Тілесність мистецтва слова в епоху тотальної інформаційності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тілесність мистецтва слова в епоху тотальної інформаційності

Олена Іванова

У статті розглядаються трансформації літератури як виду твор-чості та аналізуються зміни статусу мистецтва слова в умовах культу-ри, зорієнтованої на інформаційні технології.

Ключові слова: література, екранна культура, культура тотальної інформаційності.

В статье рассматриваются трансформации литературы как вида творчества и анализируются изменения статуса искусства слова в усло-виях культуры, ориентированной на информационные технологии.

Ключевые слова:литература, экранная культура, культура тоталь-ной информационности. література творчість мистецтво культура

The transformations of literature as a kind of creation is examined and the changes of status of art of word in the conditions of culture oriented on informa-tion technologies are analyzed in the article.

Key words: literature, on-screen culture, culture of total informativeness.

Маргінальні явища культури досліджувати завади непро-сто: оскільки для них характерна неоднорідність, суперечли-вість, межовий статус балансування на межі між домінуючи-ми тенденціями суспільного розвитку, не завжди очевидна й осмислена опозиційність до центру, конфліктність щодо куль-тури мейнстриму, окраїнність тощо. Маргінальне не вписуєть-ся в загальноприйняті правила та уявлення, ідентифікується з декількома статусами одночасно, має жагу до експерименту, експлікує установку на порушення табу і кордонів. З іншого боку, маргінальність -- ознака принципових соціокультурних змін. Це потенційна креативність, що проявляє себе в гібрид-них ознаках і трансформаційних стратегіях. Як противага до-мінантному культурному канону вона може мати потужний позитивний заряд, що згодом реалізується у плідний культурно- творчий процес, хоча може стати і джерелом деструктивних змін. Так чи інакше, маргінальність має об'єктивні умови фор-мування, які потребують вивчення та оцінки, а маргінальні явища -- легітимізації та осмислення як чинники динаміки культури. І це не лише шлях включення маргінальності до ве-ликої культури, асиміляція окраїн, а й усвідомлення потенціалу соціокультурного розвитку, пошук продуктивних форм діяль-ності і -- зрештою -- участь у конструюванні майбутнього, яке наближається швидше, ніж ми до нього адаптуємося. Зазна-ченого досить, аби оцінити складність та продуктивність на-укового дослідження, в центрі якого постає маргінальний фе-номен. Ще цікавішою і водночас важчою є перспектива таких міркувань, якщо в центрі уваги опиняється феномен, що по-трапив на маргінеси із самісінького центру культури як семіо- сфери, -- мистецтво слова. Література сьогодні існує в умовах зміни способів осмислення і репрезентації дійсності та помітно потерпає від цього.

Значною мірою наш досвід сучасності формується екраном, новим соціокультурним феноменом, який відтворює нову па-радигму комунікації, нові продукти творчої діяльності та нові форми рецепції. Екран вже породив особливий вид суспільної практики -- екранну культуру та сформував стійкі репутаційні характеристики, зокрема і в царині художньої творчості, адже сучасне мистецтво без екрану не мислить себе і майже не спіл-кується з публікою. Серед його форм (екран телевізора, екран комп'ютера, екран планшета, екран телефону тощо) лише екран електронної книги ще зберігає зв'язок з книгою епохи книгодруку, натомість мистецтво слова в часи диджиталіза- ції все ж втрачає свої колишні позиції. Загальна цифровізація культури та поява технічного посередника у спілкуванні автора і читача -- це не лише зміна умов комунікації, це ще й перебу-дова всього досвіду їхнього спілкування, а також трансформація предмету діалогу -- самого твору.

У добу технічної відтворюваності (В. Беньямін) репродуку-вання позбавляє твір унікальності, самодостатності, перериває його зв'язок з традицією. Навіть більше: техніка репродукції сьогодні досягла стадії, коли завоювала собі місце серед мис-тецьких технологій виробництва. Це означає, що репродукція набуває статусу самостійного творіння, в якому техніка замі-нює неповторний вияв масово повторюваним, що принципо-во змінює рецепцію твору через суттєве наближення його до аудиторії (наближене сприймається без критики, самозагли-блення поступається розвантаженню, масовому спогляданню). У цьому контексті слід визнати, що значно більш принципо-вою є межа між «живим» театральним видовищем (концертом) і тим, що транслюється радіо - чи телеканалом, ніж між літера-турною драмою і оригінальною радіоп'єсою в радіоефірі, адже апаратура суттєво впливає на саму природу твору. Ефект спів-причетності публіки і виконавця, імпровізаційність, рівень не- очікуваності, унікальності мистецького продукту, семіотична насиченість мови спілкування мистецтва редукуються за умов технологічного опосередкування результатів творчої діяльнос-ті. І в цьому сенсі електронну книгу можна тлумачити як про-лог екранного майбутнього літератури, технічно залежної та зорієнтованої на тиражування. Ситуація змінилася принципо-во, тож саме навколо електронного слова, навколо «переходу від книги до екрана, сконцентрувалися головні гуманістичні проблеми нашого часу» [6, с. 256].

Маргіналізація мистецтва слова -- ознака принципових со- ціокультурних змін, що має об'єктивні чинники та спричиню-ється формуванням інших культурних домінант, а новий статус літератури потребує усвідомлення, адже їй доводиться не про-сто обживати нові території, а ще й звикати до нового само-відчуття. І якщо майбутнє літератури поки що примарне, то її сьогодення може розповісти про характер змін, що вже стар-тували. Метою цієї статті є осмислення трансформацій літера-тури, спричинених новими інформаційно-комунікаційними можливостями сучасності та зміною статусу мистецтва слова в умовах культури тотальної інформаційності.

Від літературознавців сьогодні все частіше можна почути, що колишні підходи до розвитку літератури непродуктивні для опису нинішнього її положення: «Може, зараз література як динамічна система, що розвивається сама по собі, перебуває в точці біфуркації? Закономірності минулого практично при-пинили визначати її стан» [4, с. 34]. Усвідомлення змін ще не прийшло, адже для осмислення поступу літератури потрібне дистанціювання, натомість маємо відсутність літературного процесу. Ті, що творять літературу, не відчувають траєкторії її руху, як не бачать цих послідовних кроків і ті, хто за нею спо-стерігають: «Сучасний літературний пейзаж -- це неймовірне розмаїття фарб. Але вражає в цій картині одна її особливість: майже повна відсутність взаємозв'язку між її компонентами. Часто декларуються якісь тенденції, течії, школи сучасного літературного процесу (медгерменевтика, необароко, нео-авангард, гіпернатуралізм, новий реалізм, постреалізм та інші), але... не впливають на літературу.. зараз розмаїття літератури постає саме як хаотичне нагромадження художніх явищ, випад-кових і необов'язкових» [4, с. 29--36]. Літературно-мистецький досвід сучасності характеризується антиномічністю, різновек- торністю, що й демонструє відсутність літературного процесу як очевидного руху літератури. Спричинена така ситуація, на нашу думку, зміною статусу мистецтва слова та його здобутків. Зупинимось на цьому детальніше.

Концепції літератури як діяльності, що створює самоцін- ний витвір, котрий містить у собі цілий художній світ, що існує на власних засадах та потребує активної читацької рецепції, з'явилися в епоху книгодруку (М. Мак-Луен) та були адекват-ні її природі саме на цьому етапі розвитку. Усі шукання теорії літератури XX століття так чи інакше були пов'язані з бажан-ням розкрити цінність твору як унікальності, аж до деяких деконструктивістських: поняття «залишкові сенси», введене Ж. Дерріда, базується на розумінні наявності в тексті деякої ін-телектуальної напруженості, асоціативної аури як джерела руху і приросту його сенсу, який не може зупинятися. Проте, пост-модернізм покінчив з автентичністю, справжністю й самою дійсністю: істина -- нереальна, можливі лише версії правди, тож нема сенсу надто серйозно ставитися до її пошуків і кон-статації віднайдення. Аби ідентифікувати відмінність станів лі-тератури, Р. Барт вводить розрізнення категорій «текст» і «твір»: твір ґрунтується на естетиці свідомості, впорядкованого змісту, а текст -- естетиці несвідомого, рознесеного смислу, твір -- ці-лісний знак, текст -- розірваний. Текст не є самоцінним само- тотожним цілим, він весь -- цитати і не має об'єднувального центру, а оригінальністю є перекомбінування елементів. Твір -- те, що сказав автор, текст -- те, що сказалося, незважаючи на волю автора. У тексті, на відміну від твору, де панує автор, пе-реплітаються різні коди, тому тут панує письмо: «текст -- ба-гатовимірний простір, де поєднуються і сперечаються один з одним різні види письма» [1, с. 388].

У нових умовах існування літературний твір, що раніше сприймався як унікальне смислове ціле, тепер стає частиною глобального інформаційного простору. Окремий твір апріорі в культурі тотальної інформаційності вміщений у таку кількість інформаційних потоків і дій, які забезпечуються новими ко-мунікаційними можливостями інформаційного простору, що нівелюється його статус самоцінного феномена. Знаходячись у цьому полі, будь-який твір втрачає самостійну цінність, ста-ючи часткою поля, його малим фрагментом, що містить по-рівняно невеликий обсяг змісту як обмежене інформаційне повідомлення. У глобальному інформаційному просторі немає одиничного, є тільки ділянки єдиного, які постійно треба осво-ювати як нові території -- далі й далі. Сучасна комунікативіс- тика трактує літературу як «безмежний континуум або суцільне дискурсивне середовище» та «безмежний комунікаційний про-цес реінтерпретацій інтерпретацій плюралістичності текстів і дискурсів» [5, с. 268].

Втрата твором статусу самоцінного феномену свідчить про те, що він не є світом зі своїми законами, а тому не бачиться як самість (як замкнений на собі) та як самоцінність (як унікаль-ний зміст, що реалізується тільки тут), хоч (парадоксальність!) саме зараз зростає кількість творів (та інтерес до них) з фантас-тичним сюжетом, хронотопом, героєм: на рівні зображуваного (героя) -- це особливий світ зі своїми законами, на рівні зобра-ження (автора) -- тиражування, експлуатація, часто ще й при-мітивізація вже «відкритих» раніше світів (наприклад, сучасні варіації жанру фентезі). Твір не продукує унікального бачення світу, а долучається до інтерпретації вже наявних бачень, через що літературу часто сьогодні звинувачують у немасштабності, непринциповості, мінімальній змістовій наповненості.

У творі, що має статус самоцінного феномену, зміст невід-дільний від форми, «тіла» твору, через що той і усвідомлюється як реальність, тобто світ, що є тільки тут і ніде більше (а тому він замкнений на собі, на своїх законах, яка б кількість зовніш- ньотекстових зв'язків у нього не налічувалась), а це «тут» є об-разом (моделлю, концепцією тощо) реальності, що розкрилася свідомості автора, постала у створеному і зображеному світі героя, аби читач, зрозумівши їх обох, усвідомив своє місце і в діалозі з ними, і в комунікації з дійсністю. «Тіло» твору, разом з його ціннісно-функціональним статусом, сучасна культура прагне розчинити в інформаційному потоці. Ця тенденція має декілька форм реалізації.

Сьогодні має місце архітектонічно-композиційна транс-формація літератури, причому у двох напрямах одночасно -- контамінації і фрагментації твору. Твір як ціле в умовах сучас-ності нерідко постає як складена єдність, що характеризується принциповою фрагментарністю, а окремі твори оформлюють-ся як єдиний твір, ціле, що отримало додаткові підстави для об'єднання. В одному випадку митцеві не вдається цілісне роз-горнуте висловлювання про світ, а лише серія коротких пові-домлень, бо нема можливості охопити реальність єдиним по-глядом, в іншому -- окремі висловлювання щодо світу з часом бачаться як такі, що мають так багато перегуків, зв'язків, вза-ємопосилань, що за умови їх компонування в ціле розкажуть більше, ніж поодинці.

Якщо твір складається з корпусу текстів, то вони утворюють єдність, що пов'язується загальною ідеєю, темою чи пробле-мою. При цьому щеплення текстів, входження їх у множину -- можливість різновекторних інтерпретацій змісту, оскільки кожен окремий фрагмент має свою текстову стратегію. Якщо біблійну притчу не можна розглядати поза межами великого ці-лого Біблії, а лише у світлі його, бо окремий фрагмент не може мати самостійного функціонування, а це ціле постійно відсилає до самого себе, встановлюючи й підтримуючи внутрішньотек- стову інтерпретацію фрагментів, то збірка в сучасних умовах -- це інтертекст без наявного внутрішнього структурування фраг-ментів, з неоднорідністю семантичної структури. Відсутність цілого, що має вищий рівень організації, пояснюється кризою метанарації (Ж. Ф. Ліотар), неможливістю піднятися на вищий рівень бачення реальності. Це шлях до еклектизму, який по-збавлений єдиного погляду на світ, як і спільних цінностей, та є механічною сумішшю. Фрагментарність, нелінійність викла-ду, порушення причинно-наслідкових зв'язків, композиційна розрізненість -- норми сучасної літературної практики. Так, у статті О. Галети «Між автором і читачем: феномен упорядника в сучасній українській літературі» антологію пропонується роз-глядати як своєрідний жанр зі складною структурою [3, с. 81]. Однак часто форма збірки, де компонування, співвідношення елементів важливіші за окремі думки, виражені в конкретних словах, перетворює творчість на маніпуляцію з пробілами між словами, бо сама конструкція й «пусті місця» в ній мають біль-ше значення, ніж власне сказане.

Література демонструє також тенденцію жанрової транс-формації, яка теж здійснюється у двох напрямах -- розмивання й застигання жанрових форм. Жанрові параметри деяких тво-рів визначити важко, або можна визначити принципово по- різному, інші ж твори є продукцією, що витримана у жорстких жанрових межах, що іноді виглядає нарочито і схематично, -- це вияв тенденції застигання (і відповідно -- стагнації) окре-мих жанрових форм, зокрема затребуваних широкою аудиторі-єю (мемуари, щоденники, детективи, фентезі і т. д.). Жанрова трансформація може бути інтерпретована як відсутність (або непрочитуваність, неусвідомлюваність) чіткої налаштованості комунікації, авторської інтенції та (чи) читацьких очікувань, або як сигнал формування нових жанрових форм та одночасної орієнтації комунікативної практики на колишній досвід мов-лення з його жанровими стандартами.

Антиномічні тенденції в сучасній практиці мистецтва сло-ва, про які йшлося вище, свідчать, що в нових інформаційно- комунікаційних умовах змінюється уявлення про форму твору, його тілесність, яка поступово втрачає недоторканість: «Щоб з'ясувати важливість матеріального носія, погляньмо на книгу. Подібно до людського тіла книга -- це форма передачі та збе-рігання інформації, і подібно до людського тіла книга зберігає кодування в тривкому матеріальному субстраті. Після того як кодування в матеріальній базі відбулося, змінити його буде аж не так легко. Друк і білки в цьому сенсі мають більше спільного одне з одним, ніж з магнітними кодами, які можна стерти або перезаписати простою переміною полярності... Маючи тіло, книжки й люди мають, що втрачати. Тиск, що відчувається в сучасну епоху в бік дематеріалізації. впливає на людські й текстуальні тіла одразу на двох рівнях: як зміна в тілі (матері-альний субстрат) і як зміна в повідомленні (коди зображення/ репрезентації')» [9, с. 54--56].

Мистецтво нині позначене інтенсивними формальними пошуками. Майстерність усе більше розуміється не як про-дукування унікальних, штучних, неповторних витворів, а як технологічність, з чим і пов'язується рівень художньої якості твору: «Література стрімко здобуває нові функції в контексті культури. Якщо суспільство не хоче бачити в письменникові вчителя і моральну інстанцію, то з'являється новий письмен-ник -- професіонал-технолог. Він вивчає як соціолог попит ни-нішньої аудиторії, потурає йому, спрощує його, перетворюючи письменництво у виробничий процес, іноді з застосуванням найманої сили» [4, с. 32--33]. Літературна творчість за таких умов нерідко розуміється як прикладна сфера, ремесло, де ва-жить не стільки авторське «я», скільки рецептурна обізнаність, не стільки унікальність, скільки трендовість твору, не його гли-бина, а актуальність, відповідність часу.

П. Сорокін, описуючи сучасну культуру як присмерк куль-тури чуттєвого типу, зазначає, що мистецтву сучасності «до-водиться постійно змінюватися, вибудовуючи ланцюг примх і образів, оскільки інакше воно буде нудним, нецікавим і непри-вабливим. З цієї причини це мистецтво зовнішнього вияву, так би мовити, напоказ. Оскільки воно не символізує ніякої над-чуттєвої цінності, а базується на зовнішній самопрезентації. це мистецтво професійних художників, що догоджають пасив-ній публіці. Чим воно більш розвинуте, тим більш яскравими стають його характеристики» [8, с. 437]. Професіоналізм веде до уніфікації та безкінечної багатоформності, багатоманіт-ності. Така ситуація напряму пов'язана з поступовою зміною ціннісно-функціонального статусу літератури: майстерність як зовнішній фактор по відношенню до твору (володіння техні-ками письма) стає засобом обробки матеріалу та оптимізації також зовнішніх авторських стратегій: «Мова і мистецтво при-пиняють бути основними факторами формування критичного сприйняття і стають просто способом пакування словесних то-варів масового вжитку» [7, с. 390].

Якщо приймати позицію, що твір розкриває зміст реальнос-ті в авторському розумінні, то світ літературного твору сьогодні все більше віртуалізується, втрачаючи зв'язки з об'єктивною дійсністю. Автор не прагне осмислити реальність (або не в змо-зі цього зробити), читач не сподівається зустріти в творі відпо-віді на «питання часу». Твір як художній світ давав можливість розкрити закони реальності та усвідомити життя в ній завдяки наявності зв'язків з дійсністю. Література сьогодні все менше здатна бути образом чи моделлю реальності, вона майже по-збавлена виходів у соціокультурну практику та є відірваним світом ілюзії, що лише прикидається життям. Вона не має на меті формування світогляду чи розкриття проблем сучасної людини. Характерною щодо цього є також тяжіння до нівеля-ції межі між фактуальними (орієнтованими на реальний факт) й фікціональними (орієнтованими на вимисел) творами. Іно-ді без додаткових даних взагалі важко визначити, яким є текст, документальним чи художнім, при тому що документальний цілком може витворювати віртуальний світ, використовуючи окремі факти про реальні події і реальних осіб (будувати вер-сії), а художній -- просто переповідати конкретну ситуацію з життя, без найменшого розширення горизонту бачення (буду-вати оповідь). Саме такими є нові твори Л. Костенко, Т. Про- хаська, О. Забужко, Ю. Андруховича.

Описані вище тенденції -- свідчення того, що досвід літе-ратури змінився, бо змінилися механізми її функціонування, і він потребує осмислення як такий, що здобувається в інших соціокультурних умовах. Нові умови -- це інформаційно - комунікаційний віртуальний електронний простір, де життя підпорядковується інформаційним технологіям. Література входить в це поле і відчуває його потужний вплив. Змінені пра-вила гри ведуть до необхідності зміни всієї парадигми бачення літератури в хронотопі сучасності, адже «інформаційні техно-логії впливають на книжки через розуміння того, що рано чи пізно тіло друкованого видання буде сполучене з іншими носі-ями інформації» [9, с. 73].

Ю. Лотман стверджував, що саме периферія семіопростору є зоною зростання культури, вміщує її нові можливості, пер-спективи, чинники оновлення, стає авангардом розвитку, про-відником майбутнього, полем формування нових орієнтирів, альтернатив, культурних пропозицій, що виникають як резуль-тат нестандартної, «неправильної», змішаної чи некерованої культурної комунікації. Вводити маргінальні об'єкти в систему наукового опису -- мета, яка виправдовує труднощі подібного дослідження, що спричинюються соціокультурним статусом феномена, розміщеного на кордонах культурних систем. Мар- гінальність може бути гідною серйозної наукової уваги за умов правильно поставлених питань. Автор цієї статті прагнув до-лучитися до обговорення проблем, які б стали орієнтирами для усвідомлення майбутнього мистецтва слова в культурі тоталь-ної інформаційності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика / Ролан Барт ; пер. с фр. ; [сост., общ. ред. и вступ. ст. Г К. Косикова]. -- М. : Прогресс, 1989. -- 616 с.

2. Беньямін В. Вибране / Вальтер Беньямін ; пер. з нім. Ю. Рибачук, Н. Лозинська. -- Львів : Літопис, 2002. -- 214 с.

3. Галета О. Між автором і читачем: феномен упорядника в сучас-ній українській літературі / Олена Галета // Studia methodological : Наративні виміри літератури : [матер. міжнар. конф. з наратоло- гії. Тернопіль, Україна, 23- 24 жовтня 2003 р.] / [упоряд. І. В. Па-пуша]. -- Тернопіль : Ред.-вид. відділ ТИПУ, 2005. -- Вип. 16. -- С. 81-87.

4. Голубков М. М. Есть ли сейчас литературный процесс? / М. М. Го-лубков // Русская литература XX-ХХІ веков: проблемы теории и методологии изучения : материалы Второй Междунар. науч. конф., 16-17 ноября 2006 г. -- М., 2006. -- С. 29- 36.

5. Землянова Л. М. Коммуникативистика и средства информа-ции : англо-русский толковый словарь концепций и терминов / Л. М. Землянова ; [под ред. Я. Н. Засурского]. -- М. : Изд-во Моск. ун-та, 2004. -- 416 с.

6. Ленем Р. Електронне слово: демократія, технологія та мистецтво / Ричард Ленем ; пер. з англ. А. Галушка. - К. : Ніка-Центр, 2005. - 376 с.

7. Мак-Люэн М. Галактика Гуттенберга : Сотворение человека печат-ной культуры / Маршалл Мак-Люэн ; пер. с англ. А. Юдин. - К. : Ника-Центр, 2004. - 432 с.

8. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / Питирим Со-рокин ; пер. с англ. С. А. Сидоренко ; [общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Сомогонов]. - М. : Политиздат, 1992. - 543 с.

9. Хейлз Н. К. Як ми стали постлюдством : Віртуальні тіла в кібер-нетиці, літературі та інформатиці / Н. Кетрін Хейлз ; пер. з англ. Є. Марічева ; [наук. ред. С. Ю. Шліпченко]. - К. : Ніка-Центр, 2002. - 430 с.

Размещено на Allbest.ru