Імпресіоністичні візії в новелістиці Михайла Коцюбинського та Григорія Косинки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІМПРЕСІОНІСТИЧНІ ВІЗІЇ В НОВЕЛІСТИЦІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО ТА ГРИГОРІЯ КОСИНКИ

Олеся Лихачова

Анотація

коцюбинський косинка новелістика жанровий

У статті здійснено різнорівневий аналіз парадигм новел Михайла Коцюбинського і Григорія Косинки. Проаналізовано жанрову специфіку творів, розкрито психологізм та філософізм текстів письменників.

Ключові слова: поетика, новела, психологізм, образ, творче наслідування.

Аннотация

В статье совершен разноуровневый анализ парадигм новелл Михаила Коцюбинского и Григория Косынки. Проанализирована жанровая специфика произведений, раскрыт психологизм и философизм текстов писателей.

Ключевые слова: поэтика, новелла, психологизм, образ, творческое наследование.

Annotation

The multilevel analysis of the poeticals paradigm of the novels by My- haylo Kozhybynsky and Grygoriy Cosynka is realized in the article. The genre. specificity of work is analyzed, psychology and philosophism of the novels texts of writers.

Key words:poetics, novel, psychology, image, creative imitation.

Виклад основного матеріалу

Митці, здавалось би, віддалені цілою епохою, більше різні, аніж схожі, але вдумливі критики ^таки знаходили ті «точки перетинання», де схрещувалася естетика, стильові прийоми в світах прози Михайла Коцюбинського і Григорія Косинки. Недарма ж бо мудрий Максим Рильський ще на зорі неповної реабілітації Г. Косинки та його творчості не без внутрішньої духовної гіркоти говорить про українську критику кінця 60-х років, котра «сопричисляла Косинку до імпресіоністів». Навпаки, Максим Рильський нічого гріховного не бачить у такому співставленні естетичних принципів Г. Косинки: «Протиставлення реалізму й імпресіонізму, -- акцентує М. Рильський, -- здається мені мало підставним. Ті самі критики цілком слушно вказували на творчу залежність Косинки від Стефаника, Коцюбинського, Васильченка (я б додала сюди ще й Черемшину. -- О. Л.). Коли говорити про спосіб малювання окремими яскравими мазками, які ін- © Лихачова О., 2014 коли здаються й не дуже пов'язаними між собою, а врешті- решт утворюють суцільну картину, і називати це, запозичуючи слово від мистецтвознавців, імпресіонізмом, то таким імпресіонізмом закрашено багато сторінок у названих вище вчителів Косинки, великих реалістів. Імпресіонізм закидали свого часу і Чехову, навіть у реаліста з реалістів -- Льва Толстого можна знайти «імпресіоністичні» малюнки» [3, с. 8].

Варто особливо зазначити, що тогочасна критика майже не помічала оцих «буржуазних напрямків» у мистецтві слова: ані імпресіонізму, ні експресіонізму, бо такі, звісно, що просто неможливі в так званому, сповідувальному скрізь і завжди, соціалістичному реалізмі. Як бачимо, мудрий Максим Рильський виводить за межі ідеологічної доктрини імпресіонізм та орнаменталізм, так властивий письму особливо Григорія Косинки.

Звісно, що Михайло Коцюбинський -- прозаїк насамперед модерний. Світ його, як ось у знаменитому «Intermezzo» -- екзистенційно сум'ятливий. Він начеб розіп'ятий у своїй психоенергетиці, між вимріяними за юності митцем високими ідеалами призначення мистецтва, «бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег (емоційно- імпресіоністичне порівняння). Не тільки власне, а і чуже. А врешті -- хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? (Філософічно, але без емоційної окраси, що також являє нам митець цілком імпресіоністичний «момент»). -- Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самостійним, -- нарешті рішуче повертається М. Коцюбинський до системи своїх ідеалів [1, с. 34]. До певної міри визначається і власними ідеалами Григорій Косинка. Наскрізна його тема -- громадянська війна в Україні. Головний ідеал митця -- революціонер: «Б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осямужках та обніжках, але боронить своїми тілами, кров'ю свої оселі від армії золотих богів» [2, с. 85].

Але, як і в М. Коцюбинського -- це суцільний світ сум'яття, невизначеності та екзистенційних крайнощів: «Заплакали села. Уже не чути, як гукає гармата, і на місці гарячих боїв лишилась чорна руїна, помста сльозам, як дощем...

І тоді: озолотило сонце похмурі хмари на заході і втопило червону багряницю, як той сум, у ставу та й прослало над пожарищем» [2, с. 39] (цілком імпресіоністська, але жахна картина).

Необхідно обов'язково зазначити, що такі стани сум'яття і внутрішньої невизначеності в обох майстрів слова народжені різними психоаналітичними стихіями: у Косинки -- хаосом революційної битви та класової боротьби.

Ще одна, вельми значуща, також екзистенційна проблема постає у творчості обох прозаїків: це відношення митців до такої сакральної, надчутливої проблеми, як смерть близької, рідної людини. У Коцюбинського -- це смерть маленької доньки: «Я й так бачу все, бачу свою дівчинку, її голі ручки на рядні, як вона розтулює спечені губи й ловить повітря» [2, с. 169]. Тим часом, немов колосальний дисонанс смерті дитини, під її вікнами несамовито, просто безумно красиво цвітуть яблуні. Навіщо, -- питається, це цвітіння у таку трагічну мить?!? Не на силі відповісти і митець, і ми.

Подібні структури паралельно розгортаються і в новелі Г. Косинки «Мати». У таку трагічну хвилину син звертається до матері -- «Ви ж не вмирайте, мамо, чуєте. Не вмирайте! Я сьогодні привезу доктора, чуєте?» [1, с. 39]. Паралелізмом характеризуються символічні образи, котрі поглиблюють загальний контекст новели: «Дощ перестав. Вітер гнав на захід патлаті хмари, а над лісом вималював широку синю смугу, схожу на Дніпро коло Зеленогаївки» [1, с. 45].

І в новелі «Intermezzo» пейзажі також відіграють більш важливу структуротворчу роль, але на відміну від пейзажних структур Г. Косинки, вони в Коцюбинського виразно урба- нізовані, хоча сам митець (те яскраво видно) по вінця душі закоханий у рідну природу: він буквально обожнює її, себто, пантеїзує: «Пізно я повертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка» [2, с. 304]. У Косинки -- навпаки: природа і пейзажі гостро драматизовано, під рівень того трагічного дійства, що коїться у його новелах, як ось: «Цілі улиці викошено огнем-косою. Чорні повалені хати, а в попелі тліє горе матері... -- На Гордієнкових горбах сини в бою за волю лягли! Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають...» [1, с. 15].

Наскрізним і сакральним образом, що пронизує структуру новелістики М. Коцюбинського і Г. Косинки, є священна тема рідної землі, Батьківщина найголовнішого Героя обох прозаїків -- образу трударя-селянина на сій священній землі.

Тема Батьківщини -- вічна в творчості Михайла Коцюбинського: «Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба» [1, с. 302]. Як правило, М. Коцюбинський не ідеалізує героя-сучасника: він навіть у його «цивілізованій ході» бачить грядущі біди так званої «цивілізації»: «Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків -- тисячі чорних ротів -- вічно дихаєш смородом» [2, с. 297]. І Г. Косинка наближено (до свого великого вчителя) мислить він і святу свою земельку, і ту братовбивчу битву, що розгорнулася на її святому лоні: «Креше полум'я іскриться, і в диму, як чорні примари, мріють над селом тополі попелом припалі...» [1, с. 13].

Як правило, митець у своїх творах обирає естетичний об'єкт, на який націлені його духовні намагання і помисли: так герой М. Коцюбинського, що свідомо втікає у «чисту естетику» від трагічної дійсності, нарешті зустрічається з об'єктом своїх душевних терзань -- із звичайним мужиком, як символом суворої реальності: «Ми таки стрілись на ниві -- я і людина. То був звичайний мужик. Не знаю, яким я йому здався, але крізь нього я раптом побачив купу чорних солом'яних стріх, затертих зливами, дівчат у хмарі пилу, що вертались з чужої роботи, брудних, негарних з обвислими грудьми, кістлявими спинами. блідих жінок у чорних подертих запасках, що схилились, як тіні, над коноплями. працьовитих дітей всуміш з голодними псами. Я не тікав, навпаки, ми навіть почали розмову, наче давні знайомі» [2, с. 308]. І страшна, трагічна та розмова, де ліричний герой прозаїка буквально заклинає «звичайного мужика» до відкритого бунту й протес- ту: «Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя... Погаси сонце й засвіти вдруге на небі» [2, с. 309].

Проблеми вибору дороги постають і в новелі Г. Косинки «Сходка». Це також, як у Коцюбинського, дорога боротьби, «червона стежка» протесту: «Я... -- почав Цюпка... -- Да. Забастовщик з 905 года і говорю: в ушах у нас ще й досі дзвонять панські казочки, а кругом. рабство. -- Подивіться, батьки на дітей: багато їх, правда, багато? -- Ми мучились -- нічого, але яка доля наших дітей через десять -- п'ятнадцять год? -- Ні, наша стежка -- червона. За революцію! От і все.» [1, с. 28].

Як переконуємося, соціально-політичні дороги І. Коцюбинського і Г. Косинки не те що близькі, вони наче б накладаються, збігаючись, одна на одну. Отож, в обох митців -- один вибір -- шлях до свободи -- крізь бунт і протести, навіть крізь кров!

У Григорія Косинки -- цей вибір, ця дорога -- навіть не більшовицька. Знаємо, як опозиційно-застережливо ставився Косинка до молодого, але вже такого, що втопив себе в крові комуністичного тоталітаризму. Така позиція проривається і в структурах новели «Сходка»: «Здорово, брат, сказав Цюпка -- краще од більшовика розумієш -- «Наша стежка червона». І довго ще було чути селом про червону стежку Цюпки» [1, с. 28].

Соціально-класові мотиви в новелістиці Григорія Косинки -- більш загострені та радикальніші, ніж в «естета» Михайла Коцюбинського, бо останній неначе проявляє більшу «покірність» жорстоким законам цивілізації, принаймні, Коцюбинський, набагато ліберальніший тут, аніж Косинка: «Город знову простяг до мене свою залізну руку... Покірливо дав я себе забрати» [2, с. 309]. Оце «покірливо» надто багато «видає» в психокомплексі М. Коцюбинського. Тим часом у Г. Косинки, як правило, панує жорстокий опір молодому ще тоталітаризму, як ось у новелі «Зелена ряса»: «.Знай. Комуністи день у день -- мов оси: «На богів і чортів» [1, с. 74].

Отже, імпресіоністичний стиль в українській літературі має глибоке коріння, є цілком органічним для національної художньої свідомості. Зрозумілим є також той факт, що не зважаючи на почасти суто імпресіоністичні вкраплення, більшою мірою у стильовій палітрі М. Коцюбинського та Г. Косинки переважає реалістичний тип художнього мислення.

Таким чином, аналіз творчості українських новелістів засвідчує не тільки наявність імпресіоністичного стилю, але й цікаву, плідну розробку цими авторами імпресіоністичної складової в системі стильового синкретизму XIX--XX століття.

Література

1. Косинка Г. 1967 - Серце / Г Косинка. К.: Харківська книжкова фабрика, 1967.

2. Коцюбинський М. Твори: В 7 т. / М. Коцюбинський - К.: Наукова думка, 1974. Т 2.

3. Рильський М. Слово Косинки / М. Рильський. К., 1967.

Размещено на Allbest.ru