наведених авторів. Відтак Дж. Берто і Ф. Томіцца, відомі італійські письменники, обрали ракове захворювання, присутнє також у їхньому житті, як одну з тематик. С. Бальді, хоч і мріяв бути письменником, лишився автором лише однієї книжки. Саме хвороба навернула його до письменницької ниви та спонукала до літературного дебюту, що мав в Італії значний успіх. П. Калабрезе, автор чисельних журналістських розвідок, також змінює через рак свій творчий вектор і зосереджується на випробуванні себе в царині красного письма. Лише в одній із чотирьох книжок Р. Фіоріно розповідає про неоплазію, а в трьох інших йдеться про подорожі містами та навіть містичними та музичними світами.
На відміну від лексичної обережності щодо хвороби-табу у тексті Ф. Томіцци, інші представлені письменники не вважають за потрібне ховати діагноз, але з певних причин також вдаються до автофікціоналізації. Попри це, їхні тексти характеризуються сміливістю та детальністю оповіді, містять чисельні терміни, зображення медичних процедур, неестетичні подробиці. Так, на сторінках тексту С. Бальді присутні неможливість самотужки випорожнитися, відхаркування: “біле та густе наче пінява від каппуччіно <...> стабільне протягом місяців шумовиння, що на відстані може видатися овечею шерстю. І такого йогурту накопичувалося три або чотири склянки на день” [2, с. 312]. У книзі С. Калабрезе є описання діареї, спровокованої хіміотерапією, що тривала протягом цілої ночі.
Не менш важливим є також наратологічний аспект фікціональної оповіді. Так, нарація в “Анонімному венеціанці” та “Хай збудеться воля твоя” ведеться від третьої особи, що підкреслює навмисну і заплановану дистанцію між авторами та їхніми персонажами. “Візитерка”, “Дерево, посаджене тисячоліття тому” та “Фіолетове і чорне” надають перевагу я-нараторам. І якщо безперечна автобіографічність твору П. Калабрезе є цілком і нерозривно пов'язаною із вибором першої особи, більш оригінальним видається наратологічний вибір Ф. Томіцци та Р. Фіоріно, які, не зважаючи на відмінні імена, намагаються ідентифікуватися з Еміліо та Франческою не лише за допомогою зображення спільної патології.
Ідентифікація на підставі однієї хвороби є також відмінною у творах кожного з проаналізованих авторів. Так, Дж. Берто віднаходить себе у персонажі з сугестованого йому сюжету. Ф. Томіцца впізнає себе швидше у створенні протагоністам таємниці навколо неоплазії, ніж у її безпосередніх проявах. С. Бальді виходить за межі власного егоцентризму, намагаючись зондувати схожу, але не ідентичну історію про рак легень. Інші автори рухаються паралельно між автобіографією та fiction. У випадку П. Калабрезе власна “біографія раку” є достеменно зображеною у романі, тоді як серійний вихід оповідей про Джіно є фактично прямою трансляцією захворювання, де свіжість і безпосередність вражень є точкою зору вигаданого персонажа. Автобіографічність вебрепортажу Р. Фіоріно контрастує, певною мірою, із креативною свободою, що авторка компенсує, оповідаючи про страждання своєї протагоністки.
Література
Accorsi F. Stefano Baldi. Sia fatta la tua volonta. - Режим доступу: http ://www. stefanobaldi .net
Baldi S. Sia fatta la tua volonta. - Bologna: Pendragon, 2009. - 324 p.
Berto G. Anonimo veneziano. - Milano: Rizzoli, 1976. - 117 p.
Biasini G. Scriveme fa bene. Narrare la malattia, curarsi con un blog. - Arezzo: Zona, 2013. - 149 p.
Calabrese Р. L'albero dei mille anni. All'improwiso un cancro. La vita all'improwiso. - Milano: Rizzoli, 2010. - 326 p.
Chinol E. Anonimo veneziano II Giuseppe Berto. La sua opera, il suo tempo. - Venezia: Marsilio, 1989. - P. 88-92.
Fiorino R. Viola e nero. Una storia di cancro e gravidanza. - Roma: Gruppo Editoriale L'Espresso, 2011. - 307 p.
Monterosso F. Come leggere II male oscuro di Giuseppe Berto. - Venezia: Mursia, 1977. - 109 p.
Radogna M. Rubano il cuore del poeta. - Режим доступу: http://www. stefanobaldi.net
Tomizza F. La visitatrice. - Milano: Mondadori, 2000. - 128 p.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття про систему персонажів, її роль і значення в сюжеті твору. Особливість авторської манери письменників в епоху відродження, одним з яких був Вільяма. Шекспір. Загальний опис системи персонажів в трагедії автора "Отелло", яка є наслідком конфлікту.
курсовая работа [56,5 K], добавлен 03.10.2014Поняття і суть системи персонажів. Роль блазнів і слуг у п'єсах Шекспіра. Виявлення унікальності в системі персонажів в трагедії "Король Лір". Повний розвиток сюжетної лінії - трагедії історії Глостера і його двох синів поруч з історією Ліра і його дочок.
курсовая работа [40,9 K], добавлен 03.10.2014Феномен "літературного герою" та поняття "системи персонажів". Сюжет, характери персонажів та визначення основних понять: образу, герою, персонажу. Своєрідність епохи Відродження та особливості художньої манери на прикладі трагікомедії В. Шекспіра "Буря".
курсовая работа [153,6 K], добавлен 03.10.2014Сюжетно-тематична єдність системи персонажів твору, їх вплив на змістову форму і художній зміст трагедії. Сюжетна конструкція твору, характеристика основних героїв. Система персонажів в трагедії В. Шекспіра "Ромео і Джульєтта" очима сучасного читача.
курсовая работа [44,9 K], добавлен 03.10.2014Історичні пісні козаків; риси духовності та православної християнської моралі дум, створених у часи козаччини. Тематика, функція й стиль козацьких дум; особливості жанру. Надприродні можливості пісенних персонажів, лексика героїв епіки, музична форма.
презентация [1,1 M], добавлен 02.06.2014Обзор творчества Д. Балашова. Произведения новгородского цикла. Авторское присутствие в романах цикла "Государи Московские" и жанрово-структурная форма произведения. Попытка рассмотрения исторического факта в синхроническом и диахроническом аспектах.
лекция [21,8 K], добавлен 03.04.2009Специфіка та структура дитячої літератури. Особливості оформлення книжкових видань за індивідуальним проектом і зміст наповнення. Розкриття характерів персонажів в книгах. Дослідження дитячого бачення світу. Аудиторія, цільове призначення видання.
реферат [20,3 K], добавлен 12.12.2013Ознайомлення учнів із життям та творчістю видатного педагога. Розвивання комунікативних навиків школярів у процесі обговорення сюжетів казок В.О. Сухомлинського та оцінювання поведінки їх персонажів. Виховання почуття добра, справедливості та любові.
конспект урока [19,2 K], добавлен 23.01.2015Життєвий та творчий шлях Стендаля – одного із засновників літератури критичного реалізму. Риси письменницького стилю Стендаля, психологізм його персонажів, психологічний погляд на ситуації і моделі поведінки, героїзм і культ сильних пристрастей.
презентация [708,1 K], добавлен 04.10.2011Образи скупих і користолюбців, людей пожадливих на матеріальні достатки у світовій літературі. Характеристика персонажів: пана Плюшкіна українсько-російського письменника Гоголя, Гобсека Оноре де Бальзака, Терентія пузиря з комедії I. Карпенка-Карого.
презентация [2,0 M], добавлен 16.03.2015Особливості художнього мислення М. Сиротюка. Дослідження історичної та художньої правди, аспектів письменницького домислу та вимислу. Аналіз персонажів роману "На крутозламі" - Сави та Петра Чалих, Гната Голого. Основні ознаки прозописьма письменника.
статья [15,9 K], добавлен 31.08.2017Іронія та сатира як засоби мовного вираження комічного. Композиційні особливості в трагікомедії Б. Шоу "Дім, де розбивають серця". Сюжетність твору – типи дій та джерела сюжету, розкриття процесів соціально-історичного життя через вчинки персонажів.
курсовая работа [68,0 K], добавлен 14.07.2016Розвиток класичного реалізму у XIX столітті. Правдиве зображення існуючих буд. Представники критичного реалізму. Витоки виникнення соціального зла. Типізація в творчості реалістів. Нові принципи зображення персонажів. Поширення оповідної літератури.
реферат [18,8 K], добавлен 11.12.2010Поняття та роль детективного жантру, головні моменти його історичного розвитку в мистецтві. Принципи класичного детективу в процесі побудови системи персонажів та сюжетів творів Агата Крісті. Зображення життя простих людей в роботах письменниці.
реферат [21,7 K], добавлен 07.06.2012Поняття художнього стилю та образу. Лінгвістичні особливості та класифікація. Авторський засіб застосування лінгвістичних особливостей, щоб зазначити сенс та значимість існування Поля в житті Домбі. Поняття каламбуру та його вплив на образ персонажів.
курсовая работа [70,6 K], добавлен 03.10.2014Процес переосмислення творчості митців. Творчість самобутнього художника слова І. Нечуя-Левицького. Характери персонажів творів з погляду національної своєрідності. Національно-культурні фактори та "подружні" сварки. Реалізація тропу "сварки" у повісті.
реферат [17,5 K], добавлен 10.04.2011Періодизація творчості Вільяма Шекспіра. Поняття психологізму у літературі. Трагедія "Гамлет" як найяскравіший приклад дослідження психологізму персонажів. Схематизація образної системи трагедії; внутрішній монолог як прийом визначення психологізму.
реферат [70,5 K], добавлен 28.06.2015Зміст та визначення психологізму як способу зображення персонажів. Біографічні передумови створення дитячих оповідань, різнобарв'я прийомів для змалювання світу ззовні та в душі дитини, авторська світоглядна позиція Франка, автобіографічна суть сюжетів.
контрольная работа [48,4 K], добавлен 05.11.2009Відображення відносин чоловіка і жінки в української та норвезької літературі. Психологічні особливості головних персонажів творів В. Домонтовича і К. Гамсуна. Закономірності побудови інтриги в прозі письменників. Кохання як боротьба в стосунках героїв.
дипломная работа [98,8 K], добавлен 23.03.2014Художній образ, як відображення дійсності. Жанрові особливості роману. Побудова образної системи у творі письменника. Мовне втілення системи образів за допомогою лексичних засобів та численних прийомів. Аналіз та розкриття значення персонажів роману.
курсовая работа [41,4 K], добавлен 13.05.2014