Актуалізація інтертекстуальних зв’язків в афористичному корпусі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуалізація інтертекстуальних зв'язків в афористичному корпусі

У своїх наукових доробках ми вже неодноразово наголошували на тому, що різноаспектне вивчення афористичного корпусу окреслило не лише нові орієнтири для сучасних наукових розвідок, а й сприяло розбудові афористичної теорії. На актуальності досліджень універсальних висловлень неодноразово наголошували чи то принагідно, чи то у спеціальних працях, які безпосередньо стосувалися афористичного корпусу.

До афоризмів зазвичай зараховують влучні судження того чи того автора, що вирізняються оригінальною, легкою для запам'ятовування й подальшого відтворення формою та інформативно насиченим планом змісту. Підкреслена незвичайність афористичних висловлень і у формальному, і в семантичному планах суперечить досвіду адресата, оскільки афорист ставить собі за мету не стільки переконати когось у чомусь, не стільки аргументувати ту чи ту позицію, скільки вразити, привернути увагу до тих чи тих реалій об'єктивної дійсності й продемонструвати своє, здебільшого гострокритичне, ставлення до різних сфер життєдіяльності людини. Пор.: Автодрама: колеса запропонували гальмам співпрацю. Гальма відмовили (М. Левицький); Де багато господарів, там суцільна безгосподарність (Ю. Рибников); Наше лихо: знову второпали, за що боролися, лише тоді, коли напоролися (Г. Яблонський); Бійся того, хто нічого не боїться (Ю. Береза); Не можна двічі увійти в одну ріку, не змінивши партійності (О. Перлюк); Шию намилюють, аби легше було сім шкур дерти (Ф. Боднар); Чим більше вітру в голові, тим краще меле язик (Ф. Боднар); Хата скраю спокійного життя не гарантує (Ю. Рибников); Щоб не класти зуби на полицю, не треба їх показувати (В. Ігнатенко); Щоб не стати жертвою Феміди, треба їй жертвувати (М. Милорадович); Як тільки народу все «по барабану», так олігархам зразу все «по дерибану» (Б. Ревчун); Якщо олігархи скажуть: «Треба!» - їхня партія відповість: «Так!» (О. Перлюк) і т. ін.

Попри посилений інтерес до афористичних одиниць нині ще зарано говорити про те, що такий феномен є всебічно дослідженим, а відповідна теорія - викінченою. Наразі виникає потреба виявлення й характеристики різноманітних засобів і прийомів, що забезпечують успіх мовленнєво-творчої діяльності. До того ж відповідно до теорії комунікативної лінгвістики під афоризмом розуміють одиницю мовлення, для якої характерні референційні, модальні й власне текстові ознаки.

Не викликає принципових заперечень твердження про те, що в сучасному афористичному корпусі вирізняється низка одиниць, які сприймаються як чи то як результат інтертекстуальної деривації, чи то як такі, у яких зумисне використовуються так звані маркери інтертекстуальності, що вказують на «чужі» тексти, до яких апелює автор.

Явище, кваліфіковане в лінгвістичній науці як інтертекстуальність, так само неодноразово ставало об'єктом зацікавлення як зарубіжних, так і вітчизняних науковців (І. Арнольд, Р. Барт, М. Бахтін, Ж. Женнет, Т. Космеда, Н. Кузьміна, О. Левченко, О. Маленко, В. Москвін, Н. П'єге-Гро, І. Смирнов, Н. Фатєєва та ін.). Воно досліджувалося на матеріалі різних дискурсивних практик і з різних позицій, а тому й отримало неодностайне потрактування (пор.: у широкому витлумаченні інтертекстуальність являє собою будь-який спосіб міжтекстової взаємодії, що здійснюється за допомогою як вербальних, так і невербальних засобів; вузька концепція інтертекстуальності полягає у свідомому й маркованому використанні міжтекстових зв'язків між конкретними текстами).

Афористичні зразки характеризуються властивістю вступати в «діалог» з «чужими» текстами, повністю або частково формують свій смисл за допомогою покликань на інші тексти, що уможливлюють розкриття їхнього глибинного змісту.

У структурі того чи того афоризму містяться так звані формальні засоби, інтертекстуальні маркери, які сигналізують про інтертекстуальні зв'язки, узаємодію результату індивідуально-авторської творчості (вторинної одиниці) зі своїм текстом-донором, фрагментом іншого тексту.

Типологія інтертекстуальних елементів, форми інтертекстуальності, що вказують читачеві на «чужі» тексти, якими вміло маніпулює той чи той автор, так само неодноразово ставали об'єктом різних наукових дискусій [див. 1]. А відтак, гадаємо, немає потреби вдаватися до зіставлення відповідних класифікаційних схем. Крім того, більшість понять теорії інтертекстуальності до сьогодні не отримали одностайного потрактування [2].

У межах сучасного афористичного корпусу спостерігається актуалізація передовсім таких інтертекстуальних зв'язків, як цитата та алюзія.

Причому план вираження та план змісту таких конструкцій залежать від ситуації спілкування: з одного боку, «чужа мова» має характер прямої цитації, коли автор новоствореного тексту дослівно повторює «чужі слова» чи думки, тобто повністю зберігає зміст і форму першоджерела; з іншого, - вона, проголошуючи ту чи ту «чужу ідею», передає план змісту, модифікуючи форму. У першому разі зазвичай говорять про форми прямої передачі чиїхось думок, у другому - про форми непрямої передачі. Пор.: Гумористична передача нардепів: «Ми робимо все для того, щоб народу жилося краще» (Ю. Рибников); Девіз свояків: «Знай наших!» (Ю. Рибников); Екс-президент: краще бути козлом відпущення, ніж перебувати в ув'язненні (В. Голобородько); Кажемо: хліб - усьому голова, але котлети - для себе - робимо з м'яса (В. Голобородько); Найкоротший анекдот: бандитам - тюрми! (О. Перлюк). На відміну від, скажімо, наукового тексту, де цитата - дослівно переданий уривок із якогось твору - наводиться іншим автором для підтвердження чи пояснення своєї думки, в афоризмах створюється видимість цитування. У такому разі й сама інформація про адресанта «цитації» подається узагальнено (пор.: Нардепи говорять: «Ми робимо все для того, щоб народу жилося краще»; Екс-президент В. Янукович сказав: «Краще бути козлом відпущення, ніж перебувати в ув'язненні»), а так звані «чужі» тексти використовуються для маніфестації іншого смислу, якого набувають у межах нового контексту: пор. значення усталеного вислову козел відпущення (людина, на яку звалюють чужу провину, відповідальність за чийсь учинок) і значення відповідного словосполучення, що не являє собою семантичну цілісність (козел - крим., презирл. Зрадник; найобразливіша лайка, адресована особі чоловічої статі, у злочинному середовищі; відпущення < відпустити - «дозволити кому-небудь піти, залишити когось або щось»).

Подібне цитування рідко буває «дослівним». Трансформоване відтворення чужих думок засвідчує використання змісту першотвору зі суттєвою модифікацією форми. Наприклад: Бартер: «Міняю сало на посвідчення водія!» (Ю. Рибников); Девіз хапуги: «Не залишай на завтра те, що можна увірвати сьогодні» (Ю. Рибников); Девіз егоїста: «Все краще мені, все інше - вам» (Ю. Рибников); Девіз керівника: «Працювати без дурнів!» (Ю. Рибников); Девіз кандидата в депутати: «Якщо брехати - так упевнено!» (Ю. Рибников); З точки зору лікаря: «Були б гроші, а хвороба знайдеться» (М. Левицький); З протоколу: «Зустрічали по одежі, проводжали - в чому мати народила» (М. Левицький). Частково модифіковане відтворення фрагмента того чи того тексту марковане лапками та покликанням на певне джерело, що зазвичай не є першоджерелом. Звідси, відповідно, цитування в афористичному корпусі є не експліцитним, а імпліцитним. У створенні таких інтертекстуальних зв'язків активну участь беруть прецедентні тексти, передумовою інтертекстуального потенціалу яких є наявність у них конотації як семантичної асоціації, як додаткового смислу мовної одиниці. Наприклад: Кредо українських президентів: «Що було, то було», «Що маємо, те маємо», «Що буде, те буде» (М. Левицький), де у структурі новоствореної одиниці наявні конструкції, якими автор характеризує позицію трьох українських президентів: Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка. Пор.: афоризм, який пов'язують з ім'ям Л. Кравчука - Маємо те, що маємо > Прокидайтеся, а то ми знов будемо мати те, що маємо! (О. Перлюк)

Більш поширеною формою інтертекстуальних зв'язків в афористичному корпусі є алюзія - перенесення тієї чи тієї події, персонажа, явища, властивості і т. ін. у новостворений афоризм, де алюзивний репрезентант виступає знаком ситуативної моделі, що з нею асоціативно співвідноситься спродукований мовленнєвий витвір, і який відсилає до першотексту, сюжету чи образу, події з розрахунку на ерудицію адресата, покликаного розгадати закодований зміст. Вочевидь, варто наголосити на тому, що донині не розв'язаним є питання стосовно співвідношення цитат, алюзій, ремінісценцій. Утім, наша стаття не претендує на заповнення відповідних лакун й уніфікацію відповідної теорії.

Маркерами такої інтертекстуальності виступають прецедентні феномени, а саме:

1) прецедентні імена: Почуття прив'язаності зникає з путами Гіменея (Ф. Боднар); Новим Марксом стане той, хто створить теорію кланової боротьби (В. Голобородько); Якби усі були Діогенами, існувала б проблема бочки (М. Сльозко); Особливо небезпечний вершник без голови в шапці Мономаха (Ф. Боднар); Остап Бендер - немовля, порівняно з нашими великими комбінаторами (Г. Каменських); Почуття обов'язку - це вміння мужньо нести свій хрест. Зазвичай на Голгофу (В. Голобородько); Намагаючись досягти вершини, потрібно пам'ятати, що це може бути не Олімп, а Везувій (Р. Крикун);

2) прецедентні висловлення: Кажи - гоп, якщо маєш гроші; з грішми перескакувати не доведеться - перевезуть (О. Новаченко) - алюзія на власне паремію Не кажи «гоп», поки не перескочиш; На переправі коників не викидають (В. Шамша) - алюзія на власне паремію На переправі коней не міняють; На одного з лопатою - троє з мандатами (С. Коломієць) - алюзія на власне паремію Один із сошкою, а семеро з ложкою; Не спіши поперед батька на пенсію (М. Сльозко) - алюзія на власне паремію Не спіши поперед батька в пекло; Робота любить дурня. Але без взаємності (М. Левицький) - алюзія на власне паремію Робота дурня любить; Рибі гнити з хвоста не накажеш (В. Голобородько) - алюзія на власне паремію Риба гниє з голови; Не тратьте, куме, мила, бо чорні зсередини (М. Конашевський) - алюзія на власне паремію Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно;

3) прецедентні тексти: При Союзі партія людей вела, а нинішні партії людей розводять (В. Ігнатенко) - алюзія на хрестоматійний у радянські часи вірш П. Тичини «Партія веде»; Моя міліція себе береже (Ю. Рибников) - алюзія на вірш В. Маяковського «Моя міліція мене береже»; Не так важко знайти джентльменів удачі, як просто джентльменів (Ю. Рибников) - алюзія на один із найкультовіших радянських художніх фільмів «Джентльмени удачі»; Казка - це коли одружився з жабою, а вона виявилася царівною. А дійсність - це коли навпаки (С. Скоробагатько) - алюзія на народну казку «Царівна-Жаба»); Багаті плачуть. Бідні теж, бо їм так жалко багатих, які плачуть (А. Коцюбинський) - алюзія на мексиканський телесеріал «Багаті також плачуть»;

4) прецедентні ситуації: Нас багато! Особливо на заробітках (Л. Куліш-Зіньків) - алюзія на Помаранчеву революцію, що не виправдала сподівань на кращу долю українців («Разом нас багато, нас не подолати» - хіп-хоповий сингл гурту «Ґринджоли», який став неофіційним гімном Помаранчевої революції); Наші малевичі малюють не квадрати, а піраміди (Ф. Боднар) - алюзія на фінансові піраміди; Яблуко спокуси падає недалеко від яблука незгоди (Ю. Рибников) - алюзія на 1) біблійну легенду про дерево пізнання добра і зла, з якого Єва, спокушена змієм, скуштувала яблуко; 2) давньогрецьку легенду про богиню розбрату Ериду, яка, вирішивши помститися богам за те, що вони не запросили її на бенкет, непомітно кинула золоте яблуко із написом «найпрекраснішій» між богинями Герою, Афродітою та Афіною, що стало причиною ворожнечі, суперечок, незгоди між ними (пор. також: Із насіння яблука незгоди виростають плоди ворожнечі (Ю. Рибников).

Найчастіше, цілком закономірно, актуалізуються інтертекстуальні зв'язки з прецедентними висловленнями. Причому в ролі алюзивних виступають не лише власне паремії, а й паремії літературно-книжного походження, як-от: Коли король голий - це ще півбіди, біда коли - піддані (В. Чемерис) - алюзія на афоризм Г. Андерсена А король-то голий!; Коли оголошують війну палацам, миру не буває і в халупах (В. Чемерис) - алюзія на афоризм, що є однойменною назвою історичного роману Ю. Смолича, Мир хатам, війна палацам; Переможців не судять: вся судова система в їх руках (Ф. Боднар) - алюзія на афоризм, що нібито належить Катерині ІІ, яка, захищаючи О. Суворова, сказала: Переможців не судять. Мистецтво належить народним (А. Крижанівський) - алюзія на афоризм В. Леніна Мистецтво належить народові; Не сотвори собі куми (А. Крижанівський) - алюзія на афоризм Не сотвори собі кумира (пор.: ситуацію кумівства при владі). Процес сприйняття алюзії відбувається в напрямку від розуміння прямого значення контексту > упізнання покликання на прецедентний текст > витлумачення додаткових смислів, підтекстів > співвідношення з фоновими знаннями > до емоційного сприйняття тексту, усвідомлення його змісту.

Доволі часто прецедентні висловлення та прецедентні імена можуть визначати і прецедентні ситуації, що актуалізуються через певні деталі, атрибути, символи. Наприклад: Якщо на літературному городі з'явився Бузина, це не означає, що спілкою в Києві править дядько (М. Кащук); От говорять: скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Не вірю: в Юди друзі були чудові (С. Скоробагатько); Якби наша Феміда не була із зав'язаними очима, Венера - з відірваними руками, а Вершник - без голови, Фортуна не показувала б нам спину (Ф. Боднар). Такі «покликання» акцентують на різних сюжетах, розрахованих на знання і проникливість читача, що має запропоновані натяки сприйняти і відповідним чином витлумачити. У них репрезентовано загальнокультурний компонент, який передбачає індивідуально-особистісну культуру того чи того афориста, його професійну майстерність і культуру масового читача, наявність у нього відповідних фонових знань. Повідомлення закодовані у вигляді експресем, декодування яких повинен здійснити адресат. І це не завжди легко, адже текст-першоджерело, що бере безпосередню участь у побудові таких алюзій, становить не лише культурно-історичну цінність, а й належить до творів елітної культури. До того ж представники різних культур матимуть різні «алгоритми сприйняття». Пор.: Плоди революції поділили по справедливості: кому - апельсини, а кому - Кабмін (В. Шамша) - алюзія на Помаранчеву революцію, зокрема й на «наколоті апельсини», які, згідно зі словами Л. Янукович, роздавали на Майдані; Торжество демократії: править не один, а 450! Заважаючи один одному (В. Голобородько) - алюзія на законодавчий орган державної влади України - Верховну Раду.

Насамкінець зауважимо: в аспекті інтертекстуальності кожен індивідуально-авторський афоризм розглядається як певна реакція на тексти, що стабілізувалися узусом, останні ж можуть використовуватися як елементи структури і інших похідних, як-от: Народжений повзати здатен на все (О. Перлюк); Народжений красти орати не буде (В. Шамша); Народжений красти - просити не буде (Л. Куліш-Зіньків) (пор.: Народжений повзати, літати не буде). Нестандартне мислення спонукає афористів до нестандартного оформлення матеріалу, а встановлення інтертекстуальних зв'язків читачем уможливлює оригінальну інтерпретацію афористичних утворень. Авторські зусилля спрямовані на пошук таких комунікативних параметрів, які забезпечили б не абстрактний обмін інформацією, а той реальний процес спілкування, що складається з багатьох компонентів, до яких належать й інформативний зміст, і вплив на адресата, і контролювання його вчинків та почуттів.

Список використаної літератури

інтертекстуальність афоризм цитата алюзія

1. Пьеге-Гро Н. Введение в теорию интертекстуальности [Электронный ресурс] / пер. с фр.; общ. ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова. - М.: Изд-во ЛКИ, 2008. - 240 с. - Режим доступа: http://abuss.narod.ru/Biblio/piegegro.htm

2. Фатеева Н.А. Интертекст в мире текстов. Контрапункт интертекстуальности / Н.А. Фатеева. - М.: КомКнига, 2006. - 280 с.

Размещено на Allbest.ru