"Знать, од бога і голос той, і ті слова...": пісня як жанр поетичної творчості Т. Шевченка

Поетичний набуток Шевченка містить твір “Не хочу я женитися.” (до жанру пісні його зараховував Є. Кирилюк). Рядком “Не хочу я женитися” починається й одна з народних пісень. Цікаво зіставити фольклорний твір з поезією Шевченка. Народний співець, не спроможний “витягнути” заявленої теми, відразу перетворює її на сміховину (“Не буду я женитися, / Бо що мені з того, / Не стає мені десять грошей / До півзолотого. / Чук, чук, чумандра, / Чумандриха молода” [19, 431]), тим часом Шевченко у своєму вірші розгортає цілу драматичну картину життя нерозважливого чоловіка. Те ж виявляємо, наприклад, порівнявши пісню, що починається “Ой сама ж я, сама, як билина в полі” [19, 90] і Шевченків твір “Ой одна я, одна...”.

Відповідно до переважної стильової орієнтації на народну пісню та до суспільного статусу героїв своїх творів, Шевченко в жанрі пісні загалом ощадливий у використанні образних тропових конструкцій, їх рівень більше- менше співвіднесено із народним стилем, зокрема із художнім поглядом і висловом тих, кому надано слово в цих творах. Безперечно, і пісенні Шевченкові твори не позбавлені вимовних порівнянь та метафор, як-от “.надінем вражим ляхам / Кошуленьку білу. / Ні, не білу, а червону.” (“Швачка” [23, 133]), “Як билина при долині, / В одинокій самотині / Старіюся я” (“Породила мене мати.” [23, 127]) та - з філософічним відтінком: “А дівочі молодії / Веселії літа, / Як квіточки за водою / Пливуть з сього світа” (“Закувала зозуленька.” [23, 132]). Усе ж на передньому плані в пісенних творах Шевченка - посутній виклад переважно нелегкої ситуації героїні чи героя, окреслення їхніх простих психологічних порухів, відтворення їхнього емпірично-реального бачення світу, відтак троп, імовірно, вважає поет, мусить вкладатися в цю загальну парадигму “простоти”.

Обираючи в жанрі пісні модус гострої конфліктності та трагічного прямування дії, поет природно оминає засоби ігрової фантазійності, метафоричних перетворень і переміщень (у народній пісні: “Хоче мене мати оддать у черниці. / А я, молодая, та й догадалась, / Та в колючий терен та заховалась; / Ой там моя коса та розчесалась” [19, 190]), примхливо-оригінальної дивовижі, як це спостерігаємо в поодиноких народних піснях (приміром, в одній із них козак жаліється матері, що не має з ким уночі розмовляти, на що мати відповідає: “Ой на тобі, синку, рубля золотого, / Купи собі, синку, коня вороного, / Купи собі, синку, коня вороного, / Постав на стаєнці, говори до нього” [19, 338]); не вдається до прийому поетичної фетишизації предмета та вибудови довкола нього образу (як-от “Розвий, вербо, сімсот квіток” із пісні “Не стій вербо, над водою” [19, 286]). Допускаючи певне коло народнопісенної символіки, поет усе ж не працює в річищі тих символів, які вибиваються поза реальне окреслення ситуації та, відволікаючи увагу від розвитку ліричного сюжету, апелюють до позатекстових (ритуально-етнографічних) значень (як у рядках весільної пісні: “Через сінечки вишнев сад, / Пішла Оксанка в виноград. / Хто мене найде в цім винограді, / З тим сяду на посаді” [11, 158]).

Тексти, які сьогодні зараховуємо до жанру пісні, у Шевченка наділені повнотою літературної самостійності. Музика може їх (у разі пісенного виконання) емоційно збагатити, але в них немає жодних слідів орієнтації на певне коло народних творів, зміст яких розрахований на те, щоб невиразність його була компенсованою за рахунок музики чи ритму хороводу, на повтор фрази, на приспів, на супроводження жестом чи якимсь хореографічним елементом, - текст Шевченкової пісні містить всю повноту свого смислового обґрунтування.

Пісенні твори Шевченка вплинули на подальший розвиток української народної пісенності. Уже в першій половині ХІХ ст. відбуваються певні зміни в пісенній культурі українського народу, зумовлені новими соціально-історичними й економічними обставинами, а у плані суто естетичному - становленням українського письменства нового типу, появою авторських ліричних творів, їх ширенням у народному середовищі, зокрема появою пісні літературного походження. Загалом змінюється “горизонт очікування” стосовно жанру пісні.

Цей жанр (як у вигляді літературному, так і в усному, а в останньому випадку - як у виконавстві вже існуючих, так і у творені нових пісень) позбувається тих ознак канонічності і стильової регламентованості, які назагал притаманні народним пісням, створеним орієнтовно в XVII - XVIII ст. Розширюється тематика й мотивне коло в текстах цього жанру, з'являється “ дозвіл” народного виконавця на звучання суб'єктивніших тонів. Можна сказати, що й сам народ очікував нових тем і образів у пісні, яка так чи так могла стати народною, був згоден на досі незвичні смислові “мелодії” цієї пісні (як, зрештою, це почасти вже сигналізовано було стосовно окремих творів В. Забіли, Д. Боньковського, К. Думитрашка та ін.). І, безперечно, саме пісенні твори Шевченка, які відразу після свого обнародуванню набували великої популярності, стали найпереконливішим утіленням цих очікувань і можливостей народної пісенності.

Композитор, знавець музичного і словесного фольклору стверджував: “Поезія Шевченка є вицвітом української народної поезії; без зрозуміння українських народних пісень нема й бесіди про зрозуміння й інтерпретування Шевченка <...> Тільки ж поезія Шевченка, очевидно, не є таки те саме, що українська народна колективна поезія. Поезії Шевченка є творами індивідуально- артистичної творчості поета, і так треба нам з ними рахуватись” [4, 239].

Шевченко у своєму жанрі пісні не в усьому йде за стандартом пісні народної, далеко не все переймає, демонструючи високий рівень вибірковості. Але можна з упевненістю твердити, що практично все художньо перспективне, що було на час творчості Шевченка в народній пісні, а також у зразках пісні літературного походження, поет засвоює не тільки в жанрі пісні, а й у низці інших жанрів, у своїй поезії в цілому.

І. Франко, подаючи загальну характеристику поетичної творчості Шевченка, зазначав: “Рамки тодішніх естетичних правил виявляються йому завузькі, крізь усталені на той час художні традиції він проходить вільно, мов народна пісня.” [20, 182], - тобто орієнтація на поетику народної пісні допомогли Шевченкові із самого початку стати вище того стильового й жанрового мислення, яке, хоч і не так нормоване, як у системі класицизму, усе ж обмежувало Шевченковий талант. Не так тематику, не так народнопісенну образність, як принцип її естетичної свободи - ось що найбільше бере Шевченко з народної пісні. Виразно ця свобода виявляється і в розглядуваному жанрі пісні, що постає органічним компонентом його жанрової системи, і, мабуть, не меншою мірою - у жанрах елегії, віршового оповідання, медитації, і в низці поем.

Наявність розробленого жанру пісні в поезії Шевченка з особливою очевидністю засвідчує великий діапазон його жанрової системи, великі внутрішні відстані між, скажімо, піснею і спресованою афористичною філософською медитацією (“І Архімед, і Галілей...”), між піснею і байкою, між піснею і сатирично-інвективною поемою.

Жанр пісні (до культивування якого поет приходить не відразу) виявив успішну спробу Шевченка надати засіб безпосереднього художнього самовислову одному з головних збірних героїв його поезії, а в загальнішому плані - розбудувати шерег тих ліричних текстів, у яких фіксовано доторк до найзаповітніших емоційних сфер індивіда, особистості та народної спільноти.

ЛІТЕРАТУРА

шевченко народний пісня лірика

1. Дзюба І. Тарас Шевченко: Життя і творчість. 2-е вид., доопрац. -- К.: ВД КМА, 2008. -- 718 с.

2. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання. -- К., 1984. -- 238 с.

3. Костомаров М. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке // Костомаров М. Твори: У 2 т. - К., 1967. - Т. 2.

4. Людкевич С. Про основу і значення співності в поезії Тараса Шевченка [1901 -- 1902] // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи: [У 2 т.]. -- Львів, 1999. -- Т. 1.

5. Людкевич С. Про композиції до поезії Шевченка [1902] // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи: [У 2 т.]. - Львів, 1999. - Т. 1.

6. Малишев Ю. Солоспіви. -- К., 1968.

7. Нечуй-Левицький І. Хмари // Нечуй-Левицький І. Зібр. тв.: У 10 т. -- К., 1965. -- Т. 2.

8. Новиченко Л. Лірика // Шевченківський словник: У 2 т. -- К., 1978. -- Т. 1.

9. Песни и романсы русских поэтов. -- Лг., 1965. -- 1119 с.

10. Пивоварський Л. Народнопісенна лірика Т.Г. Шевченка періоду заслання. -- Житомир, 1959. -- 19 с.

11. Пісні Поділля. -- К., 1976.

12. Прийма Ф. Джерела Шевченкового “Подражанія сербському” // Рад. літературознавство. -- 1964. -- №6.

13. Рильський М. Тарас Шевченко [1939 -- 1955] // Рильський М. Зібр. тв.: У 20 т. -- К., 1986. -- Т. 12.

14. Рильський М. Балада Шевченка “У тієї Катерини” [1958] // Рильський М. Зібр. тв.: У 20 т. -- К., 1986. -- Т. 12.

15. Рильський М. Поезія Тараса Шевченка [1960 -- 1961] // Рильський М. Зібр. тв.: У 20 т. -- К., 1986. -- Т. 12.

16. Рильський М. “Жіноча лірика” Шевченка [1961] // Рильський М. Зібр. тв.: У 20 т. -- К., 1986. -- Т. 12.

17. Сидоренко Г. Стиль пісенних творів Шевченка // Збірник праць 21 та 22 наукових шевченківських конференцій. -- К., 1976.

18. СмілянськаВ. “Святим огненним словом...” Тарас Шевченко: поетика // СмілянськаВ. Шевченкознавчі розмисли. -- К., 2005.

19. Українські народні пісні: Родинно-побутова лірика. -- Ч. 2. -- К., 1965.

20. Франко І. Українці // Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. -- К., 1984. -- Т. 41.

21. Чамата Н. Інтонаційна організація поетичного твору: Наспівний вірш Шевченка // Рад. літературознавство. -- 1978. -- №4.

22. Чижевський Д. Історія української літератури: Від початків до доби реалізму. -- Тернопіль, 1994.

23. Шевченко Т. Зібр. тв.: У 6 т. -- К., 2003. -- Т. 2.

24. Шевченко Т. Зібр. тв.: У 6 т. -- К., 2003. -- Т. 5.

25. Шевченко Т. Зібр. тв.: У 6 т. -- К., 2003. -- Т. 6.

26. Piesni ludu ruskiego w Galicyi / Zebral Zegota Pauli. -- Tom drugi. -- Lwow, 1840. -- S. 12.

Размещено на Allbest.ru