О. Кобилянська і сфера сакрального

Размещено на http://www.allbest.ru/

О. Кобилянська і сфера сакрального

У статті розглянуто погляди літературознавців радянського часу, які кваліфікували антирелігійність О. Кобилянської. Сакральне у долі і світосприйнятті письменниці - предмет дослідження.

Спочатку слід окреслити предмет нашої розмови. У „Сучасному словнику іншомовних слів” (Харків, 2008) авторства Оксани Семотюк термін „сакральний” має таке морфологічне гніздо: сакралізація, сакральний, сакрамент, сакраментальний, сакрйстія. В основі цих лексем лежить латинський корінь sacrum - святиня. Сакральний - це священний, який стосується релігійного культу і ритуалу; обрядовий [12, с. 513]. Термін „сакральний” пояснено ширше у „Літературознавчій енциклопедії” Юрія Коваліва (К., 2007) як недоторканний, священний, властивий релігійній моделі світосприйняття, наявний у текстах Рігведи, Святого Письма тощо. Поняття стосується також мистецтва, твори якого набувають глибокого духовного змісту [6, с. 364].

Раніше дослідники торкалися близьких до цієї тем у дещо своєрідний спосіб: було прийнято у радянському кобилянськознавстві огульно викривати і критикувати ставлення Ольги Кобилянської до релігії. Так, вже в самих заголовках виявлялася суть проблеми, так звана „антирелігійність”, як-от одна з перших статей подібної проблематики - Федора Погребенника називалась „Антирелігійні мотиви в творчості О. Ю. Кобилянської” („Радянська Буковина”, 1954, 4 груд., с. 4). Проаналізувавши твори О. Кобилянської „У св. Івана”, „На полях”, „Земля”, „За готар”, дослідник висновкував, що [...] „своїми творами, в яких викрито реакційну суть духовенства, вона [О. Кобилянська. - Я. М.] допомагала трудящим визволятись від згубного впливу релігії” [9, с. 4].

У „Науковому щорічнику за 1959 рік” (Чернівці,1960) Ничипір Томашук опублікував статтю „Ставлення О. Ю. Кобилянської до релігії і церкви”, лейтмотивом якої було: „Ставлення О. Кобилянської до релігії як однієї з форм ідеології класового суспільства було у значній мірі суперечливим” [10, с. 167]. Теза доводила, що: „Водночас письменниця виступає і проти релігії, яка віками в інтересах панівних класів тримала народні маси в покорі, у безпросвітній духовній темряві і суперечила природному потягу людини до знань, світла, свободи. З цього погляду Кобилянська засуджувала релігію [...]” [ 10, с. 177].

У виданій 1963 року книзі Олега Бабишкіна „Ольга Кобилянська. Нарис про життя і творчість” думки десь перегукуються із висловленими вище, зокрема „[...] суперечність у поглядах Кобилянської, зокрема віра в незабруднену церквою релігію, віра в поняття „бог” як уособлення всезагальної любові і найвищого самовдосконалення людини, - характерні для багатьох письменників кінця XIX ст., які у своєму світогляді не дійшли до марксистського розуміння” [1, с. 15].

Не був осторонь заявленої теми і збірник „Ольга Кобилянська в критиці та спогадах” (упорядники - Ф. Погребенник, О. Коваленко, Е. Панчук, В. Піскалова) (К., 1963), де Максим Комишанченко в уривку зі статті „Ольга Кобилянська” зазначив: „[...] О. Кобилянська не обмежується тільки запереченням бога і віри в нього. Вона одночасно показує також антинародну суть церкви та духовенства” [8, с. 279].

Тема „Атеїстичні мотиви української літератури” дала назву семінарію Дмитра Білецького і Павла Отецька, які акцентують при вивченні творів буковинців Є. Ярошинської, О. Кобилянської, С. Яричевського, Івана Діброви, Д Макогона на „показі хижацтва й антинародної ролі попівства” [2, с. 172].

Навіть у кінці 1980-х років „антирелігійний” ракурс був актуальним, адже свідченням цьому є стаття зі збірника тез доповідей і повідомлень Республіканської наукової конференції (24-26 листопада 1988 року) (Чернівці: ЧДУ, 1988), де вчителем Л. І. Миронюк запропоновано погляд на „Атеїстичне виховання учнів при вивченні творчості О. Кобилянської” [7, с. 147-149]. Автор переконана, що, вивчивши творчість О. Кобилянської, учні переконаються в тому, що письменниця „[...] показувала в своїх кращих творах тісний зв'язок експлуататорів з церквою, релігійними забобонами, викривала облудну роль релігії, реакційного попівства [...]” [7, с. 149].

Лише в останній час в періодиці з'явилися статті прямо протилежного характеру, як-от приміром інтерв'ю, взяте журналісткою Марією Вишневською в кандидата філологічних наук, викладача ЧНУ Світлани Кирилюк, опубліковане в газеті „Доба” (2002, 26 листоп.). О. Кирилюк наголосила, що О. Кобилянська „мала своє бачення релігії і виробила, можна так сказати, своєрідну релігійну філософію” [3 ].

Власне, до Святого Письма О. Кобилянська ставилася з особливим пієтетом. На запитання анкети журналу „Світ” (Львів) - у числі першому за 1929 рік було опубліковано поряд із відповіддю О. Кобилянської, судження Андрія Чайковського, Василя Отефаника, Василя Пачовського, Федора Малицького, Івана Май-Дніпровського. Саме наша письменниця наголосила: „якби мені довелося сидіти необмежений час в тюрмі, й дозволено туди забрати три книжки з собою, я забрала би: Євангелія, бо воно одиноке дає людській душі, у якому стані не була би, розраду й рівновагу [...]” [4, с. 305]. Прикметно, що подібно вибрали як тюремну лектуру саме „книгу книг” - Біблію ще й Андрій Чайковський (Коломия), та Василь Пачовський, причому, перший знаходив у ній „насолоду, вдоволення та потіху у важких хвилинах життя, надію і заспокоєння, та впевнююся, що моє життя не скінчиться зі смертю мойого тіла”. В. Пачовський вважав, що „[...] там найглибша наука всіх народів, держав і всіх релігій”.

Не тільки чотири Євангелія, тобто канонічні книги від Матвія, Луки, Марка та Іоанна, які входять до складу Біблії, а й уся Біблія викликали в письменниці незмінний інтерес : „святі книги мені дуже подобаються, і я находжу в них далеко більше перел, чим в новій літературі [...]” [5, т. 5, с. 526]. Багато доброго у ставленні до сфери сакрального в Ольги було від матері Марії з Вернерів, „тієї святої Анни”, за словами Лесі Українки. Перераховуючи складові духовного віна, що його отримала мати, О. Кобилянська поряд із знаннями про господарство, шиття, читання виділяє „знання Святого письма”. І в автобіографії „Про себе саму” (1921) знаходить для матері епітети, навіяні Біблією: „Скільки безграничної доброти, біблійної лагідності, жіночої ніжності мала вона в собі” [5, т. 5, с. 228]. Далі наша авторка змальовує сценку - спогад із днів дитинства, коли мати в неділю, у сховку від усіх дітей творила особисту, потаємну молитву. І ніхто з дітей в такий сакраментальний момент не смів потривожити матір, яка не випускала з рук молитовника.

Досить категоричною була О. Кобилянська щодо релігійності матері: „Мати моя не була побожна. в звичайнім значенні слова. ЇЇ бачили лиш рідко в церкві з дітками (по більшій часті - з нами двома дівчатками), вона не мала на те часу” [мова йде про двох доньок - Ольгу та Євгенію - Я. М.] [5, т. 5, с. 229]. Натомість можемо тільки уявити, якою щирою, сердечною і благоговійною була та самітня мольба матері Марії - доброго ангела родини Кобилянських, яка, полюбивши чоловіка Юліана, без вагань вволила його прохання і перейшла з римо-католицької в греко-католицьку віру. Цей крок сприяв утворенню „чисто української хати” [тут в розумінні - родини - Я. М.], для якої матір була справді святою.

Не можна знехтувати свідченням з вище цитованої автобіографії - визнанням неоціненної ролі матері, „вдачі котрої я чи не все своє єство завдячую” [5, т. 5, с. 229] - писала Ольга Юліанівна. Власне, ставлення до релігії в самої Ольги було подібним до материного, як свідчить її лист до Осипа Маковея від 28 квітня 1899 року: „Хоть я потрохи безбожна, але дечого я дуже строго притримуюся, отсі прастарі свята - Великодні і Різдвяні - я люблю і дуже їх респектую [тобто поважаю - Я. М.]. В них мене все якийсь патріархальний настрій обгортає - і я би рада, щоби тогди всі були щасливі, розуміється, кожний на свій лад - і задоволені” [5, т. 5, с. 404-405].

До слова, в останньому романі О. Кобилянської „Апостол черні” дуже яскраво виявилось замилування авторки Різдвом, святкування якого тричі змальовано як об'єднуючий фактор в родині Цезаревичів. Тут згадуються всі його чарівні, казкові, приємні з дитинства атрибути: прикрашена ялинка, святковий стіл, очікувані подарунки, сюрпризи - символіка родинного благополуччя і непідробного щастя.

Загалом, чи не найбільше сакральної відвертості знаходимо у листах до Осипа Маковея, якому 3 січня 1903 року авторка надіслала „Лист від апостола Іоанна до корінфійців” із проханням тримати його коло себе, мати як амулет. Йому ж, своєму єдиному коханню, О. Кобилянська сповідається: „Я є побожна, пане Маковей, але не на манер Костецького [мова йде про чернівецького священика - Я. М.]” [5, т. 5, с. 526]. Через читання книг про науку Божу О. Кобилянська самовдосконалювалася, виробивши „свою філософію про релігію, і мені з нею добре. Але цілі передполудня в церкві пересиджувати я не буду і не хочу. Се було би з моєї сторони велике фарисейство, і воно мені противне” [5, т. 5, с. 527]. Як на нашу думку, це справді признання чесне, це чесність перед собою, а, значить, і перед Богом.

Зрештою, релігійність О. Кобилянської була, як і вся натура, дуже глибока, захищена від чужого втручання, така потаємна, що прагне і вимагає захисту, як бачимо з епістолярного запису від 21 квітня 1899 року до О. Маковея: „Се правда, що я тут [у Чернівцях - Я. М.] не ходжу до церкви, але як я на силі - я ходжу. Я не можу з великою публікою враз молитися” [5, т. 5, с. 400]. Може, та внутрішня молитва і стремління до потаємності від матері - „святої” Марії?...

До того ж за соціонічним типом, як встановила дослідниця з Румунії Магдалена Ласло-Куцюк, Кобилянська була сенсорно-логічним інтравертом (що в соціоніці ще відомий під псевдонімом „Габен”), його пізнаєш завжди по однаковому виразу обличчя і по невтомній допитливості. Цей тип характеризують уразлива, з підвищеною гордістю натура, упертість, замкнутість, холодність, загадковість.

До В. Стефаника 31 серпня 1899 року О. Кобилянська писала про власні враження від подорожі до Гадяча, Києва, тай загалом від Наддніпрянської України, її степового обширу так: „Почуваю себе не раз як без опіки. Се, певно, тому, що я зросла в горах і все звикла вгору до чогось молитися” [5, т. 5, с. 425]. Тут лексема „молитися” сприймається багатозначно: і звертатися поглядом до гірських вершин, і посилати у це найвище небо помисли, молитви, які, віриться, будуть почуті Богом якнайкраще.

Велике значення у становленні релігійності письменниці мало живе спілкування із священиками. Дуже вдячно О. Кобилянська згадувала Миколу Устияновича - „пароха- письменника”, що був „достойний білоголовий поет Николай, на котрого ззиралися ми, діти, а за нами й його парафіяни, мов на святого. Ніколи я не бачила в свому дальшому житті нічого кращого, такого, що подобало майже на святого, поважнішого, достойнішого, як того чоловіка, що й досі стоїть у моїй душі як ідеал духовного отця...” [5, т. 5, с. 230]. Близька знайомість єднала О. Кобилянську з отцем Гелюхом із Заболотова (нині - селище Івано-Франківської області), в якого гостювалося. Часто бувала письменниця на відпочинку у Молодятині (нині - село Коломийського району Івано-Франківської області) в отця Костянтина Балицького, з яким зав'язалось дружнє листування у 1927 - 1938 роках. Власне, як науково довів Василь Селезінка, саме К. Балицький був одним із прообразів отця Захарія в романі „Апостол черні” [див. 11].

Слід сказати, що сакральними були для О. Кобилянської і поняття, не зовсім пов'язані з релігією та церквою. Це кохання, про яке письменниця захоплено писала: „Любов є божественна, любов є чиста!”. Як зазначив Ельпідефор Панчук в романі-есе „Кобилянська” (Жовтень, 1983, № 11-12), „любов для Ольги Юліанівни завжди була святістю. Це та частка духовного багатства, яка, зрештою, робить людину людиною і є джерелом найблагородніших починань”.

У листі до Петко Тодорова від 25 березня 1901 р. читаємо таке одкровення: „Так, мій добрий товаришу, люди не даром стільки пишуть про любов. Вона творить чудеса - і буде їх творити, доки люди будуть по світі ходити. І я її знаю. Але я її страшне поважно трактую. І в любові я поважна і глибока, як смерть” [5,т. 5, с. 474]. Ще однією сакральністю О. Кобилянська вважала книги. Про цей безцінний скарб вона писала у 1927 році, в „Промові”: „Другі народи мають книжку за найбільше чудо світу. Вона є матеріальна посудина для імматеріального, для духовності. Вона має се спільне з людськістю. Книжка є чудо, котре має своє коріння в людськості” [4, с. 299]. Відома її любов до збирання бібліотеки, яка складала, за підрахунками, 300 томів. Зять письменниці, чоловік її прийомної доньки Олени, Ельпідефор Панчук у своєму романі- есе „Кобилянська” дав розлогу характеристику лектурі О. Кобилянської, присвятивши розділ „Божественне шанування” книзі.

Есеїст переносить нас у „робочий кабінет” Ольги: „Деякі очевидці, відвідавши кімнату Ольги, обурювалися відсутністю „Божого образу”. Їм важко було зрозуміти такий „єретизм”, тим більше, що проявляла його молода дівчина, якій слід було б з особливою ретельністю дотримувати давно встановлених норм і правил.

Але хіба могла підкоритися закостенілим традиціям та, що святою своєю вірою вважала віру в духовні сили людини, а богом своїм називала книжку?! Цьому „богові” вона готова була молитися дні і ночі щиро, невтомно, з тією пристрастю почуття [...]. Це було вдячне обожнення. Не фанатичне, не сліпе, не пройняте трепетним жахом, а осяяне радістю пізнання, облагороджене подихом прекрасного”.

Думається, студіювання книг, активна взаємодія зі священиками, відвідування чернівецької греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці, прихожанкою якої була Ольга Кобилянська, все це посприяло виразності позитивного образу отця Захарія -- священика - істинного патріота, відданого Україні й українцям.

Література

релігія літературознавець радянський

1.Бабишкін О. Ольга Кобилянська. Нарис про життя і творчість / О. Бабишкін. - Львів : Кн.-журн. вид-во, 1963. - 191 с.

2.Білецький Д. М. Атеїстичні мотиви української літератури: Семінарій / Д. М. Білецький, П. І. Отецько. - Львів : Вища школа, 1977. - 256 с.

3.Вишневська М. „Святі книги мені подобаються.”: [інтерв'ю зі О. Кирилюк] / М. Вишневська // Доба. - 2002. - 26 листоп.

4.Кобилянська Ольга. Огрівай, сонце. Збірка малої прози; укр. та нім. мовами / Ольга Кобилянська; упорядкув., вступ. ст. та прим. Я. Б. Мельничук; пер. нім. Н. П. Щербань. - Чернівці: Букрек, 2011. - 400 с.

5.Кобилянська О. Твори: В 5 т. - Т. 5. / Ольга Кобилянська. - К.: Держхудлітвидав України, 1963. - 767 с.

6.Літературознавча енциклопедія: У 2 т. - Т. 2 / Авт. - укл. Ю. І. Ковалів. - К.: ВЦ „Академія”, 2007. - 624 с. (Енциклопедія ерудита).

7.Миронюк Л. І. Атеїстичне виховання учнів при вивченні творчості О. Кобилянської / Л. І. Миронюк // Творчість Ольги Кобилянської у контексті української та світової літератури (До 125-річчя з дня народження письменниці): Тези доп. і повідом. Респ. наук. конф. (24-26 листоп. 1988 р.). - Ч.1: Літературознавство: Чернівці: ЧДУ, 1988. - О. 147-149.

Размещено на Allbest.ru