Імруулькайс як основоположник арабської дескриптивної лірики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мруулькаис як основоположник арабської дескриптивної лірики

Святослав Горба

Арабська література в доісламський час найкраще була представлена лірико-епічною поезією. Цей період літератури вирізняється багатством образів, прагненням вдосконалення форми. Норми цієї поезії стають обов'язковими в наступні століття. У своїй праці “Історія арабів і арабської літератури світської і духовної” А. Кримський наголошував, що писемної літератури у арабів до часів ісламу не було. Але у формі усної ліричної поезії арабська словесність процвітала ще до часів мусульманства, а саме з кінця V - до VII століття [4, с. 48].

Місцем зародження і розквіту давньоарабської поезії були пустелі Неджду, Хіджазу і північні області Аравійського півострова. Пустеля була школою, де гартувався характер усіх відомих поетів, а також була джерелом їхнього натхнення. Поет був співцем свого племені і літописцем історичних подій. Араби вважали, що кожен поет наділений таємною силою, яка допомагає йому створювати вірші. Він займав високе положення в суспільстві, іноді його вплив і влада були більшими, ніж у вождя. За словами німецького орієнталіста Т. Ньольдеке, поет був “пророком свого племені, його вождем в мирний час і героєм під час війни” [5, с. 33].

Доісламська поезія існувала в усній традиції. “Творчість кожного племінного поета - його поеми і короткі віршовані твори виносилися на суд широкої аудиторії, яка складалася з представників найрізноманітніших племен Аравії” [1, с. 20]. Вже в доісламський період утворилися дві основні композиційні форми арабської поезії: невеликий вірш до 10-12 рядків - кит'а і невелика поема на 50-100 рядків, яка називалася касида. І. Фільштинський зазначив, що касида складалася з декількох частин, які були слабко поєднані між собою, відрізнялися сюжетом і стилем, й поєднувалися між собою лише у свідомості бедуїнського слухача, який був обізнаний з таким матеріалом [7, с. 49]. Касида мала чітку побудову з окремими обов'язковими частинами: початок касиди або ліричний вступ називався насіб - це оплакування покинутого місця кочівлі і розлуки з коханою, друга частина називалася васф - це опис пейзажу або верхової тварини, або героїчних подвигів поета. Завершення касиди - це возвеличення власних подвигів (фахр) або возвеличення певної могутньої особи (мадх), якій присвячена касида [1, с. 20-21]. Іноді в касиді також були окремі рядки, присвячені вину і “застільним втіхам”, які отримали назву хамріят. І. Фільштинський також зазначив, що з погляду жанру касиду можна вважати синкретичним твором, окремі її частини є лише жанровими формами, становлення яких відбулося пізніше, в період арабського середньовіччя [1, с. 50].

Варто наголосити, що васф був однією з найяскравіших частин доіслам- ської арабської поеми, давні араби вважали себе частиною природи, тому намагалися описати світ, що їх оточував, перебіг різних подій, явища та їхній вплив на повсякденне життя бедуїна. Можливо, такий опис не завжди був детальним, іноді обмежувався кількома висловами, проте васф у касиді створював певний необхідний для читача настрій, слугуючи кращому сприйняттю усієї поеми.

“Предметом опису могла бути верхова тварина, природа Аравії, пустельні рівнини, палюче сонце і холодні ночі, дощі, бурі та полювання. Васф - це і «пейзажна лірика», і просторове зображення баталій, подій у пелемені, традиційних ігор, подій політичного і культурного життя. Васф - жанр лірико-епічний” [7, с. 51].

Одним із найкращих майстрів доісламської дескриптивної лірики був відомий арабський поет Імруулькайс. Він належить до авторів, які написали найкращі доісламські поеми - муалляки. Саме їх полюбляли декламувати і слухати араби. Імруулькайса вважають найдавнішим джагилійським поетом, відомості про якого дійшли до нас повністю. Його поважали за стиль написання поезії і майстерне її впорядкування. Ібн Саллям зазначив, що Імруулькайс, а також ан- Набіга, Зугейр і аль-А'ша належать до першого класу поетів і мають перевагу над іншими поетами епохи Джагилії [9, с. 51].

Розглянувши використання такого жанру, як васф у доісламській арабській літературі, а саме у поезії Імруулькайса, можемо дізнатися про певні складові світогляду поета, його відображення в поезії, певні факти з його біографії, звичаї і побут жителів Аравійського півострова у доісламський час тощо.

Мета роботи - визначити головні об'єкти опису в поезії Імруулькайса, проаналізувати поетичні уривки, що містять елементи пейзажної лірики та просторового зображення подій, з'ясувати художні засоби, за допомогою яких здійснено опис, а також спробувати перекласти окремі уривки українською мовою.

Матеріалом дослідження слугували уривки з поезії Імруулькайса.

Аналізуючи об'єкти опису доісламської арабської поезії, ми з'ясували, що образ коханої жінки поета є невід'ємною частиною поеми, без якого арабська касида не могла існувати не лише в доісламський час, але й протягом усієї доби панування арабської класичної літератури. Імруулькайс детально описав зовнішність коханої, зустрічі з нею. Такі описи стали обов'язковими в арабській літературі наступних епох.

hagartu bi-fawday r 'asiha fa-tamayalat ¦alayya hadima al-kash rayya al-muhalhal muhafhafa bayda' gayru mufada tara 'aibuha magqula ka-s-sagangal taguddu wa tubdi ¦an `asil wa tattaqi bi-nazira min wahsi wagrata mufil wa git ka-gidi-r-riwi laysa bi-fahisin iza hiya naggathu wa la bi-mwaftal wa fardn yazinu al-matna 'aswadfahim 'asis ka-qanwi an-nahla l-mutaaskil gada 'airuhu mustaszirat 'ila-l-ula tadillu al-dqag fimusanna wa mursal wa kash laflf ka-l-gadil muhaggarin wa saqin ka- 'abubi-s-saqii l-muzallal wa tudhi fatiytu-l-miskfawqafirasiha [8, с. 147-148].

Я прихилив її голову до себе, взявши за скроні і вона нахилилась зі струнким станом, товстими ногами, з тонкою талією, білошкіра, повногруда, з мускулястим животом, перси її гладкі, наче дзеркало, вони немов загострені і остерігаються погляду народженого дикого звіра з Ваджри.

Шия її - немов шия білої газелі і не буде непристойним, якщо вона не прикриє її і виставить напоказ. Її чорне, як смола, волосся спадає на спину, воно густе, наче грона плодів фінікової пальми.

Волосся її зачесане догори, а локони губляться в переплетених розтріпаних [пасмах].

Встаючи зранку вона залишає [аромат] мускусу над своїм ложем, вона спить допізна і не підперізується, аби бути досконалою [вона і так струнка].

Як зазначалося вище, образ коханої деталізований, зокрема увагу приділено частинам тіла жінки. Ця деталізація реалізується завдяки використанню епітетів (кохана білошкіра, пасма її волосся переплетені та розтріпані). Імруулькайс наголосив на стрункому стані його “дами серця”, використав порівняння, властиві світогляду бедуїна: шия коханої порівнюється з шиєю газелі, волосся - з гронами плодів фінікової пальми, а стрункі ноги - з наповненим водою та похиленим очеретом.

Хоча поезія Імруулькайса за своїм духом і системою образів ще повністю бедуїнська, проте дослідники вважають, що в ній відчувається вплив витонченої культури Візантії та Ірану. І можемо припустити, що порівняння грудей коханої із дзеркалом, а також згадка про мускус над її ложем - це ознаки цього впливу. Можливо, це передумова того, що згодом в арабській поезії жінку не лише почали оспівувати, але й возвеличувати, а це також вплив культур цих сусідніх держав.

Щодо перекладу цього уривка, то складність полягає в тому, що автор використовує архаїчні та рідковживані слова. Наприклад, слово sagangal не вживають у сучасній арабській мові і не подане в багатьох словниках, проте у перському словнику Люгат наме Дегхода, який є джерелом не лише перської класичної літератури, але й арабської, вказано, що слово sagangal походить з грецької мови і означає “дзеркало” [10, т. 8, с. 11887]. Після цього тлумачення автор словника для ілюстрації навів рядки саме з цієї поезії Імруулькайса. Що стосується лексеми gayru mufada, у деяких перекладах її передають як “та, що має мускулястий живіт”, проте у словнику Дегхода вказано, що слово mufad вживається стосовно людини, в якої живіт і груди рівні, однакові [10, т. 13, с. 18764]. Тому ми вважаємо, що словосполучення gayru mufada варто перекласти як “повногруда, з мускулястим животом ”. Серед інших архаїзмів можна навести лексему mutaaskil, зокрема її поєднання зі словом “пальма” - an-nahla al-muta^askil, що тлумачиться як “пальма, на якій є багато грон плодів” [10, т. 12, с. 17818].

Також у цьому уривку є топонім - Ваджра (wagra). Як стає зрозуміло, ця територія була добре відома тогочасним бедуїнам, перебування на ній було небезпечним для людини. У своєму словникові В. Ґірґас вказав, що Ваджра - це місцевість з дикими звірами, розташована між Меккою і Басрою [2, с. 864].

Традиційно опис коханої виходив за межі васфу і поєднувався з насібом, тобто зі спогадами про кохану, зі скаргами на розлуку з нею та описом покинутого місця кочівлі. “Скорботне та сумне оспівування поетом тих місць, де жили дорогі та близькі для нього люди, для яких перебування на одному і тому ж місці було явищем надто рідкісним. Приїжджаючи на місця перебування свого племені, поет міг застати лише сліди їхнього короткочасного осілого життя: багаття, яке ще не встигло погаснути, землю, що витоптали верблюди тощо” [6, с. 9]. qifa nabki min zikra habib wa manzil bi-saqp-l-liwa bayna ad-dahulfa-humal [8, с. 146].

Зачекайте, поплачемо, згадуючи про кохану на слідах кочовища, залишки якого стерлись давно.

Це один із найвідоміших перекладів цих рядків. Проте сучасні арабські дослідники бедуїнської поезії стверджують, що слова Дахуль і Хумаль (dahul, humal) - це назви територій в Неджді [9, с. 126]. Тому ці рядки можна перекласти так:

Зачекайте! Поплачемо! Згадуючи про кохану на залишках кочовища між Дахулем та Хумалем. fa-tudih fa-l-miqra lam yafu rasmuha lima nasagatha min ganub wa sam 'al wuqufan biha §ahbi ¦alayya maflyyahum yaqulun la tahlik 'asa wa tagammal [8, с. 146].

Існує також такий переклад цих рядків: “напівстерті єменські письмена”. Цей варіант перекладу ми можемо підтвердити інформацією зі словника Дегхода, де вказано, що Тудіх і Мікра (tudih, miqra) - це назви двох поселень в Ємені, які трапляються в поезії Імруулькайса [10, т. 13, с. 18834].

Також знаходимо в Імруулькайса інші рядки, де васф поєднано з насібом: iza qamata tadawwaa l-misku minhuma nasima §-§aba ga 't bi-rayyal-l-qaranfuli fa-fadat dumwu-l-wyn minni qababatan ¦ala-n-nahr hatta balla damda mihmali [8, с. 146].

Очі мої наповнилися сльозами глибокої пристрасті, [які досягали] моїх грудей,

Щодо верхової тварини, то в епоху арабського середньовіччя саме опис коня у виконанні Імруулькайса вважався класикою. Такий опис насичений порівняннями, епітетами і гіперболами.

wa qad 'agtadi wa f-fayru fi kunatiha bi-mungaradin qaydi-l- 'awabidi haykali mikarrin miffarin muqbilin mudbirrin ma`On ka-galmUdi qahrin haftahu as-saylu min ¦ali kumayt yazillu l-libdu `¦an hali matnihi kama zallati-§-§afwa' bi-l-mutanazzili ¦ala ¦z-zabli gayyas ka- 'anna 'ihtizamahu iza gasa fihi hamyuhu galyu mirgali misahhin 'izama as-sabihatu ¦ala-l-wana 'asarna gubaran bi-l-kadid l-murakkali yuzillu 'al-gulama-l-hiff ¦an qahawatihi wa yulwi bi- 'aswabi-l-anifi l-musaqqali dayrin ka-huzrufi l-walid 'amarrahu tataburn kaffayhi bi-hayfln muwaqqali lahu 'ayjala zabi wa saqa naama... ka-'anna dima' al-hadiyati bi-nahrihi ¦uqaratu hinna bi-saybin muraggali [8, с. 148-149].

Вставши зранку, коли птахи ще в своїх гніздах, я вирушу на короткошерстому великому [коні], що біжить швидше хижаків.

Він атакує і відступає, йде вперед і розвертається, наче уламок скелі, що його з гори скидає потік.

Він біжить стрімголов, коли інші від втоми лише здіймають пилюку із землі. жанр васф поетичний лірика

Зокрема, І. Фільштинський вказав, що слова mirgali, murakkali, musaqqali, які завершують кожен із трьох рядків, написані автором аби створити імітацію цокотіння кінських копит [7, с. 70]. У цьому уривкові також знаходимо рідковживану лексику, наприклад, слово awabid. Словник Дегхода вказує, що це хижак, дика тварина, яка вважається дикою, бо переважно помирає неприродною смертю [10, т. 3, с. 3107]. Порівнюючи спину коня із каменем, з якого стікають дощові краплі Імруулькайс вжив слово §afwa ', тлумачення цього слова у вищезгаданому словникові таке: “тяжкий, блискучий камінь” [10, т. 9, с. 13203].

Арабські дослідники творчості Імруулькайса вказують, що гнідий колір коня, яким його описав Імруулькайс, це колір нечистий і поєднує в собі червоний та чорний кольори, а також наголошують, що в словнику Лісан аль-Араб вказано, що гнідий кінь у арабів - це найсильніший з коней з найміцнішими копитами [9, с. 124]. Опис коня або іншої верхової тварини часто поєднувався з описом полювання, зустрічі поета з дикими коровами або вівцями. Переважно під час такого опису поет вказував, що його кінь у змозі наздогнати здобич [9, с. 126]. fa-anna lana sirbun ka- 'anna niagahu azara dawarin fi mula' muzayyal fa- 'adbarna ka-l-gaz^i l-mufa^^al baynahu bi-gidi muammin fi-l-asirati muhwal [8, с. 149].

Натрапили ми якось на стадо овець, вони були немов дівчата у сукнях з довгим подолом, які ходили навколо [ідола] Давара, і [раптом] розсипались, наче намистини, того, хто має в своїй родині благородних дядьків по лінії батька чи матері.

Аналізуючи цей уривок, варто звернути увагу на те, що, описуючи сцену під час полювання, Імруулькайс наче забуває про саме полювання, починає описувати овець, порівнюючи їх з тими людьми, які оточують його в племені.

Складність перекладу полягає ще і в тому, що порівняння, які вжив автор, неможливо перекласти сумірним, лаконічним відповідником. Цей процес вимагає знання певних племінних традицій: релігійних, сімейних, побутових тощо.

Арабські дослідники вказують, що описуючи природу поет акцентував увагу на блискавці, дощах, річкових потоках, звірах, що потопають, буянні трав, цвітінні квітів, а також на радості птахів під час урожаю [9, с. 126].

`uqab tadallat min samarihi sahlan [8, с. 161].

Ми знаходимо такий опис наслідків буревію:

wa tayma' lamyatrukbihagiz`a nahlatin

wa la ujuman illa masidan bi-gandali [8, с. 150].

Змальовуючи дощ чи хмари, поет використовував несподівані та вишукані порівняння:

kana sabiran fi `aranayn wablihi

min as-sayli wa 'al-gussa'falkatu migzali [8, с. 150].

Гора Сабір під дощем - наче вождь у смугастому біджаді, верхів 'я її немов проливає ранкові сльози, [несе] потік сухе листя і гілки дерев, неначе прясло веретена.

wa 'alqa bi-^ahra ' l-gabf ba `a `ahu

nuzula l-yamani zi al-nyabi l- muhammali [8, с. 150].

У перекладах давньоарабської поезії знаходимо такі рядки:

Друже мій, ти бачиш спалахи блискавки?

Дивись, ось вона промайнула серед хмар, звиваючись, наче руки [7, с. 66].

У своїй книзі “аль-Адаб аль-Джагилі” Самі Юсуф Абу Зейд вказав, що якщо ми проаналізуємо поезію Імруулькайса, то зрозуміємо, що він найдостой- ніший. Критики доводять це тим, що він перший, хто “зупинився на залишках кочовища”, перший, хто порівняв жінок з газелями, а коней - з орлами, також перший, хто описав ніч, коней і полювання [9, с. 122].

Щодо подій суспільно-політичного життя, то в проаналізованому матеріалі їх небагато, переважно трапляються короткі згадки з життя поета, наприклад:

'ala rubba yawmin ^alihin laka minhuma wa la siyyama yawmun bi-darata gulgul wa yawma ¦aqartu li-bazara mapyyati [8, с. 146].

Скільки днів хороших у тебе, але особливим є день у Дарат Джульджуль, день, коли я заколов для дівчат свою верблюдицю...

Згідно з переказом, свій найкращий твір Імруулькайс написав на згадку про подію “День струмка” або “День Дарат Джульджуль”, саме в цей день він зміг привернути до себе увагу коханої дівчини.

Також у поезії є згадки про події, які трапилися під час подорожі поета до Візантії [3, с. 177-179].

laqad 'ankaratm ba`lbakk wa 'ahluha [8, с. 131].

rub qafida mutahayyara tabqagadanfi 'anqira [8, с. 133].

Отже, жанр васф у творчості Імруулькайса вирізняється надзвичайним багатством лексики, зокрема порівнянь, епітетів та гіпербол. У поезії переважають пейзажна та любовна лірика. Головними темами васфу є: опис коханої, опис верхової тварини, а саме - коня, описи природи, її явищ і полювання. Варто наголосити, що вищезгадані художні засоби в поезії цього автора незвичайні та досить складні, деякі з них можна досліджувати крізь призму бедуїнського світогляду, певних елементів природи, що оточували поета і таким способом формували його свідомість, а зокрема й образне мислення, наприклад, порівняння волосся з гроном фінікової пальми або ж стрункого жіночого стану з очеретом. Інші васфи містять відомості про релігійні вірування, побут, окремі деталі повсякденного життя - ідол, якому поклонялися, казан, у якому варили їжу, сік хни тощо. Значну частину складають незвичні і самобутні васфи: порівняння грудей дівчини із дзеркалом, коня під час бігу - із дзиґою тощо. Дескриптивна лірика Імруулькайса вирізняється використанням поетичних шаблонних форм, наприклад, перебування чи наближення коханої дівчини пов'язане з ароматом мускусу. Описуючи силу, міць та витривалість коня, автор порівняв його з іншими тваринами, акцентуючи увагу на кращих якостях цих тварин. Одночасно з порівнянням, поет вдається до гіперболізації, наводить чимало епітетів. Образне мислення поета призводить до того, що описуючи тіло людини чи тварини, він знаходить в ньому елементи флори і фауни: рослини, квіти тощо, і, навпаки, описуючи явища природи, вбачає в них людей, їхні вчинки, ознаки побуту або частини тіла.

Дослідження творів Імруулькайса, як і усієї доісламської арабської поезії, незважаючи на чималу кількість праць, потребує подальших та фахових вивчень щодо детального дослідження художніх засобів; опису просторового зображення подій, а саме - подій політичного і культурного життя арабів того часу; розвитку васфу, його еволюції та впливу на літературу подальших епох, а також з'ясування елементів та засобів, за допомогою яких твори цієї епохи найкраще та найякісніше можна передати українською мовою.

Стаття: надійшла до редакції 16.12.2013 доопрацьована 20.02.2014 прийнята до друку 23.04.2014

Список використаної літератури

1. Белова А. Г. Введение в арабскую филологию / А. Г. Белова. - М., 2003. - 68 с.

2. Гиргас В. Ф. Арабско-русский словарь к Корану и Хадисам / В. Ф. Гиргас. - СПб., 2006. - 915 с.

3. Горба С. І. Топоніми в доісламській арабській поезії / С. І. Горба // Вісник Львівського університету. - 2013. - С. 175-180 - (Серія філологічна; вип. 59).

4. Кримський А. Ю. Вибрані сходознавчі праці : у 5 т. - Т. 1. / А. Ю. Кримський. - К., 2007. - 431 с.

5. Петрова Л. А. История арабской литературы УІ-ХУІІІ вв. : конспекты лекций / Л. А. Петрова. - К., 2011. - 231 с.

6. Субх Алі. Імру аль-Кайс як засновник теорії арабського вірша та його муалляка / Алі Субх // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. - 1999. - С. 8-13. - (Східні мови та літератури; вип. 2.).

7. Фильштинский И. М. Арабская литература в средние века / И. М. Фильштинский. - М., 1977. - 290 с.

8. The Divans of the six ancient Arabic poems / Ed. W. Ahlwardt. - London, 1870. - 223 с.

Анотація

Розглянуто жанр васф у творчості Імруулькайса, окреслено головні об'єкти опису, акцентовано на вживанні порівнянь, епітетів та гіпербол у поезії автора.

Ключові слова: доісламська арабська поезія, лірика, касида, васф, об'єкт опису.

The article traces genre vasf in works of Imruulqais, characterizes the main objects of description, emphasizes on using the similes, epithets and hyperboles in author's poetry.

Key words: pre-Islamic Arabic poetry, lyrics, qasida, vasf, object of description.

Исследовано жанр васф в творчестве Имруулькайса, обозначены главные объекты описания, акцентировано на применении сравнений, эпитетов и гипербол в поэзии автора.

Ключевые слова: доисламская арабская поэзия, лирика, касыда, васф, объект описания.

Размещено на Allbest.ru